.

Відповідальність медичних працівників (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
402 7225
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

Відповідальність медичних працівників

ПЛАН

Вступ

1. Ненадання допомоги хворому медичним працівником

2. Неналежне виконання професійних обов’язків медичним

або фармацевтичним працівником

3. Порушення прав пацієнта

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Застосування мір юридичної відповідальності має певну специфіку в сфері
охорони здоров’я, що обумовлена нерозривним зв’язком між трудовою
функцією медичного працівника та її впливом на здоров’я пацієнтів;

відображенням специфіки медичної допомоги на елементах складу трудового
правопорушення;

відсутністю чіткого правового регулювання в сфері надання медичної
допомоги, неможливістю точного прогнозування результатів лікування.

Стоїть нагальна необхідність розширеного тлумачення поняття
«протиправність» у складі трудового правопорушення медичного працівника.
Протиправність професійних медичних дій працівника охоплює не тільки
порушення медичним працівником норм права, а у необхідних випадках і
загальноприйнятих у медицині правил здійснення професійних дій у
конкретній ситуації.

У медичній діяльності шкода завжди має місце, тому що медична допомога
сама по собі є шкідливою в частині впливу на організм людини. Отже, в
кожному конкретному випадку необхідно розмежовувати шкоду, обумовлену
самою патологією, наслідком реакції організму на медичне втручання, і
шкоду, заподіяну протиправними діями медичних працівників. Наприклад, не
може вважатися шкодою недосягнення позитивного результату лікування за
умови дотримання загальноприйнятих правил медичної практики.

При встановленні вини медичного працівника необхідно враховувати, чи був
проявлений ним такий ступінь дбайливості і обачності, що дозволяє
встановити або виключити можливі або мінімізувати неминучі ризики від
медичного втручання для здоров’я пацієнта. У цьому разі медичний
працівник буде нести відповідальність тільки за свої дії, але не за
недосконалість рівня розвитку медицини.

1. Ненадання допомоги хворому медичним працівником

Ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником,
який зобов’язаний, згідно з установленими правилами, надати таку
допомогу, якщо йому завідомо відомо, що це може мати тяжкі наслідки для
хворого, карається штрафом до п’ятидесяти неоподаткованих мінімумів
доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися
певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на
строк до трьох років.

Те саме діяння, якщо воно спричинило смерть хворого, або інші тяжкі
наслідки, карається обмеженням волі на строк до чотирьох років або
позбавленням волі на строк на строк до трьох років, з позбавленням права
обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох
років або без такого ( ст.139 Кримінального кодексу України)

Потерпілим від злочину є хворий. Це, зокрема, інвалід, особа, яка
отримала серйозну травму або перебуває в іншому явно хворобливому стані.

Злочин виражається у бездіяльності: медичний працівник, який відповідно
до встановлених правил зобов’язаний надавати допомогу хворому, без
поважних причин не робить цього.

Відповідного до законодавства медичні і фармацевтичні працівники
зобов’язані надавати своєчасну та кваліфіковану медичну і лікарську
допомогу, а також безоплатно надавати першу невідкладну медичну допомогу
у разі нещасного випадку та в інших екстремальних ситуаціях (стихійні
лиха, катастрофи, епідемії, забруднення довкілля тощо), а медичні
працівники, крім цього, – і при гострих захворюваннях. Медична допомога
у невідкладних та екстремальних ситуаціях забезпечується службою швидкої
медичної допомоги або найближчими лікувально-профілактичними закладами
незалежно від відомчої підпорядкованості та форми власності.

Відповідальність за ст. 139 настає лише у тому разі, коли особа, яка
була зобов’язана надавати хворому допомогу, з урахуванням конкретної
обстановки фактично мала таку можливість.

Під поважними причинами, які включають відповідальність за ст. 139,
розуміються різноманітні обставини, які перешкоджають медичному
працівникові надати хворому допомогу – непереборну силу, стан крайньої
необхідності (наприклад необхідність надати першочергову допомогу більш
тяжкохворій особі), хвороба самого медичного працівника, відсутність для
надання конкретного виду допомоги кваліфікації, знань, обладнання чи
ліків тощо. Питання про те, чи є причина ненадання допомоги поважною
вирішується у кожному конкретному випадку. Не можуть визнаватися
поважними причинами такі обставини, як, наприклад, перебування медичного
працівника не на робочому місці (вдома, у дорозі тощо), неробочий час,
відсутність згоди хворого або його законних представників на медичне
втручання у невідкладних випадках, коли реальна загроза життю хворого є
наявною.

Ненадання допомоги хворому може виражатись, як у повній відмові від її
надання, так і у ненаданні допомоги в обсязі, необхідному у конкретній
ситуації, тобто нез’явлення до хворого за викликом; відмову прийняти
хворого у лікувально-профілактичний заклад для надання йому першої
невідкладної допомоги або доставити хворого до лікарні; поверхове,
формальне обстеження хворої людини, яка потребує медичної допомоги;
відмову надати першу медичну допомогу пораненому або травмованому.

Відповідальність несуть медичні працівники незалежно від того, яку
спеціальну освіту, середню або вищу, вони мають (лікарі, медичні сестри,
фельдшери тощо, у т. ч. працівники служби швидкої медичної допомоги та
державної служби медицини катастроф), у якому закладі охорони здоров’я
вони працюють або займаються медичною практикою як різновидом
підприємницької діяльності.

2. Неналежне виконання професійних обов’язків медичним

або фармацевтичним працівником

Невиконання чи неналежне виконання медичним або фармацевтичним
працівником своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого чи
несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для
хворого, карається позбавленням права обіймати певні посади чи займатися
певною діяльністю на строк до п’яти років або виправними роботами на
строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років, або
позбавленням волі на той самий строк.

Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки неповнолітньому,
карається обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі
на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи
займатися певною діяльністю на строк до трьох років (ст. 140
Кримінального кодексу України)

Невиконання професійних обов’язків означає, що медичний або
фармацевтичний працівник не вчиняє ті дії, які він в силу виконуваної
роботи зобов’язаний був вчинити. Неналежне виконання професійних
обов’язків має місце у тому разі, коли медичний працівник виконує свої
обов’язки не в повному обсязі, недбало, поверхово, не так, як цього
вимагають інтереси його професійної діяльності. Невиконання чи неналежне
виконання відповідним суб’єктом своїх професійних обов’язків може бути
як одноразовим, так і систематичним.

Це зокрема, такі діяння: несвоєчасний або неправильний діагноз
захворювання, залишення хворого без належного медичного догляду,
переливання крові іншої групи, залишення сторонніх предметів в організмі
хворого під час хірургічної операції, застосування неправильного
лікування, недостатній контроль за медичною технікою, порушення правил
виготовлення, зберігання або застосування лікарських засобів,
невстановлення належного лікувального-охоронювального режиму для хворих,
які страждають на психічні розлади, невиконання медсестрою вказівки
лікаря щодо застосування до хворого ліків чи процедур тощо.

У разі, коли тяжкі наслідки для хворого не пов’язані з невиконанням чи
неналежним виконанням медичним працівником своїх професійних обов’язків,
а настали внаслідок інших обставин, наприклад, запізнілого звернення за
медичною допомогою або в результаті відсутності на даний час науково
обґрунтованих методів лікування тієї чи іншої хвороби, відповідальність
за ст. 140 виключається. Те саме стосується і випадків відмови пацієнта
від медичних приписів, порушення пацієнтом встановленого для нього
режиму, а також випадків, коли тяжкі наслідки для хворого стали
результатом недостатніх навичок, досвіду і кваліфікації медичного або
фармацевтичного працівника або настали внаслідок інших обставин які не
залежали від нього, однак перешкодили йому виконати професійні обов’язки
у повному обсязі і з належною якістю.

Під тяжкими наслідками слід розуміти, наприклад, смерть людини, її
самогубство, заподіяння потерпілому тяжкого, або середньої тяжкості
тілесного ушкодження, спричинення ятрогенного захворювання.

Це медичні та фармацевтичні працівники (лікарі незалежно від профілю,
особи середнього медичного персоналу тощо), у т.ч. ті, хто займається
приватною медициною та фармацевтичною практикою як різновидами
підприємницької діяльності.

Медичною і фармацевтичною діяльністю можуть займатися особи, які мають
відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним
вимогам. Як виняток за спеціальним дозволом МОЗ або уповноваженим ним
органом охорони здоров’я особам без спеціальної освіти дозволяється
діяльність у галузі народної і нетрадиційної медицини.

3. Порушення прав пацієнта

Проведення клінічних випробувань лікарських засобів без письмової згоди
пацієнта або його законного представника, або стосовно неповнолітнього
чи недієздатного, якщо ці дії спричинили смерть або інші тяжкі наслідки,
карається обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або
позбавленням волі на той самий строк (ст. 141 Кримінального кодексу
України)

Лікарські засоби – це речовини або їх суміші природного, синтетичного чи
біотехнологічного походження, які застосовуються для запобігання
вагітності, профілактики, діагностики та лікування захворювань людей або
зміни стану і функцій організму. До лікарських засобів належать: діючі
речовини (субстанції) – біологічно активні речовини, які можуть
змінювати стан і функції організму або мають профілактичну, діагностичну
чи лікувальну дію та використовуються для виробництва готових лікарських
засобів; готові лікарські засоби (лікарські препарати, ліки,
медикаменти) – дозовані лікарські засоби у тому вигляді та стані, в
якому їх застосовують; допоміжні речовини, необхідні для виготовлення
готових лікарських засобів; гомеопатичні засоби; засоби, які
використовуються для виявлення збудників хвороб, а також боротьби зі
збудниками хвороб або паразитами; лікарські косметичні засоби; лікарські
домішки до харчових продуктів.

Клінічні випробування лікарських засобів – це перевірка з метою
встановлення або підтвердження їх ефективності та нешкідливості.
Відповідно до законодавства клінічні випробування лікарських засобів
провадяться тільки за наявності письмової згоди пацієнта – добровольця
на участь у проведенні таких випробувань, а якщо таким пацієнтом є
неповнолітній чи недієздатний – за наявності письмової згоди його
законного представника ( щодо особи віком від 15 до 18 років чи визнаної
обмежено дієздатною – також і за її згодою).

Під письмовою згодою слід розуміти оформлену відповідним документом, що
має підпис пацієнта, згоду, яку він надав добровільно, без будь-якого
примусу. При цьому мається на увазі, що пацієнт або його законний
представник до надання вказаної згоди отримали повну і правдиву
інформацію щодо суті та можливих наслідків випробувань, властивостей
лікарського засобу, його очікуваної ефективності, ступеня ризику. До
законних представників пацієнта належать його батьки (усиновителі),
опікуни піклування.

Оскільки законодавство, яке регулює порядок проведення клінічних
випробувань, передбачає обов’язок керівника клінічного випробування
зупинити таке випробування за бажанням пацієнта або його законного
представника, то в разі висловлювання ними такого бажання згоду пацієнта
слід вважати анульованою.

Висновок

Таким чином, ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним
працівником, який зобов’язаний, згідно з установленими правилами, надати
таку допомогу, якщо йому завідомо відомо, що це може мати тяжкі наслідки
для хворого, – карається штрафом до п’ятидесяти неоподаткованих
мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи
займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними
роботами на строк до трьох років.

Те саме діяння, якщо воно спричинило смерть хворого, або інші тяжкі
наслідки, – карається обмеженням волі на строк до чотирьох років або
позбавленням волі на строк на строк до трьох років, з позбавленням права
обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох
років або без такого ( ст.139 Кримінального кодексу України)

Потерпілим від злочину є хворий. Це, зокрема, інвалід, особа, яка
отримала серйозну травму або перебуває в іншому явно хворобливому стані.

Злочин виражається у бездіяльності: медичний працівник, який відповідно
до встановлених правил зобов’язаний надавати допомогу хворому, без
поважних причин не робить цього.

Відповідного до законодавства медичні і фармацевтичні працівники
зобов’язані надавати своєчасну та кваліфіковану медичну і лікарську
допомогу, а також безоплатно надавати першу невідкладну медичну допомогу
у разі нещасного випадку та в інших екстремальних ситуаціях (стихійні
лиха, катастрофи, епідемії, забруднення довкілля тощо), а медичні
працівники, крім цього, – і при гострих захворюваннях. Медична допомога
у невідкладних та екстремальних ситуаціях забезпечується службою швидкої
медичної допомоги або найближчими лікувально-профілактичними закладами
незалежно від відомчої підпорядкованості та форми власності.

Відповідальність за ст. 139 настає лише у тому разі, коли особа, яка
була зобов’язана надавати хворому допомогу, з урахуванням конкретної
обстановки фактично мала таку можливість.

Під поважними причинами, які включають відповідальність за ст. 139,
розуміються різноманітні обставини, які перешкоджають медичному
працівникові надати хворому допомогу – непереборну силу, стан крайньої
необхідності (наприклад необхідність надати першочергову допомогу більш
тяжкохворій особі), хвороба самого медичного працівника, відсутність для
надання конкретного виду допомоги кваліфікації, знань, обладнання чи
ліків тощо. Питання про те, чи є причина ненадання допомоги поважною
вирішується у кожному конкретному випадку. Не можуть визнаватися
поважними причинами такі обставини, як, наприклад, перебування медичного
працівника не на робочому місці (вдома, у дорозі тощо), неробочий час,
відсутність згоди хворого або його законних представників на медичне
втручання у невідкладних випадках, коли реальна загроза життю хворого є
наявною.

Ненадання допомоги хворому може виражатись, як у повній відмові від її
надання, так і у ненаданні допомоги в обсязі, необхідному у конкретній
ситуації, тобто нез’явлення до хворого за викликом; відмову прийняти
хворого у лікувально-профілактичний заклад для надання йому першої
невідкладної допомоги або доставити хворого до лікарні; поверхове,
формальне обстеження хворої людини, яка потребує медичної допомоги;
відмову надати першу медичну допомогу пораненому або травмованому.

Відповідальність несуть медичні працівники незалежно від того, яку
спеціальну освіту, середню або вищу, вони мають (лікарі, медичні сестри,
фельдшери тощо, у т. ч. працівники служби швидкої медичної допомоги та
державної служби медицини катастроф), у якому закладі охорони здоров’я
вони працюють або займаються медичною практикою як різновидом
підприємницької діяльності.

Невиконання чи неналежне виконання медичним або фармацевтичним
працівником своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого чи
несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для
хворого, – карається позбавленням права обіймати певні посади чи
займатися певною діяльністю на строк до п’яти років або виправними
роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох
років, або позбавленням волі на той самий строк.

Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки неповнолітньому, –
карається обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі
на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи
займатися певною діяльністю на строк до трьох років (ст. 140
Кримінального кодексу України)

Невиконання професійних обов’язків означає, що медичний або
фармацевтичний працівник не вчиняє ті дії, які він в силу виконуваної
роботи зобов’язаний був вчинити. Неналежне виконання професійних
обов’язків має місце у тому разі, коли медичний працівник виконує свої
обов’язки не в повному обсязі, недбало, поверхово, не так, як цього
вимагають інтереси його професійної діяльності. Невиконання чи неналежне
виконання відповідним суб’єктом своїх професійних обов’язків може бути
як одноразовим, так і систематичним.

Це зокрема, такі діяння: несвоєчасний або неправильний діагноз
захворювання, залишення хворого без належного медичного догляду,
переливання крові іншої групи, залишення сторонніх предметів в організмі
хворого під час хірургічної операції, застосування неправильного
лікування, недостатній контроль за медичною технікою, порушення правил
виготовлення, зберігання або застосування лікарських засобів,
невстановлення належного лікувального-охоронювального режиму для хворих,
які страждають на психічні розлади, невиконання медсестрою вказівки
лікаря щодо застосування до хворого ліків чи процедур тощо.

У разі, коли тяжкі наслідки для хворого не пов’язані з невиконанням чи
неналежним виконанням медичним працівником своїх професійних обов’язків,
а настали внаслідок інших обставин, наприклад, запізнілого звернення за
медичною допомогою або в результаті відсутності на даний час науково
обґрунтованих методів лікування тієї чи іншої хвороби, відповідальність
за ст. 140 виключається. Те саме стосується і випадків відмови пацієнта
від медичних приписів, порушення пацієнтом встановленого для нього
режиму, а також випадків, коли тяжкі наслідки для хворого стали
результатом недостатніх навичок, досвіду і кваліфікації медичного або
фармацевтичного працівника або настали внаслідок інших обставин які не
залежали від нього, однак перешкодили йому виконати професійні обов’язки
у повному обсязі і з належною якістю.

Під тяжкими наслідками слід розуміти, наприклад, смерть людини, її
самогубство, заподіяння потерпілому тяжкого, або середньої тяжкості
тілесного ушкодження, спричинення ятрогенного захворювання.

Це медичні та фармацевтичні працівники (лікарі незалежно від профілю,
особи середнього медичного персоналу тощо), у т.ч. ті, хто займається
приватною медициною та фармацевтичною практикою як різновидами
підприємницької діяльності.

Медичною і фармацевтичною діяльністю можуть займатися особи, які мають
відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним
вимогам. Як виняток за спеціальним дозволом МОЗ або уповноваженим ним
органом охорони здоров’я особам без спеціальної освіти дозволяється
діяльність у галузі народної і нетрадиційної медицини.

Проведення клінічних випробувань лікарських засобів без письмової згоди
пацієнта або його законного представника, або стосовно неповнолітнього
чи недієздатного, якщо ці дії спричинили смерть або інші тяжкі наслідки,
– карається обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або
позбавленням волі на той самий строк (ст. 141 Кримінального кодексу
України)

Лікарські засоби – це речовини або їх суміші природного, синтетичного чи
біотехнологічного походження, які застосовуються для запобігання
вагітності, профілактики, діагностики та лікування захворювань людей або
зміни стану і функцій організму. До лікарських засобів належать: діючі
речовини (субстанції) – біологічно активні речовини, які можуть
змінювати стан і функції організму або мають профілактичну, діагностичну
чи лікувальну дію та використовуються для виробництва готових лікарських
засобів; готові лікарські засоби (лікарські препарати, ліки,
медикаменти) – дозовані лікарські засоби у тому вигляді та стані, в
якому їх застосовують; допоміжні речовини, необхідні для виготовлення
готових лікарських засобів; гомеопатичні засоби; засоби, які
використовуються для виявлення збудників хвороб, а також боротьби зі
збудниками хвороб або паразитами; лікарські косметичні засоби; лікарські
домішки до харчових продуктів.

Клінічні випробування лікарських засобів – це перевірка з метою
встановлення або підтвердження їх ефективності та нешкідливості.
Відповідно до законодавства клінічні випробування лікарських засобів
провадяться тільки за наявності письмової згоди пацієнта – добровольця
на участь у проведенні таких випробувань, а якщо таким пацієнтом є
неповнолітній чи недієздатний – за наявності письмової згоди його
законного представника ( щодо особи віком від 15 до 18 років чи визнаної
обмежено дієздатною – також і за її згодою).

Під письмовою згодою слід розуміти оформлену відповідним документом, що
має підпис пацієнта, згоду, яку він надав добровільно, без будь-якого
примусу. При цьому мається на увазі, що пацієнт або його законний
представник до надання вказаної згоди отримали повну і правдиву
інформацію щодо суті та можливих наслідків випробувань, властивостей
лікарського засобу, його очікуваної ефективності, ступеня ризику. До
законних представників пацієнта належать його батьки (усиновителі),
опікуни піклування.

Оскільки законодавство, яке регулює порядок проведення клінічних
випробувань, передбачає обов’язок керівника клінічного випробування
зупинити таке випробування за бажанням пацієнта або його законного
представника, то в разі висловлювання ними такого бажання згоду пацієнта
слід вважати анульованою.

Список використаної літератури

***

PAGE

PAGE 14

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020