Реферат на тему:
ЗАСОБИ ДЛЯ ІНГАЛЯЦІЙНОГО НАРКОЗУ
Викликати стан загальної анестезії можна вдиханням засобів для наркозу
— летких рідин, які легко переходять у пароподібний стан, а також
інгаляцією газоподібних речовин. Використання засобів для наркозу дає
змогу створювати у вдихуваному повітрі потрібну регульовану концентрацію
їх. Потрапляючи в альвеоли, анестетична речовина проникає у кров і
одночасно виділяється через легені. Швидкість настання наркозу і
виведення з нього залежить від розчинності анестетичної речовини в
крові, а також від рівня апаратури.
Чим менший коефіцієнт розподілу кров /газ, тим швидше настає стан
наркозу (діазоту оксид, ізофлуран, фторотан), і навпаки (метоксифлуран,
ефір для наркозу). Із крові анестетична речовина надходить у тканини
відповідно до коефіцієнта кров/тканина.
Сьогодні ні один із використовуваних засобів для інгаляційного наркозу
не є «ідеальним».
Вважають, що засоби для наркозу повинні мати приємний запах, не
ушкоджувати клітинні структури, не порушувати гомеостаз, не викликати
ускладнень, мати достатню розчинність у крові і тканинах, забезпечувати
швидке введення в наркоз і пробудження, тобто викликати легко керований
наркоз достатньої глибини і тривалості.
Ефір для наркозу (етиловий, чи діетиловий, ефір) — летка, із своєрідним
специфічним запахом, пекуча на смак, легкозаймиста рідина з температурою
кипіння 34-35 °С; 1 мл рідкого ефіру під час випаровування утворює 230
мл пари.
ФАРМАКОКІНЕТИКА. Позитивною якістю ефіру для наркозу є велика широта
терапевтичної (наркотичної) дії (від 0,4 до 2 г/л у крові), швидке
виведення з організму за достатньої вентиляції легень і пов’язане з цим
порівняно просте керування глибиною наркозу. В організмі розподіляється
нерівномірно, більше — у тканинах мозку. Не піддається біотрансформації:
90 % виділяється в незміненому вигляді легенями, решта —через нирки,
шкіру, травний канал. Подача об’ємної частки 2-3 % парів ефіру для
наркозу в періоді підтримання викликає анальгезію, 3-4 % — поверховий
наркоз, 5-6 % — виражений (глибокий) наркоз (ІІІ2—ІП3). При цьому для
хірургічного наркозу потрібно мати вміст ефіру в крові 1100-1300 мг/л.
Фармакодинаміка. Під впливом ефіру для наркозу артеріальний тиск
змінюється мало, частота скорочень серця зростає. У стадії глибокого
наркозу пригнічувальна дія на міокард компенсується посиленням продукції
адреналіну і норадреналіну, проте чутливість серця до катехоламінів не
змінюється. Ефір не має різкого ушкоджувального впливу на паренхіматозні
органи, сприяє розслабленню скелетних м’язів.
Побічна дія. Недоліком ефіру для наркозу є неприємне для хворого і
тривале (15-20 хв) введення в наркоз з вираженим збудженням. Останнє
зумовлено, по-перше, подразнювальною дією ефіру на рецептори верхніх
дихальних шляхів, по-друге, безпосереднім впливом на рухові структури
центральної нервової системи. Подразнювальна дія ефіру для наркозу на
слизові оболонки може викликати блювання, а в післянаркозний період —
сприяти виникненню бронхопневмонії. Пригнічує функцію нирок
(протеїнурія). Може спостерігатися ацидоз, кетонемія. Вибухонебезпечний.
Фторотан (галотан —1,1, 1-трифтор-2-хлор-2-брометан) — легка прозора
безбарвна рідина із специфічним запахом, солодка на смак. Температура
кипіння 50 °С. Фторотан і суміш його парів з повітрям, киснем, діазоту
оксидом, ефіром для наркозу (до 13 %) не займаються і не вибухають.
ФАРМАКОКІНЕТИКА. Фторотан активніший за ефір для наркозу в 4 рази, за
діазоту оксид — у 50 разів. Після вдихання об’ємної частки 2-3 %
фторотану через 1-3 хв хворий втрачає свідомість, а через 3-5 хв настає
глибокий наркоз.
Пробудження — через 5-15 хв. Після-наркозна депресія продовжується 30-60
хв. Близько 60-80 % фторотану виводиться через легені в незміненому
вигляді протягом 24 год., 15 % затримується в організмі, насамперед у
печінці, де відбувається його дехлорування і дебромування.
ФАРМАКОДИНАМІКА. Фторотан не подразнює дихальних шляхів, гальмує
секрецію бронхіальних залоз і розширює бронхи, пригнічує гортанний й
ковтальний рефлекси, розслаблює жувальну мускулатуру, пригнічує
салівацію. При поглибленні наркозу зменшується об’єм вдиху, що
компенсується (у початковій стадії) прискоренням дихання.
Побічна дія. Фторотан пригнічує функцію серцево-судинної системи.
Кардіодепресивна дія проявляється негативним впливом на міокард і
зменшенням хвилинного об’єму крові (серцевого викиду). Внаслідок
підвищення тонусу блукаючого нерва сповільнюються
перед-сердно-шлуночкова провідність і пульсу. Знижується тонус
симпатичного і підвищується тонус парасимпатичного відділу нервової
системи. Депресія симпатичного судинорухового центру, зниження
хвилинного об’єму крові, блокада автономних вузлів і зменшення
периферичного судинного опору є причинами артеріальної гіпотензії —
одного з тяжких ускладнень наркозу фторотаном. Циркуляторна гіпоксія,
яка виникає при цьому, посилюється гіпер-адреналінемією і підвищенням
чутливості j серця до катехоламінів. Поряд з цим відбувається
пригнічення дихального центру і] зменшення вентиляції легень, у
результаті ті — поглиблення гіпоксії мозку. На фоні циркуляторної і
гіпоксичної гіпоксії пряма дія фторотану на клітини кори великого мозку
супроводжується зниженням їх енергообміну, що призводить до виснаження
їх функціональної активності.
Фторотан метаболізується в печінці зі утворенням 3-фторхлоретану і
дифторхлоретилену, з якими пов’язана його гепатотоксична дія. Частота
фторотанового гепатиту становить 1 : 2500 — 1:10 000, причому
фторотанового гепатоцелюлярного некрозу — у 30-50 % хворих, що
проявляється через 5-20 днів після наркозу. Серед найімовірніших
механізмів гепато-токсичності фторотану слід назвати два. По-перше,
ушкодження гепатоцитів виникає внаслідок ковалентного зв’язування
реактивних проміжних продуктів біотрансформації фторотану з молекулами
ліпопротеїдів і білками, що змінює їх третинну структуру і функціональну
цілісність. По-друге, порушення кровотоку печінки внаслідок прямої
ушкоджувальної дії препарату і особливо його метаболітів на ендотелій
судин. Гепатотоксичну дію фторотану поглиблює гіпоксія.
Нефротоксичний ефект може виявлятися тимчасовою олігурією, що пов’язано
із зменшенням кровотоку нирок. Фторо-тан сприяє розслабленню міометрія,
легко проникає крізь плацентарний бар’єр. Може використовуватися в
комплексі з ефіром для наркозу (азеотропна суміш), діазоту оксидом,
наркотичними анальгетиками, щоб забезпечити умови для проведення
операції.
До рідких галогенізованих летких засобів для наркозу, які за багатьма
параметрами фармакодинаміки і фармакокінетики схожі з фторотаном,
належать також енфлуран (етран), метоксифлуран (пентран), ізофлуран.
Вони менш токсичні, особливо якщо виникає потреба повторного наркозу.
Енфлуран не викликає брадикардії. Для метоксифлурану властива виразніша
міорелаксація й анальгезія, що зберігається і після відновлення
свідомості. Проте препарат і його метаболіти можуть спричинитися до
тяжких уражень нирок. Ізофлуран менше, ніж інші галоїдвмісні засоби,
сенсибілізує міокард до катехоламінів.
Діазоту оксид (N20; закис азоту — застар.) — газ без кольору і запаху,
солодкуватий на смак, не горить, але підтримує горіння.
ФАРМАКОКІНЕТИКА. В організмі не змінюється, ніяких сполук з гемоглобіном
не утворює, не розкладається, швидко (через 2-5 хв після надходження) в
незміненому вигляді виділяється через легені. При концентрації об’ємна
частка 30-40 % у вдихуваній суміші викликає анальгезію, 60-80 % — втрату
свідомості. Подальше збільшення концентрації супроводжується гіпоксією.
Релаксація скелетної мускулатури недостатня. Наркоз не досягає
достатньої глибини.
ФАРМАКОДИНАМІКА. Діазоту оксид є найбезпечнішим засобом для наркозу.
Його вплив на систему кровообігу, дихальну систему, печінку і нирки
незначний. Функцію симпатико-адреналової системи стимулює незначно. У
разі тривалого наркозу може підвищитись рівень вуглецю діоксиду,
внаслідок чого розвивається гіпоксія, особливо якщо під час наркозу було
введено міорелаксанти. У випадках тривалого використання діазоту оксиду
(2-4 дні) виникає пригнічення функції кісткового мозку і зменшується
кількість лейкоцитів. Як правило, застосовують як компонент
комбінованого знеболювання.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
