Проблема функцій морфонологічних перетворень в історії морфонологічних студій (реферат)

Реферат на тему:

Проблема функцій морфонологічних перетворень в історії морфонологічних
студій

Від часу становлення морфонології як науки проблема співвіднесення
морфонологічних явищ із планом змісту мови належить до переліку гостро
дискусійних. Кожен із морфонологів, хай би в якій царині (теоретичній,
практичній) своєї науки працював, мусив визначатися щодо неї ( це
засвідчують праці Е.Станкевича, Г.Аронсона, В. Дресслера, Я. Босака, Р.
Лясковського, К.Ковалик, В. Касевича, Г. Андерсена, О.Реформатського,
С.Бернштейна, Ю.Маслова, В.Чурганової, О.Земської, В.Лопатіна,
І.Улуханова, М.Панова, С.Толстої, Т Попової, Е.Макаєва, О.Кубряковової,
Ю.Панкраца тощо. Погляди згаданих лінгвістів кардинально протилежні (
від заперечення функціональної значущості морфонологічних альтернацій
(морфонологія має “абстрагуватися від змістової сторони мови, від
відношень між планом вираження і планом змісту” [Чурганова 1973: 31]) до
визнання їх засобами вторинної діакритики (частковій відмінності
фонологічного складу морфів відповідає така ж часткова відмінність
їхнього спільного функціонального навантаження [Кубрякова, Панкрац 1983:
17]). Важливо підкреслити, що цей останній погляд серед сучасних
дослідників морфонології завоював найбільше прихильників, і це при тому,
що на сьогодні в лінгвістиці ще не склалося однозгідного тлумачення як
самого поняття “функція” загалом [Вендина 1990, Дресслер 1990], так і
“функція морфонологічного перетворення” зокрема [Кубрякова, Панкрац
1983:17 ]. Ми поставили собі за мету з’ясувати, як виникла і розвивалася
“функціональна” морфонологія, на що акцентовано увагу в її теоретичних
засадах, які саме функції приписують формальним видозмінам морфем.

Реферування літератури з проблеми спонукає до висновку, що ідея
значущості морфонологічних явищ своїм корінням сягає праць Я.Бодуена де
Куртене. У роботі “Опыт теории фонетических альтернаций” учений
наголошував: “Гомогенні фонеми (що виникли з однієї фонеми ( М.Ф.) в
морфології відіграють таку ж роль, як і рухомі словотворчі морфеми…
Подібно до суфіксів, префіксів і т.ін., корелятиви теж слугують засобом
розрізнення морфологічних категорій” [1963: 301]. Такого ж погляду
дотримувався учень Я. Бодуена де Куртене М.Крушевський. У праці “Очерк
науки о языке” він стверджував: зміни в плані вираження морфем зазвичай
корелюють з їхніми внутрішніми відмінностями [1883: 85]. Основоположник
морфонології М.Трубецькой теж був прихильником функціональної
інтерпретації об’єктів створеної ним науки ( у цьому переконує останній
із трьох виділених ним її розділів ( “теорія звукових чергувань, які
виконують морфологічну функцію” [Тубецкой 1967: 115].

На сьогодні проблема функціоналізму в морфонології завоювала немало
прихильників у колі польських лінгвістів. Серед них ( Р. Лясковський,
автор праці “Studia nad morfonologia wspo?czesnego j?zyka polskiego”,
виконаної з урахуванням теоретичних засад генеративної моделі мови.
Вивчення морфонологічних явищ словозміни й словотворення переконало
вченого, що простим описом механізмів оперування одиницями плану
вираження генеративна фонологія у своїй “стандартній” іпостасі не дає,
однак, відповіді на вкрай важливе питання: як окремі складники плану
вираження слугують сигналами інформації, передаваної планом змісту
[Laskowski 1980: 8].

У статті “Semiotyczna funkcja alternacji morfonologicznych”
Р.Лясковський ставить собі за мету відшукати відповідь на згадане
запитання. Важливо, що польський дослідник аж ніяк не був першим
з-посеред тих, кого воно тривожило. До нього й одночасно з ним проблему
“чи мають і яку саме функціональну мотивацію чинні в мові морфонологічні
правила” [Там само] ґрунтовно вивчали такі вчені, як М.Шапіро,
Е.Станкевич, М.Комарек, В.Дресслер, Г. Андерсен, Е.Макаєв, О.Кубрякова,
Ю.Панкрац, С. Бромлей, Т.Попова.

Е.Станкевич, зокрема, стверджував: “Морфонологічні альтернації,
незалежно від того, супроводжують вони матеріально виражені чи омонімні
(нульові) граматичні афікси, слугують насамперед тому, щоб підтримувати
й підсилювати відповідні граматичні опозиції, а також щоб відображати
ієрархію цих опозицій і класів слів [Цит. за Кубрякова, Панкрац 1983:
13].

Слідом за Е.Станкевичем, дослідник болгарської морфонології
американський лінгвіст Г.Аронсон кінцевою метою морфонологічного опису
вважав “виведення правил передбачуваності, які встановлюють
співвідношення між різними типами альтернацій та їхніми функціями в
граматичній системі мови” [Аронсон 1974: 27].

Р.Лясковський у своїх теоретичних пошуках виходив з того, що інтуїтивне
знання мовцями закономірностей аломорфного варіювання морфем і правил
їхньої дистрибуції має важливе значення для ефективності процесу
спілкування: “Аломорфія справді є тим складником мови, що забезпечує в
поважний спосіб одно-однозначне відношення між інформацією та її
матеріальним вираженням, і водночас є для мовців чинником, що полегшує
сприйняття тексту та декодування зашифрованої в ньому інформації”
[Laskowski 1980: 9]. Звісна річ, що ця інформація не може належати до
сфери лексичної семантики; вона з переліку тих значень, що нашаровуються
на лексичні й проступають у морфах начеб “понад” останні [Кубрякова,
Панкрац 1983: 17]. Це дало підстави В.Дресслеру провідною функцією
морфонологічних правил (а створював він своє вчення про функції в
аспекті “природної” моделі мови) уважати функцію надлишкового показника
(коіндексалізації) морфологічної категорії і тільки поряд з нею (
функцію полегшення вимови [Дресслер 1990: 62].

На думку Р.Лясковського, головне призначення морфонологічних альтернацій
( обмежувати інформаційну невиразність структури морфологічного виразу.
Він назвав його генеральною тендецією мови в цій її ділянці, хоча не
заперечував факту, що часом морфонологічні чергування, насамперед при
їхньому збігові в межах однієї морфеми, можуть знижувати прочитуваність
морфологічно складного виразу. Для окреслення цієї тенденції автор
скористався терміном “функція індексова”: зовнішній вигляд певного морфа
сигналізує про підкласи (фонологічні, морфонологічні, семантичні)
морфем, які можуть взаємодіяти з ним у межах тієї чи тієї словозмінної
або ж словотвірної форми [Laskowski 1980: 9]. При цьому необхідно мати
на увазі, що не сам собою фонемний вияв морфа повідомляє про тип
приєднуваної морфеми, а лише вияв цього морфа в зіставленні з іншими
морфами змінної морфеми. Р.Лясковський назвав це (індексовою) функцією
структуральною. Поряд з нею автор виділяє ще один різновид індексу (
функцію категоріальну, що вказує на певні граматичні ознаки морфеми, в
якій відбувається та чи та морфонологічна альтернація [Там само: 10].

A

Ae

®

°

$Автори “Gramatyky wspo?czesnego j?zyka polskiego”, спираючись на вчення
Р. Лясковського про семіотичні функції морфонологічних альтернацій,
розрізняють функції індексову та символічну. Суть першої ( у
повідомленні ознак (формальних, граматичних) морфем, що взаємодіють, а
другої ( у тому, що вона може стати єдиним виразником опозиції між
певними елементами мови, як це спостерігаємо у польських дієслівних
формах zatka?, zatkam ( zatyka?, zatykam або ж zapcha?, zapcham (
zapycha?, zapycham [Gramatykа 1998: 122].

Залежно від того, про які ознаки ( зовніші (належать сусіднім морфемам)
чи внутрішні (належать морфемі ( носію морфонологічної альтернації)
сигналізує певне морфонологічне перетворення, “Gramatyka” розрізняє два
підвиди індексової функції ( структуральну і категоріальну [Там само].

До переліку завдань індексу структурального віднесено:

( вказувати на характер (матеріальна, нульова) флексії: krowa ( krow,
moja ( moj, godny ( godzien, suknia ( sukien, os?a ( osio? (те ж
властиве морфонологічним засобам української мови: нога ( ніг, сукня (
суконь, моя ( мій, вогню ( вогонь, дивна ( дивен);

( повідомляти про різновид (пом’якшувальний / непом’якшувальний)
словотворчого суфікса: jezioro ( pojezierze, в укр.: рука ( ручка,
ручний (пор. з рукав);

( повідомляти про структуру наступного елемента: krowa ( krowka, marchwi
( marchewka, kolonia ( kolonijny (обидві альтернації ( o-u та o-v (
сигналізують про консонантну ініціаль приєднуваного суфіксального морфа,
пор. з українськими формами: крісло ( кріселко на противагу кріслечко чи
борозна ( борозенка супроти борозна ( борознити).

Суть категоріальної функції ( повідомляти про певні граматичні ознаки
морфеми, маркованої морфонологічним перетворенням, а саме:

( засвідчувати належність морфеми до класу а) питомих чи запозичених
(наприклад, альтернаційні пари d~z, s~t: korozja( korodowa?, introwersja
( introwertyk польської мови, як і кс~г, с~т: суфікс ( суфігований,
дискусія ( дискутувати української “прив’язані” до чужомовних коренів);
б) дієслівних чи іменних (альтернаційні типи Т-Т*, Т?-Т* маркують
дієслівні корені: chodzi? ( chodz?, pisa? ( pisz?, тоді як Т-Т?? (
іменні: droga ( drodz?);

( фіксувати прив’язаність до флексійної підсистеми а) іменної
(альтернація Т-Т?? в noga ( nodz?), б) дієслівної (чергування k-? у типі
wlok? ( wleczesz);

( інформувати про лексико-граматичний розряд чи родову належність
твірного [Там само].

