.

Міжнародна торгівля (контрольна)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
0 2607
Скачать документ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни “Міжнародна торгівля”

Зміст

1. РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ТОРГІВЕЛЬНИХ ВІДНОСИН ПЕРЕДБАЧЕНИХ УГОДОЮ
ГАТТ.

2. МЕТОДИ ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ КРАЇНИ

1. Регулювання міжнародних торгівельних відносин передбачених угодою
ГАТТ.

Генеральна угода про тарифи і торгівлю (ГАТТ) є багатостороннім
обов’язковим договором, що складається з чотирьох частин. У першій (ст.
І “Загальний режим найбільшого сприяння нації” і ст. II “Списки
поступок”) містяться положення про безумовний режим найбільшого сприяння
у взаємних торговельних поступках. Друга частина (статті III – XXIII)
містить норми, що регулюють торговельно-політичний режим взаємної
торгівлі між країнами-учасницями. Третя частина (статті XXIV – XXXV)
здебільшого стосується процедурних питань, пов’язаних із застосуванням
Угоди. У четвертій (статті XXXVI – XXXVIII) регулюються умови участі
країн, що розвиваються.

ГАТТ виконує такі функції:

1) діє як комплекс узгоджених на багатосторонній основі “правил
поведінки в торгівлі”;

2) виконує роль форуму для торговельних переговорів, спрямованих на
лібералізацію торгівлі і забезпечення її більшої передбачуваності через
відкриття національних ринків або зміцнення і розширення самих правил;

3) виконує роль міжнародного “суду”, що дає змогу урядам тієї або іншої
країни розв’язати суперечності з іншими країнами – членами ГАТТ.

ГАТТ ЯК МІЖНАРОДНА ОРГАНІЗАЦІЯ. ГАТТ було створено в 1946 р. на
тимчасовій основі. Головною метою була підготовка проекту статуту
Всесвітньої торговельної організації (ВТО), що мала стати
спеціалізованим органом ООН. Статут повинен був містити положення, що
регулюють питання світової торгівлі, зайнятості населення, обмежувальної
ділової практики, міжнародних інвестицій, послуг тощо.

У 1946 р. почалися переговори з тарифних проблем із метою ліквідації
протекціоністських заходів, упроваджених на початку 30-х років під час
“Великої депресії”. Результатом першого раунду переговорів стало
прийняття 45 тис. тарифних поступок, що стосувалися більш як 1/5
світової торгівлі або загальної її суми в розмірі 10 млрд дол.
Досягнення цього результату стало можливим завдяки тому, що учасники
переговорів застосовували деякі правила, закладені в проект ВТО. Ці
правила і торговельні поступки стали відомі як Генеральна угода про
тарифи і торгівлю.

30 жовтня 1947 р. у Женеві 23 країни – засновниці ГАТТ підписали Угоду,
у якій зафіксували тарифні поступки, узгоджені на перших багатосторонніх
торговельних переговорах, а також цілу серію правил, розроблених для
захисту цих поступок від негативного впливу обмежувальних заходів у
торгівлі. 1 січня 1948 р. Генеральна угода про тарифи і торгівлю набрала
чинності.

У 1948 р. на Конференції ООН з торгівлі і зайнятості був узгоджений
Статут ВТО, проте процес його ратифікації зволікався, а потім узагалі
став неможливим у зв’язку з відмовою США зробити це. У результаті,
незважаючи на тимчасовий характер діяльності ГАТТ, вона залишається, по
суті, єдиним унікальним багатостороннім механізмом регулювання
міжнародної торгівлі.

Практична робота ГАТТ здійснюється з допомогою серії багатосторонніх
торговельних переговорів, або торговельних раундів. В основі їх лежить
пакетний метод, що має низку переваг.

По-перше, учасники переговорів можуть досягати успіхів з широкого кола
проблем.

По-друге, поступки, на котрі важко було б піти окремо, набагато легше
зробити в рамках пакета.

По-третє, країни, що розвиваються, як менш потужна економічна сторона
мають більше шансів впливати на багатосторонню систему в контексті
раунду, ніж у разі двосторонніх переговорів із найбільшими торговельними
державами. І, нарешті, у рамках глобального підходу зростає можливість
проведення загальної реформи в деяких політичних сферах світової
торгівлі.

HYPERLINK “http://enbv.narod.ru/text/Econom/uzed/str/” \l “123”
Діяльність ГАТТ будується згідно з певними принципами, основними серед
яких є такі.

ТОРГІВЛЯ БЕЗ ДИСКРИМІНАЦІЇ. Цей принцип, що випливає з широко відомого
застереження про “режим найбільшого сприяння”, полягає в тому, що
торгівля повинна здійснюватися на недискримінаційній основі. Всі
сторони, що домовляються (договірний характер ГАТТ настільки важливий,
що її члени називаються Договірними Сторонами), зобов’язані надавати
одна одній такі самі сприятливі умови щодо митних зборів на імпорт і
експорт, як і ті, що вони надають якійсь іншій країні. Інакше кажучи,
кожна країна не повинна надавати іншій країні особливих торговельних
переваг або застосовувати стосовно неї дискримінаційний підхід. Усі
рівні й усі користуються перевагами, що виникають унаслідок певного
зниження торговельних бар’єрів. Винятки із загальних правил можливі лише
в деяких особливих випадках.

Ще одна стаття, що стосується питання недискримінації, вимагає, щоб
товарам після їх надходження на ринок надавався не менш сприятливий
режим, ніж аналогічним товарам, виробленим у самій країні. Це
називається “національним режимом”.

ЗАХИСТ ЧЕРЕЗ ТАРИФИ. ГАТТ не забороняє захисту національної
промисловості. Проте інший принцип передбачає, що такий захист має
базуватися загалом на митних зборах, а не на інших комерційних заходах.
Для цього необхідно чітко визначити обсяг захисту і звести до мінімуму
пов’язане з ним викривлення в торгівлі.

СТІЙКА ОСНОВА ТОРГІВЛІ. Стійка і передбачена основа торгівлі
забезпечується, зокрема, “обов’язковістю” тарифних рівнів, узгоджених
договірними сторонами. Ці обов’язкові правила зазначені для кожної
країни в тарифних таблицях, що становлять невід’ємну частину Генеральної
угоди. Існує положення про можливість перегляду консолідованих тарифів,
проте встановленню більш високих тарифів заважає вимога про компенсацію
будь-якого підвищення.

СПРИЯННЯ СПРАВЕДЛИВІЙ КОНКУРЕНЦІЇ. ГАТТ у жодному разі не є
“організацією вільної торгівлі”, як її іноді називають, оскільки у
певних випадках вона допускає зміну тарифів і застосування інших засобів
захисту. Ця організація переважно займається питаннями відкритої,
справедливої і вільної конкуренції. Так, значна частина діяльності ГАТТ
стосується проблем субсидій і демпінгу.

КІЛЬКІСНІ ОБМЕЖЕННЯ ІМПОРТУ. Загальна заборона кількісних обмежень є
основним положенням ГАТТ. Воно було розроблене тоді, коли подібні
обмеження застосовувалися досить часто і були, мабуть, головною
перешкодою в розвитку світової торгівлі. На сучасному етапі кількісні
обмеження в розвинутих країнах менш поширені. Проте вони застосовуються
в торгівлі сільськогосподарськими товарами, текстилем, сталлю і деякими
іншими товарами, більшість з яких становлять експортний інтерес країн,
що розвиваються.

Головним винятком із загальних правил ГАТТ щодо кількісних обмежень є
дозвіл застосовувати їх на випадок труднощів із платіжними балансами.
Проте навіть у цьому разі обмеження не можуть бути більш значними, ніж
цього вимагає захист платіжного балансу. Вони повинні поступово
скорочуватися і скасовуватися в міру зникнення потреби в них.

У межах ГАТТ регулярно проводяться консультації з країнами, що
розвиваються, під час яких установлюються або посилюються імпортні
обмеження залежно від стану платіжного балансу. У разі, коли
дозволяється використовувати кількісні обмеження, вони повинні
застосовуватися на недискримінаційній основі.

“ВИНЯТКИ”: МОЖЛИВОСТІ ДІЙ У НАДЗВИЧАЙНИХ ОБСТАВИНАХ. Відповідними
статтями ГАТТ передбачена процедура “винятків”, спираючись на котрі
будь-яка країна може просити скасувати конкретні зобов’язання в рамках
ГАТТ, якщо це обґрунтовано її економічними, торговельними обставинами.

Іноді уряди окремих країн доходять висновку, що в них немає іншого
виходу, крім як забезпечити тимчасовий захист національної промисловості
від імпорту. Правило так званого “захисного застереження” ГАТТ (ст. XI)
передбачає подібні дії у разі чітко визначених обставин. Договірна
сторона може встановити обмеження на імпорт або тимчасово анулювати
тарифні поступки щодо товарів, які імпортуються у великій кількості і
завдають або можуть завдати збитків конкуруючим вітчизняним виробникам
продуктів.

РЕГІОНАЛЬНІ ТОРГОВЕЛЬНІ ДОМОВЛЕНОСТІ. У міжнародній торговельній
практиці застосовуються торговельні домовленості, у межах яких група
країн погоджується ліквідувати або зменшити бар’єри, пов’язані з
імпортом з однієї країни в іншу.

У статті XXIV Генеральної угоди визначається важливість тісної
інтеграції національних економік шляхом більш вільної торгівлі. Саме
тому такі домовленості допускаються як виняток із загальних правил
режиму найбільшого сприяння за умови дотримання деяких жорстких
критеріїв. Ці правила передбачають, що подібні домовленості повинні
сприяти торгівлі між заінтересованими країнами, не створюючи при цьому
бар’єрів для торгівлі з зовнішнім світом. Проте регіональна інтеграція
повинна доповнювати багатосторонню торговельну систему, а не загрожувати
їй.

Таким чином, головна мета Угоди – повна лібералізація торгівлі,
включаючи і ліквідацію нетарифних обмежень. Основним інструментом
досягнення цієї мети і реалізації принципів ГАТТ стають багатосторонні
переговори.

Значна частина статей Угоди присвячена використанню засобів, які ГАТТ
може застосовувати в процесі реалізації своєї торговельної політики:
податки, субсидії, антидемпінгові і компенсаційні митні збори,
обмеження. Крім того, регулюються питання, пов’язані з державною
монополією, участю державних підприємств у торгівлі тощо. Передбачаються
також захисні застереження і консультації для врегулювання спорів між
сторонами.

Положення першої, третьої і четвертої частин Генеральної угоди мають
обов’язковий характер, а частини другої – у тих межах, що не суперечать
національному законодавству країни-учасниці.

ЯК ПРАЦЮЄ ГАТТ. Діяльність ГАТТ здійснюється представниками урядів –
договірними сторонами. Водночас, по суті, вона пов’язана з щоденною
промисловою і комерційною діяльністю. Торговельна політика і переговорні
позиції формуються в столицях країн-учасниць, причому приватні фірми,
комерційні організації, а також виробники й інші групи, що вдаються до
лобіювання, роблять значний консультативний внесок.

Більшість країн мають дипломатичні місії в Женеві, як правило, очолювані
спеціальним послом при ГАТТ. Офіційні співробітники місій беруть участь
у роботі численних переговорних і адміністративних органів у
штаб-квартирі ГАТТ. Іноді безпосередньо зі столиць направляються
експерти, з тим щоб викласти позиції урядів з тих чи інших проблем. В
окремих випадках проводяться наради на рівні міністрів.

Вищим органом ГАТТ є сесії договірних сторін, що проводяться щорічно. У
період між сесіями поточні і термінові питання вирішуються Радою
представників. Рада засідає до дев’яти разів на рік. До порядку денного
вносяться різні питання, зокрема ті, що стосуються двосторонніх
торговельних спорів, приєднання нових членів, виключення зі складу ГАТТ
тощо. Рада заслуховує доповіді робочих органів та ін.

Основні постійні комітети ГАТТ розробляють конкретні угоди відповідно до
Токійського раунду; розглядають питання, котрі становлять особливий
інтерес для країн, що розвиваються; вивчають положення в країнах, які
використовують торговельні обмеження для захисту свого платіжного
балансу; розглядають питання тарифів і бюджету ГАТТ тощо.

Для вирішення поточних проблем створюються робочі комісії: для розгляду
заяв про приєднання до ГАТТ; для перевірки відповідності підготовлених
ГАТТ угод зобов’язанням за ГАТТ; для розгляду питань, з яких договірні
сторони можуть у майбутньому прийняти загальні рішення та ін. Крім того,
Рада й інші органи можуть створювати групи для підготовки рішень щодо
торговельних спорів.

Рішення ГАТТ, як правило, ухвалюються на основі консенсусу, а не
голосуванням. Голосування проводиться дуже рідко, причому кожна
договірна сторона має один голос, і рішення приймаються простою
більшістю. В окремих випадках, наприклад для одержання дозволу не
виконувати ті або інші зобов’язання за Генеральною угодою, потрібна
наявність кворуму більшістю в дві третини голосів.

УРЕГУЛЮВАННЯ ТОРГОВЕЛЬНИХ СПОРІВ. Фундаментальне значення в роботі ГАТТ
мають консультації, примирення, урегулювання спорів. Як великі, так і
малі країни можуть звертатися в ГАТТ із проханням про справедливе
вирішення спорів, якщо вони вважають, що їхні права за Генеральною
угодою порушуються або підриваються іншими членами. Така система
закладена в статтях XXII і XXIII Генеральної угоди. У цих статтях значна
увага приділяється двостороннім консультаціям як першому кроку до
врегулювання спорів. На практиці більшість спорів вирішується саме на
етапі двосторонніх консультацій. Проте у разі неможливості вирішення їх
на двосторонній основі можуть бути використані послуги спеціальних груп
ГАТТ.

Група, як правило, складається з трьох експертів із країн, що не мають
власних інтересів щодо даної проблеми. Вони діють як своєрідний суд,
вислуховуючи обидві договірні сторони і думку заінтересованих сторін.
Рішення ухвалюється на основі інтерпретації самої Генеральної угоди і
прецедентів.

Запропонована Раді доповідь містить висновки по суті проблеми, а її
підсумкові пункти – рекомендації. Якщо Рада підтверджує доповідь групи,
а це зазвичай робиться на основі консенсусу, то заінтересовані сторони
зобов’язані діяти відповідно до її висновків і рекомендацій.

Якщо сторона, що є порушником Угоди, не виконує рекомендацій, то
потерпіла сторона може вимагати в членів ГАТТ дозволу на застосування
відповідних заходів. На практиці був тільки один випадок, коли було
визнано необхідним вирішити проблему, вживши певних заходів.

Сьогодні групи ГАТТ розглядають щорічно до 12 заяв. Як правило, розгляд
відбувається протягом 12 місяців, причому половину витраченого часу – це
робота самої групи, а друга половина – процедури Ради і консультації з
участю сторін у спорі. Заяви розглядаються значно швидше у разі
застосування більш спрощеної системи, що була застосована після
проведення середньотермінового огляду Уругвайського раунду.

СПОСТЕРЕЖЕННЯ ЗА НАЦІОНАЛЬНОЮ ТОРГОВЕЛЬНОЮ ПОЛІТИКОЮ. ГАТТ не в змозі
враховувати всі дії, закони або положення своїх членів. Проте
спостереження за національною торговельною політикою є надзвичайно
важливим видом діяльності.

У більшості угод у рамках ГАТТ містяться положення, що вимагають,
наприклад, розгляду відповідними комітетами ГАТТ нових антидемпінгових
або компенсаційних законів, нових технічних стандартів, що стосуються
торгівлі, нових імпортних ліцензійних угод або результатів міжнародних
тендерів на контракти щодо державних закупок.

Іноді органи ГАТТ вивчають торговельні заходи промислове розвинутих
країн, що впливають на експорт країн, що розвиваються; на стан їх
платіжного балансу, а також торговельні обмеження на текстиль і одяг,
установлені відповідно до Угоди на різні види волокон. Рішеннями Ради
створюються спеціальні групи з вивчення нових угод із питань вільної
торгівлі, а також торговельної політики країн, що приєдналися до ГАТТ.

Найважливішою подією в спостережній діяльності ГАТТ є введення з
середини 1989 р. спеціального Механізму огляду торговельної політики.
Цей Механізм створив основу для першого всеохоплюючого розгляду членами
ГАТТ торговельної і суміжної політики окремих країн. Його мета полягає у
збільшенні транспарентності торговельної політики і практики, з тим щоб
поліпшити якість громадських обговорень цих питань і забезпечити
створення багатосторонньої торговельної системи в цілому.

Огляди проводяться на регулярній основі. Огляди Європейського союзу,
США, Японії і Канади – чотирьох лідерів світової торгівлі – проводяться
раз у два роки, а інших договірних сторін – раз у чотири або шість
років.

Розгляди проводяться Радою ГАТТ на основі двох доповідей. Одна доповідь
готується урядом країни, а друга – Секретаріатом ГАТТ. Надалі ці
доповіді, а також висновки засідання Ради публікуються, і їх можна
одержати безпосередньо в Секретаріаті або через акредитованих ГАТТ
агентів у справах продажу. Протягом двох років були проведені огляди 16
країн, включаючи всіх лідерів світової торгівлі.

ПРИЄДНАННЯ ДО ГАТТ. Звичайний шлях приєднання до ГАТТ пов’язаний із
тривалим процесом розгляду й обговорення документів. Після одержання
Радою ГАТТ офіційної заяви з проханням про приєднання Рада приймає
рішення про створення робочої групи. Останній доручається проведення
аналізу поточної торговельної і пов’язаної з торгівлею політики країни,
що подала заяву; розглядаються можливі напрямки політики цієї країни на
перспективу, особливо у випадках проведення економічних реформ, і
обговорюються умови висновків протоколу про приєднання.

Аналіз торговельної політики проводить спеціальна робоча група на основі
меморандуму, що його готує країна, яка подає заяву. Потім переговори
щодо приєднання готуються у двох напрямках. Робоча група концентрується
на визначенні основних умов приєднання, котрі іноді включають
зобов’язання щодо загальної лібералізації політики в межах установлених
термінів.

Крім того, країна, що подала заяву, проводить двосторонні переговори з
іншими договірними сторонами стосовно тарифних та інших поступок, що
ввійдуть у список до протоколу про приєднання. Саме в межах цього
процесу визначаються конкретні вигоди, що одержать інші країни – члени
ГАТТ від нового члена, і досягається баланс прав і зобов’язань.

Обидва ці аспекти відбиваються у доповіді, котру робоча група подає
Раді. Потім умови, ухвалені Радою, ставляться на голосування, і питання
вважається вирішеним у тому разі, якщо дві третини країн-учасниць
проголосують позитивно. Після цього країна, що приєдналася, може
підписати протокол, і приєднання підтверджується через 30 днів, якщо не
потрібна процедура ратифікації.

Інша, спрощена процедура приєднання застосовується відносно країн, що
розвиваються.

СЕКРЕТАРІАТ ГАТТ. До Секретаріату ГАТТ входить приблизно 400 осіб.
Місцезнаходження – Женева (Швейцарія). Його очолює Генеральний директор.
Секретаріат обслуговує постійні органи ГАТТ, а також сприяє технічній
допомозі країнам, що розвиваються. Спеціалісти у сфері економіки і
статистики аналізують показники торгівлі і торговельну політику, а
юридичний персонал надає допомогу у вирішенні торговельних спорів,
пов’язаних з інтерпретацією правил і прецедентів ГАТТ. Бюджет ГАТТ
становить біля 75 млн швейцарських франків, причому країни-члени роблять
свої внески відповідно до їх часток у світовому обсязі торгівлі
товарами.

У Пунта-дель-Есте міністри прийняли Декларацію, що являє собою єдиний
політичний документ, який складається з двох частин.

Перша частина належить до переговорів щодо торгівлі товарами. У ній мова
йде про завдання подальшої лібералізації і розширення світової торгівлі,
зміцнення ролі ГАТТ й удосконалення багатосторонньої торговельної
системи, підвищення сприйнятливості ГАТТ до змін міжнародного
економічного середовища і заохочення співробітництва в зміцненні
взаємозв’язків між торгівлею й іншими напрямками економічної політики,
що відбиваються на зростанні і розвитку.

У другому розділі розкривається мета нового комплексу правил стосовно
торгівлі послугами.

У грудні 1988 р. у Монреалі (Канада) відбулася нарада на рівні міністрів
у рамках Комітету з торговельних переговорів з питання
середньострокового огляду. В 11 із 15 переговорних проблем були
досягнуті домовленості про подальше проведення Раунду. Міністри також
досягли домовленостей з пакету поступок щодо тропічних продуктів, з
низки заходів, що стосуються упорядкування системи врегулювання спорів і
нового механізму огляду торговельної політики, у межах якого торговельна
політика окремих договірних сторін ГАТТ підлягає постійній або
регулярній оцінці.

Усі ці положення на тимчасовій основі були прийняті в 1989 р. У квітні
1989 р. Комітет з торговельних переговорів провів нараду в Женеві, на
якій вдалося укласти середньострокові угоди з решти чотирьох
переговорних проблем: сільське господарство; захисні застереження;
текстиль і одяг; інтелектуальна власність.

Передбачалося, що Раунд закінчиться нарадою на рівні міністрів у рамках
Комітету з торговельних переговорів у грудні 1990 р. у Брюсселі. Проте
виявилося неможливим досягти домовленостей про зобов’язання щодо
скорочення державної фінансової підтримки й обмежень до доступу на ринки
в галузі сільськогосподарського виробництва. Тому було прийнято рішення
про продовження Уругвайського раунду.

Значний внесок в успішне завершення Уругвайського раунду було зроблено
під час Токійської зустрічі країн “Великої сімки” улітку 1994 р.
Принципові домовленості, досягнуті на цій зустрічі країнами
“чотирикутника” (США, Японія, Європейське Співтовариство, Канада),
створили об’єктивні передумови для успішного завершення раунду.
По-перше, сторони домовилися про зменшення на 1/3 тарифів на більшість
промислових товарів (середньозважений імпортний тариф, застосовуваний
країнами – членами ГАТТ, становить 4,7%). По-друге, досягнута
домовленість про скорочення на 50% тарифів на більш “вразливі” товари
(вироби зі скла, текстилю). По-третє, запропоновано взагалі не
застосовувати тарифи щодо продукції сталеливарної, фармацевтичної і
деяких інших галузей виробництва. Головним результатом зустрічі “Великої
сімки” було ухвалення рішення про необхідність використання всіх
необхідних зусиль для закінчення Уругвайського раунду до 15 грудня 1994
р.

З 11 по 16 квітня в місті Марракеш (Марокко) на рівні міністрів
закордонних справ, економіки, торгівлі проходила міжнародна конференція
за результатами Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних
переговорів, у роботі якої взяли участь представники біля 140 країн і
більш ніж 30 найважливіших міжнародних організацій. Відбулося підписання
22 міжнародних конвенцій і угод. До найважливішого можна віднести:
Договір про створення Всесвітньої торговельної організації (ВТО), ГАТТ
1994, Угода про сільське господарство, Угода про торговельні аспекти, що
стосуються інвестицій, послуг, інтелектуальної власності та ін.

2. Методи оцінки ефективності зовнішньої торгівлі країни

Відповідно до цього управління зовнішньоекономічною діяльністю можна
подати у вигляді макроекономічної та світогосподарської її частин.

Обидві ці частини створюють середовище, в якому самостійним розділом є
управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємств. Зростання в
останні роки значущості міжнародної інвестиційної діяльності обумовлює
необхідність розгляду як окремого розділу і менеджменту міжнародних
підприємницьких проектів.

Багатосегментність управління зовнішньоекономічною діяльністю не
виключає, однак, наявності критерію, що визначає підсумкову її
ефективність. Таким, на наш погляд, є стан макроекономіки і, зокрема,
зовнішньоекономічної сфери як складової сукупного попиту.

На практиці оцінка ефективності зовнішньоекономічної політики і
регулювання ґрунтується на внеску цієї сфери у зростання сукупного
попиту й кількісно виражається абсолютними річними значеннями чистого
експорту (сальдо платіжного балансу) і показниками його ваги у валовому
національному продукті.

Формула сукупного попиту Кейнса демонструє роль і місце
зовнішньоекономічної сфери у формуванні сукупного попиту:

ВНП = С + І + G + (Е – М),

де С – споживчий попит;

I – інвестиційний попит;

G – державні витрати;

E – експорт;

М – імпорт.

Зовнішньоекономічне управління на національному і світогосподарському
рівнях охоплює такі галузі і процеси економічного життя:

* імпорт і експорт (у тому числі методи, види та форми операцій щодо їх
здійснення);

* валютні ринки, об’єкти, механізми та інструменти валютного
регулювання;

* іноземні інвестиції та інвестиційні інституції;

* вільні економічні зони;

* міжнародні фінансові організації (у тому числі напрямки й умови
діяльності);

* міжнародні товарні ринки (товарні біржі, товарні аукціони, торги,
ярмарки, виставки).

Управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства включає:

* розроблення ринкової стратегії фірм різних видів і форм власності;

* проведення маркетингових досліджень на зовнішньому ринку;

* укладання та виконання міжнародного контракту в комерційній
діяльності;

* ціноутворення на зовнішньому ринку;

* засоби, кошти і форми платежів у міжнародних розрахунках;

* облік зовнішньоекономічних операцій (експорт та імпорт товарів);

* забезпечення транспортування вантажів у зовнішній торгівлі;

* страховий захист вітчизняних та зарубіжних учасників різноманітних
форм міжнародного співробітництва.

Як розділ управління зовнішньоекономічною діяльністю менеджмент
підприємницьких проектів передбачає:

* розроблення бізнес-плану підприємства, виходячи з його цілей, аналізу
виробничого потенціалу і фінансово-планової діяльності, а також аналізу
оточення (стану галузі, ринку, конкуренції);

* прийняття інвестиційних рішень на основі існуючих методів оцінки
інвестицій і фінансового аналізу інвестиційних проектів;

* вироблення стратегії, тактики і техніки залучення інвестора до
реалізації проекту.

Якщо обсяг зовнішньоторговельних операцій у фірми незначний і основна
частина продукції реалізується на зовнішньому ринку, то для здійснення
зовнішньоторговельних операцій вона використовує торговельний апарат,
призначений для роботи на внутрішньому ринку.

При збільшенні зовнішньоторговельних операцій створюється спеціальний
експортний відділ, що не входить до складу внутрішнього збутового
апарату. Він, як правило, складається з таких підрозділів:

* функціональні сектори (торговельно-договірний, валютний, калькуляції,
транспорту, реклами) вивчають відповідні функціональні питання, готують
керівництву необхідні відомості про умови здійснення
зовнішньоторговельних операцій, надають кваліфіковані консультації;

* територіальні сектори приділяють увагу всім питанням торгівлі з певною
групою країн незалежно від номенклатури товару;

* галузеві сектори займаються питаннями торгівлі лише якимось окремим
товаром або дуже близькою за характером групою товарів.

Іноді замість експортних відділів великі фірми мають підрозділи в
закордонних відділеннях, побудовані за регіональним принципом, їм
підпорядковуються всі збутові і виробничі фірми за кордоном. Наприклад,
у “Дженерал Моторз” лише одне закордонне відділення, в американської
компанії “Зінгер” – п’ять.

Для реалізації продукції усіх своїх підприємств великі фірми нерідко
створюють центральний офіс у вигляді юридичне самостійного акціонерного
товариства або дочірньої експортної фірми, при цьому комерційна
діяльність повністю відокремлюється від виробничої. Наприклад,
“Інтернешнл електрик компані” виконує цю роль для “Дженерал електрик
компані”, а дочірня збутова фірма американської компанії “IBM” (з
виробництва ЕОМ), названа “IBM World Trade Corp.”, побудована за
територіальною ознакою і має п’ять закордонних відділень.

Створення таких офісів зі збуту продукції вигідно великим підприємствам.
Формально фірма-мати не відповідає за діяльність цих офісів, що дає
змогу проводити будь-які операції.

Дрібні і середні фірми іноді організовують спільні збутові компанії у
формі експортних асоціацій. Поширеною формою експортних операцій великих
фірм є складальні заводи, їх мають фірми “Зінгер”, “Монтекатіні”,
“Фіат”, “Дюпон”. Фірми, що створюють складальні заводи, володіють низкою
переваг: скорочуються транспортні витрати, оскільки збут готової
продукції наближається до споживача, вартість перевезень зменшується на
20-30 %; скорочуються витрати на оплату мита (із напівфабрикатів вони
стягуються в менших розмірах); знижуються витрати на тару й упакування;
зменшуються витрати на заробітну плату.

У країнах, що розвиваються, монополістичні об’єднання створюють змішані
збутові компанії. У результаті менший ризик втрати власності,
зменшуються податки, використовується місцева збутова мережа.

Великі фірми створюють власний зовнішньоторговельний апарат за кордоном.
До його завдань входить вивчення ринку, умов угод, смаків споживачів. За
кордоном експортер може організувати оптові фірми зі збуту продукції.
Вони приймають від імпортерів замовлення, пересилають їх своїм фірмам,
стежать за виконанням замовлень, беруть участь у здаванні продукції
замовникам, роблять із ними фінансові розрахунки, організовують рекламу.
Деякі фірми мають склади готової продукції. Тоді їхні функції
розширюються, вони демонструють товари і реалізують їх за кордоном.

За кордоном створюються і фірми, що займаються не тільки оптовою, а й
роздрібною торгівлею. Організація роздрібної торгівлі за кордоном
характерна для фірм, що випускають автомобілі, телевізори, взуття,
парфумерію й інші товари. Оптові фірми виконують свої функції через
комівояжерів, що є безпосередніми представниками промислових фірм. Вони
приймають замовлення, ознайомлюють покупців із товарами, інформують
фірму про смаки покупців, іноді є інкасаторами сум, одержуваних від
покупців.ЛІТЕРАТУРА:

1. Внешнеторговельные сделки / Составитель И. С. Гринько. – Сумы, 1994.

2. Международные экономические отношения: Учебник: 3-е изд./ В. Е.
Рыбалкин, Ю. А. Щербанин, Л. В. Балдин и др.; под ред. проф. В. Е.
Рыбалкина. – М., 1999.

3. Международные экономические отношения: Учебник / Е. Ф. Жуков, Т. И.
Капаева, Л. Т. Литвиненко и др.; под ред. проф. Е. Ф. Жукова. – М.,
1999.

4. Мировая экономика: Учебник / Под ред. проф. А. С. Булатова. – М.,
1999.

PAGE

PAGE 14

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020