Загальні засади антикризового управління підприємством, типологія кризових ситуацій. Основні положення антикризового управління підприємством (реферат

Реферат з менеджменту

Загальні засади антикризового управління підприємством, типологія
кризових ситуацій. Основні положення антикризового управління
підприємством.

План

1. Типологія кризових ситуацій.

2. Основні положення антикризового управління підприємством.

1. Типологія кризових ситуацій

Практика показує, що кризи неоднакові не тільки за своїми причинами та
наслідками, але й за своєю суттю. Необхідність проведення типології
кризових явищ пов’язана з диференціацією засобів та способів управління
ними.

Отже, в залежності від різних критеріїв, наведемо основні види кризових
явищ [7, с. 19 — 23].

За масштабами проявлення існують загальні (системні) та локальні кризи.

Якщо кризові явища охоплюють всі життєдайні елементи (системи), то стан
такої економічної системи визначається як системна криза.

У разі виникнення кризових явищ у результаті загострення окремих
суперечностей системи мають місце локальні кризи, серед яких у
діяльності підприємства можливо виділити [9, с. 16]:

— криза збуту;

— криза діяльності;

— фінансова криза;

— криза менеджменту;

— криза організації;

— криза платоспроможності.

За проблематикою можна виділити макро- та мікрокризи.

За структурою відносин у соціально-економічній системі можна виділити
економічні, соціальні, організаційні, психологічні, технологічні кризи.

Економічні кризи відображають гострі суперечності в економіці країни,
або економічного стану окремого підприємства, фірми. У групі економічних
криз можна виділити фінансові кризи. Ці кризи є грошовим відображенням
економічних процесів.

Соціальні кризи виникають при загостренні суперечностей або зіткненні
інтересів різних соціальних груп чи утворень. Особливе місце в групі
соціальних криз займає політична криза. Це — криза в політичній будові
суспільства, криза влади, криза реалізації інтересів різних соціальних
груп тощо. Політична криза, як правило, зачіпає всі сторони розвитку
суспільства та переходить у кризу економічну.

Організаційні кризи проявляються як кризи розподілу та інтеграції
діяльності, розподілу функцій, регламентації діяльності окремих
підрозділів, адміністративних одиниць, регіонів, філіалів або дочірніх
фірм.

Психологічні кризи — кризи психологічного стану людини, кризи в
соціально-психологічному кліматі суспільства, колективу або окремої
групи.

Технологічна криза виникає як криза нових технологічних ідей в умовах
потреби в нових технологіях. Це може бути криза технологічної
несумісності виробів або криза відторгнення нових технологічних рішень.

За безпосередніми причинами виникнення кризи розподіляються на природні,
суспільні, економічні.

Кризи також можуть бути передбаченими (закономірними) та несподіваними
(випадковими).

Існують також кризи явні та латентні (приховані); глибокі та легкі;
затяжні та короткострокові.

Таким чином, бачимо, що кризові ситуації в діяльності будь-якої
соціально-економічної системи, у тому числі і підприємства, є
об’єктивними явищами.

2. Основні положення антикризового управління підприємство

Виникнення кризового стану підприємства є свідченням поступового
розбалансування та повної» втрати дієздатності внутрішнього механізму
саморегуляції господарської системи. До моменту виникнення кризи
економічна система досягає вершини можливого розвитку. Система вичерпує
свій продуктивний потенціал або вступає в конфлікти з існуючим
господарським механізмом, відносинами власності. Має місце моральне
старіння концептуальних засад ведення бізнесу — матеріально-технічних,
ринкових, соціальних.

Розв’язання накопичених суперечностей можливе лише на підґрунті
кардинального перегляду усіх фундаментальних засад ведення бізнесу,
координації стратегічного бачення місії та змісту діяльності
підприємства, що зумовить перехід системи до нового стану рівноваги, яка
є необхідною передумовою для її подальшого розвитку. Подолання кризи не
може здійснюватись автоматично, воно має бути організовано органом
управління підприємством. Це обумовлює потребу в розвитку самостійної
галузі наукових знань — антикризового управління.

Антикризове управління — це спеціальне, постійно організоване
управління, націлене на найбільш оперативне виявлення ознак кризового
стану та створення відповідних передумов для його своєчасного подолання
з метою забезпечення відновлення життєздатності окремого підприємства,
недопущення виникнення ситуації його банкрутства [129, с. 57].

Метою та головним завданням антикризового управління є передбачення,
своєчасне розпізнавання та успішне вирішення всіх проблем, пов’язаних з
об’єктивним циклічним розвитком економіки та суб’єктивними факторами на
макро- та мікрорівнях.

Основні процеси антикризового управління Проілюстровано на рисунку 3.

Розвиток кризи на рівні мікроекономічної системи структурно поділяється
на три фази [233, с. 95 — 97]:

1. Прихована криза (або криза ефективності);

2. Криза платоспроможності;

3. Криза розрахунку (загроза банкрутства, неплатоспроможність).

Рис. 3. Основні процеси антикризового управління

Наведемо зовнішні ознаки кожної фази розвитку кризи. Перша фаза — криза
ефективності (прихована криза) Характерними ознаками цієї стадії є
зниження ефективності діяльності підприємства, яке виявляє себе через
негативну динаміку показників прибутковості обороту та капіталу,
тривалість операційного та фінансового циклу підприємства та інше.
Причиною зниження ефективності є отримання збитків спочатку від
проведення окремих господарських операцій, потім — в окремі часові
періоди і поступово — в цілому за результатами господарсько-фінансової
діяльності. Спочатку збитки покриваються за рахунок внутрішніх резервів;
поступово внутрішні резерви протидії поточній збитковості вичерпуються,
що зумовлює перехід до наступної фази розвитку кризи.

Друга фаза — криза платоспроможності

У другій фазі починаються труднощі з готівкою, виявляються деякі ранні
ознаки банкрутства: різкі зміни в структурі балансу та звіту про
фінансові результати.

Небажаними є різкі зміни будь-яких статей балансу в будь-якому напрямі.

Однак особливу тривогу повинні викликати:

— різке зменшення грошових коштів на рахунках (до речі,

збільшення грошових коштів може свідчити про неможливість подальших
капіталовкладень);

— збільшення дебіторської заборгованості (різке зниження
також свідчить про труднощі зі збутом, якщо супроводжується зростанням
запасів готової продукції);

— прострочення дебіторських заборгованостей;

— розбалансованість дебіторської та кредиторської за-

боргованостей;

— збільшення кредиторської заборгованості (різке зни-

ження за наявності коштів на рахунках також свідчить про падіння обсягів
діяльності);

— зниження об’ємів продаж (незадовільним може бути і різке
збільшення об’ємів продаж, так як у цьому випадку банкрутство може
наступити в результаті подальшого розбалансування боргів,
якщо за ним буде йти непродумане збільшення закупівель, капітальних
витрат, крім того, зростання об’ємів продаж може свідчити про збут всієї
продукції перед ліквідацією підприємства).

Третя фаза — криза розрахунків по боргах (загроза банкрутства, фінансова
неспроможність)

Підприємство не в змозі своєчасно оплачувати борги, і банкрутство стає
юридично очевидним.

Банкрутство виявляється як неузгодженість грошових потоків. Підприємство
може стати банкрутом як в умовах галузевого підйому, так і в умовах
галузевого спаду. В умовах різкого підйому галузі зростає конкуренція, в
умовах спаду — Падають темпи зростання. Таким чином, кожному
підприємству Доводиться боротися за темпи свого зростання. У всіх
випадках причиною банкрутства є неправильна оцінка Керівниками
підприємства очікуваних темпів зростання їхнього підприємства, під які
заздалегідь знаходяться додаткові джерела фінансування, як правило,
кредитного.

Будь-яке управління певною мірою повинно бути анти-кризовим і тим більше
оформлюватися як антикризове в міру розгортання кризової ситуації на
підприємстві.

Антикризове управління на підприємстві можливе та необхідне зряду
причин: кризові явища можна передбачати, прискорювати та пом’якшувати;
до кризових явищ можна та необхідно готуватися; управління в умовах
кризи потребує особливих підходів, спеціальних знань, досвіду та
мистецтва; кризові процеси можуть бути до певної міри керованими;
управління кризовими процесами здатне прискорювати їх та мінімізувати
наслідки [7, с. 131].

Об’єкт антикризового управління — виникнення та поглиблення кризи
розвитку підприємства, її усунення та запобігання.

Проблеми розгортання кризи на рівні окремого підприємства не є
локальними. Окреме підприємство є частиною національної, територіальної
і галузевої господарської системи. Кризові явища в його діяльності мають
негативні наслідки для усіх суб’єктів ринкової економіки. Отже, проблема
кризи та банкрутства має загальнодержавний характер.

Визнання цього факту об’єктивно обумовлює необхідність створення певної
державної системи контролю, діагностики та захисту підприємств від
фінансового краху (системи протидії банкрутству) — так зване антикризове
регулювання.

Антикризове регулювання — макроекономічна категорія. Вона містить заходи
організаційно-економічного та нормативно-правового впливу з боку
держави, які спрямовані на захист підприємств від кризових ситуацій,
запобігання банкрутству або ліквідації у випадках недоцільності їх
подальшого функціонування [233, с. 35].

Суб’єктом антикризового управління є певне коло осіб, що реалізують його
завдання. Можна виділити сім груп суб’єктів антикризового процесу:

1) власник підприємства;

2) фінансовий директор підприємства;

3) функціональний антикризовий менеджер — співробітник підприємства;

4) функціональний антикризовий менеджер — співробітник консалтингової
фірми, яка залучається на підприємство;

5) державні та відомч і органи;

6) арбітражний керуючий;

7) представники кредиторів або фахівці з кризового управління, що
залучені ними, для яких здійснення фінансового оздоровлення підприємства
— вимушений захід, спрямований на повернення боргів [129, с. 61 — 62].

Мета антикризового управління полягає не тільки в ліквідації зовнішніх
ознак та недопущенні подальшого поглиблення кризи, але й у відновленні
здатності підприємства як мікроекономічної системи до самоорганізації.

Процес управління прийнято визначати як послідовність дій, які могли
бути здійснені та які формують управлінський вплив. Головним в
організації процесу антикризового управління є дотримання таких
принципів:

1) цілеспрямованості;

2) послідовності розв’язання проблем;

3) своєчасності прийняття управлінських рішень;

4) гнучкості, маневреності;

5) оцінки позитивних та негативних наслідків рішень [ 9 с.79-80].

Принципи антикризового управління (об’єктивні правила управління
поведінкою, що випливають з потреб об’єкта управління) є такими:

1) об’єктивності;

2) комплексності;

3) відповідності;

4) контролю;

5) оптимальності;

6) основної ланки (розв’язання основних проблем у першу
чергу);

7) законності;

8) ефективності.

У системі антикризового управління виділяють функції антикризового
управління: визначення цілей, планування, організації, мотивації,
контролю.

Крім цього існує два з’єднувальних процеси: прийняття рішень та
комунікації, що об’єднують окремі функції в єдиний процес управління.

Функції антикризового управління також можна розглядати як види
діяльності, які відображають предмет управління (в даному випадку —
проблеми та уявні й реальні фактори кризи) й визначають його результат.
Вони відповідають на запитання: що необхідно зробити для того, щоб
успішно керувати в передкризовій ситуації, в умовах кризи та в процесі
виходу з кризи. Стосовно цього можна виділити шість функцій:

— передкризове управління;

— управління в умовах кризи;

— управління процесами виходу з кризової ситуації;

— стабілізація нестійких ситуацій (забезпечення керо-

ваності);

— мінімізація втрат та втрачених можливостей;

— своєчасність прийняття рішень [7, с. 134].

Кожен з перелічених видів діяльності (функцій управління) має свої
особливості, але в сукупності вони характеризують антикризове
управління.

Система антикризового управління складається з таких підсистеми:

> підсистема діагностики;

> антикризовий операційний менеджмент;

> антикризове фінансове управління;

> антикризовий маркетинг;

> антикризове управління персоналом;

> антикризове організаційне управління. Взаємозв’язок між базовими
положеннями системи антикризового управління поданий на рисунку 4.

Антикризове управління, як і будь-яке інше, може бути менш ефективним
або більш ефективним. Ефективність антикризового управління
характеризується ступенем досягнення цілей пом’якшення, локалізації або
позитивного використання кризової ситуації у зіставленні з витраченими
на це ресурсами.

Рис.4. Концепція системи антикризового управління підприємством

Використана література

Герасимчук В. Г. Стратегічне управління підприємством. Графічне
моделювання: Навч. посіб. — К: КНЕУ, 2000. — 360 с

Герчикова И. Н. Менеджмент: Учебник. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.:
Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995. — 480 с.

Котлер Ф. Маркетинг и менеджмент. — СПб: Питер Ком, 1998. — 896 с.

Мескон М. X., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. —
М: Дело, 1992. — 702 с.

Кардашевский В’., Бондаренко А. Повышение производительности:
европейский подход//Вопр. экономики. — 2000. — № 11. — С. 35—40.

Растимешин В., Куприянова Т. Управление производительностью: путь к
росту // Человек и труд. — 1996. — № 8. — С. 70-73; № 9. — C. 67-69.

Фильев В. Управление ростом производительности труда // Экономист. —
1997. — № 3. — С. 60-66.

Басовский Л. Б. Прогнозирование и планирование в условиях рынка. Учеб.
пособие. — М: ИНФРА-М, 1999. — 260 с.

Батра Раджив, Майерс Джон Дж., Аакер Дэвид А. Рекламный менеджмент: Пер.
с англ. — 5-е изд. — М.; СПб.; К.: Издат. дом «Вильяме», 1999. — 784 с.

Витт Юрген. Управление сбытом: Пер. с нем. — М.: ИНФРА-М, 1997. — 112 с.

Герасимчук В. Г. Стратегічне управління підприємством. Графічне
моделювання: Навч. посіб. — К: КНЕУ, 2000. — 360 с

Герчикова И. Н. Менеджмент: Учебник. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.:
Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995. — 480 с.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *