Сучасні міжнародні кредитні відносини (реферат)

Тернопільська академія народного господарства

Інститут обліку і аудиту

Реферат на тему:

СУЧАСНІ МІЖНАРОДНІ

КРЕДИТНІ ВІДНОСИНИ

Підготував студент

групи ОПзс-32

Рижак Ігор

Тернопіль

2000

ПЛАН

Вступ.

Форми міжнародного кредиту.

а) міжнародний кредит;

б) комерційний кредит;

в) фінансовий кредит;

г) приватні кредити;

д) урядові кредити;

е) кредити міжнародних і реґіональних організацій;

є) змішані кредити;

ж) виробничі кредити;

з) невиробничі кредити;

и) забезпечені кредити;

й) бланкові кредити;

Лізинг, класифікація і форми. Причини виникнення кредиту. Криза
заборгованості.

Висновок.

Список використаної літератури.

ВСТУП

Однією з основних тенденцій розвитку сучасних світогос-подарських
зв’язків є значне поширення міжнародних розрахунків у кредит. Причому ця
тенденція значно посилилась останніми десятиріччями. Так, якщо в 1937 р.
на умовах розрахунків у кредит експортувалося лише 1,5%
машинно-технічних товарів, то на початку 60-х — 50, а на початку 90-х
років — 75% експорту цієї продукції в світі. Надання кредитів імпортерам
є сьогодні досить звичним засобом реалізації продуктів на світовому
ринку, однією із найпоширеніших форм сучасних світогосподарських
зв’язків. Тому не випадково на світовому ринку експортні кредити є
нерідко більш дійовим засобом боротьби за ринки збуту, ніж ціна, якість
товару чи терміни поставок.

2. Форми міжнародного кредиту

Міжнародний кредит — це надання у тимчасове користування
грошово-матеріальних ресурсів одних країн іншим. На практиці він
здійснюється через надання валютних і товарних ресурсів на умовах
зворотності та виплати відсотків, переважно у вигляді позик.

Залежно від об’єктів кредитування міжнародні кредити поділяють на
комерційні та фінансові.

Комерційний кредит — це первинна форма кредиту, в тому числі в зовнішній
торгівлі, що називається також фірмовим кредитом або кредитом
постачальним, де позикова операція поєднана з купівлею-продажем товару,
а рух позикового капіталу — з рухом товарного капіталу. Саме тому
комерційний кредит, який є найбільш «зв’язаною» формою кредиту, все ще
досить широко використовується в міжнародній торгівлі, проте внаслідок
обмеження фінансових можливостей ця форма кредитування практично не
використовується при взаємних поставках інвестиційних товарів, які
призначаються в основному для модернізації та реконструкції виробництва,
оновлення його технологічної структури.

Фінансовий кредит — це надання коштів у грошово-валютній формі:
облігаційні позики, що розміщуються на міжнародному та національному
ринках позикового капіталу за допомогою банків, можуть надаватись у
валютах країни-кредитора та країни-боржника, а також у третіх валютах.

Однією з важливих характеристик сучасних світогосподарських зв’язків є
швидке розбухання міжнародного кредиту, перетворення міжнародного ринку
позикових капіталів на центральний елемент міжнародних економічних
відносин. Адже інтернаціоналізація виробництва та капіталу, розширення
сфери діяльності транснаціональних корпорацій потребують не тільки
вільного обміну однієї валюти на іншу, а й сильних джерел безперебійного
міжнародного фінансування відносно незалежних від національних систем.
Саме тому досить значного розвитку набув міжнародний ринок позикових
капіталів як система відносин з приводу акумуляції та перерозподілу
позикового капіталу між країнами, що є сукупністю кредитно-фінансових
закладів і фондових бірж, які надають позики і кредити іноземним
контрагентам.

Міжнародний ринок позикових капіталів не лише продовжує зростати
абсолютно, а й характеризується постійною зміною структури і
вдосконаленням механізму. Так, ще в 70-х р. у зв’язку з енергетичною
кризою різко зросла роль деяких країн, що розвиваються, на світових
ринках позикового капіталу, однак невдовзі їх значення тут помітно
ослабло. Криза платоспроможності переважної більшості країн, що
розвиваються, призвела до практичного витіснення їх з міжнародного ринку
позикових капіталів, де, як і раніше, переважають представники
розвинених країн. У зв’язку з цим з’явилися тенденції до сек’юритизації
— переважання на ринку позикових капіталів емісії цінних паперів над
банківськими кредитами, оскільки останні є менш привабливими для
представників промислове розвинутих країн.

Залежно від того, хто виступає кредитором, розрізняють кредити приватні,
урядові та кредити міжнародних і реґіональних організацій, а також
змішані.

Приватні кредити надаються приватними фірмами та банками і, в свою
чергу, поділяються на фірмові та банківські.

Урядові кредити (міжурядові, державні позики) надають урядові кредитні
установи.

Кредити міжнародних і реґіональних організацій можуть бути надані
переважно через Міжнародний валютний фонд, структури Світового банку,
Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР), регіональні банки
розвитку країн «третього світу» та інші кредитно-фінансові інститути.
Причому МВФ та СБ виступають не лише як великі кредитори, а й як
координатори міжнародного кредиту.

Змішані кредити — це кредити, в яких беруть участь приватні
підприємства, компанії і відповідні державні органи.

Транснаціональні корпорації використовують приватні форми кредиту для
розширення ринків збуту своїх товарів та послуг, як важливий фактор
успішного ведення конкурентної боротьби з іншими країнами — експортерами
капіталу. В останні десятиліття різко зросла «прив’язаність» кредитів до
експортних поставок із країни-кредитора. Нерідко вся позика має бути
використана для придбання товарів виключно в країні, що надає кредит.

Державна форма міжнародних кредитів, як правило, готує ґрунт для
приватних інвестицій, оскільки надання кредиту тій чи іншій країні часто
пов’язується з питанням надання пільг національним корпораціям
країни-кредитора, концесій на розробку природних багатств в
країні-позичальнику.

За своїм цільовим призначенням міжнародні кредити поділяють на виробничі
і невиробничі.

До виробничих кредитів належать кредити, призначені для розвитку
економіки країни, що їх одержує: для закупівлі промислового обладнання,
матеріалів, ліценцій, ноу-хау, оплати виробничих послуг, забезпечення
внутрішньоторговельних операцій та інших господарських потреб.

Невиробничі кредити використовують на утримання державного апарату,
армії, закупівлі зброї, погашення зовнішньої заборгованості за раніше
одержаними кредитами тощо. Залежно від строків кредити поділяють на
короткострокові (до 1 року); середньострокові (від 1 до 5 років);
довгострокові (понад 5 років). У ряді випадків середньостро-ковими
вважаються кредити до 7 років, а довгостроковими — понад 7 років.

Можливі і інші варіанти розподілу кредиту за строками. При цьому термін
кредиту може бути повний, коли він розраховується від моменту його
надання до повного погашення цієї позики, і середній, коли визначається
період, на який в середньому припадає вся сума кредиту.

За умовами використання кредити бувають разові, які надаються на певну
суму і погашаються у визначений строк, і поновлювальні, коли
визначається ліміт кредиту і загальний термін користування ним, а
погашена частина автоматично поновлюється.

За способом погашення кредити поділяються на пропорційні (погашення
кредиту здійснюється рівними частками протягом певного терміну),
прогресивні (суми погашення наростають) і одночасні (погашення кредиту
здійснюється в один визначений строк.

Залежно від способу забезпечення кредити бувають забезпечені і бланкові.

Забезпечені кредити — кредити, коли формою їх забезпечення є товари,
товарно-розпорядчі документи, акредитиви, виставлені на користь
експортерів, акцептовані імпортерами тратти чи векселі, гарантовані
третіми особами, гарантії промислових і торговельних компаній, банків та
ін.

Бланкові кредити не мають забезпечення, а надаються під зобов’язання
імпортера погасити кредит або у визначений термін, або при настанні
певних умов. Такі кредити експортери надають імпортерам при поставках
товарів з розрахунком по відкритому рахунку.

Залежно від умов реалізації кредити бувають готівкові, коли позика
зараховується на рахунок імпортера, й акцептні, коли позика одержується
експортером або імпортером через передачу банку своїх векселів,
виставлених на даний банк.

Міжнародний кредит виконує ряд важливих функцій: стимулює експорт
товарів та послуг, створює сприятливі умови для розширення приватних
іноземних інвестицій, служить важливим знаряддям одержання прибутку у
вигляді відсотків від країн-боржників, сприяє розвитку міждержавних
господарських зв’язків та поглибленню процесів міжнародної економічної
інтеграції.

Новим явищем у повоєнний період стало подовження термінів надання
кредитів, а також створення спеціальної системи довгострокового
кредитування експорту машин і обладнання, включаючи кредит за лізингом
(оренда з подальшим викупом обладнання). Значно зросли суми кредитів на
фінансування міжнародної торгівлі, врегулювання платіжних балансів і
підтримку основних валют світу.

Щодо обсягу міжнародних лізингових операцій, то тут перше місце належить
США, що викликано, насамперед, значними податковими пільгами. У США
лізинговими операціями мають право займатися банки і їх відділення,
лізингові фірми, спеціалізовані відділення по лізингу фірм — виробників
обладнання, а також страхові, інвестиційні, брокерські та інші фірми.
Найбільшими лізинговими фірмами є «Бенк Амерілейз Груп», «Сек’юриті
Пасифік Консіде Корпорейшн» тощо.

Більш як половина всіх лізингових операцій припадає на автотранспортні
засоби, а частка лізингу в нових інвестиціях в машини і обладнання в США
і Великій Британії сягає однієї третини, а в ряді інших країн Заходу
становить одну п’яту. У загальному обсязі інвестицій частка лізингу
оцінюється: у Німеччині — 16%, Великій Британії — 36, Ірландії — 46%.

Загальний обсяг лізингових операцій 25 країн — членів «Асоціації
європейських лізингових компаній — Лізюроп» у другій половині 90-х років
перевищила 85 млрд. ЕКЮ.

Якщо в одних країнах існують спеціальні закони, які регулюють лізингові
операції (наприклад, у Франції і Бельгії), то в інших діють або
спеціальні законодавчі акти (Велика Британія і Австралія), або повністю
відсутні як спеціальні закони, так і підзаконні акти (США, ФРН).

3. Лізинг

Лізинг — це особлива форма руху позикового капіталу, який надається
насамперед у формі кредиту з наступним правом купівлі товару.

Серед інших форм лізингу найбільш поширеним є фінансовий лізинг як
різновид довгострокового кредитування, що за своїми результатами
рівнозначний продажу товару в розстрочку. При цьому обладнання здається
на термін, який близький або дорівнює строку амортизації.

Фінансовий лізинг здійснюється, як правило, при придбанні дорогих машин
і обладнання. Основна частина вартості машин і обладнання, які здаються
в оренду, береться у третьої сторони (звичайно у банка) в кредит. У цій
операції беруть учать ряд осіб на боці лізингоодержувача, лізингодавця і
позикодавця. Термін оренди тут значний і, як правило, амортизується вся
вартість майна.

При здійсненні міжнародних лізингових операцій важливою проблемою є їхні
валютні умови. Це викликано тривалістю лізингових контрактів,
особливостями валютного законодавства, необхідністю страхування валютних
ризиків і можливими ускладненнями, які можуть виникнути в майбутньому в
разі відсутності необхідної валюти. Широко використовується практика
виплати орендних платежів у двох валютах. Практикується і передача
податкових пільг від лізингодавця до орендатора, які одержані в країні
лізингодавця і у відповідній валюті. Учасники міжнародного лізингу
широко використовують податкові пільги тих держав, фірми яких беруть
активну участь у лізингових операціях.

У розвинутих країнах Заходу лізингові операції монополізовані великими
банками і сильними компаніями-орендаторами. Наприклад, у Великій
Британії на частку «Асоціації з

лізингу обладнання», куди входять сильні банки і великі орендатори,
припадає до 90% операцій на ринку лізингу.

У міру поглиблення інтернаціоналізації світогосподарських зв’язків, у
тому числі і кредитних, об’єктивно розвиваються і посилюються різні
форми регулювання міжнародного кредиту на міжурядовому та наддержавному
міжнародному рівнях. Розробляються уніфіковані системи збору інформації
про міжнародні кредити, спільні умови надання кредитів, режими
кредитування тощо.

Закордонні кредити, що надаються Україні, реалізуються через мережу
банків, у тому числі і комерційних. Однак кредитори пред’являють до
суб’єктів валютного ринку досить жорсткі умови. Так, кредитна лінія, що
надана Україні Європейським банком реконструкції і розвитку,
реалізується через мережу комерційних банків. У ній можуть брати участь
будь-які банки, що відповідають вимогам ЕБРР. Однією із головних умов
приєднання до кредитної лінії є проходження українським банком
аудиторської перевірки за міжнародними стандартами обліку. МБРР
проводить жорстку перевірку всіх учасників кредитної лінії. Якщо рейтинг
якогось із них перебуває на рівні міжнародних норм, МБРР має право
надати такому банку кредити без будь-яких гарантій.

Міжнародну аудиторську перевірку здійснюють спеціалізовані аудиторські
фірми, однією з яких, що працює на українському валютному ринку, є фірма
«Делойт і Туш». Це міжнародна аудиторська компанія, що працює у 123
країнах світу. Фірма обслуговує транснаціональні корпорації, що
посідають важливе місце на валютних ринках. Серед них «Дженерал моторе»,
«Міцубісі», «Сумітомо», «Дойче Бундесбанк», банк «Креді Ліоне» та ін.
Фірма виступає аудитором 55 із 200 найбільших банків світу і 27% банків,
величина активів яких перевищує 1 млрд. дол. США.

Звичайно, досягти рівня таких найвідоміших суб’єктів світових валютних
ринків — справа не проста. Однак, як показують результати аудиторських
перевірок, українські банки поступово досягають його. Першою установою в
Україні, в якій фірма «Делойт і Туш» виконала аудиторську перевірку за
результатами роботи у 1993 р. відповідно до міжна-

родних стандартів, був «Градобанк», який успішно її пройшов. Крім
«Градобанку» міжнародний аудит успішно пройшли «Вабанк», «Приватбанк»,
«Укрінбанк» та банк «Аваль».

Отже, за останні роки все більше суб’єктів валютного ринку України
наближаються до рівня провідних учасників міжнародних валютних відносин.

2. Криза заборгованості

Зовнішня заборгованість — це сума фінансових зобов’язань країни
іноземним кредиторам, що підлягають погашенню в обумовлені терміни.
Найгостріше проблема зовнішньої заборгованості стоїть перед країнами, що
розвиваються, і переросла нині в проблему кризи заборгованості.

Криза заборгованості зумовлена, на перший погляд, рухом позикового
капіталу, кредитних коштів, що видавалися промислово розвинутими
країнами молодим державам. Насправді її причини значно глибші. Вони
охоплюють усю систему відносин господарського спілкування між партнерами
з приводу руху капіталів, товарів і послуг. Тому за своєю
політико-економічною природою криза заборгованості має трактуватися не
просто як криза фінансово-кредитних відносин розвинутих країн з молодими
державами, а як найбільш узагальнюючий прояв кризи всієї системи
світогосподарських відносин між ними. І якщо це так, то і вихід з неї в
рамках існуючої системи нерівноправних відносин неможливий. Отже,
ситуація потребує докорінної зміни цих відносин, їх перебудови на
справедливій демократичній основі, встановлення нового міжнародного
економічного порядку.

Загальний обсяг зовнішньої заборгованості країн, що розвиваються, на
кінець 90-х років перевищив 2 трлн. дол. США. Проте тягар заборгованості
визначається навіть не стільки абсолютним обсягом боргу, скільки сумою
платежів по його погашенню, їх відношенням до валового національного
продукту і експорту.

Погіршення умов кредитування молодих держав останнім часом
супроводжувалося більш швидкими темпами збільшення виплат з
обслуговування боргу, особливо відсотків, ніж

зростання самого боргу. Саме ця обставина в поєднанні із різким
скороченням експорту, погіршенням умов торгівлі, зростанням масштабів
нееквівалентності в обміні та посиленням протекціоністських дій ТНК не
дала змоги країнам, що розвиваються, своєчасно сплачувати
заборгованість. Проблема зовнішнього боргу переросла в кризу
заборгованості.

Зовнішня заборгованість країн, що розвиваються становила, млрд. дол.
США: 1955 р. — 37,1; 1965 р. — 72,9; 1975 р. — 335,0; 1985 р. — 1186,0;
1990 р. — 1500,0; 1995 р. — 2000,0.

З кожним роком молоді держави змушені витрачати все більшу частину своїх
експортних надходжень на відшкодування боргу і оплату відсотків, що
істотно обмежує можливості імпорту потрібного цим країнам виробничого
устаткування та технології і негативно позначається на перспективах
їхнього економічного розвитку. Так, якщо в 1975 р. країни, що
розвиваються, витрачали на відшкодування боргів і сплату відсотків 13%
своїх експортних надходжень, то з 1986 р. — понад ЗО, що значно
перевищує критичну межу, яка становить 25%. У Латинській Америці та
Африці на південь від Сахари відношення платежів з боргу до суми
експорту становить відповідно 41 і 25%.

У деяких країнах, що розвиваються, платежі з боргу навіть перевищують
експортні надходження. Тягар платежів з боргу настільки значний, що не
лише стримує економічний розвиток молодих держав, а й практично не дає
змоги підтримувати навіть той злиденний рівень споживання в багатьох з
них, який було досягнуто в 70-ті роки. Усе це гальмує і навіть паралізує
економічний прогрес країн, що розвиваються, блокує підвищення життєвого
рівня населення, відкидаючи його нерідко на багато років і навіть
десятиріччя назад.

Країни, що розвиваються, економічно не спроможні сплатити величезні
борги і відсотки по них. Вони опинилися у своєрідній пастці. Водночас
ситуація, що склалася, реально загрожує і кредиторам, оскільки може
викликати ланцюгову реакцію банкрутств, практичний розвал усієї
фінансово-кредитної системи, а тому змушує уряди і керівників
міжнародних фінансових кіл здійснювати певні заходи щодо лібералізації
фінансово-кредитних відносин із країнами, що розвиваються. Остаточно
подолати кризу заборгованості не можна без прийняття глобальних і разом
з тим кардинальних політичних рішень, які б враховували інтереси молодих
держав і не підривали функціонування всесвітнього господарства, всієї
системи світогосподарських зв’язків.

Термін «криза заборгованості» цілком придатний і для характеристики
стану зовнішньої заборгованості деяких країн Східної Європи, передусім
Польщі. Так, протягом 1971— 1987рр. ця країна, отримавши кредитів на
загальну суму 47 млрд. дол. США, виплатила за них у рахунок погашення
своєї заборгованості 50 млрд. доларів і залишалася ще винною близько 40
млрд. дол. США. Щоправда кредитори Польщі за останні роки «подарували»
їй значні суми боргу, що привело до суттєвого зменшення загальної
зовнішньої заборгованості. Так, за деякими розрахунками, зовнішній борг
Польщі на початок 1992 р. становив лише 23 млрд. дол. США.

Країни з розвинутою ринковою економікою також мають зовнішні борги (а
деякі і досить значні), проте у зв’язку з їх відносною економічною
стабільністю зовнішня заборгованість не набула тієї гостроти, як для
країн, що розвиваються, та держав Східної Європи.

За даними Міжнародного валютного фонду, валовий (внутрішній і зовнішній)
борг усіх разом узятих індустріальне розвинутих країн світу збільшився з
40% розміру сумарного валового внутрішнього продукту (ВВП) в 1978 р. до
близько 70% у 1994 р. США, наприклад, які мають найбільший у світі
розмір ВВП, найзначніші розміри закордонних інвестицій, найбільшу масу
своєї валюти за межами країни, є водночас найбільшим у світі боржником.

За подібних обставин розвинутим країнам треба було б бити на сполох,
однак у жодній з них проблема заборгованості не стояла і не стоїть на
першому плані, оскільки державний борг, якщо він за своїми розмірами не
виходить за прийняті параметри макроекономіки, не є чимось загрозливим.
Крім того, у високорозвинутих країнах, як правило, більшому чи меншому
державному боргу протистоїть більший чи менший борг інших
країн-дебіторів.

У такому разі, коли сприятливі економічні умови, державний борг здатний
навіть працювати на державу. Наприкінці XIX ст. у Росії за рахунок
випуску та розміщення за кордоном державних облігацій, тобто фактично за
рахунок зовнішнього боргу, були засновані численні казенні заводи,
збудовані залізниці та інші важливі об’єкти.

Якщо державний борг зростає швидше, ніж росте валовий внутрішній
продукт, тоді обслуговування державного боргу може здійснюватися і за
рахунок накопичення і споживання, тобто за рахунок зниження життєвого
рівня населення. Якщо державний борг зростає в умовах припинення
зростання ВВП або його падіння, то наслідки для країни-боржника можуть
бути більш негативні. Коли борги накопичуються з року в рік, то це може
призвести до поступового сповзання країни в боргову кабалу і навіть
поставити питання про майбутню економічну незалежність та втрату
політичних позицій у світовому співтоваристві.

ВИСНОВОК

Досить неоднозначна ситуація з зовнішньою заборгованістю склалася на
сьогодні в Україні, державний борг якої іноземним кредиторам на кінець
1998 р. становив майже 11 млрд. дол. США (табл. 6).

Оскільки зовнішній борг України значно більший за отримані нею позики,
Кабінету Міністрів України на підтримку платіжного балансу уряд
Нідерландів надав гранти — 5 млн. дол. США; уряд США — 72 млн. дол. США,
які були перераховані російському АТ «Газпром» на оплату газу, раніше
поставленого в Україну; уряд Канади надав гранти на суму 100 млн. дол.
США, які за взаємною згодою сторін були додані до реабілітаційної
позики, що надавалася Світовим банком у розмірі 500 млн. дол.

Складові зовнішнього боргу України станом на 01.10.98,

млрд. дол.

Позики МВФ:

Системна трансформаційна позика («Стенд-бай-97») 2,431

Механізм розширеного фінансування 0,257

Позики МБРР: 1,491

Разом 4,179

ЛІТЕРАТУРА

1. Баринов Э.А. Валютно-кредитные отношения во внешней торговле. — М.:
Федеративная Книготорговая Компания, 1998.

2. Максимова Л.М., Носкова И.Я. Международные экономические отношения.
— М.: Банки и биржи: ЮНИТИ, 1995 (гл. 3: Мировая валютная система).

3. Міжнародні валютно-кредитні відносини / А.С. Філіпенко, В.І.
Мазуренко, В.Д. Сікоратаін.; За ред. А.С. Філіпенка. — К.: Либідь, 1997.

4. Міжнародні економічні відносини: Сучасні міжнародні економічні
відносини / А.С. Філіпенко, С.Я. Боринець, В.А. Вергун та ін. — К.:
Либідь, 1992 (гл. 10: Міжнародні валютно-фінансові та кредитні
відносини).

5. Носкова И.Я. Международные валютно-кредитные отношения. — М.: Банки
и биржи: ЮНИТИ, 1995.

6. Анулова Г.Н. Международные валютно-финансовые 1 организации и
развивающиеся страны. — М.: Финансы и : статистика, 1993.

7. Боринець С.Я. Міжнародні Валютно-фінансові відносини. – К.: Знання,
1999

PAGE 1

PAGE 4

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *