Реферат на тему:
Леонід Полтава. Незламаність духу вигнанця і патріота
З-поміж таких видатних письменників Сумщини XX століття, як Микола
Хвильовий, Іван Багряний, Зоя Когут, Михайло Осадчий, Микола Лукаш,
Микола Данько слід назвати й ім’я Леоніда Полтави, поета, прозаїка,
драматурга, публіциста, громадського діяча. Він довго залишався незнаним
у рідному краї, хоча був відомий у багатьох країнах світу. Тому,
розробляючи систему уроків по вивченню літератури рідного краю, учасники
обласної науково-методичної лабораторії «Національні підстави вивчення
української мови та літератури в школі» також повертають ці імена
підростаючому поколінню. Леонід Полтава мені дорогий особливо. Він — мій
дядько по матері. Тому й взялася за вивчення його життєвого й творчого
шляху. Зібрала спогади рідних, відгуки знайомих, документи, твори,
побувала у Вовківцях на близьких моєму серцю могилах матері та сестри
Леоніда Полтави, осмислила все. Так і постав урок, який пропоную читачам
часопису, насамперед, моїм колегам-землякам.
Тема. Леонід Полтава. Незламність духу вигнанця і патріота.
Мета: зробити огляд життя і творчості Леоніда Полтави, розкрити
багатство його духовного світу, життєвих принципів та ідеалів, учити
учнів складати конспект, аналізувати твори поета, виховувати почуття
патріотизму.
Тип уроку: лекція з елементами бесіди та пошукової роботи.
Обладнання: портрет Леоніда Полтави, світлини родини письменника,
виставка творів, фонозапис пісні «На Україну повернусь», запис спогадів
про Леоніда Полтаву, листи, епіграф та план уроку, написані на дошці,
ксерокопії творів письменника на партах.
Хід уроку
І. Мотивація навчання школярів.
1. Організаційний момент.
2. Оголошення теми та мети уроку.
II. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу.
На фоні пісні «На Україну повернусь» учитель читає епіграф уроку:
…І серед тих засніжених рівнин,
В коловороті і весни, і літа —
Народжувались сотні Україн, —
Але одна зродилася, щоб жити.
Вона — твоя. Моя. Із нами. В нас.
Прекрасна і страшна, мов хуртовина,
Та, що іде, долаючи сам час, —
Безсмертна і безмежна Україна.
Леонід Полтава.
Учитель пропонує учням записати в зошитах епіграф уроку і план.
План
1. З Україною в серці.
2. На шляхах і роздоріжжях драматичної долі.
3. Осмислення першовитоків національної духовності у збірці «За мурами
Берліну» (1946).
4. Кристалізація духовного світу в житті та поетичній творчості
наступних років.
5. Незалежна Україна — пам’ятник незламності духу Леоніда Полтави.
Далі за цим планом учитель проводить бесіду, для чого перед класом
ставить такі завдання, відповіді на які учні занотовують до зошитів.
1. Як ви розумієте зміст рядків епіграфу? Учні висловлюють свої
міркування, які підсумовує учитель.
2. Що значить «Народжувались сотні Україн»? — Учні відповідають, що це
різні люди, різні періоди в історії України, різні ідеології. Це
боротьба і поразки, але саме вони наближали народження однієї України —
незалежної. І ця Україна — наша, вона твоя, моя, із нами, у нас.
3. Що значить «Україна в нас»? — В нас — це значить наш обов’язок перед
минулим, теперішнім і майбутнім України, бо ж ми повинні зберегти і
утвердити цю незалежність. На цьому шляху чекають нас випробування, і ми
повинні їх винести з честю. Автор говорить: «Вона прекрасна і страшна,
мов хуртовина, Та що іде, долаючи сам час, — Безсмертна і безмежна
Україна.» У цих рядках увесь духовний світ Леоніда Полтави, вигнанця і
патріота, його життєві принципи та ідеали.
4. А що ви знаєте про самого Леоніда Полтаву? Що знаєте про його
духовний світ, життєві принципи та ідеали?
Учні на це питання дають скромні відповіді. Учитель підтримує їх,
зазначає, що досі ми мало знали про цього письменника. Але в цьому немає
нічого дивного. Адже навіть найближчі його рідні, які жили у
підрадянській Україні, також мало знали про нього, однак вірили: він
десь є. Тому завдання нашого уроку полягає в тому, щоб бодай оглядово
ознайомитися з його життєвим і творчим шляхом, розкрити багатство його
духовного світу, його життєвих принципів та ідеалів. Зовсім недавно ім’я
Леоніда Полтави зазвучало на Україні знову. Письменник повертається на
Батьківщину.
Леонід Пархомович (літературний псевдонім Леонід Полтава) народився 24
серпня 1921 року в с. Вовківцях Роменського району на Сумщині, тобто у
день, про який мріяв усе життя — в день, який став Днем Незалежності
України.
Батько майбутнього письменника працював лікарем, мати — вчителькою
(класним керівником у Леоніда Пархомовича). Батько, Едуард Адамович, був
чудовою, прекрасною, культурною і освіченою людиною. Мати, Любов
Іванівна, — розумна і вольова жінка, мудра наставниця. Мав Льоня і
красуню сестру Валю, яка навчалася у Роменському медичному училищі,
потім працювала, а пізніше тяжко захворіла на тиф і померла. Про смерть
сестри Леонід Пархомович уже не знав, бо був далеко від своєї
Батьківщини.
Навчаючись у Вовківецькій школі, він приятелював із Йосипом Дудкою,
згодом переслідуваним радянською владою поетом. Пізніше родина
переїздить у Любеч на Чернігівщину, куди батько отримав призначення на
роботу.
Про подальшу долю свого батька Леонід Полтава також нічого не знав. У
1938 р. Едуард Адамович був репресований, а в дорозі до Сибіру його
розстріляли без суду і слідства. Леонід Полтава в цей час вступив до
Ніжинського учительського інституту, тут же нещодавно навчався і його
приятель Йосип Дудка.
— Подумайте, які риси характеру Леоніда Полтави виявились у самому факті
його вступу до вузу і навчанні у ньому? — звертається до класу учитель.
Учні відповідають, що моральна і духовна травма, фінансові труднощі
стали серйозними випробовуваннями на цьому шляху. Але він виявив
вольовитість, цілеспрямованість, уміння самому долати труднощі, іти
наперекір долі і досягати бажаного.
— Як ці риси характеру утверджувалися у його подальшому житті? Як же
юнакові пощастило закінчити інститут? — продовжує вчитель. — Думається,
що йому допоміг у цьому М. Рильський. Леонід Полтава підтримував з ним
тісні стосунки, бував у нього, листувався. М. Рильський допоміг
усвідомити Леонідові, що з лихом можна і потрібно боротися шляхом
удосконалення свого духовного світу, життєвих принципів, ідеалів. Тому
Леонід Полтава багато читає творів української і зарубіжної літератури,
зіставляє відображене у них зі своїм життям, робить висновки.
Інститут закінчив у 1940 р. Де працював? Не відомо. Відомо, що Леонід
Полтава діяв в українському підпіллі, зокрема в Ромнах. Доля
розпорядилася так, що він перебував у багатьох концтаборах і щоразу під
іншим прізвищем. У повоєнні роки у переселенських таборах Німеччини були
тоді з ним Олекса Веретенченко, Михайло Ситник, Ганна Черінь, Олекса
Запорізький та інші. Тут Леонід Полтава розшукував свого приятеля Йосипа
Дудку. Разом з Михайлом Ситником Леонід Полтава у таборах влаштовував
літературні вечори. Ці вечори згуртовували їх всіх, вселяли віру у
правильність обраного шляху.
Більшість свого життя Леонід Полтава прожив під прізвищем Єнсен —
прізвищем-оберегом від хижих полювальників на непокірних. Він вигадав з
цією метою і легенду про свій шведський родовід. На це його наштовхнули
шведські могили над Сулою, на які він бігав школярем, про які ще в цих
місцях побутують легенди.
А ось як розповідають про нього двоюрідні сестри. У листі-спогаді
двоюрідна сестра Леоніда Полтави Вікторія Павлівна Рибалка пише:
«Леоніда Пархомовича (Полтаву) я добре пам’ятаю в дитячі роки, бо я є
1925 року народження. Я була з ним у дружніх і добрих відносинах, його
батько Едуард Адамович був моїм хрещеним батьком. Льоня був рухливим,
жвавим, культурним хлопцем. На його пропозиції ми ходили купатись на
річку Сулу. Це були
1934-1935 роки, коли Льоня проживав у Вовківцях, де він також навчався в
середній школі. У молоді роки, період його навчання у Вовківецькій
середній школі, він багато цікавився художньою літературою, особливо
поезією М. Рильського.
Про перебування і навчання мого брата Леоніда Полтави на Чернігівщині
мені нічого не відомо. Невідома мені також його доля після 1945 р.,
незважаючи на те, що я докладала всіх зусиль для його пошуку.
Сім’я Пархомовичів була дуже, культурна й освічена. Дядько Леоніда
Пархомовича Сигізмунд Адамович також незаконно репресований, а потім
реабілітований в 1959 році».
А ось як згадує про Леоніда Полтаву Лариса Павлівна Січковська: «Я добре
пам’ятаю свого двоюрідного брата Льоню. Це був досить-таки розумний,
освічений хлопець. Ми з ним навчалися у школі, а потім в інституті.
Льоня любив багато читати художньої літератури, цікавився історією, у
всьому вмів займати свою позицію.
Мені шкода мого двоюрідного брата Леоніда Полтаву, що він рано пішов із
життя.
Прах матері письменника та його сестри Валі покоїться в с. Вовківцях. Це
досить скромні могили.
Зараз двоюрідні сестри поета В.П. Рибалка, Л.П. Січковська і Е.О. Гаїк.
проживають у місті Ромни Сумської області.
Смерть Леоніда Полтави наступила саме у розквіті його сил. Він помер у
1990 p., прах письменника покоїться на українському кладовищі Св. Андрія
в С. Баундбруку (США). Його син Юрій з сім’єю проживає у Америці. Він
відомий американський письменник.
Ім’я Леоніда Полтави знане в усьому світі. Його твори читали в Америці,
Австралії, Франції, Німеччині, Мексиці та інших країнах. Ось свідчення
із листа письменниці Лесі Вовк із Австралії: «Леонід Полтава і на
еміграції рахується талановитим. Я його знала, коли він був молодим.
Змінив прізвище і весь час змінював адреси, бо переховувався від
комуністів.»
Урок продовжує учениця, яка виступає із завчасно підготовленим
повідомленням.
— Готуючись до цього уроку, ми познайомилися із біографією Леоніда
Полтави, прочитали поезії, новели письменника. Так, дійсно Леонід
Полтава — майстер різноманітних жанрів. Ще в ранній юності він дуже
любив поезію, декламував напам’ять твори Олександра Олеся, пробував
писати вірші. Але активнішу поетичну діяльність розгорнув уже по
закінченні інституту, спілкуючись із В. Сосюрою та М. Рильським. Така
духовна атмосфера спонукала його до активної творчості. Перші вірші були
надруковані у 1939 році. У грізні часи війни молодий поет пише переважно
сонети, у яких оспівує квітування квітів, мирну працю хлібороба, ніжні
почуття людини.
??>?рах у Німеччині, як і багато інших молодих поетів, які перебували
тут, зокрема, Олекса Веретенченко, Михайло Ситник, Ганна Черінь, Ольга
Лубська, Леонід Лиман та інші, пише поетичні твори, а також п’єси для
дітей. У 1946 році виходить його перша збірка «За мурами Берліну», до
якої ввійшли поезії часів війни. «Це є справді збірка. Збірка об’єднана
однією провідною думкою, виконана майже бездоганно щодо
літературно-мистецької форми», — так згадує про неї Леонід Мосендз. У
цій збірці звучить палка віра в право, свободу і майбутність людини.
— «Хто ми?» — продовжуючи розповідь, перебирає на себе ініціативу
учитель. — Це поезія, яка найкраще окреслює збірку «За мурами Берліну».
Вона — своєрідна програма збірки. Хочеться вірити, що авторове «ми» — не
просто умовний реверанс, а справді наша «українська Україна», мовою якої
написані талановиті рядки поезії.
Учениця читає напам’ять поезію «Хто ми?»
Хто ми?
Оповиті нуждою і славою, У ночі бездонній чаші Золотими рибами плавають
Негаснучі вікна наші. Ми сонце стрічаємо працею І працею проводжаємо, І
всетаки наша нація Лишається Южним краєм. Хто ми? Живими поховані?
Блукаючі в хмарах руки? Чи тільки нові Бетховени, Що пишуть, не чуючи
звуків? Чи, може, аж з гір Питагонії Сіяючою тінню Написані нами
симфонії Вестимуть вперед покоління?!
— Такими роздумами про Україну, — продовжує вчитель, — жив поет у 1944
році, перебуваючи на чужині, далеко від рідної України. Ці ж роздуми
визначають ідейно-тематичний зміст поезії «Буття».
Учень читає поезію напам’ять.
Буття
Мій любий краю, ти в мені
Гориш кривавою зорею,
В незрозумілім чорнім сні
Іду без тебе я землею.
Чи ж можу тут я вільно йти,
Коли крізь далі бачу сизі,
Що на полях твоїх — дроти,
А на руках твоїх — залізо?
Мій любий краю, всі пісні
Мені лише тобою дані.
Я розпалю їх на вогні,
Щоб розтопить твої кайдани! Маючи на партах ксерокопії твору, після
читання поезії клас одержує запитання і завдання, за якими виконує
пошуково-дослідницьку роботу, складає конспекти:
1. Скажіть, який центральний образ цієї поезії? — Образ «зорі».
2. Розкрийте зміст цього образу-символу. — «Зоря» — це образ
Батьківщини, рідного краю. Поет, перебуваючи далеко за її межами, в
Берліні, думками лине у рідний край і бачить його у «чорному сні»,
невільним. Він — у кайданах.
3. Визначте, якими думками та ідеями перекликається ця поезія з
епіграфом уроку?
— Україна в нас «прекрасна і страшна, мов хуртовина», — говориться в
епіграфі. А у поезії «Буття» ці образи перекликаються із рядками
Я розпалю їх на вогні,
Щоб розтопить твої кайдани!
— Отже, — підсумовує вчитель, — «Україна в нас» — це усвідомлення свого
обов’язку перед нею,
усвідомлення необхідності боротися за її незалежність.
Наступним етапом уроку є збірка «Жовті каруселі», яка вийшла в 1948 році
в Західній Німеччині, присвячена людині взагалі, її долі й
несправедливостям світу. До цієї збірки ввійшла поезія «Синові» (учень
читає її напам’ять і робить коротке повідомлення за ідейно-тематичним
змістом поезії).
Синові
Ніщо не турбує. Зависли сніги,
Єднаючи Землю і Бога.
Мені залишились — близькі береги,
Для тебе — далекі дороги.
Не йшов я дорогами. Тільки стежки,
Холодні бескеття і кручі,
І крес блискавиці, як помах руки,
Із прикро навислої тучі…
Я тільки бажав би тебе зберегти,
Мов зерно таємне, щоб з нього —
В хороше прийдешнє рости і рости
На луках життя молодого. Автор розповідає про свою важку долю. Йому
назавжди лишилися близькі береги ті, де він народився і жив. Життя його
— це тільки стежки, навислі тучі, холодні кручі, які доводилося долати.
Поет вірить, що нове покоління в незалежній Україні буде жити «на луках
життя молодого». Після цього в роботу класу включається вчитель. Він
повідомляє, що у 1953 році виходить збірка «Українські балади», а у 1958
— «Римські сонети». І хоч де б не перебував поет, він бачить священні
образи рідного краю. Баладу «Перемога» Леонід Полтава присвячує своєму
вчителю і наставнику Є. Маланюкові. Як свідчить Галина Єнсен (дружина
Леоніда Полтави), Є. Маланюк часто приходив до Леоніда Полтави послухати
Бетховена, поспілкуватися. (Баладу «Перемога» знову декламує учень).
Перемога
Загрузали чужинні гармати
У наш престарий чорнозем.
І ридали полум’ям хати,
І кричали: — Ми живем!
Так багато було батиїв,
Крови й мотузів на гіллі,
Але з гір не зійшов наш Київ,
І Дніпро не пропав із землі!
Бо коли ліз вогонь по стрісі
І коли кулемет гарчав, —
Десь далеко селюк у лісі
Свіже дерево намічав,
Щоб усоте поставити хату
Дим розвісити, мов хоругов,
Щоби землю, стократ розіп’яту —
Воскресити землею знов! Осмислюючи почуте, учні відзначають, що зміст
поезії розкриває віру поета у прекрасне майбутнє, висловлюють свої
міркування з приводу цього. Розмову про творчість Леоніда Полтави
продовжує учень. Він робить реферативний огляд поетичного доробку
наступних років.
Після Німеччини поет живе кілька років у Парижі, потім у Мадриді, очолює
український відділ Іспанського радіо, потім працює на радіо «Свобода» у
Мюнхені. 1958 року переїжджає до США, де працює в українській редакції
радіо «Голос Америки»,
редагує щоденник «Свобода». Там, за океаном, виходить у нього ще чотири
поетичні збірки — «Біла трава», «Вальторна», «Із еспанського зшитка»,
«Смак Сонця» — як погляд на Україну з різних точок земної кулі (Америки,
Іспанії, Аляски). Ностальгією пройнятий вірш «Мати». (Поезію напам’ять
читає учень, клас перечитує її ще раз на ксерокопіях, що лежать на
партах).
Мати
З ваз Єгипту, із грецьких амфор Скитських кухлів, етруських дзбанів
Зійдеш ти в такий зоряний хор, В синю повінь незайманих днів. Омиватимеш
тіло своє І шукатимеш друга свого: І не буде того, що є, І не буде його.
Але ти аж у пам’яті сторіч, В пам’ять вічності, вічна, сягнеш: Без
уваги, кохання і стріч — Білотрав’я оце проминеш, — Бо родила у муках,
ясна, Біль і сум наш спивала до дна І жила нами так, як Вона —
Усесвітня, Безсмертна Жона. Це ніби сплеск тривожних передчуттів,
провидінь полум’яного поета. Поет навіть тоді, коли земля вкрилася білою
травою, бачить надію. І та надія — Мати.
Висловлені учнем думки розвиваємо і доповнюємо у ході бесіди. Неабияким
майстром Леонід Полтава був і в жанрі поеми. Привертають увагу його
поетичні полотна «Енеїда модерна», «Нескінченний бій», присвячений
Іванові Мазепі, «Райдуга», «Слово про Україну» та збірки «Поеми» і
«Профілі».
У збірці «Профілі» зібрані поеми Леоніда Полтави останніх десятиліть,
вони різноманітної тематики.
— Які поеми Леоніда Полтави ви прочитали? Коротко передайте їх зміст.
Яким постає Кобзар і автор Леонід Полтава у «Поемі про Тараса Шевченка»?
— знову звертається вчитель до класу. Учні відповідають, що у цій поемі
поет перебуває перед пам’ятником Великому Кобзареві в рідному м. Ромни.
Автор пам’ятника — відомий скульптор І. Кавалерідзе. Леонід Полтава
знає, що Шевченко не хоче вітань, прапорів на радянських святкових
парадах і демонстраціях, а стурбований лише долею рідного народу. Т.
Шевченко завжди був у душі і серці поета. Далі учень декламує уривок із
«Поеми про Тараса Шевченка».
В роменськім сквері — неба сіра смуга.
У затишку полтавських вечорів
Сидиш замислений. Не хочеш прапорів,
Ані вітань, ні сурм. Лиш зморшки біля брів —
Неначе борозна позаземного плуга.
Поскрипуючи, човгають, ідуть,
Накульгуючи, відступають покоління.
Хтось рвався з них на Заповітну путь,
Хтось виростав з козацького насіння!
Устань! Спини їх! Дай свячений ніж,
Ним — або ворога, або дітей доріж!
Ти в затишку полтавських вечорів,
В Ромні без ярмарку, у скверику без квітів,
Сидиш на камені, неначе й сам закам’янів,
І тільки зморшки біля брів —
Немов рядок Нового Заповіту!
Тарас Шевченко для Леоніда Полтави є взірцем незламності духу, —
коментує поему учень, — одним з тих, хто іде до безсмертної і безмежної
України, долаючи сам час.
Огляд творчого доробку для дітей та новелістики робить учитель. Він
відзначає, що Леонід Полтава часто казав: «Люблю працювати для дітей!».
Тепер діти насолоджуються його творами «Лебеді», «Котячий хор», «Абетка
веселенька для дорослих і маленьких», віршами, казками, поемами,
оповіданнями, лібрето оперет «Лис Микита», «Лісова царівна», «Мавп’ячий
король», «Лисячий базар». Письменник майже за півстоліття передбачив
події в незалежній Україні («Чи зійде завтра сонце?»).
Леонід Полтава — український новеліст, представник української діаспори
в повоєнній Німеччині. У 1952 році у Мюнхені було видано невеличку
збірку його новел під назвою «У вишневій країні».
Натхненний М. Хвильовим та Ю. Яновським, письменник намагався подати у
своїх новелах не лише правдиві картини української історії, а й
багатогранні образи її творців.
У новелістиці Леоніда Полтави художньо виражені ті почуття, які висловив
О. Довженко у своєму «Щоденнику»: «Єдина країна, де не викладалася в
університетах історія цієї країни, де історія вважалася чимось
забороненим, ворожим і контрреволюційним, — це Україна».
Сьогодні твори Леоніда Полтави перекладені англійською, французькою,
португальською, польською, білоруською та іншими мовами, виставляються
на сценах театрів різних країн світу.
Ось таким повертається до нас Леонід Полтава. І ми за 10 років
незалежності України, завдяки йому також отримали змогу прочитати і
осмислити нашу тисячолітню історію по-новому, зробити відповідні
висновки.
Вивчене на уроці підсумовуємо за такими запитаннями та завданнями:
1. Окресліть грані духовного світу вигнанця Леоніда Полтави. — Туга за
Батьківщиною, серцем і душею він в Україні, припадає до джерел рідної
духовності, живе її майбутнім.
2. У чому виявляється незалежність духу Леоніда Полтави-патріота? — За
нелегких умов виживання в чужині не зламався духом, здолав труднощі,
витримав усі випробування і залишився українцем, завжди відкривав рідну
Україну світові.
Знову звучить пісня «На Україну повернусь». На фоні мелодії вчитель
робить підсумок уроку.
— І найвеличнішим пам’ятником йому є здобута нами незалежність, яку ми
повинні нести в собі, бо серед засніжених рівнин,
В коловороті і весни, і літа — Народжувались сотні Україн, Але одна
зродилася, щоб жити, — завершує він свою розповідь. Далі мелодія пісні
наростає, в урочистій тиші її слухають усі учні класу.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
