Реферат
на тему:
Основні шляхи й етапи переходу на новий продукт
План.
1.Етапи переходу на новий продукт.
2.Запуск нового виробництва.
3. Освоєння нового виробництва.
Етап проектно-конструкторських розробок – заключний для стадії
дослідження. Дослідження повинно завершуватись пошуком діючих форм
впровадження у виробництво отриманих знань, здатних забезпечити
його якісні зміни. Виконання цієї вимоги можливе за допомогою
нововведень, що сприяють впровадженню винаходів у виробництво.
У процесі проектно – конструкторських, дослідно – технологічних
робіт формується нова науково – технічна інформація, відбита у
відповідній документації. На даному етапі часто виготовляється
перший зразок нової техніки чи іншого нововведення, що є формою
вираження отриманої інформації, її своєрідною ілюстрацією.
Основними цілями фази технологічного освоєння виробництва є його
підготовка до впровадження результатів розробок і забезпечення
необхідних для цього умов. Тут здійснюється безпосередня взаємодія
науки і виробництва, від якого залежать темпи освоєння
прогресивних нововведень, терміни їхнього впровадження і початок
масового виробництва нових продуктів.
На наступній фазі відбувається тиражування нових продуктів.
Стабільне виробництво покликане забезпечити задоволення потреб
суспільства в конкретних видах виробів заданої якості. У цьому
полягає суть даного етапу.
Заключний етап інноваційного процесу, пов’язаний з освоєнням
масштабного виробництва нової продукції, вимагає реконструкції
виробничих потужностей, удосконалення технології, підготовки
персоналу, рекламної діяльності і т.д. На фінансування робіт на
даному етапі буде потрібно значно більше (приблизно в 6 – 8
разів) витрат, ніж на дослідження і розробки. Величина цих
витрат також залежить від обсягів освоєння нових видів
продукції. Однак інвестиції продовжують носити ризиковий характер,
тому що реакція ринку на цьому етапі ще невідома і ризики
відторгнення пропонованого товару дуже ймовірні.
Тут важливо пам’ятати, що новий продукт, створений з урахуванням
усіх досягнень науково – технічного прогресу, може бути не
потрібний на ринку. Тому дуже важливий етап комерціалізації, де
через маркетинг формується попит на нову продукцію, здійснюється
зворотній зв’язок зі споживачами зробленого нового продукту і
визначається подальший хід досліджень і розробок.
Усі розглянуті етапи інноваційного процесу допускають свої методи
організації праці, управління, фінансування, кадрового навчання.
Для зменшення ризику і забезпечення успіху підприємство повинне
інтегрувати різні етапи інноваційного процесу в єдиний ланцюг,
кожна ланка якого виконує важливе завдання в досягненні
загальної мети – одержання нововведення, а потім нового виробу чи
технології.
Тут особливу важливість набуває стикування ланок, що забезпечує
безперервність, гнучкість і динаміку всього процесу, коли
результат попереднього етапу є основою для поступального руху на
наступний етап. Ці процеси супроводжуються прийняттям
інноваційних рішень щодо пріоритетних напрямків інноваційної
діяльності підприємства.
В умовах загального прискорення науково – технічного прогресу,
глобалізації й інтернаціоналізації ринку, посилення конкуренції,
що супроводжується скороченням термінів дії конкурентних переваг
і необхідністю поділу ринку на сектори, ніші і мікро сегменти,
інноваційність стає ключовим фактором успіху, якщо не єдиним
засобом виживання.
Складною ланкою в непростому ланцюзі етапів і робіт інноваційного
циклу є етап запуску – освоєння виробництва нового виробу. Тут
використовуються результати всіх попередніх науково – дослідницьких
проектних і творчих робіт з відновлення виробництва. Відразу
виникають нові проблеми.
Класичним прикладом проблем і економічних результатів, пов’язаних
з відновленням виробництва, є освоєння нового автомобіля на
заводі Форда наприкінці 20-х років.
В історії промисловості це було перше велике відновлення масової
продукції. Заміна моделі почалася в другій половині 1927 р.
поступово звертався випуск старої машини. У січні 1928 року
почалося виробництво нового типу автомобіля. Загальний випуск
продукції в цьому місяці ледь досяг 4% . Загальний період
освоєння нового виробу, аж до досягнення первісної потужності
тривав 12,5 міс.
Усі виробничі витрати за період звертання виробництва (2 міс.),
його зупинки (6 міс.) і освоєння (12,5 міс.) склали в цілому
1380 % первісного обсягу виробництва.
Період виникнення втрат тривав 21.5 міс. і закінчився в жовтні 1930р.
І хоча зараз час заміни виробу, як правило, значно менший, наведений
приклад залишається наочною демонстрацією хворобливості пронесу переходу
підприємства на новин продукт.
Результат освоєння нового виробу залежить від двох факторів:
темпу зняття і виробництва застарілої продукції, оскільки це дозволяє
одночасно визволити потужності для виробництва нового виробу і темпу
освоєння нового продукту.
Завдання узгодження цих двох факторів необхідно вирішувати за рахунок
раціонального вирішення організації виробництва шляхом послідовного,
рівнобіжного чи плавного переходу.
При послідовному переході на новий тип виробу, існуючий процес
припиняють, частину машин і устаткування демонтують і заміняють новими.
Одночасно здійснюють перекваліфікацію робітників. Після закінчення
підготовки починають запуск нового виробництва з доведенням його до
проектної потужності.
Організація рівнобіжного переходу на новий виріб базується на
будівництві деякої кількості виробничих площ на яких готується до
випуску невелика кількість нових продуктів.
Завданням цих рівнобіжних виробництв є ретельна підготовка й
випробування технології виробництва оновлених виробів без порушення
існуючого виробничого процесу. Випробовують нове обладнання, технологію,
навчають робітників, завдяки чому виробництво нових виробів може бути
почате без втрат в існуючих приміщеннях, після припинення випуску старої
продукції й одночасно в нових приміщеннях, якщо вони не будуть
використані для інших цілей.
Перевагою даного рішення є зменшення втрат, пов’язаних із зупинкою
виробництва, недоліком — необхідність будівництва спеціальних виробничих
приміщень. Якщо ці приміщення використані для інших цілей, то втрати за
цією статтею зменшуються.
Організація плавного переходу на нову продукцію являє собою такий спосіб
освоєння нового виробництва, коли після закінчення обробки деталі
старого виробу на першій операції відразу ж робоче місце перебудовується
на виконання операції для виконання нового типу виробу. Так плавно
перебудовується весь виробничий процес, усі машини й
устаткування.
Втрати від зупинки виробництва в даному випадку виключаються чи
зводяться до мінімуму.
Передумовою такої майже ідеальної організації є ретельна конструкторська
і технологічна підготовка виробництва нового виробу, реалізація якої
полегшується, якщо в новому виробі зберігається значна частина елементів
попередньої моделі. Спрощує також проблему переходу на новий продукт
блокова й агрегатна конструкції виробів, а також їхня стандартизація в
цілому. Сприятливо діють і такі фактори, як, наприклад, освоєння
робітниками декількох суміжних професій, рівноцінних за кваліфікацією.
На цьому етапі здійснюється безпосереднє втілення досягнень науки і
техніки у виробництво, у його відновлення, у нові споживчі вартості.
Процес відновлення виробництва має безліч змінних величин, залежить від
цілого ряду факторів і є складною динамічною системою, що складається з
декількох підсистем.
Кожна підсистема має свою функцію, що залежить від попередньої і впливає
на наступну. Тільки в результаті безвідмовного функціонування всіх
підсистем як єдиного цілого може бути забезпечене одержання
запланованого результату.
Важливою передумовою ефективності відновлення виробництва є оцінка
факторів, що впливають на неї, на запуск у виробництво нової продукції.
Якщо вплив цих факторів піддається кількісній оцінці, то можна
встановити ступінь їхнього впливу на показники запуску оновлюваного
виробництва. Під час запуску нового виробництва під впливом
інтенсифікації виробничих факторів знижуються трудомісткість і витрати
на одиницю виробу, у результаті чого зростає обсяг продукції за одиницю
часу.
Трудомісткість відбиває зміни в технічному й організаційному рівні
виробництва точніше. ніж собівартість, оскільки вона відображає тільки
витрати праці підприємства, тоді як у показниках собівартості
враховується упредметнена праця постачальників, транспортні витрати, а
також вилив цін. на які виробництво вже не робить помітною впливу.
Під час освоєння виробів початкова трудомісткість під впливом сукупності
факторів удосконалювання виробництва різко знижується, поки не досягне
стабільного рівня трудомісткості. Спочатку швидке, а потім трохи
сповільнене зниження трудомісткості логічно пов’язане з характером зміни
факторів запуску, вплив яких поступово стабілізується.
Поступово при стабілізації виробничого процесу вплив факторів освоєння
нової продукції припиняється. Це веде до наступного зниження
трудомісткості.
Якщо наявну виробничу потужність вважати постійною, тобто не враховувати
екстенсивний приріст виробничих факторів, вплив інтенсивного розвитку
виробництва, що типово саме для відновлення виробництва як
інтенсифікуючого фактора розвитку. Обсяг виробництва, шт. за місяць, у
даному випадку можна розрахувати за формулою
Ot = Кt / Pt.
де Kt виробнича потужність ( норма х л/міс);
Pt— трудомісткість виробу (норма х л/шт.)
Аналіз найважливіших факторів, що впливають на відновлення виробництва,
і основні розрахунки їхнього впливу на трудомісткість, потужність і
обсяг виробництва необхідно доповнити розрахунками витрат. аналізом
впливу відновлення виробництва на якість продукції. Одночасно істотно
змінюються організація виробництва і його матеріально-технічне
забезпечення, затверджені плани (стандарти підприємства), система
управління в цілому. Ці втрати необхідно оцінити кількісно і враховувати
їх при зіставленні загальних витрат із прибутком.
Список літератури
1. Інноваційний менеджмент
PAGE
PAGE 9
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
