Значення колективу в діяльності медичного працівника (реферат)

РЕФЕРАТ

на тему:

Значення колективу в діяльності медичного працівника

ПЛАН

Вступ

1. Поняття колективу та значення колегіальності в діяльності медичних
працівників

2. Відповідальність за результати спільної діяльності в медичному
колективі

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Колектив виступає вищим рівнем розвитку спільності, стосунки в якій
опосередковуються особисто значущим і суспільне цінним змістом спільної
діяльності. Психологія колективу стала предметом теорії діяльнісного
опосередковування міжособистісних стосунків.

З переходом на вищий рівень розвитку групи, безпосередні міжособистісні
стосунки дедалі більше поступаються опосередкованим. Освоюючись в межах
групи, такі цінності сприяють об’єднанню спільних зусиль — досягненню
заданих суспільством цілей. У свою чергу, це змінює характер стосунків,
породжує психологію колективу.

1. Поняття колективу та значення колегіальності в діяльності медичних
працівників

Колектив — ідеальна з погляду суспільства спільність, формування якої
всіляко заохочується. Будь-яке суспільство прагне відтворити себе в
групі, яка боролася б за втілення його цінностей.

Цінності суспільства завжди опосередковують офіційні стосунки у
спільностях, проте вони далеко не завжди приймаються людьми і дійсно
опосередковують міжособистісні стосунки. Для цього, принаймні, вони
мусять бути гуманними визнавати людину як найвищу цінність, мету, а не
засіб суспільства. Цінності негуманного суспільства, для якого людина —
засіб досягнення абстрактних цілей, можуть прийматись індивідом
(внаслідок навіювання, під загрозою покарань чи санкцій) і визначати
його ставлення до іншої людини Проте він не прийме такого ж —
негуманного — ставлення до себе. Через це ступінь опосередкованості
такими цінностями міжособистісних стосунків у групі як осередку такого
суспільства буде незначним. Існує своєрідний еталон міжлюдських взаємин
(він задається ідеалами гуманізму), з яким індивід порівнює ставлення до
себе довколишніх. Тому він прагне до референтної групи, що визнає його
самого як цінність.

Саме такого рівня розвитку досягає колектив. У негуманному суспільстві
це, швидше, декларована, ніж реальна спільність, ідеал, якого так і не
було досягнуто. Не випадково, що «соціалістичні колективи» — складові
Радянського Союзу — з розпадом держави припинили існування майже
безболісно, для більшості їхніх членів. Психологія в такому суспільстві,
досліджуючи «проблему колективу», виконує переважно ідеологічну, а не
пізнавальну, таку, що характеризує реальний стан речей, функцію. Вона
створюватиме образ бажаного, а не дійсного. Проте й такий образ все ж
має пізнавальне значення, адже він орієнтує на ідеали міжлюдських
взаємин.

Колегіальність у медичному колективі є одним із наріжних принципів, які
регулюють взаємостосунки між співробітниками. Колегіальність — це
співробітництво і єдність, довіра й взаємоповага у вирішенні складних
питань діагностики, патології та лікування хворих.

На жаль, у клінічній практиці зустрічаються непоодинокі випадки прикрого
нехтування даним професійним принципом з боку як лікарів, так і
середнього медичного персоналу. Частіше колегіальність порушують деякі
молоді лікарі-кар’єристи, які в гонитві за «авторитетом» чи зиском
поступаються принципами добропорядності щодо товаришів по роботі. Не
може бути ніякого виправдання таким лікарським висловлюванням, як,
наприклад: «Вам встановили помилковий діагноз», «Вважайте за щастя, що
потрапили на лікування до мене» тощо. Свідоме чи навіть легковажне,
випадкове паплюження професіоналізму колеги шкодить І справі, й
пацієнтові. Адже чи буде відвідувач такого лікаря й надалі вірити в
медицину?

Напевно, ні. Отже, штучні методи самореклами й ствердження свого
«авторитету» згубні хоча б тому, що будуються на аморальній основі.

Малодосвідчених лікарів необхідно вчити, лікарські помилки потрібно
обговорювати і виправляти, але все це повинно відповідати вимогам
лікарської етики. Навіть досить авторитетний лікар має терпимо ставитися
до думки іншого лікаря, а у разі потреби ввічливо пояснити хворому
причину відміни раніше призначеного медикаментозного препарату і заміни
його іншим, доцільність дообстеження, призначення нових діагностичних
процедур. Апломб, самолюбство, зарозумілість, небажання зрозуміти колегу
шкодять як самому лікарю, так і медицині.

Порушення принципу колегіальності — неповага до думки колеги,
дискредитація його авторитету в очах хворих — не є умісне з професійною,
честю.

Значення принципу колегіальності підвищується завдяки розвитку медичної
науки і техніки, постійному ускладненню задач діагностичного пошуку.

Принцип колегіальності передбачає увагу до особистості колеги, прагнення
безкорисливо надати йому допомогу у вирішенні професійних завдань і,
якщо необхідно, вказати на його помилки та осудити його аморальні дії.

Колегіальне розв’язання питань не є індивідуальним і не тягне особистої
відповідальності лікаря. У практичній діяльності лікар повинен у першу
чергу спиратися на свої знання, досвід та інтуїцію.

Колегіальність у медицині — це не тільки дотримання відповідних етичних
норм, а своєрідне колективне надбання професійного досвіду; це школа, де
набувають лікарської майстерності через інформацію, що передається
вербальним шляхом за максимально короткий проміжок часу.

2. Відповідальність за результати спільної діяльності

в медичному колективі

Колективу властива також об’єктивність у покладанні і прийнятті
відповідальності за результати спільної діяльності. Члени груп низького
рівня розвитку загалом неадекватно оцінюють внески кожного в спільний
результат. Принаймні, відповідальність за успішні справи вони частіше
приписують собі або особам з високим статусом, тоді як за неуспішні —
особам з низьким статусом. Група ж високого рівня розвитку оцінює свого
члена, виходячи з його реального внеску в спільний результат, і не дає
йому змоги ухилятися від відповідальності чи приписувати собі чужі
успіхи.

Соціально-психологічні явища, притаманні психології колективу,
по-різному впливають на міжособистісні стосунки. Так, колективістська
ідентифікація, згуртованість як ціннісно-орієнтаційна єдність,
об’єктивність у покладанні І прийнятті відповідальності забезпечують
сумісність членів колективу. Колективістське самовизначення, мотивація
вибору зумовлюють статус члена колективу, його референтність для інших,
сприяють його самореалізації.

Міжособистісні стосунки в колективі утворюють багаторівневу структуру,
ядром якої є спільна діяльність, а складниками — різні страти (лат.
stratum — настил, шар). Перша, глибинна, страта фіксує ставлення членів
колективу до змісту і цінностей спільної діяльності, її показником є
згуртованість як ціннісно-орієнтаційна єдність. Колективістське
самовизначення і колективістська ідентифікація є іншою стратою. Третя,
поверхова страта — це соціально-психологічні явища, притаманні
психології групи: конформність, сумісність, згуртованість, рольова
поведінка тощо. Однак на відміну, наприклад, від дифузної групи чи
асоціації, у колективі ці явища відступають на задній план, стають
компонентом загальної картини міжособистісних стосунків, яка створюється
сукупністю всіх страт.

Дослідження, проведені з позицій теорії діяльнісного опосередковування
міжособистісних стосунків, свідчать, що останні стають умовою
ефективності спільної діяльності тоді, коли вони опосередковуються
цінностями спільності. Так, дифузна група, в якій міжособистісні
стосунки безпосередні, не може успішно розв’язувати завдання, що
потребують координації спільних зусиль. Асоціація, стосунки в якій
складніші, здатна до елементарних форм взаємодії і самоорганізації і це
дає можливість розв’язувати завдання спільної діяльності, за винятком
тих, що не дають членам групи очевидної користі. Корпорація може
досягати високих результатів, але завдає шкоди тим, хто перебуває поза
її межами. Колектив має можливість ефективно розв’язувати складні
завдання, у тому числі й ті, що виходять за межі особистих інтересів
його членів.

Загалом, у групах високого рівня розвитку зв’язок між ефективністю
діяльності і міжособистісними стосунками позитивний, у групах середнього
рівня — негативний, а у групах низького рівня — відсутній. Якщо
міжособистісні стосунки будуються на підставі, що не має прямого
стосунку до завдань, що стоять перед групою, ефективність їх розв’язання
визначається іншими чинниками. У колективі, члени якого приймають цілі
спільної діяльності, таким чинником є самі міжособистісні стосунки: вони
сприяють обміну досвідом, взаємодопомозі, об’єднанню спільних зусиль.
Неабияка роль при цьому належить лідерові. Та оскільки в групі
невисокого рівня розвитку лідерами нерідко стають носії наявних
властивостей характеру і темпераменту, які потрібні групі у певний час,
то ним може бути індивід, що поєднує в собі різні властивості (Морозов).
Однак він мусить бути компетентним у змісті й особливостях спільної
діяльності, нести відповідальність за її організацію та очікувані
результати.

Висновки

Отже, колектив — складно організована система міжособистісних стосунків,
яка впливає на ефективність спільної діяльності Це група високого рівня
розвитку, Ідо відкриває можливості для узгодження спільної й
індивідуальної діяльності, дає змогу своїм членам діяти відповідно до
власних цілей і мотивів, у тому числі й за межами спільності.

Формування колективу — тривалий процес колективоутворення — переходу до
міжособистісних стосунків, опосередкованих суспільне схвалюваними
цінностями. Він супроводжується підвищенням згуртованості групи, появою
колективістських групових норм, таких явищ, як колективістська
Ідентифікація та колективістське самовизначення. Проте цей процес може
відбуватися лише на ґрунті колективоутворювальної діяльності, тобто
такої, що її здійснення потребує руху мотивів її учасників у напрямку до
їх об’єднання, взаємопроникнення членів групи в мотиваційну сферу один
одного, обміну їх смислами Звичайно, при цьому важливе значення мають
індивідуально-психологічні особливості учасників діяльності, що можуть
як сприяти, так і перешкоджати цьому процесові, наприклад, ненормативні
властивості характеру

Високий рівень розвитку спільності не означає, що його може бути
досягнуто раз і назавжди. Соціально-психологічні явища мінливі, тому зі
зміною завдань, які стоять перед групою, умов діяльності, оновленням
складу, появою нового лідера, відсутністю зусиль, спрямованих на
підтримку і розвиток групи тощо вона може регресувати, перейти до
нижчого рівня функціонування, а то й узагалі розпастись.

Хоча колектив швидше уявна, ніж реальна спільність, він дає змогу
моделювати міжособистісні стосунки, варті того, щоб бути ідеалом
міжлюдських взаємин.

Список використаної літератури

Назар П. С., Віденський Ю. Г., Грандо О. А. Основи медичної етики.— К.:
Здоров’я, 2002.— 344с.

Пасєчко Н.В. Основи сестринської справи (курс лекцій). – Тернопіль,
1999.

Психологія. Підручник / За ред. Ю.Л.Трофімова. – К., 1999.

Рогов Е. І. “ Психологія людини “ – М.; Гуманит. Вид. Центр ВЛАДОС ,
1999. — 320 с.

Столяренко Л. Д. “ Основи психології “ – Ростов – на – Дону ;
видавництво “ Фенікс “, 1997.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *