Реферат на тему:
Особливості реалізації категорїї антропоцентричності в
міжнародно-правовому дискурсі
Актуальність теми статті обумовлюється інтересом сучасної лінгвістичної
науки до вивчення процесів породження та сприйняття дискурсу як
комунікативної ситуації, що є результатом синхронізації когнітивних
процесів комунікантів, безперервно взаємодіє з їх рефлексуючою
діяльністю, яка оформлюється в когнітивних-комунікативних стратегіях і
динамізує текстову систему, включаючи її в простір семіозісу.
Теоретичним підґрунтям статті є теорія всеохоплюючої діалогічності, що
походить від концепції гуманітарного пізнання М.М. Бахтіна [Бахтін 1996]
та Ю.М. Лотмана [Лотман 1992] і дає змогу інтегрувати положення
„ключових концептів і методик різних галузей для вивчення загального
об’єкта, яким є мова в своїй головній маніфестації –
мовнокомунікативній” [Селіванова 2002 : 278].
Спираючись на когнітивно-комунікативні особливості міжнародно-правового
дискурсу (МПД) і на загальноприйняте в сучасній лінгвістиці положення
про те, що „гносеологічним і комунікативним центром дискурсу і тексту є
… індивідуальна свідомість” [Селіванова 2002 : 228], в статті
обґрунтовуємо таку робочу гіпотезу: складові комунікативної моделі МПД є
рівнями діалогізації з текстом (або з міжнародно-правовою реальністю, що
має бути оформлена в нормативний текст) різних компонентів тезауруса
комунікантів. Якщо висвітлювати проблему антропоцентричності дискурсу в
площині пояснення механізмів дискурсивної концептуалізації змісту
міжнародно-правового тексту через особливості структурування (активації,
прогнозування) особистості комунікантів дискурсу, то поле наукових
досліджень із зазначеної проблематики охоплює низку міждисциплінарних та
інтердисциплінарних концептів і методик.
Розуміючи неможливість аналізу всіх теорій, зупинимось на аналізі тих,
які так чи інакше чином розкривають проблему взаємопов’язаності
когнітивних операцій над ментальними структурами із засобом
комунікативної організації дискурсу та активації інтерактивних моделей.
На наш погляд, вагомий внесок у зазначену проблематику зроблено теоріями
постструктуралізму, в яких процесуальна (у сучасному розумінні) природа
дискурсу „урівноважується” його розумінням як структури, що конституює і
конституюється як сигніфікативне утворення. Так, з одного боку,
смислотворення обґрунтовується як „нескінченна гра горизонтальних
еквівалентностей / відмінностей [Ernesto Laclau and Chantal Mouffe 1985
: 108]. З іншого боку, ідентичність дискурсу як сукупності відносно
стабільних конфігурацій об’єктів, суб’єктів та зв’язків між ними
забезпечується „опорними моментами”, головними сигніфікаторами в
„парадигматичній низці еквівалентностей” [Jacob Torfing 1999 : 98-99],
що впроваджуються в дискурсивне поле, ретроспективно відновлюючи його
ідентичність.
У філософії дискурсу (археологічного періоду) Мішеля Фуко [Foucault,
Michel 1980] „відкритість дискурсу” та „нескінченна гра” смислів
концептуально оформлюється в категорію „децентрованого”,
фрагментованого, „розосередженого” суб’єкта дискурсу, який
характеризується нестабільною рольової ідентичністю і конституюється
(набуває соціальної ідентичності) в рамках дозволеного дискурсивними
формаціями через занурення в дискурсивну практику і залежні від неї.
Ідентичність дискурсу не задається суб’єктом, а обумовлюється
конституюючими правилами, дискурсивними формаціями (formation), що
пероважають над людською дією (human agency). Окрім цього, в дискурсі
виявляється передіснуюча істина, що є вищою за ідеологію і наслідки якої
„відновлюються в дискурсі, що сам по собі не є ані істинним, ані
неістинним” [Foucault, Michel 1980:118].
На наш погляд, постструктуралістське визначення смислоутворення як
„нескінченної гри горизонтальних еквівалентностей/відмінностей”
відповідає сучасному лінгвістичному розумінню дискурсу як процесу
безперервної взаємодії систем свідомостей комунікантів під час розробки
структури дискурсу. „Парадигматика” еквівалентностей, правила
конституювання соціальної ідентичності суб’єктів в дискурсі
співвідносяться, в проекції на сучасне розуміння дискурсивних процесів,
з ментальними моделями або репрезентаціями, що інтегруються
макроструктурами [Van Dijk, T. A. 2002] і концептом. Поняття
надідеологічної істини співвідноситься з архетипами свідомості як
фрагмента семіотичного універсуму, коду культури та цивілізації як
одного з механізмів забезпечення дискурсивного процесу.
