Ономастичний тезаурус у поетичному ідіолекті Яра Славутича (реферат)

Реферат на тему:

Ономастичний тезаурус у поетичному ідіолекті Яра Славутича

Сукупність понять, які існують в даному мовному соціумі, і слів, що їх
виражають, позначається терміном “загальний тезаурус”. Однією з важливих
особливостей тезаурусу є його здатність моделювати лексико-семантичну
систему мови, давати картину того, що прийнято вважати неохопленим,
відкритим класом одиниць. Розробка загальномовних тезаурусів може
відбуватися на базі спеціальних або індивідуальних.

Тезаурус особистості – це система знань і понять, а також лексем, через
які вони виражені. Окремі тезауруси індивідуумів характеризуються
схожістю або відмінністю, що забезпечує їх взаємодію та
взаємозбагачення. Дослідники тезаурусу [Гетман 1991; Караулов 1976;
Шрейдер 1971] виділяють у семантиці терміна на дві зони: 1) реальний,
об’єктивний словник як закритий клас лексичних одиниць, упорядкованих за
тими відношеннями, які реально існують між словами мови; 2) ідеальний
запас знань і понять, виражених словами і словосполученнями.

Ономастичний тезаурус Яра Славутича – один із варіантів картини світу,
зорієнтованої на відображення думки через семантику власних назв (далі –
ВН). Його особливість у тому, що ВН групуються навколо однієї теми, з
якою вони пов’язані і смисл якої певною мірою розкривають.

Тематичне розмаїття поетичних творів Яра Славутича відображає картину
світу в індивідуальному баченні автора. Його ономастичний тезаурус
визначаємо як модель певних понять, які функціонують як ВН або
словосполучення із ВН, і моделюємо системні відношення у певних
рубриках, об’єднаних на основі тематичного зближення. Аналіз дозволяє
виявити причини, за якими оніми, використані в поезії, набувають
значимості і входять до загальномовного ономастичного тезаурусу та як
загальномовний ономастичний тезаурус впливає на формування ідіолекту
письменника. Лексика тезаурусу Яра Славутича відображена за принципом
формування суми ВН (антропонімів і топонімів) через системні семантичні
зв’язки між ними.

До тематичної групи “Віки Олега” входять 40 антропонімів і 37 топонімів.
Вони становлять базу давніх українських архетипів: простір давньої
України, її культура, природа, військова звитяга. Стилізовані до давньої
епохи топоніми і гідроніми є основою багатьох поетичних творів.

Слов’янську державність репрезентують географічні назви: Скитія,
Трипіль, Україна-Русь, Путивль-град, Переяслав, Київ, Батурин, Борислав,
Лтава, Посулля, Придоння, Галич, Яр-Бористен, Стир, Рось, Каяла, Дін,
Дінець, Дністер, Дунай, Інгулець. Із утворенням державності географічний
простір ділиться на внутрішній та зовнішній. Події, пов’язані із
зовнішньою політикою, поет доповнює іноземними географічними назвами:
Геллада, Морава, Рим, Београд, Візантія, Спарта. У цій групі
спостерігаємо словотворчі варіанти топонімів: варіативність на
позначення одного ономаоб’єкта, наприклад, Україна, Україна-Русь, Русь,
Русь-Україна; Лтава, Олтава; Яр-Бористен, Бористен, Славутич, Славутиця,
Дніпро. Ознакою древніх топонімів є складена форма: Україна-Русь,
Путивль-град, Цар-град, Яр-Бористен.

Антропонімний склад включає імена відомих українських князів: Оскольда й
Дира, Володимир, Ігор, Олег, Святослав, Святославич, Всеволод, Василько,
Данило; воєвод: Дмитро, Ростислав, Савур; княгині Ярославни;
просвітителів: Боян, Остромир, Кирило, Методій та. Поет, вшановуючи
історію та культурні надбання слов’ян, створює переспіви епізодів “Слова
о полку Ігоревім”. Автор “Слова” активно використовує в художньому творі
топоніми, антропоніми, котайконіми, відтопонімні апелятиви [Слово 1989].

Тематична група “Віки Богдана” окреслює часовий простір козацької епохи
в Україні. До нього увійшли 33 топоніми і гідроніми, які репрезентують
важливі топооб’єкти України того часу, і 42 антропоніми – імена
визначних представників козацтва. Доба козацтва настільки близька
письменникові, наскільки глибокою стала трагедія руйнування родового
гнізда із предківською козацькою славою.

Макротопоніми Україна, Карпати, Київ, Запоріжжя, Батурин, Полтава,
актуалізовані в поезіях, наскрізь пройняті козацьким духом. Деякі з
топонімів мають закріплений в історії козаччини денотат, наприклад,
Великий Луг як запорізька фортеця, з якої козацькі полки виступали,
обороняючи Україну від південностепових та північних ворогів; події в
Батурині, Полтавська битва тощо.

У політичній ліриці виступають два табори – козацький і ворожий. Перший
табір репрезентують антропоніми: Богдан, Богун, Величко, Вернигора,
Виговський, Войнаровський, Гонта, Довбуш, Дорошенко, Іскра,
Кальнишевський Петро, Кармалюк Устим, Клепач, Кобилиця, Максим Кривоніс,
Мельник, Павло Полуботок, Паливода, Прудивус, Самійло Кішка, Сірко Іван,
Скоропадський Павло, Хмельницький Тимош, Жученко Хведір, – і топоніми з
гідронімами: Берестечко, Бог (Буг), Великий Луг, Вкраїна, Дніпро, Дубно,
Жовті Води, Жуки, Змієві вали, Карпати, Київ, Конотоп, Крим, Львів,
Міуси, Чорне море, Низ Дніпра, Переяслав, Савур-могила, Січ, Стир,
Тараща, Хортиця, Чорний Ліс, Чорномор’я. За кожною ВН стоїть конкретний
образ реальних героїв козацької Січі. Частина географічних назв, які за
сучасною термінологією можна назвати мікротопонімами, в історичні часи,
напевне, мали статус макротопонімів, а для читачів вони виступають
символами українського козацтва.

Ворожий для українців табір представлений таким списком: антропоніми –
Батий, Герцик, Нечоса; топоніми – Базавлук, Погане поле, Рим, татарський
Крим, Тмуторокань. Поет оперує реальною ономастикою, але, щоб
перетворити її на художню, авторові знадобилося багато зусиль. Шукаючи
географічно-матеріальних і людських свідчень на підтвердження
історичного минулого козаччини, Яр Славутич спілкувався із нащадками
тих, які пам’ятали щось про запорізьку державу і передавали знання з
роду в рід [Яр Славутич 1991].

Тематична група “Вік Тараса і Франка” окреслює реальний період історії
України, представлений яскравими постатями, – 43 одиниці, — і
географічними об’єктами – 32 одиниці. Першості набувають духовні сили,
представлені у творах антропонімами на позначення відомих письменників
та митців України: Антонович, Бортнянський, Величко, Войнаровський,
Гордієнко, Грабовський, Григорович-Барський, Драгоманів, Жученко,
Квітка, Кобзар, Олександр Кониський, Косач, Костомара, Пильчик,
Рильський, Руданський, Сковорода, Старицький, Тарас Шевченко. Автор
подає не лише позитивні образи, а й негативні: Єлисавета, Іван Лютий,
Карло, Катерина, Текелій. Ці особи різними способами, користуючись
високими посадами, здійснювали негативний вплив на розвій української
культури. Життя в Україні у XVIII ст. переходить на якісно інший рівень.
Духовна зрілість народу втілена поетом у відомі всім українцям імена. Яр
Славутич уводить в антропонімний список імена Жученко, Милорадович,
Кониський, які відкрили еру українських меценатів. Поетичні твори
закликають читачів знати своїх духовних героїв.

Простір України післякозацької епохи виділений такими географічними
центрами історичних подій: Батурин, Берестя, Ворскло, Галичина, Дніпро,
Дон, Жуки, Запоріжжя, Київ, Львів, Одеса, Полтава, Слобожанщина,
Стародуб, Україна. Порівнюючи цей список із попереднім, спостерігаємо
зміни наголосів – новим важливим для України місцем стає Слобожанщина як
культурний центр. Особливих змін набуває зовнішня сторона історії –
розширюється позаукраїнська географія, представлена топонімами не тільки
великих міст (Відень, Петербург, Софія, Москва), країв (Кавказ, Кубань),
країн (Австрія, Англія, Польща, Росія) а й частинами світу (Азія,
Європа). З’являються нові топонімні орієнтири — Захід і Схід — із новою
історико-соціальною семантикою.

Тематична група «Велика Вітчизняна війна 1941-1945 р.» (ВВв) включає 40
антропонімів і 97 топонімів. Численний список онімів пояснюється
безпосередньою участю автора у воєнних подіях. З боку Яра Славутича,
який воював за вільну Україну, на ворожій стороні опинилися не тільки
фашистські загарбники, а й радянські, в тому числі, наприклад, Донцов,
Ковпак, Тевелев, Сердюк, Товстошкур, Воронько. Авторський список
фронтовиків: Бульба-Боровець, Гаврило Перетятько, Іван Ірлявський,
Коржак, Кузнецов, Лебідь, Любченко Панас, Олена Теліга, Ольжич, отаман
Стрілець, полковник Дацько, полковник Долуд, Рогач, Позичанюк, Шандрук,
Юрченко навічно закарбовано у його поезіях разом із правдою історії
України. Для письменника це не лише образи; вони – живі люди, справжні
патріоти України, з честю і гідністю українця, яку не вдалося знищити
ворожій політиці.

Широкий топонімний простір воєнного періоду: від макротопонімів –
Бахмач, Броди, Винниця, Волинь, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Львів,
Одеса, Оскол, Карпати, Полісся, Слобожанщина, Україна, Харків, Херсон,
Херсонщина, Хустов, Чернівці, Чернігів, Чорномор’я, Ялта – до
мікротопонімів – Баштанка, Благодатне, Братолюбівка, Великий Луг,
Гасівка, Гурівка, Дарниця, Золоті Ворота, Кубанські села, Лугань,
Обитоки, П’ятигір’я, станиці Дону, Стародуб, Тернуватка, Хрещатик,
Шулічине, Щековиця. Гідроніми (Десна, Дін, Дінець, Дунай, Каспійське
море, Кубань, Лиман, Славута, Сян, Тиса, Чорне море) повторюють склад
попередніх розділів, але зі зміною конотативного їх значення або
художнього контексту, елементом якого вони є. Військові формування
названі за топонімною термінологією за аналогією до Запорозької Січі –
Карпатська Січ, Поліська Січ, Чернігівська Січ, членом якої називає себе
автор.

I

c

?

1/4

Oe

U

o

oe

u

I

???? ?у радянських українських поетів.

Тематична група “Сталінська епоха” налічує 60 антропнімів і 43 топоніми,
які охоплюють довоєнний та повоєнний періоди. До антропонімного ряду
включені імена українських письменників-патріотів: Андрій Малишко,
Винниченко, Граб (Грабовський), Драй-Хмара, Косинка, Куліш, Максим
Рильський, Маланюк, Микола Зеров, Олег Ольжич, Олесь, Плужник, Стус,
Тодось Осьмачка, Теліга, Юр Тютюнник, Юрій Клен, Яновський. Поет із
теплими почуттями згадує кожне ім’я, індивідуалізуючи заслуги кожного
митця.

Є такі, кого автор уявляє по іншу сторону барикад, незважаючи на їх
досягнення в науці й культурі, – це Капиця, Корольов, Воронько, Микола
Холодний, Кримов, Донцов, Кравцов, Фальківський – широковідомі і
невідомі українському читачеві прізвища осіб, за чиїми наказами робилася
радянська історія – Брежнєв, Єжов, Ляшко, Малюта, Скаба, Сталін, Хрущов,
Щербицький.

У розділі “Сталінська епоха” широко поданий російський топонімний
простір, який вбирає географічні назви суворих північних місць –
політичних таборів, де духовно і фізично знищували українців: Агадир,
Амур, Байкал, Волга, Кама, Лена, Північ, Потьма, Сибір, Соловки, Урал,
Якутія. Топоніми Москва і Суздаль автор використовує як символи Росії в
негативному забарвленні, про що свідчать численні відтопонімні
ад’єктиви, наприклад, сталінська Москва, московська неволя, московське
зло, московське полювання, суздальський ведмідь, суздальські лапті тощо.

Усі згадані тут українські топоніми пов’язані з трагедією повального
знищення нації. Наприклад, Бабин Яр – урочище на околиці Києва, де у
війну фашистами було розстріляно понад 100 тисяч людей; Катинь,
Осташкове, Харків – місця знищення польських офіцерів; Винниця, Лаз,
Биківня – масове знищення українців. Це ті печатки на географічній
карті, які стали новими символами репресій після сталінської епохи.
Одеса для Яра Славутича означає незламність української морської держави
на Чорному морі.

Післясталінський період (в історії його названо хрущовською відлигою)
трансформувався в тематичну групу “Радянська і пострадянська епоха”.
Антропонімний список уміщує 81 позицію, топонімний – 58. Імена
українських письменників, митців, які продовжили боротьбу за
незалежність України або сприяли цьому процесові, складають значну
частину антропонімів і входять до поетичного циклу “Живі смолоскипи”.

Більшість цих антропонімів подано в портретних характеристиках. Автор
пишається представниками українського народу, віддає пошану тим, хто
загинув у воєнний і мирний час. Антропоніми несуть позитивну або
негативну експресію. У негативному світлі постає прізвище Коротича, що
комусь може здатися незрозумілим, у позитиві – Остап Вишня, Осадчий,
Стус, Гончар, Сверстюк та інші.

Семантика антропонімів на позначення політичних діячів – Брежнєв,
Горбачов, Єльцин, Ленін, Скаба, Сталін, Суслов, Хрущов, Шеварнадзе,
Щербицький, розкриває завойовницьку політику в радянську епоху. Автор
залучає до характеристики подій, пов’язаних із Україною, імена іноземних
політичних діячів: Кларк, Буш, Малруні, Коль. Яр Славутич весь час
“тримає” Україну у світовому просторі. Більшість поетичних творів Яра
Славутича через ономастичний простір перебуває у світовому контексті.

Географічні назви радянської та пострадянської епохи подаються в
характеристиках згаданих героїв. Назви великих міст: Винниця, Дубно,
Ірпінь, Львів, Херсон, Січеслав, Чорнобиль; гідроніми: Дін, Дінець,
Дніпро, Сян; невеликих міст і населених пунктів України: Берестя, Броди,
Жля, Карна, Нагуєвичі, П’ятигір’я, Прящев, Тараща; назви країв:
Буковина, Волинь, Донбас, Запоріжжя, Карпати, Поділля, Полісся. Такі
топоніми, як Амур, Байкал, Камчатка, Колима, Потьма, Сибір, Тюмень не
втрачають тієї ж семантики, що і в “Сталінській епосі”, бо політична
боротьба українців триває і в пострадянський період.

До політичної трагедії додається ще екологічна: “Гряде Чорнобилю мара
тетродна” [Яр Славутич 1 : 609]. У поетичному контексті постають в
антонімічному відношенні за семантичними ознаками символи-орієнтири
політичної боротьби — Московський Кремль [Там само : 605] і Рухівський
майдан [Там само : 600]. Обрамляють політичну карту топоніми Росія,
Схід, Україна.

Особливим стилістичним забарвленням виділяється список ВН у тематичній
групі “Подорож автора”, що охоплює поетичний цикл “Мудрощі мандрів”. Він
нараховує 31 антропонім і 100 топонімів. Закономірно переважають у
списку топоніми як характерні риси подорожі. Автор – один із небагатьох
талановитих українців, якому пощастило не тільки в духовному, а й у
фізичному плані охопити весь світ.

Подорожуючи п’ятьма материками, письменник перетворювався на філософа,
вбираючи мудрість загадкових культур. В антропонімному списку є імена
представників різних релігій – Будда, Магомет, Конфуцій. У подорожі поет
отримує нові враження від світових історичних подій. Поет виділяє
чудесні витвори мистецтва: Буддійські храми, Британський музей, вежі
Віндзору, Колізей, Кельнський собор, Лутфаллова мечеть, Оранта Софії,
Тадж Магал, храм Лунг Шана. У подорожі переважають культурологічні
мотиви.

Часто в контексті поетичного твору перетинається тема світової культури
з українською, так, перебуваючи у Ватикані, він стверджується в основах
духовності Києва; Спарту порівнює із Запорізькою Січчю; відвідавши
Танжир, поет згадує херсонські села та рідний Дніпро.

Слід зазначити, що серед російських топонімів немало таких, які варті
уваги з точки зору мистецтва, архітектури або просто споглядання,
наприклад, Московський Кремль, Петербург, Байкал, які багатьох поетів
надихають на чутливу лірику. Але для Яра Славутича є символами
загарбницької політики.

Скрізь: і в Азії, і в Європі, на Сході й на Заході – письменник
знаходить відомі всьому світові імена й місця, закарбовані історією
тисячоліть. Яр Славутич уводить їх у поетичні твори, щоб донести світову
культуру до українського читача.

Численні антропоніми (27 одиниць) і топоніми (64 одиниці), пов’язані з
життєвими подіями Яра Славутича в Україні, виокремлюються у тематичну
групу “Біографічні епізоди в Україні”. Антропоніми за походженням в
основному вторинні (оніми, план вираження яких запозичений автором із
реального антропонімікону) [Белей 1997]. Більшість антропонімів
репрезентують образи: самого поета (Яр, Славутич, Славутич Яр, Жученко
Гриць, Гриць, братик Гриць, Григорій, Жученко, Дніпровий син); членів
його родини (Жученків раса, сестричка Галя, Кирило Якович Жученко,
Жученки); його товаришів (Максим, Павло, Гордій, Людмила), які стали
персонажами поеми “Моя доба”; викладачів інституту (Жовтобрюх, Зінчук,
Касян), досвід і знання яких він високо цінує.

Топоніми охоплюють біографію Яра Славутича в Україні з дитинства до
сьогодні. За ними можна детально вивчати біографію письменника: від
хутора Жуки до Херсона, від Запоріжжя до Києва.

Тематична група “Біографічні епізоди за кордоном” охоплює 27
антропонімів і 54 топоніми, які тісно пов’язані з подіями життя й
діяльності Яра Славутича в еміграції. Антропоніми тут позначають осіб,
що певним чином вплинули на почуття письменника. Наприклад, Вадим
Доброліж, Ілля Киріяк, Ярослав Рудницький своєю творчою вдачею мали
позитивний вплив на формування свідомості поета. Єлиняк, Пилипівський,
Леськів – символи українських трударів, які першими впроваджували в
еміграції українську культуру. Бойчук, Чопик – сучасники й колеги
автора. Свіньовський і Сканковський – негативні персонажі, які
символізують підлабузництво й нечесну працю. Ці антропоніми не
широковідомі, тому для пояснення потребують художнього контексту. Слід
зауважити, що в них відбивається суб’єктивний погляд, який може і не
збігатися з іншими або із загальноприйнятими.

Емігрантський простір, у який потрапив поет, покинувши Україну, відбито
в 54 топонімах. Із почуттям поваги й шани автор описує природу Канади,
невеликі поселення, крупні міста й обширні території. Кожна назва для
автора стає символом певного елемента Канадської України.

У деяких топонімах простежується етимологія, вони утворені від
антропонімів (імен або прізвищ): Боян, Василь, Каша, Ланюк, Мазепа,
Ярослав. Виділяються назви канадських селищ, що утворені від українських
топонімів: Одеса, Дніпро, Галич. Є такі назви, що походять від
українських апелятивів: Козак, Мирнам, Лужани, Завалля, Зоря, Собор. Ці
назви свідчать про активну діяльність українців в еміграції, де живе і
працює Яр Славутич. Він прославляє свою нову Батьківщину і робить усе
можливе, щоб Україна була рівноправною державою серед інших країн світу.

Аналіз ономастичного тезаурусу поетичного мовлення Яра Славутича за
тематичними рубриками підводить до висновку, що основною базою служить
загальномовний онімічний тезаурус, перетворений письменником на художні
елементи. Індивідуальне світосприйняття автора фільтрує його і відбирає
не лише широковідомі оніми, що виступають у художніх творах як символи,
а й інші, такі, що мають полярні понятійні значення (із нестійкою
конотацією).

Через системні відношення тематичних рубрик простежується процес
формування ономастичного тезаурусу Яра Славутича. Кожна з рубрик має
лексико-семантичні особливості. Стійкість конотації онімів прямозалежна
від історичного періоду, оспіваного поетом, – чим давніший період, тим
більш стійка конотація ВН і рельєфніше проступає їх етнокультурна
маркованість. У поезії Яра Славутича вона має виразно національний
характер.

Література

Белей Л.О. Українська літературно-художня антропонімія кінця ХVIII-XX
ст. Дис. … д.ф.н. Ужгород, 1997.

Гетман И.М. Тезаурус как инструмент современного языкознания (на
материале русистики). Дис. … д.ф.н. К., 1991.

Караулов Ю.Н. Общая и русская идеография. М., 1976.

Слово о полку Ігоревім. К., 1989.

Шрейдер Ю.А. Тезаурусы в информатике и теоретической семантике.
„Науч.-технич. информация. Сер. 2” 1971. № 3.

Яр Славутич. Місцями запорозькими. Львів, 1991.

Яр Славутич. Твори: у 2-х т. К.: Дніпро, 1994.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *