.

Принципи організації управління підприємством (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1315 8332
Скачать документ

Реферат

з менеджменту на тему:

Принципи організації управління підприємством.

Принципи організації управління

Вихідним моментом менеджменту є система принципів управління,
інваріантних стосовно об’єктів і суб’єктів управління.

Перші спроби сформулювати принципи управління відбувалися ще в
доісторичні часи. Так, принципи управління домашнім господарством і
сільськогосподарським маєтком розглядав у своїх роботах Ксенофонт —
давньогрецький письменник та історик (близько 430 — 355 або 354 рр. до
н. є.).

В енциклопедичній літературі дається широке тлумачення поняття
“принцип”. Це основне вихідне положення будь-якої теорії або вчення,
внутрішнє переконання, що визначає норму поведінки, основа побудови або
діяльності якоїсь системи. У менеджменті під принципом слід розуміти
основні керівні ідеї, правила та орієнтири діяльності управлінського
персоналу, у рамках яких реалізуються цілі організації. Принципи повинні
не тільки відповідати цілям менеджменту, а й враховувати сучасні вимоги
до підприємницької діяльності і прогресивні тенденції можливих змін,
мати достатню легітимність.

Загальноприйнятим є те, шо принципи раціонального менеджменту були
сформульовані в 1912 р. у книзі американського менеджера Г. Емерсона
“Дванадцять принципів продукти вності”.

1. Точно поставлені ідеали або цілі.

2. Здоровий глузд.

3. Компетентна консультація.

4. Дисципліна.

5. Справедливе ставлення до персоналу.

6. Швидкий, надійний, повний, точний і постійний облік.

7. Диспетчеризація.

8. Норми і розклади.

9. Нормалізація умов.

10. Нормування операцій.

11. Письмові стандартні інструкції. 12. Винагорода за продуктивність.

Змістові принципи висвітлені в роботах Ф. Тейлора, А. Файоля, М. Вебера
та ін.

Розвиток науки і узагальнення практики підприємницької діяльності дали
змогу сформулювати сучасні принципи менеджменту. Серед них розрізняють
загальні та спеціальні.

До загальних принципів слід насамперед віднести принцип поєднання
демократизму і доцільного економічного централізму. Згідно з цим
принципом, усі зайняті у підприємництві пра-цівники вільно вибирають, де
і в межах яких форм власності та господарювання докласти своїх зусиль.
Питання господарської діяльності підприємств, кооперативів, об’єднань
самостійно вирішуються їхніми трудовими колективами з урахуванням
економічної політики держави, запитів ринку та можливостей максимального
задоволення потреб працюючих. Апарат управління здійснює виключно
функції координації та регулювання трудової діяльності колективів,
забезпечує доцільне використання виробничого потенціалу економічних
фондів, які створюються. Для здійснення оборонної програми, соціального
й екологічного захисту населення створюються відповідні централізовані
фонди. Держава централізовано визначає політику ціноутворення,
оподаткування, розробляє валютну, банківську, митну системи тощо.

Форми демократизації управління постійно розвиваються і вдосконалюються,
що зумовлюється зростанням продуктивних сил економіки, удосконаленням
його технологічної оснащеності і підвищенням культурно-технічного рівня.
Генеральним напрямом розвитку економіки країни є демократизація всіх
сторін суспільного життя, підвищення ролі місцевих органів розвитку
самоуправління, забезпечення господарської самостійності трудових
колективів і кожного товаровиробника.

Важливим принципом є досягнення високої економічної ефективності
будь-якої діяльності. Цей принцип передбачає результативність, успіх у
досягненні мети, а також економічність або мінімальні витрати для
одержання відповідного результату за умов виправданого ризику.

Основу ефективності виробництва становлять прискорення процесу
структурних змін і науково-технічного прогресу в усіх ланках економіки
країни, всебічна інтенсифікація і раціоналізація усіх видів діяльності,
впровадження ефективних форм господарювання і управління, боротьба за
бережливість, зменшення витрат сировини, найбільш повне використання
техніки. Слід уміло використовувати стимули і чинники ринкового
механізму (податкову систему, ціни, кредит, процентні ставки), а також
прогресивні форми організації праці і виробництва.

Підвищення ефективності виробництва вимагає також широкого застосування
економіко-математичних методів і сучасної комп’ютерної техніки для
прийняття оптимальних рішень і розв’язання важливих питань розвитку
трудових колективів, повної узгодженості локальних критеріїв
ефективності із загальним глобальним критерієм ефективності виробництва.

Високих економічних показників можна досягти за умови реалізації
принципу стимулювання. Історичний досвід показав, що саме люди є носіями
певних інтересів, прагнень як матеріального, так і духовного характеру.
Люди діють, працюють, беруть участь у суспільно-політичному та духовному
житті суспільства, керуючись певними потребами. Без урахування цих
потреб

неможливо правильно управляти працівниками, організовувати їх на
розв’язання того чи іншого завдання. Життєві потреби та інтереси людей —
основне джерело їх соціальної активності, стимул до праці. Організація
управління людьми має поєднувати рівень задоволення потреб кожної людини
з її трудовою активністю, кількістю і якістю затраченої нею праці,
розміром її внеску у суспільно корисну справу.

Підвищенню матеріальної зацікавленості працівників сприяють впровадження
гнучкої системи оплати праці, заснованої на участі працівників у
прибутках підприємства чи в розподілі доходів, розширення системи
преміальних виплат залежно від результатів роботи конкретного
підрозділу, введення компенсаційних виплат при виході у відставку, викуп
працівниками акцій підприємства тощо.

Сучасні системи матеріальної зацікавленості повинні розвиватися у
напрямку посилення залежності результатів оплати праці управлінських
працівників від рівня кваліфікації, віддачі і обсягу обов’язків,
передбачати відповідальність за неякісну працю та безгосподарність.

Поряд з матеріальними, слід застосовувати різні форми морального
стимулювання, забезпечуючи соціальну рівність і диференціацію в оплаті
праці, правильне поєднання суспільних, групових та особистих інтересів,
реалізацію інтересів і пріоритету кожного працівника. У трудових
колективах доцільно враховувати психологічний вплив установленого
порядку розподілу прибутків на подальше підвищення продуктивності праці,
згуртованість колективу, бажання підвищувати свій професійний рівень
тощо.

Ефективність менеджменту залежить також від втілення у життя принципу
єдиноначальності в поєднанні з колегіальністю. Необхідність
єдиноначальності зумовлена, зокрема, потребами великого машинного
виробництва, яке передбачає найсуворішу єдність усіх працівників.
Єдиноначальність означає підпорядкованість у трудовому процесі усіх
працівників одній особі — керівникові, який має необхідні права щодо
управління дорученою йому ланкою і несе повну відповідальність за її
роботу.

Єдилоначальність дає змогу усувати знеособлення і безвідповідальність.
Кожен працівник відповідає за свою ділянку роботи і підпорядкований
певному керівникові, розпорядження останнього є для нього обов’язковими.
Принцип єдності розпорядництва вимагає, шоб виконавець отримував
розпорядження тільки від одного начальника.

Управління діяльністю підприємств, асоціацій, акціонерних товариств і
об’єднань завжди має колективний характер. У розробці та здійсненні
соціально-виробничих програм, крім керівників, беруть участь спеціалісти
і рядові працівники. Тому єдиноначальність в управлінні трудовими
колективами повинна вміло поєднуватися з колегіальністю, додержанням
повноважень загальних зборів (конференцій) трудових колективів, рад
(правлінь), широким залученням спеціалістів до розв’язання важливих
господарських рішень.

За будь-яких умов діяльність у сфері менеджменту повинна здійснюватися
згідно з вимогами принципу науковості. Він передбачає повне використання
найновіших концепцій розвитку науки і техніки, прогресивного досвіду
організації менеджменту в кращих підприємствах і організаціях. Вимоги
цього принципу реалізуються за умови, шо на розвиток науки і мистецтва
менеджменту спрямовуються достатні зусилля, готуються професійні кадри
для різних рівнів менеджменту, постійно вдосконалюється механізм
господарювання, впроваджується найновіша організаційна та обчислювальна
техніка.

Суворе додержання принципу науковості дає змогу уникати виявів
волюнтаризму і суб’єктивізму при прийнятті відповідальних рішень.
Менеджмент має грунтуватися на глибокому пізнанні об’єктивних
економічних законів, закономірностей управління, урахуванні тенденцій
розвитку економічних та соціальних процесів, умілому використанні
наукових принципів менеджменту, додержанні вимог раціонального
природокористування.

Успішне подолання економічної кризи і розвиток економіки України
вирішальною мірою залежить від кадрів. Розробка і здійснення певної
кадрової політики повинна здійснюватися відповідно до принципу
правильної підготовки і розстановки кадрів, щоб забезпечувалася
стабільність кадрів, професіоналізація управління і реалізувалися вимоги
сократівського правила: “Кожна людина на певному місці і кожне місце для
певної людини”. Це вимагає чималих організаційних зусиль і чималих
інвестицій на здійснення селекційної роботи з кадрами, їх підготовку,
перепідготовку і правильне використання.

В економічній літературі перераховуються й інші принципи: гуманності
менеджменту, його інтегрованості, відповідності способів, засобів і
впливів закономірностям, які притаманні керованим об’єктам, тощо.

До числа принципів деякі автори відносять принцип поєднання галузевого і
територіального управління, комплексності і системності, провідної ланки
і зосередження сил, принцип зворотного зв’язку, принцип необхідної
різноманітності та ін.

При побудові систем управління і здійсненні управлінських процесів у
практиці менеджменту використовують цілу систему спеціальних принципів.
В економічній літературі широко рекламуються принципи таких компаній, як
ІВМ, “Дженерал моторе”. Найсуттєвішим з них є принцип забезпечення
прибутковості бізнесу у поєднанні з максимальним добробутом працівників
фірми. Крім того, перераховуються ще й такі принципи:

1. Розробка чітких цілей (стратегічних, тактичних, оперативних),
обґрунтування стратегії підприємства, надання свободи пошуку в її межах,
повне врахування реальностей ринкових ситуацій.

2. Опора на об’єктивні економічні закони, загальнолюдські цінності,
моральність і екологічність діяльності. .

3. Розширення і поглиблення зв’язку організації із зовнішнім
середовищем.

4. Високі стандарти діяльності, відповідальності перед суспільством,
постійний пошук альтернативних варіантів діяльності, розв’язання нових
проблем новими методами.

5. Орієнтація на перспективу розвитку, нововведень, новаторства та
ентузіазму персоналу.

6. Децентралізація управління, делегування повноважень, впровадження
підприємницького стилю роботи, створення мікроцентрів, які працюють на
ринкових або близьких до них умовах.

7. Розробка простих, реалістичних і чітких критеріїв оцінки власної
діяльності, регулярне звіряння з ними ділового процесу.

8. Пріоритет споживача (надійне, швидке і зручне обслуговування), висока
якість і доступні ціни.

9. Постійне навчання кадрів, підвищення їх професійних знань, досвіду і
вміння робити конкретну справу, активне формування нового мислення
персоналу з орієнтацією на динамічні, швидкі зміни в масштабах і
характері діяльності.

10. Ототожнення співробітників з підприємством, його інтересами і
принципами, виховання почуття співучасника в його успіхах і невдачах.

11. Інтеграція особистих інтересів і цілей організації, відповідальність
усіх працівників за стан справ в організації, залучення їх “до участі в
прибутках”.

12. Відмова від зайвого адміністрування і перехід до сучасної
організаційної культури менеджменту, що грунтується на єдиних інтересах
і цілях діяльності, партнерстві, співробітництві, взаємній вигоді,
взаємодії, а не лише на владі й підлеглості.

Дотримання вимог перелічених принципів є однією з найважливіших
передумов ефективного функціонування апарату управління підприємств та
об’єднань.

Використана література

Герасимчук В. Г. Стратегічне управління підприємством. Графічне
моделювання: Навч. посіб. — К: КНЕУ, 2000. — 360 с

Герчикова И. Н. Менеджмент: Учебник. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.:
Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995. – 480 с.

Котлер Ф. Маркетинг и менеджмент. — СПб: Питер Ком, 1998. — 896 с.

Мескон М. X., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. –
М: Дело, 1992. – 702 с.

Кардашевский В’., Бондаренко А. Повышение производительности:
европейский подход//Вопр. экономики. — 2000. — № 11. — С. 35—40.

Растимешин В., Куприянова Т. Управление производительностью: путь к
росту // Человек и труд. — 1996. — № 8. — С. 70-73; № 9. — C. 67-69.

Фильев В. Управление ростом производительности труда // Экономист. –
1997. – № 3. – С. 60-66.

Басовский Л. Б. Прогнозирование и планирование в условиях рынка. Учеб.
пособие. – М: ИНФРА-М, 1999. – 260 с.

Батра Раджив, Майерс Джон Дж., Аакер Дэвид А. Рекламный менеджмент: Пер.
с англ. — 5-е изд. — М.; СПб.; К.: Издат. дом “Вильяме”, 1999. — 784 с.

Витт Юрген. Управление сбытом: Пер. с нем. — М.: ИНФРА-М, 1997. — 112 с.

Герасимчук В. Г. Стратегічне управління підприємством. Графічне
моделювання: Навч. посіб. — К: КНЕУ, 2000. — 360 с

Герчикова И. Н. Менеджмент: Учебник. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.:
Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995. – 480 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020