У соціологічних роботах Гофмана децентрованість дискурсу внаслідок
рольової декомпозиції мовця обґрунтовується як когнітивний процес зміни
фреймів у ході інтеракційної взаємодії комунікантів [Goffman 1967;
1981]. Розшарування фрейму на ситуації-скрипти відбувається через вибір
„ключа” (keying) як набору умов, за якими певна діяльність
трансформується в дещо інше.
Внесок теорії Гофмана в дослідження інтеракційних стратегій когнітивного
рівня визначається низкою концептів і понять, що обґрунтовують зв’язок
фреймування
з порядком інтеракційної взаємодії комунікантів: це поняття „ключа”,
багаторівневості / багатомірності фреймових структур, вибору
релевантного фрейму (первинної структури) для локального конструювання
нових структур соціальних взаємовідносин, роль вибору коду у
встановленні вторинного каркасу мовного класу, поняття переключення коду
(switching) як переходу від однієї діяльності до іншої або зіткнення
фреймів, категорія „парадоксу обличчя” (турбота про збереження обличчя
за рахунок часткової втрати самовираження).
У сучасній лінгвістиці антропоцентричність як дискурсивну категорію
вивчають як взаємозв’язок між комунікативними текстовими стратегіями і
текстотипом, у контексті розробки типологій адресанта/адресата як
комунікантів, що „розщеплюються” на різні іпостасі для реалізації
комунікативних ролей, утворюють інтерактивні моделі і є умовою
текстотворення [Vorobyova 1996; Радзієвська 1993; Dolinsky, Bensimon
2000]. Для нашого дослідження особливий інтерес має розгляд
антропоцентричності у взаємозв’язку з категорією діалогічності як
„інтегральної категорії суперсистеми дискурсу”, що включає „п’ять
взаємодіалогізуючих модулів – систем свідомості адресанта і адресата,
семіотичного простору тексту, а також інтеріоризованого буття і
семіотичного універсуму, що розвиваються у часі і просторі [Селіванова
2002 : 279].
Узагальнення внеску різних наукових теорій у дослідження
антропоцентричності дискурсу у зв’язку з реалізацією комунікативних
стратегій когнітивного рівня дозволяє визначити низку характеристик (у
вигляді робочої гіпотези), що описують типові механізми концептуалізації
в міжнародно-правовому дискурсі: а) активація (послідовна або одночасна)
відповідних компонентів когнітивного тезауруса комунікантів є основною
комунікативною стратегією в МПД; б) механізм і засоби активації цих
фрагментів визначаються законами функціонування семіосфер, в які
комуніканти занурюються в процесі дискурсу завдяки сигналам цих
семіосфер в тексті; в) прогнозування інтерпретації тексту, що не
відповідає інтенції і може призвести до потенційно конфліктної
комунікації, а також усунення цієї неоднозначності тлумачення
здійснюється на основі типових сигналів інтеріоризованого буття і
семіосфер, в які комуніканти занурені в процесі створення дискурсу
(розробки структури нормативного тексту) і на етапі його
сприйняття/тлумачення/імплементації.
Означені напрямки аналізу мотивовані когнітивно-комунікативними
особливостями МПД. Так, МПД завжди ґрунтується на преконструктах, що
пов’язані з семіосферами попередніх міжнародно-правових текстів і
використовуються в процесі створення і сприйняття дискурсу як основа
концептуалізації нових знань, які, у свою чергу, будуть
використовуватись як семіотичні одиниці під час створення подальших МПД.
Це пояснюється нормативним характером міжнародно-правових текстів,
системністю сучасного міжнародного права, наявністю в ньому
системоутворюючих принципів, а також принципів і норм, що структурують
галузі/підсистеми права, що на рівні міжнародно-правової картини світу
комунікантів МПД співвідноситься з концептуальним ядром і
взаємопов’язаними концептосферами. Відповідно до цього, введення в
семіотичний простір
?
th
@
E
?oooooooooooaaaaaaaaaUUUUa
@
B
D
\
^
b
t
c
¤
u
E
E
h&
E
E
h,
h,
– на увазі те, що в статті 15 загальної декларації прав людини
Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй зазначила, що „кожна
людина має право на громадянство” і що „ніхто не може бути довільно
позбавлений свого громадянства або права змінювати своє
громадянство…”).
