Деякі зауваги до антропонімічної спадщини Ю.К. Редька (реферат)

Реферат на тему:

Деякі зауваги до антропонімічної спадщини Ю.К. Редька

Антропонімічна спадщина відомого українського дослідника Ю.К. Редька,
йдеться насамперед про його монографію „Сучасні українські прізвища”
[Редько 1966] та словник „Довідник українських прізвищ” [Редько 1969],
безсумнівно, є надзвичайно цінним та важливим здобутком української
антропоніміки (ми брали до уваги лише опубліковані праці Ю.К. Редька;
про рукопис „Словника сучасних українських прізвищ” детальніше див.:
[Осташ 2002 : 106-114]). Названі праці стали надійним теоретичним і
практичним джерелом для дослідників української та взагалі слов’янської
антропонімії. Ними користуються, на них покликаються багато визнаних
сьогодні в Україні та за її межами вчених. Фактаж праць Ю.К. Редька
використовують не лише антропонімісти, а й дослідники інших класів
онімів, етимологи для ілюстрацій або порівняльних студій.

Оскільки Ю.К. Редько не займався винятково етимологією антропонімів, то
він досить обережно і коректно «поводився» з прізвищами, походження яких
на той момент було для нього не зрозумілим [Редько 1966]. У пропонованій
розвідці ми спробуємо проетимологізувати окремі антропоніми (відібрані з
монографії „Сучасні українські прізвища”), які Ю.К. Редькові не вдалося
свого часу пояснити.

Аркaтин [Редько 1966: 132] – присвійне утворення з суф. -ин від
прізвиська Аркат(а). Пор. також ст. рос. антропоніми: Аркат Семенович
Малыгин, Ярославль, 1568 р.; Иван Семенович Аркатов, Казань, 1604 р.
[Веселовский: 15]. Наведені антропоніми можна зіставляти з рос. діал.
aркать ‘1. дражнити (собаку); 2. дражнити (людей); 3. лаятися,
сваритися, 4. кричати, шуміти’ [СРНГ 1: 275]. На наш погляд, Аркат(а) –
фонетично вторинна форма з втратою початкового В- від *Варкат(а) < *Въркат(а) (а < о під впливом суф. -ат(а)), що зводиться до праформи *vъrkat(a) < *vъrk- + суф. -аt(a). Пор. семантично споріднені лексеми, похідні від базової основи *vъrk- звуконаслідувального походження [ЕСУМ 1: 426]: укр. вoркати ‘муркотати, воркотати’, воркoта ‘воркотання, бурчання’, воркiт (про кота), воркiн ‘той, хто воркоче’ [там само], воркyта ‘воркіт’ [Яворницький: 124], рос. діал. вaркать ‘ґелґотати (про гусей)’ [СРНГ 4: 54], вoркать ‘воркувати’, воркoта ‘бурчання, буркотіння’ [там само 5: 100]. Очевидно, прізвисько Аркат(а) означало ‘той, хто воркоче; воркотун, буркун’, тобто належить до розряду звуконаслідувальних. Гaвдиш [Редько 1966: 136] – фонетична вторинна форма від Голдиш (пор. укр. Голдиш, Київ, 1976 р. [СКТ, 168]) < *Гълдиш, у якій: 1) а < о < ъ в структурі tъlt; 2) в < л на українському ґрунті. Антропонім прізвиськового походження, що реконструюється як псл. *gъldy?