Економічне співробітництво в Чорноморському регіоні на прикладі україно-грецьких міждержавних відносин (реферат)

Реферат на тему:

Економічне співробітництво в Чорноморському регіоні на прикладі
україно-грецьких міждержавних відносин

Наприкінці ХХ ст. відбулися значні зміни у політико-економічній побудові
Європи, що спричинило, зокрема, до виникнення низки субрегіональних
структур від Балтійського до Чорного морів, які певним чином сприяли
демонтажу «залізної завіси». До таких структур входили країни з майже
однаковим «посткомуністичним» станом економіки й політики, що сприяло їх
подальшій інтеграції в європейське середовище.

За географічним розміщенням і завдяки розмірам Україна належить водночас
до Центральноєвропейського, Чорноморського і Східноєвропейського
регіонів і територіально виконує відповідну інтегративну функцію, і на
рівні кожного з них, і на континенті. Проте, за інерцією політичного
мислення, Україну залічують тільки до країн пострадянського простору. Її
специфічне геостратегічне й геополітичне положення у контексті
глобальних тенденцій розвитку світових подій вимагає від української
сторони зваженої і далекоглядної зовнішньої політики.

Становлення і зміцнення України як політично суверенної й економічно
сильної держави є одним із суттєвих факторів збереження миру й
стабільності в світі, важливою передумовою його поступального і
безконфліктного розвитку.

Через Україну простягнулися транзитні шляхи, життєво важливі для
енергетичної безпеки Європи. Наша держава продемонструвала, що може бути
важливим партнером у сфері забезпечення стабільності на європейському
континенті. Хороший тому приклад — участь у миротворчих заходах на
Балканах.

З огляду на ресурсний, інтелектуальний і промисловий потенціали, Україна
може стати великою європейською країною. Цілком природною уявляється
стратегічна перспектива її інтеграції до всіх європейських структур. Але
так само як інші значні європейські держави, Україна не може
обмежуватися лише власними інтересами, вона має також значну сферу
зацікавлень в інших регіонах світу і насамперед у сусідніх країнах.

Через обмеженість соціально-економічних і військово-політичних
можливостей, а отже засобів впливу на світову політику, на нинішньому
етапі розвитку Україна не може розглядатися як провідний суб’єкт
геополітичних процесів Європейського чи Євразійського просторів.

Тож як суб’єкт геополітики, Україна може реалізуватися у світових
підсистемах. Зокрема, не в європейському регіоні загалом, а в його
субрегіонах. Саме тут раціонально-прагматична зовнішня політика в
реалізації поставлених завдань відповідно до національних інтересів
дасть більший ефект, ніж ідеалістичне прагнення одразу підключитися до
загальноєвропейських інтеграційних процесів. Іншими словами,
зовнішньополітична активність й ефективна діяльність України в обмеженій
певними рамками субрегіональній системі міжнародних відносин — платформа
для посадки в «європейський потяг».

Україна зацікавлена у формуванні регіональної політики в різних сферах
міжнародного співробітництва. Така політика має забезпечити стабільну
політичну й економічну безпеку держави за рахунок розширення міжнародних
контактів на всіх рівнях, сприяти розвиткові торгівлі й виробництва,
пошукам перспективних ринків і в цілому стимулювати інтеграцію України
до світової спільноти, збільшувати її вплив в різних регіонах світу.
Ставлення до України з боку міжнародного співтовариства лише як до
новоутвореної географічної реальності, яке домінувало у перші роки
незалежності, поступово відходить у минуле завдяки успіхам української
дипломатії. Україну сьогодні сприймають як складову нового європейського
й світового порядку.

Вивчення нової геополітичної ситуації в регіонах південного напряму,
їхнього потенціалу, можливостей розвитку, довгострокових
зовнішньополітичних орієнтацій дає змогу Україні визначитися щодо
співвідношення геополітичних сил і проводити послідовну власну політику.
Активна політика у південно-східному напрямі відкриває широкі можливості
для взаємовигідної торгівлі і втілення масштабних економічних проектів.
Для України важливо також забезпечити себе альтернативними джерелами
постачання енергоносіїв і мати власні ринки збуту продукції.

Завдяки розвиткові південного вектора зовнішньополітичної діяльності
українське суспільство отримає більш гнучку конфігурацію зовнішніх
орієнтацій, замість наявної біполярної, що сприятиме прогресивному
поступу країни й зміцнить її внутрішньополітичну стабільність. Отже,
південна політика України має надзвичайно важливе значення для її
національної безпеки, зміцнення державності та підвищення ролі країни у
міжнародному співтоваристві.

Слід підкреслити, що Україна є важливою чорноморською державою, південні
кордони якої становлять частину південного узбережжя Європи, що
тягнеться від Гібралтару до Кавказу. Про важливість саме південного
напряму свідчить увага держави до Організації Чорноморського
економічного співробітництва (ОЧЕС), тісне співробітництво в межах якої
може надати нової якості кооперації країн Чорноморського регіону і
сприятиме інтеграції їх до загальноєвропейських структур. До того ж
ОЧЕС, на наше переконання, здатна слугувати з’єднувальною ланкою між
Євросоюзом та новими перспективними ринками Центральної Азії і Кавказу.
Важлива складова ЧЕС — поєднання ресурсного потенціалу країн басейну
Каспійського моря з промисловим потенціалом країн Центральної і Східної
Європи, економіка яких вже перейшла у фазу зростання і потребує нових
перспективних ринків [1, с. 78–79].

Стратегічна політика України у південному напрямі визначається такими
обставинами.

1.    Унаслідок руйнації біполярної моделі міжнародних відносин
створюється нова карта геополітичної реальності, на якій Україні
відводиться роль однієї з ланок шляхів комунікацій, що ведуть із Заходу
на Схід. Отже, наша країна має реальний шанс бути у фокусі одного з
центрів тяжіння нових систем міжнародного спілкування.

2.   Україна як суб’єкт геополітики має власні національні інтереси в
країнах Балкано-Середземноморського й Чорноморського регіонів. Деякі
інтереси можуть вступати у суперечність з інтересами інших держав,
зустрічати значну конкуренцію з їхнього боку. Тому політика нашої країни
в даному регіоні має бути м’якою, толерантною, з урахуванням наявних
систем міжнародних відносин, але й послідовною у проведенні власних
інтересів.

3.   Україна у вирішенні проблем соціально-економічного розвитку має
спиратися, насамперед, на власний потенціал. Утвердження у
південно-геоекономічному просторі примножує ці можливості й пришвидшує
економічний поступ країни.

4.   Створення системи чорноморського співробітництва відкриває для
України перспективи зовнішньополітичної діяльності, що позначається як
південний вектор-напрям. Проте нині він ще недостатньо відпрацьований і
його основні принципи ще мають сформуватися у політичній свідомості
українського суспільства. Необхідно, щоб цей напрям став однією з
головних парадигм зовнішньої орієнтації України.

5.   В геоекономічному розумінні Чорноморський регіон концентрує і
економічні, і транспортні інтереси багатьох країн, незважаючи на їхню
цивілізаційну гетерогенність і рівень розвитку. ЧЕС, маючи місткий
внутрішній ринок зі значним ресурсним та науково-технічним потенціалом,
може стати центром торгівлі між Європою, Близьким Сходом та Азією.
Ідеться про створення транс-регіональної інтеграційної системи
співробітництва. Це перше значне інтеграційне об’єднання нового,
постконфронтаційного етапу розвитку світової економіки, здатне поєднати
країни з різними політичними та економічними орієнтаціями.

6.   Україна може мати вплив у регіоні, але це залишається поки що
бажаною можливістю без економічної підтримки і стосується не тільки
відносин з країнами Півдня, а й зовнішньої політики України взагалі.
Країни південно-західного напряму займають важливе місце в сфері
зовнішньополітичних інтересів України, яка підписала з багатьма країнами
регіону повномасштабні міждержавні договори. Але період, коли у
зовнішній політиці України переважали лише дипломатичні засоби, минає,
оскільки «зовнішня політика зі слабким тилом не може стати ані дієвим
чинником регіональних відносин, ані ефективним засобом захисту
національних інтересів. Вона не дозволяє оптимізувати геополітичну
ситуацію і реально зміцнити міжнародне становище держави».

З позиції географічного розташування, політичного, економічного,
безпекового, культурного потенціалу Україна посідає надзвичайно важливе
місце в Чорноморському регіоні, що зумовлює потенційно високу
стабілізуючу роль нашої країни в регіональних питаннях.

При цьому одним з фундаментальних завдань України є подальше утвердження
як потужної регіональної держави. Слід підкреслити, що ця мета не
суперечить, а логічно доповнює стратегічний курс України на європейську
та євроатлантичну інтеграцію. Більше того, активізація регіональної
політики України, цілеспрямоване просування українських інтересів в
рамках регіональних угруповань, зокрема, в рамках Центральноєвропейської
ініціативи (ЦЄІ), ОЧЕС, ГУАМ має на меті здійснення поступових кроків в
процесах європейської інтеграції та сприяє широкому залученню України до
участі у політичних та економічних процесах у Західній Європі [2, c.
34].

Бути впливовою державою в рамках Чорноморського та
Балкано-Середземноморського регіонів означає для України, насамперед,
бути ініціатором у розвитку широкомасштабного економічного та
політичного співробітництва.

Найближчим стратегічно важливим на південному напрямі регіоном для
України є Чорноморський. Саме тут нашій державі важливо зміцнювати
позиції. Без розв’язання проблем цього регіону подальший перспективний
розвиток Балкано-Середземноморського вектора значно ускладнюється.

Беручи також до уваги те, що важливим напрямом зовнішньополітичної
діяльності є забезпечення зовнішньоекономічних інтересів України в
Азійсько-Тихоокеанському регіоні, в країнах Близького й Середнього Сходу
та Африки в сфері диверсифікації джерел енергозбереження, притоку
інвестицій, вихід вітчизняних товаровиробників на перспективні ринки
арабських і африканських держав, значення Чорноморського регіону, якому,
ніби в кільці, Україна є з’єднана з іншими регіонами світу в контексті
вирішення зовнішньополітичних завдань, тільки зростає.

Чорноморський регіон лежить у південно-східній частині Європи, де
історично формувалася елліновізантійська цивілізація, що зумовило його
православно-християнську ідентифікацію. Але регіон також можна
розглядати як північно-західну периферію ісламського світу, який у цій
частині безпосередньо входить у взаємодію з християнством. Ще Геродот
описав ці терени як невід’ємну частину античної Ойкумени, тоді як
турецький мандрівник Евелія Челебі у ХVII ст. цей простір розглядає як
цілісний ісламо-тюркський світ, населений народами зі спільними
інтересами, єдиною долею. Слід зауважити, що обидві цивілізаційні
системи розвинулися зі спільної середземноморської цивілізації [2, c.
67].

Для України, на думку С. Соколенка, причорноморське співробітництво
розглядається у вузькому й широкому розумінні [3, c. 34– 35]. У вузькому
розумінні — це прикордонне прибережне співробітництво територій, які
безпосередньо виходять до Чорного моря і в господарському розумінні
тісно з ним пов’язані. Прикладом такого співробітництва може бути
неурядова некомерційна організація Міжнародний Чорноморський клуб.

У широкому розумінні йдеться про включення до чорноморського
співробітництва всього простору України. Воно має особливе значення,
оскільки Чорноморський регіон є для України не просто економічним
простором, а власним (рідним) простором. І навіть тільки через це він
потрапляє у сферу життєво важливих інтересів нашої держави.

Ідея Чорноморського економічного союзу відображає особливості
національних і регіональних інтересів країн регіону і не конкурує з
традиційними економічними структурами, до яких вони входять. Різні
економічні моделі взаємно доповнюють одна одну. Формуються нові
можливості, які важко реалізувати в межах старих структур.

Інтереси України як морської держави вимагають виділяти пріоритетне
значення активізації участі в справах Чорномор’я, активно розвивати і
двосторонні і багатосторонні відносини з державами, що належать до
нього, а також Балкано-Серед-земноморського регіону. Чорноморська
орієнтація України простежується з глибини віків. Визначаючи її, Ю. Липа
підкреслював, що для України завжди було метою володіння чорноморськими
берегами, а контроль над великими річками був пріоритетним [4, c. 21].
Географія ЧЕС не обмежується згаданими теренами, охоплюючи широкий
простір від Балкан до Центральної Азії, від Балтії до арабських країн.
Це свідчить про значне зацікавлення у тому, щоби постала нова
субрегіональна система економічного співробітництва, яка об’єднувала б
країни Європи, Азії та Північної Африки, незважаючи на їхню
цивілізаційну гетерогенність і різницю у рівні розвитку.

Нагальною потребою сучасності є розробка відповідної ідеології такого
співробітництва, що, очевидно, не обмежиться лише економічними
питаннями, але висвітлить широкий спектр політичних, соціальних,
екологічних проблем, зокрема безпеки і стабільності у цьому просторі.

Для України створення такої системи відкриває нові перспективи
зовнішньополітичної діяльності, які можна позначити як південно-східний
вектор — напрям, який ще недостатньо розвинено й основні принципи якого
ще потрібно оформити у політичній свідомості нашого суспільства.
Необхідно, щоб цей напрям став основним серед зовнішньополітичних
орієнтацій держави.

Врахування змін, що відбуваються, вивчення нової геополітичної ситуації
у Південно-Східній Європі, її потенціалу, шляхів розвитку,
довгострокових зовнішньополітичних орієнтацій дає можливість Україні
визначитися стосовно тих чи інших геополітичних сил та проводити
послідовну власну політику. Активна політика у балканському напрямі
відкриває нові можливості для взаємовигідної торгівлі. Важливо також
мати власні ринки збуту продукції, оскільки цього вимагає зростання
експортної орієнтації української економіки.

Прагнення до встановлення стратегічного партнерства зі стабільними та
розвинутими державами, інтеграції до європейських структур є природним,
адже з огляду на власний потенціал, Україна — велика європейська
держава. Розширення міжнародних контактів на всіх рівнях сприятиме
розвитку торгівлі й виробництва, пошуку перспективних ринків, загалом
стимулюватиме інтеграцію України до європейського простору, зростання її
впливу у різних регіонах світу.

Значення Балканських держав у контексті зовнішньополітичних інтересів
України є надзвичайно великим. Але реальний її вплив у регіоні поки що
справа майбутнього. Досягнуті за допомогою дипломатії успіхи потрібно
закріпити спільними діями економічного характеру. Згадані аспекти
взаємодії України з країнами Балканського півострова найкраще піддаються
прогнозу, насамперед за об’єктивності дії економічних законів, що не
залежать від суб’єктивних бажань і дій політиків.

Що ж до перспектив розвитку відносин між Україною і країнами
Балканського півострова, то вони доволі сприятливі, з огляду принаймні
на економічну ситуацію. Є достатньо можливостей для відновлення
попередніх взаємовигідних зв’язків: приблизно однаковий загальний
технологічний рівень у базових галузях промисловості, труднощі виходу на
західні ринки. З поглибленням інтеграційних процесів у межах
Європейського Союзу ці можливості, вірогідно, зменшуватимуться.

Визначення ролі і місця України у цьому регіоні потребує хоча б
короткого огляду вузлових проблем, які постають перед нашою державою при
просуванні власних національних інтересів на Балканах.

Безперечно, для нашої держави важливо зміцнювати власні позиції в
регіоні. Але, окрім економічних, є й інші чинники, що прямо чи
опосередковано перешкоджають активному налагодженню стосунків України з
балканськими країнами (ситуація навколо експорту зброї до Македонії,
проблема українсько-румунських кордонів, труднощі у двосторонніх
взаєминах України з деякими державами регіону тощо).

Україна має найвищий в Європі транзитний рейтинг, що створює сприятливі
перспективи для широкого залучення її в схеми двостороннього й
багатостороннього співробітництва на зазначених лініях взаємодії в
економічній, торговельній, транспортній, енергетичній сферах. Великою
помилкою було б не скористатися таким шансом, у результаті чого можна
було б поліпшити економічну безпеку за рахунок нарощування її
транзитного потенціалу. Отже, Україні вдалося б досягти й більш
збалансованої системи національної безпеки і оборони, оскільки всі
постачальники й споживачі транзитного ресурсу (включно з російським), що
проходить територією нашої держави, були б першочергово зацікавлені у
безпеці і стабільності України.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *