.

1.Техніка формування зовнішньоекономічної угоди. 2. Комунікації в менеджменті (контрольна)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
963 4104
Скачать документ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з менеджменту

Техніка формування зовнішньоекономічної угоди

В міжнародній комерційній практиці використовуються різні способи
підписання експортно-імпортних угод. Найбільш поширеним, як уже
відзначалося, являється підписання контракту контрагентами, що приймають
в ньому участь.

В міжнародній практиці контрактом називають договір купівлі-продажу
товарів в матеріально-речовій формі. Контракт – це документ, який
свідчить про те, що одна сторона угоди (продавець) зобов’язується
доставити товар у власність іншій стороні (покупцю), яка, в свою чергу,
зобов’язується прийняти його і заплатити ціну за товар. Контракт –
основний комерційний документ, що визначає права й обов’язки сторін. По
суті в ньому викладений комплекс дій по здійсненню зовнішньоторгового
обміну.

Національне законодавство    України   зобов’язує   суб’єктів
зовнішньоекономічної   діяльності   формалізовувати    торговельні
операції  з  іноземними  партнерами  шляхом  укладення  контрактів
купівлі-продажу (договорів) виключно у письмовій формі,  що є також
підставою  для здійснення  митного,  валютного  та  податкового  видів 
контролю. Необхідно  пам’ятати,  що  норми  законодавства  
наголошують   на виключному  праві  укладення  будь-яких  договорів
(контрактів) на розсуд   резидента   України   з    інопартнером,   
а    визнання зовнішньоекономічної угоди недійсною може бути здійснено
тільки за рішенням суду.  Водночас норми державного  регулювання 
визначають більш  жорсткі  правила щодо змісту та умов виконання угод, 
чим і потрібно керуватися під час планування,  узгодження та  здійснення
торговельних операцій.

Передусім при укладенні  контракту  доведеться  зіткнутися  з
визначенням   характеру   угоди,  під  яким  слід  розуміти  зміст
зовнішньоторговельної операції з урахуванням виду і  форми  оплати за 
товар та переходу права власності на нього.  Товар – це об’єкт
торговельної угоди,   який   матеріалізований   і   має    фізичні
параметри – обсяг, вагу, кількість тощо.

Водночас необхідно зазначити, що процедура митного оформлення експорту 
та  імпорту   здійснюється   виключно   за   визначеними характерами 
угод,  які  встановлюються  шляхом проведення аналізу основних положень
контракту. Податкові органи перевіряють вантажні митні  декларації 
(ВМД)  і  контролюють  своєчасність надходження валютної виручки чи
дотримання термінів  виконання  товарообмінних (бартерних)  та  інших
видів операцій,  а банківські установи,  що входять до системи валютного
контролю,  перевіряють характер угоди та  зміст  контракту  на 
відповідність  чинному законодавству при здійсненні    купівлі    та   
переказі    валюти    на    користь імпортера/експортера.

Таким чином,      першим      ризиком      при      укладенні
зовнішньоторговельної угоди є вибір її змісту.  Обрання за змістом та
характером угоди,  що суттєво  відрізняється  від  розглянутих, стане 
джерелом ризиків невиконання контракту й призведе до витрат часу  на 
приведення  умов  контракту  у  відповідність  з  чинним національним 
законодавством.  Спроби  здійснити  митне оформлення товару за такими
неправильно  укладеними  контрактами  або  надати доручення  банку  на
купівлю/переказ валюти на користь інопартнера викличуть негативну
реакцію зазначених контролюючих структур, що у свою  чергу  призведе  до
невиконання зобов’язань за контрактом та необхідності відшкодування
збитків контрагенту.

     Укладення контракту  передбачає  визначення  предмета  угоди,
тобто  об’єкта купівлі-продажу,   міни,   переробки   чи   оренди.
Невизначеність  або  “розмитість”  опису  товару  не  дасть  змоги
визначитись із ціновою політикою угоди та  вартісними  показниками
товару,  конкретизувати його якісні показники, поставити вимоги до
пакування та маркування тощо.  Товар по  можливості  повинен  бути
зазначений у відповідному розділі контракту таким чином,  щоб дати
можливість  обом  контрагентам   та   представникам   контролюючих
державних  служб  відрізнити  його  від  аналогічних  чи  подібних
товарів та мати певні,  притаманні лише йому ознаки,  що виключить
ризики придбати товари-замінники неналежної якості.

     Особливу увагу необхідно звернути на складні вироби,  такі як
технологічні   лінії,   верстати,   промислове   обладнання,    що
складаються  з  певної  кількості  елементів  та складових частин.
Укладення угод  на  такі  специфічні  товари  повинно  передбачати
окремі  додатки  до  контракту,  де  необхідно  зазначити назви та
ознаки складових частин,  їх кількість та вартісні показники,  при
цьому  доцільно  зазначити  в основному тексті контракту,  що такі 
додатки є  невід’ємною  частиною  контракту.  Складні  вироби,  як
правило,  продаються  з  окремими  запасними  частинами  та певною
кількістю  витратних  матеріалів,  які  будуть   використані   при
проведенні монтажу. Можна зазначити у контракті, що вартість таких
елементів  включається  у  загальну  вартість  складного   виробу.
Невизначеність  цього  аспекту призведе до ризику окремого митного
оформлення  цих  складових  товару  з  додатковою   сплатою   всіх
необхідних  митних  платежів  та складання протоколу про порушення
митних  правил.  Наявність  ризику   такого   виду   призведе   до
необгрунтованого підвищення контрактної вартості товару.

     При опису    товару,   якщо   його   установка   та   наладка
здійснюватиметься експортером, а вартість цих послуг включається в
загальну вартість складного виробу,  доцільно зазначити окремо дві
складові загальної суми контракту,  а саме вартість самого  виробу та 
вартість  послуг  щодо  його  установки.  Невизначеність такої
особливості призведе  до  появи  ризику  підвищення  фактурної  та
митної   вартості   товару  на  момент  його  декларування  самого
устаткування та, як наслідок, до сплати додаткових митних платежів за
вантажною митною декларацією.

     Визначеність та  конкретність  опису  товару  у  відповідному
розділі  контракту  дасть   змогу   уникнути   ризиків   придбання
товару-замінника  та  сплати  додаткових митних платежів на момент
випуску товару  у  вільний  обіг  (оформлення  імпорту),  а  також
непорозумінь  у  банківській установі під час здійснення оплати за
товар.

     Усім контролюючим службам держави необхідно звертати особливу
увагу  на  опис  товару,  бо  “розмитість”  опису не лише породжує
ризики   для   контрагентів   угоди,   а   й   надає    можливість
недобросовісним    контрагентам   здійснювати   експортно-імпортні
операції із шахрайською метою.

     Ризики умов  здійснення  платежів  за контрактом породжуються
контрагентами у разі невизначення валюти платежів та  термінів  їх
здійснення.  Національне  валютне  законодавство різних країн може
зобов’язувати   контрагентів    зовнішньоекономічного    контракту
здійснювати   платежі,  що  не  перевищують  певних  термінів  (за
українським  законодавством  термін  повернення  валютної  виручки
повинен  становити  не  більше  90  календарних днів).  Зазначення
термінів та умов проведення платежів повинно базуватись на законах
світової торгівлі – вся торгівля здійснюється у кредит, при цьому,
залежно  від  умов  контракту,   необхідно   розрізняти   товарний
(спочатку  надходить  товар,  а  потім  здійснюються  платежі)  та
фінансовий (надходження коштів  на  рахунок  експортера  є  умовою
відвантаження  товару  на  користь імпортера) види кредитування за
контрактом.  Водночас доцільно визначати пільгові умови проведення
попередньої  оплати за товар,  про що необхідно зробити відповідні
посилання  у  тексті  контракту.  Нормальною  світовою   практикою
розрахунків вважається зменшення суми платежів за достроковий (від
зазначеної у контракті дати) платіж. Подолання ризиків такого виду не 
складне,  проте  потребує проведення попередніх узгоджувальних
переговорів з контрагентом до  моменту  укладення  контракту  щодо
визначення  валюти платежів та термінів їх здійснення,  узгодження
можливості зменшення суми платежу за поставлену партію товару  при
проведенні дострокової оплати тощо.

     Світова торгівля  здійснюється  в  основному  шляхом  надання
кредиту однією із сторін угоди іншій.

     При кредитуванні  (товарному  чи  фінансовому)   контрагентам
контракту  необхідно узгодити термін поставки товару відносно дати
надання  авансу.  Такий  спосіб  є  засобом   страхування   ризику
неприйняття  товару покупцем-імпортером,  оскільки експортер має у
своєму розпорядженні авансовий платіж грошима  чи  товаром.  Такий
авансовий   платіж  повинен  передбачатись  умовами  контракту  із
зазначенням терміну авансування та визначення захисних застережень
імпортера  щодо  можливого  невиконання  експортером зобов’язань з
поставки  товару,   а   також   забезпечити   страхування   ризику
неприйняття товару імпортером. Одним із можливих напрямів усунення
ризику втрати авансового  платежу  імпортером  у  разі  непоставки
товару  експортером  може  бути використана банківська гарантія на його
повернення або,  крім того,  застереження  у  контракті  умов
грошового   переказу,  які  передбачатимуть  перерахування  авансу
банком експортера на рахунок відправника (експортера) тільки після
надання документів,  що засвідчують митне оформлення та здійснення
експорту.

     Форми розрахунку,  що  закладаються  у  контракті,  також   є
джерелом   ризиків  і  можуть  поставити  під  сумнів  доцільність
проведення зовнішньоторговельної операції. До форм розрахунку, які
рекомендовано    застосовувати    суб’єктам   зовнішньоекономічної
діяльності за  товарними  контрактами  з  інопартнерами,  належать
банківський переказ (розглянуто вище) документарного акредитива та
інкасо.

     Однією із  складових  ризику  є   відсутність   у   контракті
визначеної валюти платежів, тобто валюти, у якій здійснюватимуться
розрахунки між контрагентами шляхом використання зазначених  форм.
Державна  система  валютного  контролю,  до  якої  входять митні й
податкові  органи  та  банківські  установи,  керується  у   своїй
діяльності  положенням,  що один контракт повинен мати одну валюту
платежів. Таке положення дає змогу стороні контракту, за наявності
великої   кількості   партій   товару,   здійснювати  контроль  за
відповідністю  сум  платежів  по  окремих  партіях  із   загальною
вартістю   контракту  та  кількістю  придбаного-проданого  товару.
Контролюючим органам  буде  легко  здійснити  процедуру  валютного
контролю  й  не  виникне необхідність приведення вартостей окремих
партій товару,  оплачених  різними  видами  валют,  до  однієї  та
порівняння з загальною вартістю контракту. З метою страхування від
ризиків  коливання  курсів  валют  платежів  та  ціни   (загальної
вартості  контракту)  можна  зафіксувати їх співвідношення на весь час
дії контракту або  обрати  одну  валюту  для  визначення  ціниодиниці 
товару,  загальної вартості контракту та валюти платежів. Слід
розуміти,  що у цьому разі такою валютою повинна бути  обрана
найстабільніша  валюта,  яка  найменше  залежитиме від коливань на
світових валютних біржах.

     Оплата через  відкриття  акредитива  може,  шляхом   внесення
різноманітних  застережень,  знижувати  ризики  обох сторін угоди.
Гарантією сплати для експортера є надання йому покупцем-імпортером
авансу  у  формі  акредитива,  про що він отримає повідомлення від
банку,  що його обслуговує.  У  такому  разі  зменшуються  витрати
експортера   на  зберігання  підготовленого  до  експорту  товару.
Контрагентам  доцільно  також  визначити  термін  дії   акредитива
залежно  від характеру та кількості товару у товарній партії,  при
цьому  така  форма  розрахунку  забезпечує  експортеру  надійність
розрахунку (гарантія банку щодо оплати), швидкість його здійснення
(отримання  коштів  після  відвантаження  товару)  та   можливість
додаткового  фінансування у разі відкриття акредитива певного виду (з
підтвердженням або відкритого).

     Імпортер зменшує  ризики  тим,  що  відкриття  акредитива  на
користь   експортера   здійснюється   банком  після  надання  йому
експортером  відповідних  документів,  які   підтверджують   митне
оформлення експорту товару та його відвантаження.

     Акредитивна форма  оплати  суттєво зменшує ризики невиконання умов
поставки товару на користь імпортера,  але є  менш  фінансово вигідною
для нього, бо імпортер додатково сплачує кошти на користь банку за
відкриття акредитива й залишає свої  кошти  без  руху  до моменту
митного оформлення та відвантаження товару.

     Інкасова форма розрахунку за зовнішньоекономічними операціями
передбачає перехід права власності  на  товар  від  експортера  до
імпортера   на  момент  передачі  банком  імпортерові  комерційних
документів на поставлену партію товару.  Сама процедура проведення
розрахунків  уже  є  ризиковою для експортера,  бо оплата за товар
здійснюється виключно після митного  оформлення  та  відвантаження
товару. Джерелом ризику є платоспроможність імпортера, що потребує від
експортера впевненості в обов’язковому  здійсненні  оплати  за
відвантажений товар.  Подолання цього ризику обох сторін контракту може
бути здійснено виключно обговоренням  пакета  документів,  що стануть 
підставою  для  проведення  розрахунків між імпортером та експортером.

     Слід зазначити,  що світова спільнота  визначила  уніфіковані
правила здійснення розрахунків у акредитивній та інкасовій формах, які
стали основою спільної постанови Кабінету Міністрів України  і Нацбанку
України від 21.06.95 р.  N 444 ( 444-95-п )  “Про  типові платіжні  
умови  зовнішньоекономічних  договорів  (контрактів)  і типові  форми  
захисних   застережень   до   зовнішньоекономічних договорів 
(контрактів),  які  передбачають розрахунки в іноземній валюті”. 
Виконання рекомендацій цієї постанови  суттєво  зменшить ризики
застосування обраної форми оплати незалежно від того, ким є українська
сторона контракту – експортером чи імпортером.

     Під санкціями  за  неналежне  виконання  умов  контракту слід
розуміти певний матеріальний  вплив  на  контрагента,  що  повинно
стати  основою сумлінного виконання зобов’язань за угодою.  Ризики всіх
складових частин контракту можна зазначити у цьому розділі та визначити
механізм застосування фінансового впливу на некоректного контрагента. 
Передусім сторонам контракту слід  узгодити  перелік умов,  невиконання
яких може призвести до застосування санкцій. До переліку можна включати
такі ризики:  невиконання терміну поставки товару;  несвоєчасної оплати
поставленого товару;  поставки товару неналежної  якості  або 
кількості;  неналежного  маркування   або пакування тощо.

     Перелік повинен   мати   визначений  та  узгоджений  механізм
застосування санкцій у кожному  окремому  випадку.  Наприклад,  за
несвоєчасну оплату або поставку партії товару може бути нараховано
фінансову санкцію у визначених відсотках  від  суми,  що  належала
оплаті,  або  від вартості партії.  Ризик неправильного визначення
відсотка фінансової  санкції  може  бути  усунено  шляхом  обрання
розміру  відсотка,  що  дорівнює  або  більше державних санкцій за такий
вид порушень.  Метою повинно бути  подолання  ризику  шляхом нанесення 
непорядному контрагенту відчутних матеріальних збитків, а механізм
відшкодування для сторони, що постраждала, повинен бути прозорий і
неускладнений зайвими формальностями.

     Найсуворішими санкціями є розрив контракту,  укладення нового з
іншим контрагентом,  а відшкодування всіх зазначених  фінансових витрат
покладається на непорядного партнера першої угоди.

     Розглянуті ризики  та  шляхи  їх подолання надають можливість
контрагентам угоди узгодити та зазначити в умовах контракту  певні
застереження щодо застосування санкцій до свого партнера.

     Митним, банківським,   а   особливо  податковим  контролюючим
органам слід звертати увагу  на  розміри  санкцій  та  порядок  їх
застосування контрагентами один до одного, бо на початкових етапах
виконання контракту можна виявити спроби  шахрайських  дій  сторін
угоди,   а   саме  перерахування  коштів  за  кордон  з  наступним
ненадходженням товару та розривом контракту;  експортування товару за  
кордон  без  відповідного  фінансового  забезпечення  з  боку імпортера 
та  відсутності  фінансових  санкцій   за   несвоєчасне проведення
оплати;  відсутності механізму відшкодування збитків за експорт
неякісного товару тощо.

2. Комунікації в менеджменті

Для того, щоб ефективно виконувати свої обов’язки, менеджер має
спланувати роботу об’єкта управління, організувати її, розподіливши
завдання між безпосередніми виконавцями і забезпечивши їх необхідними
ресурсами, зацікавити працівників у якісному виконанні дорученої роботи,
проконтролювати результати, яких вони досягли і, за необхідності, внести
ті чи інші корективи у їх дії. Цю роботу неможливо здійснити, якщо не
скласти ясну і чітку картину щодо стану керованого об’єкта і середовища
його існування, що можливо лише при наявності відповідної інформації.
Отже, основою процесу управління є інформація. Вона перетворилась
сьогодні у найважливіший ресурс, який дає змогу організаціям
забезпечувати свій розвиток, зміцнювати свої стратегічні позиції. В
умовах значного розподілу праці без своєчасного надходження інформації
неможлива спільна робота. Без неї не можна сформулювати цілі, оцінити
ситуацію, визначити проблеми, підготувати і прийняти рішення і
проконтролювати його виконання. Лише вона дозволяє менеджерам належним
чином здійснювати управлінські функції.

Серед переліку робіт, які щодня виконує менеджер, робота з інформацією
займає 50-90%. Це і опрацювання документів, і заплановані та
незаплановані зустрічі, і телефонні розмови, і участь у нарадах та
засіданнях тощо. Вся ці дії пов’язані з комунікаціями. Комунікація – це
процес передавання інформації від однієї особи до іншої (інших).
Комунікаціями (спілкуванням) пронизана вся система управління
організацією. Метою комунікації є розуміння, осмислення переданої
інформації.

Проте комунікація не обмежується простим передаванням інформації. Вона
має здійснюватися таким чином, щоб надіслана інформація впливала на
поведінку того, кому вона адресована, мотивувала його до певних дій. А
це можливо у тому випадку, коли обидві сторони впевнені у тому, що
рішення і відповідні дії на основі даної інформації змінять ситуацію на
краще. Для цього інформація має бути достовірною, своєчасною, повною і
релевантною (прямо чи опосередковано стосуватися об’єкта управління).

Вимоги до інформації неоднакові на різних стадіях процесу управління.
Так, при постановці цілей значення має обсяг інформації, наукова і
технічна її новизна, повнота. При оцінці ситуації – структура
інформації, що дає можливість використати системний підхід для аналізу
ситуації. При розробці управлінських рішень – її своєчасність, повнота,
можливість автоматизованої обробки тощо.

Комунікаційним називають процес, у ході якого дві чи більше особи
обмінюються і осмислюють отриману інформацію, мета якої полягає в
мотивуванні певної поведінки чи впливу на неї. Отже, елементами
комунікаційного процесу в першу чергу є особи, що обмінюються
інформацією – відправник та отримувач.

У найпростішому вигляді модель комунікаційного процесу може розглядатися
як проста одностороння дія.

Дана модель передбачає, що інформація сприймається одержувачем так, як
була відправлена. Проте комунікаційний процес не завжди буває
ефективним, оскільки інформація при її передачі може викривлятися або
втрачатися, що спричинятиме її неправильне розуміння і, як наслідок,
прийняття неправильного рішення.

На сприйняття інформації отримувачем впливає багато чинників, які
залежать як від його власних характеристик (рівень знань,
емоційно-психологічний стан, вік), так і від стану середовища передачі
інформації (організаційні, технічні перешкоди тощо). Тому відправнику
інформації не слід обмежуватися простою її передачею, він мусить
впевнитися у тому, що повідомлення сприйнято і осмислено адресатом саме
так, як передбачалося. Для цього невід’ємним елементом комунікаційного
процесу має бути зворотний зв’язок. Він значно зменшує чи усуває можливе
спотворення інформації внаслідок так званого “шуму” (“шумом” вважається
і неуважність співрозмовника, і наявність інших джерел інформації, і
поганий технічний стан каналів зв’язку і специфіка стосунків
“керівник-підлеглий” тощо).

Таким чином, елементами комунікаційного процесу є:

1. Відправник – особа, яка хоче донести свою ідею чи емоції до інших.

2. Повідомлення – це осмислене формулювання ідеї, закодоване певним
чином для відправки адресату.

3. Канал – засіб, за допомогою якого повідомлення надходить до
отримувача.

4. Отримувач – це адресат, особа, якій призначена інформація і яка
інтерпретує для себе її значення.

5. Зворотний зв’язок – це реакція отримувача на повідомлення, яка несе
відправнику інформацію щодо того, наскільки вірно було інтерпретовано
його вихідне послання.

Комунікаційний процес починається тоді, коли одна особа (відправник)
вирішує повідомити якийсь факт, ідею чи іншу інформацію іншій особі
(отримувачу). Ця інформація є важливою для відправника і він вважає, що
її можна використати для досягнення певних цілей, обговоривши попередньо
це з іншою зацікавленою людиною. Для цього відправник так подає
інформацію (ідею), щоб вона була своєчасно прийнята отримувачем і дала
йому можливість вірно інтерпретувати ситуацію. Останнє можливе у тому
разі, коли ідея буде передана у вигляді зручного для сприйняття
повідомлення, яке надійде отримувачу за допомогою такого засобу
(каналу), який мінімізує її спотворення, забезпечить потрібну швидкість
передачі і дасть змогу без особливих зусиль розкодувати надіслану
інформацію.

Комунікаційний процес вважається завершеним, коли отримувач показав своє
розуміння інформації відправнику.

Комунікації можуть відбуватися різними методами – письмово, усно, за
допомогою невербальних сигналів (жестів, міміки тощо) та за допомогою
різних каналів – бесіда віч-на-віч, по телефону, виступ на конференції,
повідомлення листом чи електронними засобами зв’язку тощо. Кожен із
методів та каналів має свої переваги і недоліки, що і обумовлює сфери їх
використання.

Письмові комунікації – це передача інформації на паперових чи інших
носіях (зокрема, магнітних, лазерних). Використовуються тоді, коли
необхідно передати або зафіксувати і зберегти інформацію абсолютно
точно. Найчастіше служать для складання планів та звітів, написання
доповідей та публікації оголошень, інформування широкого загалу
користувачів інформації, що знаходяться поза межами безпосередньої
досяжності (довідники, рекламні проспекти, відомчі інформбюлетені та
газети тощо). Перевагами їх є те, що вони дають можливість ґрунтовно
підготувати повідомлення, привести його у відповідність до стандартних
вимог (лаконічність, системність викладення, повнота, коректність) і
зберігати інформацію протягом тривалого часу, даючи можливість за
необхідності знову повертатись до неї, вивчати, доповнювати чи вносити
інші необхідні корективи. В той же час письмові комунікації мають
суттєві вади. По-перше, вони потребують ретельної підготовки і значних
витрат часу для написання повідомлення, щоб викладена інформація
сприймалася адресатом однозначно, саме так, як того хотів відправник.
По-друге, зворотний зв’язок при таких комунікаціях уповільнений. Якщо у
листі виявиться незрозуміла інформація чи помилка, то можна витратити
кілька днів, щоб з’ясувати її і уточнити.

Системи діловодства можуть бути централізованими, коли вся документація
спрямовується у єдиний центр (наприклад, канцелярію); децентралізованими
(документи надходять за призначенням у відповідні підрозділи) та
змішаними. Більшість фірм має спеціальні служби, призначені для роботи з
документацією – канцелярія та архів.

Усні комунікації – це спілкування за допомогою усного мовлення (бесіда
із співрозмовником наодинці, наради, виступи перед аудиторією, телефонні
розмови). Перевагою таких комунікацій є економія часу, швидше
порозуміння, яке забезпечується завдяки використанню таких складових
усного мовлення, як інтонація, гучність голосу та його емоційне
забарвлення.

Усні комунікації є доречними у випадках, коли ситуація потребує швидкого
прийняття рішень. Вони дозволяють забезпечити оперативний зворотний
зв’язок, висловити та аргументувати незгоду або погодитись із
пропозиціями співрозмовників. Це пояснюється не лише тим, що усна мова є
майже миттєвим перетворенням думок у зрозумілі сигнали, але і тим, що
при такій розмові можна уникати зайвих подробиць, особливо коли
співрозмовники добре знайомі і зважають на специфіку мовлення один
одного. Тут може мати місце “розуміння з напівслова”, яке, до того ж,
підкріплюється невербальними сигналами (невербальною комунікацією).

Невербальна комунікація – це надання певних (невербальних) сигналів
(міміка, жести, вираз очей тощо), що свідчать про ставлення
співрозмовників один до одного і до інформації, яка є предметом обміну.
Вчені встановили, що 55% повідомлень сприймаються через вираз обличчя,
пози, жести, 38% – через інтонації голосу і лише 7% – через слова.
Невербальні сигнали (“мова тіла”) можуть багато чого розповісти про
внутрішній стан навіть незнайомої людини, не кажучи вже про ділових
партнерів, колег чи просто співрозмовників. Вони посилюють сприйняття
співрозмовником почутого, підтверджуючи його достовірність (у разі
адекватних символів) або спростовуючи (коли невербальні знаки вказують
на обман). Вміле їх використання дозволяє краще розуміти людей, вести
переговори, вирішувати конфлікти, виступати перед аудиторією, викликати
довіру людей.

Методи комунікацій можуть поєднуватися між собою, що підвищує їх
результативність. Крім одночасного використання вербальних і
невербальних комунікативних елементів у процесі спілкування, можна
вказати і на широке поєднання усної передачі інформації із паралельною
ілюстрацією сказаного за допомогою графіків, таблиць, діаграм та інших
фіксованих зображень, які відносяться до форм письмової подачі
інформації. Це значно полегшує її сприйняття, особливо якщо вона складна
і потребує часу для осмислення.

Вибираючи метод комунікацій, слід зважати на певні обставини, які
супроводжують процес обміну інформацією. Так, усні комунікації доцільно
застосовувати там, де інформацію слід передати негайно і при цьому через
зворотний зв’язок зразу ж отримати підтвердження у правильному розумінні
надісланої інформації. Допомагають правильно осмислити інформацію
невербальні сигнали, які здебільшого супроводжують усні комунікації,
тому їх також слід враховувати. Письмові комунікації прийнятніші усних,
коли йдеться про важливі деталі і коли сторонам необхідно зафіксувати
інформацію. У деяких випадках слід поєднувати усні та письмові
комунікації (про дату засідання можна сповістити, зателефонувавши, а
потім надіслати письмове повідомлення, щоб адресат пам’ятав про нього).

Правильний вибір методів комунікації чи їх поєднання забезпечує
ефективний обмін інформацією, а неправильний – ускладнює спілкування,
призводить до непорозумінь, які навіть можуть спричини конфліктну
ситуацію. Водночас слід зважати і на те, якими каналами доцільно
скористатися при виборі того чи іншого методу комунікацій. Вибір каналу
багато в чому визначається природою повідомлення, його обсягами,
складністю в розумінні, стандартністю чи нестандартністю інформації
тощо.

Усі види міжособових комунікацій перебувають під впливом особистісних
характеристик людей – учасників комунікаційного процесу. Коли у певної
особи виникає бажання поділитися інформацією з іншою людиною (людьми),
вона викладає свої думки, опираючись на минулий досвід, своє
світосприйняття, мотивації, очікування тощо. Співрозмовник, декодуючи
отримане повідомлення, використовує свій стиль мислення, пропускає
інформацію через сито своїх понять і суджень. Тому досить часто між
учасниками комунікаційного процесу виникає непорозуміння, спричинене
особистісними факторами. До них належать: вибіркове сприйняття;
семантичні перешкоди; соціокультурні відмінності відправника та
одержувача повідомлення; невербальні перешкоди; інформаційні
перевантаження; поганий зворотний зв’язок. Ці фактори називають
комунікаційними бар’єрами (перешкодами).

Список використаної літератури:

Веснін В.Р. Основи менеджменту. – М., – 1997.

Галькевич Р.С. Набоков В.І. Основи менеджменту. – М., – 1998.

Герчикова І.Н. Менеджмент. – М., ЮНІТІ “Банки і біржі”, 1994.

Кохно П.А., Мікрюков В.А., Коморов С.Е. Менеджмент. – М., Фінанси і
статистика, 1993.

Ленд П.Е. Менеджмент – мистецтво управлятию. – М., – 1995.

Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності. – К., 2001.

Міжнародний контракт: запитання і відповіді. – Харків, 2002.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020