Реферат з мовознавства
Поширення вживання ненормативної лексики серед молоді
На сучасному етапі, коли відбувається трансформація суспільного життя
України, змінюються пріоритети діяльності й розвитку особистості,
особливого значення набуває культура спілкування. Криміналізація
суспільства, поява у мовленні значної кількості сленгів, жаргонів,
використовуваних різними групами змушує нас серйозно замислитися над
проблемою чистоти мови. Ця проблема є ключовою з погляду національної
культури, у тому числі і мовної. Сьогодні є небезпека її перекручувань,
зокрема різних ненормативних включень. Саме тому проблема культури мови
була, є і ще довгий час буде знаходитися в центрі уваги громадськості.
В.Жельвіс, В.Леві, І.Кон, Д.Лихачов, Б.Успенський, Л.Широкорадюк
розглядають лихослів’я як соціокультурний феномен. Аналіз останніх
досліджень і публікацій, у яких розглядається проблема вживання
ненормативної лексики, дозволяє нам стверджувати, що саме ця проблема
недостатньо розроблена й висвітлена у працях психологів.
Теоретичний аналіз наукових джерел, як вітчизняних, так і закордонних,
дозволив встановити зв’язок лихослів’я і проявів жорстокості, агресії у
поведінці. Цій проблемі присвячено роботи Н.Алікіна, А.Реан. З.Карпенко,
Р.Байярда, Р.Берона, Д.Річардсона, К.Лоренца, З.Фрейда, А.Бандури.
Недостатня увага до поставленої проблеми обумовлена низкою труднощів як
наукового, так і соціального характеру, з якими стикаються дослідники,
що вивчають причини вживання ненормативної лексики; механізми присвоєння
інтеріорізації ненормативних мовних конструктів; функції лихослів’я в
комунікативній поведінці особистості.
Метою нашої статті є вивчення причин поширення ненормативної лексики і
розробка рекомендацій, спрямованих на превенцію поширення цього явища
серед молоді.
Для досягнення визначеної мети нами було поставлено такі завдання:
– розглянути поняття “культури мови”;
– визначити основні причини вживання лихослів’я;
– дати рекомендації з превенції поширення ненормативної лексики.
Аналізуючи досліджувану проблему, насамперед варто звернути увагу на
поняття “культура мови”, що розуміється як частина загальної культури
людини. Це вміння правильно говорити, писати, вживати мовні засоби
відповідно до мети і умов спілкування [5]. Однією з найважливіших ознак
літературної мови є володіння виразними засобами мови й уміння
використовувати їх залежно від ситуації і мети спілкування. Для
дотримання цієї вимоги, необхідно мати чітке уявлення про стилістичну
градацію мовних одиниць та їхнє призначення. Отже, ми можемо зробити
висновок, що слова книжно-писемної мови доречні в жанрах наукової
статті, доповіді і мало вживаються в побутових ситуаціях спілкування і
навпаки.
Поняття про культуру мови містить у собі два ступені засвоєння
літературної мови: правильність мови, тобто дотримання літературних
норм, сприйнятих як «ідеал» або загальноприйнятий, традиційний звичай,
та мовна майстерність, тобто не тільки дотримання норм літературної
мови, але й уміння дібрати зі співіснуючих варіантів найбільш точний у
значеннєвому відношенні, стилістично і ситуативно доречний, виразний
[3].
Центральним поняттям теорії культури мови є норма мови. У
„Лінгвістичному енциклопедичному словнику” за редакцією В.Ярцевої мовна
норма розглядається як «сукупність найбільш стійких традиційних
реалізацій мовної системи, відображених і закріплених у процесі
суспільної комунікації» [3, с.331].
Найбільш докладно і широко норми літературної мови розглядалися в
русистиці і радянській лінгвістичній традиції – на матеріалі російської
та інших мов (Л.Щерба, Г.Винокур, Е.Істріна, В.Виноградов, С.Ожегов,
В.Костомаров, О.Леонтьєв).
У кожній певній соціальній групі існують свої норми літературної мови,
способи вираження форм мовних засобів, що є своєрідним еталоном
спілкування. Певною мірою культура мови є виявом соціального життя людей
і несе на собі печатку національної своєрідності.
Аналізуючи публічну комунікацію, ми можемо помітити очевидне зниження
(усереднення, масовізація, огрубіння) мовного стандарту, що
супроводжується активним уведенням елементів розмовного мовлення.
Спостерігається посилення впливу розмовного типу мовлення на літературну
мову. Тому необхідно з’ясувати причини, що обумовлюють зміну мовного
етикету в засобах публічної комунікації. Для еволюції мовного стандарту
публічної комунікації другої половини ХХ сторіччя особливого значення
набувають такі фактори:
– зміна нормативної основи, літературної мови, що виразилася у втраті
мовою художньої літератури своєї нормотворчої значущості;
– використання у сфері публічної комунікації усних каналів
комунікативного зв’язку.
Сьогодні мова засобів масової інформації розглядається як нормотворчий
фактор, що впливає на формування норм сучасної літературної мови, а
також на рівень мовної культури. Вивчаючи публічну комунікацію, ми не
можемо не відзначити, що зміни досить часто не збігаються з традиційними
уявленнями про норму мовної поведінки. Ми не можемо не відзначити масове
введення сленгових маніфестацій розмовного мовлення, результатом якого є
зниження мовної культури, і навпаки, зростання експресивності, посилення
«особистісного» початку [6].
Ще одна причина, яка на наш погляд, сприяє поширенню ненормативної
лексики – демократизація мовної культури. У даному випадку ми маємо
кримінальну “вульгарну” лексику, яка поширюється в молодіжному
середовищі. Присутність кримінального жаргону в мовленні молоді, на
думку Г.Нещименко, свідчить про теперішнє “нездоров’я соціального
організму етносу, зокрема про його криміналізацію” [6, с.107].
Зниженню мовної норми у сфері публічної комунікації сприяє зменшення
прошарку інтелігенції, що є потенційним носієм і користувачем
літературної мови. Ця обставина негативно відбивається на рівні мовної
культури суспільства.
У наш час певна частина інтелігенції як найменш забезпечений прошарок
населення йде до сфери «дикого» бізнесу, у тому числі до «човникового».
Відбувається втягування інтелігенції до інших соціальних шарів, і вона
постає перед необхідністю засвоєння відповідних корпоративних мовних
навичок (у тому числі і кримінального жаргону) для того, щоб, з одного
боку, не здаватися «білою вороною»; з іншого – бути коммунікативно
“підкованою”.
Таким чином, залежно від специфіки конкретної мовної ситуації, а також
соціальних умов життя, активізуються різні маніфестації розмовного
мовлення: у російській мові – сленгові маніфестації, тобто
підтверджується вибірковість використання розмовних ідіом. Це означає,
що в російській мові, крім сленгів, можуть використовуватися інші
розмовні маніфестації, наприклад, просторіччя та жаргони. Не можна не
відзначити використання включень зі сленгу наркоманів, що свідчить про
зростаючу соціальну напругу. Наприклад: наркота, на голці, вмазатись,
ширнутися, сісти на голку.
Вживання елементів побутово-розмовного мовлення або ж соціолектів дає
підстави говорити про зміну сфери функціонування цих ідіом. Так,
соціолекти втрачають свою споконвічну функціональну замкненість,
споконвічне корпоративне призначення – бути таємними або ж
спеціалізованими лексичними одиницями.
Вживання сленгів найчастіше диктується певним комунікативним наміром,
тобто є актуалізованим, функціонально обумовленим, а, отже,
контрольованим автоцензурою. Так, у мовленні окремих публічних політиків
відбивається продумана попуалістична мовна стратегія, для того, щоб
вписатися в мовний стандарт певного соціального шару населення, бути в
ньому коммунікативно успішним і, як наслідок цього, – залучити його на
свій бік. Ми можемо навести приклади таких сленгових включень: «кинути»,
«замочити», «навалом», «повний привіт», «таким макаром», «лажу»,
«жратва», «кумекати», «закидон», «вішати локшину на вуха», «тягтися»,
«балдєть», «відтягатися», «на стрьомі».
Кримінальний жаргон згодом розчиняється в молодіжному сленгу й іде на
периферію мови, і тільки окремі компоненти зберігаються, виконуючи чисто
експресивну функцію. Іноді особи з високим рівнем мовної компетенції
часто навмисно допускають мовні вільності, які виконують певну
значеннєву чи стилістичну функцію. Для створення атмосфери довіри,
симпатії до співрозмовника журналісти останнім часом усе частіше
використовують емоційно експресивну лексику. Телебачення і радіо також
сприяють поширенню вживання ненормативної лексики.
Негативний вплив на стан мовної культури молоді здійснює прогресуюче
зниження якості друкованої продукції. Тираж книжкової продукції
зменшується, знижується якість редакторської і коректорської обробки
тексту. Не можна не враховувати й обмеження можливостей здійснення
централізованого контролю за дотриманням літературної норми,
роззосередженість центрів впливу на масову мовну свідомість. Розпалася
єдина видавнича мережа, з’явилася величезна кількість комерційних
видавництв, що не приділяють належної уваги рівневі редакторської
підготовки тексту, заповнюють книжковий ринок літературою сумнівної
художньої вартості [6].
Звичайно, слід звернути увагу і на ступінь освіченості населення.
Найчастіше наявність вищої освіти є лише формальним показником і не
гарантує володіння нормою літературної мови. Підтвердженням цього
служить зниження чисельності реальних носіїв літературної норми
порівняно зі зростанням кількості користувачів мовного феномена. Фактом
є і те, що для активного володіння усною літературною мовою необхідний
досить високий рівень мовної компетенції.
Ще однією причиною поширення ненормативної лексики серед молоді є
виховання в неблагонадійній родині. У процесі формування особистості
родина відіграє провідну роль. Тут дитина здобуває уміння і навички
спілкування і людського взаєморозуміння, тут закладаються моральні
основи і відбувається професійне самовизначення [1]. Дитина копіює і
відображає особливості життя оточуючих дорослих людей. Варто підкреслити
і те, що в засвоєнні дитиною соціального досвіду важливу роль відіграють
імітація й ідентифікація, тобто наслідування поведінки важливих для неї
людей, що призводить до прийняття їхніх цінностей, установок, норм
поведінки. Наводячи приклади теоретичного аналізу розробленості
проблеми, ми розглянули ряд теорій особистості. Згідно з ними фактори
спадковості і середовище впливають на формування особистості. Таким
чином, несприятливе середовище, де відсутня система життєвих цінностей,
оточує дитину і стає зрозумілим, що вона вбирає в себе усі його
недоліки.
Соціальна позиція підлітка визначається бажанням бути схожим на своїх
батьків. Якщо з раннього дитинства дитина є свідком суперечок, що
супроводжуються «нецензурною лайкою», то, безумовно, вона починає
ставитися до цього як до природної норми спілкування. Цим обумовлюється
більш лояльне ставлення до вживання ненормативних лексичних одиниць у
мовній поведінці підлітків у спілкуванні однолітками. Часто саме в такий
спосіб підлітки намагаються привернути до себе увагу, здаватися
дорослішими, демонструвати силу і перевагу над іншими [8].
Ще одним джерелом поширення ненормативної лексики певною мірою є школа,
де впливають на розвиток мовлення учнів не тільки вчителі, але й
шкільний колектив. Багато учнів приносять з дому «лайливі слова».
Школярі, які були колись не знайомі з такими висловлюваннями, починають
вживати їх і закріплювати у своїй свідомості, мовленні [8].
Нами було розроблено питальник з 25 питань, які дозволили визначити
співвідносність соціального статусу і лояльності до інтенсивності
вживання молоддю ненормативної лексики.
Питання було розбито на такі групи:
– демографічні характеристики;
– ставлення до ненормативної лексики;
– інтенсивність вживання ненормативної лексики;
– зони вживання;
– причини вживання;
– вживання «лихослів’я» батьками;
– ступінь впливу засобів масової інформації на характер, інтенсивність
та варіативність уживання ненормативної лексики.
Опитування проводилося серед студентів Бердянського державного
педагогічного університету та учнів Бердянського машинобудівного
професійного ліцею. Дані свідчать постійно вживають ненормативну лексику
у повсякденному житті 21,7% студентів БДПУ і 39,1% учнів БМПЛ; не
вживають її взагалі 10% студентів і 2,8% учнів; рідко вживають
ненормативну лексику 69,5% студентів і 57,9% учнів. Як бачимо, вживання
ненормативної лексики має місце як серед респондентів БДПУ, так і серед
респондентів БМПЛ, але респонденти БМПЛ частіше вживають ненормативну
лексику. І причинами цього є середовище спілкування, обмеженість
інтересів, ступінь вихованості й освіченості, а так само рівень
культури.
4,3% студентів і 7,2% учнів уживають ненормативну лексику для
«приховування інформації», 20% студентів БДПУ і 30,3% учнів БМПЛ – для
«забави», 16,6% студентів БДПУ і 10% учнів – для виразності мовлення,
56,4% студентів БДПУ і 57,9% подали власний варіант уживання
ненормативної лексики (наприклад: розлютити супротивника, відповідь на
фізичне насильство, демонстрація переваги).
58% респондентів БДПУ і 33% респондентів БМПЛ вважають, що «нецензурна
лайка», «лихослів’я» пагубно впливають на рідну мову і по можливості,
відмовлються від вживання інвективної лексики. 42% респондентів БДПУ і
66,6% респондентів БМПЛ позитивно ставляться до вживання ненормативної
лексики.
85% студентів БДПУ і 59,3% учнів вважають, що ЗМІ сприяють поширенню
вживання ненормативної лексики.
Нами було одержано нові результати опитування з досліджуваної проблеми,
і на цій підставі ми можемо зробити висновок, що ненормативна лексика
посідає певне місце в мовній поведінці як студентів, так і учнів.
Причому значна частина респондентів негативно ставиться до вживання
ненормативної лексики. Студенти надають перевагу жаргонам, сленгам; учні
– інвективній лексиці. Ми дійшли висновку, що обмежити вживання
ненормативної лексики можливо, а викорінити її вживання – ні.
Як показують результати експериментального дослідження, проведеного в
БМПЛ і БДПУ, діапазон уживання ненормативної лексики в ліцеї набагато
ширший. У ліцеї більша кількість учнів виховується в неблагонадійних
родинах, і, як було зазначено вище, це негативно відбивається на
комунікативній поведінці учнів. Вони більш лояльні до вживання
ненормативної лексики і здійснюють слабкий контроль над власною мовною
поведінкою.
На підставі сказаного вище ми виділяємо фактори, що, на нашу думку,
сприяють поширенню ненормативної лексики. Це: уживання ненормативної
лексики засобами масової інформації; криза сучасної мовної культури;
демократизація мовної культури; зниження якості друкованої продукції;
виховання дітей у неблагонадійній родині; шкільне середовище.
У результаті проведеного експериментального дослідження очевидним для
нас стало те, що ненормативна лексика широко і привселюдно вживається
представниками усіх шарів населення, в тому числі і серед молоді, і
викорінення її доволі проблематичне. Проте ми вважаємо, що необхідно
вживати заходів, спрямованих на превенцію поширення ненормативної
лексики в молодіжному середовищі і хочемо запропонувати деякі
рекомендації.
Насамперед, слід зазначити, що основна відповідальність за виховання
культури мови полягає насамперед на освітні установи, родину, громадські
організації, установи культури, літературу, а так само засоби масової
інформації.
У своїй дисертації «Психолого-педагогічні причини лихослів’я й
особливості його прояву в шкільному середовищі» Л.Широкорадюк [10]
здійснила науково-психологічний аналіз лихослів’я, визначила його
психолого-педагогічні причини, виявила особливості прояву лихослів’я у
взаємодії дорослих (учителів, батьків) і школярів. Ми цілком поділяємо
точку зору авторки на доцільність проведення корекційно-профілактичних
заходів у таких формах і напрямках: проведення тематичних бесід і
роз’яснювальної роботи націлених на закріплення негативного ставлення до
лихослів’я; активна участь викладачів у загальних заходах, спрямованих
на боротьбу з лихослів’ям; проведення тренінгів-семінарів, присвячених
даній проблемі, ділових ігор, що дозволяють викладачам регулювати свій
емоційний стан і налаштовуватись на позитивну взаємодію з учнем; робота
в групі повинна переважати над індивідуальною роботою; робота з батьками
[11].
Розглянувши різні форми корекційно-профілактичних заходів, описані
Л.Широкорадюк, ми пропонуємо розробити програми, які б сприяли очищенню
мови від ненормативних лексичних одиниць, культивацій мовної поведінки
молоді.
У системі вищої освіти, а також у системі ПТО необхідно впроваджувати
курси з формування культури мовлення. При цьому варто враховувати
індивідуальні розбіжності в діяльності нервової системи індивідів – з
огляду на силу процесів збудження і гальмування, їх урівноваженості і
рухливості. В одних ці процеси взаємно врівноважуються, в інших
спостерігається перевага одного з них. В індивідів зі слабкими процесами
гальмування часто спостерігається «неконтрольованість» вчинків, саме ці
люди часто порушують дисципліну і лихословлять. Табуювання, тобто
традиційні педагогічні методи заборони, боротьба проти лихослів’я з боку
викладачів і батьків можуть призвести до зворотного ефекту. якщо не
будуть враховуватися індивідуальні особливості особистості [11].
У системі ПТУ на рівні факультативів необхідно створювати дискусійні
клуби з культури мови. У процесі спілкування з учнями машинобудівного
ліцею ми дійшли висновку, що, незважаючи на вживання ненормативної
лексики, багато хто з них позитивно ставиться до проведення заходів щодо
боротьби з лихослів’ям.
Учням необхідну засвоїти знання з риторики, що є «вінцем освіченості».
Це наука моральності, виховання, спілкування, її теорія і практика,
засновані на загальній культурі. Мета риторики визначається як пошук
оптимальних алгоритмів найбільш ефективного спілкування у сучасному
суспільстві [4]. Проблеми риторики розглядали М.Ломоносов, Н.Кошанський,
О.Лосєв, В.Виноградов, С.Аверінцев, Ю.Рождественський.
На жаль, риторика тривалий час не була включена до типових навчальних
планів загальноосвітньої школи, а також до державного стандарту щодо
підготовки педагогів у вищіх навчальних закладах. Це помітно впливало на
загальний мовленнєвий розвиток як учнів, так і студентів. Варто
зазначити, що в античному світі риторика складала основу єдиного типу
навчальних закладів, що давали вищу освіту. З 2001 року до типових
планів загальноосвітніх шкіл (11-12 класи) і вищих навчальних закладів
(гуманітарні факультети) включено курс риторики. Таке нововведення
дозволить покращити результати мовленнєвого розвитку школярів і
студентів гуманітарних факультетів.
Сьогодні викликає занепокоєння зниження мовленнєвої компетенції у
студентів вищих навчальних закладів, зокрема технічних факультетів. На
нашу думку, варто ввести курс риторики і на таких факультетах з
урахуванням їх специфіки.
Літературна мова нормативна, для неї характерна стабільність мовних меж,
що спирається на авторитет художньої літератури, науки. Можна сказати,
що дане визначення розкриває шляхи боротьби за чистоту мови.
Культура мови регламентується законом. У чинному законодавстві є стаття,
що передбачає карну й адміністративну відповідальність за вживання
нецензурних висловів.
У результаті дослідження, ми дійшли висновку, що молодіжне мовлення
останнього десятиліття відрізняється особливою різкістю, брутальністю.
Ці прояви мовної волі характерні для кризових періодів розвитку
суспільства. Вживання інвективи, жаргонів, сленгу стало нормою.
Психологи, лінгвісти, культурологи говорять про «емансипацію мата». З
ненормативної лексики майже остаточно знято табу, хоча останнім часом
спостерігається зворотна тенденція. Ми вважаємо за доцільне привернути
увагу громадської думки до проблеми превенції поширення вживання
ненормативної лексики серед молоді і спонукати до дискусії з питання
введення лінгвістичної цензури.
ЛІТЕРАТУРА
1. Бессонова Т.П. Особенности развития ребенка в неблагополучной
семье // Практична психологія та соціальна робота. – 2002. – №1. –
С.39-41.
2. Колесов В.В. Культура речи – культура поведения. – Л.:
Лениздат, 1988. – 271 с.
3. Лингвистический энциклопедический словарь / Под ред.
В.Н.Ярцева. – М.: Сов.энциклопедия, 1990. – 685 с.
4. Львов М.Р. Основы теории речи: Уч.пособие для студентов
пед.уч.заведений. – М.: Издательский центр „Академия”, 2002. – 248 с.
5. Нефедов В.И. Искусство воспитания в семье. – Минск: Народна
освіта, 1971. – 174 с.
6. Нещименко Г.П. Вопросы языкознания // Динамика речевого
стандарта современной публичной вербальной коммуникациии: проблема
тенденции развития. – 2001. – №1. – С.98-131.
7. Нещименко Т.П. Язык и культура в истории этноса // Язык –
культура. Этнос. – М.: Академия, 1994. – 196 с.
8. Ранняя профилактика отклоняющегося поведения учащихся: Пособие
для учителя / Под ред. В.А.Татенко, Т.М.Титаренко. – К.: Рад.школа,
1989. – 128 с.
9. Русский язык / Под ред. Л.Ю.Максимова. – М.: Просвещение,
1989. – 287 с.
10. Шанский Н.М. Лексикология современного русского языка. – М.:
Просвещение, 1964. – 312 с.
11. Широкорадюк Л.А. Психолого-педагогічні причини лихослів’я та
особливості його прояву у шкільному середовищі: Дис. … канд. псих.
наук: – К., 2001. – 177 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
