.

Основне завдання менеджменту енергетичного підприємства (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
278 2473
Скачать документ

Реферат на тему:

“Основне завдання менеджменту енергетичного підприємства”

ПЛАН

Вступ

1. Поняття про енергетичний менеджмент

2. Принципи та методи енергетичного менеджменту

3. Організація енергетичного господарства підприємства

Список використаної літератури

Вступ

Система енергетичного менеджменту – частина загальної системи управління
підприємством, яка включає в себе організаційну структуру, функції
управління, обов’язки та відповідальність, процедури, процеси, ресурси
для формування, впровадження, досягнення цілей політики
енергозбереження. Менеджер з енергетики призначений для роботи в
міністерствах та адміністраціях, на підприємствах, в установах різного
профілю та форм власності, науково-дослідних лабораторіях і центрах, які
займаються питаннями енергозбереження та управління енергоспоживанням.

Важливе значення в реалізації цілей організації енергетичної сфери мають
принципи управління, яких дотримуються керівники. Принцип – основне,
вихідне положення теорії, правило діяльності організації в будь-якій
сфері або правило поведінки особистості.

Управління — складний і динамічний процес, керований і здійснюваний
людьми для досягнення поставленої мети. Після того як встановлено цілі
управління, необхідно знайти найбільш ефективні шляхи та методи
досягнення їх. Інакше кажучи, якщо при визначенні цілей потрібно
відповісти на запитання «чого потрібно досягти?», то слідом за цим
виникає запитання: «як найбільш раціонально досягти мети?». Отже,
виникає потреба у застосуванні арсеналу засобів, що забезпечують
досягнення цілей управління, тобто методів управління.

1. Поняття про енергетичний менеджмент

Україна належить до енергодефіцитних країн, яка задовольняє свої
паливно-енергетичні потреби за рахунок власних ресурсів менш ніж на 50%.
Енергоємність валового внутрішнього продукту в Україні нині більш ніж
удвічі вища енергоємності такого продукту промислово розвинених країн і
продовжує зростати.

Тому стратегічною лінією державної політики розвитку економіки та
соціальної сфери стає підвищення енергозбереження, що дає високу
економічну ефективність.

Ця політика реалізується шляхом розроблення нових енергозберігаючих,
маловідходних та безвідходних технологій; ефективних систем та засобів
контролю за енергоспоживанням та захисту довкілля від забруднення,
організації інтегрованого енергетичного та економічного менеджменту.

Впровадження такої політики є неможливим без наявності фахівців у сфері
енергозбереження, які можуть розробляти та впроваджувати напрями
розвитку суспільства та економіки, спрямовані на стабілізацію та
зменшення споживання енергії. Тому система підготовки
інженерно-технічних та наукових кадрів повинна бути орієнтована на такий
розвиток енергетики та виробництва майбутнього, які забезпечують
оптимальні обсяги генерації, розподілу та споживання енергії.

Цим вимогам має відповідати фахівець з енергетичного менеджменту. Для
цього він повинен мати широку фундаментальну, наукову і практичну
підготовку, глибокі знання з основ енергетики; уміти приймати оптимальні
управлінські рішення з ефективного енергоспоживання, використовувати
прогресивні методи прогнозування, планування, обліку, контролю та
аналізу енергоспоживання виробничих систем; здійснювати консалтингові
послуги щодо розроблення та впровадження програм енергозбереження і
запуску системи енергетичного менеджменту; уміти проводити інспекторську
перевірку, експертизу та енергетичний аудит виробничих систем з питань
енергетичної ефективності, комплексного вивчення енергетичного ринку;
оцінки і формування енергетичної політики; володіти основами ринкової
економіки і економічної стратегії, економічним мисленням, здібністю до
ділового спілкування, підприємництва та комерційної діяльності; володіти
навичками виховної та організаторської роботи.

Фахівець з енергетичного менеджменту призначений для роботи в
міністерствах та адміністраціях, на підприємствах, в установах різного
профілю та форм власності, науково-дослідних лабораторіях і центрах, які
займаються питаннями енергозбереження та управління енергоспоживанням.

Менеджмент з енергозбереження – це система управління, яка забезпечує
роботу суб’єкта господарювання, при якій споживається тільки необхідна
для виробництва кількість палива і енергії;

Система енергетичного менеджменту – частина загальної системи управління
підприємством, яка включає в себе організаційну структуру, функції
управління, обов’язки та відповідальність, процедури, процеси, ресурси
для формування, впровадження, досягнення цілей політики
енергозбереження;

2. Принципи та методи енергетичного менеджменту

Принципи управління були сформульовані на основі спостережень і
досліджень, тому вони є узагальненням практичного позитивного
управлінського досвіду і ґрунтуються на певних законах і закономірностях
суспільного розвитку. Їх використання в управлінській діяльності дає
свого роду ефект “прокладеної лижні”, коли відомо, що треба робити для
того, щоб уникнути невдач. Тому знання і врахування принципів управління
у сучасному менеджменті є важливою умовою його ефективності.

Принципи енергетичному менеджменту мають відповідати універсальним
принципам менеджменту, зокрема таким вимогам:

· відображати загальні положення, що властиві організаціям різних типів
і видів;

· відповідати законам розвитку природи, суспільства і бізнесу;
об’єктивно відображати сутність явищ і реальних процесів управління
організацією;

· бути керівною установкою, що визнається суспільством.

Для енергетичного підприємства чи компанії, яка планує розширювати свою
діяльність до меж національного ринку ключовими можуть бути такі
принципи:

– високі стандарти діяльності;

– орієнтація на перспективу розвитку (підвищення стандартів діяльності);

– загострена відповідальність кожного за результати справи енергетичного
підприємства;

– опора на реальність ринкових ситуацій;

– децентралізація управління фірмою і зростання числа співробітників, що
залучаються до розробки управлінських рішень;

– розширення і поглиблення зв’язків фірми із зовнішнім оточенням;

– орієнтація на лідерів;

– підвищення готовності кожного до інновацій;

– застосування новітніх способів стимулювання праці, в тому числі через
задоволення потреб у визнанні та успіхові;

– створення корпоративної організаційної культури менеджменту, що
ґрунтується на спільних інтересах і загальнолюдських цінностях,
партнерстві, співробітництві і взаємній вигоді;

– соціальна відповідальність перед суспільством за результати своєї
діяльності.

Для енергетичних компаній, що прагнуть вийти на зовнішній ринок, крім
вище означених, важливими будуть такі принципи:

– концентрація зусиль на ключових напрямках діяльності;

– ретельне обґрунтування кожного кроку вперед з врахуванням особливостей
міжнародного ринку;

– не тільки вивчення, але і формування споживацьких преференцій;

– орієнтація діяльності фірми на загальнолюдські інтереси;

– дотримання етики бізнесу.

Як бачимо, актуальність тих чи інших принципів може змінюватися в
залежності від цілей організації та стану навколишнього середовища, але
вони мають у своїй сукупності створювати струнку систему правил, яка
дозволяє менеджменту організації бути ефективним.

Особлива роль методів управління полягає у тому, щоб створити умови для
чіткої організації процесу управління, використання сучасної техніки і
прогресивної технології організації праці і виробництва, забезпечити Їх
максимальну ефективність при досягненні поставленої мети. Таким чином,
зміст поняття «методи управління» витікає із суті і змісту управління і
належить до основних категорій теорії управління.

Формування цілеспрямованого впливу на трудові колективи та їх окремих
членів безпосередньо пов’язане з мотивацією, тобто використанням
факторів, які визначають поведінку людини в колективі у процесі
виробництва. Звідси витікає дуже важлива вимога до методів управління:
методи управління повинні мати свою мотиваційну характеристику, що
визначає напрям дії їх. Ця характеристика показує мотиви, які визначають
поведінку людей і на які орієнтована відповідна група методів.

Відповідно до мотиваційної характеристики у складі методів управління
виділяють три групи:

економічні;

організаційно-розпорядчі;

соціальні.

Економічні методи управління об’єднують усі методи, за допомогою яких
здійснюється вплив на економічні інтереси колективів і окремих їхніх
членів. Цей вплив здійснюється матеріальним стимулюванням окремих
працівників і колективів у цілому.

Організаційно-розпорядчі методи спрямовані на використання таких мотивів
трудової діяльності, як почуття обов’язку, відповідальності, у тому
числі адміністративної. Ці методи відрізняються прямим характером
впливу: будь-який регламентуючий чи адміністративний який підлягає.
обов’язковому виконанню.

Соціальні методи грунтуються невикористанні соціального механізму, що
діє у колективі (неформальні групи, роль і статус особистості, система
взаємовідносин у колективі, соціальні потреби та ін.).

Ефективність застосування методів управління в основному залежить від
рівня кваліфікації керівних кадрів, що зумовлює потребу систематичної і
цілеспрямованої підготовки та повсякденного використання всіх зазначених
напрямів впливу на колектив і окремих людей.

Економічні методи управління посідають центральне місце в системі
наукових методів управління трудовою діяльністю людей, оскільки на їх
основі встановлюється цільова програма господарського розвитку окремих
підприємств і організацій і визначається такий режим роботи і такі
стимули, які об’єктивно спонукають і зацікавлюють колективи і окремих
працівників в ефективній праці.

Реалізація економічних методів управління здійснюється в рамках системи
виробничих відносин між людьми, що входять до складу трудового
колективу. Ця система взаємовідносин надзвичайно складна і включає в
себе економічні, соціальні, психологічні та організаційні відносини.
Останні знаходять своє вираження у вертикальних та горизонтальних
зв’язках, що виявляються у формі зацікавленості працівників в
організації спільної праці. Для виконання будь-яких робіт виробничого
характеру кожен працівник має свої обов’язки, права, відповідальність,
які формуються у процесі здійснення функції менеджменту «Організація».

Реалізація організаційних відносин у системі відбувається застосуванням
організаційно-розпорядчих методів управління, які ще називаються
адміністративними. Однак поняття «організаційно-розпорядчі методи
управління» більш широке, оскільки адміністративні методи грунтуються на
застосуванні нормативних актів (постанов, наказів, інструкцій органів
влади і управління), а організаційно-розпорядчі методи охоплюють усю
суть організаційної складової механізму управління.

Організаційно-розпорядчі методи тісно пов’язані з і економічними
методами управління, оскільки вони спрямовані на вирішення єдиних
завдань з досягнення цілей господарської діяльності.

3. Організація енергетичного господарства підприємства

Енергетичне господарство це не тільки допоміжний участок підприємства,
але і елемент енергетичних систем району і являє собою складну
сукупність процесів виробництва, перетворення, розподілу і використання
всіх видів енергетичних ресурсів. Енергогосподарство забезпечує в-во на
даному підприємстві різними видами енергії і енергоносіями, здійснює
монтаж, експлуатацію і ремонт енергообладнання в виробничих цехах і
підрозділах підприємства.

Найбільшу питому вагу в енергопотребі займає електрична енергія 30%
всієї вживаної енергії.

Електрозабезпечення підприємства здійснюється в основному від районних
енергетичних систем і рідше від власних електростанцій.

Теплоносії – пар і гаряча вода – поступають головним чином від теплових
сіток тереторіальних енергосистем. На підприємствах для отримання носіїв
теплової енергії широко використовують так звані другорядні
енергоресурси – теплота вихідних газів нагріваючих печей для нагріву
води, використання води і пару, які одержані при водяному і
випарювальному охолодженні, від отоплення, а також відпрацьованого пару.

Забезпечення стисненим повітрям підприємств здійснюється
децентралізовано, тобто при допомозі компресорних установок, які
забезпечують подачу на робочі місця стисненого повітря для
пневмозажимів, підйомників і ін.

Для виробничих і господарсько-побутових потреб підприємство використовує
воду в значних об’ємах, при організації водозабезпечення особливе
значення повинно приділятися вирішенню екологічних питань, повторному
використанню промислової води і викидів її в природні джерела тільки
через систему очисних споруд.

На підприємстві використовують також тверде, рідке і газоподібне паливо
в залежності від технології в-ва.

В якості твердого палива використовують вугілля, кокс. Для нагрівальних
приладів застосовують рідке паливо – мазут, для транспортних засобів в
залежності від двигунів внутрішнього згорання використовують дизпаливо і
бензин.

Газоподібним паливом служить природній газ, який використовується
нагрівальними установками. В виробничому процесі використовують також
інші гази – кисень, вуглекислий газ.

Важливим фактором, який дозволяє правильно організувати систему
енергозабезпечення і рівень технічної експлуатації є надійність і
безперебійність забезпечення енергією. Перериви в енергозабезпеченні
ведуть до порушень виробничих процесів і економічним збитком.

Процес в-ва, розподіл і потреба енергії є єдиним енергетичним процесом в
якому всі елементи взаємозв’язані. Структура і об’єм енергозабезпечення
залежать від виду продукції, технологічного процесу, виробничої
потужності і зв’язків з територіальною енергетикою.

Енергетичне господарство на підприємстві ділиться на:

загальне

цехове

Загальне – це генеруючі, перетворюючі і виробничі спорудження, установки
і пристрої, які об’єднуються в підрозділи, цехи:

теплосиловий

електросиловий

газовий

електромеханічний

слаботоковий

Теплосиловий – це контрольні установки, теплова сітка підприємства,
водозабезенчення, каналізація, кмпресорні установки і сітка зрідженого
повітря, конденціонери, мазутоперекачуючі установки.

Електросиловий – понижаючі підстанції, трансформаторні установки,
кабельні сітки, електролінії.

Газовий цех – газопровідна сітка, киснева станція, склади з балонами,
які наповнені різним газом.

Електричний цех – виконує роботи по ремонту електрообладнання і
електроапаратури.

Слаботоковий участок – здійснює технічне обслуговування АТС,
комутаторних установок, акумуляторних підрозділів, радіотелевізійної
сітки.

Організація і управління енергозабезпеченням підприємства.

Енергогосподарство:

електросиловий цех

тепловий цех

електромеханічний цех.

Виробнича структура енергогосподарства відображає організаційні і
технічні особливості його як об’єкта управління.

Велика кількість різного енергообладнання і складних енергоустановок
вимагають єдиного керівництва енергогосподарством.

На підприємствах це здійснює головний енергетик (якщо це невелике
підприємство, то це служба входить до головного механіка).

Аппарат відділу головного енергетика ВГЕ складається з функціональних
бюро, груп і лабораторій.

Головний енергетик має 2 заступників:

по енергетичній частині

по теплотехнічній частині

Обов’язковою умовою для забезпечення нормальної роботи в-ва є черговий
енергетик, який має безпосередній зв’язок з диспетчерською службою
підприємства.

Різні відділи і бюро займаються виконанням обов’язків, які передбачені
відповідними положеннями і регламентуються умовами діяльності при любих
формах внутрішньогосподарського розрахунку.

Вдосконалення організаційної структури управління енергогосподарством
треба співставляти з розробкою міроприємств по їх оптимізації.

Список використаної літератури

Васильченко В.І. Енергетика ХХІ століття. – К., 2001.

Холл Кэлвин С., Линдсей Гарднер. Менеджмент в энергетике. Пер. с англ.
И.Б. Гриншпун. – М.: ЗАО Изд-во ЭКСМО-Пресс, 1999. – 592с.

Чмут Т.К. Управління енергетичним підприємством. Навч. посібник. –
Харків, 1999. – 358с.

Основи енергетики. – К., 1998.

Соціальна та економічна географія світу / За ред. Шаблія О.І. – Львів,
2000.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020