Предмет мікроекономіки (реферат)

Предмет мікроекономіки

План

1. Предмет мікроекономіки. Мікроекономіка в системі економічних наук.

2. Методи мікроекономічного аналізу.

3. Обмеженість ресурсів та безмежність потреб. Проблема вибору.

Література

1.1 Предмет мікроекономіки. Мікроекономіка в системі економічних наук.

Мікроекономіка – це наука, яка вивчає поведінку індивідуальної
економічної одиниці. Мікроекономіка являється розділом економічної
теорії. Як економічна наука мікроекономіка шукає відповіді на основні
запитання, які постають перед будь-якою економічною системою –
підприємцем, приватною фірмою чи державним підприємством.

Насамперед, це – питання „що виробляти”, тобто, потреби споживачів
задоволення яких є кінцевою метою всякого виробництва. Тому однією з
ключових проблем мікроекономіки є теорія споживчого вибору. Друге
питання, на яке допомагає відповісти мікроекономіка „як виробляти”.
Виробник має вирішити, які ресурси та в якій кількості залучати до
виробничого процесу, відповідь на ці питання дає теорія виробництва.
Одним із основних питань, на яке звертає увагу мікроекономіка „ які
результати принесе виробництво”. Це питання пов’язане з вивченням
доходів та їх розподілом на поточне та перспективне споживання. Вихідною
точкою для вирішення ключових проблем в економіці взагалі, в
мікроекономічному тому числі, є теза, що вибір варіантів діяльності
переслідує одну мету – максимізацію свого прибутку.

Мікроекономіка вивчає і досліджує мікросистеми.

До основних суб’єктів мікросистем відносяться:

-домогосподарства;

-підприємства;

-держава.

Домогосподарства – це група людей, які об’єднують свої доходи, мають
спільну власність та разом приймають спільні рішення. Прикладом
домогосподарства є сім’я. Але може бути окрема людина, яка самостійно
формує та використовує свої доходи, не вступаючи в об’єднання з іншими
громадянами. Роль домогосподарства в мікроекономіці подвійна. З однієї
сторони вони на ринку ресурсів формують пропозицію так як вони є
власниками трудових ресурсів, які поставляють для виробничих цілей. З
другої сторони, вони виступають як споживачі, покупці (виступають на
боці попиту, формують його на ринку товарів).

Підприємства(фірми). До них належать господарства, що займаються
споживанням ресурсів і виробляють товари (чи надають послуги) для
отримання прибутку. При цьому підприємство самостійно приймає рішення
для придбання ресурсів, про випуск товарів, про ціни на ринку збуту і
керується метою максимізації прибутку.

Держава в мікроекономіці розглядається як координатор та регулятор
економічної діяльності в країні. Незважаючи на те, що держава є
власником значної кількості підприємств, організовує виробництво
товарів, послуг громадського користування, в мікроекономіці
розглядається координаційна роль держави.

Об’єктами, які впливають на економічні відносини в мікросистемі,
являються ресурси виробництва і результати виробництва.

Ресурси виробництва – праця, капітал, природні ресурси і підприємницькі
здібності.

Праця – цілеспрямована діяльність людей по переробці сировини для
одержання товару.

Капітал – це всі засоби виробництва, що беруть участь у виробничих
процесах.

Природні ресурси – все, що створено природою в надрах землі, що
використовуються в виробничому процесі. Часто їх називають узагальнюючим
словом „Земля”.

Підприємницькі здібності – особливі здібності окремих людей свідомо йти
на ризик, мобілізацію ресурсів, їх організацію у виробничому процесі,
творче використання заради отримання прибутку.

Результатом виробничої діяльності в мікроекономіці є товар (матеріальна
річ чи послуга). Кількісно його можна виразити за допомогою натуральних
показників або у вартісному виразі.

1.2 Методи мікроекономічного аналізу

Для вивчення мікроекономічних процесів використовуються загальнонаукові
та спеціальні методи, серед яких значне місце належить функціональному
аналізу. При здійснені функціонального аналізу мікроекономічного процесу
виділяється характерна риса і проводиться пошук факторів, що впливають
на визначену рису. Важливе значення при вивченні мікроекономічних
процесів, як соціально – економічно спрямованих процесів, має
використання кількісного і якісного аналізів на основі математичних
методів. Основним інструментарієм в мікроекономіці є використання
методів абстрагування та моделювання.

Абстрагування в мікроекономічній теорії пов’язане з вибором тих
елементів, властивостей та взаємозв’язків, які являються суттєвими з
точки зору мікроекономіки.

Економічні моделі використовується для спрощеного описування
властивостей тієї чи іншої мікроекономічної системи. В мікроекономіці
використовують оптимізаційні та рівноважні моделі. В оптимізаційних
моделях основними робочими поняттями є гранична корисність, граничний
продукт, граничний доход, граничні витрати, тощо. Таку методологію
економічного аналізу прийнято називати маржиналізмом. Маржиналізм,
доповнений математичним аналізом, стає серцевиною сучасного аналітичного
інструментарію економічної теорії.

Другий тип моделей (моделі ринкової рівноваги) використовуються при
дослідженні взаємовідносин між економічними агентами. Звичайно
припускається, що система перебуває в рівновазі, якщо взаємодіючі сили
збалансовані й відсутні внутрішні імпульси до порушення балансу. Моделі
ринкової рівноваги – частковий випадок більш широкого і загального класу
моделей економічної взаємодії ринкових агентів.

Метод моделювання широко застосовують для позитивного і нормативного
явищ в економіці. Позитивний аналіз встановлює причини і наслідки тих чи
інших подій, але не оцінює їх.

На противагу йому нормативний аналіз містить в собі оціночні судження.

ища, що спостерігаються в мікросистемі. Чому, наприклад, підприємство
повинне наймати чи звільняти працівників, коли змінюються ціни на
сировину, потрібну для виробничого процесу? Скільки працівників
необхідно звільнити, якщо за попередніми оцінками, ціна на сировину
зросте, скажімо, на 10%?

Таким чином, мікроекономіка вирішує як позитивні, так і нормативні
проблеми. Позитивні проблеми пов’язані з аналізом і прогнозуванням,
нормативні – з плануванням діяльності підприємства чи галузі.

1.3 Обмеженість ресурсів та безмежність потреб Проблема вибору

Виробництво виникло, існує і розвивається задля задоволення
різноманітних людських потреб.

Потреби – це поняття, що відображає ставлення людей до умов їх
життєдіяльності. Потреби людей утворюють цілу ієрархію. Особливе місце в
ній займають економічні потреби.

Економічні потреби людей виражені у їх ставленні до економічних умов
життєдіяльності. Відомі автори підручника „Економікс” дають таке
визначення економічних потреб: ”Потреби – це бажання споживачів придбати
і використати товари і послуги, котрі приносять їм користь, задоволення.

Класифікуються потреби за різними ознаками:

— за суб’єктами (особисті, колективні, суспільні);

— за об’єктами (фізіологічні, соціальні);

— матеріальні і духовні;

— першочергові (предмети першої необхідності) і непершочергові (предмети
розкоші);

— за мірою реалізації (абсолютні, дійсні і платоспроможні).

Усвідомлення людьми своїх потреб породжує економічні інтереси, що
являється спонукальним мотивом виробництва. Зміна потреб викликає зміни
у виробництві. Виробництво, в свою чергу, породжує нові потреби. Так
відбувається економічний розвиток: потреби і виробництво „підштовхують”
одне одного в своєму поступальному русі.

Таким чином, в суспільстві діє економічний закон безмежного зростання
потреб людей, а значить безмежного зростання виробництва. Найважливішою
характеристикою потреб є їх безмежність.

Проте можливості виробництва у задоволенні потреб наштовхуються на
обмеженість виробничих ресурсів – праці; капіталу; природних ресурсів,
підприємницьких здібностей. Всі ресурси існують в обмеженій кількості.
Наша планета містить обмежений запас ресурсів, які можна використати для
виробництва життєвих благ, насамперед – природних ресурсів. Але
обмеженими є трудові ресурси (праця), інвестиційні (капітал),
підприємницькі ресурси. Повсюди діє закон обмеженості ресурсів
виробництва. Це створює проблему економії виробничих ресурсів.

Кожна людина, сім’я, підприємство, держава повинні вирішувати, які
потреби потрібно задовольняти насамперед. Одні і ті ж обмежені ресурси
можна використовувати у виробництві для задоволення різних потреб, тобто
ресурси є альтернативними. Це і вирішує проблему економічного вибору.

Отже, суть проблеми вибору в тому, що якщо кожен виробничий фактор, який
використовується для задоволення різноманітних людських потреб,
обмежений, то завжди існує проблема альтернативності його використання і
пошуку найкращого поєднання факторів виробництва.

Проблема економічного вибору і альтернативності витрат виробничих
факторів народжують проблему використання виробничих можливостей
окремого підприємства.

Виробничі можливості визначаються кількістю альтернативних виробничих
ресурсів та доцільного і ефективного використання. Та кількість їх
визначається дією закону обмеженості ресурсів, що графічно втілюється в
кривій виробничих можливостей (кривій трансформації виробництва):
„переключенні” альтернативних ресурсів із виробництва одних благ на
створення інших.

Товар У

УА А

УВ В

УС С

0 Д Товар Х

ХВ ХС ХД

Рис. 1.1.Крива виробничих можливостей фірми.

Якщо всі виробничі можливості (грошова вартість витрат на засоби і
предмети праці, робочу силу, тощо)фірма витратить на виробництво товару
Х , то вона одержить кількість ХД цього товару (точка Д). А якщо всі
виробничі можливості фірма витратить на виробництво товару У, то вона
зможе одержати УА цього товару (точка А).

Існує багато варіантів (зокрема точки В і С) використання виробничих
можливостей, кожний з яких дозволяє виробляти максимально можливий обсяг
обох видів товарів (послуг).

Економічна суть трансформації полягає в тому, що фірма здійснює
економічний вибір шляхом перерозподілу альтернативних ресурсів між
виробництвом товарів Х і У. Функціонування фірми (галузі) на межі своїх
виробничих можливостей свідчить про ефективність її виробництва.

Список використаної літератури

Горошко М.Ф., Кулішов В.В. мікроекономіка: Навч. Посібник. – К.: Ніка
Центр, 2003.

Доллан Э., Линдский Д. Рынок: микроэкономическая модель. /пер. с англ. –
СПб.:Автокомп., 1992.

Задоя А. О. Мікроекономіка: навчальний посібник. – К.: Знання, 2001.

Емцев Р.Г., Лукин М.Ю., Черемних Ю.Н. Микроэкономика: Учебник для вузов.
– Уфа, 1995.

Кириленко В.І. Мікроекономіка: Навчальний посібник для ВНЗ. – К., 1997.

Карагодова О.О., Червоньов Д.М. Мікроекономіка: Навчальний посібник для
ВНЗ. – К., 1997.

Микроэкономика: Учебник под редакцией Яковлевва Е.Б. – М.: Дело, 1997.

Микро-макроэкономика./под ред. Макконел К.Р., Брю С.Л./ — Практикум к
учебнику “Экономикс”: тесты, задачи, ситуации. – Бішкек, 1997.

Піндайк Роберт С., Рубінфелд Даніель Л. Мікроекономіка / Пер. з англ.. –
К., 1996.

Самуэльсон П. Экономикс / Пер. с англ. – М.: МГТУ им. Н.Э. Баумана,
1996.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *