.

Суспільні блага (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
610 6900
Скачать документ

тема : Суспільні блага

Приватні та суспільні блага.

Колективне надання суспільного блага і виграш споживача.

Особисті уподобання та суспільні блага.

1. У ринковій економіці виробництво і розподіл благ відбуваються з
використанням механізму цін. Для виробників і споживачів діє принцип
виключення, який означає, що певне благо отримує лише той, хто в змозі
та згоден заплатити ціну, яка встановлюється на нього. Інші економічні
суб’єкти із процесу усуваються. До того ж виробляються лише ті товари,
ціни яких перевищують витрати, тобто виробники намагаються уникнути
неефективних виробництв. На ринку окремі економічні суб’єкти приймають
самостійні рішення (у відповідності із власними уподобаннями та
фінансовими можливостями) про те, якими мають бути обсяг та структура
їхньої пропозиції та їхнього попиту на різні блага. Кількість товару,
яку економічний суб’єкт може мати у своєму розпорядженні, залежить від
його купівельної спроможності.

В умовах ринкової економіки, окрім ринкових (або приватних) благ, на які
існує індивідуальне право власності, є так звані “суспільні”, або
колективні блага.

Суспільні блага мають дві характерні ознаки:

1. Неможливість виключення будь якого об’єкта із споживання
(невинятковість). Благо невиняткове, якщо не можуть бути виключені із
сфери його споживання. Національна оборона є яскравим прикладом цього.
Якщо нація забезпечила систему оборони, всі громадяни користуються її
плодами. Маяк також є прикладом невиняткових товарів.

2. Відсутність суперництва у споживанні (неконкурентність). Блага
неконкурентні, якщо при будь якому заданому рівні виробництва граничні
витрати для додаткового споживання дорівнюють нулю. Наприклад,
використання маяка. Коли він вже збудований і введений в дію, додаткове
судно нічого не додає до його експлуатаційних витрат. Більшість благ
конкурентні в споживанні.

Невиняткові товари не обов’язково загальнонаціональні за характером.
Якщо облдержадміністрація проводить програму боротьби із с/г шкідниками,
виграють всі фермери і споживачі. А якщо агент продає новий автомобіль
одному споживачеві, то він виключає можливість для інших осіб купити
саме цей автомобіль – отже, автомобіль є винятковим благом (як і
конкурентним).

Деякі блага є винятковими, але неконкурентними. Наприклад, в період
незначного руху переїзд через міст неконкурентний, оскільки поява
додаткової машини не вплине на швидкість інших автомобілів. Але проїзд
на мосту винятковий, оскільки власники моста можуть заборонити ним
користуватись.

Низка благ є невинятковою, але конкурентною. Повітря невиняткове, але
може бути конкурентним, якщо забруднення атмосфери однією фірмою
шкідливо впливають на якість повітря і на здатність інших людей повною
мірою користуватися ним.

Суспільні блага, що неконкурентні і невиняткові, дають вигоду людям за
нульових граничних витрат – жодна людина не виключається з їх
споживання. Класичним прикладом є національна оборона. Система оборони
невиняткова, як вже розглядалося, однак вона ще й неконкурентна,
оскільки граничні витрати на забезпечення оборони одній додатковій
людині дорівнюють нулю.

Суспільні блага і конкурентні, і виняткові. Національний парк – частина
громадськості може бути виключена з користування парком підвищенням
плати за вхід і за право розбивати намети. Користування парком також
конкурентне (оскільки він може бути переповненим численними
відвідувачами), і в’їзд в парк додаткової машини може зменшити вигоди,
які отримують інші споживачі.

2. У тих випадках, коли інтереси споживачів суспільного блага однорідні
і рішення приймаються одноголосно, колективне надання суспільного блага
збільшує надлишок споживача.

Розглянемо такий приклад:

У даному випадку мова йде про суспільне благо: при опиленні з повітря
немає суперництва в споживанні і неможливо нікого виключити із
споживання. Додатковий виграш споживача в даному виразі вимірюється
площею FKCE. Цей виграш є стимулом для прийняття колективного рішення.

У тих випадках, коли, за дії ринкових механізмів, неможливо забезпечити
споживача суспільними товарами, що не виключаються із споживання, у
багатьох країнах надання цих благ бере на себе уряд (державний сектор).

3. Державне виробництво суспільних благ вигідніше, оскільки компенсувати
витрати на нього уряд може податками або штрафами. Але як може уряд
визначити необхідні обсяги виробництва суспільних благ, якщо існує
проблема “зайців” (люди діють як пасажири-“зайці”, розуміючи цінність
програми і її користь для себе, але не платять за неї) і це стимулює
людей давати невірну інформацію про свої уподобання?

Голосування значно поширене при розв’язанні проблеми розподілу.
Наприклад, деякі питання щодо місцевого бюджету люди вирішують прямим
голосуванням (модель прямої демократії), інші ж питання вирішують
голосуванням обраних ними законодавців (система представницької
демократії). Багато з референдумів місцевого або державного рівня
грунтується на принципі голосування за правилом більшості: кожна особа
має один голос, а перемагає той із кандидатів (або той із пунктів), який
отримує більше від 50% голосів.

Розглянемо те, як голосування за правилом більшості визначає політику в
галузі державної освіти. На рис.2. розглянуто уподобання щодо витрат на
освіту (на кожного учня) трьох громадян, що є представниками трьох
однакових груп людей, які проживають в районі даної школи.

Крива Б1 розкриває бажання першого громадянина платити за освіту, без
урахування жодного з необхідних до сплати податків. Бажання платити на
кожному із рівнів витрат відображає максимальну суму, яку громадянин
платитиме за право користування благом на даному рівні, вважаючи це
вигіднішим ніж не платити взагалі.

Загалом вигода від витрат на освіту зростає разом із збільшенням витрат.
Але водночас зростає і розмір податку на потреби освіти. Крива бажання
платити, яка відображає чисту вигоду від витрат на освіту, спочатку
висхідна, оскільки громадянин надає високу цінність тому, що відповідає
відносно низьким рівням витрат. Проте, коли витрати зростають вище від
600 дол. На учня, цінність, яку являє собою освіта для окремої сім’ї,
зростає нижчими темпами, так що чиста вигода зменшується. Врешті-решт,
рівень витрат стає таким високим (2400 дол. на учня), що громадянин
залишається байдужим щодо оплати на цьому рівні або неоплати взагалі.

Крива Б2, яка характеризує бажання платити другого громадянина (без
урахування податків) має таку саму форму, але досягає максимуму на рівні
1200 дол. на учня. Крива Б3 – бажання платити третього громадянина –
досягає піку при 1800 дол. на учня.

Суцільна лінія СБ відображає сукупне бажання платити за освіту –
додавання кривих Б1, Б2 та Б3 по вертикалі. Крива СБ – це міра
максимальної кількості, яку всі троє громадян готові заплатити за
користування кожним з рівнів. Як показано на рис. 1, сукупне бажання
платити максимізується за рівня витрат 1200 дол. на учня. Оскільки крива
СБ вимірює вигоду від витрат без урахування податків, що накладаються за
таких витрат, точка максимуму, 1200 дол. на учня, також відображає
ефективний рівень витрат.

Чи можна голосуванням за правилом більшості досягти ефективного
результату в цьому разі? Припустимо, що громадськість голосує щодо
доцільності витрат 1200 дол. проти 600 дол. на учня. Перший громадянин
проголосує за 600 дол., але два інших голосуватимуть за 1200 дол., що за
правилом більшості буде ухвалено. Таким чином, 1200 дол. відображає
найпривабливішу альтернативу для середнього голосуючого – громадянина із
середніми уподобаннями. При голосуванні за правилом більшості рівень
витрат, бажаний для середнього голосуючого, завжди буде у вигіднішому
становищі, ніж будь-який альтернативний.

Але чи буде вибір середнього голосуючого ефективним рівнем витрат? У
даному разі так, оскільки 1200 дол. – це ефективний рівень. Але
уподобання середнього голосуючого часто не збігаються з ефективним
рівнем витрат. Припустимо, що вибір третього громадянина збігається із
вибором другого. Тоді вибір середнього голосуючого все одно залишиться
1200 дол. на учня, але ефективний рівень витрат при цьому буде нижчим
від 1200 дол. (оскільки ефективний рівень – це середнє арифметичне
виборів усіх трьох громадян). У цьому разі правило більшості приведе до
надмірних витрат на освіту. А якби ми повернули приклад таким чином, що
вибори першого і другого громадян збіглися, правило більшості спричинило
б надто високий рівень витрат на освіту.

Отже, голосування за правилом більшості дає змогу за вибором середнього
голосуючого визначати результат референдуму, але цей результат не
обов’язково ефективний.

В певному населеному пункті проживає 10000 сімей, картопляним ділянкам
яких завдано шкоди нашестям колорадських жуків. Виникає питання, як
краще з ним боротися – індивідуально чи колективно? (Див. рис. 1).

Припустимо, що АВ – крива попиту на заходи щодо знищення шкідників. Ці
заходи можуть бути проведені кожним домогосподарством індивідуально, і
на таке разове знищення шкідників на своїй ділянці необхідно, скажімо 10
грн., при цьому кількість знищених шкідників складатиме Q1. Із
шкідниками можна боротись з повітря, але тоді проведення одного
колективного заходу обійдеться в 5000 грн., що в розрахунку на одну
сім’ю (при відсутності негативних наслідків) складе 0,5 грн. За такої
ціни обсяг попиту на благо буде дорівнювати Q2.

Грн.

5000

А

10

0,5

0

C

Затрати на індивіду-альну боротьбу

Затрати на боротьбу із шкідниками з повітря

Рис.1. Переваги колективного надання суспільних благ

F

E

K

Кількість знищених шкідників

Q1 Q2 В

Б3

Б2

Б1

СБ

Бажання платити (в дол.)

Витрати на освіту

(на учня)

0$ 600$ 1200$ 1800$
2400$

Рис. 2. Визначення рівня витрат на освіту

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020