Знеболення, принципи, види, загальне знеболення (лекція)

Лекція

Знеболення, принципи, види, загальне знеболення

План

Історія знеболення.

Види знеболення.

Загальне знеболення в поліклінічних умовах.

Ускладнення при загальній анастезії.

Потенційований наркоз.

Нейролептанальгезія.

На перших етапах хірургії, операції супроводжувались сильними
(нестерпними) болями. Для позбавлення хворого від страждань почали
застосовувати різні методи: викликали втрату свідомості, застосовували
механічне здавлення нервових стовбурів, викликали місцеве охолодження
снігом або льодом, кровопускання, введенням хворим велеких доз
наркотичних речовин, притисканням кровоносних судин на шиї та інш.

В стародавньому Єгипті, Китаї, Греції, Римі застосовували корінь
мандрагори, дурман, індійську коноплю, екстракти беладонни, алкоголь та
інш. Ці речовини вживали всередину у вигляді настоїв, відварів, втирали
в шкіру, а також вводили за допомогою клізм і так званих наркозних
губок.

Під час операції на кінцівках застосовували здавлення нервових стовбурів
джгутом. Цим методом широко користувався відомий французький хірург
Амбруаз Паре (XVI століття). Авіцена з метою знеболення застосував
холод. При ампутації кінцівок холод використовували хірурги
наполеоновської армії: Ларрей, Моршо, Бопре та інш.(1807-1812 рр.).

Всі перечислені методи не дають достатній знеболювальний ефект і деколи
були небезпечними для життя хворого. З відкриттям наркотичних
властивостей ряду хімічних речовин в середині XIX століття почався
науковий розвиток знеболення.

В 1844р. Уельс знайшов наркотичні властивості закису азоту — веселячого
газу і почав застосовувати його при короткочасних операціях. В 1846р.
Мортон, по запропонованому методу хіміка Джексона використав для
загального знеболення ефір.

Уоррен вперше в 1846р. здійснив операцію видалення пухлини шиї під
ефірним наркозом.

Відкриття ефірного наркозу було великою подією в хірургії.

В Росії знеболення ефіром вперше застосував М.І.Пирогов в грудні 1846р.
під час ампутації молочної залози з приводу раку. М.І.Пирогов поглиблено
вивчав питання ефірного наркозу і вперше використав його в військових
умовах під час Кавказької війни при облозі Салти (близько 700 випадків
наркозу).

Велику роль при впровадженні ефірного наркозу в Росії, відіграли такі
вчені як Ф.І.Іноземцев (вперше застосував ефірний наркоз в Москві в
1847р.), А.М.Філомафітський, В.А. Караваєв та інш.

В 1847 р. в якості наркотичного середника був запроваджений хлороформ,
вперше впроваджений англійським хірургом і акушером Дж.Сімпсоном.

Досвід застосування інгаляційного наркозу показав, що цей вид наркозу
має ряд недоліків (відчуття задухи, збудження та інш.), що заставило
дослідників шукати нові шляхи введення наркотиків.

Ще в 1848 р. М.І.Пирогов почав вводити ефір внутрівенно, спочатку в
експерименті, а потім в клініці, але метод не одержав розповсюдження,
так як викликав багато ускладнень і був механічно складний.

В 1902 р. фармаколог Н.П.Кравков запропонував для внутрівенного наркозу
гедонал, а в 1909 р. гедоналовий наркоз вперше був застосований в
клініці С.П. Федоровим. В літературі внутрівенний гедональний наркоз
відомий під назвою «руський наркоз». Але всі ці види загального
знеболення залишались небезпечними для хворих.

Недоліки загального знеболення спонукають знаходити методи місцевого
знеболення, які передбачали б виключення тільки больової чутливості в
операційній ділянці.

В 1879 р. російський вчений В.К. Анреп відкрив анестезуючі властивості
кокаїну, і після цього кокаїн почали застосовувати в клініці (І.П.
Кацауров, В.К. Анреп, А.І. Лукашевич, М. Оберест, Г. Браун та інш.).

Після введення в хірургічну практику малотоксичного новокаїну (Ейнхорн
А., 1905) місцева анастезія швидко одержала широке розповсюдження.
Великі заслуги в розробці і застосуванні місцевої анастезії належали
А.В. Вишневському і його школі.

Після відкриття місцевоанестезуючих середників були розроблені методи
спинномозкової (Бир А., 1898; Зельдович Я.Б., 1899; Томашевський О.Н.,
1906; Юдін С.С., 1925) і перидуральної анастезії.

Великим досягненням в проблемі знеболення є введення в хірургічну
практику курареподібних препаратів, які володіють здатністю викликати
розслаблення (релаксацію) скелетних м`язів та позволяють проводити
наркоз при мінімальній затраті наркотичної речовини. Крім того,
включають природне дихання, внаслідок чого можливо здійснювати так зване
кероване дихання. Вперше при наркозі курареподібні препарати були
застосовані канадським анестезіологом Гріффітом в 1942 р, а в СРСР —
П.А.Купріяновим в 1947 р.

В даний час практично ні один метод знеболення в чистому виді не
застосовується.

Основою сучасної анестезіології є комбіноване знеболення, основним
принципом індивідуальність вибору методу.

За місцем дії на нервову систему розрізняють наступні види знеболення:

Загальне знеболення.

Спинномозкова анестезія.

Перидуральна анестезія.

Провідникова анестезія.

Ромбовидна анестезія.

Місцеве знеболення.

Кожний з цих методів має різні методики, які відрізняються одна від
одної. Неболюче лікування — один з основних принципів деонтології.
Забезпечнення анестезіологічного посібника має виняткове значення для
подальшого розвитку стоматології*. Середники знеболення необхідно
застосовувати щоразу, коли біль сильніша, ніж больові відчуття при
проведенні знеболення.

Знеболення слід розглядати не тільки як прояв гуманності і елемент
оберігаючої терапії, але і як патогенетичну ступінь, яка застосовується
до протікання захворювання, особливо запального і травматичного
походження, що розвивається в шокогенній зоні — в тканинах
щелепно-лицевої ділянки. Необхідно звернути увагу ще на один важливий
аспект значення анастезіологічного посібника в стоматології: очікування
болі і страх перед можливістю її появи залишається в даний час основною
перешкодою для надання вчасної допомоги хворим, що потребують санації
порожнини рота, а отже і для всієї профілактичної роботи в стоматології.

Метою анестезіологічного посібника є забезпечення неболючості і
безпечності оперативного втручання для хворого, створення оптимальних
умов для роботи лікаря.

Досягнення ефекту анестезії і тимчасової втрати свідомості, а також
реакції організму на больові і інші подразнення складають суть сучасного
анестезіологічного посібника, яке включає в основному шість елементів,
що складають комплекс заходів, направлених на забезпечення
життєво-важливих функцій організму в період проведення втручання та
після нього.

Аналгезія, тобто переривання доцентрово спрямованих імпульсів з вогнища
больового подразнення; припинення в організмі патологічних, що
розвиваються у відповідь на больовий подразник. Припинення імпульсів
може бути здійснено на різних рівнях і досягається дією фізичних методів
(електроаналгезія) або введенням в організм хворого різних аналгезуючих
середників, які за механізмом дії розділяють на наркотичні і
ненаркотичні.

Захист організму від агресії, тобто нормалізації або стабілізації
функції вегетативної нервової системи. Існують різні види агресії:
психологічна (страх перед агресією, очікування болі, невпевненість в
успішному завершенні втручання), травматична (біль, крововтрата),
бактеріальна (інфікування та мікробне забруднення) і токсична (результат
всмоктування продуктів тканинного і бактеріального розпаду,
бактеріальних ядів, хімічних продуктів при введенні медикаментозних
середників і т.п.). Захист організму від агресії може бути забезпечений
в тій або іншій мірі ефективним знеболенням, оптимальними умовами
газообміну, збереженням електролітного балансу, зниженням

психотропних і вегетотропних реакцій, поверхневим наркозом, адекватним
кровозаміщенням, дезінтоксикаційною терапією і т.п.

Наркоз — штучно викликаний стан, що характеризується зворотньою втратою
свідомості, больової чутливості, пригніченням деяких рефлексів. Для
досягнення ефекту наркозу використовують фармакологічні речовини, які по
силі наркотичної і анальгезуючої дії можуть бути поділені на 3 види:
сильні наркотики і слабі анальгетики (гексенал та інші

барбітурати), слабі наркотики та сильні анальгетики (закис азота) і,
накінець, сильні наркотики і виражені анальгетики (фторотан, ефір).

Нормалізація водно-сольового балансу і доставка енергетичних ресурсів
здійснюється з метою підтримки гомеостазу, тобто відносної динамічної
стабільності внутрішнього середовища і основних життєво важливих функцій
організму людини. Цим досягається, зокрема, збереження стабільності
осмотичного тиску, що має першочергове

значення для нормалізації водного обміну і підтримання іонної рівноваги
в організмі.

Регуляція вентиляції легень з метою нормалізувати газообмін, тобто
забезпечити тканинне дихання. Поряд з буферною і видільною системами
дихальна система підтримує відносну постійність концентрації водневих
іонів в організмі, зокрема рН крові.

Міорелаксація — зниження тонусу скелетної мускулатури із зменшенням
рухової активності аж до повного знерухомлення в умовах обов`язкового
забезпечення штучної вентиляції легень.

В стоматологічній практиці розрізняють три основних вида знеболення :

місцеве

загальне

комбіноване

Місцева анастезія — це знеболення операційного поля при збереженні
свідомості хворого.

Загальне знеболення підрозуміває втрату свідомості; якщо воно
досягається використанням одного наркотика, то називається
однокомпонентним наркозом. Під комбінованим знеболенням
(багатокомпонентний наркоз) розуміють не тільки послідовне використання
різноманітних наркотичних речовин, але і їх поєднання з міорелаксантами,
анальгетиками, гангліоблокуючими речовинами. Одним із компонентів
комбінованого знеболення являється ввідний наркоз. Його використовують
для виключення свідомості з метою полегшення процесу засинання і
усунення відчуття задухи, а також збудження. Ввідний наркоз завжди
недовготривалий. Після ввідного наркозу здійснюється підтримуючий,
основний наркоз, який застосовується на протязі всієї операції.

За способом введення наркотичної речовини в організм хворого розрізняють
інгаляційний і неінгаляційний наркоз. Інгаляційний наркоз досягається
шляхом вдихання парів легких наркотичних речовин або наркотичних газів,
неінгаляційний наркоз здійснюється введенням анестетика підшкірно,
внутрішньом`язево, внутрішньовенно.

Існують і інші види наркозу, наприклад електронаркоз. Він досягається
дією на центральну нервову систему електричним струмом. Вибираючи вид
знеболення, лікар повинен враховувати стан хворого, його вік, діагноз
захворювання, об`єм ймовірного оперативного втручання.

Загальне знеболення в поліклінічних умовах.

Показанням до загального знеболення в умовах поліклініки є психоемоційна
лабільність хворого, або ідіосинкразія до анестезуючих препаратів.
Застосування загального знеболення в поліклінічних умовах протипоказано
у хворих пневмонією, при катарі верхніх дихальних шляхів, затрудненим
носовим диханням, гострих захворювання печінки, декомплексованому
діабеті і у всіх випадках коли об`єм оперативного втручання виходить за
межі амбулаторних можливостей або загальний стан хворого виключає його
проведення в поліклінічних умовах.

Перед застосуванням наркозу необхідно переконатись в тому, що хворий
з`явився натще або в крайньому разі приймав їжу не менше 3-4 год. назад.
Попередньо повинен бути спустошений сечовий міхур, з порожнини рота
необхідно зняти знімні протези. Лікар повинен зібрати анамнез, поміряти
артеріальний тиск, визначити характер і частоту пульса, провести
дихальні проби. В процесі підготовки хворого до планової операції за 1-2
дні до її початку йому можуть бути призначені малі транквілізатори.

Головна вимога, яка стосується засобів знеболення в умовах поліклініки,
— швидкість дії препарата і швидке пробудження хворого після припинення
наркозу. Цим пояснюється той факт, що в амбулаторній практиці широко
застосовують закис азоту в суміші з киснем. Однак, враховуючи, що при
застосуванні цього препарату неможливо досягти необхідного розслаблення
жувальних м`язів, дію закису азоту підсилюють фторотаном. Крім того, в
якості інгаляційних анестетиків застосовують трихлоретилен (трилен) і
метоксифлуран (інелан, пентран). Як неінгаляційні анестетики можуть бути
використані пропамідід(самбревін), кетамін (кеталор), дроперідол,
діазепам (седуксен), фентаніл (сентоніл), пентазоцим (лексір (В),
фортрал), а також їх комбінації.

Для проведення інгаляційного наркозу в умовах поліклініки використовують
наркозні апарати «Наркон», «Наркон — 2», «Автонаркон — С1» та інш.
Наркоз суміші закису азоту з киснем доцільно застосовувати при
нетривалих втручаннях, так як при їх вдиханні хворий блискавично
засипає, а при знятті так само швидко просипається. Після накладення
маски на протязі 1-1,5 хв. подають чистий кисень, а потім — газову суміш
кисню і закису азоту в співвідношенні 1:3. Через 3-4 хв. хірург може
приступати до операції. Вдихання суміші не викликає неприємних
відчуттів, не подразнює слизових оболонок дихальних шляхів, практично не
викликає збудження, так як вона не токсична і, як правило, легко
переноситься хворим.

Ue TH th

4 ? ° Ue

???????¤?¤?$???????c?наркоз закисом азоту з киснем недостатньо
ефективний. Введення ж в газонаркотичну суміш фторотану — речовини, що
дає потужний, наркотичний ефект, забезпечує швидке введення в наркоз та
швидке вивидення з наркозу після припинення його подачі. Крім того
фторотан понижує салівацію, покращує коронарний кровообіг, розширює
трахеобронхіальне дерево, вибухобезпечний.

Більш благоприємні умови для роботи хірурга можуть бути досягнуті при
використанні газонаркотичної суміші фторотану, закису азоту та кисню.
Для введеня в наркоз використовують речовини в пропорції: одна частина
кисню і дві частини закису азоту при загальному потоці газів 9л/хв.
через ротоносову маску. Поступово збільшують концентрацію фторотану у
вдихувальній суміші від 0,5 до 2-2,5% по об`єму. Збудження, що може
виникнути в перехідній стадії наркозу, спостерігається дуже рідко та
зустрічається в осіб, що страждають алкоголізмом або дуже фізично
розвинутих. Через 2-3 хв. після початку вдихання газової суміші
закінчується початкова та перехідна стадії наркозу і хворий втрачає
свідомість: наступає перший ступінь хірургічної стадії, що співпадає з
появою релаксації жувальної мускулатури. На цій стадії наркозу фторотану
знижують до 0,5 — 1% по об`єму, а ротову маску міняють на носову. Між
зубами вставляють роспорку, і виконують тампонаду зіву вологим марлевим
тампоном, а висунуту вперед нижню щелепу постійно підтримують для
попередження порушення дихання. Хірург дістає доступ до операційного
поля в порожнині рота. Тривалість наркозу не повинна превищувати 1,5
години. Після закінчення оперативного втручання припиняють подачу
анестетиків: до пробудження хворий продовжує отримувати
киснево-повітряну суміш. При появі ознаків свідомості із зіву витягують
тампон, видаляють міжзубну роспорку. По мірі повернення до свідомості
знімають носову маску і хворого переводять в переднаркозну кімнату під
спостереження медичного персоналу. Через годину хворий може йти додому
без супроводу.

Крім наркозу суміші кисню, фторотану і закису азоту, приміняють
комбінований наркоз сумішю фторотану, трилену, закису азоту і кисню.

Ця газонаркотична суміш забезпечує швидке введення в наркоз і хорошу
аналгезію.

Як правило, наркоз легко переноситься хворими і забезпечує достатнє
знеболення в ранньому післяопераційному періоді Введення в наркоз
здійснюють через ротоносову маску і напротязі 2 хв. подають кисень,
після чого добавляють закис азоту в співвідношенні 1:2, при загальному
потоці газів 8-9л/хв. Поступово збільшують концентрацію фторотану до
2,5% за об`ємом і трилену до 0,5% за об`ємом. Наркоз підтримують на
першому ступені хірургічної стадії газорнаркотичною сумішю кисню і
закису азоту (співвідношення 1:2), фторотану (0,5-1% за об`ємом) і
трилену (0,3-0,5% за об`ємом). За 1-2 хв. До закінчення операції
припиняють подачу фторотану і трилену, а потім і закису азоту.

Киснево-повітряну суміш подають до повного повернення свідомості у
хворого.

В якості загального знеболення в умовах поліклініки може бути
використаний внутрішньовенний наркоз, для здійснення якого непотрібна
спеціальна апаратура. Цей вид наркозу характеризується швидким введенням
в наркоз і відсутністю у хворого стадії збудження. Для внутрівенного
наркозу в поліклінічних умовах найбільш доцільно використовувати
сомбревін, кетамін, їх комбініції з седуксеном і деякі інші препарати.

При застосуванні сомбревіну досягається гарний наркотичний ефект і
знеболення, а також швидко відновлюються вихідні функції організму
хворого в післяопераційному періоді. Довготривалість наркозу 3-4 хв.
Внутрішньовенному наркозу сомбревіном повинна передувати атропінізація
хворого. Наркоз дають натще. Хворий знаходиться в стоматологічному
кріслі в положенні сидячи. Перед введенням препарату між зубами
вставляють розпорку. Препапат вводять у вену на згині передпліччя у
вигляді 2,5 % розчину з розрахунку 5-7 мг. на 1 кг. маси тіла. Через
30-40 с. наступає наркотичний ефект. На першому ступені хірургічної
стадії наркозу, коли спостерігається релаксація жувальної мускулатури,
проводять рихлу тампонаду зіва вологим марлевим тампоном. По закінченню
операції здійснюють туалет порожнини рота: ретельно видаляють слину і
кров. Після пробудження хворого видаляють міжзубну розпорку і тампон.

Використання комбінації сомбревіну і седуксену — малого транквілізатора
і загального анестетика — по принципу збалансованої анестезії дозволяють
збільшити операційний час до 15 хв. Після пункції вени і закріплення в
ній ін`єкційної голки, хворому, який знаходиться в положенні сидячи,
вводять 0,5% розчин атропіну сульфату в дозі 0.5 мг/кг, вводять седуксен
з розрахунку 0,2-0,24 мг/кг. При цьому відбувається розслаблення,
знімається нервове напруження, наступає емоційний спокій, хворі
втрачають відчуття страху перед операцією.

Сомбревін вводять в дозі 3-4 мг/кг, після чого наступає поверхневий
наркоз. Необхідний рівень аналгезії може бути досягнений послідовним
фракційним введенням сомбревіну з розрахунку 0,5-0,6 мг/кг в 1хв. Через
2-3 хв. після припинення введення сомбревіну наступає пробудження
хворого. Через годину після пробудження при нормальному протіканні
наркозу хворий в стані йти додому. При цьому виді наркозу не
відмічається збудження. Разом з цим слід мати на увазі, що при
повторному введенні собревіну збільшується ризик розвитку ускладнень в
вигляді порушення гемодинаміки, а саме падіння артеріального тиску по
типу гістаміноподібного шоку. Це пояснюється тим, що собревін сприяє
однокомпонентному виходу великої кількості гістаміну.

Наркоз кетаміном завжди починають з премедикації: внутрішньовенно
вводять 0,1% розчин атропіна сульфата в дозі 0,3-0,5 мг. Довготривалість
операційного часу при використанні кетаміна залежить від дози введеного
препарату. При одноразовій ін`єкції 1 мг/кг кетаміну, тривалість
аналгезії 5-6 хв. Цей час може бути збільшено в 2 рази за рахунок
повтрного введення препарату в цій самій дозі. При введенні кетаміну в
дозі 2 мг/кг тривалість аналгезії досагає 7-8 хв. Щоб збільшити
тривалість наркотичної дії кетаміну до 10-12 хв., його можна використати
з сомбревіном і седуксеном. При використанні кетаміна, пробудження
наступає через 1-2 год., але відпустити хворого з поліклініки додому
можна лише ще через 2 год. в супроводі родичів або медичного персоналу.

Комбіновану анастезію кетаміном і сомбревіном доцільно використовувати в
умовах поліклініки, ніж мононаркоз кетаміном, так як при цьому
скорочується період післянаркозної депресії і зменшується галюциногенна
дія кетаміна (Бажанов Н.Н.,1979).

Після обстеження і підготовки хворого до операції проводять премедикацію
0,1% розчином атропіну сульфата в дозі 0,5 мг. Потім вводять кетамін в
дозі 0,5-0,7 мг/кг. Через 1-1,5 хв. настає стадія аналгезії. По мірі її
настання вводять собревін в дозі 3-4 мг/кг., в результаті чого настає
наркотизація хворого, яка триває 5-6 хв. Цей період може бути збільшений
до 7-8 хв. за рахунок повторного введення собревіна в дозі 2-3 мг/кг.
Свідомість хворого відновлюється через 5 хв. після наркозу. Через годину
йому можна дозволити покинути поліклініку.

Ускладнення при загальній анестезії.

Основною перевагою інгаляційного наркозу, який використовується в
поліклінічних умовах, перед неінгаляційним, зокрема перед
внутрішньовенним, являється добра керованість і можливість регулювати
його глибину. При використанні інгаляційного наркозу в умовах добре
оснащеного анестезіологічного відділення і при наявності бригади
висококваліфікованих анестезіологів ризик розвитку ускладнень невеликий.

Значно частіше ускладнення під час наркозу зустрічаються при
використанні фармакологічних препаратів для внутрішньовенного введення,
так як жоден з існуючих препаратів в повній мірі не відповідає вимогам,
які пред`являють наркотичним середникам, які використовують в
амбулаторних умовах. Найбільш важким ускладненням являється зупинка
серця, як результат передозування наркотика, захворювання
серцево-судинної системи і т.д. Ознаки зупинки серцевої діяльності:

відсутність пульсу на крупних артеріях

різка блідність шкірних покровів і слизових оболонок

розширення зіниць

відсутність серцевих тонів

припинення дихання.

При розвитку цього ускладнення негайно припиняють введення наркотичної
речовини, проводять внутрішньовенні або внутрішньосерцеві ін`єкції
серцевих середників, 1 мл адреналіна (в 10 мл ізотонічного розчину ИаСі
або 0,5% розчину новокаїну), одночасно здійснюють штучну вентиляцію
легень і зовнішній масаж серця.

Пригнічення і зупинка дихання (асфіксія, апное), можуть виникнути в
результаті передозування наркотика, (наприклад фторатан), настання
паралічу дихального центру ларингоспазма являється наслідком западання
язика, попадання в дихальні шляхи блювотних мас і т.д. Перші ознаки
асфіксії — ціаноз, потемніння крові в рані. При їх появі необхідно
негайно зупинити проведення наркозу, зняти маску, очистити порожнину
рота, провірити прохідність дихальних шляхів, дати хворому кисень і
приступити до штучної вентиляції легень.

Рвота, як правило, являється результатом неправильної підготовки хворого
до наркозу. При рвоті виникає загроза затікання блювотних мас в дихальні
шляхи, що приводить до одушення під час операції, і розвитку
аспіраційних пневмоній в післяопераційний період. При виникненні рвоти
необхідно негайно припинити подачу газонаркотичної суміші, зняти маску
відкрити рот хворого, повернути його голову набік і ретельно очистити
порожнину рота марлевими салфетками.

Западання язика приводить до порушення дихання, яке раптом стає хриплим.
Проявляється асфіксія. Ускладнення розвивається в результаті зміщення
нижньої щелепи назад в тому випадку коли язик не фіксований. Його
необхідно обережно захватити язикотримачем і витягнути допереду.
Особливо часто такі ускладнення виникають у тучних людей з короткою
шиєю.

Крім перелічених вище, при проведенні наркозу і в післянаркозному
періоді спостерігаються й інші ускладнення, як правило зв`язані з
властивостями використаного фармакологічного препарату. Так при
використанні фторотана при поглиблені наркозу знижується артеріальний
тиск, наростає брадикардія. При використанні кетаміна в
післяопераційному періоді можуть спостерігатися головокружіння, маячня,
галюцинації, нервово-м`язеве збудження. Сомбревін може сприяти розвитку
флебітів, тромбофлебітів і вираженої гіпоксії. При розведенні препарата
ізотонічним розчином МаСІ до концентрації 2,5 %, знижується ймовірність
розвитку цього ускладнення. При використанні всіх фармакологічних
препаратів в післяопераційному періоді може спостерігатися нудота.

Необхідною умовою застосування загальної анестезії в умовах поліклініки
є високий професіоналізм анестезіологів. У зв`язку з цим застосування
загального знеболення можливе тільки в спеціально організованих центрах
при великих стоматологічних поліклініках.

Потенційований наркоз.

Потенційований наркоз — це вид наркозу, при якому основна наркотична
речовина вводиться на фоні дії попередньо введених фармакологічних
препаратів, що володіють особливістю викликати перерив імпульсів в
різних відділах нервової системи. Завдяки дії цих препаратів наркоз
можливий при пониженій дозі наркотичної речовини. Нейровегетативна
блокада, що викликається препаратами, знижує реактивність організму і
зменшує патологічні реакції на операційну травму. При потенційованому
наркозі застосовують нейролептичні препарати, в основному похідні
фенотіазину у вигляді «літичних сумішей». Методика застосування і дози
препаратів індивідуальні. Найбільш поширена наступна методика:
напередодні операції, на ніч, хворі отримують снодійне — 0,1 г.
фенобарбіталу або 0,1 г. етамінал 0, 025 г. аміназину, 0,025 г. етазину.
Це забезпечує спокійний сон.

За 30-45 хв. до операції вводять суміш наступного складу: 2мл 2,5%
розчину аміназину (50мг.), 2мл 2,5% розчину діпразилу (50мг), 2мл 5%
розчину глюкози, вводять повільно, протягом 15-18 хв. В залежності від
показань суміш можна вводити під час операції. Вказану дозу розводять в
200 мл 5% розчину глюкози і вводять краплинно.

Переваги потенційованного наркозу:

зменшується розхід наркотиків і їх токсичний вплив на організм

знижуються надлишкові патологічні реакції організму, що попереджує
розвиток шоку

зберігаються енергетичні ресурси організму, що забезпечує сприятливе
протікання післяопераційного періоду.

Негативний бік потенційованого наркозу: при великій дозі і невмілому
користуванні, препарати можуть зняти фізіологічні компенсаторні реакції,
тому їх не можна застосовувати при вже розвитому шоці. При гострих
запальних процесах в черевній порожнині до встановлення діагнозу
«літичні суміші» вводити не можна, так як вони спотворюють клінічну
картину.

Нейролептаналгезія (НЛА).

НЛА — метод загального знеболення, що досягається в результаті введення
в організм різних поєднань нейролептичних препаратів
(дегідробензоперідол) і потужних анальгетиків (фентаніл).

Вперше метод запропонований де Кастро і Мунденером в 1959 р. Стан
нейролептаналгезії характеризується втратою больової чутливості
(аналгезія) і втратою психічної активності аж до втрати свідомості
(нейролепсія). На відміну від нейролепсії НЛА легко керується, препарати
не мають побічної дії.

В даний час метод НЛА застосовується в поєднанні з наркозом, місцевою
анестезією, рідше — в чистому вигляді.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *