Принципи лікування запальних захворювань внутрішньо статевих органів (реферат)

Реферат

на тему:

Принципи лікування запальних захворювань внутрішньо статевих органів

Запальні процеси складають 60-65% гінекологічних захворювань.
Розрізняють запальні процеси неспецифічної і специфічний етіології. До
першої групи відносять запальні процеси, викликані стафілококами,
кишковою паличкою, стрептококами, синегнійною паличкою, до 2-ої групи –
хвороби, обумовлені трихомонадами, гонококками, кандидами, вірусами,
мікоплазмами, хламідіями.

По локалізації запальні процеси неспецифічної етіології можуть бути в
нижніх відділах статевих органів і у верхніх відділах.

Лікування запальних захворювань повинне бути комплексним і містити в
собі:

1). Етіотропне лікування, спрямоване на ліквідацію збудника. З цією
метою застосовуються антибактеріальні препарати, сульфаніламіди і при
виявленні специфічної етіології захворювання використовуються відповідні
препарати;

2). Підвищення імунного захисту;

3). Підвищення загальної резистентності організму до інфекцій
(застосовують препарати групи біостимуляторів);

4). Фізіотерапія;

5). У визначених випадках, при відсутності ефекту від консервативної
терапії, застосовують хірургічне лікування.

У стадії загострення запального процесу комплексне лікування починають з
антибактеріальної терапії. Частіше застосовують антибіотики. Групи
пеніцилінів, цефалоспоринів, тієнаміцинів, макролідів, монобактамів,
хлорамфенікола, аміноглікозидів, поліміксинів, рифаміцинів та інших
груп.

Препарати цієї групи ефективні при інфекціях, викликаних грампозитивними
бактеріями (стрептококами, стафілакоками, пневмококами й ін.),
спірохетами й іншими патогенними мікроорганізмами.

Вони роблять бактерицидну дію на мікроорганізми, які знаходяться у фазі
росту. Антибактеріальний ефект зв’язаний зі специфічною здатністю
пеніцилінів інгібувати біосинтез клітинної стінки мікроорганізмів.

До цієї групи відносяться такі препарати, як: бензилпеніциліну натрієва
сіль, феноксиметилпеніцилін, оксациліну натрієва сіль, метицилін-натрій,
ампіцилін, ампіокс-натрій, сультаміцилін (уназин), амоксицилін,
тикарцилін-клавуланова кислота (тіментин), азлоцилін (секуропен),
карбеніцилін (геопен), карфецилін, мезлоцилін (байбен), клоксацилін
(клобекс), флуклоксацилін, клонаком-р, пітерацилін (псипен, піпракс),
бакампіцилін (пенбак), пенамецилін (маріпен).

До групи цефалоспоринів відносяться такі препарати як: цефалексин,
цефадроксил, цефазолін, цефапірин, цефуроксин, цефрадин та інші. Також
для лікування запальних процесів застосовуються препарати групи
тетрациклінів: тетрацикліну гідрохлорид, доксициклін, моноциклін та
інші.

З групи макролідів застосовуються олеандоміцин, еритроміцин, мідекаміцин
(макропін), кларитроміцин (клацид). Застосовуються комплексні препарати,
що містять макроліди і тетрацикліни: олететрин, тетраолеан, ерициклін.

З групи аміноглікозидів застосовують гентаміцин, мономіцин, канаміцин,
амікацин, дибекацин та т.д.

Групу полімексинів представляють препарати полімексин В и полімексин М.
З групи рифаміцинів застосовується рифампіцин.

Для купірування запального процесу застосовуються також сульфаніламідні
препарати.

Сульфаніламіди володіють хіміотерапевтичною активністю при інфекціях,
викликаних грампозитивними і грамнегативними бактеріями, деякими
найпростішими хламідіями. Їх дія зв’язана головним чином з порушенням
утворення мікроорганізмами необхідних для їхнього розвитку та росту.
Сульфаніламіди захоплюються мікробною кліткою пара-амінобензойної
кислоти і тим самим порушують протікання у ній обмінних процесів. З
групи сульфаніламідних препаратів частіше застосовуються
сульфадиметоксин, сульфален, бісептол, бактрим, сульфатон, гросептол і
т.д.

До біогенних стимуляторів відносяться препарати тваринного і рослинного
походження, здатні при введенні в організм впливати і прискорювати
процеси регенерації. До біостимуляторів, застосовуваним у медичній
практиці, відносяться препарати з рослин (екстракт алое), тканини тварин
і людини (зважся плаценти), а також з лиманних брудів (Фібс) і торфу
(торфот).

Екстракт алое рідкий для ін’єкцій -і препарат з консервованих, свіжих чи
висушених листів алое. Уводять під шкіру щодня по 1 мол (максимальна
добова доза 3-4 міл), на курс 30—50 ін’єкцій.

Фібс для ін’єкцій — біогенний стимулятор з відгону лиманного бруду.
Уводять під шкіру по 1 мол один раз у день, на курс 30—35 ін’єкцій.

Пелоідодистилят — біогенний стимулятор — продукт відгону лиманного
бруду. Уводять під шкіру по 1 мол один раз у день, на курс 30—35
ін’єкцій.

Гумізоль — розчин фракцій морського лікувального бруду 0,01%.
Застосовують внутрим’язево і шляхом електрофорезу. Внутрім’язево
вводять, починаючи з 1 міл щодня в перші 2—3 дня, при гарної
переносимости продовжують уведення по 2 мол 1 раз у день протягом 20—30
днів.

Екстракт плаценти для ін’єкцій -і водяний екстракт із консервованої на
холоду плаценти людини. Уводять під шкіру по 1 міл щодня або через день.

Ферменти — препарати, що роблять спрямований вплив на ферментативні
процеси організму. У лікуванні гінекологічних захворювань застосовують
ферментні препарати протеолітичної дії (трипсин, хімотрипсин).

Трипсин — ендогенний фермент, що розриває пептидні зв’язку в молекулі
білка. Застосування трипсину засноване на його здатності розщеплювати
при місцевому впливі некротизовані тканини та фібринозні утворення,
розріджувати грузлі секрети, ексудати, згустки крові. Трипсин
кристалічний уводять внутрім’язево по 5—10 мг 1—2 рази в день на курс
6—15 ін’єкцій. Також трипсин застосовують за допомогою електрофорезу.
Дія іншого ферментативного препарату аналогічно дії трипсину.

З метою підвищення специфічного імунного захисту застосовують препарати,
які коригують процеси імунітету. Для цього використовуються препарати:
пірогенал, продігіозан, левомізол, гліцерам.

Пірогенал — це ліпополісахарид, який утворюється в процесі
життєдіяльності мікроорганізмів Pseudomonas aeruginosa і ін.; володіє
пірогенною дією.

Вульвіт. Лікування комплексне, включає застосування місцевих і
загальзміцнювальних засобів. Показано лікування супутніх захворювань
(діабет, гнійничкові поразки, гельмінтози, цервіцит і т.д.), на фазі
яких нерідко розвивається вульвіт. При гострому вульвіті два-три разу в
день проводять туалет зовнішніх статевих органів теплим розчином
перманганату калію (1:10000), теплим настоєм ромашки, 2—3% розчином
борної кислоти, застосовують примочки з розчином фурацилина (1:5000)
3—4 рази в день, змазування вульви 5% анестезиновой маззю. При
вульвите, викликаному умовно-патогенними мікробами, призначають местно
фуразолидон з полимиксина М сульфатом у порошку. При подостром плині
рекомендуються сидячі ванночки з перманганатом чи калію настоєм ромашки
2—3 рази в день по 10 хвилин.

Бартолініт. У гострій стадії консервативна фармакотерапія:
антибактеріальні засоби (антибіотики, сульфаніламіди, нітрофурані,
бісептол); анальгетики (свічі з беладоною, антипірином, цефекоп);
аутогемотерапія регіонарна по 5—7 мол в/м через день. Місцева терапія:
кріолікування (по 30—40 хвилин; примочки з рідиною Бурова, свинцевою
водою, фурациліном 1:5000). При поліпшенні стану показана фізіотерапія
(Куф-лучи, УВЧ, мікрохвилі сантиметрового діапазону); при відсутності
поліпшення (через 2—4 дня) -і показані теплові процедури (грілки,
солюкс, лампа Минина) у сполученні з мазевими аплікаціями (іхтіол, мазь
Вишневського).

Хірургічне лікування проводиться при наявності абсцесу залози. При
хронічній стадії захворювання проводять немедикаментозне лікування у
виді теплових процедур (бруду, озокерит, парафін); лазеротерапию.

Кольпит. Фармакотерапія. Етіотропне лікування проводять антибіотиками й
антибактеріальними засобами після визначення чутливості збудника до них.
Основний спосіб застосування — місцевий. Антибіотики застосовують у виді
зрошення суміші пеніциліну 300000 ЕД і 5 мол 0,25% розчину лізоциму
протягом 8 днів; також антибіотики застосовують у виді піхвових свіч (
чипеніцилін неоміцин до 100000 ЕД, фуразолідон 0,05 г). У виді
вагінальних паличок застосовують фуразолідон у сполученні з поліміксином
М.

При кольпітах показане застосування місцево естрогенвмісних препаратів:
мазь (фоллікулин -і 500 ЕД, лаполін -і 30 г); вагінальні свічі
(фоллікулин -і 500 ЕД, борна кислота -і 0,1 м, олія какао -і 1,5 г), чи
в піхву закапують по 3—5 капель розчину фоллікуліна (1000 ЕД), курс
лікування 10—15 днів. З місцевих процедур застосовують піхвові зрошення
розчинами перманганату калію 1:6000, риванолу 0,5—0,1% не більш 3—4
днів. При вираженому процесі необхідно місцеве лікування доповнити
загальним: можливе застосування бисептола-480 усередину по 2 таблетки 2
рази в день (ранком і вчером після їжі), тетрацикліну по 0,2 м 5 разів у
добу, еритромицина 0,5 м 4 рази в добу. Також призначають біостимулятори
(алое, фибс, склоподібне тіло і т.д.). З метою імунної стимулции -і
левомизол (декарис) усередину з розрахунку 0,0025 г/кг протягом 3-х
днів.

Немедикаментозне лікування. Використовують фізіотерапію у виді
загального ультрафіолетового опромінення, електрофорезу з 1% розчином
новокаїну чи 10% розчином хлориду кальцію на область зовнішніх статевих
органів.

Ендоцервіцит. У гострій стадії захворювання проводиться етіотропне
лікування (антибактеріальне з урахуванням чутливості мікроорганізмів до
антибіотиків, сульфаніламіди). При хронічній формі проводиться терапія
імуномодуляторами (декаріс, Т-активин по 1 мол 0,01% розчин підшкірно).
Місцеве лікування проводять після стихання гострих запальних явищ: чи
спринцювання ванночки з 1—3% расвором протарголу, 1—2% розчину
аргентума, 3% розчином перекису водню, ваготилом, риванолом, фурацилином
1:5000; піхвові мазеві тампони (з антибіотиками, нитрофуранами,
глюкокортикоїдами, антимікотичними препаратами); інстиляції емульсій у
ендоцервикс левосина, курс лікування 7 днів.

Використана література:

Медична енциклопедія. В 4-х томах. – М., 1986.

Хвороби статевих органів. Лікування. – М., 2000.

PAGE

PAGE 6

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *