Вогнепальні пошкодження кісток щелепно-лицевої ділянки (лекція)

Лекція

Вогнепальні пошкодження кісток щелепно-лицевої ділянки

П Л А Н

Вогнепальні переломи верхньої щелепи, виличної кістки і дуги, кісток
носа;

Вогнепальні переломи нижньої щелепи;

Поняття про поєднану травму.

Вогнепальні пошкодження середньої зони обличчя.

В літературі останніх років замість терміну перелом верхньої щелепи чи
суміжніх кісток використовують термін ”переломи передньої зони” обличчя.
Якщо бути більш точним, це переломи верхнього відділу лицевого черепа.
При цьому верхня межа проходить по верхньоорбітальній лінії, а нижня по
лінії змикання зубних рядів. В середню зону обличчя входять кістки носа,
стінки орбіт, виличні кістки і виличні дуги, власне верхні щелепи.

Виділення вказаної зони виправдане в морфологічному і функціональному
відношеннях.

При вогнепальних пораненнях можуть пошкоджуватись в різних варіантах 1-2
і більше кісток лицевого скелету, що в значній мірі визначає важкість
травми. Якщо врахувати особливість будови верхньої щелепи, наявність в
ній ЛОР-органів і органів зору, близкість головного мозку, участь в акті
дихання, мови, прийому їжі і жування, то можна спрогнозувати вкрай важкі
ускладнення при подібних травмaх.

Головними відмінними рисами вогнепальних переломів є наявність рани,
пошкодження кісток на місці дії ранячого снаряду не залежно від “місць
слабкості”, оскольчатий характер перелому, швидка зміна клінічних ознак
з моменту поранення до поступлення травмованого в спеціалізовану
лікувальну установу.

Завжди вогнепальні переломи більш важкі, ніж невогнепальні, хоча при
першому огляді, наприклад, коли поранення сліпе, деколи можуть виглядати
як незначні. Подібна недооцінка становить небезпечну для життя
пострадавшого. Особливо уважним слід бути до сліпих поранень, а також до
наскрізних поранень кулями і осколками.

В залежності від характеру бойові операції і умов ведення бою питома
вага вогнепальних поранень обличчя серед всіх поранень суттєво
змінюється. Вогнепальних поранень обличчя значно більше в період
оборонних боїв, коли військо перебуває в утиманні, а під час наступаючих
боїв збільшується число поранень інших локалізацій. В середньому
ізольовані щелепово-лицеві поранення складають 3,5-4% від загального
числа поранень.

Досвід ІІ Світової війни показав, що вогнепальні поранення ЩЛД
характеризуються багатогранністю і складністю. За даними Д.А.Энтина и
Б.Д.Кабакова (1951) поранення і пошкодження обличчя поєднуються з
пораненнями шиї (17,3%), верхніх кінцівок (8,6%), рідше з пораненнями
нижніх кінцівок (4,6%) і грудної клітки (3,3%). Одночасно з пораненнями
лиця і щелеп пошкоджується орган зору (4,6%), мозковий череп (3,4%),
ЛОР-органи (5,6%). В зв’язку з цим необхідно, в спеціалізованих шпиталях
для поранених в голову, шию і хребет разом працювали щелепно-лицеві
хірурги, нейрохірурги, отоларингологи і офтальмологи з відповідною
апаратурою та устаткуванням.

Ізольовані поранення м’яких тканин при вогнепальних пораненнях лиця
зустрічаються в 40,2% поранених. Верхня щелепа пошкоджується в 14,3%
випадків.

Найбільш важкі є наскрізні кульові поранення і поранення уламками
артилерійських снарядів. Велика кінетична енергія, яку несе ранячий
снаряд викликає важкі розрушення. В зв’язку з цим поява нових видів
стрілецької зброї і ранячих снарядів, які мають високу початкову
швидкість та велику кінетичну енергію, яку вони внаслідок легкості і
наданої їм форми, здатні миттєво віддавати пошкоджувальному предмету,
суттєво змінило характер вогнепальної травми: при вкрай малих розмірах
вхідного отвору розрушення дуже великі, а вихідний отвір в десятки разів
перевищує вхідний. Різко зросло значення пульсуючої порожнини, так
званого внутрітканевого вибуху, який визначає ступінь ураження тканин
вздовж раневого каналу “боковий удар”, утворюючий тимчасову пульсуючу
порожнину, розрушує тканини за долі секунд і продовжує діяти навіть
після того, як ранячий снаряд покидає вихідний отвір.

В результаті внутрітканевого вибуху в рані залишається більше
нежиттєздатних тканин і тому хірургічна обробка повинна бути більш
радикальною.

У випадку поранення середньої зони обличчя внаслідок первинної втрати
тканин відмічаються значні зміни форми лиця. Наступають важкі
функціональні порушення: затруднена мова, ковтання, розжовування їжі. В
результаті зміщення органів і тканин часто виникає загроза асфіксії, в
зв’язку з чим необхідно провести екстренне втручання, деколи конікотомію
або трахеотомію.

У період ІІ Світової війни в середньому 46,2% пораненя лиця були
сліпими. Значне число цих поранень були легкими, частина їх навіть не
потребувала хірургічної обробки, і все ж таки ці поранення потребують
особливої уваги. В зв’язку з близкістю головного мозку і крупних судин,
трахеї, органів зору і нервових стовбурів при більшості сліпих поражень
вважають травму за важку доти, поки не буде проведене рентгенологічне
дослідження. Таке припущення особливо необхідне під час евакуації
пораненого: близько розміщений до життєво важливих органів уламок чи
інше стороннє тіло при транспортуванні може зміститись і викликати їх
вторинне пошкодження, а в більш пізні строки нагноєння, яке, поширюючись
на оточуючі тканини, може привести до різних наслідків. Не випадково
майже 4-% сліпих поранень ЩЛД супроводжувались важкими ускладненнями.
Деколи ці ускладнення розвивались відразу після поранення, але нерідко
розміщений біля життєво важливого органу уламок або куля давали про себе
знати через багато тижнів, місяців або років. Через те, до повного
обстеження потерпілого всі сліпі поранення доцільно вважати потенціально
важкими.

Суттєво від непроникаючих ран відрізняються вогнепальні рани лиця,
проникаючі в порожнину рота і носа, верхнєщелепову пазуху, орбіту.
Проникаючі рани, навіть без “вторинних снарядів” завжди забруднені
вмістом порожнини рота, тому і нагноєння в рані протікає завжди важче,
виздоровлення наступає в значно більш пізні строки, ніж при сліпих
пораненнях.

Класифікація пошкоджень обличчя

(Ентин і Кабаков)

І. Вогнепальні поранення

За виглядом пошкодження

Тканин За характером пошкоджень За видом ранячої зброї

1.Поранення м”яких тканин.

2.Поранення з пошкод-

женням кісток:

А)нижньої щелепи;

Б)верхньої щелепи;

В)обох щелеп;

Г)виличної кістки;

Д)одночасне пошко-дження декількох кісток 1.Наскрізні; А.Ізольовані:

2.Сліпі; а)без пошкоджен-

3.Дотичні ня органів лиця;

б)з пошкодженням

органів лиця.

Б. Поєднані (од-

ночасне поранен-

ня інших ділянок

тіла);

В. Одиночні

Г. Множинні

Д. проникаючі в

порожнину рота і

носа;

Е. непроникаючі Кульові;

Оскольчаті.

 

ІІ. Невогнепальні поранення і пошкодження.

ІІІ. Опіки.

ІУ. Відмороження.

У. Комбіновані радіаційні ураження.

Також широкого розповсюдження набула класифікація за Ле-Фор:

І- лінія зламу проходить горизонтально над альвеолярним паростком від
основи грушевидного отвору до криловидного паростка основної кістки, при
цьому часто відламується дно гайморової пазухи і ламається перегородка
носа (Гереновський перелом).

ІІ- лінія зламу проходить поперечно через спинку носа, по внутрішній
стінці і дну очниці, далі по щелепово-виличному шву до криловидних
паростків. При такому переломі верхня щелепа разом з носовими кістками
відділяється від виличної кістки і кісток мозкового черепа.

ІІІ- повний відрив кісток лицевого скелету (відрив верхньої щелепи з
носовими, виличними кістками та криловидними відростками основної
кістки). Такий перелом називається щелепово-лицевим роз’єднанням.

Клінічна картина тим важча, чим вище проходить щілина перелому і чим
більший кістковий масив відділяється від иозкового черепа. Скарги
потерпілого, крім наявності рани – на головний біль, неможливість
змикання зубних рядів, деколи хрускіт у вухaх при стисканні щелеп, може
бути частков або повна втрата зору, кровотеча з носа. При огляді, в
одних випадках, звертає на себе увагу значний набряк середнього відділу
обличчя, деколи з крововиливами під нижніми повіками і біля внутрішніх
відділів очей (крововилив в кон’юктиву), а при огляді через 3-4 дні
крововилив у вигляді оправи рогових окулярів, що говорить про глибокі
крововиливи чи перелом основи черепа. В інших випадках виявляється
западіння середньої частини обличчя, що вказує на зміщення уламка
верхньої щелепи дозаду. Одночасно може виникнути деформація спинки носа,
якщо є перелом носових кісток і перегородки носа.

При крововиливах в ретробульбарну клітковину спостерігається
вип’ячування очного яблука (екзофтальм). Інтенсивна сльозотеча вказує на
перелом кістки в ділянці сльозного каналу. Вогнепальні пошкодження
гайморової пазухи деколи супроводжується підшкірною емфіземою на
відповідній стороні. У важких випадках емфізема може поширюватись навіть
на шию. Якщо уламки змістились і тиснуть на підочний нерв, відмічається
анестезія в ділянці верхньої губи і крила носа відповідної сторони.

При пошкодженні нерва до виходу його з підочного отвору наступає
анестезія зубів на відповідній половині верхньої щелепи. Якщо перелом
верхньої щелепи поєднується з переломом крила основної кістки, можливий
біль при ковтанні.

При огляді порожнини рота в більшості випадків можна виявити порушення
прикусу.

 

Переломи нижньої щелепи

Переломи нижньої щелепи зустрічаються частіше ніж інші. В І Світову
війну переломи нижньої щелепи в 61% серед всіх поранень лицевого
скелету; в період бойових операцій на ріці Халкін-Гол 64,3%, під час
фінської кампанії 71,4%; ВВВ 54,4% — оскольчаті переломи зустрічаються в
4 рази частіше ніж лінійні. Частота переломів нижньої щелепи, в
порівнянні з переломами інших кісток лиця, пояснюється тим, що тіло і
гілки нижньої щелепи майже вдвоє більше поверхні верхньої щелепи. Нижній
край тіла, підборіддя і кути нижньої щелепи вкриті незначним шаром
м’яких тканин і крім того являються виступаючими ділянками, через що
ділянки ці найбільш часто травмуються.

Класифікація Д.А.Ентіна (1939) в залежності від місць слабого спротиву
нижньощелепової кістки: серединні, бокові (ментальні), кутові
(ангулярні), шийкові (цервікальні), кутові розділяються на переднєкутові
і заднєкутові.

Вогнепальні пошкодження нижньої щелепи в 30% оскольчаті.

Клінічна картина і діагностика переломів нижньої залежить від кількості
переломів і ступені зміщення уламків. Діагноз встановлюється на підставі
опитування, огляду, пальпацій і результатів рентгенологічного
обстеження.

Подавляючи частину вогнепальних переломів нижньої щелепи складають
поєднані пошкодження. Це пояснюється тим, що крупні осколки і кулі,
маючи велику пробивну силу, пошкоджують щелепу одночасно в декількох
місцях.

Двобічні переломи з відривом переднього відділу нижньої щелепи часто
супроводжуються забрудненим диханням (загроза асфіксії). Діагностика
вогнепальних переломів нижньої щелепи не складна. Особлива увага –
поранення язика, слинових залоз та інших органів, можливість проникнення
в м’які тканини сторонніх тіл, відламків кістки і зубів (вторинних
снарядів). Не дивлячись на те, що діагноз може бути встановлений
клінічно, рентгенографія обов’язкова (анфас і профіль).

Допомога на етапах евакуації при переломах нижньої щелепи.

На полі бою накладається тільки підтримуюча пов’язка і надається
пораненому положення, нормалізуючи дихання.

На БМП і МедПП – праща Ентіна, в Мед СБ-лігатурне зв’язування зубів –
види транспортної іммобілізації + праща Померанцевої-Урбанської.

Лігатурне зв’язування:

травмуючий вивих або травм. екстракція зуба;

частковий перелом альвеолярного відростка верхньої або нижньої щелепи;

перелом нижньої щелепи в межах зубного ряду без зміщення або з незначним
зміщенням уламків.

Покази до між щелепного зв’язування за Айві, Гоцко:

перелом нижньої щелепи в межах зубного ряду зі зміщенням і будь-який
перелом за межами зубного ряду при умові непошкодженої верхньої щелепи;

перелом однієї верхньої щелепи при непошкодженні нижньої, і другий
верхньої щелепи (фіксується щелепа на протилежній стороні);

перелом обох верхніх щелеп в поєднанні з використанням давлючої жорсткої
пращі;

при відстрілах ментального відділу нижньої щелепи слід використати
лігатурне зв’язування тому, що накладання пращевидних пов’язок може
змістити нижню щелепу досередини і викликати дислокаційну асфіксію.

Міжщелепне зв’язування протипоказане:

при непритомності пораненого;

при загрозі кровотечі з порожнини рота (навіть незначного);

у поранених зі струсом головного мозку;

при евакуації повітряним або морським шляхом;

у поранених з диспепсичними явищами і захворюваннями шлунково-кишкового
тракту.

Постійні (лікувальні) методи репозиції і фіксації уламків щелеп ділянки
на ортопедичні (консервативні) і хірургічні (оперативні).

Ортопедичні, в свою чергу, діляться на поза лабораторні і лабораторні.
Основним методом поза лабораторного лікування переломів нижньої щелепи є
ручна репозиція уламків при провідниковому знечуленні і закріплення їх в
правильному положенні назубними шинами з алюмінієвого дроту. Шини
С.С.Тігерштедта (1916):

гладка шина-скоба;

шина з розпіркою – при переломах з дефектом в зубному ряді;

шина з похилою площиною використовується при “відстрілі” – дефекті
однієї половини нижньої щелепи з метою утримання другої половини в
правильному положенні;

шина з опорною площиною – коли звисають клапті твердого піднебіння;

?????d?d?????????шина з зачіпними гачками і між щелеповим ви тяжінням.

В 1967 році В.С.Васіль’єв запропонував використовувати шини з готовими
гачками.

Знімні пластмасові шини для беззубих щелеп: Вобера, Ванкевича, Порта.

Оперативні методи: апаратний і неапаратний

В.Ф.Рудько металевим стержнем (В.І.Лук’ян.)

Л.М.Збаржа шпиці Кіршнера (Макієнко)

Ю.И.Бернадського зв’язування пластиковою ниткою О.Е.Малевич

хромовенний кетгут – Е.В.Гоцко

пластинки Павлова

субкотрикальний шов

пластмаса за Масарілом

Ускладнення пошкоджень нижньої щелепи – вторинні кровотечі, травмуючий
остеомієліт, слинові нориці, анкілози, ложні суглоби,
бронхо-пульмональні порушення.

При зміщенні уламків дозаду і вниз спостерігається відкритий прикус, при
зміщенні вниз уламок може утримуватись тільки на м’яких тканинах і
висовуватись вперед, але частіше спостерігається зміщення дозаду під
дією сили снаряду чи кулі.

На відміну від невогнепального перелому верхньої щелепи майже не
спостерігаються вколочені переломи.

Самою характерною ознакою переломy верхньої щелепи є її рухомість. При
значному зміщенні рухомих уламків відмічається подовження обличчя. В тих
випадках, коли разом з верхньою щелепою зміщуються виличні і носові
кістки, обличчя не тільки подовжується, але і сплющується. Очні яблука
при двобічних переломах опускаються разом з нижніми стінками очниці. При
односторонньому переломі це буває тільки на стороні пошкодження та
супроводжується диплопією ( двоїнням в очах).

Направлення зміщення уламків верхньої щелепи залежить в більшості від
напрямку ранячого снаряду. Але, має значення вага самих уламків і тяга
тої чи іншої частини крило видного м’язу, яка прикріплена до крило
видного відростка і горба верхньої щелепи, та очевидно, тяга деяких
мімічних м’язів, що прикріплені до верхньої щелепи.

При пальпації покровів обличчя (без зондування рани), можна визначити
рухомість уламків, яке супроводжується різкою болючістю. Пальпація зі
сторони порожнини рота виявляє ще більшу рухомість уламків.

При пошкодженні рухових гілок трійчастого і лицевого нервів, які йдуть
через крило піднебінний канал, при внутрішньо ротовому огляді можна
побачити парез відповідної половини м’якого піднебіння.

Близькість верхньої щелепи до основної кістки з її відростками зумовлює
можливість її пошкодження і появи симптомів, які не вкладаються в звичну
симптоматику пошкоджень верхньої щелепи. При цьому відмічається: парез
м’якого піднебіння, порушення смаку на всьому язику, зниження
слиновиділення, тахікардія, лабільність пульсу, тобто симптоми ураження
язикоглоткового, блукаючого, язикового нервів і барабанної струни.

При косих пораненнях з пошкодженням сосковидного паростка може
спостерігатись глухота, параліч жувального м’язу, порушення больової
чутливості в потиличній ділянці і за вушною раковиною. Описані
невралгічні зміни часто залишаються нерозпізнаними і внаслідок цього
нелакованими.

Вогнепальні поранення верхньої щелепи в 90% випадків поєднуються з
порушенням цілісності спинок гайморової пазухи та інших оточуючих верхню
щелепу порожнин. Дотичні поранення верхньої щелепи нерідко поєднуються з
одночасним пошкодженням гілки нижньої щелепи, орбіти, носа і навіть
мозкового черепа. За характером розрушень ці ураження являються найбільш
важкими.

Враховуючи, що діагностика вогнепальних переломів верхньої щелепи в
польових умовах, становить труднощі, необхідно звертати більше уваги на
локалізацію вхідного і вихідного отворів і, подумки відтворюючи шляхи
ранячого снаряду, робити ті чи інші припущення про можливі анатомічні
розрушення.

Хорошим підґрунтям для встановлення діагнозу може бути зондування рани
затупленим зондом. Але зондування має бути дуже обережним, щоб не
пошкодити кровоносні судини і викликати кровотечу, яку важко зупинити.

Наявність рани, порушення прикусу, рухомість уламків і наявність інших
вищевказаних симптомів дозволяють з достатньою точністю встановити
діагноз перелому верхньої щелепи та його характер. Оглядова
рентгенографія верхньої щелепи з укладкою на підборіддя та ніс
(окципітоментальна проекція) в деяких випадках допомагає уточнити
локалізацію щілини перелому.

Обстеження хворого передбачає необхідність виявлення ліквореї, що є
абсолютним доказом перелому кісток основи черепа. Спинномозкова рідина
може витікати з вух, носових ходів, рідше – з рота. Складність виявлення
ліквореї, особливо в ранні строки спостереження, пояснюється тим, що
спинномозкова рідина змішується з кров’ю і залишається непоміченою. Для
диф. діагностики ліквореї і кровотечі існує симптом плями: виявлення
світлої кайми навколо кров’янистої плями при нанесенні краплі витікаючої
рідини на марлеву салфетку свідчить на користь ліквореї.

Надання допомоги при вогнепальних переломах середньої зони обличчя.

На полі бою пораненим з пошкодженням верхньої щелепи, при наданні
медичної допомоги, в першу чергу, проводяться всі заходи профілактики і
усунення асфіксії. Слід пам’ятати, що переломи верхньої щелепи часто
супроводжуються струсом головного мозку, а при цьому часто буває
блювота. Через те імобілізуючі пов’язки не повинні бути тугими, а лише
підтримуючими.

На БМП, МедПП і в МедСБ може бути накладено жорстку ращу Ентіна. В
МедСБ, особливо при нудоті, імобілізацію верхньої щелепи необхідно
здійснювати за допомогою шини-ложки Лімб ерга. Недопустимо для верхньої
щелепи використовувати між щелепове лігатурне зв’язування.

Види транспортної імобілізації. Проти покази до лігатурного зв’язування:

Основним етапом надання медичної допомоги пораненим з пошкодженням
верхньої щелепи є СВПХГ. Наявність в СВПХГ кваліфікованого
щелепно-лицевого хірурга, який має необхідний інструментарій (в
комплекті УЧ), а також можливість консультації суміжних спеціалістів
дозволяє надати спеціалізовану медичну допомогу в повному об’ємі.

Хірургічна обробка кісткової рани верхньої щелепи може проводитись після
виведення пораненого зі стану асфіксії, шоку і усунення гострої
крововтрати.

При проникаючому пораненні в гайморову пазуху слід провести її ревізію.
Часто гайморова пазуха виявляється заповненою кров’ю, уламками кістки,
інколи в ній виявляються металічні сторонні тіла, уламки зубів і навіть
цілі зуби. Все це сприяє в подальшому розвитку травматичного гаймориту,
деколи остеомієліту стінок пазухи, котрі в переважній більшості
протікають в’яло, без вираженого гострого гнійного запалення. В таких
випадках слід при ревізії пазухи видаляти з неї сторонні тіла, згустки
крові, уламки кісток та ін. Деколи при ревізії гайморової пазухи
виявляється пошкодження тих стінок її, які клінічно і рентгенографічно
здавались цілими. Ревізію гайморової пазухи проводять під провідниковим
знеболенням на фоні передопераційної медикаментозної підготовки.

Види фіксуючої імобілізації:

 

пращевидна пов’язка (Померанцевої-Урбанської);

шина-праща Ентіна;

між щелепове зв’язування за Айві, Гоцко.

Проти покази до лігатурного зв’язування:

відсутність свідомості пораненого;

при загрозі кровотечі з порожнини рота, через виникнення аспіраційної
асфіксії;

при евакуації повітряним або морським шляхом (небезпека виникнення
блювоти і пов’язанням з цим асфіксії);

у поранених з диспепсичними явищами через захворювання
шлунково-кишкового тракту.

Додатково інфільтруються тканини по ходу їх розсічення. Слизову оболонку
порожнини носа на стороні поранення змазують 2-3% розчином дикаїну.
Доступ до пазухи вибирається на основі оцінки характеру ушкоджень м’яких
тканин лиця. При невеликій рані лиця слід провести операцію
Колдуел-Люка. Після видалення вмісту пазухи і висічення розім’ятих
ділянок слизової оболонки пазуху промивають розчином фурациліну (1:5000)
з гумового балону. Необхідно також провести ревізію раневого каналу і
видалення змертвілих тканин. Потім утворюють широке співустя з нижнім
носовим ходом, накладають шви в ділянці операційного розтину і зашивають
рану на лиці. При кровотечі з судин слизової оболонки пазухи або тканин
в ділянці дефекту її стінок, пазуху щільно тампонують йодоформним
тампоном, просоченим стерильною вазеліновою олією. Кінець тампону
виводять через співустя і нижній носовий хід назовні.

Тампонажу пазух доцільно проводити також і при пошкодженні верхньої
стінки пазухи, коли можливе зміщення очного яблука донизу. Тампон в
таких випадках видаляють через 5-6 днів.

При пораненнях верхньої щелепи зі значним пошкодженням м’яких тканин в
ділянці передньої або бокової стінок пазухи, обробку її можна провести
через рану.

В післяопераційному періоді призначають протизапальне лікування,
симптоматичні середники, відповідну щелепову дієту, ретельний догляд за
порожниною рота.

Якщо вогнепальна рана верхньої щелепи поєднується з різким зміщенням
великих фрагментів кісток і це виражено в порушенні прикусу, обмеженому
відкриванні рота, в косметичних порушеннях, то одночасно проводиться
репозиція уламків і фіксація їх за допомогою різноманітних методик.

Оперативні методи закріплення уламків щелеп ділять на 2 види: апаратні і
неапаратні. До неапаратних методів відносяться всі види остеосинтезу:

внутрікісткове з’єднання уламків за допомогою кісткового шва (металевий
дріт, пластикова нитка, хромовенний кетгут);

внутрікістковий остеосинтез металічним стержнем (за Макієнко) або через
шкіру;

накістковий остеосинтез за допомогою металічних рамок (Павлов);

накістковий хімічний остеосинтез (склеювання) – остеобласт Новожилова;

фіксація за допомогою різних металевих пластинок зараз широко
використовуються міні-плaстини (зарубіжні фірми);

підвішування уламків верхньої щелепи до нерухомих кісток лицевого
скелету (методика Адамса, Фідоршпіля).

З апаратних методів на сьогоднішній день використовується при переломах
верхньої щелепи тільки апарат Л.М.Збаржа. Випускається серійно, у
вигляді комплектів. Комплекси складаються з назубної шини з
поза-ротовими стержнями, опорної головної пов’язки з боковими
металічними планками.

Фіксацію уламків верхньої щелепи бажано проводити ортопедичними чи
консервативними заходами (назубні шини, лабораторні і позалабораторні
шини і апарати). І тільки при неможливості добитись достатньої фіксації
застосовують остеосинтез. Протипоказами до остеосинтезу є шоковий стан,
а також період розгару променевої хвороби при комбінованих ураженнях.

Вогнепальні ураження виличної кістки і дуги під час ІІ Світової війни
складали біля 4,1% від загальної кількості поранених в обличчя та
щелепи, і 6,9% по відношенню до пошкоджень тільки кісток лицевого
скелету.

Вогнепальні переломи виличних кісток нерідко супроводжуються
пошкодженням жувальних м’язів, орбіти, лицевого і трійчастого нерва, а
також очей, вуха, носа і стінок гайморової пазухи. Клінічна картина
таких вогнепальних поранень важча в порівнянні з невогнепальними
ураженнями. Ранні симптоми вогнепальних переломів виличної кістки
виражаються в затрудненому відкриванні рота, носовій кровотечі, головній
болі, болючості при змиканні зубних рядів, шумі у вухах, головокружінні,
деколи в зниженні слуху і зору на стороні поранення.

При огляді, поміж рани м’яких тканин в ділянці виличної кістки, часто
відзначається набряк і крововиливи в клітковину повік. Очна щілина при
цьому закрита. Часто крововиливи поширюються на ближні ділянки і в товщу
щоки. Разом з тим, при незначному пошкодженні покровів обличчя і різкому
набряку розпізнавання вогнепального перелому становить значні труднощі.
В діагностиці може допомогти рентгенографія.

Пораненим з пошкодженням виличних кісток і дуг на полі бою накладається
стерильна пов’язка на рану і надається положення, при якому не буде
затікання крові в дихальні шляхи, тобто сидячи з нахиленою вперед
головою або лежачи обличчям донизу.

На БМП фельдшер може достроково провести передню тампонажу носа.

На МедПП стоматолог при необхідності може провести задню тампонажу носа.
Об”єм допомоги в МедСБ може бути доповнений кінцевою зупинкою кровотечі
шляхом перев’язки кровоточащої судини.

Радикальна, вичерпна хірургічна обробка вогнепальної рани з переломом
виличної кістки можлива і повинна проводитись лише в умовах СВПХГ
щелепно-лицевим хірургом і при реальній можливості консультацій
суміжними спеціалістами (невропатолога, окуліста, ЛОР-спеціаліста).

Хірургічна обробка подібних ран мало чим відрізняється від обробки ран
верхньої і нижньої щелеп. Сприятливою обставиною є поверхневе
розташування ран і можливість їх огляду. При необхідності проводиться
ревізія гайморової пазухи, вправляються уламки виличної кістки і дуги.
Вправлення фрагментів виконують будь-яким методом:

пальцевий;

прямим елеватором;

гачком Лімберга;

щипцями Чхоларія.

В післяопераційному періоді хворим з травмою лиця і переломами виличних
кісток показана протизапальна терапія, симптоматичні середники,
фізіотерапія та ЛФ з механотерапією.

Наслідком поранень ЩЛД є не тільки анатомічні дефекти і порушення
функцій, але і важкі психічні розлади. Лицем індивідуум представлений в
суспільстві з втратою тонких мімічних рухів лиця людини позбавлена
важливих засобів спілкування та інших функцій.

Для профілактики психічних розладів застосовуються:

транквілізатори;

консультація психіатра;

раннє планування пластичних операцій і роз’яснення потерпілому
перспективи.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *