Реферат на тему:
Образна система наукових праць А.Ю. Кримського та інші засоби
емоційного впливу на читача
Упродовж тривалого функціонування мовні одиниці набувають певного
стилістичного забарвлення, що приводить до обмеження сфери їх
реалізації, а отже, – і до стильової диференціації мови. Інакше кажучи,
будь-який комунікативний акт виявляє свою належність до того чи іншого
функціонального стилю. Саме тому в лігвістиці традиційно вважалося, що
образність – визначальна риса художнього стилю, в науковому мовленні
вона виконує допоміжну функцію – вживається для тлумачення певних понять
[Кожина 1977 : 162–163]. Це, власне, і зумовлено специфікою наукового
стилю, для якого характерним є використання абстрактної лексики (зокрема
– термінології), емоційно нейтральних одиниць, коментуючих елементів,
кліше тощо як засіб досягнення точності, однозначності, логічності
викладу. Однак чітка логічність і певною мірою “сухість” наукового
мовлення не виключає використання емоційно-експресивних засобів мови.
Навпаки, сучасні мовознавці стверджують, що у формуванні наукової думки
бере участь і логічне, й образне мислення, лише в науковому тексті
образність спрямована насамперед на інтелект читача , а вже потім – на
його емоційну сферу, й інформує не лише про об’єкт, але й суб’єкт
пізнання [Дядюра 1998], [Котюрова 1996]. Вибір необхідних образних
засобів мови, їх функціонування в науковому тексті залежить від
авторської індивідуальності (його рівня емоційного сприйняття автором
об’єкта пізнання) й типу реципієнта (ним може бути як одна людина або
група людей, так і узагальнений, абстрактний образ адресата як суб’єкта
сприйняття конкретної інформації, підґрунттям для створення якого є
психологічні особливості та емпіричні знання індивіда), його
професійного рівня, від сфери пізнання та жанрової специфіки оповіді
тощо [Мова і час 1977]. Крім того, існує ще й поняття “людського
фактора” [Человеческий фактор в языке 1991 : 55], що виявляється в
ментальному та психо-емоційному сприйнятті довкілля і відповідно
відображається в мовленні.
Однією з характерних ознак індивідуально-авторських особливостей
текстотворення А. Кримського є використання вченим емоційно-експресивних
засобів мови, які, проте, неоднаково властиві науковим працям різного
жанру: найбільш емоційно насиченими є рецензії та літературно-критичні
статті, менше – мовознавчі розвідки й етнографічні дослідження.
Значна кількість образних елементів у наукових текстах А. Кримського
втратила своє первинне стилістичне забарвлення і сприймається як мовні
кліше, напр.: “повістки… порушують важкі, пекучі питання” [Кримський
1972 : 307], “питання … становить болюче місце” [Кримський 1972 : 307],
“наука принесена в жертву политике” [Кримський 1972 : 364], “бросил
несколько слов” [Кримський 1972 : 383] та ін. Однак частіше фіксуємо
такі поєднання слів, які викликають у читача образне сприйняття
інформації, напр.: “запинання себе в величаву мантію” [Кримський 1972 :
310], “писатель заринає в свої думи” [Кримський 1972 : 346] тощо. Іноді,
подаючи суб’єктивну оцінку певного явища, автор вдається до нанизування
образів, що перетворює науковий виклад у художній опис, наприклад: “на
сцену градом летіли квіти, букети, вінки та зелень; і на сцені, і по
всенькій залі пурхали тисячами всякі різнобарвні папірці” [Кримський
1972 : 335]; “Дивишся, пливе щира українщина, аж читати любо…, коли
гульк – стримить тобі поганий барбаризм!” [Кримський 1972 : 348].
Поширеним засобом образотворення в наукових працях А. Кримського є
епітети. Значна їх кількість властива фольклорним текстам і часто
зустрічається у творчості українських письменників, як-от: безсмертну
пісню Марусі Чураївни [Кримський 1972 : 325], палка любов [Кримський
1972 : 338], важкий сум та гіркий жаль [Кримський 1972 : 677] та ін.
Однак часто А. Кримський вживає власне авторські епітети, які
здебільшого виражають негативну оцінку автором чиєїсь думки чи твору,
напр.: цветистые выражения [Кримський 1972 : 406], клишоногими віршами
[Кримський 1972 : 502], пікантній звістці [Кримський 1973 : 318].
Як відомо, образне сприйняття світу виникає внаслідок переосмислення
предметів та явищ довкілля, що супроводжується накладанням однієї
семантики на іншу, напр.: мова дихає мертвеччиною [Кримський 1973 :
131], “редактора, що “Зорю” зовсім був засушив” [Кримський 1973 : 363],
“із картин ярмарку вилетіли… ефектні хори старців”[Кримський 1972 : 340]
та ін. Це допоможе точніше, влучніше передати почуття індивіда, стисліше
відтворити його думку.
Не лише емоційний, а й естетичний вплив на читача мають метафори, які в
наукових текстах виконують не образотворчу, а пізнавальну, оцінюючу
функцію. У наукових працях А. Кримського найчастіше трапляються усталені
(традиційні для мовної картини світу українців) конструкції, як-от:
обличчя сяють [Кримський 1972 : 337], думка поетова летить [Кримський
1972 : 527], слова повилітали з пам’яті [Кримський 1972 : 680] тощо.
Проте фіксуємо й індивідуально-авторські утворення, які переважно є
трансформами вже відомих образів, напр.: “Важною новинкою, якою вгостила
нас трупа…” [Кримський 1972 : 334], “Одна сама пекуча гадка бігає за
тобою скрізь…” [Кримський 1972 : 676] та ін. Стислість і глибина
образного світу метафори дає змогу точніше, адекватніше передати
авторську думку.
В образній системі наукових праць А. Кримського представлена й
метонімія, напр.: “Чиясь пізніша рука прономерувала тут сторінки…”
[Кримський 1972 : 368], “українська громада незабаром матиме вже перед
собою цілого, воскресшого Степана Руданського…” [Кримський 1972 : 377],
“Иоанну Вишенскому, забытому с 1621-го года, уцелевшему до нашего
времени случайно и вырытому из библиотечной пыли, посчастливилось так,
как редко кому…” [Кримський 1972 : 382].
Порівняння, що, як відомо, лежать в основі кожного образу й виконують
функцію зближення віддалених понять, властиві переважно рецензіям А.
Кримського і лише окремі – мовознавчим статтям: автор використовує їх із
метою уточнення, глибшого і влучнішого викладу інформації. Наприклад: “…
а що вже казати про інших, слабіших драматургів! У них патріотичні
тиради – наче церковні акафісти” [Кримський 1972 : 491], “Востоков
зазначив оочи, ще й з точками посеред кожної букви о (ніби зінки в
справжніх людських очах!)” [Кримський 1973 : 141]. Іноді такі порівняння
у поєднанні з іншими образними засобами є особливо мальовничими і
надають контексту ознак художнього стилю, напр.: “Хоч думки ще бушують і
печуть, та є надія, що замість бушувати або безпокійно, різко меркати та
палахкотіти, мов огонь на вітрі, вони засяють ярким, супокійним світлом,
мов сонце” [Кримський 1972 : 525].
Емоційність, глибинну образність та оцінку певної інформації
забезпечують сталі словосполучення, які в стислій формі виражають
авторське образне сприйняття стану, дії, процесу, кількості та якості
тощо. У наукових працях А. Кримського фіксуємо фразеологізми всіх типів.
Цікаво, що вони властиві і рецензіям, і мовознавчим,
літературно-критичним статтям. Інакше кажучи, вчений, послуговуючись
постулатом, що “краще було б, щоб і в науці писати з о в с і м так, як
говорить народ!” [Кримський 1973 : 131], навіть у власне наукових
текстах широко використовував фразеологічні одиниці, більшість із яких
стилістично забарвлена й виконує супровідну, порівняльну, уточнюючу
функцію.
З метою влучного відтворення індивідуально-авторської оцінки певного
факту чи явища і зближення з адресатом А. Кримський іноді вживає
фразеологічні зрощення розмовного типу, як-от: ані на гич [Кримський
1973 : 131], ні сіло ні пало [Кримський 1973 : 174], як стій [Кримський
1972 : 319], забила тямку [Кримський 1972 : 308],про людське око
[Кримський 1972 : 521].
Значно частіше вчений послуговується фразеологічними єдностями, що
традиційно властиві текстам розмовно-побутового та художнього стилів,
напр.: згортати руки [Кримський 1972 : 314], вліз у шкуру [Кримський
1972 : 345], кинути… каменем [Кримський 1972 : 488], набив собі руку
[Кримський 1972 : 520], сушити свою голову [Кримський 1972 : 540], слід
за ним загув [Кримський 1972 : 540], шкуру деруть [Кримський 1972 :
564], підібгають хвоста [Кримський 1972 : 595], аж вуха ріже [Кримський
1972 : 133], різав око [Кримський 1972 : 297] тощо. До таких конструкцій
належать фразеологізми книжного характеру, як-от: напнути забобонну
личину [Кримський 1972 : 529], преподносит… горькую чашу [Кримський 1972
: 439], світ божий [Кримський 1972 : 373] та ін.
IOOv
z
|
?
b
G 363] тощо. Найчастіше вони вжиті у формі фразеологічних сполучень,
як-от: покірно змовчати [Кримський 1972 : 309], твердо вірити [Кримський
1972 : 309], переступила границю [Кримський 1972 : 312], перед лицем
смерті [Кримський 1972 : 312], глибоко зворушена [Кримський 1972 : 335],
документи кидають світло [Кримський 1972 : 371], кидавсь у вічі факт
[Кримський 1972 : 469], наука принесена в жертву политике [Кримський
1972 : 364] тощо. Деякі з цих моделей здатні викликати у реципієнта
незначну емоційну реакцію. Особливо це стосується конструкцій, які
традиційно вживаються в розмовному мовленні, напр.: розкрило… очі
[Кримський 1972 : 626], близько до серця беручи [Кримський 1972 : 661],
заткнути усім пельку [Кримський 1972 : 334] та ін. Такі фразеологізми
допомагають автору чіткіше окреслити і висловити думку, вплинути на
адресата, викликати відповідні відчуття, необхідні для сприйняття того
чи іншого матеріалу.
Особливою образністю, а отже – й глибокою емоційністю в наукових працях
А. Кримського позначені фразеологічні вислови розмовно-побутового
характеру, напр.: “чоловікові своя сорочка стала ближча до тіла”
[Кримський 1972 : 317], “непохвальная мелочь… уподобиться может ложке
дегтю, вметаемой в бочку меду [Кримський 1972 : 427], “Вашими б устами
та мед пити” [Кримський 1972 : 639]. Іноді фіксуємо поетизми, як-от:
повели його на спасенний шлях [Кримський 1972 : 461], під Дамокловим
мечем [Кримський 1972 : 464], зробився…притчею во язицех [Кримський
1973 : 424], “Дай йому, боже, довгий вік та журавлиний крик!” [Кримський
1973 : 440].
Часто А. Кримський використовує народні приказки (напр.: первый блин
комом [Кримський 1972 : 415], краси на тарілці не носити [Кримський 1973
: 393], “чорт не такий справді страшний, як йог малюють” [Кримський 1973
: 453]), вплітає фразеологізми безпосередньо в контекст (як-от: “без
нього, як кажуть, і вода не освятиться [Кримський 1972 : 484], “нахил
молодежі до крити кування старших способом Драгоманова здавався… ділом
тієї жаби, що як кують коня, то й вона ногу наставляє” [Кримський 1972 :
505], “Як часто буває з Савлами, що обернулися в Павлів,я не міг не
пропагувати скрізь драгоманівства… [Кримський 1972 : 653]). Такий
прийом використання фольклорних елементів увиразнює, пожвавлює текст,
виражає емоційно-оцінне ставлення автора до певного явища.
Нерідко фразеологізми виступають у формі порівнянь, що наповнює наукові
праці А. Кримського особливим художньо-образним колоритом. До таких
моделей належать традиційні вислови розмовно-побутового характеру,
як-от: “замість цвірінькати, мов горобець на зорі, поет бере темою
тріскучий, дзижчачий “патріотизм”…” [Кримський 1973 : 8], “Горчонков у
д[обродія] Галі па такий дивний (наче з місяця впав на землю!)”
[Кримський 1972 : 4887], “вичитав… про смерть Драгоманова. Мов грім
побив мене” [Кримський 1972 : 675].
Зауважимо, що в наукових текстах А. Кримського є фразеологічні вислови,
які зберігають образне забарвлення, однак уже втратили емоційну
насиченість і виконують переважно функцію оцінки, напр.: “по перших
чотирьох діях наскрізь проходить гумористична струна” [Кримський 1972 :
339], “всей душой отдается борьбе” [Кримський 1972 : 405], “звати речі
їхніми прямими, справжніми йменнями” [Кримський 1972 : 642] тощо.
Вияв особливостей світосприйняття індивіда, його ставлення до явищ
дійсності відбувається і за допомогою емоційно-експресивної лексики. Її
використання у науковому тексті спрямоване на вираження авторської
оцінки і наштовхує читача на відповідне сприйняття інформації.
У рецензіях А. Кримського переважають емоційно забарвлені лексеми з
позитивною тональністю, хоч окремі праці (зокрема рецензія на переклад
В. Щурата од Горація, докторську дисертацію І. Франка про життя і
творчість І. Вишенського) безжально критичні. Відчуття задоволення,
радості, захоплення вчений намагається передати якомога красномовніше,
як-от: “З а н ь к о в е ц ь к а (…) сіяє своїм величезним талантом, що
затемнює решту артистів…” [Кримський 1972 : 329], “Руська література
може радіти: в особі д[обродійки] Кобилянської Буковина подарувала нам
видатний, симпатичний літературний талант” [Кримський 1972 : 479],
“читаючи комедії Тобілевича, можна, вибачайте, луснути з реготу, а
читаючи трагедії не можна з жалю не занивати” [Кримський 1972 : 491].
Не менш красномовними є твердження протилежної тональності, коли автор
висловлює незадоволення з приводу чогось, несприйняття думки опонента,
підкреслює хибність його поглядів, напр.: “вся Арабажинова мова аж
кипіла зненавистю і комашніла дрібними вибриками проти “Правди”
[Кримський 1972 : 629], “се не поезія, а несмачне акробатство, негідне
щирого поета” [Кримський 1972 : 551]. Особливою різкістю і
категоричністю відзначається рецензія на докторську дисертацію І. Франка
“Иоанн Вишенский, его жизнь и сочинения”, де А. Кримський постає
безжальним, але справедливим критиком. Наприклад: “Франко впал в
некоторые преувеличения…” [Кримський 1972 : 385], “Франко… вообще не
стесняется цитировать всякие книги без разбора, что уж дышит чем-то
гимназическим, а не профессорским…” [Кримський 1972 : 427] тощо.
У мовознавчих статтях, аналізуючи суперечливі наукові досягнення колег,
А. Кримський дає низку негативних характеристик, підкреслюючи цим своє
абсолютне несприйняття їхніх поглядів, як-от: “рабским, ученическим
расцвечением идей г. Ягича” [Кримський 1973 : 483], “г. Соболевский
обращается с филологическими фактами совершенно произвольно, что его
разбор рукописей страдает натяжками и извращениями…” [Кримський 1973 :
31], “статью покойного Дикарева, этот плод его предсмертного
сумасшествия, представляющий собою вопиющее нарушениевсех законов
сравнительного языковедения…” [Кримський 1973 : 486] та ін.
Функцію емоційного впливу на читача виконують і питальні та окличні
речення; з їх допомогою автор тексту апелює не тільки до розуму
адресата, змушує його замислитися, зосередитися на певній інформації
(напр.: “Що таке представляють із себе “Кістяки Гольбейна”? Чи не
белетристичний твір? Чи побутові малюнки? Чи історія галицького розвою?
Чи публіцистика?” [Кримський 1972 : 344], “Але цікаво було б довідатися,
чи не Шевченко, бува, позичив отаке дещо з народної пісні?” [Кримський
1973 : 375] тощо), але й до його почуттів (як-от: “Значит, Моисей не
просто списывал Триодь, а переводил вновь?! Он знал греческий язык?! Да
кто дал право г. Соболевскому на эти гипотезы? И как же понимать в таком
случае его утверждение (…) – или мы должны предполагать такую мудренную
вещь, что полуграмотный Моисей, переписывая “поздний церковнославянский”
текст, сверял его с греческим оригиналом?!” [Кримський 1973 : 89-90].
Такі конструкції завжди супроводжуються відповідною інтонацією, що також
впливає на читача в процесі сприйняття ним інформації.
Отже, у наукових текстах А. Кримського, поряд із засобами, що
забезпечують однозначність і логічну послідовність викладу, функціонують
емоційно-експресивні одиниці мови, які конкретизують авторську думку,
допомагають мовцеві вплинути на адресата. Це не означає, що емотивні
мовні засоби забезпечують стовідсоткову адекватну реакцію реципієнта,
однак вони підсилюють ймовірність якраз такого сприйняття матеріалу,
якого бажає автор.
Література
Дядюра Г.М. Експериментальне дослідження функціонування образних засобів
у науковому тексті // Мовознавство. 2001. № 4. С. 53-60.
Дядюра Г. Образність у науковому тексті // Українська мова: з минулого в
майбутнє. К., 1998. С. 127-129.
Дядюра Г. Функціональні параметри образності в науковому стилі (на
матеріалі текстів природничих та технічних наук) // Автореферат дис. …
канд. філолог. наук. К., 2001. 22 с.
Кожина М.Н. Стилистика русского языка. М.: Просвещение, 1977. 223 с.
Котюрова М.П. Научный текст в аспекте индивидуального стиля мышления //
Styl a tekst. Materialy miedzynarodowej konferensji naukowej. Opole, 26
– 28. 09. 1995 r. Opole, 1996. S. 243-249.
Кримський А.Ю. Твори: В 5-ти т. К.: Наукова думка, 1972. Т.2.С. 307-692.
Кримський А.Ю. Твори: В 5-ти т. К.: Наукова думка, 1973. Т.3.С. 7-304.
Мова і час. Розвиток функціональних стилів сучасної української
літературної мови. К.: Наук. думка, 1977. 237 с.
Человеческий фактор в языке: Языковые механизмы экспрессивности. М.:
Наука, 1991. 214 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
