Фірма в умовах монополістичної конкуренції (контрольна)

Контрольна робота

з мікроєкономіки

на тему:

”Фірма в умовах монополістичної

конкуренції”

Зміст

Фірма- основна ланка економіки поняття категорії «фірма»

Монополістична конкуренція

Особливості формування доходів фірми

за умов монополістичної конкуренції

Фірма- основна ланка економіки

поняття категорії «фірма»

Термін «фірма» досить часто повторюється і в економічній літературі, і в
побуті. Між тим у законодавстві України такої категорії немає взагалі.
Замість неї використовується поняття «підприємство». На Заході в
економічній практиці термін «фірма» вживається як узагальнююче, ширше
поняття, що може включати ряд підприємств та виробництв. Окрім того,
фірмою називають і різні багатопрофільні компанії й організації, що
мають на меті комерційні цілі. Самий термін «фірма» походить від
італійського /firma — підтверджуючий підпис на документі.

Отже, фірма — це господарська організація, що перетворює вихідні ресурси
на кінцевий продукт шляхом оптимального комбінування чинників
виробництва. Ціль діяльності — прибуток, невід’ємний чинник —
господарський ризик.

Фірма разом із розвитком ринкового господарства пройшла тривалий шлях
трансформації. Зазнали значних змін цілі фірми. Традиційна фірма,
описана класиками політичної економії, керувалася принципом максимізації
прибутку. Максимальний прибуток досягався зниженням витрат. Господарська
одиниця тоді була індивідуалізованою власністю, тобто належала одному
підприємцю. З появою акціонерного та інших різновидів сумісноподі-леної
власності відбулося відокремлення управління від власності. Відповідно
до вимог нової економічної епохи перетворювалася і природа фірми,
зазнали змін теоретичні уявлення про її цілі.

Сучасні теорії фірми

Менеджерські теорії фірми висували як мету на перше місце (крім
прибутку) ідеї максимізації якогось одного, найважливішого показника.
Таким міг бути, наприклад, обсяг продажу. Його максимізація
забезпечувала не тільки виживання фірми, а й гарні перспективи для
подальшого зростання. Тому завоювання ринку становило для такої фірми
стратегічну задачу. Зрозуміло, не випускалися з уваги й інші показники
(рентабельність, розмір дивідендів та ін.).

Одне з нових уявлень про напрямок розвитку фірми — багатоцільові теорії,
коли максимізується кількп показників. Серед них — перспектива зростання
фірми, ціна акцій, розмір прибутку, обсяг виробництва. Можна назвати ще
й напрямок, який у літературі здобув назву біхевіористичної теорії. Мета
фірми відповідно до поведінки об’єктів і суб’єктів процесу виробництва —
досягнення певного рівня за основними показниками. Серед них — обсяг
продажу, рівень рентабельності, розмір дивідендів, якість продукції.
Фірма враховує при цьому психологію поведінки споживача.

Варто звернути увагу на нову філософію фірми, що народилася з японської
практики менеджменту. Вона набула всебічного розвитку після Другої
світової війни. Цю філософію переконливо сформулював Мацусіта, глава
корпорації «Мацусіта Електрик Індастріал»: «Кожній компанії, незалежно
від її розмірів, слід мати певні цілі, відмінні від одержання прибутку,
цілі, що виправдовують її існування. Їй необхідно мати власне покликання
в цьому світі».

Види фірми

На Заході розрізняють три основних види: фірми, що належать одному
власнику, партнерства та корпорації. На одноособові фірми, де власник
капіталу — єдиний власник, припадає левова частка загальної кількості
фірм. Наприклад, у США таких фірм 74% ( без фермерських господарств
аграрного сектора). Основна діяльність — роздрібна торгівля, будівельна
індустрія. Проте подібний, найпоширеніший тип підприємств має незначну
частку у грошових надходженнях, поступаючись корпораціям за таким
показником у десятки і сотні разів. Разом із тим значні переваги
одноособових фірм відтворюють знову й знов такий тип господарства. Які ж
це переваги? Насамперед, легкістьрозпочинання своєї справи. Особливо
там, де існує реєстраційний, а не дозвільний характер фіксації нових
компаній з боку владних структур. А також спрощений процес ліквідації:
фірма припинила своє існування — і жодних проблем (залишаємо за дужками
наступні проблеми власника). Власник вільний у виборі напрямку бізнесу,
незалежний у прийнятті рішень, не підзвітний управлінським структурам,
задовольняється невеликими доходами, але цінує свою незалежність. Окрім
того, він працює на себе, на свою родину, а не на третіх осіб. Головний
недолік — повна відповідальність за наслідки господарсько-фінансової
діяльності. Банкрутство фірми — розорення її власника.

Інша форма — партнерство чи товариство, де на паях об’єднується капітал
кількох підприємців. Перевага в порівнянні з індивідуальною формою —
об’єднання зусиль і поділ ризику, недолік — необмежена відповідальність
не тільки за себе, а й за партнера. У разі виходу зі справи партнера
його пай викупається або колегами, або третьою особою. Зустрічаються і
партнерства з обмеженою відповідальністю. Вони позбавлені названих
раніше недоліків, зберігаючи усі переваги.

Третя форма — корпорації. У США вони становлять 4% від загальної
кількості фірм при 89% загального обороту. Корпорація — це фірма, у якій
власність розділена на частини і відповідальність кожного обмежена його
внеском, тобто це товариство з обмеженою відповідальністю. І в цьому —
одна з найважливіших переваг корпорації у порівнянні з іншими типами
підприємств. Тут втілена аристотелівська ідея єдності протилежностей —
індивідуалізму та колективізму. Вона є ідеальною формою для дрібних
вкладників, які, поєднуючи капітали, створюють велику фірму. З огляду на
те, що акціонери не можуть зазнати більших збитків, ніж вкладені ними у
справу капітали, вони відчувають свою захищеність від ризику. ‘Юридична
незалежність фірми зумовлює і свободу дій її суб’єктів, що входять до
неї чи залишають її за власний бажанням. Корпорації не позбавлені певних
недоліків. Високі (тепер і в Україні) витрати та складність організації
і припинення діяльності корпорації. Подвійне оподаткування — прибутку
корпорації та виплачених дивідендів. Корпорації зазнають тиску зовнішніх
чинників: конкуренції всередині країни і на світовому ринку (для
розвинених країн це одне й те саме), науково-технічний прогрес, котрий
стимулює безупинну гонку, яка потребує нових технологій, техніки і
багато чого іншого, що змушує корпорації постійно тримати себе у формі.
Незначне розслаблення — і можна опинитися на узбіччі великого бізнесу.

Існує думка, що проблеми, з якими стикаються великі корпорації, можуть
призвести їх до сумного кінця, що нагадує долю динозаврів. Недарма їх
іноді й називають динозаврами. Негнучкі, неповороткі, нездатні до
швидкого відновлення, вони нерідко уступають мобільним, динамічним
середнім фірмам, що не потребують великих інвестицій, величезної армії
працівників, вільні від дов-гострою, не страждають хворобами
монополізму. Томас Пітере та Ричард Уотермен пишуть:

«Громіздкі плани досліджень і розробок поступаються дрібному
виробництву, де працюють люди, які знають, чого хочуть. Манія на всьому
заощаджувати позначається на якості. Бюрократична ієрархія та гарні
костюми-трійки витісняють звертання на ім’я. Робота суворо відповідно до
товстих книг інструкцій і розпоряджень, що заміняють ініціативу кожного.
Якби можна було досягти максимальної ефективності технологічних
процесів, якби всі постачальники здійснювали безперебійні постачання та
робили їх вчасно, якби не було прогулів, якби справі не заважали невдалі
взаємодії люде^ то великі підприємства переважували б малі».

І все ж таки можна погрішити проти істини, якщо не зазначити величезних
переваг великого виробництва. По-перше, здійснюються інтеграція науки з
виробництвом, внутрішньозаводська спеціалізація, використовується
устаткування великої потужності, випускається широка номенклатура
товарів. По-друге, досягається зниження собівартості, зростання доходів,
тобто все те, що є у фірмі ЗМ.

Цікаву класифікацію фірм запропонував швейцарський експерт з маркетингу
Фризевінкіль. На основі досліджень різних фармацевтичних компаній за 32
показниками він виділив п’ять основних типів фірм і дав умовні назви:
«горді леви», «могутні слони», «неповороткі бегемоти», «хитрі лиси»,
«сірі миші».

Фірми «горді леви» відрізняються великими розмірами. Такі корпорації
умовно можна віднести до технологічних та організаційно-економічних
монополій. Це дає їм реальні переваги у жорстокому конкурентному
середовищі. Вони є прикладом динамічної, агресивної політики у верхньому
ешелоні бізнесу. «Леви» не зацікавлені в інтеграції з іншими фірмами, не
кажучи вже про угоди з ними. Значні інвестиції в нову техніку і
технологію зберігають для них гарні перспективи на лідерство. Еволюція
таких фірм приводить їх у стан «могутнього слона». Корпорації типу
«слонів» уже не мають колишньої агресивності і динамізму, але досягають
підвищеної стабільності. Її забезпечують ефект масштабу, диверсифікація,
широка мережа філій всередині країни і за її межами. Фірми-«слони»
свідомо уникають честі бути першими в розробці нововведень: коштує це
дуже дорого, віддача приходить не відразу, а ризик першопрохідника
значний. Тому така фірма нерідко використовує свої можливості, щоб
перехопити нововведення, відтіснити новатора. Президент концерну «Соні»
Акіо Морита писав: «Ми виробляємо новий продукт, і якщо вийде саме так,
вони («могутні слони» — авт.) викидають на ринок аналогічний продукт та
отримують вигоду від наших зусиль» («Зроблено в Японії»). Нерідко буває
так, що «могутні слони» втрачають колишні позиції, перетворюючись на
«неповороткого бегемота». Головна причина цього —
організаційна.Ускладнена структура управління без чіткої взаємодії і
механізму зворотного зв’язку призводить до того, що «могутні слони» із
жахом усвідомлюють свою беззахисність перед лицем повільно визріваючих
економічних проблем.

Чудовим прикладом цього є корпорація «Крайслер», що опинилася на межі
банкрутства. Лі Якокка, який очолив напівживу корпорацію, згадує: «Усі
проблеми корпорації «Крайслер» фактично зводилися до загального
знаменника: ніхто не знав, що їх спричинило. Тут не існувало єдиної
команди, була некерована група індивідуальних гравців». Корпорація мала
35 віце-президентів, і кожен з них «біг своєю власною стежкою», діяв сам
по собі. Як наслідок цього — омертвіння значної частини капіталу в
напрямках, що втратили перспективу, погіршення якості, зростання витрат
та збитків. Досвід «Крайслера» свідчить про можливість санації і виходу
з кризового стану, хоча реальна й утрата колишніх позицій.

Фірми «хитрі лиси» живуть, і досить непогано, спеціалізацією, здійснюючи
успішну нішеву політику. Лідируючи у випуску 2-3 видів продукції та
маючи достатні фінансові ресурси, вони успішно відбивають атаки
конкурентів, залишаючи освоєні ніші недоступними для атакуючих. Маючи в
запасі «домашні заготовки» на випадок кризи, «лисиці» з честю
переборюють труднощі.

За умов погіршення економічної кон’юнктури незавидною є доля фірм «сірих
мишей». Відсутність чи низький рівень спеціалізації — головна причина
їхніх невдач. Вони стикаються із труднощами збуту, зниженням доходу, що
закриває для них перспективи на оновлення продукції. «По суті такий
бізнес — як життя метелика-одноденки, що вже завтра буде тремтіти,
гадаючи, чи залишиться він живий післязавтра». Оригінальна точка зору,
підкріплена конкретним аналізом у вузькій сфері діяльності.

Монополістична конкуренція

Ознаки монополістичної конкуренції

Монополістична конкуренція — вид конкуренції, що може виникнути за
великої кількості продавців, що реалізують диференційовану продукцію на
ринку з вільним входом та виходом для нових виробників.

Прикладом ринків з монополістичною конкуренцією у США є ринки трикотажу,
жіночого одягу, взуття, ювелірних виробів.

Докладніше ознаки монополістичної конкуренції можна сформулювати таким
чином:

1) ринок складається з відносно великої кількості продавців, кожен з
яких володіє невеликою (але не нескінченно малою) часткою ринку;

2) товар кожного продавця є недосконалим замінником товарів інших фірм;

3) встановлюючи ціни, продавці не враховують реакцію конкурентів;

4) ринок не має бар’єрів для входу та виходу.

Монополістична конкуренція має ознаки як і монополії, так і досконалої
конкуренції. На ринку монополістичної конкуренції кожна фірма контролює
ціну на свій товар (ознака монополії) і водночас є багато фірм, що
постачають схожий товар (ознака досконалої конкуренції).

Короткостроковий період

У короткостроковому періоді поведінка фірм, що працюють за умов
монополістичної конкуренції, не відрізняється від поведінки
фірми-монополіста. Це пов’язано насамперед з диференціацією продукції на
ринку монополістичної конкуренції.

Кожна фірма розглядає криву попиту на свою продукцію як незмінну і
намагається максимізувати прибуток (рис. 1). Умовою максимуму прибутку
є, як і за монополії, рівність граничного доходу та граничних витрат.

Рис. 1 Монополістична конкуренція у короткостроковому періоді

Довгостроковий період

У довгостроковому періоді фірми можуть входити та виходити з галузі. Як
і за досконалої конкуренції, сигналом для входу-виходу з галузі с
прибуток. Якщо фірма має змогу отримувати прибуток у галузі, вона прямує
до неї. Якщо фірма терпить збиток, то вона шукатиме щастя в іншій
галузі. Вхід у галузь та вихід з неї зміщують криву попиту Для кожної
фірми. Справді, нові конкуренти відтягують на себе частку попиту, а
отже, крива попиту для фірми зміщується ліворуч та вниз. Якщо конкуренти
залишають галузь, то крива попиту зміщується у протилежний бік (вгору та
праворуч).

Можна виписати такий логічний ланцюжок:

прибуток ( ( ( ) ( кількість конкурентів ( ( ( ) — попит ( ( ( ) (

— прибуток ( ( ( (

Кількість конкурентів, від яких залежить попит, буде незмінною лшае за
відсутності прибутку у фірм. Ця ситуація кваліфікується як рівновагна
ринку монополістичної конкуренції і має графічну модель, що відображена
на рис.2

Рис 2. Довгострокова рівновага за умов монополістичної конкуренції

На цьому рисунку D позначає початковий попит. D’ — попит за рівноваги
галузевого ринку. MR та MR’ означають відповідно лінії граничних доходів
за початкового стану галузевого ринку та у стані рівноваги, Q0 та Q* —
обсяг виробництва фірми за початкового стану галузевого ринку та у його
стані рівноваги. Короткострокова рівновага позначена через E0 ,
довгострокова — через E*. Точка короткострокової рівноваги E0
розташована над кривою середніх витрат, отже, наявний прибуток. Точка
довгострокової рівноваги E* — на кривій середніх витрат, тобто прибуток
у довгостроковому періоді відсутній.

Графічний аналіз дає підстави для висновків щодо властивостей стану
фірми за умов рівноваги галузевого ринку монополістичної конкуренції

• як у короткостроковому, так і в довгостроковому періоді фірма обирає
обсяг виробництва, виходячи з умов рівності граничного доходу та
граничних витрат;

• у короткост; новому періоді можливий варіант одержання прибутку
фірмою;

• у довгостроковому періоді (за рівноваги галузевого ринку) прибуток
нульовий;

• з попереднього випливає, що лінія попиту фірми у довгостроковому
періоді є дотичною до кривої передніх сукупних витрат;

• ціна па продукцію фірми за умови прибутковості у короткостроковому
періоді перевищує ціну у довгостроковому періоді;

• обсяг виробництва фірми за умов її прибутковості у короткостроковому
періоді перевищує обсяг її виробництва у довгостроковому періоді.

Важливим також є порівняння рівноваги галузевого ринку у довгостроковому
періоді за умоз досконалої та монополістичної конкуренції.

Серед важливих відмінностей цих двох видів конкуренції такі:

• на відміну від досконалої конкуренції за монополістичної конкуренції
рівновага галузевого ринку вже не забезпечує мінімуму середніх сукупних
витрат;

• ціна на продукцію за монополістичної конкуренції перевищує граничні
витрати.

Остання риса монополістичної конкуренції пояснює схильність фірм до
розширення кола їх споживачів, оскільки це збільшує їх прибуток.

12.3.4. Модельний аналіз

За умов довгострокової рівноваги крива попиту є дотичною до кривої
середніх сукупних витрат.

Отже, якщо Р(Q) — обернена функція до функції попиту, то

АТС'(Q) = Р'(Q). 1

Спад функції попиту, а отже, і функції Р(Q) обумовлює

P((Q)<0. 2 Об'єднуючії (1) та (2), можна дійти висновку, що у стані довгострокової рівноваги ринку монополістичної конкуренції фірма не досягає мінімуму середніх сукупних витрат. З умов рівновагії окремої фірми маємо MR(Q)=MC(Q). Оскільки МR(Q) < Р(Q), то Р(Q)>MC(Q),

тобто ціна рівноваги перевищує граничні витрати.

Важливою рисою досконалої конкуренції у довгостроковому періоді є
рівність середніх сукупних та граничних витрат. Цього не
спостерігатиметься за монополістичної конкуренції. Для того, щоб у цьому
впевнитись, згадаємо правила диференціювання і ще раз перекопаємось, щоб
у цьому впевнетисть , згадаємо правила диференціювання і ще раз
переконаємося , що

АТС'(Q) = (ТС'(Q)Q — ТС(Q))/Q2.

Використовуючи (1), маємо

(TC((Q)Q – TC(Q))/Q2=P((Q)

Звідси

ТС'(Q)Q-ТС(Q)=Q2Р'(Q),

ТС'(Q) -ТС(Q)/Q=QР'(Q),

або

МС(Q) — АТС(Q) =Q Р'(Q).

Оскільки Р'(Q) < 0, то МС(Q) < АТС(Q). Це ще одна відмінність монополістичної конкуренції від досконалої. Особливості формування доходів фірми за умов монополістичної конкуренції Монополістична конкуренція, як відомо, є однією із форм недосконалої конкуренції. Тому вона втілює у собі певні властивої чистої конкуренції і монополії. З одного боку, фірми функціонують на ринку з десятками конкурентів, а з іншого — володіють монополією на випуск і реалізацію власного диференційованого продукту, тобто продукту із певними особливостями. З'ясовуючи особливості ціноутворення і формування доходів фірм за ситуації монополістичної конкуренції, скористаємось графічним методом. Графік показує, що першою особливістю ринку монополістичної конкуренції є більша еластичність попиту у залежності від ціни — попит близький до цілком еластичного, адже існує багато замінників товару фірми, тому покупці легко відмовляються від купівлі даного диференційованого продукту при зростання ціни на нього на користь товарів-замінників (диференційованого продукту інших конкурентів). У ситуації чистої монополії цього відбутись не може, адже продукт фірми-монополіста унікальний, не мас близьких замінників. За умов чистої монополії ринковий попит характеризувався б лінією D2, але монополістична конкуренція зміщує лінію попиту у положення D1. У зв'язку із цим фірма-монополіст має значно більші можливості у маневрування цінами за оптимального обсягу виробництва Q2 (монопольна ціна може зростати до рівня P2). За умов ринку монополістичної конкуренції можливості зміни ціни на власну продукцію хоча й існують, але надто обмежені у зв'язку із наявністю конкурентних товарів. Тому на такому ринку фірма намагається маневрувати зміною обсягу продукту (до рівня Q1 на графіку). Але при цьому зростають і середні повні витрати фірми (зокрема, від точки M до точки M1). Фірма просто не в змозі утримувати обсяг виробництва із мінімальними АТС. Знизити обсяг виробництва означало б віддати частину попиту (і чистого доходу) фірмам-конкурентам з їх близькими за якістю диференційованими продуктами. Під впливом зазначених обставин чистий дохід фірми на ринку монополістичної конкуренції значно менший від чистого доходу фірми-монополіста, що з'ясовується при уважному співставленій графіків. Для забезпечення високою рівня доходу фірмі за умов монополістичної конкуренції необхідно розгортати нецінову конкуренцію, широко застосовуючи рекламу. Зміст нецінової конкуренції полягає у прагненні досягти переваг над конкурентами за рахунок широкого використання досягнень НТП (підвищення якості реалізованих товарів, пошук нових товарів і оригінальними параметрами, розширення обсягу післяпродажного обслуговування товарів, збільшення гарантійного періоду, створення умов надання споживчого кредиту тощо). Важливо відзначити, що реклама як засіб маркетингової стратегії фірми має свої позитиви і недоліки, з точки зору інтересів споживача і суспільства. Спеціалісти маркетингу вважають, що реклама - явище позитивне і необхідне: вона допомагає споживачеві зробити правильний вибір, прискорює проникнення товару на ринок, змушує підприємства турбуватись про якість продукції, дає фірмам можливість реалізувати зростаючніі ефект масштабу виробництва, стимулюс конкуренцію, збільшує зайнятість, збільшує доходи засобів інформації (газет і радіо, телебачення і рекламних агенств). Водночас реклама має і значні недоліки: дезорієнтація покупців внаслідок завищення оцінки якості продукту, відволікання ресурсів із більш важливих галузей. зростання витрат підприємства і цін, які включають затрати на рекламу, заохочування монополізації ринку. Тому не випадково недобросовісна реклама заборонена (однак будь-яка реклама необ'єктивна і упереджена). Зрозуміло, завдання реклами — поліпшення становища фірми на ринку, а не турбота про інтереси споживачів. Через нецінову конкуренцію і всеохоплюючу рекламу фірма прагне змінити еластичність попиту на власний продукт, що на рисунку відображується у зміні координат графіку попиту у напрямі від D1 до D2. Це означає, що кожна фірма прагне здобути монопольне становище на ринку. Але якщо вона навіть досягне цього, її перевага буде нетривкою, адже зростання цін і доходів у даній галузі привабить конкурентів, а фірма, що досягла певної переваги, за умов монополістичної конкуренції не може зупинити їх експансію, тому монопольна перевага швидко втрачається. Отже. монополістична конкуренція вимагає від підприємців постійного і невпинною пошуку усе нових і нових можливостей для більшення доходу, Нових шляхів пристосування до специфічних вимог даного ринку. Список використованої літератури 1. Пиндайк Р. Микроэкономика. М.; Дело, 2000-808с. 2. Задоя А. Мікроекономіка. Навч.пос. К.:Знання, 2000-176с. 3. Самуэльсон П. Экономика. В 2-х т. (пер) М.: Алгон, 1997-749с. 4. Ястремський О. Основи мікроекономіки. Підр. для вузів. К.: Знання, 1998-714c.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *