Стан забезпечення та застосування антипедикульозних засобів в Україні
Протягом останніх років в умовах значного розповсюдження в різних
країнах світу інфестації населення головними та одежними вошами існує
необхідність розробки й реалізації на практиці чіткої системи заходів,
спрямованих на запобігання поширенню педикульозу та ліквідацію його
у завошивлених осіб. Враховуючи можливість передачі педикульозу прямим
або опосередкованим шляхом (через одяг, білизну, головні убори, щітки,
гребінці та інші речі особистого користування), у комплексі
антипедикульозних заходів виправдав себе підхід, який полягає у
вичерпному виявленні завошивлених осіб, їх ізоляції, санітарній обробці
і дезінсекції їх речей при суворому дотриманні правил особистої гігієни
і протиепідемічного режиму в установах, закладах та організованих
колективах [1, 2].
Про актуальність проблеми боротьби з педикульозом свідчить той факт, що
в США щорічно на виконання програми антипедикульозних заходів
витрачалось близько 367 млн. доларів, а кількість осіб, уражених
педикульозом, виявлених протягом року, сягала 6-12 млн. [3]. Головний
педикульоз щорічно уражав кілька мільйонів школярів у США і за кількістю
виявлених випадків переважав над усіма разом узятими дитячими
захворюваннями [4].
Як свідчать численні дані літератури, у всіх країнах світу домінувала
інфестація головними вошами, а найбільш часто педикульоз виникав в
організованих дитячих колективах, де існують більш сприятливі умови для
його поширення та підтримання [3-5]. За цих умов використання
педикуліцидних засобів, які мають специфічну інсектицидну та овіцидну
дію щодо вошей на всіх стадіях їх розвитку – яйце («гнида»), личинка,
Імаго, є найбільш доцільним та ефективним. Для обробки завошивлених осіб
{за кордоном широко вживається термін «лікування педикульозу» [1, 3,
6-10]) застосовують інсектицидні засоби, активно діючі речовини яких
(АДР) належать до різних класів хімічних сполук: хлорорганічні,
фосфорорганічні, перметрин та синтетичні піретроїди, карбамати та інші.
За спостереженнями багатьох авторів, у 90-ті роки найбільш широко
застосовувались антипедикульозні засоби, розроблені на основі перметрину
[2, 5, б, 10-15] та малатіону (карбофосу) [5, 8, 12, 16-18]. Досить
широко використовувались антипедикульозні засоби, активно діючі речовини
яких були представлені іншими хімічними речовинами та сполуками,
зокрема: лінданом (гама-ізомер гексахлорциклогексану) [6, 12, 193,
карбарилом [1, 13, 20], фенотрином [1, 8, 13, 20, 21], піретрином [2, 6,
22]. Більш скупо описано використання антипедикульозних засобів,
виготовлених на основі дельтаметрину [13], івермектину [3, 23],
бензилбензоату [24], біоалетрину [12, 25]. Обов’язковим елементом
якісної дезінсекції ураженої головними вошами особи розглядалось повне
видалення яєць вошей („гнид”) з волосся. Для досягнення названої мети в
комплект до антипедикульозного засобу додатково включали густий
гребінець [3, 11].
Антипедикульозні засоби застосовували в різних товарних формах: шампуні,
креми-ополоскувачі, лосьйони, спреї-аерозолі. Завдяки легкості та
зручності застосування найбільш популярними були шампуні [1, 5, 8, 12,
17, 20] та креми-ополоскувачі [5, 12, 14]. У менших обсягах
використовували інші товарні форми, наприклад, антипедикульозний засіб у
формі репеленту [6, 26], Педикуліциди у вигляді порошків (дуетів) при
головному педикульозі застосовувались рідко [21]. Така форма
інсектицидів більше виправдала себе при одежному педикульозі [23].
В Україні використання антипедикульозних засобів регламентовано наказом
МОЗ № 38 від 28.03.94 р. «Про організацію та проведення заходів по
боротьбі з педикульозом» та Обліковим переліком деззасобів в Україні,
який щорічно поновлюється і готується відповідно до наказу МОЗ № 97 від
24.04.99 р. «Про затвердження Положення про порядок спеціалізованої
оцінки (експертизи) та обліку дезінфекційних засобів в Україні та
Положення про Обліковий перелік дезінфекційних засобів в Україні».
Згідно з означеними вище наказами в якості антипедикульозних засобів в
Україні дозволено використання наступних інсектицидних препаратів: 0,15
% емульсії карбофосу, 20 % емульсії бензилбензоату, мильно-сольвентової
емульсії, мильно-гасової емульсії, лосьйонів «Ниттифор» та «Лонцид»
(наказ № 38), а також засобів промислового виробництва «Дезоцид»,
«Неоцид», «Ниттифор», «НОК», «Нитилон», «Параплюс», шампуню та емульсії
«Педилін», «Спрегаль», «Спрей-пакс», «Специфтир», шампуню «Хантер
SH-206».
За даними Республіканської СЕС АР Крим, обласних
санітарно-епідеміологічних станцій, Київської та Севастопольської
міських СЕС у 1999 р. в Україні на кожній адміністративній території в
лікувально-профілактичних і санітарно-епідеміологічних закладах
використовувались антипедикульозні засоби від 2 (Чернівецька область), 3
(Донецька область, АР Крим) до 16 (Чернігівська область) найменувань, в
середньому – 7, а в цілому по Україні – 29 найменувань. Лише в
Запорізькій області медичні заклади були забезпечені тільки карбофосом.
Переважали препарати вітчизняного виробництва, ціна яких не перевищувала
2,30-5,04 грн за одну упаковку (обробка однієї особи) і були доступні
для придбання медичними закладами. Антипедикульозні засоби,
рекомендовані до застосування наказом МОЗ № 38, становили в медичних
закладах 40 % від загальної кількості препаратів, що застосовувались у
них. Педикуліцидні засоби, використання яких регламентовано Обліковим
переліком (наказ МОЗ № 97) становили 42 %. Разом з тим, питома вага
засобів, застосування яких не регламентовано вище названими наказами,
дорівнювала 18 %. Антипедикульозні засоби, виготовлені на основі
хлорорганічних речовин (ДДТ, ГХЦГ), в медичних установах не
використовували.
Найчастіше в медичних закладах застосовувались наступні засоби: 20 %
емульсія або 25 % крем бензилбензоату (15 адміністративних територій) та
0,15 % емульсія карбофосу (12 адміністративних територій). Названі
засоби використовували в Україні протягом тривалого часу, вони
зарекомендували себе як надійні й безпечні у використанні при дотриманні
правил застосування та техніки безпеки при роботі з ними. Широко
використовували новий вітчизняний препарат «Локодин», розроблений на
основі перметрину (16 адміністративних територій).
Серед педикуліцидів іноземного виробництва в медичних закладах широко
застосовували препарати, в яких АДР була представлена перметрином –
«Ниттифор», виробництва «Біогал», Угорщина (15 адміністративних
територій) та малатіоном (0,5 % емульсія) – шампунь «Педилін»,
виробництва «KRKA», Словенія (15 адміністративних територій).
Інші засоби використовували лише в поодиноких областях:
антипедикульозний засіб «Параплюс», виробництва «СКАТ» (Франція),
виготовлений на основі 1 % перметрину та 0,5 % малатіону (5
адміністративних територій), шампунь «Хантер SH-206», виробництва
«Фармасайнс Інк.» (Канада), виготовлений на основі аспірину, лимонної
олії та інших сполук (3 адміністративні території).
Разом з цим, у ряді областей в медичних закладах були випадки
застосування засобів, не регламентованих наказами МОЗ, – «Ортосан»
(Чернігівська область) або «Чемерична вода» (Вінницька й Чернігівська
області).
Асортимент антипедикульозних засобів, які мали вільну (без рецептів)
реалізацію через аптечну мережу і застосовувались безпосередньо
населенням у домашніх умовах, становив по кожній адміністративній
території від 4 (Донецька, Рівненська області) до 15 (Чернігівська
область) найменувань, у середньому – 9, а в цілому по Україні – 38
найменувань.
В аптечній мережі антипедикульозні засоби, дозволені до використання
наказом МОЗ № 38, становили 27 % та Обліковим переліком (наказ МОЗ № 97)
– 51 %, засоби, застосування яких не регламентовано цими наказами, – 22
%. Найчастіше в аптечній мережі були представлені для реалізації
педикуліциди, включені до Облікового переліку: «Ниттифор» (22
адміністративні території), шампунь «Педилін» (21 адміністративна
територія), «Параплюс» (16 адміністративних територій). Ціна цих
препаратів у різних містах і областях коливалась у широких межах, але
всюди була вищою від ціни вітчизняних засобів і становила: «Ниттифор» –
7,30-27,00 грн за одну упаковку, шампунь «Педилін» – 7,52-12,60 грн,
«Параплюс» – 10,00-26,96 грн. Серед вітчизняних засобів найбільш широко
був представлений лосьйон «Локодин» (15 адміністративних територій), а
вартість однієї упаковки, достатньої для обробки однієї особи, становила
3,55-4,80 грн. Інші засоби були на ринку в більш обмежених кількостях і
лише на окремих територіях: «Специфтир» (3 адміністративні території),
«Спрейпакс» (2 адміністративні території), «Спрегаль» (1 адміністративна
територія).
Разом з тим були виявлені випадки наявності в аптечній мережі
заборонених або не дозволених антипедикульозних засобів. В аптечних
закладах ряду міст і областей до вільної реалізації населенню як
педикуліцид була допущена «Чемерична вода» (Київська та Львівська
області, м. Львів). При більш глибокому дослідженні було встановлено, що
лише у Львові цей засіб був у вільному продажу в 40 зі 100 перевірених
аптек. А враховуючи невисоку ціну «Чемеричної води» (2,05-3,50 грн) та
обмежені купівельні можливості населення, можна припустити широкі
масштаби використання «Чемеричної води». Цей засіб був заборонений до
застосування в якості педикуліциду через високу токсичність Чемериці
Лобеля (Veratum Lobelianum), на основі якої виготовлено вище вказаний
засіб, ще наказом МОЗ СРСР № 1103 від 26.09.80 р. При місцевому контакті
зі шкірою або слизовими чи при попаданні всередину він може викликати
отруєння організму з явищами загальної інтоксикації [5].
Антипедикульозні засоби, виготовлені на основі хлорорганічних речовин
(ДДТ, ГХЦГ), в аптечних установах України не застосовували.
Як свідчення незадовільного стану якісного забезпечення населення
антипедикульозними засобами була наявність у вільному продажу ряду
препаратів, які не пройшли необхідної експертизи б Раді з регламентації
застосування та впровадження дезінфекційних засобів МОЗ, не мали
відповідного Посвідчення про якість та Посвідчення про можливість
застосування в Україні. У числі таких засобів можна назвати «Педикулін»,
«Мукодин», «Метифор», «Хіала», «Савена», «Скугейс», «Карбозоль»,
«Хігія». Для названих вище засобів не були розроблені та затверджені МОЗ
України методичні вказівки щодо їх застосування, не вивчена їх
специфічна дія в лабораторних і практичних умовах, не досліджена
токсичність для теплокровних тварин.
У загальному по Україні серед різних товарних форм антипедикульозних
засобів переважали лосьйони «Локодин», «Дезоцид», «Неоцид», «Ниттифор»,
«Нитилон» та інші. Шампуні були представлені лише двома найменуваннями:
«Хантер SH 206» та «Педилін». У медичних установах широко
використовувались емульсії, виготовлені на воді: бензилбензоату,
карбофосу, мильно-гасова, мильно-сольвентова. Інші товарні форми
антипедикульозних засобів на ринку України були представлені досить
обмежено (крем бензилбензоату) або були відсутніми.
Таким чином, на основі проведеного аналізу забезпечення
антипедикульозними засобами лікувально-профілактичних і
санітарно-епідеміологічних закладів та аптечної мережі України в 1999 р.
встановлено, що асортимент цих засобів значно збільшився порівняно з
попередніми роками. В основному в якості АДР в педикуліцидах
використовувались перметрин, малатіон і бензилбензоат, що відповідає
сучасній ситуації у світі.
В аптечні мережі був ширший перелік (38 найменувань) та частіше (51 %)
використовувались засоби, які регламентовані Обліковим переліком
дезінфекційних засобів (наказ МОЗ № 97). Питома вага антипедикульозних
засобів, застосування яких в Україні не регламентовано відповідними
нормативними документами, становила в аптечній мережі 22 %.
aae^
`
?
o
відповідного дозволу, становила 18 %.
У цілому в Україні вітчизняні антипедикульозні засоби були представлені
менше, ніж засоби іноземного виробництва. Це свідчить про нагальну
необхідність розробки та впровадження нових антипедикульозних засобів
вітчизняного виробництва. Серед різноманітних товарних форм
антипедикульозних засобів переважали лосьйони промислового виробництва
та водні емульсії, виготовлені безпосередньо в медичних закладах або
закладах аптечної мережі.
При багаторічних дослідженнях, що проводяться Українським центром з
рикетсіозів, по біологічному контролю якості антипедикульозних засобів,
які використовуються в медичних установах і безпосередньо населенням,
щорічно виявлялись зразки антипедикульозних засобів зі зниженою
інсектицидною або овоцидною активністю, переважно серед зразків з
простроченим терміном зберігання. Питома вага таких препаратів досягала
в окремі роки 10 % від загальної кількості досліджуваних зразків. У
зразках антипедикульозних засобів зі зниженою біологічною активністю
загибель імаго вошей Pediculus humanus лабораторної популяції становила
лише 40-60 %, а з оброблених такими засобами яєць вошей спостерігався
вихід личинок. Таким чином, застосування антипедикульозних засобів зі
зниженою біологічною активністю не забезпечувало необхідну якість
дезобробки завошивлених осіб, що сприяло утворенню та збереженню
довготривалих та хронічних осередків педикульозу. А це, в свою чергу,
негативно впливало на ефективність комплексу антипедикульозних заходів в
Україні. Разом з тим, органи санепідемслужби України не приділяли
необхідної уваги контролю за станом забезпечення антипедикульозними
засобами та відповідності їх асортименту нормативним документам МОЗ.
Контроль забезпечення якісними високоефективними та безпечними для
людини антипедикульозними засобами має велике практичне значення і
потребує постійної уваги з боку Ради з регламентації застосування та
впровадження 1 дезінфекційних засобів, Українського центру з
рикетсіозів та органів санепідемнагляду МОЗ України.
Народі медицина і засоби боротьби з педикульозом
У багатьох країнах світу актуальним напрямком сучасної фітотерапії є
ретельне вивчення рецептур засобів народної медицини, розроблених на
основі лікарських рослин, і виготовлення нових лікарських форм. Як
приклад, можна навести цілу низку препаратів серії “Доктор Тайс» («Natur
Product»), «Лекова домашня аптечка», а також засоби, виготовлені
лікарями Зубицькими, які мають широку реалізацію через аптечну мережу
України і користуються великим попитом серед населення.
У науковій літературі описано близько 800 тисяч видів рослин, але в
офіційній медицині використовуються лише 180 видів лікарських рослин, 65
% з яких є дикорослими [1, 2]. Разом з тим, кількість рослин, які
застосовуються в народній медицині, значно більша, практично необмежена;
використовуються у відповідних дозах і способах застосування навіть такі
дикі рослини (їх кількість становить близько 700 видів), які відомі як
отруйні для людей при прийомі всередину, контакті зі шкірою або
внаслідок інгаляційної дії на слизові дихальних шляхів [3].
У народній медицині мають широке застосування рослини, які відомі своїми
інсектицидними та антигельмінтними властивостями. Природні речовини
різних груп хімічних сполук (алкалоїди, глікозиди, сапоніни, ефірні олії
та ін.) зумовлюють токсичні властивості рослин щодо певних видів або
значної кількості сільськогосподарських шкідників, гельмінтів,
паразитичних комах людини та тварин. Наприклад, з давніх часів дуже
широко застосовуються різноманітні екстракти лікарських рослин для
знищення різних видів глистів у людини, в тому числі: з тирличу жовтого
(Gentiana lutea), оману високого (Іпиіа helenium), гісопу лікарського
(Hyssopus officinalis), коріандру посівного (Coriandrum sativum), полину
гіркого (Artemisia absinthium), пижма звичайного (Тапасеит vulgare),
чебрецю повзучого (Thymus serpyllum), папороті чоловічої (Dryopteris
fitix-MasSchott)та ін. [1, 4-9].
Природними інсектицидами широкого спектру дії, які застосовуються у
народній медицині, є як добре відомі, так і маловідомі лікарські
рослини: авран лікарський (Gratiola officinalis), борщівник сибірський
(Неrасіеит sibiricum), віскарія звичайна (Viscaria vulgaris), гармала
звичайна (Рупапит harmala), гравілат міський (Geum urbanum), жабник
польовий (Fitago arvensis), копитняк європейський (Asarum еигораеит),
лаванда колоскова (Lavandula angustifolia), лавр благородний (Laurus
nobilis), материнка (Origanum vulgare), пижмо звичайне (Тапасеит
vulgare), черемха (Padus racemose) та ін. [2, 4-7, 9-13].
Широке використання в народній медицині мають також лікарські рослини
при лікуванні корости, зокрема: розхідник звичайний (Glechoma
hederacea), оман високий (Inula helenium), крушина ламка (Frangula
alnus), смолянка клейка (Lychnis viscaria), вероніка лікарська (Veronica
officinalis), молочай кипарисовий (Euphorbia cyparissias), чемериця
Лобеля (Veratrum Lobeiianum), пижмо звичайне (Тапасеит vulgare) та ін.
[5-7, 13, 14].
Офіційна медицина не використовує в широких масштабах лікарські рослини
для лікування педикульозу, Натомість народна медицина оцінює їх значно
вище.
Найбільш відомим інсектицидним засобом, який має хороші антипедикульозні
властивості, одержаним з лікарських рослин, є піретрум – сухий порошок з
квіткових кошиків маруни цинарарієлистої (Pyrethrum cinarariifolium)
[5]. На основі природного піретруму було розроблено його синтетичний
аналог – перметрин, який знайшов широке застосування в якості активно
діючої речовини в сучасних вітчизняних і закордонних антипедикульозних
препаратах: Неоцид, Дезоцид, Лонцид, Нітілон, Ниттифор, Рі-рі та
ін.
За народними рецептами, а пізніше і в офіційній медицині, для боротьби з
педикульозом широко застосовувались засоби, виготовлені на основі
чемериці Лобеля (Veratrum Lobeiianum). Для ліквідації головних вошей
переважно використовували відвар коренів [6], для знищення одежних вошей
– мазі, виготовлені на основі кореня чемериці Лобеля та насіння дудника
лісового (Angelica silvestris) або кореня чемериці Лобеля та квітучої
рослини багна болотяного (Ledum palustre) [6]. При цьому слід
підкреслити, що всі названі вище препарати виготовлені з отруйних для
людини рослин, Але особливу небезпеку становить чемериця Лобеля. За
рахунок вмісту алкалоїдів терміну, вератраміну, гермерину,
протовератринів А та В, вератрозину, протоверину, вератрину при
місцевому контакті зі шкірою або слизовими та при попаданні препарату
всередину (через травний канал або дихальні шляхи) у людини може
розвинутись отруєння, яке проявляється явищами загальної інтоксикації.
Кардіотоксична доза чемериці становить менше 30 мл, а смертельна доза
алкалоїдів вміщується лише в 1 г свіжої рослини. Найбільшу токсичність
має рослина, яка росте у південних районах країни [3].
У зв’язку з високою токсичністю чемериці Лобеля наказом МОЗ СРСР № 1103
від 26.09.80 р. застосування препаратів з неї в якості інсектицидного
засобу було заборонено. Відміни названого наказу в Україні не було, тому
велику стурбованість викликає реалізація через аптечну мережу м. Львова
в широких масштабах «Чемеричної води» як антипедикульозного препарату.
Як засіб проти головного педикульозу в народній медицині України
використовують мазь, виготовлену з сухого насіння петрушки посівної
кучерявої (Petrocelinum crispum/sativum) [5, 9].
Для лікування завошивленості пропонувалось використовувати анісове
масло, одержане з рослин Anisum vutgare/Caerth [9], – або мазь,
виготовлену на основі порошку анісових сім’янок та порошку кореня
чемериці білої (Veratrum album) [6].
В якості антипедикульозного засобу в народній медицині рекомендувалося
застосовувати відвар кори черемхи (Padus racemosa) [9].
Маловідомим антипедикульозним засобом при головному педикульозі є настій
шолудивника болотяного (Pedicularis palustris) [6]. Але ця рослина має
отруйні властивості, у зв’язку з чим названий засіб використовувався
обмежено.
Відомі антипедикульозні властивості пижма звичайного – дикої горобинки
(Tanacetum vulgare), які використані для миття голови при вошивості, але
при передозуванні рослина також має токсичні властивості [6].
На основі рецептів антипедикульозних засобів з народної медицини за
кордоном були розроблені нові сучасні фітопрепарати для знищення
головних вошей людини. У лабораторних умовах in vitro була показана
Інсектицидна активність щодо Pedicuius humanus спиртових розчинів
ефірних олій, одержаних з ряду рослин, у тому числі з анісу (Anisum
vulgare), листя кориці (Сіппатопит gen.), перечної м’яти (Menfa
piperita), червоного чебрецю (Thymus rubrum), чайного дерева
(Leptospermum frangrans). Натомість інсектицидна дія ефірних олій
розмарину (Rosmarinus officinalis) та сосни (Pinus) не була виявлена.
Суміш спиртових розчинів ефірних олій перечної м’яти та мускатного
горіху виявилась більш ефективною, ніж кожний із складників окремо [15].
На основі екстракту садової петрушки (Peirocelinum hortense) та
екстракту часнику (Allium sativum) був розроблений шампунь, який
запатентовано у ФРН та Великій Британії [16, 17]. В іншому засобі, крім
вище згаданих рослин та активних наповнювачів, додатково використовували
рослинні екстракти, в тому числі з рослин родин Аріасeае, Роlygопасеае,
Solопасеае [18].
На основі компонентів, одержаних шляхом екстракції або сухої перегонки
однієї чи декількох рослин родин Theaceae, Lauraceae, Labiatae,
Campunulaceae, Salicaceae, Pinaceae, Taxocariaceae, Leguminosae,
Rubiaceae, Combretaceae, Fagaceae, Rosaceae та додатковим введенням
одного або декількох піретроїдних інсектицидів, була розроблена
інсектицидна композиція, яка може застосовуватись для ліквідації вошей у
людини [19].
В аптечній мережі України для вільного (без рецептів) застосування
представлено антипедикульозний шампунь “Хантер SH-206», виробництва
«Фармасайнс Інк.» (Канада), виготовлений з використанням лимонної олії
та деяких інших речовин при відсутності додаткового введення синтетичних
піретроїдів або інших речовин з інсектицидними властивостями. Даний
засіб був включений до Облікового переліку антипедикульозних засобів,
дозволених до застосування в Україні.
Таким чином, аналіз літератури щодо засобів народної медицини, які
використовувались для знищення головних та одежних вошей, свідчить про
наявність серед значної кількості рослин з інсектицидними властивостями
тих, які мають специфічну антипедикульозну дію. Антипедикульозні засоби
народної медицини у всіх випадках рекомендовано використовувати в якості
препаратів для зовнішнього застосування у вигляді водних екстрактів
(напарів, настоїв або відварів) та мазей на основі перетопленого
тваринного жиру (смальцю) або вершкового масла. Названі препаративні
форми мають ряд недоліків, а саме: не підлягають тривалому зберіганню і
швидко втрачають Інсектицидні властивості. Етанолові екстракти
позбавлені означених недоліків, але вони не використовувались в широких
масштабах у народній медицині, а більше апробовані при лабораторних
дослідженнях і знайшли застосування при виготовленні комерційних
препаратів. Крім того, як свідчать наведені вище дані літератури,
лікарські рослини, які мають інсектицидні (антипедикульозні)
властивості, у більшості належать до отруйних і вимагають суворого
дотримання правил виготовлення з них антипедикульозних засобів та їх
застосування, що не допускає збільшення концентрації рослинного
екстракту або часу його експозиції.
Таким чином, пошук нових форм антипедикульозних засобів на основі
рослинної сировини, переважно дикорослих рослин України, та розробка
нових рецептур цих засобів, які будуть позбавлені вище згаданих
недоліків, є актуальним і перспективним напрямком досліджень, що
пов’язано з широким розповсюдженням педикульозу серед окремих груп
населення.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
