Поняття та структура міжнародних економічних відносин, матеріальний зміст міжнародної економіки та її структура, основні види зовнішньоторговельних оп

Контрольна робота

Поняття та структура міжнародних економічних відносин, матеріальний
зміст міжнародної економіки та її структура, основні види
зовнішньоторговельних операцій, ЮНСІТРАЛ, ліцензування, як засіб
регулювання зовнішньої торгівлі, інтеграція України в сучасну міжнародну
економічну систему.

Перелік питань

1. Поняття та структура міжнародних економічних відносин.

2. Матеріальний зміст міжнародної економіки та її структура.

3. Основні види зовнішньоторговельних операцій

4. Комісія ООН з прав міжнародної торгівлі ЮНСІТРАЛ (United Commission
on International Trade Law), її функції і діяльність

5. Ліцензування, як засіб регулювання зовнішньої торгівлі.

6. Об’єктивна необхідність та умови інтеграції України в сучасну
міжнародну економічну систему.

Поняття та структура міжнародних економічних відносин.

Ефективність будь-якої національної економіки залежить не лише від
результатів її внутрішньої діяльності, а й від її участі в світових
економічних відносинах, ступеня її інтеграції у світове господарство.
Існують різні форми МЕВ: міжнародна торгівля товарами та послугами,
міжнародний рух капіталів, міжнародна міграція робочої сили, міжнародна
кооперація виробництва тощо.

Активність країни у світових економічних відносинах можна оцінити такими
показниками:

Рівень експорту. Це відсоткове відношення обсягу товарів та послуг, що
експортуються, до обсягу ВВП. За даними НБУ величина експорту товарів в
Україні у 1996 році склала 15547 млн. дол. США, що становить 36,5%
стосовно ВВП.

Структура експорту, тобто питома вага окремих груп товарів, залежно від
ступеня їх переробки, у загальному обсязі експорту. Відповідно до своєї
структури експорт може мати сировинну або технологічну спрямованість, що
характеризує місце країни у міжнародній галузевій спеціалізації. Згідно
з товарною структурою зовнішньої торгівлі України у 1996 році основними
статтями її експорту є такі: чорні і кольорові метали та вироби з них
(31,7%), продовольчі товари та сировина для їх виробництва (20,8%),
продукція хімічної промисловості (15,2%), машини та устаткування
(14,4%).

Рівень імпорту. Він характеризує рівень залежності національної
економіки від світового господарства, тобто характеризує потребу в
товарах, які не виробляються в даній країні, або виробництво яких у цій
країні є неефективним. Імпортозалежність України (як відношення обсягу
імпорту товарів до ВВП) за 1996 роком становила 46,6%.

Структура імпорту. Україна відноситься до країн з високою залежністю від
так званого критичного імпорту, до якого належать переважно
енергоресурси. В 1996 року частка паливно-енергетичної продукції у
загальній вартості імпорту України становила 46,3%.

Співвідношення між імпортом та експортом капіталу. Міжнародний рух
капіталу здійснюється як у підприємницькій формі (прямі і портфельні
інвестиції), так і в позичковій (довгострокові, середньострокові та
короткострокові кредити).

Прямі інвестиції – це такі інвестиції, які забезпечують інвестору
управлінський контроль над об’єктом, в який вкладається капітал.
Портфельні інвестиції не дають права управляти об’єктом інвестування.
Вони здійснюються, як правило, пакетами акцій, на які, згідно з
поширеною практикою, припадає не більше 25% загального капіталу фірми.

За період незалежності Україна залучила прямих іноземних інвестицій
обсягом приблизно 3,3% ВВП, а за міжнародними стандартами рівень, що
перевищує 5%, розцінюється як досить високий. В розрахунку на душу
населення серед країн з перехідною економікою Україна займає одне з
останніх місць, близько 28 дол. США, тоді як у країнах з перехідною
економікою на душу населення в середньому припадає 92 дол. США прямих
іноземних інвестицій.

Здійснення ЗЕ зв’язків між окремими країнами передбачає необхідність
встановлення міжнародних режимів, які б визначали норми і правила,
загальні для всіх суб’єктів світових економічних відносин. У сфері
міжнародної торгівлі товарами та послугами такий режим регламентується
міжнародною організацією ГАТТ/СОТ (Генеральна угода з тарифів і торгівлі
– світова організація торгівлі). Вона функціонує на базі міжурядового
багатостороннього договору, котрий обумовлює певні вимоги до міжнародних
торговельних відносин.

У сфері міжнародних валютно-фінансових відносин велику роль відіграє
така організація як Міжнародний валютний фонд (МВФ). Статутом МВФ
передбачено, що він співробітничає з країнами-членами цього фонду з
питань, пов’язаних з загальною фінансовою нестабільністю країни. В
основі діяльності МВФ лежить надання кредитів країнам-членам цього фонду
для підтримки курсу національної валюти, на фінансування дефіциту
платіжного балансу та обслуговування зовнішнього боргу.

Капітал фонду утворюється за рахунок внесків країн-членів. МВФ фінансує
не комерційні проекти, а проведення економічної політики.

У відносинах з країнами колишнього СРСР МВФ застосовує три види програм,
які реалізуються почергово. Перша – програма трансформації економіки на
ринкові відносини. Друга – програма “стенд бай”, яка є програмою
короткострокового фінансування, тобто терміном на 12-13 місяців, і
спрямована на здійснення першочергових заходів, необхідних для
досягнення макроекономічної стабілізації. Третя – програма розширеного
фінансування, яка розрахована на три роки і спрямована на закріплення
досягнень початкової стабілізації за програмою “стенд бай”, і в першу
чергу, на структурну перебудову економіки.

Крім МВФ важливу роль у міжнародних валютно-фінансових відносинах
відіграє Світовий банк (СБ). Його членами можуть бути лише країни-члени
МВФ. Кошти СБ складаються із таких елементів: 1) статутного капіталу,
утвореного шляхом придбання його акцій країнами-членами банку; 2)
позичкових коштів, які СБ одержує на світовому фінансовому ринку шляхом
емісії своїх облігацій; 3) доходів, отриманих від власної діяльності.

Основна функція СБ – надання довгострокових позик під досить високі
відсотки. Вони надаються як державним, так і приватним підприємствам за
наявності гарантій з боку відповідних урядів. До групи СБ входять його
філіали: 1) Міжнародна фінансова корпорація; 2) Інститут Економічного
розвитку; 3) Багатостороння Агенція Гарантії Інвестицій.

В межах Європи важливу роль у Міжнародних фінансових відносинах відіграє
Європейський банк реконструкції та розвитку (Євробанк). Мета діяльності
цього банку полягає у фінансовому сприянні переходу країн Центральної і
Східної Європи, включаючи і країни колишнього СРСР, до ринкової
орієнтованої економіки. Основний капітал Євробанку складає 10 млрд. ЕКЮ.
Найбільшим акціонером Євробанку є США, частка яких складає 1 млрд. ЕКЮ,
а внесок України як акціонера становить 80 млн. ЕКЮ.

Основні функції Євробанку – сприяння переходу до ринкової економіки
через фінансування життєздатних проектів у державному і приватному
секторах економіки, а також сприяння в здійсненні програм структурної
перебудови та приватизації.

Участь кожної країни у світовому поділі праці породжує проблему її
економічної доцільності, інтерес до якої економічна наука проявляє вже
давно. Теоретичним обгрунтування економічної доцільності міжнародного
поділу праці є теорія порівняльних переваг. Історично світові економічні
відносини починались із торгівлі товарами. Тому дана теорія й спирається
на порівняльні переваги в торгівлі.

Класичним варіантом теорії порівняльних переваг є теорія порівняльних
витрат Давида Рікардо. Вона ґрунтується на положенні, згідно з яким
окремі країни спеціалізуються з виробництва тих товарів, які мають
відносно більш низькі витрати порівняно з іншими країнами.

Теорія Рікардо пояснює переваги міжнародної торгівлі, враховуючи
головним чином міжнародні відмінності у природнокліматичних умовах
виробництва товарів. Проте з розвитком промисловості, насамперед
обробної, їхня роль як фактора виробництва помітно зменшилась.
Вирішальну роль стали відігравати виробничі фактори суспільного
походження.

Ця ідея дістала своє відображення в неокласичній двофакторній моделі
Хекшера-Оліна, згідно з якою два основні фактори – матеріальні та
людські ресурси – розподілені між країнами нерівномірно. Тому в умовах
відкритої економіки кожна країна прагне спеціалізувати свій експорт на
тих товарах, стосовно яких вона має надмірну кількість виробничих
факторів, і, як наслідок, порівняно низькі ціни. І навпаки, країна буде
прагнути імпортувати ті товари, на які у неї відчувається дефіцит
виробничих факторів, а тому й порівняно високими є ціни.

Згідно з даною моделлю, у процесі міжнародної торгівлі ціни факторів
виробництва вирівнюються, і відповідні країни втрачають початкові
переваги. Це пояснюється тим, що з розвитком експортних галузей кожної
країни її виробничі фактори перестають бути надмірними, попит на них
порівняно з пропозицією вирівнюється і ціни зростають до рівноважного
рівня.

Вирівнювання цін факторів виробництва ліквідує порівняльні переваги
окремих країн, розширює коло країн – експортерів певних видів товарів і
сприяє виникненню міжнародної конкуренції за отримання порівняльних
переваг на вищому рівні економічного розвитку.

Ці процеси викликали необхідність модифікації двофакторної моделі
Хекшера-Оліна. Спочатку вона була доповнена таким фактором, як
кваліфікація праці. Тому спеціалізація країни на експорті трудомістких
товарів частково враховує переваги в рівні кваліфікації робочої сили.
Подальше доповнення моделі іншими факторами перетворило її в
багатофакторну модель.

У другій половині ХХ ст. істотний вплив на розвиток міжнародної торгівлі
почав справляти НТП. Це знайшло своє відображення в моделях
неотехнологічної теорії. Найбільшого поширення серед них набула модель
технологічного розриву, автор якої англ. економіст М.Познер. Її суть
полягає в тому, що міжнародна торгівля може виникати навіть за однакової
наявності у країнах виробничих факторів, але за умов технологічного
розриву між ними.

Нові технології, що вперше виникають в будь-якій країні, дають їй
можливість виробляти традиційні товари з меншими витратами або випускати
нові товари. В обох випадках, країна, що першою застосувала технічне
нововведення, одержує порівняльні переваги і спеціалізується на експорті
високотехнологічних, наукомістких товарів, ліцензій та прямого
інвестування чи на експорті порівняно дешевих традиційних товарів.

Технологічний розрив між країнами в окремих галузях виробництва не
вічний. Він поступово долається, але може виникати знову, проте в інших
галузях, між іншими країнами і на більш високому рівні НТП.

2. Матеріальний зміст міжнародної економіки та її структура.

В сучасному світі виробляти всі види товарів, так як і створювати і
удосконалювати всі типи факторів виробництва, не під силу ні одній,
навіть найбагатшій країні.

Міжнародна економіка є тим механізмом, який може забезпечити досягнення
цих цілей в інтересах всіх країн.

Після кризи 30-х років, яка потрясла буквально весь світ світове
господарство виявилось розбалансованим. Країни входили в торгові війни
між собою. З появою перших комп’ютерів, які показали здатність замінити
не тільки фізичний, але й розумовий труб людини, що нерідко називають
науково-технічною революцією, фінансування, хоча і продовжувало грати
свою обслуговуючу роль, перетворилось в самостійну сферу міжнародного
спілкування. Причому його масштаби, які погано піддаються оцінці, можуть
виявитись значно більшими, ніж масштаби світової торгівлі і міжнародного
руху факторів виробництва. До середини ХХ ст. поступово виникло
розуміння того, що світове господарство не в силі стабільно
функціонувати без якихось спільних для всіх країн механізмів координації
і управління.

На мікрорівні фірми стали активніше утворювати вертикальні схеми
управління відтворювальними процесами, в багатьох країнах світу. На
макрорівні буквально протягом десятиріччя виникла ціла система
міждержавних економічних і фінансових організацій з мандатом
спостерігати за світовим економічним розвитком, попереджувати про
виникнення дисбалансів і надавати країнам у випадку необхідності все
стороню підтримку. В їх числі – Міжнародний валютний фонд, Світовий
банк, Світова торгова організація, Організація Об’єднаних Націй,
декілька об’єднань в Європі і багато інших.

Все це дозволяє зробити висновок, о в другій половині ХХ ст.. ринкова
економіка перейшла в нове, більш високе, ніж світове господарство, стала
міжнародною.

Ознаки міжнародної економіки є:

розвинута сфера міжнародного обміну товарами на базі міжнародної
торгівлі;

розвинута сфера міжнародного руху факторів виробництва, перш за все в
формах вводу – виводу капіталу, робочої сили і технології;

міжнародні форми виробництва на підприємствах. розташованих в декількох
країнах, в першу чергу в рамках ТНК;

самостійна міжнародна фінансова сфера, не пов’язана з обслуговуванням ні
міжнародного руху товарів ні руху факторів виробництва;

система міжнаціональних і наднаціональних, міждержавних і недержавних
механізмів міжнародного регулювання в цілях забезпечення збалансованості
і стабільності економічного розвитку;

економічна політика держав, яка виходить із принципів відкритої
економіки.

Отже, міжнародна економіка (international economics) – частина теорії
ринкової економіки, яка вивчає закономірності взаємодії господарських
суб’єктів різних держав в області міжнародного обміну товарами, руху
факторів виробництва і фінансування і формування міжнародної економічної
політики.

Легко зауважити, що перша ознака є характерною для світового ринку;
перша, друга та третя разом – для світового господарства, а всі вони
загалом характеризують міжнародну економіку в цілому.

Таблиця 1 Структура міжнародної економіки

Міжнародне регулювання

Товарами Послугами Капіталу Робочої сили Техно-логії Валютою Цінними

У ній можна виділити 4 рівні: базові поняття; державне регулювання;
форми міжнародних економічних відносин; міжнародне регулювання і
нагляд. На першому рівні закладаються концептуальні базові поняття,
основні на тому, що сучасна економіка за своєю суттю є міжнародною і
базується на МПП та поділ факторів виробництва між країнами. Міжнародний
поділ праці і його міжнародна кооперація стали основою виникнення
світового ринку.

Розвиток світового ринку товарів зумовив інтенсифікацію міжнародного
економічного обміну не лише товарами, а й переміщенням факторів
виробництва, насамперед капіталу та робочої сили, що привело до
виникнення світового господарства.

Важливе значення для міжнародної економіки має економічна політика
держав, механізми регулюванням економіки загалом і її зовнішніх аспектів
зокрема. Міжнародній економіці властивий прагматичний підхід до вибору
теорії, моделей та інструментів економічної політики. Вона використовує
досягнення різних шкіл економічної думки (неокласичної,
неокейнсіанської, школи раціональних очікувань). Теоретичні напрацювання
привели до висновку про необхідність державного втручання в економіку і
її регулювання в тих чи інших формах. Питання про ступінь державного
втручання в економічний розвиток є актуальним і сьогодні. Основними
формами державного регулювання на мікрорівні є регулювання зовнішньої
торгівлі та руху факторів виробництва, а на макрорівні – валютне і
фінансове регулювання. Міжнародна економіка проявляється у конкретних
формах міжнародних економічних відносин, а саме: міжнародна торгівля
товарами і послугами; міжнародний рух факторів виробництва-капіталу,
робочої сили; технології; міжнародна торгівлі фінансовими інструментами
– валютою, цінними паперами, дериватами, кредитами; міжнародні
розрахунки.

Міжнародне регулювання і нагляд здійснюють міжнародні економічні та
фінансові організації. Вони покликані спостерігати за світовим
економічним розвитком, запобігати дисбалансом та надавати країнам
всебічну підтримку. Серед них – Міжнародний валютний фонд, Світовий
банк, Організація Об’єднаних Націй тощо.

Взаємозв’язки у наведеній схемі складні. Окремі форми МЕВ перетинаються
і не існують у чистому вигляді. Але ця схема дає змогу зрозуміти саму
суть структури міжнародної економіки.

Функціонально міжнародна економіка поділяється на мікро та
макроекономіку.

Міжнародна мікроекономіка – це частина теорії міжнародної економіки, що
вивчає закономірності міждержавного руху конкретних товарів і факторів
їх виробництва та ринкові характеристики – попит, пропозицію, ціну тощо.

Міжнародна макроекономіка – це частина теорії міжнародної економіки, що
вивчає закономірності функціонування відкритих національних економік і
світового господарства загалом.

При визначенні предмета теорії міжнародної економіки слід виходити з 2-х
основних понять, які можна вважати критеріями виокремлення теорії
міжнародної економіки із загальної економічної теорії.

1.В теорії міжнародної економіки окремі ринки розглядаються як
внутрішні, а інші – як міжнародні. На міжнародних ринках можуть
продавати лише ті товари, що мають міжнародний попит і міжнародну
пропозицію. Чи всі товари, що вважаються такими на внутрішньому ринку,
відповідають цій вимозі?

В економічній теорії під товаром розуміють продукт праці, який
задовольняє певну суспільну потребу і виготовлений для обміну. В теорії
міжнародної економіки при визначенні поняття “товар” головна увага
зосереджується на з’ясуванні того, чи є цей продукт праці об’єктом
міжнародних попиту і пропозиції. Визначальною ознакою товару у цьому
випадку є не створена працею вартість (або процес в-ва), як в
економічній теорії, а сфера обігу, в якій відбувається обмін товарами,
сфера міжнародного визнання.

Причина такої розбіжності у визначенні сутності товару полягає у тому,
що один і той же продукт праці може бути товаром на внутрішньому ринку і
не бути таким на міжнародному ринку. Тобто для того, щоб продукт праці,
який на внутрішньому ринку визнається товаром, був таким і на
міжнародному ринку, необхідна наявність 2-х ринкових сил: іноземного
попиту та іноземної пропозиції.

Н-д: пральна машина, виготовлена українським товаровиробником, на
внутрішньому ринку країни є товаром, оскільки визнається як така
суспільством: на неї існує попит. На світовому ж ринку, де на неї немає
попиту, ця пральна машина не є товаром. При цьому, попит може бути
національним, а пропозиція – вітчизняна.

Важливе питання теорії міжнародної економіки – чому одні національні
продукти визнаються на міжнародних ринках як товари, а інші — ні?

Міжнародний попит на товари, є як правило, похідним від їх
конкурентоспроможності. За умов жорсткої конкурентної боротьби на
міжнародних ринках товаром визнаються лише конкурентоспроможні вироби.
Відсутність міжнародних ознак товару через його не
конкурентоспроможність може бути тимчасовою. Інновації у виробництво або
інші заходи, спрямовані на підвищення якості продукції при збереженні
прийнятих цін, сприяють подоланню бар’єра конкурентоспроможності,
продукт праці стає товаром на внутрішньому і міжнародному ринках.

Н-д: Якщо українська пральна машина споживає більшу електроенергію,
виконує менше операцій, складніша в експлуатації, і загалом має гірші
технічні характеристики, ніж її іноземний аналог, то, звісно, вона не
користуватиметься міжнародним попитом, навіть якщо буде дешевшою. З
точки зору міжнародної економіки, така пральна машина не є товаром.

Особливістю пропозиції на міжнародних ринках є те, що далеко не всі
продукти, які є товарами на внутрішньому ринку, можна запропонувати
закордонному споживачеві, незважаючи на те, що він має на них попит.
Існує група товарів, якими не торгують на міжнародних ринках через те,
що їх неможливо переміщати між країнами.

Товари, які неможливо переміщати між країнами, визначають як немобільні.
Немобільними товарами є здебільшого послуги, що не можуть бути вивезені
за кордон. До них належать:

а) державні послуги (оборона, обов’язкові соціальні послуги, освіта,
охорона здоров’я, зв’язок тощо);

б)громадянські, в т.ч. комунальні, послуги;

в) побутові послуги;

г) фінансове посередництво;

д) оптова та роздрібна торгівля, ресторани, кафе, їдальні, готелі;

е) послуги транспорту;

є) будівництво.

Товари, якими не торгують на міжнародних ринках через відсутність
міжнародної пропозиції, мають дві особливості:

їх дефіцит на внутрішньому ринку не може бути компенсований відповідним
імпортом. Тому на внутрішньому ринку діє тенденція до його
незбалансованості, яка загрожує нестабільністю всій національній
економіці;

за відсутності світових цін на товари, якими не торгують на міжнародних
ринках, їх внутрішні ціни в різних країнах не мають тенденції до
вирівнювання і характеризуються значною диференціацією.

однакова ціна.

Для загальної економічної теорії ця специфіка не має особливого
значення, а в теорії міжнародної економіки вона є об’єктом соціального
дослідження. Значимість такого дослідження підсилюється тим, що з
економічним прогресом товари якими не торгують на міжнародних ринках,
мають тенденцію до переходу до групи товарів, якими торгують.

2.До принципових понять, які є визначальною рисою теорії міжнародної
економіки, належить також поняття національного суверенітету.
Національний суверенітет впливає на характер економічної активності та
на міжнародний обмін. По-перше він є чинником зовнішньоекономічної
політики країни, яка податковими та іншими засобами перешкоджає вільному
товарообміну між країнами. Таке втручання неможливе всередині країни.
Тому міжнародна економіка вивчає дію цих обмежень, їх вплив на
товаропотоки й на добробут країни. По-друге, всі національно-суверенні
країни (за невеликим винятком, як, наприклад, Панама, Ліберія та деякі
Тихоокеанські острівні держави) мають власну валюту. Тому, угоди, які
укладаються всередині країни, опосередковуються рухом національному
валюти, а угоди між економічними суб’єктами різних країн потребують
певної валюти, яка має обмінюватися одна на одну. На відміну від
загальної економічної теорії, теорія міжнародної економіки досліджує рух
валют та функціонування ринків валют, обмінні курси, вплив змін на
ринках валюти і валютних курсів на укладання міжнародних торговельних
угод.

Отже, теорія міжнародної економіки моє спеціальний предмет дослідження –
міжнародний обмін, об’єктом якого є товари, послуги та фінансові вимоги.

Предметом теорії міжнародної економіки є:

закономірності функціонування і розвитку в міжнародному масштабі
ринкової системи організації господарського життя;

закономірності формування сукупних попиту і пропозиції на товари та
фактори виробництва, що перебувають у міжнародному обігу;

інструменти аналізу і програмування відкритої національної економіки,
зокрема її реального, бюджетного, грошового і зовнішнього секторів в
умовах з економікою інших країн;

тенденція розвитку міжнародних фінансових ринків і механізмів, які
обслуговують функціонування міжнародної економіки;

інституційна структура регулювання міжнародної економіки принципи її
формування, тенденції розвитку та методи удосконалення.

3. Основні види зовнішньоторговельних операцій

3.1. Товарообмін. бартер

У тих випадках, коли імпорт товарів «прив’язаний» до експорту в країну
постачальника імпортованих товарів, причому вартість імпорту повністю
або частково погашається вартістю експорту і таким чином на цю суму не
здійснюється платіж грошима, має місце товарообмін.

У торговій практиці товарообмін здійснюється різними способами. Серед
них можна виділити три групи договорів, причому кожна з них має свої
відмінні характеристики:

1) бартер;

2) »buy back»;

3) «counterpurchase».

Бартер. У бартерній угоді товар обмінюється на товар. Гроші в ній
використовуються не як засіб платежу, а «беруть участь» у ціноутворенні.

Як правило, для здійснення бартеру укладають одну угоду, а не дві.

«Buy back». «Buy back» — різновид товарообміну, за яким підприємство, що
постачає устаткування для будівництва, одержує платіж товарами, які
потім вироблятимуться на цьому підприємстві. До таких операцій вдаються,
щоб звести до мінімуму для себе наслідки загального спаду ділової
активності.

Є два види подібних угод.

У першому випадку платіж за надане устаткування і ноу-хау надходить
безпосередньо у вигляді товарних поставок. Звичайно підприємство, що
надає устаткування, одержує розрахунок через тривалий проміжок часу (до
10 років). Забезпечити здійснення платежу можна одним із двох способів:

— одержувач устаткування може взяти на себе зобов’язання видати
постачальнику устаткування гарантійний документ. При цьому варто мати на
увазі, шо такий документ повинен мати силу за межами країни одержувача
устаткування;

— одержувач устаткування може відкрити спеціальний рахунок, з якого
постачальник може зняти гроші, якщо не буде здійснена своєчасна
компенсація вартості поставленого устаткування.

Таку угоду дуже складно сформулювати в одному договорі. Мабуть,
найбільш оптимальним видом угод типу «buy back» є їх другий різновид.

Другий вид угод: платіж за надане устаткування або ноу-хау здійснюється
відразу і грошима. При цьому одержувач цього майна сплачує гроші тільки
після того, як постачальник візьме на себе зобов’язання купити в нього
товари, виготовлені з використанням поставленого устаткування і (або)
технологій. Угода оформляється у вигляді трьох договорів:

— договір купівлі-продажу устаткування або ноу-хау;

— договір купівлі-продажу товарів, зроблених за допомогою устаткування
або ноу-хау;

— протокол, у якому два договори купівлі-продажу пов’язуються і
встановлюються права й обов’язки сторін.

«Counterpur chase». За договором » counterpurchase» сторони обмінюються
товарами, які не пов’язані між собою. В такій угоді продавець
зобов’язується продати товари, послуги або ноу-хау іноземній державі або
підприємству. Оплата здійснюється в конвертованій валюті безпосередньо
або після поставки. Поставка може відбуватися в декілька етапів. Платіж
звичайно здійснюється протягом порівняно невеликого відрізку часу, від
одного до п’яти років. Вартість товарів, що поставляються пізніше,
нерідко менша 100 % вартості товарів, проданих першими.

Угода «counterpurchase» здійснюється у формі трьох договорів:

— звичайний договір купівлі-продажу товарів, що ніяк не пов’язаний з
іншими договорами;

— договір, у якому передбачено, що постачальник устаткування
зобов’язується купити товари в майбутньому. Сума покупки звичайно
встановлюється у відсотках до вартості устаткування, що поставляється.
Одне із суттєвих положень такого договору — передбачається коло товарів,
з яких «початковий продавець» має право обирати;

— протокол, що встановлює права й обов’язки сторін і пов’язує два
договори.

3.2. Передача технології. захист інтелектуальної власності

Для будь-якого підприємства часто дуже важливо одержати інформацію про
виробництво. Права на таку інформацію, а також інші права, що виникають
в процесі виробництва, називають .правами промислової власності.

Є багато видів таких прав:

— винаходи, у тому числі нові технології;

— конфіденційна інформація (комерційна таємниця);

— знаки для товарів і послуг;

— ноу-хау;

— фірмові найменування;

— промислові зразки.

У сучасному світі зростає торгівля такими правами, у тому числі й
міжнародна торгівля. Вказані угоди оформлюються у різних договорів.
Серед них важливе місце займають ліцензування і франчайзинг

Захист інтелектуальної власності. На практиці існує дуже багато різних
прав інтелектуальної власності, наприклад:

— права на винаходи;

— права на знаки для товарів і послуг;

— права на промислові зразки;

— авторські і суміжні права (права виконавців, виготовлювачів фонограм,
організацій мовлення);

— права на конфіденційну інформацію;

— права на географічні позначення.

3.3. Торгівля послугами

Як і будь-яка інша, торгівля банківськими і фінансовими послугами дуже
швидко стає міжнародною.

Міжнародні правові питання в сфері банківської діяльності виникають:

— коли банк надає іноземний займ або іншу послугу, бере участь в угоді,
яка має міжнародні наслідки;

— коли банк створює постійне підприємство в іншій країні;

— коли банк здійснює в іншій країні операції зі своє країни і при цьому
не підпадає під деякі вимоги й обмеження, застосовувані за правом його
країни.

Банківська діяльність, по суті, «просто» ефективний аналіз ризиків. Один
«банк може процвітати або збанкрутувати залежно від того, наскільки вміє
він оцінювати ризики.

У всіх випадках, коли здійснюється міжнародна торгівля банківськими і
фінансовими послугами, банки мають справу з цілим рядом державних вимог.
Ці вимоги можна розділити на три групи:

— вимоги, що ставляться до всіх банків на території країни, незалежно
від того, хто ці банки контролює;

— норми, що встановлюються тільки до іноземних банків або банків, які є
власністю іноземних осіб;

— спеціальні норми в країні банку, що встановлюють до позик іноземним
особам та інших банківських операцій, спрямованих «за кордон».

Внутрішні заходи регулювання для всіх банків. Кожна країна має свою
систему банківського регулювання. Контролюючі органи (наприклад
центральні банки) видають різного роду вимоги і правила, в основному, з
таких питань:

— банкам забороняється здійснювати будь-які види діяльності крім тих, що
перераховані в законодавстві як види банківської діяльності;

— у деяких країнах (наприклад у США) банкам заборонено бути засновниками
або акціонерами інших підприємств, за деякими спеціальними винятками. В
деяких країнах вважається, що дозвіл банкам контролювати інші
підприємства надасть їм можливість обмежувати економічну конкуренцію в
своїх інтересах. У інших країнах банки можуть контролювати інші
підприємства;

— у деяких країнах заборонено одному підприємству контролювати занадто
велику частину статутного фонду банку (наприклад понад 25 %) або ж
потрібно пройти спеціальні дозвільні процедури, щоб одержати такий
контроль;

— у багатьох країнах існують обмеження іноземної участі на ринку
банківських та інших фінансових послуг, наприклад: заборона іноземним
громадянам керувати банками; заборона іноземним банкам створювати філії
в країні або обмеження на створення таких філій; заборона іноземним
банкам або іншим підприємствам викуповувати вітчизняні банки або
обмеження таких операцій (наприклад вимога пройти спеціальну процедуру
повідомлення контролюючого органу).

3.4. Транспортні послуги

Перевезення можуть набути міжнародного значення в якомусь із таких
випадків:

— коли здійснюється перевезення з однієї країни в іншу країну;

— коли здійснюється перевезення в межах однієї країни іноземним
перевізником;

— коли в межах однієї країни вітчизняне підприємство перевозить
іноземців або іноземні товари.

Вантажні перевезення. У здійсненні перевезень товарів важливо правильно
обрати вид транспорту, співвіднести вартість послуг з тим:

— наскільки важливо швидко доставити товар за призначенням (це може бути
важливим, наприклад, якщо товар швидко псується);

— яка вартість товару (наземний транспорт частіше використовується для
перевезень товарів невисокої вартості, в той час як відносно дорогі
товари перевозять повітряним транспортом);

— чи необхідне спеціальне поводження з товаром. Міжнародні перевезення
товарів майже в усіх випадках потребують укладення договору страхування
товару.

Для перевезень товару дуже важливими є послуги експедитора. Він може
виступати представником продавця товару, наприклад, у таких випадках:

— вибір виду транспорту;

— вибір упаковки;

— здійснення контейнерних перевезень;

— підготовка необхідних документів на товар;

— визначення вимог до упаковки і маркування (в тому числі в країні
імпорту);

— організація наземних перевезень як у межах однієї країни, так і за
кордон;

— контроль за передачею товару перевізнику;

— підготовка і супроводження документів, що забезпечують платіж
(наприклад товарно-транспортної накладної).

Пасажирські перевезення. Міжнародні перевезення пасажирів служать як для
транспортування працівників міжнародних компаній і державних службовців,
так і для перевезення туристів й інших приватних осіб. Кількість людей,
що користуються послугами міжнародних перевізників, зростала практично
щорічно після Другої світової війни. На сьогоднішній день провідне місце
в міжнародних перевезеннях пасажирів, яке раніше займав морський
транспорт, займають авіаперевезення.

Туристичні послуги. Туристичні послуги можна назвати одним із найбільш
зростаючих секторів послуг. Жодний ринок не зростає так, як ринок
послуг, пов’язаних з організацією подорожей, у тому числі:

— послуги з організації поїздок і придбання квитків;

— будівництво інфраструктури (готелів, мотелів і т.ін.);

— готельні послуги.

Надання цих послуг потребує великих комерційних витрат, але здатне
принести значні прибутки.

У сфері туризму зайнято дуже багато людей, а деякі країни існують
виключно за рахунок туризму. Незважаючи на це, майже не існує прикладів
гармонізації або уніфікації законодавства про туризм. Можна згадати
проект Конвенції про договір із готелями, підготовлений у Міжнародному
інституті з уніфікації приватного права (УНІДРУА) у 1979 році.

3.5. Телекомунікації

Під телекомунікаційними послугами маються на увазі будь-які послуги з
передачі інформації за допомогою електромагнітних випромінювань
(наприклад послуги телефонного зв’язку), в тому числі передача
телевізійних і радіопрограм в ефір.

У багатьох країнах надання таких послуг іноземними підприємствами
підпадає під цілий ряд жорстких обмежень. В основі такого підходу лежить
низка причин:

1) у багатьох країнах держава традиційно володіла, контролювала і
регулювала всі аспекти телекомунікацій, включаючи телефонний зв’язок,
радіо, телебачення тощо. Вплив фінансових інтересів бюрократичних і
комерційних структур призводить до того, що держави часто намагаються
максимально обмежити або виключити доступ іноземних підприємств на ринок
цих послуг;

2) у деяких випадках держави, громадські організації побоюються
посилення іноземного (в першу чергу американського) культурного впливу;

3) деякі держави бояться, що іноземні підприємства, які поширюють теле-
і радіопередачі на їхній території, будуть пропагувати фальсифіковані
(на їхню думку) відомості й маніпулювати суспільною думкою.

Генеральна угода з торгівлі послугами (ГАТС) встановила правила
переговорів між країнами — членами СОТ про зниження обмежень на торгівлю
послугами. В рамках таких переговорів зниження обмежень в торгівлі
послугами повинно відбуватися одночасно стосовно всіх країн — членів
СОТ, без дискримінації.

Згідно з правилами ГАТС ведуться переговори і про зниження обмежень на
торгівлю телекомунікаційними послугами. При цьому переговори про послуги
телебачення і радіомовлення («основні телекомунікації») ведуться окремо
від переговорів про інші телекомунікаційні послуги. Останні розвиваються
інтенсивніше перших.

Реклама. Реклама повсюдно визнається як дуже важлива послуга для інших
секторів економіки.

Збільшення обсягів міжнародної торгівлі товарами і послугами спричиняє
істотне зростання обсягів міжнародної торгівлі рекламними послугами.

В різних країнах існують різні обмеження і вимоги до рекламної
діяльності. Частина цих обмежень стосується тільки іноземних
«виробників» рекламної продукції, інші обмеження ставляться до рекламної
продукції взагалі.

3.6. Будівництво

Будівництво — дуже великий сектор послуг. При укладанні міжнародних
контрактів на будівництво варто мати на увазі такі питання:

— чи потрібно проводити митне оформлення будівельних матеріалів і
устаткування;

— після будівництва можуть залишитися невикористані матеріали, їх, а
також будівельне устаткування потрібно буде продати в тій країні, де
проводилися роботи (а інакше, наприклад, потрібно буде сплачувати митні
збори та мито, щоб вивезти їх в іншу країну);

— у договорі на будівництво потрібно встановити, яка частка витрат
сторін іде на оплату мит і зборів;

— нерідко для проведення будівництва необхідно використовувати роботу
іноземних спеціалістів, наприклад працівників тієї ж будівельної фірми.
Для них можуть знадобитися в’їзні візи і дозволи на працевлаштування; в
деяких країнах, щоб розпочати будівництво, потрібно отримати різного
роду ліцензії або сертифікати; спосіб забезпечення одержання платежу.
Можливі варіанти розрахунків:

* lump sum (оплата за весь проект в цілому, без диференціювання
складових);

* cost plus (витрати плюс прибуток);

* unit pricing (оцінка кожного об’єкта окремо);

— правила валютного регулювання в багатьох країнах обмежують розрахунки
в конвертованій валюті або переказ валюти за кордон.

У деяких випадках під час виконання будівельних контрактів можуть
виникнути й інші питання, наприклад:

— чи є в цій країні потрібне для виконання договору устаткування,
необхідні матеріали або спеціалісти;

— якими є методики для тестування, огляду і припинення будівельного
проекту, прийняті в цій країні;

— чи застосуються до цього договору які-небудь місцеві будівельні або
інженерні стандарти;

— в багатьох країнах якість будівництва, його відповідність договору
перевіряють незалежні спеціалісти (інженери-консультанти і т.ін.). їхнє
рішення обов’язкове для сторін договору.

3.7. Гірнича справа

Коли іноземний інвестор планує почати розробку родовищ корисних копалин,
йому потрібно взяти до уваги цілий ряд чинників:

— «якість» покладів, про які йдеться;

вартість експлуатації покладів і транспортування корисних копалин;

— ринкові умови для продажу корисних копалин;

— вимоги місцевого уряду і ті умови, на яких можна одержати право на
розробку, експлуатацію, продаж тощо.

3.8. Інвестиції

Іноземне інвестування зазвичай передбачає володіння активами іноземного
підприємства (усіма або частиною активів). У результаті інвестування
іноземна особа може одержати контроль над підприємством.

Питання про власність і контроль часто досить складні, особливо коли
інвестиції переміщуються через кордон. Наприклад, центральний офіс
підприємства, зареєстрованого в одній країні, може міститися в іншій
країні, а його акціонери (засновники) бути при цьому громадянами третьої
країни. Визначити місце реєстрації підприємства звичайно неважко.
Набагато складніше іноді встановити осіб, які володіють підприємством
або контролюють його діяльність. Коли інвестор є власником усіх активів
підприємства з іноземними інвестиціями, як правило, не виникає питання
про те, хто є власником і хто здійснює контроль. Але в міру того як
відсоток акцій, який перебуває в руках іноземних інвесторів,
зменшується, складнішим стає питання про контроль.

Якщо у власності інвестора перебуває більше 50 % акцій, які дають право
голосу, це означає, що підприємство є дочірнім стосовно інвестора і
перебуває під його контролем. Якщо ж в руках інвестора знаходиться
половина акцій, важко з впевненістю сказати, хто контролює підприємство.
Інвестор із п’ятдесятьма відсотками акцій зазвичай не може контролювати
підприємство, але він може здійснювати контроль над підприємством. Усе
залежить від того, наскільки інші акціонери підпадають під вплив цього
інвестора. Коли у власності інвестора перебуває менше ніж 50 % акцій (у
багатьох країнах іноземні інвестори не можуть мати у власності більш як
49 % в акцій підприємства), одержати контроль над підприємством можна в
результаті продуманої політики у відносинах з іншими акціонерами.

У цьому розділі буде розказано про основні правові проблеми, які можуть
виникнути в результаті здійснення іноземного інвестування, в першу
чергу, про обмеження прав іноземних інвесторів. Вирішення багатьох із
цих проблем тісно пов’язане з питаннями власності і контролю над
іноземними інвестиціями.

Способи внесення іноземних інвестицій. Іноземні інвестиції здійснюються
різними способами, серед яких, наприклад:

— створення дочірньої компанії за кордоном, створення спільних
підприємств, придбання вже існуючого іноземного підприємства, внесення
капіталу в іноземне підприємство, що вже існує;

— придбання нерухомості за кордоном;

— придбання цінних паперів, емітованих іноземною особою.

Оскільки існує багато різних способів інвестування, то і способи його
регулювання теж можуть бути різними.

4. Комісія ООН з прав міжнародної торгівлі ЮНСІТРАЛ (United Commission
on International Trade Law), її функції і діяльність

Конвенція ЮНСІТРАЛ про договори міжнародної купівлі-продажу товарів.

Конвенцію ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів
(Віденська конвенція) було укладено в 1980 році.

Вона є результатом тривалої роботи декількох міжнародних неурядових
організацій, у першу чергу ЮНСІТРАЛ (Комісія ООН з права міжнародної
торгівлі) й УНІДРУА (Міжнародний інститут з уніфікації приватного
права).

Конвенція набрала чинності 1 січня 1988 року. Для України вона Діє з 1
лютого 1991 року.

Головна мета Конвенції — сприяти уніфікації приватного права різних
країн. Вона жодною мірою не покликана примусово встановлювати єдині
стандарти для договорів купівлі-продажу товарів. Сторони міжнародного
договору купівлі-продажу можуть відійти від будь-якого положення
Конвенції або навіть від Конвенції в цілому. Мета Конвенції — зменшити
можливі спори, непорозуміння і труднощі, викликані розбіжностями у
правових системах. Наприклад, якщо сторони в переговорах не можуть
вирішити, яке право буде застосоване до їхньої угоди, вони можуть
використовувати Віденську конвенцію.

Серед інших документів ЮНСІТРАЛ із міжнародних платежів можна назвати
Типовий закон про міжнародні кредитні розрахунки. Держави можуть
використовувати їх як основу для свого законодавства.

ЮНСІТРАЛ, проте, далеко не єдина організація, що вносить пропозиції про
уніфікацію і гармонізацію приватного права. Наприклад, УНІДРУА
(Міжнародний інститут з уніфікації приватного права) організував
дипломатичну конференцію в 1988 році, на якій було ухвалено Конвенцію
про міжнародний факторинг.

5. Ліцензування, як засіб регулювання зовнішньої торгівлі.

Обмін товарів і послуг між різними країнами у зовнішній торгівлі
здійснюється на основі міжнародного поділу праці, тобто спеціалізації
окремих країн на виробництві певних видів продукції, що обходиться їм
дешевше, ніж в інших країнах та продажу цієї продукції на зовнішньому
ринку. Однак жодна країна в світі не дозволить провозити через свої
кордони нерегульовані потоки товарів. На їх ввіз та вивіз держава
накладає певне обмеження.

Головними засобами зовнішньоторговельної політики є тарифне і нетарифне
регулювання..

Державна політика зовнішньої торгівлі в різних країнах спрямована на
обмеження в торгівлі товарами перших трьох груп цієї класифікації. вони
обкладаються високими ставками експортного мита, підлягають квотування
та ліцензування. І, навпаки, держава всіляко заохочує експорт готової
промислової продукції. Імпортне мито звичайно найнижче на сировину, та
напівфабрикати, а найвище та готову продукцію; цим держава захищає свою
переробну промисловість.

Специфічним типом квотування, яке повністю забороняє торгівлю, є
ембарго. що запроваджується щодо експорту чи імпорту певних товарів.
Наприклад США ввели ембарго на торгівлю товарами з Нікарагуа з 1984 по
1990 рр., що негативно позначилося на економіці останньої, зокрема, вона
отримала заборону збувати в США врожай бананів.

Поряд з квотуванням експорту та імпорту уряд запроваджує ліцензування
зовнішньоекономічних операцій. Ліцензія – це дозвіл на імпорт, експорт
товарів, що видається компетентними державними органами (в Україні –
Міністерством зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі) на певний період
часу. У нашій країні використовуються три види ліцензії. Охарактеризуємо
кожну зокрема: генеральна ліцензія – відкритий дозвіл на
експортно-імпортні операції щодо певного товару (товарів) та (або) з
певною країною (групою країн) протягом дії режиму ліцензуванню по цьому
товару (товарах); разова (індивідуальна) – дозвіл, що має іменний
характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним
суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності на період, не менший, ніж той,
що необхідний для здійснення експортної (імпортної) операції; відкритий
(індивідуальна) – це дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного
періоду часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального
обсягу. Обсяг товарів для експорту (імпорту) визначається в ліцензії в
кількісному чи вартісному вираженні, до того ж він не повинен
перевищувати обсяг встановленої квоти.

Інформація про перелік товарів і країн, що підлягають режиму на
квотування та ліцензування, публікується в офіційних засобах інформації
(наприклад, у газетах “Урядовий кур’єр”, “Бізнес”) і негайно доводиться
до відома органів державного митного контролю України.

Квоти на ліцензії належать до кількісних обмежень нетарифних методів
регулювання зовнішньої торгівлі. До них також можна віднести такі
заходи, як збільшення кількості необхідної документації, посилення вимог
до якості лакування та маркування; ветеринарний, санітарний, екологічний
контроль. Значну допомогу експортерам надає держава у вигляді субсидій
пільгового кредитування, державного страхування експорту, податкових
пільг, консультаційного, інформаційного обслуговування, підготовки
кадрів для зовнішньої торгівлі тощо.

Держава регулює зовнішньоекономічну діяльність і тим, що підписує різні
торговельні угоди, які визначаються принцип торговельних взаємовідносин
з іноземними державами. Основними рисами таких взаємовідносин у наш час
є протекціонізм та лібералізації (вільна торгівля).

Протекціонізм має на меті забезпечити сприятливі умови для реалізації на
внутрішньому ринку товарів національного виробництва, захистити
внутрішній ринок від іноземної конкуренції, зменшити безробіття.

Особливого захисту від іноземної конкуренції потребують молоді галузі,
які не зможуть витримати початковий період розвитку, якщо їх не
захистити від стихії конкуренції. Якщо ж їм подати такий тимчасовий
захист, вони зможуть “стати на ноги”, залучити кваліфікованих
працівників, спеціалістів, запровадити передову технологію. Спочатку
ціни на продукцію цієї галузі будуть для споживача доволі високими, але
з часом витрати на виробництво зменшаться, відповідно знизяться і ціни.
Наприклад, такі нові індустріальні країни, як Сінгапур, Корея, часто на
стадії індустріалізації захищали свої галузі обробної промисловості від
імпортних товарів, а зараз Сінгапур посідає одне з провідних місць у
світі серед економічних лідерів.

Як же реалізується політика на практиці? Саме через ті ж мита, квоти,
ліцензії, про які йшлося раніше. Мито, квоти підвищують ціни на імпортні
товари, скорочуючи споживання імпорту, змушують споживачів купувати
менше імпортних товарів, збільшують доходи уряду, держави.

Протекціонізм може збільшити зайнятість, створити нові робочі місця,
підвищуючи ціни на імпортні товари, і таким чином, збільшуючи попит на
товари національного виробництва. Зростання внутрішнього попиту спонукає
фірми наймати більшу кількість робітників, тим самим скорочуючи
безробіття.

Однак, незважаючи на зазначені економічні переваги, протекціонізм має
ряд недоліків. Головний з них, на якому неодноразово наголошували
сучасні американські економісти П.Семюелсон та В.Нордгаус, полягає в
тому, що вільна торгівля допомагає потроху усім, тоді як протекціонізм –
небагатьом, але дуже сильно. Наприклад, квота США на цукор є вигідною
його виробникам, але коштує американським споживачам понад 1 млрд. дол.
на рік, тобто 1,5 цента на день. Ще Адам Сміт писав, що свободі торгівлі
непереборно протистоять, насамперед, приватні інтереси окремих
індивідів. Дійсно, мито підвищує ціни на товари відчуженого виробництва,
вони обходяться споживачу дорожче, ніж за вільної торгівлі, це є плата
за протекціонізм.

Крайнім виявом протекціонізму є “торговельні війни” – вживання урядами
країн-партнерів заходів для обмеження доступу на їх внутрішні ринки
експортних товарів. У практиці міжнародних економічних відносин було
чимало торговельних воєн. Наприклад, у середині 50-х років виникли
“годинникова війна” між Швейцарією та США. Американські виробники
годинників домагалися від уряду 50% підвищення мита на імпортні
годинники. На початку 70-х років відбулась “текстильна війна” між
Японією та США, яка, в свою чергу, намагалася здійснити квотування
імпортного текстилю. У середині 70-х років розпочалася колективна,
торговельна “війна” країн ЄС, США, Австралії, Канади. Ці країни
звинувачували Японію у демпінгових цінах з багатьох товарних позицій.
Досвід зовнішньоекономічної діяльності свідчить про те, що доводити
країни до стану “торгівельної війни” небезпечно, бо від цього втрачають
усі країни.

Значна робота з лібералізації торгівлі почала проводитися після другої
світової війни, коли розпочала свою діяльність ГААТ (Генеральна угода
щодо тарифів (мит) і торгівлі 1947 р.). У її статуті йдеться про
піднесення рівня економічного розвитку країн за рахунок значного
зменшення мит, квот та інших бар’єрі для торгівлі, усунення
дискримінації у міжнародній торгівлі, зменшення торговельних бар’єрів
(мит, квот тощо); усі країни одержують статус країн найбільшого
сприяння” – якщо країна піднімає свої мита вище від домовлених рівнів,
то вона мусить компенсувати свої торговельним партнерам їхні економічні
витрати; торговельні конфлікти повинні залагоджуватися за допомогою
консультацій та арбітражу.

Сьогодні ГААТ/СОТ вдалося знизити митні ставки на імпортну продукцію до
10%. Під егідою ГААТ/СОТ країни збираються на чергові збори, щоб
визначити торговельні бар’єри і домовитися про їх усунення, розширити
вільну торгівлю. Зони вільної торгівлі створені США, Канадою і Мексикою;
завдяки діяльності ГААТ/СОТ створюються регіональні торговельні
об’єднання – Європейська асоціація вільної торгівлі, Латиноамериканська
асоціація інтеграції та ін. Україна, як і ряд інших країн СНД, має
статус “спостерігача” і наміри стати членом ГААТ/СОТ, але для цього
треба підняти свою економіку, вдосконалити свою економіку, вдосконалити
правову базу, лібералізувати митне законодавство до норм, які
регламентуються ГААТ/СОТ.

6. Об’єктивна необхідність та умови інтеграції України в сучасну
міжнародну економічну систему.

Торгові можливості і труднощі, що існують між Україною і ЄС, полягають у
невідповідності до вимог Угоди про партнерство і співробітництво, яка
парафована 23 березня 1994 р. обома сторонами. Угода набрала чинності з
1 березня 1998 р. У період до вступу в силу даної угоди існувала тільки
Тимчасова угода про торгівлю з питань, пов’язаних із торгівлею, в тому
виді, в якому вона була прийнята Радою міністрів ЄС 4 грудня 1995 р. Ця
тимчасова угода набрала сили в частині, що стосується питань торгівлі.

Елементи тимчасової угоди. Відповідно до угоди про торгівлю між ЄС і
Україною введено в дію такі положення:

— режим найбільшого сприяння між сторонами — учасницями договору, як це
визначено в ст. 1 Генеральної угоди з тарифів і торгівлі. Проте до 31
грудня 1998 p., або з моменту приєднання України до COT вона має право
користуватися режимом, більш сприятливим у торгівлі з країнами СНД, ніж
це передбачено угодою між Україною і ЄС;

— товари, що імпортуються з іншої країни за домовленістю, розглядаються
як національні товари щодо застосування усіх видів внутрішніх податків;

— застосовуються умови договору деяких статей ГАТТ щодо товарів з інших
країн, із якими є домовленість:

* порядок митного оцінювання відповідно до ст. 7;

* рівень зборів за надання ліцензій і оформлення (ст. 8);

* зобов’язання своєчасно публікувати всі законодавчі акти і постанови,
що стосуються торгівлі, не застосовувати ніяких торгових актів зворотної
дії, менш ефективних, ніж договірні умови, що набрали чинності перед
прийняттям нових рішень, можливість судового перегляду дій, пов’язаних
із митними питаннями (ст. 10);

— застосовуються ринкове орієнтовані ціни в торгівлі між договірними
сторонами;

— право застосовувати антидемпінгові або компенсаційні заходи за
правилами ГАТТ щодо торгівлі з третіми країнами;

— перед тим, як починати діяти, необхідно докласти зусиль для досягнення
конструктивних рішень;

— право вживати заходів для захисту здоров’я громадян, суспільного
порядку і культури (цими заходами не варто зловживати з
протекціоністською метою);

— спеціальні угоди прийняті щодо торгівлі текстилем і одягом, по
торгівлі виробами зі сталі, що підпадають під Європейську угоду вугілля
і сталі, про торгівлю ядерними матеріалами;

— всі розрахунки, що стосуються торгівлі між сторонами — учасницями
договору, можуть проводитись у вільно конвертованій валюті;

— договірні сторони згодні докласти всіх зусиль для того, щоб між
торгуючими сторонами панувала чесна конкуренція.

Крім того, встановлюються і вживаються визначені заходи проти обмеження
конкуренції; уникають виплати субсидій для виробництва товарів, крім
сировини, або для надання послуг, що порушують конкуренцію в торгівлі
між договірними сторонами; у разі запиту сторони інформують одна одну
про систему субсидування або про специфічні гарантовані субсидії;
сторони домовляються щодо монополії державної торгівлі і щодо
забезпечення ліквідації протягом трьох років після підписання даної
угоди дискримінації громадян договірних сторін; протягом трьох років
після набрання чинності цієї угоди стосовно громадських підприємств, що
мають виключні права, забезпечується гарантія незастосування яких-небудь
дій або обмежень, що порушують конкуренцію або завдають шкоди
протилежній договірній стороні; час дії договору, що згадується в
попередніх параграфах, може бути продовжений за згодою сторін.

Можуть також проводитись консультації щодо правил вільної конкуренції та
порушень їх. Зберігаються усі права із вжиття заходів проти обмежень
конкуренції, що суперечать ГАТТ. Україна зобов’язується покращувати
умови дотримання договору про захист інтелектуальної власності з тим,
щоб після закінчення п’ятирічного терміну досягти рівня захисту цих
прав, що існує в Європейському Союзі.

Спеціальний протокол, який додається до Угоди, містить пункти щодо
взаємодопомоги в проведенні митних заходів компетентними органами країн,
що домовляються. Відповідно до цього договору Україні гарантується режим
найбільшого сприяння. Проте ЄС поширює на Україну більшість пільг,
наданих відповідно до Загальної системи преференцій (пільгових тарифів)
для країн, що розвиваються. Відповідно до цієї системи пільг Україна
може експортувати в країни ЄС напівфабрикати і готові промислові товари,
за винятком виробів зі сталі, за зниженими тарифними ставками або
взагалі без оподаткування на ввезення; аналогічні пільги даються і для
сільськогосподарської продукції (більш 400 найменувань). Протягом 1993
р. тільки в Німеччині таких пільг на ввезення різноманітних товарів було
надано на суму більш 20 млн німецьких марок. У 1995 р. ця цифра досягла
вже 100 млн німецьких марок. Оскільки Німеччина ввозить щорічно
приблизно третину імпорту ЄС, то цей показник для країн Співдружності
складає майже 300 млн німецьких марок, або біля 200 млн дол. США.

Договір про експорт текстилю з України в країни ЄС було підписано 1
січня 1993 p., а набрав чинності з 5 травня 1993 p., оскільки його
необхідно було доробити у зв’язку з прийняттям у ЄС нових країн-учасниць
(Фінляндії, Швеції й Австрії). Дещо пізніше, 9 листопада 1995 р. його
дія була продовжена відповідно на період із 1996 по 1999 р. Договір про
постачання текстилю містить також деякі обмеження ввезення Україною на
територію країн ЄС деяких видів текстилю та одягу. Існує подвійний
контроль за дотриманням річних лімітів на ввезення (квот). Відповідно до
договору Україна зобов’язана видавати експортні ліцензії, а в державах —
членах ЄС повинні видаватися відповідні імпортні ліцензії. Для переробки
європейського текстилю в готовий одяг передбачені окремі поставки в
межах річних квот. Відповідно до першої річної угоди 1993 р. таких квот
було 33. Крім того, застосовувалися обмеження на шістнадцять видів
продукції. Ця угода про текстиль припускає 28 квот з експорту і 13
обмежень на переробку в одяг матеріалів, що надходять із ЄС. Відповідно
до цієї угоди передбачається збільшення квот, згідно з попитом,
приблизно на 4,5 % щорічно. Зі свого боку, Україна погоджується не
збільшувати мито на тканини й готовий одяг і не вводити імпортних квот
на ці види продукції на весь період дії даної текстильної угоди.
Аналогічну угоду було підписано і про вироби зі сталі, експорт яких з
України в країни ЄС обмежений приблизно до 200 тис. т на рік.

Попередньо також розглядалися антидемпінгові заходи в рамках ГАТТ щодо
торгівлі між Україною і ЄС. У такий спосіб європейська комісія
ініціювала ряд антидемпінгових акцій відносно України. В результаті Рада
міністрів ЄС у 8 випадках вжила антидемпінгових заходів щодо України.
Відповідно до щорічної доповіді Європейської комісії з антидемпінгової
політики антидемпінгові заходи було почато стосовно 8 % обсягу
двосторонньої торгівлі між Україною і країнами ЄС. Проведення
антидемпінгових процедур може поставити під сумнів торгівлю готовими
продуктами; антидемпінгові заходи в багатьох випадках узагалі можуть
призупинити торгові відносини.

Тимчасова угода ґрунтується на важливих для України умовах Генеральної
угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) і дуже важлива для забезпечення саме
двосторонньої торгівлі, а також митного оцінювання, відслідковування
руху товарів, вартості ліцензійних пільг і виконання всіх інших
необхідних формальностей відносно ведення торгових операцій, публікації
законів, що регулюють торгівлю, порядку їхнього застосування й
оскарження в суді, а також антидемпінгових і компенсаційних заходів.

Інші заходи поряд зі статтями про «можливу відмову», про заборону
ввезення понад виділену квоту певних видів текстилю і виробів зі сталі
для ЄС також визначені Тимчасовою угодою. Відповідно до цієї Угоди
Україна бере на себе цілий ряд зобов’язань, ідентичних або подібних до
тих, що вона повинна буде взяти на себе у випадку вступу повноправним
членом до ГАТТ/СОТ. До числа таких зобов’язань належить і приведення
відповідно до вимог ЄС законодавства щодо захисту інтелектуальної
власності. Для приведення законодавчих актів у відповідність до вимог ЄС
існує відповідний орган — Змішана комісія, де і можуть бути вирішені всі
спірні питання, що стосуються ведення торгових операцій.

Пропозиції ЄС, що містяться в Тимчасовій угоді, безсумнівно, носять
обмежувальний характер. ЄС використовує всі можливості для того, щоб
обмежити ввезення у країни Співтовариства таких товарів, як тканини,
готовий одяг, продукція сталеливарної промисловості, незважаючи на
постійне зростання попиту на ці товари. Минулий досвід показує, що
Україна могла тільки спробувати протестувати щодо деяких обмежень на
ввезення своїх товарів до країн ЄС. Водночас необхідно зазначити, що
двосторонні перевірки, проведені протягом року, не могли не позначитися
негативно на торгівлі цими групами товарів. Природно, що у разі
скасування обмежень її обсяги могли б істотно зрости.

Антидемпінгова політика ЄС досить складна і трудомістка, вона вже
знайшла свій відбиток у деяких законодавчих актах, прийнятих Україною, і
виступає потужним обмежувачем для українського експорту. Важливо також
зазначити, що антидемпінгові санкції вводяться навіть у тому разі, якщо
порушений тільки один з показників антидемпінгових правил.

У зв’язку з тим, що значну частину експортного потенціалу України
становлять продукти сільськогосподарського виробництва, а також з огляду
на політику ЄС щодо цієї групи товарів, можна сказати, що перспективи
України на сільськогосподарському ринку країн ЄС виглядають досить
песимістично. Проникнення України на європейські ринки
сільськогосподарських товарів стане можливим тільки у випадку набуття
чинності в повному обсязі угод, прийнятих під час Уругвайського раунду.

Після набуття чинності 1 березня 1998 р. Угоди про партнерство і
співробітництво, ратифікованої сторонами — учасницями договору, стан
справ може змінитися докорінно, і Європа, нарешті, відчинить свої двері
для України.

У ст. 4 Угоди про партнерство і співробітництво йтиметься про можливість
утворення зони вільної торгівлі між ЄС і Україною. Природно, що
прийняття такого рішення займе чимало часу, оскільки потребує детальної
проробки.

Список використаної літератури

Буглай В.Г., Ливенцев Н.Н. Международние экономичиские отношения. – М.,
1996.

Ігор Бураковський, Теорії міжнародної торгівлі. – Київ 1996.

Киреев А.П. Международная экономика. – М.МОЛ. 1993.

Кредисов А.И., Управление внешнеэкономической деятельностю. – К.,
1997.

Левшин Ф.М., Мировой рынок: коньюктура, цены и маркетинг. – М., МОЛ.
1993.

Международные экономические отношения: / Под ред. В.Е. Рыбалкина. М.
1999.

7. Международная торговля: финансовые операции, страхование и другие
услуги:./ Под ред. Гольцберга. Пер. с англ. – К., 1994.

Філіпенко А., Франклін Р. Рут. Міжнародна торгівля та інвестиції. ( пер.
з англ. – К., 1998.)

Хасбулатов Р.И., Мировая экономика. Т2. М. 2001.

Циганкова Т.М., Петрашко Л.П., Кальченко Т.В., Міжнародна торгівля.
Навчальний посібник. К. 2001.

PAGE

PAGE 19

СТРУКТУРА МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ.

Існування міжнародної економіки проявляється через ряд її конкретних
форм, закономірностей, механізми і тенденції розвитку яких є предмети
скрупульозного вивчення.

Умовна структура міжнародної економіки може бути ображена схемою (табл..
1)

Міжнародний поділ праці

Світовий ринок

8

9

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *