.

Теоретичні основи здійснення зовнішньоекономічної діяльності (Реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
601 5734
Скачать документ

Реферат на тему:

Теоретичні основи здійснення зовнішньоекономічної діяльностіЗміст

TOC \o “1-1” \h \z \u HYPERLINK \l “_Toc70138453” 2. Теоретичні
основи здійснення зовнішньоекономічної діяльності PAGEREF _Toc70138453
\h 2

HYPERLINK \l “_Toc70138454” 22. Види стратегій менеджменту
зовнішньоекономічної діяльності PAGEREF _Toc70138454 \h 5

HYPERLINK \l “_Toc70138455” 32. Механізм планування менеджменту
зовнішньоекономічної діяльності PAGEREF _Toc70138455 \h 8

HYPERLINK \l “_Toc70138456” 42. Міжнародні господарські контракти про
факторинг PAGEREF _Toc70138456 \h 11

HYPERLINK \l “_Toc70138457” 52. Агенти за дорученням. Особливості
агентської угоди PAGEREF _Toc70138457 \h 14

HYPERLINK \l “_Toc70138458” 62. Міжнародний туризм, чинники розвитку
та види PAGEREF _Toc70138458 \h 17

HYPERLINK \l “_Toc70138459” Список літератури PAGEREF _Toc70138459
\h 20

2. Теоретичні основи здійснення зовнішньоекономічної діяльності

Зовнішньоекономічна діяльність на Україні регулюється Господарським
Кодексом України, Законом України „Про зовнішньоекономічну діяльність”
та іншими нормативними актами.

Відповідно до ст. 377 Господарського кодексу зовнішньоекономічною
діяльністю суб’єктів господарювання є господарська діяльність, яка в
процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України
майном, та/або робочою силою.

Зовнішньоекономічна діяльність провадиться на принципах свободи її
суб’єктів добровільно вступати у зовнішньоекономічні відносини,
здійснювати їх у будь-яких формах, не заборонених законом, та
рівності перед законом усіх суб’єктів зовнішньоекономічної
діяльності.

Суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності є:

– господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до
Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства,
створені відповідно до Господарського кодексу України, а також інші
юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані
в установленому законом порядку;

– громадяни України, іноземці, особи без громадянства, які здійснюють
господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як
підприємці;

– підрозділи (структурні одиниці) іноземних суб’єктів
господарювання, що не є юридичними особами за законодавством
України (філії, відділення тощо), але мають постійне
місцезнаходження на території України і зареєстровані в порядку,
встановленому законом.

У зовнішньоекономічній діяльності можуть брати участь також
зовнішньоекономічні організації, що мають статус юридичної особи,
утворені в Україні відповідно до закону органами державної влади або
органами місцевого самоврядування.

Зовнішньоекономічна діяльність може підлягати ліцензуванню та
квотуванню.

Кабінет Міністрів України може встановлювати перелік товарів
(робіт, послуг), експорт та імпорт яких здійснюються суб’єктами
зовнішньоекономічної діяльності лише за наявності ліцензії.

Режим квотування зовнішньоекономічних операцій
запроваджується у випадках, передбачених законом, чинними
міжнародними договорами України, та здійснюється шляхом обмеження
загальної кількості та/або сумарної митної вартості товарів, яка може
бути ввезена (вивезена) за певний період.

Інформація щодо введення режиму ліцензування або квотування
публікується в офіційних виданнях.

Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати
будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, укладення
яких заборонено законодавством України.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається в письмовій
формі, якщо інше не встановлено законом або чиним міжнародним
договором, згоду на обов’язковість якого надано Верховною Радою
України. Форма зовнішньоекономічного договору (контракту)
визначається правом місця його укладення.

Права та обов’язки сторін зовнішньоекономічного договору (контракту)
визначаються правом місця його укладення, якщо сторонни не погодили
інше. Порядок визначення права, яке має застосовуватися до
договору (контракту) у разі недосягнення згоди сторін стосовно
вказаного порядку, встановлюється законом про зовнішньоекономічну
діяльність.

Кабінет Міністрів України з метою забезпечення
відповідності зовнішньоекономічних договорів (контрактів)
законодавству України може запроваджувати їх державну реєстрацію.

Види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), що підлягають
державній реєстрації, а також порядок її здійснення визначаються
законом про зовнішньоекономічну діяльність та іншими
нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до нього.

Економічні відносини HYPERLINK
“http://search.liga.kiev.ua/l_doc2.nsf/link1?OpenAgent&id=t980335&ed=199
8_12_22&an=87” \l “87” \t “_top” України з іншими державами
регулюються відповідними міжнародними договорами та нормами міжнародного
права.

HYPERLINK
“http://search.liga.kiev.ua/l_doc2.nsf/link1?OpenAgent&id=t980335&ed=199
8_12_22&an=87” \l “87” \t “_top” Україна укладає, виконує і денонсує
міжнародні договори з питань зовнішньоекономічної діяльності, а також
договори, які стосуються таких питань, відповідно до HYPERLINK
“http://search.liga.kiev.ua/l_doc2.nsf/link1?OpenAgent&id=Z960254k” \t
“_top” Конституції (Основного Закону) України та законів HYPERLINK
“http://search.liga.kiev.ua/l_doc2.nsf/link1?OpenAgent&id=t980335&ed=199
8_12_22&an=87” \l “87” \t “_top” України .

Правовий статус суб’єктів господарської діяльності інших держав на
території HYPERLINK
“http://search.liga.kiev.ua/l_doc2.nsf/link1?OpenAgent&id=t980335&ed=199
8_12_22&an=87” \l “87” \t “_top” України визначається чинними законами
HYPERLINK
“http://search.liga.kiev.ua/l_doc2.nsf/link1?OpenAgent&id=t980335&ed=199
8_12_22&an=87” \l “87” \t “_top” України та вищезазначеними
договорами.

22. Види стратегій менеджменту зовнішньоекономічної діяльності

В даний час міжнародний ринок товарів та послуг характеризується тим, що
поряд з монополіями-гігантами в конкурентну боротьбу вступають середні,
і навіть дрібні фірми, що є результатом інтернаціоналізації
господарського життя. Вільна конкуренція забезпечує ефективне
використання ресурсів, стимулює інноваційні процеси і появу нової
високоякісної продукції.

Існує два види конкуренції – цінова і нецінова. Цінова конкуренція –
вид конкурентної боротьби, що ведеться з приводу і за допомогою
підвищення цін. Цінову конкуренцію може почати лідер або домінуюче
підприємство в даній галузі з метою рятування від конкурентів або більш
дрібне підприємство для того, щоб одержати шанс вижити в конкуренції з
іншими виробниками.

Для ведення успішної цінової конкуренції необхідно володіти реальними
можливостями зниження витрат виробництва, що досягається постійною
раціоналізацією й удосконалюванням витрат виробництва. Технологія
проведення цінової конкуренції досить проста – фірма призначає більш
низькі ціни на товар; конкуренти зазнають збитків, розоряються і
виходять з галузі. Потім ціни знову піднімаються, іноді навіть вище
первісного рівня, для того, щоб фірма могла компенсувати втрати,
понесені в ході боротьби за ринок.

Однак може виникнути ситуація, коли не всі конкуренти пішли з галузі і
після підвищення цін знову виходять на ринок. У цьому випадку фірмі
приходиться починати конкурентну боротьбу спочатку.

Перед тим, як починати “війну цін”, керівництво фірми повинне
переконатися, що фірма займає стійке положення на ринку, а її конкуренти
– скрутне. В всіх інших ситуаціях краще “маневрування цінами” – таємне
зниження цін проти офіційно оголошених, надання різних знижок,
встановлення однакових цін на продукцію різної якості.

В умовах монополізації економіки цінова конкуренція значно обмежена. У
зв’язку з цим відбувається перенос акцентів конкурентної боротьби в
область нецінових факторів (якість, новизна, прогресивність,
відповідність міжнародним стандартам, оперативність технічного
обслуговування).

При неціновій конкуренції формування й аналіз цінової політики
переміщаються в сферу збуту; у цьому випадку з’являється можливість
продажу товарів на ринку по більш високій ціні. При цьому виді
конкуренції ціна – не головний засіб просування товарів на ринок, але
від неї все рівно залежить обсяг збуту й одержувані прибутки.

Головна задача фірми, що веде нецінову конкуренцію, – визначити, у чому
полягає її конкурентна перевага. Насамперед необхідне знання стану
ринку; інтенсивності конкуренції на ньому; патентного захисту товарів;
купівельної спроможності населення. Після того, як ці питання будуть
з’ясовані, проводиться оцінка можливостей самої фірми.

Досягнення конкурентної переваги може бути засноване на попередженні дій
конкурентів (упреждуюча стратегія) або на проходженні за ними (пасивна
стратегія). При виробленні стратегії потрібно враховувати, чи є фірма
лідером на ринку або взагалі уникає конкурентного протистояння.

Лідер упреждуючих дій може розширити продаж товарів або послуг,
постійно обновляти їхній асортимент, тим самим “захоплювати” ринок; може
“захищати” ринок, впливаючи на потенційних споживачів рекламою, не даючи
конкурентам зайняти стійкі позиції або “блокувати” ринок за допомогою
випередження конкурентів у формах обслуговування і т.д.

Пасивна стратегія лідера може виявлятися в реагуванні на нововведення
конкурентів і їх перехопленні. Якщо фірма не є лідером, вона може
почати наступні випереджаючі дії: пряме суперництво і переслідування
лідера на основі своїх власних переваг; завоювання позицій на ринку за
рахунок слабких місць у стратегії лідера; настання на лідера і введення
нових елементів у свою стратегію.

Пасивна стратегія може бути обрана для того, щоб не викликати
відповідних дій з боку лідера.

У випадку, якщо підприємство прагне одержувати свою частину прибутку,
уникаючи прямої конкуренції, воно може вибрати як упреждуючу дію
стратегію “ринкових ніш” – перебування малопривабливих для конкурентів
ринкових сегментів.

Кожна фірма, що веде конкурентну боротьбу, повинна дотримуватися кілька
загальних правил: уміти концентрувати ресурси для ефективних дій;

використовувати будь-яку можливість для взяття ініціативи у свої руки;

уміти маневрувати наявними ресурсами для досягнення поставлених цілей;

проводити гнучке планування, що враховує зміни зовнішнього середовища
фірми.

32. Механізм планування менеджменту зовнішньоекономічної діяльності

Вихідним етапом внутріфірмового планування є маркетинг. Під маркетингом
розуміється така система внутріфірмового керування, що спрямована на
вивчення й облік попиту і вимог ринку для більш обґрунтованої орієнтації
виробничої діяльності підприємств на випуск конкурентноздатних видів
продукції в заздалегідь встановлених обсягах, якы відповідають
визначеним техніко-економічним характеристикам. При цьому вважається, що
реалізація даного асортименту товарів або послуг дозволить фірмі
одержати найбільш високі прибутки або зайняти міцне положення на ринку.

Маркетинг як управлінська діяльність містить у собі:

вивчення попиту і вимог споживачів до товарів;

складання програми по маркетингу виходячи з комплексного обліку
ринкового попиту; установлення верхньої межі ціни товару і
рентабельності його виробництва; розробку інвестиційної політики фірми;

визначення кінцевого результату господарської діяльності фірми.

Маркетинг містить у собі реалізацію збутової політики, що припускає
визначення каналів і методів збуту по кожному конкретному виду продукту
і визначеному ринку; постійне дослідження стану і тенденцій розвитку
світових товарних ринків, підрахунок можливих витрат на організацію
збуту (витрати на рекламу, транспортування і доставку товару).Однак сама
організація збуту і проведення комерційних операцій відносяться до
оперативно-господарської діяльності фірми, на підвищення ефективності
якої спрямовані усі функції керування, у тому числі і маркетинг.

Внутріфірмове планування являє собою обґрунтоване визначення основних
напрямків і пропорцій розвитку фірми з урахуванням матеріальних джерел
його забезпечення і попиту ринку. Призначення планування як функції
керування складається в прагненні завчасно врахувати усі внутрішні і
зовнішні фактори, що забезпечують сприятливі умови для нормального
функціонування і розвитку фірми. Планування – один зі способів, за
допомогою якого керівництво забезпечує єдиний напрямок зусиль усіх
членів організації до досягнення її загальних цілей.

Основними елементами внутріфірмового планування є:

1. Прогнозування, що включає вивчення перспектив розвитку
окремих галузей, національної економіки і цілих регіонів. Прогнозування
безпосереднє зв’язано з маркетингом і приймає форму ринкової стратегії
фірми.

2. Постановка задач. Формування загальних задач відбувається на базі
прогнозу і припускає встановлення прибуткових термінів їхнього
виконання, а також визначення ресурсного забезпечення.

3. Коректування плану. Виробляється конкретизація термінів виконання
плану, ув’язування між окремими стадіями програми, постачаннями,
виробничими і збутовими операціями.

4. Складання бюджетів: розподіл ресурсів між підрозділами і складання
різних бюджетів. Бюджет – це план у цифровому вираженні, баланс доходів
і витрат у грошовому і натуральному вираженні. Потім на цій основі
визначаються конкретні функції кожного підрозділу і виконавці,
відповідальні за окремі операції.

5. Конкретизація плану. Виробляється вироблення конкретних установок у
поширенні прийнятих рішень на нижчі ланки. З цього моменту починається
безпосередньо реалізація плану.

Процес планування включає 3 етапи:

аналіз стратегічних проблем. На цьому етапі необхідно проаналізувати
ринок, на якому фірма буде працювати, а також фактори зовнішнього
середовища фірми.

прогноз майбутніх умов діяльності і визначення задач для того, щоб
визначити досяжній і першорядні по важливості;

вибір оптимального варіанта розвитку. На цьому етапі необхідно
визначити всі матеріальні й організаційні засоби розвитку фірми.

Третій етап є найбільш складним, тому що включає всю інформацію,
отриману на перших двох етапах, виробляється аналіз усіх можливих
аспектів функціонування фірми і вироблення оптимального варіанта
розвитку.

У залежності від спрямованості і характеру розв’язуваних
задач розрізняють 3 види планування: стратегічне (перспективне),
середньострокове, тактичне (поточне).

Стратегічне планування полягає в основному у визначенні
головних цілей діяльності фірми й орієнтовано на визначення намічуваних
кінцевих результатів, при цьому враховуються способи і засоби досягнення
поставлених цілей, а також забезпечення необхідними ресурсами.

Поточне планування полягає у визначенні проміжних цілей на шляху
досягнення стратегічних цілей і задач. При цьому виді планування
детально розробляються засоби і способи рішення задач, використання
ресурсів, а також упровадження нової технології.

42. Міжнародні господарські контракти про факторинг

Факторинг займається фінансуванням під дебіторську заборгованість
(уступку грошової вимоги), що виникає в процесі торговельних операцій
між підприємствами, при постачанні товарів і послуг. При цьому
факторингова компанія або банк (Фактор) звичайно надає постачальникові
до 60-90% від суми дебіторської заборгованості відразу після
відвантаження товару (до настання терміну платежу). Фактор відшкодовує
собі це фінансування з наступних надходжень від покупців. Частина
дебіторської заборгованості, що залишилася, тобто 10-40%, за винятком
комісій фактора, виплачується постачальникові відразу після того, як
покупець зробив оплату.

Протягом останніх чотирьох десятиліть використання факторингу в розвитих
країнах Західної Європи, Америки й Азії росте вражаючими темпами. За
даними міжнародної факторингової асоціації International Factors Group
S.C., у 1999 р. загальносвітовий оборот факторинговых операцій виріс, у
порівнянні з 1998 р., більш ніж на 40%. У структурі світового факторингу
близько 92% приходилося на внутрішній факторинг і 8% – на міжнародний.

У міжнародному факторингу істотна роль належить експортному
факторингові, що являє собою продаж експортером своєму факторові
короткострокових дебіторських заборгованостей (звичайно до 60-90 днів)
по експорту.

Обслуговуючи своїх клієнтів-експортерів, факторингові компанії
(експорти-фактори) часто діють разом з іноземними факторинговими
компаніями, що функціонують у країнах імпорту (імпортами-факторами).
Імпорти-фактори допомагають експортам-факторам одержувати інформацію про
існуючого або потенційного дебітора у своїй країні, забезпечувати
страхування ризику неплатежу іноземного дебітора, стягувати дебіторську
заборгованість і т.д.

Для цілей вищевказаної взаємодії факторингові компанії з різних країн
укладають межфакторні угоди або вступають у міжнародні факторингові
асоціації і групи. Наприкінці 50-х – початку 60-х років, створені 3
найбільші міжнародні факторингові групи: Heller International Group,
International Factors Group S.C., Factors Chain International.

Наприкінці червня 2000 р. у Парижі відбулися річні збори IFG, у якому
взяли участь представники факторингових компаній з 35 країн світу.

Важливим показником, що докорінно відрізняє фінансування по факторингу
від звичайного банківського кредиту, є необмежений характер
фінансування, тобто величина наданих коштів не обмежена якою-небудь
абсолютною межею, що існує, наприклад, при овердрафтному або
револьверному кредиті, а росте в міру росту торговельних оборотів
постачальника, оскільки виражено у вигляді визначеного відсотка від
величини постачань.

Інші переваги експортного факторингу також випливають з його процедури:
іноземні борги стають внутрішніми боргами, дозволяються значні проблеми
і ризики, зв’язані з веденням міжнародного бізнесу, такі як ризик
неплатежу, незнайома іноземна мова, невідоме законодавство, незнайома
процедура стягування дебіторської заборгованості і звичаї торговельної
практики. Таким чином, факторинг є комплексним обслуговуванням
дебіторської заборгованості постачальника.

Підсумовуючи переваги факторингу для експортерів, хотілося б
підкреслити, що факторинг:

– допомагає експортерам розширити продажу за рахунок використання
конкурентноздатних умов і термінів оплати, у т.ч. використання
відстрочки платежу;

– здійснює повне страхування ризику неплатежу;

-прискорює процедуру одержання платежу в порівнянні з акредитивною
формою розрахунків;

– збільшує оборотні кошти експортера, тому що фінансування по факторингу
не вимагає застави і росте з ростом продажів;

– сприяє поліпшенню кредиту-менеджменту експортера;

– дозволяє експортерові торгувати на умовах “відкритого рахунка” і
відходити від використання акредитивної форми розрахунків.

52. Агенти за дорученням. Особливості агентської угоди

Здійснення агентської діяльності на Україні передбачено Главою 31
Господарського кодексу.

Агентська діяльність є підприємницькою діяльністю, що полягає в
наданні комерційним агентом послуг суб’єктам господарювання при
здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від
імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб’єкта, якого
він представляє.

Комерційним агентом може бути суб’єкт господарювання (громадянин
або юридична особа), який за повноваженням, основаним на агентському
договорі, здійснює комерційне посередництво.

Агентські відносини виникають у разі:

– надання суб’єктом господарювання на підставі договору
повноважень комерційному агентові на вчинення відповідних дій;

– схвалення суб’єктом господарювання, якого представляє
комерційний агент, угоди, укладеної в інтересах цього суб’єкта
агентом без повноваження на її укладення або з перевищенням
наданого йому повноваження.

За агентським договором одна сторона (комерційний агент)
зобов’язується надати послуги другій стороні (суб’єкту, якого
представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню
(надання фактичних послуг) від імені цього суб’єкта і за його
рахунок.

Агентський договір повинен визначати сферу, характер і порядок
виконання комерційним агентом посередницьких послуг, права та обов’язки
сторін, умови і розмір винагороди комерційному агентові, строк
дії договору, санкції у разі порушення сторонами умов договору, інші
необхідні умови, визначені сторонами.

Договором повинна бути передбачена умова щодо території, в межах якої
комерційний агент здійснює діяльність, визначену угодою сторін. У разі
якщо територію дії агента в договорі не визначено, вважається, що агент
діє в межах території України.

Агентський договір укладається в письмовій формі. У договорі має
бути визначено форму підтвердження повноважень (представництва)
комерційного агента.

Комерційний агент повідомляє суб’єкта, якого він представляє,
про кожний випадок його посередництва в укладенні угод та про кожну
укладену ним в інтересах цього суб’єкта угоду.

Комерційний агент повинен особисто виконати дії, на які він
уповноважений суб’єктом, якого він представляє.

Якщо агентським договором не передбачено інше, комерційний агент не
може передавати на свій розсуд іншим особам прав, якими він володіє в
інтересах того, кого він представляє.

Комерційний агент не має права передавати конфіденційну інформацію,
одержану від суб’єкта, якого він представляє, без згоди цього
суб’єкта, використовувати її у власних інтересах чи в інтересах інших
осіб всупереч інтересам суб’єкта, якого він представляє, як при
здійсненні комерційним агентом своєї діяльності в інтересах
зазначеного суб’єкта, так і після припинення агентських відносин з
ним.

Агентський договір припиняється за угодою сторін, а також у разі:
відкликання повноважень комерційного агента суб’єктом, якого він
представляє, або відмови комерційного агента від подальшого
здійснення комерційного посередництва за договором, укладеним
сторонами без визначення строку його дії; вибуття однієї із сторін
договору внаслідок її припинення або смерті; виникнення інших обставин,
що припиняють повноваження комерційного агента або суб’єкта, якого він
представляє.

Відповідно до Цивільного кодексу України комерційним представником є
особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при
укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.
Повноваження акого представника можуть бути підтверджені письмовим
договором між ним та особою, яку він представляє, або довіреністю.

Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за
довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією
особою іншій для представництва перед третіми особами. Форма довіреності
повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися
право чин. Довіреність від імені юридичної особи видається її органом
або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами та
скріплюється печаткою цієї юридичної особи.

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити
від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.
У договорі можуть встановлюватися строк дії такого доручення та(або)
територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного. У договорі
визначається строк, протягом якого повірений має право діяти від імені
довірителя. У договорі доручення або у виданій на підставі договору
довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить
вчинити повіреному. Повірений має право на плату за виконання свого
обов’язку за договором доручення. Якщо у договорі доручення не визначено
розмір плати повіреному або порядок її виплати, то вона виплачується
після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги.

62. Міжнародний туризм, чинники розвитку та види

У цей час індустрія туризму є однією з форм міжнародної торгівлі, що
найбільш динамічно розвиваються послугами. У останні 20 років
середньорічні темпи зростання числа прибуттів іноземних туристів в світі
становили 5,1%, валютних надходжень – 14%. Згідно з даними всесвітньої
туристичної організації, в 1995 році в світі було зареєстровано 576
мільйонів прибуттів туристів, надходження від міжнародного туризму
досягло 372 мільярди доларів (без урахування надходжень від міжнародного
транспорту). Загалом об’єми валютних надходжень від туризму за період з
1950 по 1995 рік виросли в 144 рази.

По прогнозах експертів, бурхливий розвиток міжнародного туризму буде
продовжуватися і далі. Очікується, що при збереженні темпів зростання,
що склалися число міжнародних подорожей до 2005 року досягне 900 млн.
чоловік,а 2010 року збільшиться і складе порядку 937 млн. чоловік.

На думку різних аналітиків, в основі розвитку міжнародного туризму
лежать наступні чинники:

1) Економічне зростання і соціальний прогрес призвели до розширення
об’єму ділових поїздок і поїздок з пізнавальними цілями.

2) Вдосконалення всіх видів транспорту здешевило поїздки.

3) Збільшення числа найманих робітників і службовців в розвинених
країнах і підвищення їх матеріального і культурного рівня.

4) Інтенсифікація труда і отримання трудящими більш тривалих
відпусток.

5) Ослаблення обмежень на вивіз валюти в багатьох країнах і спрощення
прикордонної формальності.

На промислово розвинені країни доводиться понад 60% всіх прибуттів
іноземних туристів і 70-75% поїздок, що здійснюються в світі. При цьому
на частку ЄС доводиться біля 40% прибуттів туристів і валютних
надходжень.

Однак варто враховувати ряд чинників, прямо не пов’язаних з туристичною
сферою, але без урахувань якої неможлива об’єктивна оцінка показників
таблиці. До таких чинників відносяться величина країни, чисельність
населення і економічний потенціал країни.

Звичайно, найважливіший чинник, що визначає географію туризму в світі,
економічний.

Фірми, які здійснюють туристичну діяльність, можна класифікувати.

Туристичні агентства – це роздрібні фірми, що виконують роль
посередників між туроператорськими фірмами і обслуговуючими
підприємствами, з одного боку, і клієнтами-туристами, з іншою.
Турагенства або організують тури, що пропонуються туроператорськими
фірмами, або займаються наданням окремих видів послуг індивідуальним
туристам або групам осіб, встановлюючи безпосередні зв’язки з
транспортними організаціями, готельними корпораціями, екскурсійним бюро.
Продаж турів здійснюється по цінах, що встановлюються туроператорами і
вказаним в їх проспектах. За реалізацію інклюзив-турів турагенства
отримують певну комісійну винагороду від туроператорів.

Туроператорські фірми це передусім оптові фірми, які виступають
посередниками між підприємствами туристичної індустрії і турагенствами.
Вони реалізовують тури від свого імені через турагенства або
безпосередньо клієнтам. У процесі організації поїздок туроператори
встановлюють зв’язки з підприємствами розміщення, харчування,
транспорту, культурно – просвітницькими установами і екскурсійним бюро.
Часто туроператори орендують на основі довгострокових контрактів готелю
і інші кошти розміщення, літаки, автобуси, забезпечуючи їх максимальне
завантаження і отримуючи значні знижки.

Туроператорські фірми в залежності від виду транспорту, що
використовується, поділяються на ті, що спеціалізуються на організації
турів з використанням спеціально обладнаних літаків; автобусних
екскурсій; залізничних екскурсій; морських круїзів і подорожей в
яку-небудь одну країну або спеціалізованих турів.

Туристичні корпорації – це великі підприємства, які шляхом участі
об’єднують широке коло фірм, що представляють різні види туристичних
послуг. Вони значною мірою монополізували ринок і перетворилися в
могутні міжгалузеві виробниче-господарські комплекси, що включають
підприємства самих різних галузей промисловості, обслуговуючих
туристичний бізнес, транспортні банківські, страхові і інші компанії і
реалізовуючих турів через широку мережу туроператорів і турагенств в
різних країнах.

Крім великих корпорацій, в теперішні час отримали широкий розвиток
готельні комплекси, які надають туристам послуги не тільки по їх
розміщенню, але і широкий комплекс інших послуг, наприклад, харчування в
ресторані при готелі, надання залів для проведення нарад, придбання
квитків на транспорт, виклик таксі, екскурсійне обслуговування,
організація розваг, торгівля сувенірами і іншими товарами.

Найбільші готельні комплекси об’єднуються через автоматизовані системи
управління і розподілу готельного фонду в так звані “ланцюги”, що
дозволяє швидко і точно враховувати кожну індивідуальну операцію і з
мінімальними витратами часу проводити резервування місць в готелях, на
транспорті без затримки видавати всю розрахункову документацію і
здійснювати платежі.

Список літератури

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року

Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року

Закон України „Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991
року

Бабышев Л. Туризм как отрасль итальянской экономики.// МЭиМО. 1995 №
12

Голобкова Г.М. Международный менеджмент. Учеб. Пособие. –
Международный педагогический университет. Магадан: Изд. МПУ, 1997

Добрецов А. Экспорт услуг и международный туризм.// Экономика и жизнь.
1995 №42.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020