ь [Казлова 2000: 119]. Первісну семантику антропооснови допомагають відновити споріднені українські лексеми, похідні від псл. gъld-: ґoвда ‘башка’ [Грінченко І: 360], ґoлда ‘дурна жінка’ [ЕСУМ 1: 547], діал. ґoлда ‘тупа, розумова обмежена жінка’ [Корзонюк: 99], гeлда (< *гълда) ‘роззява, дурнувата чи неповоротка людина’ [Москаленко: 27]. Гургoта [Редько 1966: 148]. Видозмінена форма з більш закритим голосним о у корені, що сягає первісної *Горгота < *Гъргота. Її можна відновлювати як *gъrgota. Про псл. основу *gъrg-, яка відбивала ідею кривизни, вигину, опуклості, та її рефлекси див.: [Козлова 1987: 60]. Щодо мотивації антропооснови пор. укр. ґорґoля ‘висока людина’, горгoня ‘занадто висока жінка’ [ЕСУМ 1: 536], болг. діал. гъргоня ‘згорблена людина’ [БЕР 1: 302]. Припускаємо, що Гургота було прізвиськом високої згорбленої людини. Дербaль [Редько 1966: 110]. На поширення зазначеного антропоніма в українців вказує похідний гідронім Дербалiвський – потік у Воловецькому р-ні Закарпаття [СГУ: 166]. Аналогічний відповідник засвідчено в чеському антропоніміконі – Drbal [Bene?: 275]. Антропонім прізвиськового походження, пов’язаний з псл. *dьrbalь – похідне з суф. -alь від основи *dьrb- [Козлова 1999: 64], належної до гнізда і.-є. *der- ‘дерти’. Первісну семантику прізвиська Дербаль допомагають відновити споріднені лексеми, зокрема, рос. діал. дербaла ‘людина з грубим голосом, схожим на крик деркача’ [СРНГ 8: 6], укр. дербaк ‘ледар, негідник, каліка’ [ЕСУМ 2: 35]. Ковaнда [Редько 1966: 116]. Пор. аналогічний польський відповідник Kowa?da [Rymut I: 452]. Аналізований антропонім – фонетично вторинний варіант первісного *Ковълда, в якому: 1) а < о; 2) н < л перед д. У свою чергу, *Ковълда можна тлумачити як семантичне утворення від відповідного апелятива (пор. рос. діал. ковaлда ‘1. молот, кувалда; 2. ковадло; 3. лайливе слово’ [СРНГ 14: 24]) < *kovъld(a) < префікс *ko- + vъld(a) [Казлова 2000: 163]. Генезис останнього пов’язаний з і.-є. *uel- ‘крутити, вертіти; плести’. Щодо семантичної мотивації антропооснови пор. рос. діал. кувaлда (< *ковалда) ‘1. неохайна жінка; 2. млява жінка, вайло; 3. негарна та неспритна жінка’ [СРНГ 15: 388]. Корвaч [Редько 1996: 115]. Споріднений антропонім фіксують у поляків – Karwacz, 1394 р. [SSNO II (3): 542]. Наведене прізвище можна безпосередньо пов’язувати з відповідним апелятивом (пор., напр., укр. діал. курвaч (з переходом о > у) ‘розпусник’ [Онишкевич I: 396]), що
реконструюється як псл. *kъrva?ь [Козлова 1997: 360].

x

z

Ae

AE

o

gdYaV

. [Шульгач 2001: 240]. Відновити первісне значення антропооснови
допомогає споріднене блр. діал. кармазa (< *кърмаза) ‘кривоногий, розкоряка’ [СБГ 2: 419]. Мармyта [Редько 1966: 150]. Антропонім прізвиськового походження, що сягає псл. *mъrmuta – деривата на -ut(a) від основи *mъrm-, співвідносної з *mъrma, *mъrmati [ЭССЯ 20: 251]. Щодо мотивації прізвиська пор. генетично споріднені лексеми: укр. діал. мармyза ‘мармиза, пика’ [Лисенко: 128], ‘некультурна, неохайна людина, неотеса’ [Паламарчук: 28], блр. діал. мармyза, мормyза ‘мовчун, небалакуча людина’ [ЕСУМ 3: 399]. Caли(га [Редько 1966: 127]. Наведене прізвище можна безпосередньо пов’язувати з відповідним апелятивом (пор., напр., рос. солига ‘прутина, жердинка’ [Фасмер ІІІ: 715], діал. шалы?га (ш < с) ‘невелика копиця сіна’ [ЯОС 10: 69], ‘куляста верхівка чогось, лисина, тім’я, підводна купина, бугор на дні, палиця із загнутим кінцем; великий м’яч або дерев’яна куля; батіг’ [Даль ІV: 619]), що реконструюється як *solyga < *sol- + суф. -уgа [Илиади: 87]. Щодо мотивації антропооснови пор. укр. шалигaн ‘шахрай’ [Грінченко IV: 482], рос. шaлыган ‘гультяй’ [Фасмер IV: 400], шалыгaн ‘нероба, ледар’ [ЯОС 10: 69]. Скови(ра [Редько 1966: 132], Шкови(ра (форма з переходом с > ш) [там
само: 133] < *Сковера. Антропонім цікавий з погляду структури. Він сягає псл. *skovera – префіксального похідного від кореня ver(a). Генезис кореневого *ver(a) пов’язаний з гніздом і.-є. *uer- ‘гнути, крутити; вертіти’ [детальніше див.: Іліаді: 14]. Первісну семантику антропооснови допомагають відновити польськ. діал. skowera, skowyra ‘жартівливе прізвисько дитини і маленького звіра’, skowerny ‘меткий, моторний’ [Kar?owicz V: 153]. Сонди(р [Редько 1966: 132]. Розглядуване прізвище сягає первісного *Солдир < *Сълдир (з переходом н < л перед д). Його можна тлумачити як семантичне утворення від апелятива *солдир, не засвідченого в українській мові. Останній пов’язаний з псл. праформою *sъldyrъ – похідне з суф. -yrъ від основи *sъld-, описаної в спеціальній літературі, див.: [Шульгач 1997: 21-22; Козлова 1999: 61; Козлова 2000: 216-233]. Первісне значення антропооснови відновлюється завдяки спорідненим українським апелятивом: сoвдати (< *sъldаtі) ‘ліниво йти, важко ступати ногами’ [Грінченко ІV: 164], санди?га (< *sъldyga) ‘неповоротка, ледача людина’ [Онишкевич ІІ: 203]. Шовгeля [Редько 1966: 121] – фонетично вторинна форма від *совгеля < *солгеля, в якій: 1) ш < с; 2) в < л. Наведений антропонім мотивований відповідним апелятивом, що сягає псл. *sъlgol’a – суфіксального деривата від *sъlg-. Детальніше про основу *sъlg- та її континуанти див.: [Єфименко: 14-22]. З огляду на те, що псл. *sъlg- відбиває ідею руху, припускаємо, що Шовгеля було прізвиськом рухливої, жвавої людини, непосиди. Шутурма (без наголосу) [Редько 1966: 74]. Розглядуваний антропонім сягає первісного *Суторма (пор. ст. рос. Суторма Юрьев, 1586 р. [АПА: 35]) < *Сутърма, в якому: 1) ш < с; 2) у < о < ъ. З погляду словотвору це префіксальне утворення, що сягає вихідного *s?tъrma < *s?-tъrma [Шульгач 2001: 241]. До генетично споріднених можна зарахувати безпрефіксну паралель – ст. укр. Турма (Григорій Турма, 1762 р. [АЮЗР ІІІ (3): 727]). Первісну семантику антропооснови допомагають відновити споріднені українські апелятиви: тyрмати ‘термосити’ [Онишкевич, ІІ, 307], штурмaк ‘нахаба’ [Корзонюк: 264]. Література Єфименко І.В. Праслов. *Sъlg-/*sъlg- у слов’янській онімній та апелятивній лексиці // Студії з ономастики та етимології. 2003. К., 2003. С. 14-23. Илиади А.И. Об одной группе соматической лексики в связи с вопросами славянской именной суффиксации // Folia onomastica Croatica. Zagreb, 2001. 10. S. 83-93. Іліаді О.І. Етимологічне гніздо з коренем *ver- у праслов’янській мові. Кіровоград, 2001. Казлова Р.М. Беларуская і славянская гідранімія. Праславянскі фонд. Гомель, 2000. Т. I. Козлова Р.М. Про походження деяких оронімів Карпатського ареалу (Карпати, Горгани) // Мовознавство. 1987. № 2. С. 57-61. Козлова Р.М. Структура праславянского слова (праславянское слово в генетическом гнезде). Гомель, 1997. 412 с. [Козлова Р.М.]. Етимологічна інтерпретація гідронімів Ясельда, Шчоўб, Дзербінкі, Дарагань // Ономастика Полісся. К., 1999. С. 58-68. Осташ Л.Р. «Словник сучасних українських прізвищ» Ю.К. Редька в контексті слов’янської антропоніміки кінця XX століття // Українська пропріальна лексика. К., 2000. С. 106-114. Редько Ю.К. Сучасні українські прізвища. К., 1966. Редько Ю.К. Довідник українських прізвищ. К., 1969. Шульгач В.П. Українські етимології. 21-28 // Мовознавство. 1997. № 2-3. С. 19-27. Шульгач В.П. Заметки по донской гидронимии: Варгол // Восточноукраинский лингвистический сборник. Донецк, 1998. С. 182-185. Шульгач В.П. Українські етимології. 37-45 // Мовознавство. 1999. № 6. С. 16-21. Шульгач В.П. Из этимологических разысканий в области русской исторической антропонимии // Folia onomastica Croatica. Zagreb, 2001. 10. S. 231-246.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *