Міжнародна економіка та світове господарство (реферат)

Реферат н атему:

Міжнародна економіка та світове господарство

Курс “Міжнародна економіка”: предмет, об’єкт, мета, завдання та
структура.

Міжнародна економіка: визначення за різними джерелами, характерні риси
та структура.

Структура міжнародної економіки.

Принципи систематизації країн в міжнародній економіці.

1. Курс “Міжнародна економіка”: предмет, об’єкт, мета, завдання та
структура.

Курс “Міжнародна економіка”

аналізує економічні відносини та дії економічних законів на міжнародному
рівні, а також основи зовнішньо-торгівельної, валютно-кредитної та
виробничо-інвестиційної політики.

Предмет курсу “Міжнародна економіка”

закономірності функціонування і розвитку у міжнародному масштабі
ринкової системи організації господарського життя;

закономірності формування сукупного попиту та сукупної пропозиції на
товари та фактори виробництва, що знаходяться у міжнародному обігу;

інструментарій аналізу і програмування відкритої національної економіки;

тенденції розвитку міжнародних фінансових ринків і фінансових
механізмів, що обслуговують функціонування міжнародної економіки;

інституціональна структура регулювання міжнародної економіки принципи її
формування, тенденції розвитку і шляхи вдосконалення.

Об’єкт міжнародної економіки

Об’єктом вивчення міжнародної економіки є світове господарство, під
яким розуміється сукупна система окремих країн, які приймають участь у
міжнародному розподілі праці та пов’язані системою міжнародних
економічних відносин.

Мета курсу

Викладання дисципліни “Міжнародна економіка” має за мету формування
системи знань з міжнародної економіки, умов, форм, методів і основного
інструментарію міжнародної економічної діяльності.

Завдання курсу

розкрити на теоретичному рівні суть та форми сучасних міжнародних
економічних відносин, формування системи знань з міжнародної економіки,
умов, форм, методів і основного інструментарію міжнародної економічної
діяльності.

2. Міжнародна економіка: визначення за різними джерелами, характерні
риси та структура.

Міжнародна економіка у вузькому розумінні

як складової теорії ринкової економіки, що вивчає закономірності
взаємодії господарюючих суб’єктів різної державної приналежності в сфері
міжнародного обміну товарами, руху факторів виробництва та формування
міжнародної економічної політики держав.

Міжнародна економіка у широкому розумінні

– це теорія, застосовувана для вивчення економіки сучасного
взаємозалежного світу.

Міжнародна економіка (визначення за різними джерелами)

сукупність економік країн світу;

сукупність міжнародних економічних відносин;

органічна сукупність національних господарств та економічних
взаємозв’язків між ними;

сукупність національних експортних потенціалів країн світу господарських
взаємозв’язків між ними;

система економічних відносин, яка функціонує на національному та
інтернаціональному рівнях у межах світового співтовариства;

теорія, що використовується для вивчення економіки сучасного
взаємопов’язаного світу;

частина теорії ринкової економіки, яка вивчає закономірності взаємодії
господарських суб’єктів різних державних належностей в області
міжнародного обміну товарами, руху факторів виробництва, фінансування і
формування міжнародної економічної політики.

Риси міжнародної економіки:

розвинута сфера міжнародного обміну товарами на базі міжнародної
торгівлі;

розвинута сфера міжнародного руху факторів виробництва (капітал, робоча
сила, технології);

міжнародні форми виробництва на підприємствах, розміщених у декількох
країнах (транснаціональні корпорації);

самостійна міжнародна фінансова сфера, що не пов’язана з обслуговуванням
ні міжнародного руху товарів, ні руху факторів виробництва;

системи міжнаціональних і наднаціональних, міждержавних і недержавних
механізмів міжнародного регулювання в цілях забезпечення збалансованості
і стабільності економічного розвитку;

економічна політика держав, що випливає з принципів відкритої економіки.

Структура курсу “Міжнародна економіка”

Базові поняття і концепції, що лежать в основі міжнародної економіки,
починаючи від міжнародного поділу праці та інших факторів виробництва,
через світовий ринок і світове господарство до концепції міжнародної
економіки.

Економічна політика держав, механізми державного регулювання економіки.
Основні форми регулювання міжнародної економіки – державне регулювання
зовнішньої торгівлі (тарифні та нетарифні методи), державне регулювання
руху факторів виробництва (експорту-імпорту капіталу, робочої сили та
технології), державне валютне і фінансове регулювання.

Форми міжнародних економічних відносин, в яких проявляється міжнародна
економіка, включають міжнародну торгівлю товарами та послугами,
міжнародний рух факторів виробництва, міжнародну торгівлю фінансовими
інструментами, міжнародні розрахунки.

Діяльність міжнародних економічних і фінансових організацій, які
створені для моніторингу і регулювання міжнародної економіки або окремих
її елементів.

Суб’єкти міжнародної економіки:

організації, діяльність яких виходить за національні кордони: міжнародні
організації; спільні підприємства; державні органи тощо.

Регулювання відносин між цими суб’єктами здійснюється:

— на національному рівні – державою,

— на регіональному – органами регіонального співробітництва,

— на глобальному – всесвітніми організаціями.

Інституційна одиниця (в міжнародній економіці)

це економічний агент, котрий може володіти товарами і активами, мати
економічні зобов’язання і від свого імені здійснювати угоди з іншими
агентами.

Інституційні одиниці поділяються:

Домашні господарства

– всі фізичні особи, які діють в економіці, продають свою робочу силу,
виробляють і споживають ринкові товари і послуги.

Неприбуткові інститути

– юридичні особи, які займаються наданням неринкових послуг домашнім
господарствам і засновані на добровільній участі фізичних осіб.

Нефінансові корпорації

– інституційні одиниці, які займаються виробництвом товарів для ринку і
нефінансових послуг (підприємства).

Урядові установи

– інституційні одиниці, які крім виконання своїх політичних функцій і
функцій регулювання економіки, займаються виробництвом неринкових
товарів і послуг для індивідуального і колективного споживання і
перерозподілом доходів.

Фінансові корпорації

– інституційні одиниці (банки, фінансові компанії), які здійснюють
фінансове посередництво і допоміжні фінансові послуги.

Сектори економічної діяльності (в міжнародній економіці):

реальний або приватний нефінансовий сектор включає домашнє господарство
і недержавні нефінансові підприємства. Він забезпечує виробництво та
пропозицію товару держави на її внутрішньому і зовнішньому ринку.
Реальний сектор пред’являє попит на товари для приватного і виробничого
використання.

бюджетний або урядовий (державний), або фіскальний сектор слугує для
перерозподілу доходів. Витрати державного бюджету є складовою частиною
агрегованого попиту.

грошовий або фінансовий, або банківський сектор представлений грошовими
потоками, які проходять через центральний (національний, державний) та
комерційні банки.

зовнішній сектор включає операції з зарубіжними країнами кожного із вище
названих секторів і відображається у платіжному балансі.

Структура міжнародної економіки

Економічні Фінансові

Міжнародне

регулювання Міжнародні організації

Форми міжнародних економічних відносин Товарами Послугами Капіталу
Робочої сили Технологій Валютою Цінними

паперами Деривативами Кредитами Розранунки

Міжнародна торгівля Міжнародний рух факторів виробництва Міжнародна
торгівля фінансовими інструментами

Державне регулювання Регулювання

зовнішньої

торгівлі Регулювання руху факторів виробництва Валютне та банківське
регулювання

Мікроекономічна політика Макроекономічна політика

Базові поняття Світове господарство

Світовий ринок

Міжнародний поділ праці

Концепції розвитку структури міжнародної економіки:

Концепція системного підходу (в рамках МЕ існують: національне
капіталістичне господарство, світове капіталістичне господарство,
національне соціалістичне господарство та світове соціалістичне
господарство)

Концепція трьох світів (МЕ поділяється на: світ капіталістичний, світ
соціалістичний та світ, що розвивається)

Концепція центру та периферії (центр – економічно розвинуті країни
(приблизно 40), периферія – країни, що розвиваються)

Концепція політичної противаги (поділ міжнародної економіки на Схід та
Захід; поділ міжнародної економіки на Південь та Північ)

Функціонально міжнародна економіка поділяється на міжнародну
мікроекономіку і міжнародну макроекономіку.

Міжнародна макроекономіка

– частина теорії міжнародної економіки, яка вивчає закономірності
функціонування відкритих національних економік і світового господарства
в цілому в умовах глобалізації фінансових ринків.

Міжнародна мікроекономіка

розкриває закономірності руху конкретного товару та факторів його
виробництва у міжнародному масштабі.

4. Принципи систематизації країн в міжнародній економіці.

Основні принципи систематизації країн у міжнародній економіці:

1) економічний:

за структурою господарства країн (промислово розвинуті країни, аграрні
країни, промислово-аграрні країни, аграрно-промислові країни)

За рівнем економічного розвитку країн (економічно розвинуті країни,
країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою)

За рівнем середньорічних доходів на душу населення (більше 11 000 дол.
США, 7 000– 11 000 дол. США, 2 000– 7 000 дол. США, 700– 2 000 дол. США,
до 700 дол. США)

Ринковий:

країни з ринковою економікою;

країни з перехідною економікою

країни з командною, централізовано керованою економікою

Організаційний (виділення в МЕ інтеграційних груп країн та об’єднань)

Соціально-економічний

За рівнем технічного (цивілізаційного) розвитку

За типом соціальної організації господарства (капіталістичні,
соціалістичні та національно-соціалістичні країни)

Регіональний

За континентальним принципом (Європа, Азія, Північна Америка, Австралія,
Африка та Латинська Америка)

За регіонально-економічним принципом (Східна Європа, Західна Європа,
Центральна Європа, Ближній Схід, Середній Схід, Дальній Схід)

Групи країн в міжнародній економіці

Найповніше уявлення про групи країн в міжнародній економіці дають дані
міжнародних організацій, членами яких є більшість країн світу: ООН,
Міжнародного валютного фонду і Світового банку.

Групування країн за даними кожної організації відрізняється, що
спричинено спостереженням тільки за своїми країнами-членами. Наприклад,
станом на 1 січня 2000 року налічується 230 країн та територій, з яких
на 27 вересня 2002 року до ООН входила 191 країна, МВФ – 181 (на 1
серпня 1997 рік), Світового банку – 180. До складу МВФ входять 24
розвинутих та 157 країн, що розвиваються.

Класифікація країн за рівнем розвитку:

Розвинуті країни з ринковою економікою (з них 7 країн з найбільшими
обсягами ВВП – Німеччина, Італія, Канада, Великобританія, США, Франція
та Японія, — країни Західної Європи та Північної Америки);

Країни, що розвиваються (близько 140 країн, серед яких виділяють
найбільш розвинуті, середньо розвинуті та слабко розвинуті. Відносять
НІК 1го покоління – Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур,
Аргентина, Бразилія, Мексика, НІК 2-го покоління – Малайзія, Таїланд,
Індія, Чилі, НІК 3-го покоління – Кіпр, Туніс, Туреччина, Індонезія,
НІК 4-го покоління – Філіппіни, південні провінції Китаю, Катар, Кувейт,
ОАЕ, Багами, Бермуди);

Країни з перехідною економікою;

Класифікація за рівнем прибутків:

країни з високим рівнем прибутків (high-income countries) — 44 держави,
в яких ВНП на душу населення складав більше 8995$ в 1994р.;

країни з прибутками вище середнього рівня (upper middle-income
countries)— 35 держав, в яких ВНП на душу населення складав 2986-8995$ в
1994р.;

країни з прибутками нижче середнього рівня (lower middle-income
countries)— 66 держав, в яких ВНП на душу населення складав 726-2985$ в
1994р.;

країни з низьким рівнем прибутків (low-income countries) — 64 держави, в
яких ВНП на душу населення складав менше 725$ в 1994р.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *