.

Проблеми ожиріння (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
649 4556
Скачать документ

Реферат на тему:

Проблеми ожиріння

Визначення ожиріння

Вміст жиру та індекс маси тіла

Ожиріння може бути визначене як надлишкова кількість жиру в організмі,
що збільшує ризик медичних захворювань та передчасної смерті. Нещодавно
Світова організація охорони здоров’я (World Health Organization),
Національний інститут здоров’я США (National Institutes of Health),
Організація “Здорові люди 2010” (Healthy People 2010) та Дієтичні
рекомендації для американців (2000 Dietary Guidelines for Americans)
запропонували рекомендації щодо класифікації вагового статусу шляхом
визначення індексу маси тіла (ІМТ) (табл. 1). ІМТ являє собою
взаємозв’язок між масою тіла та ростом і обчислюється як маса (в кг),
розділена на ріст у квадраті (в м2). Хоча ІМТ зазвичай корелює з
процентом жирової маси тіла у криволінійній формі, деякі пацієнти з ІМТ,
характерним для ожиріння, можуть мати нормальну кількість жиру та
збільшену м’язову масу, в той час як інші з “нормальним” ІМТ можуть мати
надлишкову кількість жиру та зменшену м’язову масу.

ІМТ та смертність

Як чоловіки, так і жінки, які мають ІМТ більший 30 кг/м2, вважаються
такими, що страждають на ожиріння та мають вищий рівень ризику
виникнення медичних проблем, ніж ті, які мають лише надлишкову вагу (ІМТ
між 25,0 та 29,9 кг/м2). У дорослих відносний ризик смерті, пов’язаної з
підвищеним ІМТ, зменшується з віком. Ці дані були дещо неправильно
роз’яснені у тому плані, що ожиріння є менш шкідливим для літніх
пацієнтів порівняно з молодими пацієнтами та пацієнтами середнього віку.
Вважають, що у пацієнтів літнього віку ІМТ має менший вплив на рівень
смертності, але, можливо, більший — на якість життя. Модифікація ризику,
пов’язаного з ІМТ Взагалі, чим вищий ІМТ, тим вищий ризик захворювань,
пов’язаних з ожирінням, та передчасної смертності. Проте інші фактори,
такі як розподіл жирової тканини, збільшення ваги в молодому та ранньому
дорослому віці, рівень фізичної активності, етнічні особливості,
впливають на ризик, пов’язаний з підвищеним ІМТ. Розподіл жирової
тканини. На відміну від осіб з ожирінням, у яких основна кількість
жирової тканини розташована у нижній частині тіла (на сідницях та
стегнах), особи з ожирінням переважно верхньої частини тіла
(абдомінальний або вісцеральний тип ожиріння) мають підвищений ризик
розвитку діабету, артеріальної гіпертензії (АГ), дисліпідемії та
ішемічної хвороби серця (ІХС). Вимірювання вмісту абдомінального жиру
вимагає використання складних радіологічних методик, тому об’єм талії
часто використовується як сурогатний маркер (було доведено, що цей
показник є маркером, що тісно корелює з масою абдомінального жиру).
Чоловіки з об’ємом талії понад 102 см та жінки — понад 88 см мають
підвищений ризик метаболічних розладів. Збільшення ваги. Приріст ваги в
молодому та ранньому дорослому віці є додатковим фактором ризику щодо
різних медичних проблем. Результати, отримані в епідеміологічних
дослідженнях, свідчать, що збільшення маси тіла на 5 кг або більше у
віці 18–20 років збільшує ризик розвитку холелітіазу, діабету, АГ та ІХС
як у чоловіків, так і у жінок. І чим більший приріст маси, тим вищий
ризик виникнення цих захворювань. Навіть худорляві особи (ІМТ від 18,5
до 24,9 кг/м2) мають підвищений ризик зазначених патологій, якщо вони
набрали понад 5 кг маси тіла у ранньому дорослому віці. Фізична
активність. Аеробні фізичні вправи можуть модифікувати ризик розвитку
діабету і серцево-судинної патології, пов’язаної з ожирінням. У великих
проспективних епідеміологічних дослідженнях було встановлено, що при
однаковому ступені ожиріння особи з високою фізичною активністю (на
рівні, при якому спостерігалося максимальне збільшення споживання
кисню), мали нижчу частоту діабету та серцево-судинної смертності
порівняно з тими, які не займалися фізичними вправами. Етнічні впливи.
Критичні значення ризику, пов’язаного з ІМТ, відрізняються серед різних
етнічних груп. Наприклад, при однакових показниках ІМТ популяція
Південно-Східної Азії має вищий ризик розвитку діабету та
серцево-судинних ускладнень порівняно з представниками білої раси.
Полінезійці зазвичай мають більшу м’язову масу і менший відсоток жирової
тканини, ніж білі пацієнти, за однакових рівнів ІМТ.

Медичні проблеми, пов’язані з ожирінням

Ожиріння є важливим фактором ризику багатьох серйозних медичних проблем
(табл. 2), що призводять до зниження якості життя, значного збільшення
захворюваності та передчасної смерті.

Шлунково-кишкові захворювання Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба.
Результати значної кількості великих епідеміологічних досліджень
свідчать, що симптоми гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ) є
більш поширеними у пацієнтів з ожирінням, ніж у худорлявих осіб. Проте
залишається нез’ясованим, чи дійсно ожиріння викликає рефлюкс, чи воно
просто пов’язане з ГЕРХ. Взаємозв’язок між ожирінням та відомими
факторами ризику ГЕРХ, такими як тиск нижнього сфінктера стравоходу у
стані спокою, кисле середовище нижньої частини стравоходу, залишається
нез’ясованим у зв’язку з суперечливими результатами різних досліджень.
Декілька досліджень не знайшли зв’язку між ІМТ та гастроезофагеальним
рефлюксом, оціненим шляхом 24-годинної рН-метрії, в той час як інше
дослідження, в якому взяли участь пацієнти з крайнім ступенем ожиріння,
виявило, що ІМТ прямо корелює з патологічним рефлюксом, визначеним як pH
30 кг/м2) мали у 2 рази підвищений ризик, а жінки з
наявністю крайнього ступеня ожиріння (ІМТ > 45 кг/м2) мали 7-разове
збільшення ризику симптоматичної ЖКХ. Річна частота симптоматичної ЖКХ
становила 1 % у жінок, які мали ІМТ понад 30 кг/м2, та 2 % у жінок, які
мали ІМТ понад 45 кг/м2. Вплив надмірної ваги тіла на виникнення ЖКХ є
вищим у жінок, ніж у чоловіків, хоча у чоловіків такий вплив, але меншої
вираженості, також зберігався. Ризик появи симптомів ЖКХ підвищується
під час зниження ваги тіла, тому що збільшується сатурація холестерину
жовчі, спостерігається збільшене утворення кристалів холестерину та
зменшена скоротливість жовчного міхура. Частота появи нових жовчних
камінців становить близько 25 % і 35 % у пацієнтів з ожирінням, які мали
в анамнезі відповідно швидку втрату ваги тіла внаслідок лікування дуже
низькокалорійною ( 50 мм внаслідок зниженої легеневої реактивності до наявності
гіперкапнії і/або гіпоксії та нездатності дихальних м’язів забезпечити
підвищені вентиляційні вимоги, зумовлені механічними перешкодами
вентиляції, що виникають внаслідок ожиріння. Альвеолярна вентиляція
зменшується внаслідок поверхневого та неефективного дихання, пов’язаного
зі зменшеним об’ємом екскурсії легень, недостатньою силою вдиху та
підняттям діафрагми. Симптоми стають більш вираженими, коли пацієнти
знаходяться в лежачому положенні, через те, що абдомінальний тиск
призводить до підняття діафрагми, викликаючи підвищення
внутрішньогрудного тиску та подальше порушення респіраторної функції
легень. Тяжка форма синдрому гіповентиляції, що розвинулася внаслідок
ожиріння, відома як синдром Піквіка і пов’язана з крайнім ступенем
ожиріння, нерегулярним диханням, сомноленцією, ціанозом, вторинною
поліцитемією та дисфункцією правого шлуночка. Обструктивне апное уві сні
характеризується численними епізодами апное та гіпопное під час сну, що
зумовлені частковою або повною обструкцією верхніх дихальних шляхів,
незважаючи на наявність постійних респіраторних зусиль. Перешкоди
нічного сну та артеріальна гіпоксія (гіпоксемія) викликають сонливість
вдень та кардіопульмонарну дисфункцію. Більшість пацієнтів з
обструктивним апное уві сні мали ІМТ > 30 кг/м2 , розподіл жиру за
абдомінальним типом та значні показники розміру комірця (обхвати шиї) (Ћ
17 дюймів у чоловіків і Ћ 16 дюймів у жінок). Проте факт розвитку апное
уві сні у худорлявих осіб засвідчує, що у виникненні зазначеної
патології значну роль відіграють також чинники, незалежні від ваги тіла
та розподілу жиру, такі як цефалометричні дефекти.

Кістково-м’язові захворювання

Подагра. Численні дослідження продемонстрували, що ожиріння пов’язане з
гіперурікемією та подагрою. Більше того, гіперурікемія асоціюється з
наявністю ожиріння за абдомінальним типом та метаболічним синдромом.
Встановлено також, що резистентність до інсуліну зменшує нирковий
кліренс сечової кислоти. Остеоартрит. Надлишкова вага тіла та ожиріння
збільшують ризик виникнення остеоартриту суглобів, які несуть основне
навантаження, особливо колінних суглобів. Взаємозв’язок між вагою тіла
та остеоартритом більш виражений у жінок, ніж у чоловіків; навіть
незначне зростання маси тіла у жінок може викликати розвиток
остеоартриту. Дослідження пар близнюків встановило, що особи з
симптоматичним або асимптоматичним остеоартритом нижніх кінцівок були на
3–5 кг важчими, ніж інші близнюки з цих пар. Результати довготривалих
досліджень засвідчують, що ожиріння бере участь у патогенезі
остеоартриту, тому що виникає на десятиліття раніше від початку
симптомів остеортриту. Деякі дослідження встановили, що ожиріння
пов’язане з остеоартритом суглобів руки, а це свідчить, що підвищене
навантаження на суглоб не є єдиним патогенетичним механізмом,
відповідальним за розвиток захворювання суглобів.

Онкологічні захворювання

Надлишкова вага тіла та ожиріння пов’язані з підвищеним ризиком раку
стравоходу, жовчного міхура, підшлункової залози, молочної залози,
нирки, матки та простати. Прямий взаємозв’язок між ІМТ та раком товстої
кишки спостерігався як у чоловіків, так і у жінок в більшості, але не в
усіх епідеміологічних дослідженнях. Вплив ІМТ є значнішим для дистальних
локалізацій раку, а також у осіб з наявністю колоректального раку в
сімейному анамнезі. Ожиріння та набір ваги після 18-річного віку
збільшують ризик смертності внаслідок раку молочної залози та
ендометрію. Проте найбільший ризик виникнення раку при підвищенні ІМТ
стосується переважно жінок у постменопаузальному періоді; у
пременопаузальних жінок підвищенний ІМТ може бути захистом від раку
молочної залози. Важко встановити, яке значення в розвитку раку має
ожиріння само по собі, а яке — висококалорійна дієта з високим вмістом
жиру, тому що зазначені чинники часто корелюють між собою.

Патологія репродуктивної та сечової системи у жінок

Ожиріння поєднується з нерегулярними менструаціями, аменореєю та
безпліддям. Ожиріння під час вагітності збільшує ризик гестаційного
діабету, АГ, ускладнених родів та вроджених вад розвитку. Ожиріння є
незалежним фактором ризику нетримання сечі, навіть з урахуванням віку
пацієнтів. Ймовірно, що підвищений інтраабдомінальний тиск є незалежним
етіологічним фактором даного розладу. Після масивної втрати ваги особами
з наявністю крайнього ступеня ожиріння нетримання сечі зазвичай
проходить.

Неврологічні захворювання

Ідіопатична внутрішньочерепна гіпертензія (ІВГ), відома також як
pseudotumor cerebri, є синдромом, що характеризується підвищеним
внутрішньочерепним тиском за відсутності гідроцефалії та об’ємного
інтракраніального процесу. Даний синдром часто викликає такі симптоми,
як головний біль, порушення зору, дзвін у вухах та парез шостого
черепно-мозкового нерву. Збільшення показників ІМТ пов’язане з
підвищенням поширеності ІВГ; навіть особи, у яких спостерігається лише
10 % збільшення ваги тіла від ідеальної, мають підвищений ризик розвитку
даної патології. Причинний зв’язок між ожирінням та ІВГ підтверджують
спостереження, результати яких засвідчують, що виражена втрата ваги у
пацієнтів з ІВГ знижує внутрішньочерепний тиск та значно зменшує
симптоми захворювання.

Офтальмологічні захворювання

Декілька епідеміологічних досліджень показали, що надлишкова вага тіла
та ожиріння пов’язані з підвищеною поширеністю катаракти та оперативних
втручань з приводу катаракти. Більше того, розподіл жиру за
абдомінальним типом є додатковим фактором ризику. Залишається невідомим,
чи ожиріння зумовлює розвиток даної патології, чи просто пов’язане з
ранніми катарактами. Проте відомо, що деякі розлади обміну, пов’язані з
ожирінням (інсулінорезистентність, гіперурикемія, підвищений рівень
медіаторів запалення), можуть істотно впливати на формування катаракти.

Психологічні розлади

Близько 20–30 % пацієнтів з ожирінням, які проходять курс зниження ваги
в спеціалізованих клініках, страждають на депресію або інші психологічні
розлади. Однак існують лише обмежені докази підвищеного рівня
психіатричних або емоційних порушень у пацієнтів з ожирінням, порівняно
з особами з нормальною вагою тіла. Жінки з надмірною вагою тіла мають
більший ризик психологічних проблем, ніж чоловіки, можливо через більший
соціальний тиск, який вимагає від жінок бути худорлявими. Деякі
поведінкові порушення можуть впливати на розвиток ожиріння. Булімія
визначається як з’їдання великої кількості їжі протягом короткого
проміжку часу, що супроводжується відчуттям втрати контролю і вини.
Діагноз булімії виставляється, якщо подібні епізоди виникають принаймні
двічі на тиждень протягом 6 або більше місяців і факт переїдання не
поєднується з викликанням компенсаторної блювоти для забезпечення втрати
ваги. Близько 10–15 % пацієнтів з ожирінням, які хочуть досягти втрати
ваги, мають прояви булімії; в загальній популяції частка таких осіб
становить лише 2 %. Пацієнти з зазначеним порушенням, яких включають до
програм втрати ваги, типово є повнішими і зазвичай більш рефракторними
до втрати ваги, ніж ті, у кого булімія не спостерігається.
Фармакологічні або психологічні заходи лікування булімії можуть зменшити
кількість епізодів обжорства, але, парадоксально, часто не викликають
втрати ваги. Інший вид психологічних порушень, пов’язаних з прийомом
їжі, відомий як синдром “нічної їжі”. Цей розлад також пов’язаний з
ожирінням, але зустрічається рідше, ніж булімія. Особи з зазначеним
синдромом споживають понад 50 % добової кількості їжі після вечері,
мають пізнє засинання та відмічають численні прокидання вночі, що
поєднуються з прийомом їжі та відчуттям відсутності апетиту зранку.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020