Реферат
на тему:
Голосні фонеми української мови. Система голосних фонем
Голосні звуки складаються з чистого тону. В українській мові 6 голосних
фонем: а, о, у, є, и, і. Кожній голосній фонемі притаманні чотири
розрізнювальні (диферендійні) ознаки: чис тий тон, ряд, піднесення,
наголошеність чи ненаголошеність.
Ряд голосної фонеми визначається тим, яка частина язика напружується й
піднімається: передня чи задня; піднесення — наскільки високо
піднімається відповідна частина язика.
В українській мові є три голосні переднього ряду і три — заднього. У
передньому ряду вони від низького до високого піднесення розташовуються
так: є — и — і; у задньому — відпо відно: а — о — у.
За міжнародною класифікацією і та у — звуки високого піднесення, и —
високо-середнього, є та о — середнього, а — низького. Але якщо брати до
уваги відносне положення язика при творенні різних суміжних звуків у
кожному ряду, то в передньому ряду и сприймається як звук середнього
піднесен ня (між і та є), а є —низького. Саме так розрізняють їх наші
мовнослухові аналізатори.
Розташування голосних відповідно до їхнього творення і сприймання
схематично можна зобразити так:
Піднесення Ряд
передній задній
Високе і У
Середнє и 0
Низьке є а
Проміжки між положеннями язика при творенні голосних переднього ряду
менші (бо вужча передня частина ротової по рожнини), ніж при творенні
голосних заднього ряду. Тому у сприйманні голосних переднього ряду
частіше трапляється попарне сплутування їх (є — и, и — і), ніж голосних
заднього Ряду (а —о, о —у).
O
\
Oe
O
Z
\
`F)
FE
ae
ae
F)
ae
F)
?
ими). На розрізнення звуків як фонем ця ознака (лабіалізація) суттєво не
впливає, вона відіграє лише допоміжну роль.
Голосні бувають наголошені й ненаголошені.
Наголошений голосний вимовляється з більшою си лою голосу й трохи довше,
ніж ненаголошений. Голосні під наголосом, а також в абсолютному кінці
слова звучать чітко: великий — велич, зелень — зелений, сидить — сидячи,
голубка — голуб, сяюче — сяючи, випише — випиши, поле — поли.
Ненаголошені голосні в українській мові не редуку ються, тобто не
скорочуються і не зникають, проте часом втра чають диференційну ознаку —
нечітко фіксується піднесення. Тому ненаголошені голосні, які творяться
поряд, можуть сплутуватися. Сплутування можливе в таких чотирьох парах
голосних:
є — и: село [сеил6], директор [диеректор];
и — і: тривога *[трівбга], потім *[потим];
а – о: погони *[пагони] замість [погони];
о — у: кожух [коужух], зозуля 1зоузул’а].
Загалом у літературній вимові ненаголошені голосні вимс ляються досить
виразно (особливо а, о, у, і), мало чим різняючись якісно від
наголошених. Найменш розрізняють ненаголошені є та и.
Крім того, голосні характеризуються різною висотою тону, яка
визначається другою формантою. Найнижчий тон має звук у, найвищий — і.
Тон голосних зростає в такому порядку: у —о —а —є —и —і (приблизно 700 —
800—1 200—1 600-1 900 – 2 200 Ги).
Голосні фонеми позначаються 10 буквами: а, о, у, є, и, і, я, ю, є, ї.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter