Реферат на тему:
Сечокам’яна хвороба
Сечокам’яна хвороба – досить поширене захворювання, відоме людству з
глибокої давнини і зустрічається в усіх країнах світу. В багатьох
регіонах уролітіаз носить ендемічний характер, що свідчить про вагомість
екзогенних факторів у його виникненні.
Конкременти утворюються у сечовому тракті з багатьох причин. Ті з них,
що формуються повторно внаслідок наявності гіперпаратиреоідизму,
нирково-канальцевого ацидозу, цистинурії, порушень обміну пуринових
сполук, гіпероксалурічних станів, а також латентної сечової інфекції,
охоплюють невелику частину всіх випадків каменеутворення (10 – 20%),
Разом з тим, ідеопатичні кальційвмісні камені, які зустрічаються у 70 –
80% спостережень, без сумніву, являються домінуючою проблемою в
індустріально розвинених країнах. Патогенез кальційвмісних каменів має
багатофакторний характер, який визначає відповідно і перелік лікувальних
заходів.
Симптоматика і клінічний перебіг.
Найбільш характерним симптомом сечокам’яної хвороби є біль в поперековій
області, особливо приступоподібні (ниркові кольки). Спостерігаються
також гематурія, піурія, дизурія, самостійне відходження каменів і
(рідко) обтураційна анурія.
Біль при сечокам’яній хворобі може бути постійним чи інтермітуючим,
тупим чи гострим. Локалізація та іррадіація болів залежать від
місцезнаходження каменя. Великі камені миски та коралоподібні камені
нирки малорухомі і викликають тупий біль у поперековій області.
Відсутність болісних відчуттів при каменях нирок буває рідко. Для
сечокам’яної хвороби характерний зв’язок болів з рухом, труською їздою і
т.п. Болі в поперековій області часто іррадіюють по ходу
сечоводу, у підвздошну область. При просуванні каменя вниз по
сечоводу послідовно змінюється іррадіація болю, він починає
розповсюджуватися нижче в пахову область, стегно, яєчко і голівку
статевого члена у чоловіків, і статеві губи у жінок.
Найбільш характерним симптомом каменів нирки і сечоводу є приступ
гострого болю – ниркові кольки. Причиною ниркової кольки є раптове
припинення відтоку сечі, визване закупоркою верхніх сечових шляхів
каменем. Порушення відтоку сечі призводить до переповнення миски сечею,
підвищення внутрішньомискового тиску, що в свою чергу викликає
подразнення рецепторів чутливих нервів воріт та фіброзної капсули нирки.
Болі зростають в зв’язку з порушенням мікроциркуляції в нирці та
гіпоксії, що розвивається у ниркової тканини і нервових закінченнях
сплетінь, які іннервують нирку.
При камені сечоводу пальпація інколи виявляє найбільшу болючість не в
області нирки, а в нижчележачих відділах живота, в проекції тої ділянки
сечоводу, де розташований камінь.
Приступ ниркової кольки може супроводжуватися підвищенням температури
тіла і наростанням лейкоцитозу крові, що обумовлено пієловенозним і
пієлотубулярним рефлюксами.
Ниркова колька, викликана дрібним каменем, як правило, закінчується
спонтанним його відходженням. Якщо камінь не відійшов, ниркова колька
може повторитися.
Діагностика
Діагноз нефроуретеролітіазу встановлюють перш за все на підставі
анамнезу і скарг хворого. З них найбільше значення мають приступи
ниркової кольки, особливо повторні, з тупими болями у поперековій
області в період між приступами, відходження каменів, гематурія, яка
особливо часто виникає після фізичного навантаження. Кров у сечі після
ниркової кольки є патогномонічним симптомом нефролітіазу.
Загальноклінічні методи обстеження дозволяють виявити ознаки ураження
нирки і сечових шляхів (позитивний симптом Пастернацького, болючість при
пальпації в області нирки чи по ходу сечоводу, нирка, яку пальпують).
Об’єктивні клінічні симптоми нефроуретеролітіазу не завжди
патогномонічні.
Аналіз крові у хворих уролітіазом в період ремісії виявляє мало змін, а
під час ниркової кольки чи атаки пієлонефриту виявляє лейкоцитоз, зсув
лейкоцитарної формули вліво, токсичну зернистість нейтрофілів,
збільшення ШОЕ.
Аналіз сечі виявляє невелику кількість білка (0,03 – 0,3 г/л), одиничні
циліндри і солі. Лейкоцитурія з’являється при ускладненні нефролітіазу
пієлонефритом.
Велике значення у діагностиці сечокам’яної хвороби має хромоцистоскопія.
Вона дозволяє побачити камінь, якщо він «народжується» із сечоводу у
сечовий міхур, або ознаки його близького розташування біля устя
(набряклість, гіперемія та розрихленість устя сечоводу).
Рентгенологічне дослідження займає провідне місце у розпізнаванні
каменів нирки і сечоводу. Самим розповсюдженим методом є оглядова
урографія. З її допомогою можна визначити величину і форму каменя, а
також орієнтовно його локалізацію.
Оглядова урограма повинна охоплювати всю область нирок і сечових шляхів
з обох боків.
Лікування
Консервативне лікування. Приймаючи до уваги, що багато питань етіології
і патогенезу сечокам’яної хвороби до теперішнього часу не вирішені,
видалення каменя із нирки оперативним шляхом не означає вилікування
хворого. В зв’язку з цим широко застосовують і консервативне лікування,
яке направлене на ліквідацію больових відчуттів і запального процесу, на
профілактику рецидивів та ускладнень хвороби. Існує багато препаратів,
які сприяють спонтанному відходженню каменів. В останні роки в практику
також впроваджують лікарські препарати, які сприяють розчиненню каменів.
Консервативне лікування показане в основному в тих випадках, коли
конкремент не викликає порушення відтоку сечі, гідронефротичної
трансформації чи зморщування нирки в результаті запального процесу,
наприклад, при невеликих каменях в ниркових чашечках. Консервативну
терапію проводять також при наявності протипоказань до оперативного
лікування нефроуретеролітіазу.
Консервативна терапія складається із загальноукріпляючих заходів,
дієтичного харчування, медикаментозного і санаторно-курортного
лікування. Раціональна дієта сприяє відновленню нормального обміну
речовин і підтримки гомеостазу. її призначають в залежності від виду
порушення сольового обміну. При уратурії та утворенні уратних каменів
необхідно обмежувати прийом продуктів, які сприяють утворенню сечової
кислоти (мозок, нирки, печінку, м’ясні бульйони і т. д.). При фосфатурії
і фосфатних каменях сеча має лужну реакцію. Таким хворим необхідна
дієта, яка передбачає менше введення вапна з їжею і сприяє окисленню
сечі. Призначають переважно м’ясну їжу, виключають молоко, овочі та
фрукти. Окрім м’яса, рекомендують вживати рибу, сало, мучні страви,
рослинні жири. При оксалатних каменях обмежують введення в організм
щавлевої кислоти, виключають салат, шпинат, щавель, зменшують вживання
картоплі, моркви, молока.
Неабияке значення у комплексному лікуванні хворих сечокам’яною хворобою
має санаторно-курортне лікування.
Важлива роль у лікуванні хворих нефроуретеролітіазом належить лікарським
препаратам, які застосовують для боротьби з сечовою інфекцією. їх
призначають з урахуванням результатів посіву сечі і чутливості її
мікрофлори до антибіотиків та інших антибактеріальних препаратів.
Оперативне лікування. Оперативне втручання є провідним методом видалення
каменів із сечових шляхів. Видалення каменя не звільняє хворого від
сечокам’яної хвороби, але в той же час запобігає патологічним змінам
ниркової паренхіми. До оперативного лікування у зв’язку з цим розроблені
певні показання. Операція необхідна, якщо камінь викликає біль, який
залишає хворого непрацездатним; при порушенні відтоку сечі, яке
призводить до зниження функції нирок і до гідронефротичної
трансформації; при атаках гострого пієлонефриту чи прогресуючому
хронічному пієлонефриті; при гематурії.
Операції на нирці у хворих нефролітіазом можуть бути органовиносними
(нефректомія) чи органозберігаючими (пієлолітотомія, нефролітотомія,
резекція нирки). Перед операцією слід визначити наявність другої нирки
та її функціональну здатність. В день операції необхідно здійснити
контрольний оглядовий знімок у двох-трьох проекціях, так як конкременти
нерідко міняють своє місцезнаходження. Найбільш доцільно зробити
контрольний знімок безпосередньо перед операцією після вкладання хворого
у положення для операції на нирці (бокове положення на валику з
опущеними головним і ніжним кінцями столу).
Процес рецидиву каменеутворення після видалення асептичних каменів
нижчий, ніж при калькульозному пієлонефриті.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
