Реферат
на тему:
Літературні норми слововживання.
Аналіз мови рекламної.
Мова сучасного українського телебачення
Як відомо, справжнє життя можливе лише у культурі засобами культури для
культури. З багатьох її елементів можна виділити чотири категорії:
символи, герої, звичаї, цінності. Мова як “тіло думки” якнайповніше і
найвиразніше, тобто цілковито адекватно символізує національний
характер, душу народу, спосіб мислення певної спільноти. Саме тому
добрий символ є найкращим аргументом – бо ж як місіонер спроможний
переконати тисячі людей. Але недостатньо мати ясні і плодотворні ідеї.
Щоб повідомити про них іншим людям, та ще й розтривожити думку,
спонукати до дії, потрібно ще й виражати їх чітко. Загальнодоступність,
комунікативна загальнозначимість – важливий чинник мови рекламної
продукції. Це спонукає до певної стандартизації мовлення, створення
доцільних зворотів, стереотипів -, з одного боку, водночас до постійного
збагачення арсеналу мовного впливу на свідомість багатотисячної
різнопланової категорії читачів і глядачів. Унормоване слововживання,
яке часто викликає у мовців труднощі, має бути основою у мові рекламної
продукції, а отже і рекламіста як людини, що є прикладом у мовному
наслідуванні для інших. Мова реклами є особливим, важливим різновидом
літературної мови зі своїми закономірностями в змісті та формі. Таке
індивідуальне творче слововживання найбільш повно зосереджує реальні
перспективи розвитку і вдосконалення мови як явища творчого за своєю
сутністю. Але всі ці аспекти стосуються функціонування унормованого
слововживання. На практиці ж у мові рекламістів спостерігається
невиправдане порушення норм українського літературного слововживання.
Культура мови якнайщільніше пов’язана з дотриманням літературних норм
слововживання – з семантично точним і стилістично доречним вибором
слова, з граматично і стилістично правильною сполучністю слів.
Літературна норма – одне з основних понять культури мовлення і
стилістики. Закони розвитку мови існують незалежно від волі людей, бо
відображають об’єктивні відношення в реальному світі. Отже, в самій
закономірності розвитку мови закладені основи формування мовних норм:
пізнаючи закони мови, людина формулює мовні норми і застосовує їх доти,
поки нова закономірність не буде пізнана, щоб привести до зміни норми
або появи варіантів, що відповідають сучасним тенденціям розвитку мови.
Мовна норма – це історично зумовлений факт, прояв історичних
закономірностей розвитку мови і типових для кожної епохи тенденцій
розвитку.., це сукупність найбільш придатних для обслуговування
суспільства засобів мови, що складаються як наслідок відбору елементів з
числа існуючих, наявних, утворюваних заново або вилучених з пасивного
запасу минулого в процесі соціальної, у широкому розумінні, оцінки цих
елементів. В роботі подано стислі поради, які саме слова чи
словосполучення найдоцільніше вживати для передачі потрібного змісту,
зроблено певні застереження про неправильне або небажане, невдале
використання тих або інших слів у певних значеннях, у тому чи іншому
контексті. Аналіз містить такі категорії лексики: 1. Синоніми а)
близькозначні синоніми; б) слова, замість яких часто помилково
використовують інші лексеми; в) спільнокореневі слова-синоніми; г)
лексичні паралелізми або дублети; 2. Пароніми 3. Усталені
словосполучення 4. Прийменники в найтиповіших синтаксичних зв’язках.
Мова рекламної продукції в основному відповідає нормам українського
літературного слововживання. Порушення вищеназваних норм виявляється у
помилковому виборі слова із синонімічного ряду, сплутування при
використанні паронімів, розбіжностях між компонуванням слів і
контекстом. Мова – національний скарб. З ним треба поводитись дбайливо –
примножувати й вдосконалювати. Адже перед словом усі рівні. Перед Словом
рівні, як перед світом: перед небом, землею і сонцем . . . І мова на
кожний народ одна, яка всіх урівнює, не знає і не визнає жодної
соціальної диференціації, жодного ідеологічного поділу. Мова є
справжньою п’ятою ефірною стихією світу.
Мова – це форма нашого життя, життя культурного і національного, це
форма нашого організування. Мова – душа кожної національності, її
святощі, її найцінніший скарб… У мові наша стара і нова культура,
ознака нашого національного визнання. Літературна мова виникла на основі
мови загальнонародної. Загальнонародна мова -це “сукупність усіх слів,
усіх граматичних форм, усіх особливостей вимови людей, що розмовляють
українською як рідною. Сюди входять діалекти, жаргони, літературна мова,
тобто все, що перебуває в мовному спілкуванні народу. Мова засобів
масової інформації є особливим, важливим різновидом літературної мови зі
своїми закономірностями в змісті та формі. Увагу дослідників завжди
привертала взаємодія літературної мови та форми її виявлення в ЗМІ, які
мають провідні позиції в плані впливу па розвиток літературної мови, бо
як говорив І. Драч: “Диктори та журналісти ЗМІ не тільки добрі знавці
мови, вони активні учасники її розвитку й оновлення. Індивідуальна
словесна творчість найбільш повно зосереджує реальні перспективи
розвитку її вдосконалення мови як явища творчого за своєю сутністю. Але
всі ці аспекти стосуються функціонування правильної унормованої мови. На
практиці ж у мові ЗМІ спостерігається постійне невиправдане порушення
норм української літературної мови. Саме цій проблемі – висвітленню
причин порушення унормованого слововживання – присвячено наше
дослідження. Мовознавча наука повинна пропагувати найкращі зразки
практичної реалізації української литературної мови. У складний час
засилля російської мови в розмовній практиці важливим є питання
досконалості мови, якої не можна досягти, не вивчаючії норм української
літературної мови. Поширенню та усталенню літературних норм повинні
сприяти засоби масової інформації, що відіграють дедалі більшу роль у
розвитку літературної мови, в збагаченні її словника, в лексичному і
граматичному нормуванні, в розкритті її стилістичних можливостей”. З
огляду на це підвищується відповідальність працівників телебачення за
мовне оформлення призначених для передачі в ефір матеріалів, бо кожна
помилка диктора завдає великої шкоди справі боротьби за піднесення
культурного мовлення. Професійні навички дикторів телебачення повинні
відображати норми української літературної мови, бо вони є зразковими
носіями ідеології та мови рідної країни. Телебачення – це важливий
інформаційний канал, який має необмежений вплив на глядача, і тим самим
пояснює свою зразковість. В програмах телебачення нерідко можна
спостерігати порушення орфоепічних норм. У мовленні дикторів найбільше
вражають слух помилки фонетичного плану. Зокрема, це порушення правила
чергування у-в, і-й, варіантів прийменника з, із, зі. Мало що
залишається від славнозвісної милозвучності української мови. Це можна
пояснити засиллям російської розмовної мови, що впливає на особливості
вимови звуків, а також дефекти вимови, пов’язані з будовою мовного
апарату журналіста чи диктора. Кожна мова в процесі свого розвитку
поповнюється новими словами, створеними за наявними моделями на власному
грунті, скалькованими чи запозиченими з інших мов. Ознакою культури
мовлення є граматична правильність. Сюди входить дотримання правил
змінювання слів та їх творення, побудови словосполучень і речень,
правильність і доречність слововживання. Важливим аспектом в роботі
диктора чи тележурналіста є також темп і гучність мовлення.
Вищевикладене дозволяє зробити висновок, що існуюча на даний час
практика порушення норм літературної мови на телебаченні у значній мірі
шкодить прояву державного статусу української мови, не сприяє вирішенню
завдань щодо її розповсюдження серед українського глядача, не підвищує
його освітній рівень.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
