.

Митно-тарифні засоби зовнішньоекономічної політики (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
0 5511
Скачать документ

Контрольна робота

з дисципліни “Зовнішньоекономічна політика”

за темою:

„Митно-тарифні засоби зовнішньоекономічної політики.”

План

Вступ………………………………………………………….
………стор. 3

Роль і види митно-тарифних засобів зовнішньоекономічної
політики…………………………..стор. 3

Види митних
зборів…………………………………………….стор. 5

Митні
тарифи……………………………………………………..стор
. 10

Особливості сучасної митно-тарифної політики…..стор. 12

Висновок……………………………………………………….
……стор. 15

Список використаної літератури………………………….стор. 16

1. Вступ.

Міжнародна торгівля, як і будь-який інший вид людської діяльності, не
може здійснюватися у правовому вакуумі. На сучасному етапі вона
відбувається у межах досить чітко визначеного правового поля.

Протягом періоду після Другої світової війни правова база між народної
торгівлі була створена значною мірою завдяки тривалим переговорам у
рамках Генеральної угоди з тарифів і торгівлі.

Серед торгових засобів ЗЕП найдавнішими і перевіреними є митно-тарифні.
Їх основою є митні збори, зведені в митні тарифи.

Митний збір — це непрямий податок, який стягується з товарів, що
ввозяться у країну або вивозяться з неї. Цей податок включається в ціну
продажу, а тому оплачується споживачем товарів.

Митні збори існували ще за часів, що передували створенню
централізованої держави. Тоді вони мали в основному фіскальний характер,
оскільки їх основна мета полягала у поповненні скарбниці. У подальшому
розвитку суспільства значення митних зборів як інструмента ризику
зменшується, а зростає їх роль як ефективного засобу здійснення торгової
політики. Однак фіскальна функція митного збору зберігається. Нині
частка надходжень від стягування митних зборів у прибутковій частині
бюджету становить у розвинених країнах близько 10—20 %, а в тих, що
розвиваються, — ще більше.

2. Роль і види митно-тарифних засобів зовнішньоекономічної політики.

Економічна роль митного збору:

створює вартісний бар’єр, що підвищує ціну імпортного товару. Мито є
першим і часто єдиним чинником, що збільшує ціну товару при його
переміщенні на внутрішній ринок країни;

цілеспрямовано застосовуючи мито, держава може стимулювати розвиток
певних галузей економіки.

Торгово-політична роль митного збору:

захищає певні галузі економіки від конкуренції іноземних товарів. Це не
обов’язково мають бути слабші в економічному плані галузі або
підприємства. Часто найзахищенішими є саме найрозвиненіші,
монополізовані галузі. Мета такої політики – створити національним
виробникам умови для отримання 11.1 внутрішньому ринку монопольно
високого прибутку як однієї з умов ефективної діяльності на зовнішньому
ринку;

широко використовується як важіль тиску на конкурентів з метою примусити
їх піти на певні поступки.

Після зниження мита, у повоєнні роки під час переговорів у межах ГАТТ
окремі економісти заявили, що роль митних зборів як
торговельно-політичного засобу послабшала, що свідчить про припинення
протекціонізму. Зовні це схоже на правду: після реалізації
домовленостей, досягнутих під час “Токійського раунду”, середній рівень
митного збору становив 4,9 %. Після подальшого зниження в ході виконання
рішень “Уругвайського раунду” середній рівень митного збору не
перевищував 3%.

На практиці справи дещо інші. Проти твердження про припинення митного
протекціонізму свідчить той факт, що на всіх раундах переговорів у межах
ГАТТ одним з основних питань була проблема зниження митних зборів. До
того ж постійно виникають “митні війни”. Крім того, останніми роками
митні збори знижуються лінійно, але на окремі товари їх скасовують
повністю, чим значною мірою і пояснюється низький середній рівень
обкладання.

Варто зазначити, що раніше митні збори були єдиним засобом,
протекціонізму, тепер вони — один з багатьох інструментів цієї політики.

Угода про митну оцінку була укладена у 1980 р. після Токійського раунду
переговорів ГАТТ і замінила громіздкі процедури і правила визначення
митної вартості товарів.

Основна мета цієї угоди полягає в захисті інтересів чесних торгівців.
Вона встановлює, що митні органи за основу для нарахування мита беруть
ціну, сплачену імпортером певного товару за конкретною угодою. Це
стосується угод, укладених як пов’язаними сторонами (related-party
transactions) так і не пов’язаними сторонами (arms-length transactions).

Міжнародна торгівля знає кілька способів нарахування мита:

• адвалерний;

• специфічний;

• комбінований або змішаний.

3. Види митних зборів.

Оскільки митні збори стягують з різною метою, їх можна класифікувати за
різними ознаками. За цілями стягнення розрізняють такі митні збори:

• фіскальні, основною метою яких є збільшення фінансових надходжень до
бюджету;

• протекціоністські, що мають здебільшого торгово-політичну

мету.

Необхідно зазначити, що важко встановити виразну відмінність між цими
видами мита.

За об’єктом обкладення митні збори бувають такими:

• ввізними, або імпортними, що стягуються з імпортованих товарів або під
час випуску товарів з митних складів, розташованих всередині країни. Це
найпоширеніший вид мита, який почали застосовувати раніше за інші; на
нього припадає центр ваги в сучасній торговій політиці;

• вивізними, або експортними, що стягуються з товарів при вивезенні їх
за кордон. Їх торгово-політична роль полягає у зменшенні обсягу експорту
певних товарів або у штучному підвищенні їх ціни. Цей вид мита часто
використовують з фіскальною метою, а також для вирівнювання низької ціни
на внутрішньому ринку і високої — на зовнішньому. Крім того, вивізне
мито може стягуватися з товарів, в експорті яких країна є монополістом.
Нині цей вид мита застосовують рідко;

• транзитними, що стягуються за провезення товару територією тієї чи
іншої країни. Оскільки всі держави, як правило, зацікавлені у розширенні
транзиту через їх територію, бо це приносить великий дохід, цей вид мита
застосовують дуже рідко і здебільшого з фіскальною метою. Більшість
країн вважають за краще стягувати різні транзитні збори: дозвільні,
гербові, статистичні, плату за провезення вантажів територією своєї
держави.

За способом стягнення митні збори поділяють на такі:

• специфічні, які є певною сумою, що стягується із встановленої одиниці
ваги, обсягу або кількості товару. Іншими словами, розмір мита залежить
не від ціни, а від кількості товару, що вивозиться чи ввозиться;

• адвалерні, що встановлюються у вигляді певного відсотка з ціни товару.
Розмір цього мита прямо пропорційний ціні товару.

Якщо ціни коливаються, останні два види мита поводяться по-різному: у
разі збільшення ціни сума, що сплачується як адвалерне мито,
збільшується пропорційно підвищенню вартості товару, тоді як специфічна
залишається на попередньому рівні. Навпаки, у разі зниження цін сума, що
сплачується як адвалерне мито, зменшується, а специфічна, як і раніше,
залишається на тому самому рівні. Звідси доходимо висновку: якщо ціни
зменшуються, ефективнішим є специфічне мито, у противному разі —
адвалерне. Незалежність специфічного мита від ціни товару позбавляє його
певної еластичності й знижує ефективність його використання в
торгово-політичних цілях.

Крім того, в умовах світових інтеграційних процесів постала потреба в
порівнянні рівнів митного обкладання, що дуже важко зробити за наявності
специфічних ставок, оскільки їх розмір виражається в національній
валюті. Ці та інші чинники привели до того, що останніми роками
специфічне мито використовують дедалі рідше. У сучасних митних тарифах
основне місце посідає адвалерне мито, тобто змішані, або комбіновані,
митні збори — це комбінація специфічних і адвалерних ставок. Вони дають
змогу дещо вирівняти недоліки цих двох видів мита з погляду їх реакції
на зміну ціни. Вони можуть мати різний вигляд, наприклад 3 дол. за шт.
+1,5 %; 3 дол. за шт., або 3 % (у цьому разі митний чиновник вибирає
ефективнішу ставку). Можлива й така форма стягнення змішаного мита: 3%,
але мінімум 3 дол. за шт. і максимум 5 дол. за шт. Цей вид мита
використовують відносно рідко.

Здійснення ЄС єдиної сільськогосподарської політики зумовило виникнення
особливого виду мита, що стягується під час імпорту на територію ЄС
сільськогосподарських товарів, так званого плаваючого збору, який
розраховується як різниця між високою внутрішньою ціною на
сільськогосподарський продукт на ринку інтеграційного угруповання (так
звана єдина ціна ЄС) і відносно низькою світовою ціною на нього.

Залежно від країни походження товару мито поділяють на такі основні
групи:

максимальне (генеральне або загальне), що встановлюється для всіх країн;

мінімальне, що застосовується до товарів, які походять з країн, що мають
у торгівлі з певною країною режим найбільшого сприяння;

преференційне, тобто особливо пільгові ставки мита, що надаються окремим
країнам або групам країн, як правило, тим, що розвиваються. Вони
зазвичай значно нижчі за мінімальні або дорівнюють нулю, тобто
дозволяють безмитне ввезення. Існує також група так званого спеціального
мита, до якої належать антидемпінгові, каральні та компенсаційні.

Антидемпінгове мито — це особливо високе мито, що стягується понад
звичайне в разі виявлення факту демпінгу, для боротьби з яким його
використовують.

Каральне мито — це особливо високе мито (у 3-5 разів перевищує
генеральне), що застосовується проти товарів, які походять з країн, що
здійснюють щодо певної держави дискримінації, недружні акти тощо.

Компенсаційне мито — це мито, що стягується з метою нейтралізації
субсидій, які надаються експортеру з метою підвищення його
конкурентоспроможності на ринку. За правилами ГАТТ розмір
компенсаційного мита не повинен перевищувати суми отриманої субсидії.

За характером походження мито буває:

автономне, тобто таке, що встановлюється постановою державної влади
певної країни незалежно від багато- або двосторонніх актів (договорів).
Розмір цього мита може змінюватися з урахуванням інтересів держави без
узгодження з країнами-партнерами. Це мито досягає зазвичай значних
розмірів, що використовується під час двосторонніх та багатосторонніх
переговорів для отримання поступок в обмін на зниження ставок
автономного мита. Як наслідок, виникає конвенційне, або договірне, мито;

конвенційне (договірне) — це ставки мита, що встановлюються у процесі
переговорів. Вони не можуть бути підвищені державною владою в
односторонньому порядку.

Найпоширенішим є конвенційне мито, узгоджене під час переговорів у межах
ГАТТ. У митних тарифах країн — членів угоди (а це близько ста держав)
договірне мито поширюється на велику частину товарної номенклатури.

Необхідно зазначити, що кожне мито може бути зараховане до одного з
видів відповідно до класифікації за зазначеними ознаками. Так, мито в
розмірі 20 % є адвалерним, протекціоністським (фіскальне мито, як
правило, незначне), імпортним або експортним, генеральним або
максимальним, автономним або конвенційним. Отже, кожне мито може бути
класифіковане за всіма переліченими ознаками.

Крім митних зборів більшість країн при переході товару через кордон
стягує різні податки і збори: податок з обігу, акцизи, ліцензійні збори
(за видачу ліцензії на імпорт або експорт товару), статистичні збори,
збір за митне очищення вантажів тощо. Ці податки й збори також
підвищують вартість товару.

Не секрет, що митні органи різних країн світу часто підозріло ставляться
до заявленої ціни імпортованих товарів і вважають, що її занижено з
метою ошукати державу і зменшити її митні надходження. Отже, вартість
товару для нарахування мита визначається за справді сплаченою ціною або
такою, що підлягає сплаті, коли товар продається в країну свого імпорту.
Така ціна включає також витрати покупців на упаковку, контейнери,
допоміжні товари і матеріали, роялті, ліцензійні платежі, комісійні та
брокерські (за винятком купівельних комісійних), майбутні надходження
від продажу або використання продавцем імпортованих товарів,
транспортні, страхові та пов’язані з ними витрати, якщо країна імпорту
використовує для оцінки ціни на умовах CIF.

4. Митні тарифи

Митний тариф — це систематизований перелік товарів, що підлягають
обкладанню митом при ввезенні їх на митну територію країни або при
вивезенні з неї. Отже, митний тариф — це систематизований за певною
ознакою або ознаками перелік товарів, що підлягають митному обкладанню,
проти кожного з яких зазначено одну або кілька ставок митних зборів.

Розрізняють два типи митних тарифів: простий і складний.

Простий (одностовпчиковий) тариф передбачає для кожного товару одну
ставку митних зборів, що застосовується незалежно від країни походження
товару. Такий тариф не забезпечує достатньої маневреності в митній
політиці, а тому не відповідає сучасним умовам боротьби на світовому
ринку.

Складний (багатостовпчиковий) тариф щодо кожного товару встановлює дві
або більше ставок мита.

Звичайно, найвища ставка — автономна. Вона називається також
максимальною, або генеральною, і застосовується щодо товарів, що
походять з країн, з якими немає торгових договорів і угод.

Відтак використовується нижча, як правило конвенційна, ставка. Вона
називається мінімальною і застосовується щодо товарів з країн, з якими
укладено торгові договори або угоди, і, що особливо важливо, яким
надається національний режим найбільшого сприяння.

Складні митні тарифи багатьох країн часто передбачають і особливо
пільгові, преференційні ставки мита. Вони застосовуються щодо певного
кола країн з метою створення замкнених економічних угруповань, режимів
асоціації, а також у торгівлі з країнами, що розвиваються. Преференційні
ставки можуть і не виокремлюватися у стовпчик. У цьому разі у вступній
частині, що пояснює правила користування тарифом, можна зазначити, що
для перелічених в особливому списку країн мінімальна ставка знижується
на певну кількість відсотків у певну кількість разів.

Крім ставок мита, розмір яких встановлюється заздалегідь, митні тарифи
передбачають можливість введення додаткового, особливо високого
антидемпінгового і карального мита. Їх розмір у кілька разів перевищує
максимальні ставки.

Виходячи з інтересів насичення внутрішнього ринку країни товарами на
певний, як правило, обмежений період, може вводитися так зване сезонне
мито. Найчастіше воно дозволяє ввезення з-за кордону
сільськогосподарських товарів до моменту дозрівання на певній території
врожаю.

Розподіл товарів за митними тарифами є складним торгово-політичним
завданням. Виокремлюючи певні товари в товарні позиції, митні інститути
служби можуть ефективніше гальмувати їх імпорт або, навпаки, створювати
пільги для товарів окремих країн. Іншими словами, що дрібнішою є
структура тарифу, то ефективніше він може бути використаний у
протекціоністських цілях. З торгово-політичної практики відомо багато
випадків, коли зі зміною структури тарифів різко підвищувався рівень
митного захисту певних галузей. Це свідчить про те, що створення
товарної номенклатури митного тарифу є завданням швидше
торгово-політичним, аніж технічним.

Водночас якоїсь одноманітності у класифікації товарів у митних тарифах
тривалий час не було — кожна країна дотримувалася власної системи. Крім
того, розвиток зовнішньоторговельних відносин, ускладнення структури
міжнародної торгівлі, підвищення внутрішньофірмових поставок та інші
процеси змушували країни, що беруть участь у міжнародному розподілі
праці, уніфіковувати митні норми, зокрема й принципи класифікації
товарів. Ця проблема постала ще до війни. Наприкінці 20-х років XX ст.
економічна рада Ліги націй розробила єдину товарну номенклатуру, однак
на практиці не застосовувалась. У повоєнні роки прагнення до уніфікації
товарної номенклатури з перелічених об’єктивних причин посилилося.

у 70-ті роки в Раді митного співробітництва розпочалася розробка
Гармонізованої системи опису і кодування товарів (ГС). З цією метою в
Раді було створено Комітет з гармонізованої системи. Необхідність
створення нової системи зумовлювалася потребою в багатоцільовій товарній
номенклатурі, що відповідає запитам митних органів, статистичних служб,
комерційної діяльності, забезпечує порівнянність національних
статистичних даних про зовнішню торгівлю і тіснішу узгодженість між
зовнішньоторговельною і виробничою статистикою різних країн, а також
машинну обробку документації і статистичних даних.

У 1983 р. роботу над Гармонізованою системою було завершено, і з 1 січня
1988 р. вона набрала чинності. До неї приєдналася більшість країн світу,
на які припадає 85 % обсягу міжнародної торгівлі. Гармонізована система
є синтезом БМН, Стандартної міжнародної торгової класифікації 00Н (СМТК)
і ще дванадцяти різних міжнародних і національних класифікаторів,
включаючи митні та транспортні номенклатури.

5. Особливості сучасної митно-тарифної політики.

Рівень митного обкладання товарів при імпорті змінюється залежно від
стану економічної кон’юнктури, розбіжностей у рівні світових і
внутрішніх цін, міри концентрації капіталу й монополізації ринків
окремих товарів, співвідношення продуктивності праці й витрат
виробництва в різних країнах, тобто залежно від процесів в економіці
різних країн і у світовому господарстві загалом змінюється рівень
митного обкладання.

Тривалий час, особливо з кінця 50-х років XX ст., у капіталістичному
світі спостерігається зростання промислового виробництва, розширення
міжнародного обміну і якісні зміни в його структурі. Через
нерівномірність розвитку економіки окремих держав і галузей, їх
структурної перебудови відбувалося певне вирівнювання рівня
продуктивності праці, затрат виробництва, внутрішніх і
зовнішньоторговельних цін. Це створило базу для зниження ставок митних
зборів у митних тарифах промислове розвинених країн порівняно з рівнем,
що існував наприкінці 40 — на початку 50-х років.

У тому самому напрямку розвивалися й інтеграційні процеси, що
відбувалися на Заході, підвищувалась роль транснаціональних корпорацій у
світовій економіці. Однак факт зниження рівня митного обкладання не є
однозначним доказом реального зниження рівня протекціоністського захисту
ринку. Відомості про середній рівень митного обкладання окремих країн
відображають, швидше, рух ставок мита, зазначених у митному тарифі, аніж
свідчать про зниження рівня захищеності внутрішніх виробників.

У цьому зв’язку постає дуже складне питання: як оцінювати реальний
рівень митного захисту? Ця проблема неодноразово розглядалася в межах
різних міжнародних організацій, зокрема і в ГАТТ. Узгодженості, однак,
досягти не вдалося. Так, у ГАТТ діють чотири методи оцінки, і кожна
країна може використати будь-який з них. Як наслідок результати цих
оцінок так різняться, що у країні залежно від методу оцінки може
скластися або найбільш ліберальний рівень митного захисту, або найбільш
протекціоністський.

Якщо скористатися такими показниками, як відношення суми зібраного мита
до вартості імпорту або вартості оподатковуваного імпорту, то побачимо,
що ставки митних зборів останніми роками знизилися не так відчутно, як
повідомлялося.

Ще одна особливість митно-тарифної політики полягає в тому, що під час
численних переговорів про зниження мита його ставки щодо одних товарів
значно зменшено, а щодо інших вони залишаються високими. Ідея тут
проста: знижується або повністю скасовується мито щодо товарів, імпорт
яких життєво необхідний для економіки країни (сировина, паливо тощо), а
також щодо товарів, які не відіграють в імпорті суттєвої ролі. Водночас
зберігається високий рівень мита на товари, що можуть становити
конкуренцію місцевим виробникам.

Крім того, в умовах відносного вирівнювання цін на світовому ринку в
окремих країнах навіть невисоке за абсолютним розміром мито може
забезпечити ефективний захист ринку.

Тому нині можлива так звана ескалація мита, коли сировина ввозиться
практично безмитне або за дуже низькими ставками, напівфабрикати — за
невеликими, а імпорт готових виробів обкладається високим митом, що
зростає із збільшенням рівня обробки. Отже, можна стверджувати, що нині
митний збір захищає процес переробки товару.

Від такої політики дуже потерпають країни, що вивозять сировину
(насамперед ті, що розвиваються). Їх сировинні товари охоче купують і їм
же продають вироблені з них готові вироби. А продукція промисловості
країн, що виробляють і експортують сировину, наштовхується на високі
протекціоністські бар’єри.

Останнім часом певного поширення дістав розрахунок так званої ефективної
ставки, що розраховується як відношення суми, отриманої як мито, не до
вартості виробу загалом, а до його вартості за вирахуванням вартості
безмитне ввезеної сировини.

У митно-тарифній політиці широко використовують так зване дозвільне
застереження, відповідно до якого країна, що ввела це застереження в
міжнародну угоду, має змогу скасувати надану поступку (преференцію),
знижене мито, більш пільгову квоту тощо і навіть ввести додаткові
обмеження ввезення, якщо обсяг імпорту іноземних товарів збільшується
так істотно, що може завдати збитків національному виробництву.
Незважаючи на те що це питання не раз порушувалося в ГАТТ, досі не
вирішено, якими критеріями визначається поняття “збиток національному
виробництву”. Усе це відкриває широкий простір для зловживань.

6. Висновок.

Й нині митно-тарифна політика залишається одним з найважливіших
компонентів ЗЕП. Незважаючи на значне зниження останніми роками ставок
митних зборів. навряд чи справедливі твердження, що мито втратило своє
значення. Факти, зокрема й останні раунди переговорів у межах ГАТТ,
свідчать про те, що боротьба з митних питань триває і є однією з
“найгарячіших” точок в економічних відносинах між державами.

Список використаної літератури:

Храмов В.О., Бовт рук Ю.А. Зовнішньоекономічна політика: Навч. посіб. –
К.: МАУП, 2002. – 264 с.

Дахно І.І., Бовт рук Ю.А. Міжнародна економіка: Навч. посіб. – К.: МАУП,
2002. – 216 с.

Дахно І.І. Міжнародна торгівля: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2003. – 296 с.

Опришко В.Ф. Міжнародне економічне право: Підручник. – К.: Либідь, 1995.
– 192 с.

Бутинець Ф.Ф. Облік та аналіз зовнішньоекономічної діяльності.
Підручник. 2-ге вид. доп. І перероб. – Житомир: ПП „Рута”, 2001. – 544
с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020