.

Неоголістська стратегія Франції під час Іракської кризи (2002-2003 рр.) (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1377
Скачать документ

Реферат на тему:

Неоголістська стратегія Франції під час Іракської кризи (2002-2003 рр.)

В умовах двополюсного світового порядку, який утвердився після
закінчення Другої світової війни, особливу роль відігравала Франція.
Президент Шарль де Голь – засновник та лідер П’ятої республіки
сформулював національну ідею, цілісну політичну філософію, стрижнем якої
стала ідея „національної величі” Франції. Центральне місце серед
державних пріоритетів мала зайняти зовнішня політика, підпорядкована
двом основним цілям. Для Франції – це національна незалежність,
побудована на сильній державі та відповідному воєнному потенціалі,  а
для світу в цілому – боротьба за зміну міжнародного порядку.

Незалежність  для Франції за Ш. де Голем – це свобода дій, політика
неприєднання. Світову систему президент Франції бачив як багатополюсну,
а основою міжнародних відносин вважав принцип рівноваги. Багатополюсний
світ з погляду Шарля де Голя – це гарантія миру для людства. Але
рівновага не визначається співвідношенням воєнних потенціалів. Вона
розумілася  Ш. де Голем як відмова від гегемонії наддержав, від диктату
блоків, від необхідності приєднання до блокової політики і передбачала
особливу систему цінностей. Важливим кроком до такої рівноваги він
вважав політичне об’єднання Західної Європи, яка протистоїть гегемонії
наймогутніших держав. Ці принципи зовнішньої політики Франції, закладені
Шарлем де Голем, стали основою її зовнішньополітичної ідентичності та не
втратили своєї актуальності й декілька десятиріч потому.

Зовнішньополітичний курс за часів П’ятої республіки у Франції визначався
президентом, який згідно конституції зберігає за собою „сектор особливої
компетенції” в галузі оборони та безпеки. Кожен новий президент П’ятої
республіки підтверджував свою відданість ідеї спадкоємності у зовнішній
політиці [2, 73].

В 1995 році до влади повернулися голісти. За президента Жака Ширака
голістська тенденція французької зовнішньої політики укріпилася. Францію
не влаштовувало глобальне політичне лідерство США, вона не погоджувалася
з тактикою силового тиску і стратегією „превентивних ударів”. Як і за
часів Шарля де Голя Франція виступала проти гегемоністської політики, за
систему цінностей, яка поділяється усім міжнародним співтовариством.

j

?????????U?ий ООН застосувала до Іраку, ускладнював їх діяльність і
обмежував забезпечення  французької економіки іракською нафтою. Тому
Франція постійно виступала за зняття санкцій з Іраку. Разом з тим
Франція висловлювалася за жорсткий контроль з боку ООН за діяльністю
Іраку в сфері засобів масового знищення.

Втім коли почали виникати труднощі в роботі експертів ООН, створювані
іракськими властями, і почала вимальовуватися перспектива збройного
втручання США в Ірак без мандату ООН, проблема набула для Франції
особливої політичної значущості. Президент Жак Ширак, чиєю прерогативою
було здійснення зовнішньої політики, активно виступив проти
односторонніх дій США, здатних суттєво підірвати престиж ООН [3]. На
противагу намаганню США використати будь-яку можливість для відкриття
воєнних дій проти Іраку, Франція сприяла прийняттю такої резолюції ООН
(№1441, 8 листопада 2002 р.), в яку не був вбудований механізм
автоматичної війни з Іраком, якщо він відмовиться співробітничати з
інспекторами ООН [1, 371]. У подальшому позиція Ж. Ширака залишилася
непохитною: ніякі воєнні дії без відповідного рішення Ради Безпеки ООН є
неприпустимими [4].

Президент Франції відмовився від участі у фінансовій підтримці воєнної
операції проти Іраку, так і не погодився на відправку французького
військового контингенту в район конфлікту.

В лютому  2003 р. Франція разом Бельгією та Німеччиною заблокувала
пропозицію США про розташування на території Туреччини розвідувальних і
протиповітряних засобів НАТО в умовах воєнної операції в Іраку  [5].
Разом з Німеччиною і Росією, за допомогою резолюції ООН №1483,  Франція
поставила під контроль процес використання  іракської нафти, підтримала
ідею використання окупаційних військ для відновлення Іраку  [1,
365-378].

В цілому ж, не займаючи відкритої антиамериканської позиції, Франція в
особі президента Ж. Ширака продемонструвала  прихильність до традиційної
голістської лінії на незалежність зовнішньої політики. Стратегічна лінія
Франції під час іракської кризи характеризувалася як антивоєнна,
об’єктивно спрямована на стабілізацію ситуації в Іраку,  на перетворення
Євросоюзу на один з полюсів багатополярного світу, на  силу, що блокує
потужність США у світовій політиці. 

Література:

Маначинский А.Я. Ирак: тайные пружины войны. – К.: Изд. дом  «РУМБ»,
2005. – 416 с.

Обичкина Е.О. Голлистская традиция в современной французской
дипломатии//Новая и новейшая история. – 2004. – №6. – С.66-78.

Le Monde, 25 septembre 2002.

Le Monde, 13 novembre 2002.

Le Monde, 29 mai 2004.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020