.

Поняття вільні економічні зони, їх види та класифікація (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
36 22465
Скачать документ

Курсова робота

Поняття вільні економічні зони, їх види та класифікація

Зміст

ВСТУП
3

1.Визначення поняття – спеціальна або вільна економічна зона
6

2.Функції ВЕЗ. Макроекономічні цілі та локальні задачі
13

3.Класифікація видів ВЕЗ
20

ВИСНОВКИ
33

Література
34

Вступ

На етапі реформуваня економіки України, пошуку ефективних шляхів
господарювання та переходу її на ринкові структури, створення і
функціонування спеціальних (вільних) економічних зон є актуальним
питанням. Світовою практикою доведено , що через СЕЗ можна комплексно
вирішувати проблеми соціально-економічного розвитку окремих територій
через надання їм статусу реального субєкта економічних відносин,
делегування державою розширених правових норм та реальних економічних
можливостей місцевим органам державної влади і самоурядування. Це є
мобільна структура і, що найважливіше приваблива для інвестора, що бажає
вкладати кошти у розвиток виробництва на цих територіях

Об’єктивними передумовами створення єврорегіонів виступають спіль ність
географічного положення, подібність природних умов, а також наяв ність
різноманітних суспільно-географічних зв’язків. Якщо раніше
нериферійність прикордонних територій визначала в переважній більшості
відставання у соціально-економічному розвитку, що обумовлювалося голов
ним чином залишковим принципом в системі централізованого розподілу та
постачання ресурсів, то нині, з переходом до ринкової системи
господарювання та розвитком інтеграційних процесів, вони мають певні
переваги. Це -територіальна близькість підприємств, організацій як
суб’єктів зовнішньо економічних зв’язків; вища, порівняно з іншими
територіями, питома вага сформованої інтеграційної інфраструктури;
етнічна близькість населення, значна частина якого володіє мовою чи
мовами населення країн-сусідів; високий рівень міжособових контактів;
близькість елементів соціальної психології, культури тощо.

Багато які країни зверталися і звертаються до нетрадиційних методів
активізації своєї участі у міжнародному розподілу праці. Одним з
напрямів стимулювання розвитку виробництва, зростання валютних
надходжень, покращаня платіжного балансу та одержання доступу до нових і
новітніх технологій є утворення вільних економічних зон (ВЕЗ) з
особливим юридичним та митним статусом, які створюють сприятливі умови
для залучення іноземного капіталу. Ці умови охоплюють різноманітні
податкові, митні, валют но-фінансові та інші преференції, які надають
право іноземним фірмам безмитно ввозити машини і устаткування, тех
нології, сировину і матеріали, напівфабрикати, створювати експортні
виробництва, переводити значну частину одержаного прибутку за межу
митного кордону ВЕЗ. Складність даної проблеми полягає в тому, що вільні
економічні зони повинні вписуватися в національну економічну систему і,
в той же час, бути привабливими для зарубіжних інвесторів.

Важливою задачею функціонування ВЕЗ є створення передумов для
поступового поширення із зони на економіку навколишнього регіону і всієї
країни найбільш ефек тивних елементів ринкового механізму, які
використовуються для стимулювання та прискорення процесу вдоскона лення
системи управління, який проходить в країнах з перехідною економікою.

Запропонований Вашій увазі реферат висвітлює поняття ВЕЗ. Він
підготовлений з урахуванням переходу України до ринкових відносин,
однією з основних умов якого є орієнтація на органічне включення нашої
країни у світове господарство, міжнародний розподіл праці.

Реферат висвітлює поняття ВЕЗ, функції та класифікацію видів спеціальних
економічних зон. В умовах обмеженості державного бюджету України в
найближчий час неможливо у повній мipi реалізувати великомасштабну
інвестищйну програму розвитку ринковoї інфраструктури. А тому
актуальними є регіональш программ розвитку відкритої економіки i
створення вільних економічних зон з метою поетапної інтеграції України у
світове господарство.

В зв’язку з цим, запропонована концептуальна схема регулювання i
орган1зації комерційної діяльності у ВЕЗ, освоєння якої допоможе нам
одержати необхщний запас знань про економічні та організаційні основи
спльного підприємництва в умовах такмх зон.

1. Визначення поняття – спеціальних або вільних економічних зона.

Безперервний і послідовний розвиток виробничих сил супроводжується
адекватним процесом усуспільнення виробництва і суспільного розподілу
праці. Це у свою .чергу спричиняє посилення інтеграційних зв’язків.
Формування вільних економічних зон у багатьох країнах світу віддзеркалює
дію об’єктивних інтеграційних процесів. Поряд з розвитком усуспільнення
виробництва шляхом його спеціалізації і концентрації, збільшенням
випуску товарної продукції відбувається посилення міжрегіональних та
міжнаціональних контактів. Формується нова світова територіальна
структура, відповідно до якої проходить закріплення виробництва певних
видів продукції чи послуг за окремими країнами. Такому закріпленню
сприяє розвиток зовнішньоекономічних зв’язків через вільні економічні
зони. Економічні системи окремих країн поступово інтегруються шляхом
встановлення стабільних економічних зв’язків, торгівлі
науково-технічними досягненнями, послугами, інформацією. В кінцевому
результаті господарські системи країн-партнерів взаємно пристосовуються,
вони утворюють нову економічну структуру, яка поглинає відокремлені
потенціали, відтворюючи систему більш високого рівня. У
такій економічній системі зявляється можливість ефективного використання
основних факторів виробництва, до складу яких входять робоча сила,
капітал та інформація. Виникають додаткові можливості для прискореного
зростання національних економік.

Спеціальні (вільні) економічні зони (СЕЗ) -один з досить помітних
елементів структурних перетворень світової економічної системи другої
половини XX ст. Вони географічно розосереджені практично на всіх
континентах та присутні в різних групах країн – як у тих, що
розвиваються, так і в промислово розвинених. Вільні економічні зони є
одним з елементів здійснення інтеграційних процесів і структурних
перетворень у світовій економіці, досягнення відкритості зовнішньому
світові, залучення іноземних інвестицій.

Створення спеціальних (вільних) економічних зон (СЕЗ) в Україні є одним
із елементів перенесення ваги управління соціально-економічними
процесами на регіональний рівень. У фаховій літературі СЕЗ визначається
як частина території, на якій встановлюються спеціальний правовий режим
економічної діяльності та особливий порядок застосування чинного законо
давства, орієнтовані на посилення зовнішньоекономічних зв’язків. Це один
з інструментів досягнення відкритості економіки України зовнішньому
світові і стимулювання міжнародного економічного співробітництва на
основі залучення іноземних інвестицій.

Метою створення СЕЗ в Україні є:

– вирішення проблем зайнятості населення та формування нових робочих
місць;

-стимулювання структурних перетворень в економіці шляхом залучення
іноземних інвестицій;

– активізація спільної з іноземними інвесторами підприємницької
діяльності для нарощування експорту товарів та послуг;

– збільшення поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та
послуг;

-активізація науково-технічного обміну, залучення і впровадження нових
технологій;

– запозичення передового організаційного та управлінського досвіду
ринкових методів господарювання;

– створення сучасної ринкової інфраструктури;

– поліпшення використання природних ресурсів тощо.

Серед основних факторів розміщення СЕЗ є наявність достатнього
ресурсного потенціалу (природно-кліматичних умов, корисних копалин,
трудових ресурсів, науково-виробничого потенціалу тощо); забезпеченість
об’єктами виробничої та соціальної інфраструктури (яка існує або буде
створена в процесі розбудови СЕЗ); розвиненість системи комунікацій,
особ ливо засобів зв’язку, розгалужена транспортна мережа; відсутність
(або враху

вання) екологічних обмежень та заборон щодо створення СЕЗ, а також заці
кавленість органів місцевого і регіонального самоврядування й населення
у створенні на відповідній території спеціальної економічної зони тощо.

Прийняття рішення про доцільність створення і функціонування СЕЗ
можливе, якщо в ході розробки техніко-економічного обгрунтування та
розрахунку економічних результатів діяльності зони доведено, що витрати
на утворення СЕЗ будуть перекриті доходами від її діяльності, а також
дося гатиметься позитивний соціально-економічний ефект для держави,
території розташування, суб’єктів зони і населення.

Однією з початкових лексем, що визначали суть вільної зони, був “вільна
гавань” З розповсюдженням механізму зон та його модифікацією, зміною
цільової та функціональної спрямованості СЕЗ, понятійний ряд
розширювався, у тому числі під впливом мовних особливостей
держав-засновниць. У результаті явище, шо має внутрішню цілісність,
отримало значну кількість понять та визначень: вільні зони, вільні
торгові зони, експортно-виробничі зони, вільний порт, вільні
експортно-виробничі зони, технологічні зони, вільні
експортні зони, зони безмитного ввозу, вільні зони заохочення експорту,
індустріальні зони, зони сприяння інвестиціям, спеціальні економічні
зони, зони безмитного виробництва, зони безмитного промислового
експорту, зони спільного підприємництва, зони зовнішньої торгівлі,
промислово-виробничі зони, зони вільної економіки,
техніко-впроваджувальні зони, зони безмитної торгівлі тощо.

Існує менше 30 різних назв, що виначають це явище. Найбільш
розповсюдженими з них є вільна економічна зона
“експортно-виробнича зона” (ЕВЗ). Перший термін найбільш точно
відображає той ключовий момент, що зона являє собою економічне, а зовсім
не політичне, соціальне чи інше утворення з вільним (спрощеним відносно
національної економіки і максимально наближеним до світової) режимом
підприємницької діяльності. Другий термін, досить широко популяризований
економічною наукою, найбільш активно використовується в практиці країн,
що розвиваються, які є лідерами по чисельності ЕВЗ, а також офіційно
використовується рядом міжнародних організацій, у тому числі –
Міжнародною Організацією Праці, Центром ООН з Транснаціональних
Корпорацій, Всесвітньою Асоціацією ЕВЗ.

Крім того, існує багатоваріантність підходів у визначенні самого явища
вільних зон. Власні трактування поняття та статусу зон дає законодавство
країн, що беруть участь у процесі зонування, а також міжнародні угоди,
науково-практичні дослідження, документи спеціалізованих організацій,
асоціацій тощо. Серед найбільш відомих назвемо лише ті визначення, що
були дані в постанові Ради спільного ринку від 4 березня 1969р., VII
додатку до Конвенції в Кіото від 18 березня 1973 р., документах UNCTAD
від 1975 р., Ради спільного ринку від 1988 р. Всі вони, співпадаючи у
віддзеркаленні найважливіших суттєвих рис вільних зон, пропонують
оригінальні трактування.

Наприклад, трактування поняття експортної виробничої зони як “чітко
визначеної промислової зони, в якій сформовано анклав безмитної торгівлі
в митному та торговому режимі приймаючої країни і в якій іноземні
підприємства, що виробляють в основному продукцію на експорт, отримують
вигоду з наданих фіскальних пільг”, викладено Центром ООН ТНК. Це
формулювання далеко не ідеальне і, за словами експертів Центру, не
враховує відхилень від схеми або так званих “прикордонних” явищ. Суть
останніх у тому, і’,о зона, названа експортно-виробничою, може бути
фактично орієнтована на місцевий ринок (імпорт). Режим ЕВЗ може
розповсюджуватись на всю територію країни, якщо остання відмінила
власним рішенням торговельні (тарифні та нетарифні) обмеження. Є сумніви
і щодо обгрунтованості вказування лише на іноземні підприємства. Крім
того, під наведене визначення не підпадають офшорні території. Тобто,
поняття ЕВЗ є вузьким, частковим випадком більш загального явища, що
займає досить чільне місце (до 50% всіх існуючих ВЕЗ за кількістю та
економічними результатами діяльності).

Виходячи з традиційних форм існуючих вільних зон, у процесі
систематизації різноманіття на засадах виділення основних (суттєвих)
рис, можна побудувати класифікаційну схему ВЕЗ. При цьому як вихідні
критерії, що обумовлюватимуть віднесення тих або інших структур до
вільних економічних зон, необхідно вважати: умовну екстериторіальність
утворення відносно митних кордонів та індиферентність до торгового
режиму приймаючої держави; спрямованість на активізацію підприємницької
та зовнішньоекономічної діялчюсті, використання для власного розвитку
зовнішніх ресурсів, у тому числі – іноземних’ інвестицій; особливий (що
відрізняється від загального, який існує на території держави
розташування) ортанізаційно-правовий механізм.

Особливості формування політики відкритої економіки в Україні і
створення вільних економічних зон складаються виходячи з безпрецедентних
умов, які виникли на перехідному етапі трансформації економічних
відносин. В Україні, як і в інших державах, які виникли на території
колишнього СРСР, ці процеси за багатьма параметрами значно відрізняються
від процесів, які відбуваються в інших країнах, де механізми ринкових
відносин є звичайни ми у соціально-економічному розвитку (наприклад,
США, Західна Європа), або де державна політика «відкритих дверей»
сприяла глибокому залученню національної економіки у процес створення
вільних економічних зон (наприк лад, Китай).

Разом з тим, світовий досвід функціонування таких зон свідчить про те,
що до їх формування треба підходити виключно зважено, всебічно і
об’єктивно оцінивши всі позитивні і негативні наслідки їх діяльності. А
тому економісту, який спеціалізується в галузі підприємницької
діяльності необхідно володіти певним обсягом знань у цій галузі
економічної науки.

В економічній літературі зустрічаються різні формулювання її сутності.
Наведемо визначен ня, яке дали експерти ООН [11; С. 10—11]: це обмежені
регіони, які характеризуються такими основними рисами:

• в них відсутнє мито (або воно фіксується на мінімальному рівні), на
ввіз та вивіз устаткування, вихідних і проміжних матеріалів, а також
готової продукції на експорт при максимальному спрощенні всіх процедур,
обу- мовлених експортно-імпортними операціями;

• існує пільговий режим оподаткування і вільний обіг конвертуємої
валюти в умовах загальної свободи міжкраїнових фінансових трансакцій;

• держава надає загальні гарантії від конфіскації іноземної власності і
надає зареєстрованим у зоні фірмам широке коло пільг та привілеїв.

У Законі України «Про загальні засади створення і функціонування
спеціальних (вільних) економічних зон» наводиться таке визначення:
«Спеціальна (вільна) економічна зона уявляє собою частину території
України, у якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим еко-
номічної діяльності і порядок застосування та дії законо давства
України. На території спеціальної (вільної) еконо мічної зони
впроваджуються пільгові, митні, валютно фінансові, податкові та інші
умови економічної діяльності національних і іноземних юридичних та
фізичних осіб» Разом з тим, визначається, що статус, строк і територія
спеціальної економічної зони встановлюються Верховною Радою України,
шляхом прийняття окремого закону для кожної спеціальної (вільної)
економічної зони.

Слід зауважити: фактор залучення зовнішніх фінансових та інших ресурсів
– визначальний і не може не враховуватись у процесі аналізу. Це
принципово, адже світовий господарський досвід свідчить про використання
форм особливих територіальних утворень, що мають спеціальний режим
сприяння окремим видам підприємницької діяльності, незалежно від
орієнтації на іноземний капітал або таких, що гтрямо стимулюють
національних виробників. Як підтверджує практика, цс важлива та
ефективна форма стимулювання підприємницької діяльності в пріоритетних
галузях (сферах) діяльності, а також засіб економічного “оживлення”
депресивних районів. Мова йде про такі особливі
територіально-господарські утворення. як зони підприємництва і
партнерства, території пріоритетного розвитку зі спеціальним режимом
інвестиційної діяльності тощо. Але якщо детально проаналізувати процеси,
що відбуваються в рамках подібних утворень, то можна визначити, що вони
врешті-решт також будуть поступово підключатися до системи міжнародного
поділу праці та науково-технічного обміну і, таким чином, – до процесів
міжнародного руху капіталів. Зокрема, подолання регіональних проблем у
деяких країнах відбувалось за спеціальними програмами, орієнтованими
лише (або переважно) на використання внутрішніх фінансових та інших
ресурсів. Маються на увазі програми розвитку старопромислових районів у
Франції та Німеччині. Подібні територіальні ? програми були спрямовані
на створення нових або збереження існуючих робочих місць, відновлення
традиційних галузей промисловості, розвиток підприємництва,
експортного виробництва, активізацію інноваційних процесів, захист
навколишнього природного середовища тощо. Території, задля яких
готувались такі програми, весь час залишались “відкритими” для
зовнішньоекономічного співробітництва.

Спеціальна (вільна) економічна зона – це обмежена частина
території держави, на якій встановлюється особливий (митний, податковий,
фінансовий, організаційно-правовий) режим діяльності суб’єктів
підприємництва, спрямований на активізацію економічного розвитку та
інтеграцію у світове господарство.

2. ФУНКЦІЇ ВЕЗ. МАКРОЕКОНОМІЧНІ ЦІЛІ ТА ЛОКАЛЬНІ ЗАДАЧІ

Після визначення сутності ВЕЗ слід перейти до розгляду цілей і задач їх
формування, що проявляється в їх функціях.

При формуванні зон важливо визначити, якими показниками можна вимірювати
їх досягнення. Це можуть бути показники експорту, зайнятості, створення
підприємств, передачі технології чи модернізації промисловості (Схема І)
[6].

Але треба мати на увазі, що на практиці багато зон не виправдали
сподівань своїх засновників, подекуди все закінчилось цілковитим
провалом.

Приклади класичних невдач на етапах планування і роз робки проекту:

> невдалий вибір місця для зони (наприклад, слабко розвинений регіон з
поганими дорогами та авіаційним сполученням);

> недостатня увага до базової інфраструктури, наприклад,
телекомунікації та забезпечення електроенергією;

> слабкі організаційні зв’язки між керівництвом зони та різними
державними органами (Міністерством фінансів, Митним управлінням та інш.)
підтримка яких необхідна для розвитку зони.

Якщо врахувати всі зауваження зони можуть мати такі довгострокові
переваги [1; С. 10—14]:

• модернізуючий вплив їх на господарство приймаючої країни;

• можливість експериментувати з політичними інструментами, які не
використовувались в інших секторах еко номіки;

• їх здатність полегшувати перехід від закритої до відкритої
економіки.

Будь-яка держава, що йде на утворення ВЕЗ на своїй території визначає
законом порядок утворення і ліквідації, а також механізм функціонування
ВЕЗ.

При цьому переслідуються, перш за все загальнонаціональні,
макроекономічні цілі: економічні, науково-технічні і соціальні (Схема
2). Це особливо характерно для країн, що розвиваються, у яких ВЕЗ
покликані сприяти прискоренню темпів економічного зростання, освоєнню
нових технологій, насиченню внутрішнього ринку високоякісними товарами,
тощо.

В індустріально розвинутих країнах створення ВЕЗ спрямовано на подолання
застою в окремих галузях промисловості, банківської і страхової справи.

Поряд з макроекономічними цілями створення ВЕЗ покликано вирішувати і
локальні задачі окремих регіонів:

• сприяти розвитку відсталих у економічному відношенні регіонів;

• забезпечувати більш повну зайнятість робочої сили у ВЕЗ та
прилеглих регіонах;

• залучення іноземних інвестицій;

• організацію у ВЕЗ таких виробництв, продукція яких могла б йти на
експорт, не ущемляючи місцеві підприємства;

• спільна підготовка фахівців;

• спільна діяльність у галузі рекреації і туризму тощо.

В економічний літературі пропонуються деякі концептуальні підходи до
формування вільних економічних зон у нових державах Східної Європи.
Виділяються два концептуальні підходи:

а) вільні економічні зони як конкретно означені території, на які
поширюється певний режим («територіальний підхід»);

б) режим якій надає певні переваги фірмам, розташованим у будь якій
місцевості приймаючої країни, якщо вони відповідають певним критеріям
(«режимний підхід»).

Аргументи на користь територіального підходу полягають в тому, що він
дозволяє:

• концентрувати постачання дефіцитної високоякісної інфраструктури,
якої немає у приймаючій країні;

• можливість забезпечення дефіцитними ресурсами;

• створювати адекватні адміністративні одиниці із залученням
висококваліфікованого персоналу, що нелегко забезпечити при застосуванні
режимного підходу.

З іншого боку, режимний підхід до ВЕЗ надав можли вість:

• сприяти окремим видам економічної діяльності незалежно від місць їх
здійснення;,

• забезпечувати тісний зв’язок з місцевою економікою,

оскільки фірми, що отримують користь від такого режиму, уже діють
переважно в місцевих умовах;

• надавати іноземним фірмам право вибору місця розташування для своєї
діяльності.

Враховуючи сьогоднішній стан економіки країн Східної Європи, видається,
що територіальний підхід до ВЕЗ більш доцільний, ніж режимний. На
користь територіального підходу існує третій аспект, а саме величезна
технічна складність організації та розподілу різноманітних фінансових та
адміністративних переваг режиму ВЕЗ серед великої кількості підприємств,
що діють в різних місцях і в різних умовах.

Територіальний та режимний підходи можуть співіснувати поряд [1; С.
23—24].

Роль ВЕЗ у східноєвропейських країнах виявляється в таких сферах:

• перехід від високо централізованої економіки, що базується на
централізованому розподілі вкладень та розподілі результатів діяльності
до економіки, більше орієнтованої на ринок;

• підвищення незалежності економічних суб’єктів країни, які у
довгостроковому плані перетворяться на підприємницькі організації, що
самостійно приймають рішення ( на відміну від їхньої нинішньої функції
агентів державної бюрократичної машини);

• урізноманітнення форм власності підприємств, а також видів
організаційних структур;

• поступова ліквідація монополії зовнішньої торгівлі у міру надання
доступу до зовнішньоторговельних операцій всім господарським
організаціям країни;

• більш повне задоволення потреб споживачів у високоякісних товарах
та промислових потреб у новій техніці і більш якісних товарах
виробничого призначення;

• активніше входження самостійних країн у світову економіку та
міжнародний розподіл праці. В цьому плані ВЕЗ можна розглядати як
сполучний механізм чи засіб полегшення переходу до конвертованості
грошової одиниці.

ВЕЗ можуть розглядатися як один із інструментів, спрямованих на
досягнення стратегічних цілей цих країн.

ВЕЗ можуть допомагати у вирішенні більш конкретних завдань [1; С.
27-29]:

> їх можна розглядати як джерело нових товарів і техніки;

> вони можуть виробляти нові знання і виконувати освітню функцію;

> вони можуть виконувати важливу функцію випробувального полігону
перед широкомасштабним впровадженням окремих реформ;

ia

ae

ae

e

e

i

i

?

o

o

oe

o

u

ue

th

$

yyyyyyyyyyyyyyyyyeOII

$

?????> вони можуть бути механізмом для зосередження досить обмежених
ресурсів (технічних, фінансових, управлінських, організаційних) та їх
концентрованого спрямування на досягнення певної мети;

> зони можна розглядати як засіб сприяння розвитку певного регіону.

В Україні згідно з Законом «Про загальні засади створення і
функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», цілі їх створення
полягають:

1) у залученні іноземних інвестицій та сприяння їм;

2) активізації спільно з іноземними інвесторами підприємницької
діяльності для нарощування експорту товарів та послуг, поставок на
внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг;

3) у залученні і впровадженні нових технологій, ринкових методів
господарювання;

4) у розвитку інфраструктури ринку;

5) покращанні використання природних і трудових ресурсів;

6) у прискоренні соціально-економічного розвитку України.

У відповідності з цілями свого функціонування БЕЗ можуть мати різні
назви. Різноманітність вільних економічних зон в світі обумовлюється як
самим процесом їх еволюції, так і підвищення рівня економічного розвитку
країни, посилення експортного і науко’во-виробничого потенціалу регіону,
покращанням стану інфраструктури (транспорту, соціально-побутової сфери
та інш).

3. Класифікація видів ВЕЗ

У міжнародній практиці нараховується понад трьох десятків різновидностей
вільних економічних зон. За матеріалами ООН зустрічаються такі їх види:
митна, безмитна, зовнішньоторговельна, торговельна, безмитна
торговельна, особлива економічна, спеціальна, вільна, відкрита,
промислово-торговельна, виробнича, промислова,
промислово-експортно-виробнича, експортно-виробнича, експортна,
привілейована підприємницька, сприяння інвестиціям, спільного
підприємництва, спільна, «Макьюладорас» (мексиканський термін зони),
економічного і науково-технічного розвитку, техніко-впроваджувальна,
науково-технічна, страхових і банківських послуг та інш. При всій цій
різноманітності, мова йде, по суті, про одне і теж явище — створення
господарських анклавів, які мають безмитний або пільговий режим ввезення
і вивезення товарів, певну відособленість у торговельному і
валютно-фінансовому відношенні від решти території приймаючих країн,
тісний зв’язок зі світовим ринком та активне залучення іноземного
капіталу. Найбільш характерним для західної економічної літератури
сучасного періоду є визначення ВЕЗ, яке дає відомий японський економіст
Т.Сі-мадзакі: «райони, в яких припинено дію окремих статей національного
законодавства з метою сприяння прискореному розвитку, збереженню або
підвищенню існуючого рівня зайнятості» [9; С. 14].

Досвід функціонування БЕЗ дозволяє провести їх класифікацію по видам
(Схема 3) [6]:

• комплексні спеціальні економічні зони виробничого характеру. Такі
зони доцільно створювати на порівняно обмежених територіях, які мають
сприятливе географічне положення на перехрестях міжнародних транспортних
систем. Це безмитні зони, в яких створюються умови для широкого
залучення іноземного капіталу і де можна створити для цього необхідну
інфраструктуру;

• зони вільної торгівлі — вільні митні зони і порти, транзитні зони;

• промислово-виробничі зони, в т.ч.:

— експортні промислові зони, які орієнтовані головним чином на зовнішню
торгівлю;

— імпортно-промислові зони та зони по заміщенню імпорту, які покликані
забезпечити країну, що приймає, сучасними товарами, а місцеві підприємст
ва — передовою технологією;

• парки технологічного розвитку — створюються на ос нові існуючого у
країні, що приймає, науково-технічного потенціалу, з участю іноземного
капіталу і з використанням зарубіжного досвіду;

• сервісні (зони страхових і банківських послуг, офшорні);

• туристичні зони та інші.

На практиці, у більшості випадів, характерне сполучення різних форм
діяльності [11; С.10— 11].

Вузькоспеціалізовані зони (за винятком зон вільної торгівлі) в наш час
зустрічаються досить рідко.

По типу організації БЕЗ розподіляються, перш за все, на
експортно-орієнтовані (як правило, анклавні) зони та зони
імпортозаміщення.

Аналіз статей, що відображують сучасний стан вільних економічних зон у
світовій економіці, які опубліковані у зарубіжних виданнях, дозволяє
запропонувати такі типи ВЕЗ (див. табл. 1). Ця класифікація
відзначається наявністю прикладів по кожному типу ВЕЗ і відрізняє зони в
залежності від цілей створення [5; С. 10].

За розмірами ВЕЗ можна розподілити на крупно-, середню- і
дрібномасштабні. До першого типу можна віднести, наприклад, вільну зону
Манауса в Бразилії (3,6 млн. кв. км), та ВЕЗ Китаю по декілька десятків
тисяч квадратних кілометрів.

До другому типу — частину ВЕЗ, кожна площею по декілька десятків
квадратних кілометрів.

І, нарешті, третій тип становлять «мині-зони» площею декілька десятків
гектарів і часто обмежені територією окремих підприємств (ВЕЗ в
Угорщині, підприємства «макьюладорас» у Мексиці, країнах Карибського
басейну та інш.).

На території України, згідно з законом, можуть створюватися спеціальні
(вільні) економічні зони різних фун кціональних типів:

• вільні митні зони і порти;

• експортні, транзитні зони;

• митні склади;

• технологічні парки;

• технополіси;

• комплексні виробничі зони;

• туристично-рекреаційні;

• страхові, банківські та інш.

При цьому окремі зони можуть об’єднувати в собі функції, притаманні
різним типам ВЕЗ.Розглянемо основні типи СЕЗ за функціональною
спрямованістю.(рис2)

Зовнішньоторговельна зона – це частина території держави, де товари
іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без
сплати мита і митних зборів або з її відстроченням. Створюються ці зони
з метою активізації зовнішньої торгівлі (імпорт, експорт, транзит) за
рахунок надання митних пільг, послуг щодо зберігання і перевалки
вантажів, надан- ня в оренду складів, приміщень для виставочної
діяльності, а також послуг щодо доробки, сортування, пакування товарів
тощо. Формами їх організації є вільні порти (“порто-франко”), вільні
митні зони (зони франко), митні склади.

Критеріям розміщення зон такого типу в цілому відповідають прикордонні
регіони, що мають розвинуту транспортну інфраструктуру, яка обслуговує
зовнішньоторговельні вантажопотоки (Львівська, Волинська, Закарпатська,
Чернівецька, Одеська області). Тут можуть бути створені
зовнішньоторговельні зони невеликої площі. В режимі “порто-франко”, з
перспективою наступного розширення функцій, можуть працювати порти
Одеси, Іллічівська, Керчі, Ялти. За умови скоординованості економічної

політики причорноморських держав у майбутньому може бути створено
комплекс вільних митних зон малої площі (від 15 до ЗО га), об’єднаних у
митний союз.

Нині в Україні створені такі зовнішньоторговельні СЕЗ:
“Інтерпорт-Ковель” (Волинська область), “Яворів” (Львівська область),
“Порто-франко” і “Рені” (Одеська область), “Порт Крим” (АР Крим), “Азов”
(Донецька область); розроблені проекти СЕЗ “Мостиська”, “Жовква”
(Львівська об ласть), “Аджалик”, “Антарктика” (Одеська область),
“м.Севастопіль” (АР Крим), “Дніпроавіа” (Дніпропетровська область),
“Закарпаття” (Закарпатська область), “Бердянський морський торговий
порт” (Запорізька область).

Світовий досвід свідчить про певні вимоги щодо створення інфраструктури
зовнішньоторговельних зон. Передусім необхідна наявність розвиненої
мережі транспортних шляхів – морських, залізничних, автомо більних та
ін. Тому рішення щодо створення зовнішньоторговельних зон до цільно
розглядати у взаємозв’язку з питаннями щодо створення та розвитку
міжнародних транспортних коридорів. Так, транспортний коридор Балтика –
Чорне море та Євро-Азійський транспортний коридор як єдине ціле залу
чать в Україну потужні транзитні потоки, включаючи зв’язки Південної,
Середньої Азії, Близького Сходу, Африки з Європою та створять одну з
найперспективніших для України транспортних артерій міжконтиненталь ного
значення. У складі цих коридорів можуть бути розташовані декілька
вільних економічних зон. Зокрема це стосується проектів створення СЕЗ
“Інтерпорт-Ковель” на Волині, “Порто-франко”, “Аджалик” та “Антаркти ка”
на Одещині.

Ряд транспортних коридорів, затверджених на конференції міністрів
транспорту на Кріті (Крітські коридори) в рамках програми розвитку

транспорту ЄС, також проходить через територію України. У їх складі роз
ташовані декілька вільних зон, зокрема “Мостиська”, “Жовква”, “Яворів”,
“Закарпаття”.

Комплексна виробнича зона – це частина території держави, на якій
запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валіотно-фінансовий,
митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання
підприємництва, залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства,
розширення зовнішньоекономічних зв’язків, запозичення нових технологій,
забезпечення зайнятості населення. Вони можуть мати форму експортних
виробничих зон, де розвивається насамперед експортне виробництво, орга
нізоване на переробку власної сировини та переважно складальні операції,
та імпортоорієнтованих зон, головна функція яких – розвиток
імпортозамінних виробництв.

Структура та галузева спрямованість основних виробництв, розташо ваних у
зонах такого типу, залежить від рівня компромісу, що досягається
інвесторами, засновниками зон та приймаючою державою. В результаті
формуються райони з високим ступенем концентрації переважно виробництв
легкої, харчової, електронної, електротехнічної, машинобудівної (у
виключ них випадках – металургійної та ювелірної промисловості) з
високою част кою прямих іноземних інвестицій. Характерна риса зон цього
типу-форму вання багатосерійних та трудомістких виробництв, орієнтованих
на експорт. В процесі покращання загальноекономічної ситуації в
приймаючій країні, зміни структури господарства, ситуації із зайнятістю
та якістю робочої сили, відбувається процес переростання
експортоорієнтованих зон у імпортоорієнтовані (націлені на внутрішній
ринок) чи технологічні (науко во-технічні).

Нині в Україні створені такі комплексно-виробничі СЕЗ: “Сиваш” (АР
Крим), “Яворів” (Львівська область), “м. Миколаїв” (Миколаївська
область), “Порт Крим” (АР Крим), “Донецьк”, “Азов” (Донецька область),
“Славутич” (Київська область); розроблені проекти СЕЗ “м. Севастополь”
(АР Крим), “Закарпаття” (Закарпатська область), “Кременчук” (Полтавська
область), “Кривбас” (Дніпропетровська область).

Науково-технічна зона – це частина території держави, спеціальний
правовий режим якої орієнтований на розвиток наукового і виробничого по
тенціалу, досягнення нової якості економіки через стимулювання фундамен
тальних і прикладних досліджень з подальшим впровадженням результатів
наукових розробок у виробництво. Вони створюються з метою максималь ного
зближення науки та виробництва, підвищення ефективності викорис тання
досягнень науково-технічного прогресу, підсилення комерціалізації науки,
стимулювання позитивних структурних змін господарства, розвитку
безвідходних технологій, використання чистих матеріалів та джерел
енергії, сприяння зростанню конкурентоспроможності продукції на
світовому ринку тощо.

Умовами створення науково-технічних зон є високий науково-техніч ний
потенціал навчальних і дослідних інститутів, центрів, лабораторій і
конструкторських бюро, що здійснюють перспективні науково-технічні
розробки, мають у своєму доробку відкриття та новітні технологічні
рішення; висока концентрація підприємств, спроможних реалізувати у
виробництві результати науково-дослідних і конструкторських розробок;
сприятливі умови життєдіяльності та відпочинку науково-технічного
персоналу; перспективи залучення фінансових ресурсів для обслуговування
розвитку зони тощо. Зазначеним умовам за своїм інтелектуальним, кадровим
і виробничим потенціалом відповідають міста Київ, Харків, Львів, Одеса.

Найбільш перспективними формами науково-технічних СЕЗ в Україні є
інноваційні та інженерні центри, техно- та агропарки, технополіси,
інтегровані територіальні аграрно-індустріальні комплекси тощо.

Технопарки (наукові, промислові, екологічні, конверсійні, інноваційні,
бізнес-парки та ін.) – це форма територіальної інтеграції науки, освіти
та виробництва у вигляді об’єднання наукових організацій,
проектно-конструкторських бюро, навчальних закладів, виробничих
підприємств або їх підрозділів, що створюються з метою прискорення
розробки та застосування науково-технічних досягнень завдяки
зосередженню висококваліфікованих фахівців та використанню сучасної
виробничої, експериментальної, інформаційної бази.

Технополіси – одна із фо; ,.і СЕЗ, що створюється для активізації інно
ваційних процесів, сприяння швидкому та ефективному застосуванню
тех-ніко-технологічних нововведень. Ядро технополіса утворює
регіональний центр розробки та освоєння виробництва високотехнологічної
продукції сві тового рівня. Програма діяльності технополіса звичайно
об’єднує проведення фундаментальних та прикладних наукових досліджень з
наступним впровад женням їх результатів у виробництво. Основою створення
технополісів є державна інноваційна політика, що заохочує капітал і
високі технології довготерміновими фінансовими та податковими пільгами.

Технополіси, технопарки, інноваційні центри у поєднанні з науковою та
виробничою інфраструктурою утворюють регіони науки і технологій.

Важливою формою розміщення продуктивних сил науково-технічного типу є
інтегровані територіальні аграрно-індустріальні комплекси (ІТАІК), або
агротехнічні комбінати. Вони базуються на основі світових агропромис-

лових технологій вирощування, зберігання, промислового виробництва
продовольчих і непродовольних продуктів, комплексної переробки вторин
ної сировини і відходів, сучасної системи маркетингу та збуту продукції.
В територіальному відношенні ІТАІК – міжрайонні утворення, що
включати-муть територію не більше трьох адміністративних районів. їх
ядрами по винні бути відповідні міські поселення (обласні і міжрайонні
центри) з їх соціальними умовами проживання населення, об’єктами
зберігання, промис лової обробки і переробки сільськогосподарської
сировини та локальною системою, енергозабезпечення технологічних
процесів.

Нині в Україні створені такі науково-технічні СЕЗ: ТЩ “Броди”, “Яворів”
у Львівській області, технопарки “Ін-т напівпровідників”, “Ін-т
електрозварювання ім. Є.О. Патона” у Києві, “Ін-т монокристалів” у
Харкові; розроблені проекти “Агротехполіс Святополь” (Київська область),
“Технокрай” (Харківська область); розглядається проект створення у Києві
технополіса під базові галузі мікроелектроніки та обчислювальної
техніки.

Туристсько-рекреаційна зона – це частина території держави із знач ним
природним, рекреаційним та історико-культурним потенціалом, на якій
вводиться спеціальний правовий режим з метою ефективного його викорис
тання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності у
сфері рекреаційно-туристського бізнесу. Характерна риса таких СЕЗ –
створення сприятливих умов для інвестування (у тому числі іноземного) у
сферу режи-

му в’їзду-виїзду для іноземних громадян; надання пільг в оподаткуванні,
фі нансуванні тощо.

Нині в Україні створені такі туристсько-рекреаційні СЕЗ: “Порт Крим” та
“Курортополіс Трускавець”; розроблені і впроваджуються проекти “Ярем-че”
(Івано-Франківська область), “Буковина” (Чернівецька область), “Рахів”
(Закарпатська область), “Курорт Бердянськ” (Запорізька область).

Банківсько-страхова (офшорна) зона – це частина території держави, на
якій запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських
та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування
нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим
установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують
лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами
України. Для офшорних зон характерне звільнення від обмежень у зовнішній
торгівлі та жорсткого валютного регулювання в країні походження
капіталу, зниження митного збору, а також (що відрізняє цей тип зон від
інших) – високий рівень конфіденційності ведення бізнесу. Анонімність
власників підприємств є ду- же важливим фактором діяльності офшорних
зон. Вона забезпечується відповідним загальним законодавством країни, на
території якої створено офшор, а також можливістю довірчого (трастового)
управління майном.

Відносно новим типом СЕЗ с інформаційна зона, що характеризується
концентрацією новітніх інформаційних технологій та високим рівнем роз-
витку інформаційно-комунікаційних систем, за допомогою чого здійснюється
комп’ютерне, маркетингове, інформаційне, консалтингове та інше обслуго-
вування населення, а також надання у користування спеціалізованих
об’єктів соціальної та бізнесової інфраструктури. Для створення подібної
зони утворюється сучасний телепорт з конкурентоспроможними міжнародними
каналами звукового та електронного зв’язку.

В цілому ж перспективним і економічно доцільним є створення
багатопрофільних комплексі’\\ виробничих зон, у тому числі
експортно-виробничих, на основі існуючої виробничої бази, підсиленої
національними й іноземними інвестиціями. Світовий досвід показує, що
багатофункціо- нальними комплексними є більшість діючих СЕЗ. Ця
тенденція характерна і для України: комплексними є СЕЗ “Яворів”, “Порт
Крим”, “Курортополіс Трускавець”, “Азов”; розробляються проекти “м.
Севастополь”, “Рахів”. Територія пріоритетного розвитку – це територія в
межах міста, району, на якій склалися несприятливі соціально-економічні
умови, для подолання яких запроваджується спеціальний режим
інвестиційної діяльності. Метою запровадження на територіях
пріоритетного розвитку такого режиму є:

-залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства,
реструктуризація виробництва;

– створення нових робочих місць;

– впровадження нових технологій, модернізація діючих виробництв;

– створення сучасної виробничої, транспортної та ринкової
інфраструктури;

– ефективне використання природних ресурсів.

Спеціальний режим інвестиційної діяльності діє на територіях
пріоритетного розвитку тільки у пріоритетних видах економічної
діяльності, перелік яких визначає Кабінет Міністрів України.
Інвестиційні проекти, що реаліїзуються на територіях пріоритетного
розвитку, є пріоритетними для залучення кредитів, які надаються під
державні гарантії іноземними державами, міжнародними фінансовими
організаціями, іноземними банками, іншими фінансово-кредитними
установами.

Офшорна зона (територія, центр) – це вся або частина території держави,
на якій встановлено особливий пільговий режим діяльності компаній з
офшорним статусом (фактично – нерезидентів) та здійснення операцій з
коштами і майном нерезидентів. Тобто, це регіон, де створена спеціальна
юрисдикція, що дозволяє законним шляхом суттєво знижувати оподаткування
офшорних компаній.

Спеціальні (вільні) економічні зони різних типів можуть
взаємодоповнюватись та переростати з однієї форми в іншу. Зокрема,
зовнішньоторговельні зони поступово модифікуються у
торговельно-виробничі, що обумовлюється необхідністю сприяння розвитку
виробничого потенціалу регіону, росту обсягів та зміни структури
виробництва, підприємницької активності тощо. Для залучення зовнішніх
фінансових і матеріально-технічних ресурсів, створення сприятливого
інвестиційного клімату використовується спеціальний режим, який може
мати загальну або вибіркову дію.

В усіх випадках логіка господарського розвитку взагалі і вільних зон
зокрема спричиняє зміну пріоритетів ВЕЗ в напрямку ускладнення
спеціалізації, оптимізації структури виробництва та наближення до
максимально сприйнятої до інновацій економічної моделі.

Країна, що створює зони на своїй території, звичайно прагне контролювати
цей процес та своєчасно його спрямовувати у необхідному для держави і
регіону розташування СЕЗ напрямку. Вона також координує розвиток СЕЗ,
регламентуючи соціально-економічні та науково-технічні процеси.

Висновки

Своє примінення спеціалбні економічні зони знайшли і в Україні.
Зберігаючи у доцільних межах експортну орієнтацію, вільні економічні
зони для країн із перехідною економікою покликані працювати на
внутрішній ринок країни, сприяючи насиченню його передовою технологією
та високоякісними товарами.

Отже , ВЕЗ- територія в прикордонних або інших регіонах країни , яка
має особливий юридичний і митно-економічний статус.

На мою думку, до цілей, що ставляться державою, яка створює ВЕЗ є : розв
язання проблем зайнятості і формування нових робочих місць; активізація
зовнішньої торгівлі; стимулювання притоку іноземних інвестицій;
розширення експортної бази; ефективне використання місцевих
ресурсів.Крім того , формування ВЕЗ може розглядатись як засіб
розвязання проблеми депресивних старопромислових, незабудованих,
слабозаселиних, з низьким рівнем економічного розвитку регіонів.

На основі аналізу діяльності цілого ряду зон можуть бути зроблені такі
висновки:

— зони ніколи не розвиваються згідно з початковим планом, свідчення
цього — перетворення ряду зон у промислові монокультури, а не у добре
збалансовані та високодиверсифіковані промислові парки, які
передбачалося зробити;

— економічні та соціальні переваги зони, які звичайно служать
виправданням для її створення у більшості випадків не відповідають
початковим розрахункам.

А тому вважається, що запорукою успішного розвитку зон є не стільки
якість початкового планування чи уточнення основних економічних оцінок
проекту, стільки по дальша здатність керівництва зони (або уряду)
пристосу вання до змінного середовища, розробити гнучкий та ефективний
механізм оцінок та розв’язання проблем.

Література

1.Вільні економічні зони./ Пер. з англ.. Я. Войтенка, О.Білкуна/;
Передмова В. Кравченка. Наукова редакція І. Розпутенка. Київ: Дніпро,
«Основи», 1993.-447с.

2.Голос України, №220, 1992, 18 листопада, С. 13.

3.Губарь О. Шаги в эврорегіон/ Вісник регіону, 30.05.1998.

4.Закон України « Про загальні засади створення і функціонування
спеціальних (вільних) економічних зон» / Відомості Верховної Ради 1992,
№ 50, ст.676.

5.Кавер І., Куць О., Алексіна Н. Вертикально інтегровані структури і
технополіси у рибопромислових регіонах України // Економіка
України.-2000. №5.-С. 40-51.

6.Кухарская Н.А. Оргинизацийнно-методичиские основы создания свободных
промышленно ориентированых зон.-Одесса:ИПРЭЭИ НАН Украины,2000.- 74с.

7.Механізм створення та функціонування спеціальної економічної зони «
Закарпаття». Матеріали Міжнародної науково- практичної 25 листопада
1999р.

8.Пила В.І., Чмирь О.Е. Спеціальні (вільні) економічні зони: теорія та
практика: Навчальний посібник.- К.: Київ. Держ.торг.-економ. Ун-т,
1998.- 328с.

9.Симадзаки Т., Исихори С. Свободные економические зоны в
капиталистических и развивающихся странах // М., 1989.- С. 14.

10.Сіваченко І.Ю., Кухарська Н.О., Левицький М. А. с34 Вільні
економічні зони. Навч.пос.- К.: Дакар; Алерта., 2001.- 480с.

11.Степанов Ю.Г. Свободные экономические зоны в СССР. М., Знание, 1990.

12.Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч. посібник/ Під заг.
Ред. А.Г. Кредісова/ Пер. з рос. Н. Кіт, К. Серажим.- К.: Віра-Р, 1998.-
С.106-114.

13.Україна: поступ у ХХІ соліття. Стратегія економічної та соціальної
політики на 2000-2004 рр. Послання Президента України до Верховної Ради
України 2000 рік: Проект.- Газ. Урядовий кур»єр, 28 січ. 2000р., № 16.-
С.5-12.

14.Урядовий кур»єр, 10.09.1998.

15.Экономика и жизнь, 1991, №34. Приложение, с. 5-6.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020