Як здійснюється інтеграція України до євроринку (реферат)

Реферат на тему:

“Як здійснюється інтеграція України

до євроринку”

Особливої стратегії вимагають відносини України з найкрупнішим
інтеграційним об’єднанням в Європі — Європейським Союзом. Це пояснюється
тим, що образ сучасної Європи в основному визначається інтеграційними
процесами, які об’єднують 15 держав у європейське співтовариство.
Аналогів ЄС у світі не існує. За своїм статусом, функціями і правами
Євросоюз відрізняється від звичайних міжнародних організацій тим, що
держави-члени наділили його законодавчими повноваженнями та виконавчою
владою наднаціонального характеру. А це значною мірою перевищує
компетенцію інших міжнародних організацій.

Сьогодні Європейський Союз вступає в новий етап інтеграції. Відбуваються
серйозні зміни в напрямках уніфікації податкових систем, зближення
законодавств, введено єдину валюту — євро. В один ряд з економічними
стають політичні, соціальні і екологічні проблеми, проблеми прав людини
і проблеми безпеки. Йдеться про створення в найближчі роки не тільки
економічного і валютного, але й політичного союзу цих країн. Тобто,
сьогодні ми спостерігаємо багатофакторність розвитку Європейського
Союзу, а разом із цим — і підвищення його ролі і місця в глобальній
економіці.

Зрозуміло, що це об’єднання дуже привабливе для України як молодої
європейської держави. Тому одним з найактуальніших завдань України
виступає асоційоване членство в Європейському Союзі.

Спрямовуючи свої погляди в Європу, треба пам’ятати, що інтеграція країни
у світову економіку — це послідовне вирішення завдань, що забезпечують в
першу чергу загальнонаціональні інтереси країни в цілому. Ця проблема не
може вирішуватися без врахування зовнішньополітичних інтересів та
внутрішньоекономічних орієнтирів. І тільки після того, як будуть досить
чітко визначені основні елементи національної зовнішньої та внутрішньої
економічної політики, можна буде визначити масштаби інтеграції у світове
господарство.

Ґрунтуючись на єдності економічних та політичних інтересів України, вже
зроблених нею реальних кроків, можна говорити про цілком визначену
тенденцію розширення і розвитку її інтеграції до європейських структур.

Стратегія України полягає у наближенні до загальноєвропейських структур
двома паралельними курсами — безпосередньо та через членство в
центральноєвропейських інституціях.

За цих умов особливого значення набуває завдання налагодження відносин з
такими міжнародними економічними організаціями та угрупуваннями, як
Європейський Союз (ЄС), Європейський банк реконструкції та розвитку
(ЄБРР), Рада Європи (РЄ), Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ),
Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Економічна
комісія ООН для Європи, Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк
(СБ).

Інтеграція в Європейський Союз прискорить та удосконалить процес
економічної трансформації в Україні, що вочевидь затягнувся, а членство
в ЄС принесе не тільки значні економічні вигоди, але й позитивно вплине
на безпеку країни.

У відносинах з ЄС Україна сподівається на:

— послідовну підтримку з боку ЄС та його країн-членів у питанні
приєднання України до Генеральної Угоди про тарифи і торгівлю ГАТТ\СОТ,
одержання доступу до Загальної системи преференцій ЄС;

— вирішення питань щодо приєднання України до окремих європейських
програм, зокрема в галузі енергетики, транспорту, науки і техніки,
охорони навколишнього середовища, освіти тощо;

— забезпечення недискримінаційного доступу основних товарів експорту
України на ринки ЄС;

— активізацію фінансової і технічної допомоги країн ЄС Україні тощо.

Розглянемо шанси України в контексті її інтеграції до структур
Європейського Союзу.

Учасниками процесів, передбачених подальшим розвитком ЄС, стануть
країни, економіка яких буде відповідати чітко визначеним критеріям.
Кандидати у члени ЄС мають відповідати загальним вимогам, ухваленим
Радою ЄС у червні 1993 року у Копенгагені. Кожна країна, котра бажала б
бути прийнятою, має довести здатність захистити демократію і правову
державу зсередини, реалізацію гарантій прав людини, захисту меншин.
Окрім того, потрібна наявність функціонуючої ринкової економіки, а також
здатність витримати тиск ринкових сил всередині союзу. Членство вимагає
від кандидата також прийняти всі зобов’язання, що випливають з участі не
лише в економічному, а й у валютному та політичному союзі.

Сьогодні в Україні кризові явища в національній економіці, відсутність
правової бази гальмують її просування по шляху ринкових реформ. За
нинішніми економічними показниками критеріям Європейського Союзу Україна
не відповідає. Нам ще довго доведеться наближатися до
західноєвропейських економічних, суспільно-політичних і соціальних
стандартів. Але політичні фактори у визначенні перспектив європейської
інтеграції відіграють сьогодні набагато важливішу роль, ніж економічні.
І цим треба скористатися, як це зробили свого часу економічно слабкі
Болгарія та Румунія, які розпочали інтеграцію «в обхід» — політичним
шляхом.

У всякому разі Україна має реальні перспективи розвитку відносин з
Європейським Союзом. Наша країна перша серед колишніх республік СРСР
парафіювала Угоду з ЄС про партнерство і співробітництво в березні 1994
року. А з 1 березня 1998 року ця угода набула чинності. Угода охоплює
три сфери взаємодії — політичний діалог, економічне і культурне
співробітництво.

Принципове значення цієї Угоди для України — поглиблення інтеграції з
європейськими та трансатлантичними структурами. Саме через європейський
ринок ми зможемо отримувати новітні технології, за допомогою яких
виготовлятимемо продукцію, конкурентоспроможну на ринках Європи, Азії,
країн СНД. Треба враховувати, що європейський ринок — це понад 500 млн.
потенційних споживачів, що мають високу платоспроможність і де можливо
знайти нішу і для українських товаровиробників. Прикладом можуть стати
країни — колишні члени РЕВ, які за останні 10 років змогли
переорієнтувати свої економіки на тісну співпрацю з ЄС.

На виконання цієї Угоди Указом Президента України від 11 червня 1998
року було затверджено Стратегію інтеграції України до Європейського
Союзу. Ця стратегія визначає основні напрями співробітництва України з
Європейським Союзом і основні пріоритети діяльності органів виконавчої
влади на період до 2007 року, протягом якого мають бути створені
передумови, необхідні для набуття Україною повноправного членства в
Європейському Союзі.

Стратегія інтеграції України до ЄС має забезпечити входження держави до
європейського політичного, економічного і правового простору і отримання
на цій основі статусу асоційованого члена ЄС, що є головним
зовнішньо-політичним пріоритетом України у середньостроковому вимірі.

У процесі інтеграції України в економічний простір Європейського Союзу
постає потреба вирішення низки конкретних завдань «назустріч Європі».
Йдеться передусім про внутрішньореформаторські заходи і такі міжнародні
акції, як спільна реалізація певних науково-технічних, інформаційних та
інших програм, активізація політики просування українських товарів на
західно-європейський ринок тощо.

Серед основних напрямів інтеграційного процесу — економічна інтеграція
та розвиток торговельних відносин між Україною та ЄС. В економічному
співробітництві Угода визначає широке коло сфер для співробітництва між
Європейським Союзом та Україною. Метою цього є підтримка процесу
економічних реформ та відновлення і постійного розвитку української
економіки. Для цих цілей Угода визначає 28 галузей, в яких Європейський
Союз та Україна хочуть збільшити та розширити своє співробітництво,
серед яких промисловість, захист та заохочення інвестицій,
гірничовидобувна та сировинна промисловість, наука й техніка тощо.

Співробітництво вже розпочалося. Так, наприклад, у сфері економіки
європейські експерти працюють з українськими колегами по передачі
ноу-хау в сфері управління компаніями та промислової і
сільськогосподарської технології. В галузі науки та освіти
організовується обмін науковцями, викладачами та студентами і
впроваджуються спільні проекти. Співробітництво в галузях управління
розвивається в таких сферах, як митна справа та боротьба зі злочинністю,
проводиться обмін документами між керівництвом в таких технічних сферах,
як стандартизація та статистика. Значні суми фінансових грантів
виділяються на вдосконалення ядерної безпеки та на вирішення проблем,
пов’язаних з наслідками Чорнобильської аварії.

Але ще багато чого може бути зроблено. Рада зі співробітництва
відпрацьовує рекомендації відносно подальшого розвитку співпраці в усіх
цих сферах. Європейський Союз та Україна погодились, що особлива увага
буде надаватись тим заходам, що можуть сприяти співробітництву України з
сусідніми державами .

Європейський Союз та його держави-члени відіграють значну роль в наданні
фінансової та технічної допомоги Україні. Європейський Союз є головним
міжнародним донором України, що за період 1991-1997 років надав допомоги
на загальну суму 4061 млн. екю у формі технічної допомоги, експортних
кредитів, позик і гуманітрної допомоги. На його частку припадає третина
загального обсягу прямих іноземних інвестицій. ЄС виступає другим за
величиною торговельним партнером України, якого випереджає лише Росія.

Значною подією у відносинах України з Європейським Союзом стало
прийняття спільної стратегії Європейського Союзу щодо України, яке
відбулося на черговому самміті ЄС 11 грудня 1999 року у Хельсінкі.
Прийнята стратегія ЄС щодо України — документ, який розширює рамки Угоди
про партнерство і співробітництво обох сторін, передовсім у галузі
зовнішньої політики і безпеки, юстиції, внутрішніх справ. Вона виступає
новим інструментом відносин між Україною і ЄС.

Документ визначає такі стратегічні цілі Європейського Союзу щодо
України:

— сприяти створенню в Україні стабільної і відкритої демократії з
верховенством закону й створенням умов для нормального функціонування
ринкової економіки в інтересах народу;

— співробітничати з Україною у справі підтримання стабільності й безпеки
в Європі та в ширшому світі;

— посилити економічне, політичне і культурне співробітництво з Україною,
співробітництво в галузі юстиції та внутрішніх справ.

У стратегії ЄС закладено певний потенціал до розвитку цього документа,
тому сама стратегія ЄС, у разі її реалізації, може дати поштовх до
принципово нової якості відносин України і ЄС.

За своєю суттю стратегія є внутрішнім документом ЄС, який відбиває
бачення Євросоюзом його відносин з Україною. Очевидно, що Європейський
Союз не поспішає брати на себе зобов’язання відчинити двері перед
Україною, натомість ще раз підтверджує, що розглядає Україну як державу,
котра зробила європейський вибір і вітає українські наміри приєднатися
до Європи. Таким чином, про асоційоване членство України в ЄС поки що не
говориться взагалі.

Окрім цього, треба усвідомлювати, що політика Європейського Союзу
сьогодні багато в чому визначається посиленням проблем безпеки, що
викликані політичною нестабільністю на європейському континенті,
існуючими та потенційними регіональними конфліктами. Тому за цих умов
цілком природний інтерес ЄС до України має здебільшого політичний
характер, а сама Україна розглядається, перш за все, як стратегічний
плацдарм на європейському континенті.

На шляху України до Європейського Союзу постають певні проблеми. Так,
Європейська Комісія і Всесвітній банк провели в Брюсселі конференцію
країн-донорів і міжнародних організацій (загальним обсягом — більше 20),
що беруть участь у співробітництві з Україною. Критично оцінивши
ситуацію в країні і політику макроекономічної стабілізації, що її
проводить уряд, учасники конференції підтвердили свою готовність
продовжувати фінансову допомогу Україні, але за умови, що її керівництво
візьме на себе зобов’язання здійснювати середньострокову програму реформ
у галузі державного управління, енергетики, бюджетної і податкової
політики, розвитку приватного сектора, реорганізації систем соціального
забезпечення та охорони здоров’я.

Це свідчить про бажання євроструктур контролювати економічну ситуацію в
Україні, нав’язувати нам своє бачення проблем та шляхи їх вирішення. Але
це не означає, що нам треба відмовитися від інтеграції до Євросоюзу.
Економічне співробітництво між Україною та Європейським Союзом набирає
обертів, і треба підтримувати та розвивати цю тенденцію. В той же час
слід усвідомлювати, що разом із позитивними, можливі й негативні
наслідки входження в ЄС. Тому національна концепція співпраці з союзом
потребує проведення додаткового аналізу.

Торгові можливості і труднощі, що існують між Україною і ЄС, полягають у
невідповідності до вимог Угоди про партнерство і співробітництво, яка
парафована 23 березня 1994 р. обома сторонами. Угода набрала чинності з
1 березня 1998 р. У період до вступу в силу даної угоди існувала тільки
Тимчасова угода про торгівлю з питань, пов’язаних із торгівлею, в тому
виді, в якому вона була прийнята Радою міністрів ЄС 4 грудня 1995 р. Ця
тимчасова угода набрала сили в частині, що стосується питань торгівлі.

Елементи тимчасової угоди. Відповідно до угоди про торгівлю між ЄС і
Україною введено в дію такі положення:

— режим найбільшого сприяння між сторонами — учасницями договору, як це
визначено в ст. 1 Генеральної угоди з тарифів і торгівлі. Проте до 31
грудня 1998 p., або з моменту приєднання України до COT вона має право
користуватися режимом, більш сприятливим у торгівлі з країнами СНД, ніж
це передбачено угодою між Україною і ЄС;

— товари, що імпортуються з іншої країни за домовленістю, розглядаються
як національні товари щодо застосування усіх видів внутрішніх податків;

— застосовуються умови договору деяких статей ГАТТ щодо товарів з інших
країн, із якими є домовленість:

* порядок митного оцінювання відповідно до ст. 7;

* рівень зборів за надання ліцензій і оформлення (ст. 8);

* зобов’язання своєчасно публікувати всі законодавчі акти і постанови,
що стосуються торгівлі, не застосовувати ніяких торгових актів зворотної
дії, менш ефективних, ніж договірні умови, що набрали чинності перед
прийняттям нових рішень, можливість судового перегляду дій, пов’язаних
із митними питаннями (ст. 10);

— застосовуються ринкове орієнтовані ціни в торгівлі між договірними
сторонами;

— право застосовувати антидемпінгові або компенсаційні заходи за
правилами ГАТТ щодо торгівлі з третіми країнами;

— перед тим, як починати діяти, необхідно докласти зусиль для досягнення
конструктивних рішень;

— право вживати заходів для захисту здоров’я громадян, суспільного
порядку і культури (цими заходами не варто зловживати з
протекціоністською метою);

— спеціальні угоди прийняті щодо торгівлі текстилем і одягом, по
торгівлі виробами зі сталі, що підпадають під Європейську угоду вугілля
і сталі, про торгівлю ядерними матеріалами;

— всі розрахунки, що стосуються торгівлі між сторонами — учасницями
договору, можуть проводитись у вільно конвертованій валюті;

— договірні сторони згодні докласти всіх зусиль для того, щоб між
торгуючими сторонами панувала чесна конкуренція.

Крім того, встановлюються і вживаються визначені заходи проти обмеження
конкуренції; уникають виплати субсидій для виробництва товарів, крім
сировини, або для надання послуг, що порушують конкуренцію в торгівлі
між договірними сторонами; у разі запиту сторони інформують одна одну
про систему субсидування або про специфічні гарантовані субсидії;
сторони домовляються щодо монополії державної торгівлі і щодо
забезпечення ліквідації протягом трьох років після підписання даної
угоди дискримінації громадян договірних сторін; протягом трьох років
після набрання чинності цієї угоди стосовно громадських підприємств, що
мають виключні права, забезпечується гарантія незастосування яких-небудь
дій або обмежень, що порушують конкуренцію або завдають шкоди
протилежній договірній стороні; час дії договору, що згадується в
попередніх параграфах, може бути продовжений за згодою сторін.

Можуть також проводитись консультації щодо правил вільної конкуренції та
порушень їх. Зберігаються усі права із вжиття заходів проти обмежень
конкуренції, що суперечать ГАТТ. Україна зобов’язується покращувати
умови дотримання договору про захист інтелектуальної власності з тим,
щоб після закінчення п’ятирічного терміну досягти рівня захисту цих
прав, що існує в Європейському Союзі.

Спеціальний протокол, який додається до Угоди, містить пункти щодо
взаємодопомоги в проведенні митних заходів компетентними органами країн,
що домовляються. Відповідно до цього договору Україні гарантується режим
найбільшого сприяння. Проте ЄС поширює на Україну більшість пільг,
наданих відповідно до Загальної системи преференцій (пільгових тарифів)
для країн, що розвиваються. Відповідно до цієї системи пільг Україна
може експортувати в країни ЄС напівфабрикати і готові промислові товари,
за винятком виробів зі сталі, за зниженими тарифними ставками або
взагалі без оподаткування на ввезення; аналогічні пільги даються і для
сільськогосподарської продукції (більш 400 найменувань). Протягом 1993
р. тільки в Німеччині таких пільг на ввезення різноманітних товарів було
надано на суму більш 20 млн німецьких марок. У 1995 р. ця цифра досягла
вже 100 млн німецьких марок. Оскільки Німеччина ввозить щорічно
приблизно третину імпорту ЄС, то цей показник для країн Співдружності
складає майже 300 млн німецьких марок, або біля 200 млн дол. США.

Договір про експорт текстилю з України в країни ЄС було підписано 1
січня 1993 p., а набрав чинності з 5 травня 1993 p., оскільки його
необхідно було доробити у зв’язку з прийняттям у ЄС нових країн-учасниць
(Фінляндії, Швеції й Австрії). Дещо пізніше, 9 листопада 1995 р. його
дія була продовжена відповідно на період із 1996 по 1999 р. Договір про
постачання текстилю містить також деякі обмеження ввезення Україною на
територію країн ЄС деяких видів текстилю та одягу. Існує подвійний
контроль за дотриманням річних лімітів на ввезення (квот). Відповідно до
договору Україна зобов’язана видавати експортні ліцензії, а в державах —
членах ЄС повинні видаватися відповідні імпортні ліцензії. Для переробки
європейського текстилю в готовий одяг передбачені окремі поставки в
межах річних квот. Відповідно до першої річної угоди 1993 р. таких квот
було 33. Крім того, застосовувалися обмеження на шістнадцять видів
продукції. Ця угода про текстиль припускає 28 квот з експорту і 13
обмежень на переробку в одяг матеріалів, що надходять із ЄС. Відповідно
до цієї угоди передбачається збільшення квот, згідно з попитом,
приблизно на 4,5 % щорічно. Зі свого боку, Україна погоджується не
збільшувати мито на тканини й готовий одяг і не вводити імпортних квот
на ці види продукції на весь період дії даної текстильної угоди.
Аналогічну угоду було підписано і про вироби зі сталі, експорт яких з
України в країни ЄС обмежений приблизно до 200 тис. т на рік.

Попередньо також розглядалися антидемпінгові заходи в рамках ГАТТ щодо
торгівлі між Україною і ЄС. У такий спосіб європейська комісія
ініціювала ряд антидемпінгових акцій відносно України. В результаті Рада
міністрів ЄС у 8 випадках вжила антидемпінгових заходів щодо України.
Відповідно до щорічної доповіді Європейської комісії з антидемпінгової
політики антидемпінгові заходи було почато стосовно 8 % обсягу
двосторонньої торгівлі між Україною і країнами ЄС. Проведення
антидемпінгових процедур може поставити під сумнів торгівлю готовими
продуктами; антидемпінгові заходи в багатьох випадках узагалі можуть
призупинити торгові відносини.

Тимчасова угода ґрунтується на важливих для України умовах Генеральної
угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) і дуже важлива для забезпечення саме
двосторонньої торгівлі, а також митного оцінювання, відслідковування
руху товарів, вартості ліцензійних пільг і виконання всіх інших
необхідних формальностей відносно ведення торгових операцій, публікації
законів, що регулюють торгівлю, порядку їхнього застосування й
оскарження в суді, а також антидемпінгових і компенсаційних заходів.

Інші заходи поряд зі статтями про «можливу відмову», про заборону
ввезення понад виділену квоту певних видів текстилю і виробів зі сталі
для ЄС також визначені Тимчасовою угодою. Відповідно до цієї Угоди
Україна бере на себе цілий ряд зобов’язань, ідентичних або подібних до
тих, що вона повинна буде взяти на себе у випадку вступу повноправним
членом до ГАТТ/СОТ. До числа таких зобов’язань належить і приведення
відповідно до вимог ЄС законодавства щодо захисту інтелектуальної
власності. Для приведення законодавчих актів у відповідність до вимог ЄС
існує відповідний орган — Змішана комісія, де і можуть бути вирішені всі
спірні питання, що стосуються ведення торгових операцій.

Пропозиції ЄС, що містяться в Тимчасовій угоді, безсумнівно, носять
обмежувальний характер. ЄС використовує всі можливості для того, щоб
обмежити ввезення у країни Співтовариства таких товарів, як тканини,
готовий одяг, продукція сталеливарної промисловості, незважаючи на
постійне зростання попиту на ці товари. Минулий досвід показує, що
Україна могла тільки спробувати протестувати щодо деяких обмежень на
ввезення своїх товарів до країн ЄС. Водночас необхідно зазначити, що
двосторонні перевірки, проведені протягом року, не могли не позначитися
негативно на торгівлі цими групами товарів. Природно, що у разі
скасування обмежень її обсяги могли б істотно зрости.

Антидемпінгова політика ЄС досить складна і трудомістка, вона вже
знайшла свій відбиток у деяких законодавчих актах, прийнятих Україною, і
виступає потужним обмежувачем для українського експорту. Важливо також
зазначити, що антидемпінгові санкції вводяться навіть у тому разі, якщо
порушений тільки один з показників антидемпінгових правил.

У зв’язку з тим, що значну частину експортного потенціалу України
становлять продукти сільськогосподарського виробництва, а також з огляду
на політику ЄС щодо цієї групи товарів, можна сказати, що перспективи
України на сільськогосподарському ринку країн ЄС виглядають досить
песимістично. Проникнення України на європейські ринки
сільськогосподарських товарів стане можливим тільки у випадку набуття
чинності в повному обсязі угод, прийнятих під час Уругвайського раунду.

Після набуття чинності 1 березня 1998 р. Угоди про партнерство і
співробітництво, ратифікованої сторонами — учасницями договору, стан
справ може змінитися докорінно, і Європа, нарешті, відчинить свої двері
для України.

Подальший розвиток відносин з ЄС потребує:

— розробки національної концепції співробітництва та інтеграції України
в європейський економічний простір, що має передбачати заходи щодо
розвитку експортного потенціалу, формуванню сприятливого інвести-ційного
клімату, поглибленню виробничої кооперації;

— вдосконалення системи валютного регулювання експортно-імпортних
операцій суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, відмови від політики
штучного заниження курсу долара;

— врахування особливостей окремих країн ЄС, розвиток субрегіональних
відносин, зокрема, по лінії ЧЕС;

— вдосконалення системи взаємовідносин у галузі підвищення кваліфікації
спеціалістів, залучення українських фахівців до вирішення ряду
актуальних проблем розвитку європейського континенту.

Особливої уваги заслуговує проблема відкритості української економіки.
Не принижуючи значення відкритості економіки як необхідної складової на
шляху України до європейської інтеграції, треба усвідомлювати:
відкритість, як і будь-яке явище, включає не тільки конструктивні, але і
деструктивні елементи. Прискорене відкриття української економіки за її
сьогоднішньої деформованості та кризового стану може призвести до
достатньо серйозних наслідків.

Взагалі слід враховувати, що світове господарство, інтернаціональні
ринки — це галузь жорстокої конкурентної боротьби, що потребує
економічних сил, великого досвіду, чіткої організації. Нічого подібного
в Україні ще немає. Продовжується падіння виробництва, зменшується його
ефективність, відсутній необхідний підприємницький досвід, який дав би
змогу протистояти досвідченим західним та східним конкурентам.

Питання входження України, як і будь-якої країни, до ЄС — дуже складна
комплексна проблема. Процес розширення Європейського Союзу трансформує
практично всі сфери його діяльності, але, насамперед, впливає на
розподіл внутрішніх ресурсів Союзу. Прийом нових членів так чи інакше
пов’язаний із необхідністю збільшення внесків з боку найбільш розвинених
країн, та зменшення обсягів допомоги найменш розвиненим. Так, за
західними розрахунками, прийом до Євросоюзу країн Східної Європи
коштував би йому приблизно 66 млрд. дол. на рік, тобто вимагав би
збільшення бюджету ЄС вдвічі та відмову від фінансування багатьох
пріоритетних проектів. За іншими оцінками, для прийому в ЄС нових членів
додатково буде потрібно 150 млрд. дол. на рік, що вище всіх попередніх
прогнозів.

Саме тому поряд із прихильниками розширення ЄС (Німеччина, Франція,
Італія) є досить сильна опозиція цьому процесу (Іспанія, Португалія,
Ірландія). Так, деякі країни — члени ЄС погрожують заблокувати процес
розширення, якщо їм не нададуть гарантій збереження обсягів нинішньої
фінансової допомоги.

Не применшуючи значення щодо спільного майбутнього між Україною і
країнами Європейського Союзу, слід зазначити, що інтеграція до
європейських структур ні в якому разі не повинна обмежувати відносини з
країнами СНД та іншими країнами світу. Чим ширшими і різноманітнішими є
зовнішньо-економічні зв’язки, тим, буде більш сталою економіка та
економічна безпека країни.

Інтеграція України в міжнародне співтовариство супроводжується активною
співпрацею з міжнародними організаціями, іншими країнами, державними і
приватними установами іноземних держав. При цьому неодмінно виникають
проблеми збереження національних інтересів та економічної безпеки
України, які потребують свого вирішення, а отже уваги і детального
аналізу.

Особлива роль у цьому процесі належить стану взаємовідносин України з
міжнародними фінансовими організаціями, зокрема, Міжнародним валютним
фондом. Світовим банком, Європейським банком реконструкції та розвитку.

Після проголошення державного суверенітету Україна стала на шлях
радикальних економічних реформ. Проте трансформаційні процеси в Україні
з самого початку почали гальмуватися глибокою системною кризою. Вже в
перші роки незалежності Україна мала вкрай розбалансовану фінансову і
грошову системи. За роки незалежності економічна криза ще більше
поглиблювалася, переплітаючись зі структурною, платіжною та
енергетичними кризами. Інфляція набула своєї найруйнівної форми —
гіперінфляції.

Катастрофічно зростав зовнішній борг: за два роки (1992- 1994) він
збільшився більш ніж удвічі. В той же час валовий внутрішній продукт
неухильно скорочувався: в 1992 і 1993 роках він скорочувався на 17%, в
1994 році — на 23%, в наступні роки ВВП щороку скорочувався приблизно на
10%. Почала виникати реальна загроза економічній безпеці країни.

У цій ситуації Урядом України було здійснено комплекс заходів щодо
отримання Україною фінансової допомоги з боку міжнародних фінансових
організацій та інших офіційних кредиторів.

Використана література

Бендерський Ю. Реалії світогосподарських процесів і місце в них України
// Економіка України. – 2003. – №1. –с.70-75.

Бойко О.В. Міжнародний імідж України: який він і кому потрібен //
Трибуна. –2004. –№1-2. –с.12.

Економічна політика: навчальний посібник під ред. Буяна І.В. –Тернопіль:
ТАНГ, 2000.

Зовнішньоекономічна політика. Світове господарство // Реферативний
журнал. –2001. –№4. –с.46.

Кийданський К. Інтеграційні процеси та визначення зовнішньоекономічної
політики України в господарському контексті // Финансовая консультація.
– 2000. – №43. –с.13.

Литвин В. Зовнішня політика України: 2003-2004 // Віче. – 2004. – №2.
–с.20-37.

Проблеми економічної інтеграції України в Європейський Союз:
інвестиційні аспекти: Матеріали 4-ї міжнародної наукової конференції.
13-15 вересня 1999. –Ялта. – 314 с.

PAGE

PAGE 16

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *