Збудник сифілісу (реферат)

РЕФЕРАТ

на тему:

Збудник сифілісу

ПЛАН

1. Збудники сифілісу

2. Діагностика та патогенез

3. Лікування сифілісу

Література

1.Збудники сифілісу

Сифіліс спричинюється блідою спірохетою, або трепонемою (treponema
pallidum). Спірохета була відкрита в 1905 p. Ф. Шаудіним і Е. Гофманом.
Вважається, що сифіліс був ендемічною хворобою Західної півкулі і в
середні віки був завезений у Європу матросами Колумба. Назва «сифіліс»
походить від імені героя поеми Фракастро «Сифілус, або ж французька
хвороба» чабана Сифілуса. Бліда трепонема — шпороподібно звита тонка
рухома спірохета завдовжки 5—15 мкм; факультативний анаероб, що
забарвлюється за Романовським—Гімзою в блідо-рожевий колір, добре
культивується у тканинах. Зараження нею відбувається, головним чином,
статевим шляхом від хворого до здорового як гетеро-, так і
гомосексуальне, хоча можливе й пряме зараження та внаслідок потрапляння
трепонем у рану на шкірі. Зараження відбувається й непрямим шляхом,
через побутові речі, інфіковані трепонемами (ложки, чашки, зубні щітки,
мундштуки, рушники тощо).

У організм трепонеми проникають переважно через ушкодження на слизовій
оболонці чи шкірі. Проте вони здатні проникати навіть через не-ушкоджену
слизову оболонку. В організмі людини трепонеми поширюються дуже швидко —
уже через 2 доби після зараження їх можна виявити в лімфатичних
регіонарних вузлах. Інкубаційний період звичайно становить З тиж від
моменту зараження до розвитку хвороби.

2. Діагностика та патогенез

Лабораторна діагностика здійснюється мікроскопічним шляхом. У темному
полі виявляють характерної форми рухливі спірохети. Є також серологічний
метод — реакція зв’язування комплементу за Вассерманом. Для цього
досліджують сироватку крові хворого чи спинномозкову рідину (у разі
прогресивного паралічу). Як антиген Вассерман брав екстракт печінки
хворого на сифіліс, зараз джерелом антигену є волове серце. Спірохети
дуже легко виявити на ранніх стадіях сифілісу і дуже важко—у пізніх.

Сифіліс має стадійний перебіг. Розрізняють первинний, вторинний та
третинний періоди хвороби. Первинний сифіліс виявляється розвитком на
5-ту — 8-му добу після пенетрації спірохет у слизову оболонку чи шкіру
так званого твердого шанкру. Це запальна реакція слизової оболонки чи
шкіри на інокуляцію спірохет, яка характеризується ексудацією,
інфільтрацією лімфоцитами та макрофагами, проліферацією елементів
сполучної тканини та дегенерацією і некрозом епітеліальних клітин.
Клініко-морфо-логічним виявом цієї реакції є невелика щільна тверда
безболісна виразка на слизовій оболонці переважно статевих органів —
статевому члені чи статевих губах (у разі статевого зараження) або,
рідше, на слизовій оболонці чи шкірі в інших місцях (слизова оболонка
прямої кишки, губ чи язика, шкіра промежини тощо) при статевому та
побутовому зараженні.

Виразка (шанкр) має кулясту форму, яскраво-рожевий колір, чіткі в формі
валика краї, трохи виступає над поверхнею слизової оболонки чи шкіри.
Розвиток твердого шанкра завжди супроводжується регіонарним
лімфаденітом, зокрема пахвинним у разі статевого інфікування. Лімфатичні
регіонарні вузли безболісні, невеликі, рухомі, тверді, не зрощені зі
шкірою.

Твердий шанкр, чи сифіліс первинного періоду, звичайно спонтанно зникає
через 2 тиж після появи, не залишаючи шраму. Через місяць чи пізніше
минає й лімфаденіт. Через 5—8 тиж настає другий період захворювання,
вторинний сифіліс, що є проявом генералізованого ураження організму. Він
характеризується загальними явищами (кволістю, ознобом, головним болем,
загальною лімфаденопатією, болем у тілі, збільшенням мигдаликів, а також
місцевими сифілідами — макульозно-папу-льозною, рідше пустульозною,
висипкою на шкірі, слизових оболонках рота, піхви, рідко — кон’юнктиви.
Навколо статевих органів та анального каналу внаслідок подразнення шкіри
виділеннями розвиваються пласкі кондиломи, а пізніше — інду-ративний
кератоз.

Папули на руках та підошвах спонтанно зникають. У нелікованих хворих
вони можуть бути протягом 3 років. Вторинний сифіліс дуже заразний. У
крові, виділеннях у цей період міститься велика кількість трепонем.

Третинний період, чи третинний сифіліс, частіше розвивається за
вторинним, рідше через кілька років (іноді через десятки років) після
нього. Він спостерігається у нелікованих чи недостатньо лікованих
хворих.

Морфологічним субстратом його є утворення так званої гуми, переважно
поодинокої, рідше — численних, у різних органах та тканинах. Гума є
проліферативно-некротичною формою обмеженого запалення, нестійкою
гранульомою, зумовленою первинною спірохетемією. Утворюється переважно у
внутрішніх органах, зокрема в серці та великих артеріях, ЦНС, печінці,
рідше — в легенях, яєчку та нирках. Рідше гуми розвиваються в м’язах,
кістках, суглобах, на шкірі та слизовій оболонці. Вони можуть
утворюватись у будь-яких ділянках тулуба. Мікроскопічне структура гуми
включає периваскулярну проліферацію строми органів, лімфоци-тарну та
плазмоцитарну інфільтрацію, фібробласти, атрофію спеціалізованої
тканини, облітерацію судин, насамперед артерій. Останнє зумовлює
де-генеративно-некротичний процес у гумі та її розпад з утворенням
великих дефектів у органах чи виразок у поверхневих тканинах.

Епітеліоідні клітини та клітини Лангганса в гумі бувають рідко,
практично їх немає, що відрізняє гуму від туберкульозних гранульом.
Макроскопічне гума має гумову (гутаперчеву) щільність, сіро-жовтуватий
колір, не просвічується.

Сифілітичні гуми рідко розсмоктуються без розпаду та утворення виразок.
На місці їх залишаються грубі, втягнуті деформівні шрами.

Некроз та розпад гум, що спостерігається у основної маси хворих,
призводить до необоротних змін серцево-судинної, центральної нервової та
м’язово-скелетної систем. У одного з 13 нелікованих пацієнтів це
обумовлює серцево-судинні захворювання, у одного з 25 — каліцтво
(параліч), у одного з 44 — необоротні пошкодження ЦНС, у одного з 200 —
сліпоту (Н.М. Sommers, 1980).

Розпад поверхневих гум спричинює утворення глибоких виразок, які часто
проникають через всю товщу м’яких тканин та кісток, і в останніх
утворюються отвори, спотворюючи зовнішність хворого, наприклад, зяяння
носа у разі руйнування кісток носа, порушуючи функції органів та тканин
та загрожуючи ускладненнями гострої гнійної інфекції.

Сифілітичні виразки мають обрубані краї, неначе пробиті, жовтувато-сіре,
кольору старого сала, дно.

У третинному періоді сифілісу уражаються як плоскі (кістки лицевого
скелета, черепа, ключиці), так і довгасті трубчасті кістки (гомілки,
плеча тощо), що виявляється періоститом, оститом, а також остеомієлітом.
Сифілітичний періостит супроводжується значною остеобластич-ною
періостальною реакцією локально обмеженого типу з утворенням болісних
вузлів окістя та деформацією кісток, а остит — осередковою деструкцією
кістки з утворенням невеликих секвестрів та значним розростанням окістя.

Сифілітичний остеомієліт, поряд з осередковим некрозом та секвестрацією
кістки, супроводжується різкою остеобластичною реакцією окістя, яка
часто призводить до ліквідації кістко-вомозкової порожнини, її
осифікації та кальцинації, внаслідок чого кістка, наприклад, гомілки,
набуває вигляду щільного деформованого утворення — ебурнеація кістки,
або ж слонова кістка.

Безболісні сифілітичні вузли навколо великих суглобів — колінного,
ліктьового тощо, утворюються за рахунок фіброзу підшкірної основи.

Клінічно третинний сифіліс кісток виявляється нічним болем у кістках та
незначними порушеннями функції кінцівок за значних морфологічних змін у
кістках. Неадекватність порушень функції структурним порушенням кісток
пояснюється зниженням больової чутливості у хворих через ураження
нервової системи.

При природженому сифілісі ураження кісток має характер деформації та
ебурнеації. Найчастіше воно локалізується в кістках лицевого скелета та
гомілках, які стають шаблеподібними.

3. Лікування сифілісу

Лікування сифілісу специфічне; антибіотики, зокрема препарати групи
пеніциліну. Ранні форми сифілісу, первинний та вторинний, потрібно
диференціювати з банальними виразками, лімфаденітом, простими
кондиломами навколо анального отвору, з іншими поверхневими запальними і
дистрофічними процесами. Деструктивні зміни в кістках лікують
пластично-хірургічним та ортопедичним шляхом.

Для профілактики ускладнень пізнього сифілісу (третинного) необхідні
своєчасна діагностика та адекватне лікування ранніх форм хвороби
(первинного та вторинного).

При гумозному сифілісі неможливо відновити морфологічний стан органів та
тканин і їх функцію. Величезну роль у боротьбі з сифілісом відіграють
профілактика захворювання, запобігання позашлюбним статевим стосункам,
підвищення рівня культури статевих відносин тощо.

Лікування сифілісу в нашій країні регламентоване і проводиться всюди
єдиними методами. Для кожної форми захворювання визначена певна
кількість курсів лікування і дози протисифілітичних препаратів. Чіткому
дотриманню тривалості курсів лікування і перерв між ними надається
великого значення. При свіжих формах сифілісу проводять безперервне
лікування. У заразній формі хвороби перший курс лікування обов’язково
проходять у стаціонарах, а наступні курси, коли хворі перестають бути
небезпечними для оточуючих, амбулаторно.

Результати лікування значною мірою залежать від самих хворих , від
дотримання ними режиму в період проти сифілітичної терапії. Потрібно
своєчасно з’являтися до лікаря для призначення чергового курсу, не можна
самовільно переривати його, бо це негативно позначається на лікуванні.

Окремо слід згадати про превентивне (запобіжне) лікування. Воно
проводиться особам які мали контакт з хворими на сифіліс, але ознак
хвороби у них не має.

Після закінчення лікування кожен пацієнт перебуває на контрольному
обліку. Періодично роблять серологічні реакції , а на заключному етапі
хворого обстежують терапевт, окуліст, рентгенолог. Лише після
комплексного обстеження визначають ефективність лікування і роблять
висновок про видужання.

У нашій країні широко проводяться профілактичні огляди певних груп
населення. Комплекс серологічних реакцій роблять у поліклініках і
диспансерах хворим які лікуються у шкірно – венерологічних ,
хірургічних, терапевтичних, неврологічних та інших стаціонарах ,
вагітним жінкам. Ухилення від таких оглядів нерідко загрожує не лише
самим хворим а й іншим людям.

Обов’язковому стаціонарному та серологічному огляду піддаються донори.
Це необхідно для запобігання так званому транс фузійному сифілісу, коли
бліда трепонема може потрапити в організм з донорською кров’ю .

Велике значення у боротьбі з венеричними недугами має морально – етичне
і гігієнічне виховання населення, насамперед молоді. Боротьба з
венеричними хворобами не є виключно медичною проблемою. У її розв’язанні
повинні брати участь державні органи, громадські організації і всі
свідомі члени нашого суспільства.

У нашій країні є всі умови для повної ліквідації венеричних
захворювань. Спільними зусиллями усіх ланок ми можемо і повинні
покінчити з цим злом!

Використана література

Плотігер С.М. Лабораторна діагностика шкірних і венеричних захворювань.
– К., 1985.

Мілявський А.І. Що треба знати про сифіліс. — Здоров’я, 1984.

PAGE

PAGE 9

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *