Лекція
Видалення зубів у хворих із соматичними захворюваннями
П Л А Н
Атипове видалення зубів
Луночкові кровотечі (етіологія, клініка, діагностика, лікування)
Особливості видалення зубів у хворих із захворюваннями крові
Атипове видалення зубів – це метод видалення зубів чи коренів із
використанням додаткових інструментів – долота і бору. Застосовується у
тих випадках, коли не можливе використання щипців та елеваторів:
при ретенції та дистопії зубів;
при видаленні напівретенованих зубів;
при незавершеному видаленні зуба.
Ретенованими називаються зуби, які є повністю сформованими, але в силу
тих чи інших причин своєчасно не прорізались. Напівретенованими є зуби,
які своєю коронковою частиною не повністю прорізались через слизову
оболонку у зубному ряді. Дистопією називають аномалійне розташування
зубів.
Нерідко видалення кореня затруднюється в зв’язку з його викривленням,
гіперцементозом чи аномалією форми та положення. В таких випадках
використовують операцію випилювання кореня. Атипове видалення зубів
рекомендовано проводити в лежачому положенні хворого – на операційному
столі, або в напівлежачому положенні із злегка відкинутою головою.
Операцію здійснює хірург з допомогою асистента. Після знеболення та
створення доступу до операційного поля, із зовнішньої сторони
альвеолярного відростка проводять розтин слизової оболонки та окістя
трапецевидної чи дугоподібної форми. Розтин повинен охоплювати ділянку
сусідніх зубів на 0,5-1 см. На нижній щелепі можна зробити кутовий
розтин. Після відсепарування за допомогою гладилки чи распатора
слизово-окістного клаптя (від ясенного краю до перехідної складки),
оголюють зовнішню поверхню альвеолярного відростка. Потім видаляють
стінку лунки кістковими кусачками або щипцями з вузькими щічками, що
сходяться. Для видалення товстого зовнішнього компактного шару кістки
проводять невеликим шаровидним чи конусовидним бором перфораційні отвори
по периферії від тієї ділянки кістки, яку необхідно видалити. Ці отвори
з’єднують між собою фісурним бором. Кістку видаляють елеватором чи
вузьким распатором. Надалі корінь видаляють щипцями чи елеватором або за
допомогою бору. При наявності міжкореневої перегородки її усувають
фісурним бором і кутовим елеватором виштовхують спершу один із коренів,
потім другий корінь.
Після видалення кореня із лунки кюретажною ложкою видаляють з неї
грануляційну тканину. Фрезою загладжують гострі краї кістки, обробляють
рану 3% розчином перекису водню та висушують ватним тампоном.
Слизово-окістний клапоть вкладають на місце та фіксують вузловатими
швами.
Луночкові кровотечі.
Видалення зуба, як і інші операції, супроводжується кровотечею. Через
декілька хвилин кров у лунці згортається і кровотеча припиняється. Але в
деяких випадках вона не зупиняється.
Місцеві причини виникнення кровотеч:
розрив та розчавлення ясен і слизової оболонки порожнини рота;
відлом частини альвеоли, міжкореневої чи міжальвеолярної перегородки;
пошкодження гілок нижньої альвеолярної артерії;
наявність запального процесу в ділянці видаленого зуба;
парадоксальна реакція на адреналін (після скорочення стінок артеріол в
рані через 1-2 год настає розширення судин, в результаті чого може
виникнути кровотеча);
наявність внутрікісткової судинної пухлини.
Вторинні кровотечі виникають внаслідок гнійного розплавлення тромбу, або
порушенні рекомендацій лікаря щодо догляду за раною.
Загальні причини:
порушення процесу згортання крові через нестачу окремих компонентів
згортальної системи крові (гемофілія і гіпофібриногенемія) ;
функціональна чи кількісна нестача тромбоцитів у поєднанні з
функціональною нестійкістю капілярів (хвороба Верльгофа); лейкози;
пошкодження судинної стінки без порушення процесу згортання крові
(хвороба Шенляйн-Генока чи геморагічний васкуліт), хвороба Ослера;
С-авітаміноз;
геморагії гормонального генезу (клімактерична кровотеча).
В результаті крововтрати загальний стан хворого погіршується,
з’являються слабкість, головокружіння, блідість шкірних покривів;
акроціаноз; зниження артеріального тиску, прискорення пульсу.
Лікування.
Необхідно висушити рану тампонами, оглянути її і встановити джерело,
інтенсивність та характер (венозна чи артеріальна) кровотечі. Якщо
кровотеча відбувається із судини, яка зіяє в стінці лунки чи в
міжкореневій перегородці, то проводять здавлення судин щипцями, тугу
тампонаду лунки за допомогою вузького марлевого тампону, просоченого
йодоформом. Поверх тампону слід накласти 1-2 шви поліамідною ниткою на
краї м’яких тканин рани, зверху – марлевий тампон, який хворий прикушує.
Тампон утримують в лунці 4-5 днів, так як передчасне видалення його може
привести до повторної кровотечі. Для профілактики запального процесу
призначають антибіотики та сульфаніламідні препарати.
Тампонування лунки можна провести:
марлею, просоченою розчином тромбіну, епсілон-амінокапроновою кислотою,
препаратом аміфером;
введенням в лунку біологічних гемостатичних препаратів (гемостатична
губка, фібринна плівка);
Кровоспинною дією володіють такі препарати як:
гемостатична колагенова губка (із крові і тканин тварин);
желатинова губка “Кровостам” (містить фурацилін);
антисептична губка з канаміцином чи з амбеном;
фібринна ізогенна губка (пористий фібрин, який отримують із плазми крові
людини);
гелевін (порошок полівінілового спирту, не розчинений у воді);
хонсурід (стерильний ліофілізований порошок);
“оксицелодекс” (кровоспинна марля);
стоматологічний штифт “Траумацеп” (містить в собі гемостатичний і
антимікробний компоненти);
середники рослинного походження – листя кропиви, кора калини, квіти
арніки, трава тисячолисника.
В екстренних випадках, до отримання коагулограми, довенно вводять 10 мл
10% розчину хлориду кальцію чи 10 мл 10% глюконату кальцію; 1% розчин
амбену – 10 мл. Одночасно з цими препаратами вводять 5% розчин
аскорбінової кислоти 2-4 мг. Надалі загальну гемостатичну терапію
проводять ціленапрямлено, виходячи із показників коагулограми.
Лейкоз – злоякісна хвороба кровотворної тканини з первинною локалізацією
патологічного процесу в кістковому мозку і вогнищами лейкемічної
метаплазії в різних органах.
В залежності від форми клітин, які уражаються, виділяють лімфобластний і
мієлобластний лейкози, промієлоцитарний та моноцитарний лейкози.
Клінічна картина гострих лейкозів:
хвороба починається із незначних скарг на біль у кістках і суглобах,
втомлюваність, підвищення температури тіла;
Z O U r
x
?
?d?d????шкіра і слизова оболонка ротової порожнини бліді, воскоподібні;
геморагічний синдром у вигляді точкових петехій чи крововиливів у
слизові оболонки і під шкіру;
кровотечі з ясен, носа;
лейкемічні інфільтрати ясен, рухомість зубів, кровоточивість з ясенних
сосочків;
у разі приєднання фузоспірилярної інфекції можливий ареактивний
виразковий гінгівостоматит;
збільшення лімфатичних вузлів, гіперплазія лімфоїдного апарату язика і
м’якого піднебіння; іноді виявляється синдром Мікуліча. Картина крові
характеризується змінами якісного складу лейкоцитів (виникнення незрілих
патологічних форм), лейкемічним провалом, анемією, тромбоцитопенією,
підвищенням ШОЄ.
Лікування:
Видалення зубів проводять в умовах стаціонару. Лікування симптоматичне.
Клінічна картина хронічних лейкозів:
хронічний лімфобластний лейкоз характеризується гіперплазією лімфоїдного
апарату ротової порожнини, збільшенням лімфатичних вузлів, мигдаликів.
Можливі інфільтрація ясен і кровотечі із слизової. У мазках крові:
незрілі лімфоцити, лімфобласти;
хронічний мієлобластний лейкоз характеризується високим лейкоцитозом
(50-60? 109/л і більше), у мазку крові – різні мієлоїдні форми – від
мієлобластів до мієлоцитів; збільшення кількості базофільних лейкоцитів;
анемія, тромбоцитопенія.
Слизова оболонка бліда, з геморагічними проявами, ясна кровоточать при
незначному доторкуванні, виявляються ерозивні і виразкові ураження.
Хвороба Верльгофа – тромбоцитопенія, спричинена зниженням вироблення
тромбоцитів мегакаріоцитами або посиленим руйнуванням кров’яних
пластинок у селезінці. Тривалість життя тромбоцитів скорочується до
кількох годин замість 7-10 днів у нормі.
Клініка:
кровотеча із слизових оболонок ясен, носа, ШКТ;
крововиливи у слизову оболонку твердого і м’якого піднебіння, щік,
губів, ясен, мигдаликів;
геморагії на шкірі.
Особливістю таких кровотеч є відсутність утворення кров’яних згустків;
дані кровотечі виникають одразу після втручання (видалення зубів,
тонзилектомії).
У крові:
тромбоцитопенія;
подовження часу кровотечі за Дьюком до 30 хв. за нормальної кількості
еритроцитів, гемоглобіну і лейкоцитів;
знижена швидкість ретракцій кров’яного згустка (6 год замість 2 год.).
Гемофілія – це група геморагічних діатезів, зумовлена спадковим
дефіцитом коагуляційного компоненту фактора УІІІ чи фактора ІХ.
Форми:
гемофілія А (дефіцит антигемофільного глобуліну – УІІІ фактора);
гемофілія В (дефіцит ІХ фактора);
гемофілія С (дефіцит ХІ фактора)
Особливістю геморагічного синдрому при гемофілії є пізній характер
кровотеч. Вони виникають не одразу після травми, а через 6-12 год і
більше, залежно від інтенсивності травми і важкості хвороби.
Причиною кровотечі при гемофілії є порушення І фази згортання крові –
утворення тромбопластину внаслідок спадкового дефіциту антигемофільних
факторів.
Під час лабораторного дослідження виявляють:
подовження часу згортаня крові до 10-30 хв;
сповільнення процесу і ретракції кров’яного згустка;
порушення тромбопластиноутворення;
зниження споживання протромбіну;
зменшення вмісту одного з антигемофільних чинників.
Тривалість кровотечі за Дьюком не змінена.
Видалення зубів та інші оперативні втручання потрібно здійснювати в
умовах стаціонару, з перед- та післяопераційною антигеморагічною
підготовкою.
Профілактика:
Ретельно зібрати анамнез з метою виявлення геморагічного діатезу;
Якщо необхідно видалити зуб у хворого, який страждає геморагічним
діатезом, слід провести ретельне обстеження його в умовах стаціонару і
консультацією із спеціалістом-гематологом чи терапевтом;
Після видалення зуба у хворого гемофілією рану необхідно (ушити)
тампонувати, призначити комплекс післяопераційних лікувальних
антигеморагічних міроприємств:
Ін’єкції антибіотиків з метою попередження вторинного нагноєння;
трансфузійна терапія з першого ж дня після операції антигемофільною
плазмою за схемою;
проводячи видалення зуба необхідно уникати обширного і невиправданого
травмування кістки і прилеглих м’яких тканин;
дотримуватись рекомендації лікаря хворому щодо гігієни порожнини рота
після видалення зуба.
Література:
А.А.Тимофеев “Руководство по челюстно-лицевой хирургии и хирургической
стоматологии”. К., 2002.
Т.Н.Робустова “Хирургическая стоматология” – М.: Медицина. 1990.
3. “Стоматолог” – 2001. -№ 3. с.19-21. (Профілактика і лікування
ускладнень, які виникли після операції видалення зуба).
Методика використання Дисанолу-1 в хірургічній стоматології
Дисанол-1 (гідросаліцилат ?-диметилаліноетилового ефіру бензсідролат)
володіє протизапальною, антимікробною, гемостатичною та регенеруючою
дією. Рекомендується для:
Очищення від гною глибоких і великих за площею ран;
Знеболюючої дії;
Попередження токсичних, місцевоподразнюючих і алергізуючих ефектів;
Для скорочення термінів очищення ран, стаціонарного та амбулаторного
лікування.
Використовується при:
Абсцесах і флегмонах:
Для промивання операційної рани – 0, 125% розчин дисанолу-1 (4-6
процедур) 2-3 дні, 2 процедури в день.
Для пов’язок (марлеву пов’язку змочити в 0,125% розчині дисанолу-1) і
накласти на рану. Зверху – суха пов’язка.
При стоматитах:
Для антисептичної обробки ротової порожнини розчином 0,125%
дисанолу-1(орошення);
Для аплікацій на слизову оболонку ясен:
попередня обробка Н2О2 – 3% або фурациліном;
на марлеві смужки 0,125% розчин і на 10 хв. на ясна (кількість 4-6
процедур) 2-3 дні (зранку і ввечері).
При неепідемічних паротитах:
Для промивання протоків слинних залоз:
а) підігрітим розчином дисанолу-1 (0,125%) на 200 мл фізрозчину 0,25 г
дисанолу-1;
б) кількість процедур 4-6 (2 рази на день)
Для орошення ротової порожнини.
Очікуваний ефект і переваги над іншими антисептиками:
На 2-4 дні раніше можна перейти до використання препаратів-стимуляторів
утворення грануляцій та епітелізації;
На 10% в добу зменшує розмір ран;
На 5 днів скорочує терміни лікування при довготривало незаживаючих
ранах, дозволяє досягнути стійкої ремісії, зменшити перебування хворих в
стаціонарі;
Має природній колір, не володіє специфічним запахом;
Пов’язка не прилипає до рани.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
