Реферат на тему:
Фактори виробництва та міжнародний поділ праці
1. Світове господарство: визначення; склад; регулювання
2. Фактори виробництва: склад; класифікація
3. Міжнародний поділ праці: визначення; форми
1. Світове господарство: визначення; склад; регулювання
Світове господарство:
сукупність національних економік країн світу, що пов’язані між собою
мобільними факторами виробництва;
глобальна економічна система, що функціонує на принципах ринкової
економіки та ґрунтується на міжнародному і наднаціональному
господарському поділі праці, інтернаціоналізації та інтеграції
виробництва і обігу.
Світовий ринок:
– сфера стійких товарно-грошових відносин, що базуються на міжнародному
поділі праці та інших факторах виробництва.
Відмінність світового господарства від світового ринку полягає у тому,
що воно виявляє себе не тільки і не стільки через міжнародний рух
товарів, скільки через міжнародний рух факторів виробництва.
Світове господарство включає основні характеристики світового ринку й
доповнює його новими суттєвими рисами, пов’язаними з міжнародною
мобільністю факторів виробництва:
розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва у формах
вивозу-ввозу капіталу, робочої сили і технології;
зростання на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах,
що розміщуються у декількох країнах (транснаціональні корпорації);
економічна політика держав, яка передбачає підтримку міжнародного руху
товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонній основі;
виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і
міждержавних об’єднань.
Регулюється світове господарство за допомогою заходів:
– національної економічної політики (надання державних гарантій
інвестицій);
– міждержавної економічної політики (укладання угод про уникнення
подвійного оподаткування).
У рамках світового господарства економіка окремих країн стає все більш
відкритою і орієнтованою на міжнародне економічне співробітництво.
Історія формування світового господарства починається з міжнародного
поділу праці.
2. Фактори виробництва: склад; класифікація
Фактори виробництва
– ресурси, які необхідно витратити для виробництва товару:
праця – фізична та розумова діяльність людини, спрямована на досягнення
корисного результату;
технологія – наукові методи досягнення практичних цілей, включаючи
підприємницькі здібності;
земля – все, що дала природа у розпорядження людині для її виробничої
діяльності (земля, корисні копалини, вода, повітря, ліси та ін.);
капітал – накопичений запас засобів у виробничій, грошовій і товарній
формах, необхідних для створення матеріальних благ.
Кожний із факторів виробництва має ціну.
Ціною праці є заробітна плата,
технології – ліцензійна або патентна плата,
землі — земельна рента,
капіталу — банківський відсоток.
Ціна фактора виробництва відображає баланс попиту і пропозиції на нього
як в рамках окремої держави, так і у взаємовідношеннях держав одна з
одною.
За походженням фактори виробництва поділяються:
основні – ті, що дістались країні від природи або стали результатом
довготривалого історичного розвитку (географічне положення, природні
ресурси, клімат, некваліфікована робоча сила, борги);
розвинуті – ті, які країна набула в результаті інтенсивних пошуків и
капіталовкладень (сучасні технології, кваліфіковані кадри, сучасна
інфраструктура).
За ступенем спеціалізації фактори виробництва поділяються:
загальні – ті, які можна застосовувати в різних галузях для створення
різної продукції;
спеціальні – ті, які можна застосовувати для випуску тільки в одній
галузі або для створення однієї або для дуже вузької групи продукції.
За мобільністю фактори виробництва поділяються:
специфічні – ті, які характерні тільки для даної галузі і які не в змозі
переміщуватися між галузями;
мобільні – ті, які вільно переміщуються між галузями.
3. Міжнародний поділ праці: визначення; форми
Міжнародний поділ праці:
процеси, що пов’язані з обміном діяльності та її продуктами між
державами;
найвища ступінь розвитку суспільного територіального поділу праці між
країнами, що передбачає стійку концентрацію виробництва певної продукції
в окремих країнах;
спосіб організації спільного виробництва, за якого мікроекономічні
суб’єкти різних країн спеціалізуються на виготовленні певних товарів та
послуг і обмінюються ними.
Форми міжнародного поділу праці:
– міжнародна спеціалізація;
– міжнародне виробниче кооперування;
– міжнародне кооперування праці;
– міжнародний поділ факторів виробництва.
Міжнародна спеціалізація
– форма поділу праці між країнами, в яких зростання концентрації
однорідного виробництва відбувається на основі прогресуючої
диференціації національних виробництв.
Міжнародне виробниче кооперування
– включення країни в міжнародний поділ праці в рамках “вертикальної
моделі міжнародного поділу праці”, тобто за умови збереження
автономності виробничого процесу в національних кордонах.
Міжнародне кооперування праці
– стійкий обмін (базується на міжнародному поділі праці) між країнами
продуктами, які виробляються ними з найбільшою економічною активністю.
Міжнародний поділ факторів виробництва
– концентрація окремих факторів виробництва, що склалася історично і є
передумовою до виробництва ними певних товарів, які економічно більш
ефективні, ніж в інших країнах.
У другій половині ХХ століття вивіз капіталу за межі національних
кордонів спричинив інтернаціоналізацію економіки, набравши форм:
інтеграції національних господарств у регіональні комплекси з
міждержавним регулюванням;
транснаціоналізації або виходу виробничої та комерційної діяльності
компаній за національні кордони.
Міжнародний поділ праці базується:
– на предметній спеціалізації;
– спеціалізації на виробництві продуктів певного роду;
– спеціалізації на виробництві готових виробів;
– спеціалізації на виробництві деталей та вузлів;
– технологічній спеціалізації.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
