Вогнестрільні ушкодження (реферат)

Реферат на тему:

Вогнестрільні ушкодження

План

1. Загальні положення експертизи вогнестрільних ушкоджень.

2. Визначення відстані пострілу.

3. Вогнестрільні ушкодження одягу.

4. Ушкодження при пострілах із мисливської зброї.

5. Ушкодження при пострілах холостими патронами.

6. Особливості вогнестрільного ранового каналу.

7. Визначення послідовності вогнестрільних ушкоджень.8. Визначення
можливості здійснювати самостійні дії смертельно пораненою людиною.

9. Методи дослідження вогнестрільних ушкоджень.

1. Загальні положення експертизи вогнестрільних ушкоджень

службових обов’язків. Кримінальним кодексом України передбачена
відповідальність за незаконне носіння, зберігання, придбання,
виготовлення і збут вогнестрільної зброї, боєприпасів і вибухових
речовин (ст. 222), а також за необережне зберігання вогнестрільної зброї
і боєприпасів. Усі ці заходи спрямовані на попередження випадкових чи
навмисних вогнестрільних ушкоджень. Але випадки вогнестрільної травми в
судово-медичній практиці зустрічаються не так рідко. З погляду
необхідності вирішення багатьох складних спеціальних питань у цьому
плані виникає багато ускладнень.

Зокрема, постійне вдосконалення бойової техніки (вогнестрільної зброї і
боєприпасів) вимагає від судово-медичного експерта регулярного
поповнення знань про особливості ушкоджень, які заподіюються при
пострілах із нових систем зброї.

Вогнестрільна зброя поділяється на: артилерійську і стрілкову.

У судово-медичній практиці найчастіше зустрічаються ушкодження, які
виникають при пострілах із ручної стрілкової зброї, яка розрізняється:

за призначенням:

— бойова (автомати, карабіни, гвинтівки, пістолети);

— мисливська (рушниці: одно-, дво-, триствольні);

— спортивна (гвинтівки, пістолети, револьвери);

— спеціальна (сигнальні і будівельно-монтажні пістолети);

за виготовленням:

— штатна;

— саморобна (самопали);

— дефектна (обрізи);

за довжиною ствола:

— довгоствольна (автомати, карабіни);

— короткоствольна (пістолети, револьвери);

за характером ствола:

— нарізна (гвинтівки, автомати, пістолети);

— гладкоствольна (мисливська зброя);

— комбінована (мисливська, спортивна зброя);

механізмом пострілу:

— автоматична (автомати);

— напівавтоматична (пістолети, карабіни);

— неавтоматична (мисливські рушниці);

за діаметром ствола (калібром):

— малокаліберна (4-6 мм);

— середнього калібру (7-9 мм);

— великокаліберна (понад 9 мм).

Складові частини патрона.

Патрон складається із гільзи, заряду (пороху), снаряда (куля, дріб) і
капсуля з вибуховою речовиною (гримуча ртуть, азид чи тринітрорезорцинат
свинцю).

Гільзи в бойових патронах металеві, в мисливських можуть бути
пластмасові, картонні. Порох бойових патронів бездимний
(нітроклітковина), в мисливських — димний (суміш калієвої селітри, сірки
і вугілля у співвідношенні 75 : 15 : 10). Як снаряд найчастіше
застосовуються кулі. Вони бувають оболонкові (латунь, мельхіор, залізо)
і безоболонкові (мисливські і спортивні рушниці — свинець), спеціального
призначення (трасуючі, бронебійні, розривні, запальні). Кулі розрізняють
за формою, масою, калібром залежно від системи зброї. У мисливських
патронах як снаряд використовуються різного калібру дріб, картеч, кулі,
іноді металеві стружки, пісок і навіть сіль. У мисливському патроні є
прокладки (пижі з войлоку, картону, пластмаси та інших матеріалів, які
розміщуються між порохом та дробом і над дробом.

Механізм пострілу.

При натискуванні на спусковий гачок бойок вогнестрільної зброї ударяє по
дну капсуля, в результаті чого капсульний склад зривається, порох
запалюється, при його згорянні в замкненому середовищі створюється
великий тиск газів (2000-3000 атмосфер), який виштовхує снаряд (кулю,
дріб і т. ін.) у канал ствола. При цьому куля набуває поступального і
кругового навколо своєї осі руху, заподіює різні ушкодження, що залежать
від її кінетичної енергії, яка може бути розрахована за формулою:

Залежно від кінетичної енергії кулі розрізняють розривний, пробивний,
клиноподібний і забивний пояси.

Розривна (дробляча) дія характеризується тим, що куля, яка має велику
енергію, дробить і руйнує щільні середовища (кістки, хрящі, внутрішні
органи, шкіру). При пробивному поясі куля діє за типом пробійника,
утворюючи в ушкоджених щільних середовищах дефект «мінус — тканина»; при
клиновидному — діє як клинок, розщеплюючи і розсовуючи тканини. Забивна
дія проявляється на злеті, коли куля, втративши кінетичну енергію в
момент удару по шкірі може викликати синець, садно, а інколи поверхневу
рану.

При вогнестрільних пораненнях велика енергія кулі у вигляді ударної
хвилі миттєво передається навколишнім тканинам, спричиняючи їхнє
коливання. При цьому вслід за кулею, яка рухається, утворюється
пульсуюча порожнина, яка передає коливальні рухи на сусідні органи і
тканини. Тому дія кулі на тіло людини складається із прямої дії (удару)
і бокової дії (дії енергії, яка передається в усі боки).

При попаданні кулі в органи, які мають рідкий чи напіврідкий вміст,
спостерігається гідродинамічна дія кулі, тобто куля передає енергію
нестискуваному середовищу, в усі боки з однаковою силою, і ці органи
(серце в стані діастоли, наповнений сечовий міхур та ін.) розриваються
на шматки.

При експертизі вогнестрільних ушкоджень велике значення для слідства має
вирішення таких питань:

1. Чи є ушкодження вогнестрільними?

2. Яка рана є вхідною, а яка вихідною?

3. Який напрям ранового каналу?

4. Із якої відстані проводився постріл?

5. Із якої зброї проводився постріл?

6. Яка послідовність нанесення вогнестрільних ран?

7. Своєю чи чужою рукою заподіяно поранення?

8. Чи здатний смертельно поранений до самостійних дій?

9. Яким було положення загиблого і особи, яка стріляла, в момент
пострілу?

Крім того, залежно від конкретних обставин можуть бути поставлені також
інші питання.

Вирішення перерахованих питань грунтується на детальному дослідженні
всіх виявлених ушкоджень на одязі, шкірі і по ходу ранового каналу.

Питання про характер поранення вирішується на основі вивчення
особливостей вхідних і вихідних отворів.

Визначення же характеру кульових отворів безпосередньо пов’язане зі
встановленням відстані пострілу, оскільки зі зміною дистанції пострілу
змінюється і вигляд вхідних, а інколи і вихідних отворів.

2. Визначення відстані пострілу.

У судовій медицині та криміналістиці розрізняють три дистанції пострілу:
1) впритул, 2) з близької відстані, 3) із неблизької відстані.

Постріл впритул. Під пострілом впритул розуміють такий постріл, коли
дульний зріз зброї стикається із тілом чи одягом, який покриває тіло
людини. Розрізняють щільний чи герметичний притул, притул під кутом і
притул на стикання чи майже притул (негерметичний притул), коли дульний
зріз зброї перебуває на відстані від мішені в межах 0,5 см.

Форма вхідного отвору на шкірі при пострілі впритул буває різною залежно
від локалізації. При пострілі в ділянку тіла з кістковою прокладкою
(череп, лопатка, груднина і т. ін.) вхідний отвір має, як правило, форму
рваної рани — хрестоподібну, зірчасту, що зумовлено механічною,
розривною дією газів, які вирвались із каналу ствола, поширюються під
шкірою з утворенням кишенеподібних порожнин, відшаровують шкіру від
тканин, розміщених нижче, піднімають її і розривають на окремі шматки.
При зіставленні шматків розірваної шкіри в центрі, як правило, виявляють
півмісячні виїмки від кульового отвору.

При пострілах у м’які, легко податливі тканини, вхідний отвір часто
буває круглої чи овальної форми. Оскільки гази проникають під шкіру,
відбувається її відшарування від підлягаючих тканин на 1-2 см. Розміри
дефекта «мінус-тканина» в таких випадках у 2-3 рази більші за калібр
зброї. Це зумовлено тим, що при пострілі впритул пробивну дію має не
тільки куля, але й гази.

Щодо вхідного отвору при пострілі впритул судово-медична практика і
численні дослідження показують, що як би щільно не притискувався дульний
зріз зброї до шкіри, в момент пострілу при віддачі зброї через щілину,
яка утворюється, проривається частина кіптяви, в результаті чого краї
вхідного отвору радіусом в межах 2-3 см вкриті густим нальотом кіптяви.

Основна ж маса кіптяви, порошинок та інших додаткових факторів пострілу
проходить у рановий канал, який є безпосереднім продовженням каналу
ствола, де і виявляється при подальшому дослідженні. Окис вуглецю, що
входить до складу порохових газів, проникаючи в рановий канал і
з’єднавшись з гемоглобіном крові, утворює карбоксигемоглобін, який
забарвлює м’які тканини початкової частини ранового каналу в
яскраво-червоний колір.

Однією з важливих інформативних ознак пострілу впритул є так звана
«штанцмарка» — відбиток дульного зрізу. Механізм його утворення
пояснюється тим, що гази, які проникають із кулею, поширюючись у
підшкірній клітковині, підіймають шкіру і ударяють її об площину
дульного зрізу, в результаті чого відбувається відповідне ушкодження
епідермісу з наступним посмертним підсиханням цієї ділянки шкіри.
Причому вираженість відбитка залежить від щільності притискування
дульного зрізу, а також від того, вкрите тіло одягом чи ні. За наявності
одягу «штанцмарка» може бути неповною, а часто і зовсім відсутньою.
Відбиток дульного зрізу часто вкритий підсохлою кров’ю, кіптявою, які
слід акуратно очистити.

Значення «штанцмарки» досить велике. Перш за все наявність її свідчить
про постріл впритул; форма і особливості відбитка дульного зрізу
дозволяють встановити систему зброї, а також її положення в момент
пострілу. Якщо в момент пострілу зброя була приставлена під кутом, то
порохові гази, частково прориваючись у відкритий простір кута, утворюють
трикутну чи овальну ділянку закопчення.

Постріл на близькій відстані. Під близькою відстанню слід розуміти таку
дистанцію, при якій навколо вхідного отвору є сліди дії додаткових
факторів пострілу: полум’я, газів, кіптяви, порошинок і коли відсутні
ознаки пострілу впритул.

(сильного бою, довгоствольної) вона може обчислюватись у межах 1-1,5-2
м, для інших (короткоствольної, слабкої сили бою) — 50-80 см. Дальність
польоту додаткових факторів залежить від системи зброї, ступеня її
зношеності, сили бою, довжини ствола, кількості і якості пороху в
патроні.

У момент пострілу біля зрізу зброї внаслідок вибуху продуктів неповного
згорання пороху при зіткненні їх з киснем повітря з’являється полум’я.
Його наявність залежить від виду пороху. Чорний чи димний порох дає
значне полум’я і багато розпечених незгорілих порошинок, яким властива
термічна дія і які можуть викликати опалення волосся і навіть загорання
одягу.

Бездимний порох згорає більше, і його термічна дія виражена менше. Лише
інколи спостерігаються опалені ворсинки одягу і пушкового волосся шкіри.

Вхідний отвір при пострілі з близької відстані має круглу чи овальну
форму (залежно від кута пострілу) з дефектом «мінус-тканина», навколо
отвору розміщується наліт з кіптяви і порошинок або одних порошинок
(залежно від відстані пострілу).

Гарячі порохові гази, які вилітають із каналу ствола разом з частинками
кіптяви і порошинок, мають забивну дію, викликаючи утворення навколо
вхідного отвору пергаментних плям радіусом 3-5 см.

Пергаментні плями буруватого кольору, як правило, розміщуються під
густим шаром кіптяви і спостерігаються при пострілах з дистанції 8-10
см. Кіптява долітає на відстань 20-40 см. Хімічний склад її залежить від
виду пороху: кіптява від димного пороху складається із вуглинок,
бездимного — з різних металів (сурми — від ударного складу капсуля; міді
— від гільзи; свинцю, цинку, нікелю — від кулі; заліза — від каналу
ствола).

Інтенсивність зони закопчування неоднакова, в ній відзначаються
концентричні і радіальні темні і світлі ділянки. Залежно від дистанції
пострілу інтенсивність і діаметр закопчування різні. Чим з ближчої
дистанції постріл, тим інтенсивніший наліт кіптяви і менший радіус її
поширення.

Оскільки при пострілах повне згорання пороху не відбувається, то
незгорілі чи частково згорілі порошинки, вилітаючи з каналу ствола, при
близьких відстанях пострілу виявляються навколо вхідного отвору. Вони
можуть ушкоджувати шкіру, а інколи й укорінюватися в її товщу, утворюючи
ділянки порохової імпрегнації. Порошинки досягають об’єктів при
пострілах із короткоствольної зброї (пістолети, револьвери) на відстані
70-80 см і 1-2 м — при пострілах із довгоствольної зброї (гвинтівки,
карабіни, мисливська зброя). Якщо виникає необхідність визначити
відстань точніше в одиницях виміру і у справі відома зброя, з якої
стріляли, то необхідно провести експериментальні постріли тими ж
боєприпасами і співставити характер розміщення додаткових факторів при
досліджуваному та експериментальному пострілах.

За відсутності додаткових факторів пострілу у висновках слід зазначити,
що ознак пострілу на близькій відстані не виявлено. Їхня відсутність
може бути зумовлена наявністю різних прокладок, які затримують на своїй
поверхні додаткові фактори пострілу.

Постріл з неблизької відстані. Під пострілом з неблизької відстані
розуміють таку дистанцію, коли на тіло діє тільки снаряд (куля), а
додаткові фактори пострілу (кіптява, порошинки) не виявляються. Для
короткоствольної зброї вона починається за межами 80-100 см, для
довгоствольної — понад 1,5-2 м.

Установити конкретно неблизьку відстань в одиницях виміру (5, 10 м тощо)
за характером вхідного кульового отвору неможливо. Вхідний отвір при
неблизькій відстані має круглу чи овальну форму з дефектом тканини,
який, як правило, відповідає калібру зброї, обідком здирання і обідком
забруднення (обтирання). Дефект «мінус-тканина» у вхідному отворі
зумовлений пробивною дією кулі, обідок здирання виникає в результаті
ударної дії кулі, що здирає краї вхідного отвору, які потім підсихають,
набуваючи бурого кольору і пергаментної щільності. Наявність обідка
забруднення пояснюється тим, що куля, проходячи через канал ствола,
збирає на своїй поверхні частинки змазки, кіптяви, металів та інших
елементів і залишає їх на краях вхідного отвору.

Обідок забруднення візуально, як правило, не виявляється. Для його
виявлення застосовуються додаткові методи дослідження
(контактно-дифузійний, спектрографічний), які дозволяють встановити не
лише наявність, але й хімічний склад металів, часточки яких лишаються на
обідку забруднення.

При неблизькій відстані пострілу навколо країв вхідного отвору інколи
спостерігається відкладання кіптяви. Вона помітна лише на внутрішніх
шарах одягу чи шкіри, на зовнішньому ж шарі слід кіптяви відсутній. Це
явище отримало назву феномена Виноградова. Воно пояснюється тим, що при
великій швидкості польоту кулі (понад 500 м/сек) частина кіптяви, яка
супроводжує кулю так званою вихровою доріжкою, розсіюється між шарами
одягу, осідає на його вивороті, де легко виявляється при візуальному
дослідженні.

Вихідні отвори при всіх дистанціях пострілу, на відміну від вхідних,
мають найчастіше щілеподібну, зірчасту, кутову форму, зрідка —
неправильно-овальну, як правило, без дефекта тканини, оскільки куля при
виході діє клиновидно. Лише у випадках, коли вона зберігає до моменту
виходу значну кінетичну енергію, може виникнути дефект тканини, але він
завжди менший, ніж у вхідному отворі. Обідків забруднення і здирання у
вихідному отворі, як правило, немає. Тільки рідко, коли в момент виходу
кулі краї вихідного отвору ударяються об якийсь твердий предмет, вони
можуть здиратися і забруднюватися. Але характер здирання і забруднення
буде зовсім іншим, ніж у вхідного отвору. Ретельне дослідження всіх
ознак дозволяє відрізнити вхідний отвір від вихідного.

3. Вогнестрільні ушкодження одягу.

При експертизі вогнестрільних ушкоджень ретельне дослідження одягу
обов’язкове, оскільки питання про характер кульових отворів, дистанцію
пострілу та інші не можуть бути вирішені без цього. При пострілі впритул
і з близької відстані одяг сприймає значну частину додаткових факторів
пострілу і затримує їх на своїй поверхні. За наявності товстих шарів
одягу додаткові фактори можуть повністю затримуватися ним, і тоді
вхідний отвір на шкірі не має ознак пострілу з близької відстані.

Якщо поранений помирає в лікарні і труп направляється на судово-медичне
дослідження, експерт повинен вимагати його одяг, оскільки питання про
дистанцію пострілу без дослідження одягу не може бути вирішене. Нерідко
саме вивчення одягу допомагає визначити відстань пострілу.

При пострілі впритул завдяки механічній розривній дії газів, тканини
одягу розриваються, і вхідний отвір набуває хрестоподібної форми. Деякі
автори пояснюють це наявністю чотирьох нарізів у каналі ствола, інші
пов’язують з дією газів, будовою тканини одягу, в якій волокна і основи,
і утка розташовані у взаємноперпендикулярному напрямку. При зіставленні
розривів у центрі отвору спостерігається ясно виражений дефект тканини,
який за своїми розмірами в кілька разів перебільшує діаметр основи кулі.
При пострілах впритул у трикотажні, в’язані тканини розривів, як
правило, не буває, вхідний отвір має круглу чи овальну форму зі значним
дефектом тканини, краї його вкриті кіптявою, частина якої міститься на
внутрішній поверхні одягу і між його шарами. При застосуванні димного
пороху в момент пострілу крихка легкозапалювальна тканина (вата, марля)
легко загорається. Синтетичні волокна оплавляються з булавовидними
потовщеннями з країв.

При пострілі з близької відстані навколо отвору, який має круглу чи
овальну форму, наявні додаткові фактори заряду: кіптява, порошинки,
інколи сліди опалення ворсу. На світлих тканинах їхнє виявлення навіть
неозброєним оком не викликає особливих ускладнень, у той час як на
темних, закривавлених, забруднених тканинах з цією метою застосовують
додаткові дослідження. Наявність кіптяви легко виявляється в
інфрачервоних променях за допомогою електронно-оптичного перетворювача
(ЕОП).

Однією із найпоширеніших хімічних реакцій для виявлення порошинок є
проба з дифеніламіном і сірчаною кислотою, при якій утворюється синє
забарвлення, яке вказує на наявність нітроз’єднань (тобто порошинок).
Крім того, з метою диференціації порошинок від частинок мінерального
походження досліджують об’єкти у м’яких рентгенівських променях, при
цьому на рентгенограмі виявляється і радіус їхнього поширення. Широкого
застосування в судово-медичній практиці набув контактно-дифузійний метод
(чи метод кольорових відбитків), за допомогою якого на контактограмі
визначається не тільки наявність і радіус поширення, але й хімічний
склад частинок металів, які входять у додаткові фактори пострілу.

th

?

th

4метру кулі, краї отвору торочкуваті. У суконній тканині розщеплені
волокна заповнюють просвіт отвору, тому в ній на перший погляд буває
важко виявити вогнестрільний отвір. На шовкових, бавовняних та
синтетичних тканинах отвір округлий із чітким дефектом тканини. По краях
отвору на світлих тканинах можна помітити обідок забруднення. На темних,
забруднених тканинах для його виявлення використовують різні методи
дослідження: контактно-дифузійний, рентгенологічний, спектрографічний.
Наявність мастил можна виявити під час дослідження тканин в
ультрафіолетових променях.

Вихідний отвір у тканинах одягу при всіх дистанціях пострілу має різну
форму: щілиноподібну, зірчасту, кутасту і т. ін. Правильної круглої
форми отвір не має. Навколо отвору додаткові фактори заряду, обідок
забруднення і дефект тканини відсутні.

4. Ушкодження при пострілах із мисливської зброї.

Основне призначення мисливської зброї — полювання і спортивна стрільба.
Однак недбале, невміле поводження з нею може призвести до смертельного
наслідку. Можливе і навмисне використання мисливської зброї з цією
метою.

Існують такі види мисливської зброї: 1) дробова (гладкоствольна) для
стрільби дробом чи спеціальною кулею, 2) кульова (нарізна)- штуцери чи
мисливські гвинтівки, з яких стріляють кулями, 3) комбінована, яка має і
гладкі, і нарізні стволи для стрільби дробом і кулями.

Мисливська зброя має від одного до чотирьох стволів, буває одно-, дво- і
тризарядною.

дробова, гладкоствольна, одно- і двоствольна зброя. Мисливська зброя має
калібр 12-32.

Різнорідність систем, заряду і снарядів у мисливській зброї ускладнює
узагальнення особливостей їхньої дії і вогнепальних поранень. Ушкодження
з мисливської зброї залежать від її системи і особливо від характеру
патронів. Патрони бувають фабричного чи кустарного виготовлення. Патрон
складається із гільзи з капсулем, пороху, пижів, дробу чи кулі.
Випускається дріб 15 номерів — від 11 до 1, потім ідуть «нульові» — 0,
00, 000, 0000. Один номер дробу відрізняється від іншого на 0,25 см у
діаметрі. Найменший дріб № 11 має діаметр 1,5 мм, найбільший — 5 мм
(0000). Дріб діаметром понад 5 мм називається картеччю, а понад 10 мм —
кулями.

Картеч має різні номери — діаметр 5,25-10,0 мм. Дріб і картеч із чистого
свинцю зараз не виготовляють. Використовуються сплави різних металів:
сурми, свинцю, миш’якоподібний сплав, миш’якоподібні ангідриди тощо.

Дослідження характеру ушкоджень, заподіяних мисливською зброєю,
дозволило виявити деякі закономірності. Оскільки дріб, який летить із
каналу ствола, спочатку діє як один снаряд, то при близькій відстані
пострілу утворюється, як правило, один отвір. У міру ж збільшення
відстані дріб розсіюється, і кожна дробинка діє як окремий маленький
снаряд.

Сліди кіптяви при пострілі з дробових рушниць можуть визначатися в межах
1,5-3 м (димний порох). Прийнято вважати, що при пострілі з відстані
близько 2 м спостерігається один центральний вхідний отвір діаметром
3-3,5 см з крупнозубчастими краями; на відстані 2-5 м — поряд з
центральним отвором, який має діаметр 1-1,5 см, є численні вхідні отвори
від окремих дробинок, які відхилились від загальної маси дробу,
розміщені на площі 10-15 см. На відстані понад 5 м — центральний отвір
відсутній, кожна з дробинок наносить окреме поранення. Площа розсіювання
дробинок має діаметр 25-30 см, і чим більша відстань, тим більша площа
ураження.

Для вирішення питання про конкретну відстань пострілу велике значення
мають експериментальні відстріли. Смертельні ураження з дробової зброї
спостерігаються, як правило, при пострілах у межах 40 м. Маленький дріб
летить на відстань до 260 м, великий — 300-400 м, картеч — 400-600 м.

За наявності дробових поранень завжди слід мати на увазі, що разом з
дробом у рановий канал можуть проникати і пижі, які слід ретельно
дослідити, що особливо важливо при саморобному виготовленні мисливських
патронів. Тому дробинки і пиж після опису їх в акті дослідження трупа
(як і знайдена куля при сліпому вогнестрільному пораненні) передаються
органам слідства як речовий доказ, при необхідності досліджують їх і
надалі.

5. Ушкодження при пострілах холостими патронами.

Холостими патронами називаються патрони без снаряда. Заряд (порох) у
патроні утримується пижем. При пострілах холостими патронами діють гази,
тиск яких може сягати 2-3 тис. атмосфер. Пиж, який вилітає подібно до
снаряда, летить недалеко. Постріли впритул і на близькій відстані такими
патронами можуть супроводжуватися серйозними і навіть смертельними
ушкодженнями.

6. Особливості вогнестрільного ранового каналу.

Вогнестрільним рановим каналом називається шлях, який пройшов снаряд у
тілі. Він може бути прямим і непрямим, безперервним і перервним,
напівкруглим і круглим, опоясуючим. Вогнестрільні канали можуть бути
наскрізними і сліпими.

система зброї та калібр, але й використовуючи спеціальні методи
дослідження (трасологічні), є можливість ідентифікувати конкретний
екземпляр зброї.

Основне правило при пошуках кулі — не випустити з поля зору кульового
каналу, який часто прослідковується на поперечних зрізах.

Для виявлення кулі в тілі іноді використовують рентгенологічне
дослідження.

Із судово-медичної точки зору вивчення ранового каналу має першорядне
значення для вирішення питання про напрям польоту кулі і напрям
пострілу. Це особливо важливо у випадках, коли поранений з
вогнестрільною травмою доставляється в лікувальний заклад і там
проводиться первинна обробка ран з вирізанням країв, після чого
особливості шкірних отворів втрачаються. Якщо ж поранення закінчується
летальним наслідком і труп відправляється на судово-медичне дослідження,
то за характером ушкоджень зовсім неможливо судити про напрям польоту
кулі. До того ж часто в історії хвороби особливості ушкоджень описуються
настільки неповно, що за цими записами буває неможливо вирішити основне
питання, яке висувається слідчим — питання про напрям пострілу. Складно
вирішити це питання і при значно виражених процесах розкладання трупа,
хоч дослідження ранового каналу може виявитись дуже важливим. Так, при
пострілі впритул додаткові фактори заряду містяться на початку ранового
каналу, ближче до вхідного отвору, і таким чином допомагають визначити
його напрям, причому наявність кіптяви в каналі виявляється навіть при
сильному розкладанні трупа.

має круглу чи неправильну форму з рівним, гладеньким краєм на внутрішній
кістковій пластині і скошеним — на зовнішній. Таким чином, вхідний і
вихідний отвори подаютья у вигляді зрізаних конусів, менша основа яких
звернена до входу кулі, а більша — до її виходу.

Рановий канал у трубчастих кістках дещо відрізняється від аналогічного в
плоских. Різниця полягає в тому, що при значній кінетичній енергії куля
роздроблює трубчасту кістку, внаслідок чого з’являються множинні
осколкові переломи. Причому кісткові осколки містяться в рановому каналі
між ушкодженою кісткою і вихідним кульовим отвором. Отже, питання про
напрям ранового каналу в таких випадках може бути вирішене за
розміщенням кісткових осколків, які виявляються або візуально на секції,
або рентгенологічно.

У порожнистих органах (шлунок, кишечник, сечовий міхур) вхідні отвори
невеликі, вихідні ж у результаті гідродинамічної дії є значними.

На в’язких та еластичних паренхіматозних органах, які містять велику
кількість крові, вхідний отвір і рановий канал в результаті циркулярних
і радіальних тріщин мають зірчасту форму. Просвіт ранового каналу
виповнений розтрощеною тканиною, кров’ю, на початку каналу наявні і
шматки одягу. Куля, яка проходить через паренхіматозний орган, забирає
частинки його тканини по ходу свого польоту і залишає їх далі в рановому
каналі іншого органу. Виявлення при мікроскопічному дослідженні частинок
одного органа в рановому каналі, який проходить через інший орган,
дозволяє судити про напрям польоту кулі.

7. Визначення послідовності вогнестрільних поранень.

За наявності на тілі потерпілого кількох вогнестрільних поранень виникає
питання про послідовність їх заподіяння, що на практиці викликає значні
труднощі. При вирішенні цього питання враховується ступінь вираженості
реактивних явищ. При різній давності виникнення ушкоджень легко
встановлюється і послідовність їх нанесення. Однак дуже часто ушкодження
наносяться так швидко одне за одним, що для визначення їх давності ці
дані не можуть бути використані.

Однією з ознак послідовності є кровотеча. Чим вона масивніша, тим раніше
нанесено поранення, але ця ознака не завжди прийнятна. Інколи
послідовність ушкоджень визначається за спроможністю до самостійних дій
та за іншими обставинами події — слідами крові на одязі, його
пошкодженнями. При двох розміщених поряд вхідних отворах з близької
відстані пострілу послідовність їх нанесення визначається за взаємним
розміщенням кіптяви.

Важливим показником при визначенні послідовності поранень є взаємне
розміщення тріщин на плоских кістках. Тріщини від наступного поранення
ніколи не пересікають тріщин, які відходять від вхідного кульового
отвору, що виник після першого пострілу. Ознака ця непостійна. Вона не
може бути використана у випадках, коли тріщини не сягають одна одної і
розташовані на близькій відстані.

При першому наскрізному пораненні грудної клітки з ушкодженням легенів
рановий канал у легеневій тканині в результаті спаду ушкодженої тканини
буде зміщений і не відповідатиме рівню вхідного і вихідного отворів, у
той час як наступні ушкодження будуть утворювати ранові канали на одному
рівні з вхідним і вихідним отворами. При першому наскрізному пораненні в
живіт ушкодження кишечника будуть масивнішими, ніж наступні, оскільки
після першого поранення кишечник спадається.

Послідовність вогнестрільних ушкоджень може бути встановлена за
кількістю мастила в обідку забруднення, що виявляється за допомогою
ультрафіолетових променів.

8. Визначення можливості здійснювати самостійні дії смертельно пораненою
людиною.

Досвід показує, що смертельно поранена людина нерідко здійснює навіть
складні і тривалі за часом як усвідомлені, так і умовно-рефлекторні
самостійні дії. Після смертельного ушкодження людина може наносити собі
нові ушкодження, іноді навіть смертельні, від яких і гине. При такому
поєднанні ушкоджень, природно, виникає питання, чи могла людина,
наприклад, з простріленою головою зробити собі постріл у серце, чи
навпаки.

При оцінці можливості цілеспрямованих дій смертельно пораненими
необхідно звертати увагу на можливість збереження свідомості та
можливість робити самостійні дії. Найчастіше такі питання виникають при
ушкодженнях головного мозку і серця. Слід мати на увазі, що навіть дуже
серйозні ушкодження голови можуть не призводити до втрати свідомості, і
поранені з такими ушкодженнями можуть здійснювати самостійні дії.

Є такі ділянки мозку, поранення яких протікає безсимптомно. До них
належать, наприклад, лобні частки. Порушення ж інших відділів мозку
виключає можливість самостійних дій, особливо ділянок, де закладені
центри руху кінцівок, повний перерив шийної частини спинного або
продовгуватого мозку. Схожі питання нерідко виникають також при
пораненні серця. Поширене уявлення, що поранення серця обов’язково
викликає смерть. Але це далеко не так. Не всяке поранення серця
закінчується смертю. Кульові й осколкові поранення, які не проникають
через серце, можуть закінчуватися одужанням, і людина до глибокої
старості може прожити з кулею чи осколком у товщі серця, не відчуваючи
серйозних хворобливих розладів. При проникаючих пораненнях серця
можливість самостійних дій може деякий час зберігатися. Це залежить від
місця ушкодження і ступеня вираженості кровотечі.

При пораненнях деяких відділів серця чи при дуже масивних його
руйнуваннях може настати і моментальна смерть від рефлекторної зупинки
серця чи від шоку.

При ушкодженні органів черевної порожнини, здатність до самостійних дій
залежить перш за все від розміру ушкодження органів і ступеня
вираженості кровотечі. Така здатність зберігається інколи при значних
пораненнях органів грудної і черевної порожнин, що свідчить про високу
пристосованість людського організму до травм і його надзвичайно великі
компенсаторні можливості.

Таким чином, смертельно поранена людина може в ряді випадків здійснювати
самостійні активні дії. І якщо таке питання ставиться перед експертами,
то в кожному конкретному випадку необхідна ретельна оцінка всіх
виявлених на тілі ушкоджень.

9. Методи дослідження вогнестрільних ушкоджень.

ретельно досліджуються візуально, а потім за допомогою безпосередньої
мікроскопії. Звертається увага на їх точну локалізацію (з обов’язковим
вимірюванням від підошовних поверхонь ступень), форму, розміри, дефект
«мінус-тканина», характер країв, наявність чи відсутність слідів
додаткових факторів пострілу. Але не завжди ці дослідження дозволяють
вирішити питання, які стоять перед експертизою. Велике значення мають
додаткові методи дослідження: гістологічний, хімічний,
рентгенографічний, фотографічний, контактно-дифузійний, спектрографічний
та ін.

За допомогою гістологічного дослідження добре виявляються пояски
здирання і забруднення, сліди кіптяви, порошинок, наявність сторонніх
частинок у рановому каналі, тобто цей метод розширює можливості
судово-медичної експертизи при вирішенні питань про дистанцію і напрям
пострілу, характер вхідного і вихідного отворів.

Хімічне дослідження застосовується для виявлення кіптяви, порошинок,
часточок металів. Велике поширення має проба з дифеніламіном і сірчаною
кислотою, яка може бути застосована за будь-яких умов.

Рентгенографічний метод дозволяє виявити кіптяву і порошинки, що
особливо важливо при дослідженні гниттєвозмінних трупів.
Рентгенографічно можна отримати зображення і ранового каналу.

Спектрографічний метод дає можливість встановити хімічну структуру
металів, які входять до складу обідка забруднення, чи навколо вхідного
отвору. В процесі дослідження об’єкт спалюється в полум’ї вольтової
дуги, а спектр фотографується. Отримані дані аналізуються. Метали якісно
і кількісно визначаються в дуже незначній кількості. Цей метод не
отримав значного поширення, оскільки не всі лабораторії споряджені
відповідною апаратурою і, крім того, цей метод повністю руйнує об’єкт
дослідження, що негативно відбивається на подальших дослідженнях.

Фотографування в інфрачервоних променях (за допомогою
електронно-оптичного перетворювача) дозволяє виявити кіптяву на темних
тканинах, яку не видно візуально і яка не виявляється при звичайному
фотографуванні.

Контактно-дифузійний метод (чи метод кольорових відбитків) широко
впроваджений у практику. Він дозволяє визначити наявність часточок
металу навколо вхідних отворів на шкірі й одязі. Метод простий, його
застосування не вимагає складної дорогої апаратури, а тому можливий в
умовах будь-якої медико-криміналістичної лабораторії.

Детально можливості додаткових методів дослідження при судово-медичній
експертизі вогнестрільних ушкоджень викладені в методичній розробці
С.П.Дідківської і А.І.Марчука «Використання фізико-технічних методів
дослідження в судово-медичній практиці». — Київ: НДіРВВ Київської вищої
школи МВС СРСР, 1987 — 87с.

Список використаної літератури

Авдеев М.И. Краткое руководство по судебной медицине.—М.: Медицина,
1966.

Авдеев М.И. Судебно-медицинская экспертиза живых лиц.—М.: Медицина,
1966.

Авдеев М.И. Судебно-медицинская экспертиза трупа.—М.: Медицина, 1976.

Акопов В.И. Судебно-медицинская экспертиза повреждений тупыми
предметами.—М.: Медицина, 1978.

Барсегянц Л.О., Левченков Б. Д. Судебно-медицинская экспертиза выделений
организма.—М.: Медицина, 1978.

Ботезату Г.А. Судебно-медицинская диагностика давности наступления
смерти.—Кишинев: Штинца, 1975.

Ботезату Г.А., Мутой Г. Л. Асфиксия.—Кишинев: Штинца, 1983.

Громов А.П. Курс лекций по судебной медицине.—М.: Медицина, 1979.

Громов А.П., Науменко В. Г. Судебно-медицинская травматология.—М.:
Медицина, 1977.

Диагностика смерти и определение давности ее наступления в
судебно-следственной и судебно-медицинской практике: Метод. разработка
/С.П. Дидковская, А.И. Марчук.—Киев: НИиРИО КВШ МВД СССР, 1990.

Дидковская С.П. Подготовка и проведение отдельных видов
судебно-медицинской экспертизы.—Киев: КГУ, 1977.

Загрядская Л.П. Судебно-медицинское установление транспортной травмы:
Лекция.—Горький: ГМИ, 1976.

Загрядская Л.П. Лабораторные методы исследований при судебно-медицинской
экспертизе механических повреждений: Метод. рекоменд.—Горький: ГМИ,
1980.

Загрядская Л.П. Судебно-медицинская экспертиза отравлений: Лекция для
студентов.—Горький: ГМИ, 1984.

Загрядская Л.П. Судебно-медицинская экспертиза повреждений острыми и
тупыми предметами: Лекция.—Горький: ГМИ, 1984.

Загрядская Л.П., Федоровцев А.Л., Королева Е.И. Судебно-медицинское
исследование клеток и тканей.—М.: Медицина, 1984.

Использование физико-технических методов исследования в
судебно-медицинской практике: Метод. рекоменд./С.П. Дидковская, А.И.
Марчук.—Киев: НИиРИО КВШ МВД СССР, 1987.

Концевич И.А. Судебно-медицинская диагностика странгуляций.—К.:
Здоров’я, 1968.

Молчанов В.И. и др. Огнестрельные повреждения и их судебно-медицинская
экспертиза.—М.: Медицина, 1990.

Осмотр трупа на месте его обнаружения/Под. Ред. А.А. Матышева.—Л.:
Медицина, 1989.

Попов Н.В. Судебная медицина.—М.: Медгиз, 1950.

Райский М.И. Судебная медицина.—М.: Медгиз, 1953.

Руководство к практическим занятиям по судебной медицине/Под ред. И.А.
Концевич.—К.: Вища школа, 1988.

Руководство по судебно-медицинской экспертизе отравлений /Под ред. Р.В.
Бережного, Я.С. Смусина, В.В. Томилина, П.П. Ширинского.—М.: Медицина,
1980.

Сапожников Ю.С., Гамбург А. М. Судебная медицина.—К.: Вища школа, 1980.

Сапожников Ю.С. Криминалистика в судебной медицине.—К.: Здоров’я, 1970.

Судебная медицина /Под ред. В.М. Смольянилова.—М.: Медицина, 1982.

Судебная медицина /Под ред. А.А. Матышева и А.Р. Деньковского.—М.:
Медицина, 1985.

Судебная медицина /Под ред. В.В. Томилина.—М.: Юрид.лит., 1987.

Судебная медицина /Под ред. В.Н. Крюкова.—М.: Медицина, 1990.

Судебная медицина /Под ред. И.В. Виноградова, В.В. Томилина.—М.: Юрид.
лит., 1991.

Судебно-медицинская экспертиза. Справочник для юристов.—М.: Юрид. лит.,
1985.

Судебно-медицинское исследование трупа /Под ред. А.П. Громова.—М.:
Медицина, 1991.

Томилин В.В., Барсегянц Л.С., Гладких А.С. Судебно-медицинское
исследование вещественных доказательств.—М.: Медицина, 1989.

Томилин В.В. Гладких А.С. Судебно-медицинское исследование крови в делах
о спорном отцовстве, материнстве и замене детей.—М.: Медицина, 1981.

Туманов А.К. Основы судебно-медицинской экспертизы вещественных
доказательств.—М.: Медицина, 1975.

Швайкова М.Д. Токсилогическая химия.—М.: Медицина, 1975.

Хижнякова В.И. Определение давности смерти: Экспресс-методы.—М.: Юрид.
лит., 1991.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *