Реферат на тему:
Конотативні особливості постскриптумів в епістолярії Михайла
Коцюбинського
Проблема конотації, якій присвячено чимало мовознавчих досліджень
залишається складною в лексикології й семасіології. Як відомо, теорію
конотації розробляли відомі лінгвісти Леонард Блумфілд, Шарль Баллі,
Юрій Апресян, Вероніка Телія, Євген Отін, Владислав Говердовський та ін.
Останнім часом ця проблема знаходить своє відбиття й у дослідженнях
українських мовознавців, оскільки „актуалізується проблема взаємодії
раціонального та емоціонального компонентів у значенні мовної одиниці”
[Нешпір 2002: 65] і, що теж є не менш важливим, „на кожному рівні
конотативного поняття діє тенденція до узагальнення й соціалізації
мовного знака” [Говердовський 1989: 79]. Отже, конотація – психічний
феномен індивідуального характеру, що актуалізується в соціумі.
Більшість досліджень, що торкаються проблем конотації, в україністиці,
як і загалом у мовознавстві, зосереджені на конотативних особливостях
лексики та фразеології (В.Іващенко, Л.Мельник). Останнім часом з’явилися
праці розробки, присвячені особливостям конотації в художньому тексті
(Н.Нешпір).
На нашу думку, актуальним на сучасному етапі є дослідження конотативних
особливостей в епістолярному тексті (ЕТ) як у плані історичного розвитку
епістолярного стилю (ЕС) української літературної мови, так і в плані
вияву лінгвістичних особливостей ідіостилю письменника.
Конотація – нерозривний ланцюг емоційних, експресивних, оцінних,
духовних, світоглядних компонентів, які створюють мовну картину, і
найглибше вона розкривається в ЕТ, бо саме в листуванні перед нами
постає панорама художнього світу, творчих шукань письменника, творча
майстерня, його епоха. Саме в приватному епістолярії окреслюється
постать письменника не тільки як культурного й громадського діяча, а і
як звичайної людини з усіма властивими їй позитивними та негативними
проявами.
ЕТ характеризується наявністю в його структурі різноманітних формул:
звертань, привітань, прохань, побажань, прощань, постскриптумів, які,
хоч і є традиційними й певною мірою обов’язковими, не обмежують і не
впливають на виявлення індивідуальних авторських рис у написанні листа.
Саме ці риси виступають актуалізатором конотативного компонента в
епістолярії письменника, виокремлюючи його серед інших і, навпаки,
наближаючи його до інших майстрів слова, тому що при всій своїй, на
перший погляд, індивідуальності, конотація залишається чинником
інтегруючим, явищем узуального характеру.
Отже, метою нашого дослідження є виявлення конотативних особливостей в
епістолярії Михайла Коцюбинського на матеріалі постскриптумів через
аналіз їхніх ідіостилістичних рис та властивостей.
Як відомо, „постскриптум (лат. post scriptum – після написаного) –
приписка до певного тексту, переважно до листа (після підпису), що
позначається звичайно латинськими літерами PS” [СІС 2000: 755] входить
до структури формули-прощання як необхідність суттєвої дописки
привітального, побажального, прохального, етикетного характеру.
Очевидно, що сама мета використання постскриптумів зумовлює наявність у
них супровідних значень, додаткових відтінків, а отже, конотацій
експліцитного та імпліцитного плану вираження.
Найбільш численними в епістолярії М.Коцюбинського є постскриптуми з
етикетними та етикетно-родинними конотаціями, що витікають із функцій
мовленнєвого етикету, які, „базуючись на притаманній мові комунікативній
функції, складаються із взаємопов’язаних спеціалізованих функцій:
контактовстановлюючої (фатичної), орієнтації на адресата (конативної),
регулюючої, волевиявлення, спонукання, привернення уваги, вираження
ставлення й почуттів до адресата в обстановці спілкування” [ЛЭС 1990:
413]. Тобто етикетні конотації постскриптумів актуалізуються в даному
випадку саме функціями мовленнєвого етикету, які певною мірою впливають
на адресата, у плані задуманого, передбачуваного й бажаного адресантом:
„Вп. пані Вашій моє поважання. Діточок цілую” до Володимира Гнатюка
[Коцюбинський 1961: 430]; „Вашим усім од нас сердечний привіт” до Миколи
Чернявського [Коцюбинський 1961: 425]; „Вп. пані Вашій моє поважання” до
Михайла Грушевського [Коцюбинський 1961: 413]; „Нетерпляче чекаю
„Киев[скую] стар[ину]”, щоб прочитати „Vaе victis!” до Миколи
Чернявського [Коцюбинський 1961: 396]; „Сердечно цілую й обіймаю
дорогого земляка” до Андрія Чайковського [Коцюбинський 1962: 42]; „Вп.
пані Вашій поцілуйте од мене руці і подякуйте од мене і од жінки моєї на
гостину у Львові… Уклін Мих[айлові] Сергійовичу і його пані…
Поклоніться Хоткевичеві, хоч він, здається, чогось сердиться” до
Володимира Гнатюка [Коцюбинський 1962: 134]; „Моя дружина вітає Вас” до
Федора Вовка [Коцюбинський 1961: 142]; „Наші уклоняються Вашій родині”
до Володимира Гнатюка [Коцюбинський 1962: 406]. Отже, актуалізатором
позитивного конотативного значення в постскриптумах з етикетними
конотаціями виступають іменні та дієслівні утворення з традиційно
позитивними конотаціями: поважання, поцілуйте, цілую, привіт, вітає,
обіймаю, чекаю, уклін, поклоніться, уклоняються. Підсилювачем цих
позитивних конотацій є: 1) присвійний займенник моє; 2) прикметники та
прислівники з традиційно позитивними конотаціям: дорогий, сердечний,
сердечно; 3) прислівники з надмірним виявом ознаки позитивного
характеру, що актуалізуються через її первинну негативну семантику:
нетерпляче; 4) архаїчні форми двоїни іменників, які створюють
іронічно-грайливі конотації: руці.
Kнню чужомовних елементів в україномовному тексті та графічному
оформленню: „воздушний” та ін.
Інтимно-етикетні конотації в епістолярії Михайла Коцюбинського наявні в
постскриптумах листів, адресованих коханим жінкам, дружині: „Жду Вас” до
Марії Міхневич [Коцюбинський 1961 : 10]; „Цілую й кохаю” до Віри
Коцюбинської [Коцюбинський 1961 : 103]; „Хорошо ли чувствуешь себя?”
[Стебун 1938 : 50]; „Целую еще” [Стебун 1938 : 51]; „Коли береш одпуск?
Коли поїдеш з дому на село? Чому ти не описала мені розмови з
Д[ядичен]ком? Ще цілую. Не забувай мене” [Стебун 1938 : 89] до
Олександри Аплаксіної. Актуалізатором інтимних конотацій тут є: 1)
лаконізм, виражений дієслівними формами однини теперішнього часу: жду,
цілую, кохаю; 2) графічне оформлення, що актуалізує конотації тривоги,
занепокоєння станом здоров’я коханої людини, які виявляються в уживанні
знака питання в постскриптумах; 3) градація питальних речень та графічне
оформлення.
Певною мірою з інтимно-етикетними конотаціями пов’язані імпліцитні
конотації жалю, прикрості, розчарованості в постскриптумах до Олександри
Аплаксіної: „Еще не знаю – пойду ли в понедельник на концерт” [Стебун
1938: 9]. Вказані конотації актуалізуються заперечною та питальною
частками: не, ли (чи).
У постскриптумах М.Коцюбинського є зразки позитивних конотацій
образно-ліричного та ліричного плану вираження, що характеризує його як
людину тонкої душевної організації, яка глибоко відчуває мову: „Посилаю
Вам шматочок весни кримської в образі квіток” до Василя Лукича
[Коцюбинський 1961: 88]; „Певно, у нас в садку гарно, цвіте все?” до
Віри Коцюбинської [Коцюбинський 1962 : 67]. Як бачимо, тут позитивні
конотації актуалізуються: 1) уживанням слів з фольклорними традиційно
позитивними конотаціями: весна, квітки, садок, гарно, цвіте; 2)
демінутивів: шматочок, садок, квітки; 3) образних висловів: шматочок
весни … в образі квіток.
Нагадувально-виділювані конотації в постскриптумах письменника
найчастіше переплітаються з конотаціями офіційно-ділового характеру:
„Адреса до свят у Вінницю. Сцену з становим долучаю” до Василя Лукича
[Коцюбинський 1961: 47]; „Згадані оповідання посилаю під опаскою
рекомендованим” до Володимира Гнатюка [Коцюбинський 1961 : 385];
„Посилаю під бандероллю „Під мінаретами”. Не забувайте ж” до Миколи
Чернявського [Коцюбинський 1962 : 419]; „P.S. Чи дістали 2 рукописи для
„Зорі”?” до Костя Паньківського [Коцюбинський 1961 : 91]. Конотації в
таких постскриптумах актуалізуються уживанням слів та словосполучень,
пов’язаних з поштовою справою: адреса, бандероль, посилати, дістати,
долучати, рекомендованим.
Епістолярію М.Коцюбинського притаманні постскриптуми з імпліцитними та
напівімпліцитними конотаціями дорікання, незадоволення: „Зумисне не
заклеював листа до пошти: думав, одберу відкритку од тебе. – Нема!” до
Віри Коцюбинської [Коцюбинський 1961 : 100]; „А читати часто не маю
чого” до Віри Коцюбинської [Коцюбинський 1962 : 421]. Актуалізатором
негативних конотацій є: 1) форми нема, не маю; 2) графічне оформлення –
уживання знака оклику.
Негативні конотації іронічно-глузливого характеру наявні в
постскриптумах, де описані особи несимпатичні Михайлові Коцюбинському:
„Сьогодні бомбою влітає в редакцію Лубенець. Обличчя сяє, в руках
еластичність, помолодшав навіть. Весь секрет метаморфози у тому, що він
перший пошив собі форму (про яку привіз звістку, пам’ятаєш?) і, одягшись
у неї, прибіг похвалитися. Виглядає, як свиня в хомуті” до Віри
Коцюбинської [Коцюбинський 1961: 165]. Іронічно-глузливі конотації тут
актуалізуються завдяки протиставленню слів з позитивними конотаціями
словам з негативними конотаціями: як свиня в хомуті.
У листах пізнього періоду, адресованих дружині Вірі Коцюбинській,
зростає кількість імпліцитних конотацій байдужості, розчарованості, що
зумовлено передусім хворобою письменника, а отже, фізичною і психічною
перевтомою: „Як про що хочеш знати – питай, одпишу” [Коцюбинський 1962 :
179]; „Чи дістали діти одкритки? Чому Шраг не відповідає мені на
одкритку і лист?” [Коцюбинський 1962 : 200]; „Тепер, певно, буду
посилати тільки одкритки” [Коцюбинський 1962 : 206]; „Грушевські і
Гнатюки кланяються” [Коцюбинський 1962 : 272]; „Гнатюки кланяються”
[Коцюбинський 1962 : 278]; „Гнатюки прохають кланятися” [Коцюбинський
1962 : 300]; „Тобі кланяються всі тутешні” [Коцюбинський 1962 : 304];
„Посилають тобі поклони” [Коцюбинський 1962 : 402]. Імовірно, що подібні
конотації є також результатом сімейних негараздів, зумовлених любовними
стосунками Михайла Коцюбинського з Олександрою Аплаксіною, з якою він
підтримував стосунки і листувався і яка для нього на той час залишалася
єдиною коханою жінкою, почуття до якої стримували родинні обов’язки.
Через це певною мірою можна погодитися з думкою С.Павличко, що „весь
любовний дискурс листів до Віри, по-перше, обмежений, по-друге, штучний,
псевдолітературний, переповнений пестливими словами” [Павличко 2002 :
510-511]. Однак не слід забувати, що раннім листам до Віри Дейші все ж
таки не характерні обмеженість і штучність, а „почуття втілене в
зменшуваних суфіксах” [Павличко 2002 : 511] є почуттям до жінки – матері
своїх дітей, яких Коцюбинський, як видно з листування, любив
по-батьківськи.
Постскриптуми в епістолярії М.Коцюбинського створюють різнопланові
конотації позитивного й негативного плану вираження. До позитивних
конотацій належать етикетні та етикетно-родинні, характер яких
зумовлений особливостями функції мови та внутрішніми позитивними
конотаціями; інтимно-етикетні конотації, у яких актуалізатором
позитивного конотативного значення виступає лаконізм, графічне
оформлення; конотації образно-ліричного та ліричного плану вираження, де
позитивний характер конотацій формується завдяки фольклорним традиційно
позитивним конотаціям, образним висловам, демінутивам;
нагадувально-виділювальні конотації, позитивний характер яких завдячує
синкретизму з офіційно-діловими конотаціями. До негативних конотацій
належать імпліцитні конотації жалю, прикрості, розчарованості,
байдужості, які актуалізуються найрізноманітнішими мовними засобами,
найяскравішим з яких є повторення в постскриптумах одноманітних виразів
та формул.
Досліджуючи конотативні особливості епістолярію того чи іншого
письменника, поглиблюємо проблему лексичного і взагалі мовного знака
когнітивної лінгвістики. Отже, конотативні дослідження є вагомою
рушійною силою сучасної лінгвістичної науки
Література
Говердовский В.Н. Коннотемная структура слова. Харьков: Изд-во при ХГУ,
1989.
Коцюбинський М. Твори: У 6 т. Т. 5. К., 1961.
Коцюбинський М. Твори: У 6 т. Т. 6. К., 1961.
Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В.Н.Ярцева. М.,
1990.
Листи М.М.Коцюбинського до О.І.Аплаксіної / Передмова й упорядкування
І.Стебуна. К., 1938.
Нешпір Н. Конотативний компонент внутрішньої форми слова в художньому
тексті (на матеріалі прози Ю.Андруховича) // Вісник Луганського
держпедуніверситету імені Тараса Шевченка: Філологічні науки. 2002. № 10
(54). С. 65-69.
Павличко С. Теорія літератури. К., 2002.
Словник іншомовних слів / Уклад. Л.О.Пустовіт та ін. К., 2000.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