Особливості МПД також мотивують необхідність активації фрагмента
когнітивного тезауруса комунікантів, що пов’язаний з їх подвійним
статусом: а) як суб’єктів міжнародного права (держави – основні суб’єкти
міжнародного права і будь-яка міжнародна угода є результатом узгодження
інтересів різних держав і б) як інституту управління конкретним
суспільством. Можливість виникнення протиріччя між двома іпостасями
одного суб’єкта передбачена текстовими сигналами, що занурюють
комунікантів в семіосфери національно-правових і національно-культурних
текстів. Сигнали розміщуються в тих частинах тексту, які можуть
взаємодіяти з фрагментом когнітивного тезауруса комунікантів,
інтегрованого концептом „суверенна незалежність”. Наслідком цієї
взаємодії є імплікація „загроза національним цінностям”. Баланс
міжнародних і національних інтересів досягається через ідентифікацію
загальної цінності (цією цінністю є суверенітет, оскільки комуніканти
дискурсу – суверенні суб’єкти) та активацію знань про те, що ця цінність
є також і міжнародно-правовою. Концепт суверенітет як один із концептів
МПД висвічується нормативними застереженнями до тих внутрішньодержавних
правил, які відрізняються від міжнародно-правових, а також шляхом інших
інтерсеміотичних сигналів, пов’язаних з семіосферами
національно-правових і культурних текстів („в тому випадку, якщо інше не
передбачене національними законодавствами держав-членів”; “відповідно до
національних умов і в межах можливостей”, національна безпека; в
демократичному суспільстві, суспільна мораль, публічна влада,
національна юрисдикція, „внутрішні засоби правового захисту”,
„національна правова система”, „в межах своєї юрисдикції”). Ці засоби
активують у тексті пропозиції обумовленості (із значенням
умови/допусту), що відповідають логіко-семантичній структурі
нормативного застереження (або вербалізують один з елементів цієї
структури), вносячи в логіко-дискурсивну модель припису/регламентації
відношення альтернативності (диз’юнкції, спростування), що орієнтовані
на пошук у тексті зумовлюючого компонента цих відношень, з яким
пов’язана прихована опозиція. Таким чином, мотивуючий компонент є
сигналом можливого альтернативного тлумачення МПД комунікантами, вказує
на джерело такої інтерпретації та служить засобом її корегування. Так,
зворот „в тому випадку, якщо інше не передбачене національними
законодавствами держав-членів” є сигналом взаємодії тексту з семіосферою
текстів національних законодавств держав-учасниць, вказуючи на те, що
фрагмент, в який введено цю структуру, потенційно може інтерпретуватися
відповідно до законів цих семіосфер (а не нормативної реальності,
представленої текстом) і привести до комунікативного конфлікту/порушення
цілісності МПД. У зв’язку з цим, сигнали, що активують
національно-варіативну частину тезауруса комунікантів МПД, тобто
апелюють до його когнітивно-комунікативної ролі як суб’єкта застосування
міжнародно-правового тексту у внутрішньому праві, не тільки діалогізують
із семіосферою внутрішнього права, але й припускають можливість
інтерпретації фрагмента відповідно до ціннісних смислів цієї семіосфери.
Активація наступного компонента когнітивного тезауруса узагальненого
комуніканта МПД пов’язана з необхідністю передбачити можливість
„неузгодженості” його цінностей як адресата/адресанта конкретного
дискурсу з окремим фрагментом тезауруса, пов’язаного з узуальною
картиною світу комуніканта дискурсу як члена певної міжнародної
дискурсивної спільноти. Виділення когнітивно-комунікативної ролі
міжнародно-варіативного адресата здійснюється шляхом занурення
комунікантів МПД в семіосфери міжнародно-правових цінностей, що
корегують програму сприйняття і застосування тексту на основі узуальних
конотацій та асоціацій („Ніщо в … статті не дає права державам, які
беруть участь у Конвенції Міжнародної організації праці 1948 року
відносно свободи асоціації і захисту права на організацію, приймати
законодавчі міри на шкоду гарантіям, передбаченим в зазначеній
Конвенції”). „Міжнародно-варіативний” фрагмент тезауруса узагальненого
комуніканта дискурсу активується одночасно з ціннісними концептами,
відхилення від яких неприпустиме в процесі застосування МПД.
Використовувані для реалізації однієї мети (досягти нормативного балансу
інтересів суб’єктів і рівноваги МПД) комунікативні стратегії пов’язані з
активацією національно-вариативного і міжнародно-варіативного фрагментів
тезауруса комуніканта МПД і відрізняються між собою. Першу із вказаних
стратегій можна сформулювати як дозвіл на відхилення від часткових
правил (на етапі національного правозастосування МПД) на користь
збереження цілісності (смислової тотожності) угоди. Друга стратегія
формулюється як збереження цілісності загального (тобто МПД) шляхом
заперечення або обмеження відхилень у частковому.
У межах статті важко проаналізувати всі компоненти когнітивного
тезауруса „узагальненого комуніканта” МПД. Окрім розглянутих вище,
зазначимо ті структури свідомості адресанта/адресата, активація яких є
стратегічно необхідною у міжнародно-правовому дискурсі: а) фрагмент,
який можна назвати „конфліктогенеруючою” концептуальною зоною. Він
поєднує знання/уявлення кожного комуніканта МПД про себе як члена
дискурсивної спільноти (що об’єднується спільними інтересами/цілями і
дискурсивними стратегіями), а також про іншу дискурсивну спільноту з
протилежними цілями і стратегіями. Цей фрагмент активується через
занурення комунікантів у інтеріоризоване буття (політико-економічні
інтереси тощо). Інваріантною характеристикою МПД, що активує вказаний
фрагмент, є семантична організація тексту угоди шляхом двох
макропропозицій, що інтегровані протилежними концептами: свобода
(недискримінація) і обмеження свободи / диференційований підхід
(наприклад, ці протилежні концепти виявляються у семантиці термінів
„принцип недискримінації в міжнародному обміні” і „захист національного
виробника”, а також термінів, що розкривають різні аспекти їх
семантичної структури, упорядковуючи зміст текстів, які регламентують
міжнародне економічне право); б) загальнокультурний фрагмент
когнітивного тезауруса комунікантів, що дозволяє розташувати всі
потенційно-конфліктні концепти в полі протоконцепту справедливість –
оціночного основи та обґрунтування права. У даній статті не розглянуто
структуру свідомості комунікантів, які не є адресантами МПД, але
виступають його адресатами (органи міжнародної та національної юстиції;
держави, що визнають обов’язковість норм універсальних угод, навіть якщо
не брали в них участь; юридичні і фізичні особи, якщо їх статус або
права є предметом угод та ін.).
Отже, діалогічну модель МПД можна відобразити у вигляді динамічної
структури когнітивного тезауруса „узагальненого комуніканта”, певні
рівні якої регулярно активуються під час породження та сприйняття
тексту, включеного в дискурс. Структурні компоненти тезауруса
прогнозують відносно інваріантні типи комунікантів МПД і їх
когнітивно-комунікативні ролі. Моделювання цих компонентів можливе
завдяки їх усталеним зв’язкам з інваріантними семіосферами і
інтеріоризованим буттям.
Література
Бахтін М.М. Проблема тексту у лінгвістиці, філології ті інших
гуманітарних науках //Антологія світової літературно-критичної думки.
Львів, 1996. С. 216-321.
Закони України. Міжнародні договори України. Київ, 1998. Т. 14. 806 с.
Лотман Ю.М. Избранные статьи: В 3 т. Таллинн, 1992. Т. 1. С. 17-28.
Радзієвська Т.В. Текст як засіб комунікації. К.: АН України, 1993.
Селиванова Е.А. Основы лингвистической теории текста и коммуникации. К.:
Фитосоциоцентр, 2002.
Van Dijk, T. A. The discourse-knowledge interface. In Gilbert Weiss &
Ruth Wodak (Eds.). Multidisciplinary CDA, 2002.
Goffman, Erving. On face-work: an analysis of ritual elements in social
interaction. In.: Interaction Ritual: Essays on Face-to-Face Behaviour.
New York: Pantheon Books, 1967. P. 5-45.
Goffman, Erving. Response cries. In.: Forms of Talk. Oxford, Basil
Blackwell, 1981. P. 78-122; 325-326.
Laclau Ernesto & Mouffe Chantal. Hegemony and socialist atrategy.
Towards a radical democratic politics. London: Verso, 1985.
Foucault, Michel. Power/Knowledge: Selected interviews and other writing
(ed. C. Gordon). Brighton: Harvester, 1980.
Torfing Jacob. New theories of discourse. Laclau, Mouffe and Zizek.
Oxford: Blackwell, 1999.
Vorobyova O.P. Linguistic Signals of Addressee-Orientation in the Source
and Target Literary Text: a Comparative Study. Theory and Data in
Linguistics. Chicago: Ed. by: Lisa Mcnair at all, 1996.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