Автори наголошують і на тому, що морфонологічна альтернація, подібно до
інших граматичних елементів (засобів), може акумулювати в собі кілька
функцій. Так, польське чергування k-? засвідчує: 1) морфема, у якій воно
відбувається, належить до класу іменних, 2) після неї виступає флексія
-е або ж -і, 3) йдеться тут про форми Д.-М. відм. іменників жіночого
роду [Там само: 67].

Серед російських мовознавців ідею функціональної значущості
морфонологічних засобів найпослідовніше обстоюють дослідники германських
мов Е.Макаєв, О.Кубрякова, Ю.Панкрац [Макаев, Кубрякова 1977; Кубрякова,
Панкрац 1983]. На їх думку, ці засоби покликані виконувати
класифікаційні функції, найважливіша з-посеред яких ( розподільна.
Йдеться тут про категоризацію й рубрикацію граматичних форм усередині
великих класів чи розрядів [Макаев, Кубрякова 1977: 84].

Як і їхні польські колеги, Е.Макаєв, О.Кубрякова та Ю.Панкрац
наголошують на тому, що значущим є не окремий член чергування, а саме
чергування (альтернаційна пара, ряд), істинний смисл якого можна
осягнути лише під час аналізу відповідних граматичних протиставлень
(опозицій). Морфонологія, сверджують вони, будується на принципі
селективності, тобто на відборі засобів, що внутрішньоморфемні за
способом вираження, але без яких неможливе нормальне функціонування
граматичної системи [Там само: 82]. Ці думки лягли в основу створеної
ними функціонально-динамічної моделі опису морфонологічних фактів. Її
найважливіші положення:

( значення морфонологічних засобів не факультативна їхня ознака, а
спосіб існування;

( відмінності в плані вираження морфем корелюють з відмінностями у їх
плані змісту, однак не належать до сфери лексичних значень;

( морфонологічні альтернації підтримують і підсилюють граматичні
позиції, відображаючи водночас ієрархію цих позицій;

( найголовніша ознака кожної з альтернацій ( багатозначність, або
полівалентність: вона маркує зазвичай діапазон ролей певного морфа;

( значення морфонологічних засобів ( класифікаційне.

З позиції цієї моделі О.Кубрякова та Ю.Панкрац провели зіставно-
типологічний аналіз морфонологічних моделей словозміни іменників
германських мов. Нею скористалися також українські дослідниці Л.Комарова
[1987] та І.Козленко [1991]: перша ( для опису морфонологічних
альтернацій іменникової словозміни, друга ( дієслівної.

Можна, отже, стверджувати, що ідея функціональної значущості
морфонологічних трансформацій у сучасній мовознавчій науці отримала
досить глибоке теоретичне опрацювання. Завданням окремих морфонологічних
досліджень має стати окреслення ролей кожної з морфонологічних
альтернацій.

Література

Аронсон Г. Морфонология болгарского словоизменения. М.: Прогресс,1974.
261 с.

Бодуэн де Куртенэ И.А. Опыт теории фонетических альтернаций // Избранные
труды по общему языкознанию. М.: Издво АН СССР, 1963. Т. 1.

Вендина Т.И. Дифференциация славянских языков по данным
словообразования. М.: Наука, 1990. 163 с.

Дресслер В.У. Против неоднозначности термина “функция” в “функциональных
грамматиках // ВЯ. 1990. № 2. С. 57-63.

Макаев Э. А., Кубрякова Е.С. Диахроническая морфонология древних
германских языков // Историко-типологическая морфология германских
языков (Фономорфология. Парадигматика. Категория имени). М.: Наука,
1977. С. 14-86.

Козленко И.В. Морфонология словоизменения глагола: Автор. дис. … канд.
филол. наук, К., 1991.

Комарова Л.И. Количественные и качественные характеристики системи
словоизменения имени существительного в современном украинском языке:
Автор. дис. … канд. филол. наук, К., 1987.

Крушевский Н.В. Очерк науки о языке. Казань, 1881.

Кубрякова Е.С., Панкрац Ю.Г. Морфонология в описании языков. М.: Наука,
1983. 119 с.

Трубецкой Н.С. Некоторые сооброжения относительно морфонологии //
Пражский лингвистический кружок. Сб. статей. М.: Прогресс, 1987.
С.115-119.

Чурганова В.Г. Очерк русской морфонологии М.: Наука, 1973.

Gramatyky wspo?czesnego j?zyka polskiego. Мorfologia. Warszawa: PWN,
1998. Wyd. 2ie. 633 s.

LaskowskiR. Semiotyczna funkcja alternacji morfonologicznych //
Polonica. ( 1980. ( V. ( S. 619.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *