Пов\’язки і правила їх накладання (реферат)

РЕФЕРАТ

На тему:

Пов’язки і правила їх накладання.

Пов’язка — це асептичний засіб у вигляді перев’язувального матеріалу,
яким закривають рану. Вона складається з двох частин: внутрішньої, яка
торкається рани (завжди має бути стерильною) і зовнішньої, яка закріплює
і утримує пов’язку на рані. Внутрішньою частиною пов’язки є, як правило,
серветка з марлі, що має прошарок гігроскопічної вати для вбирання крові
та гною. Як підручний засіб краще використати чистий м’який рушник.
Зовнішня частина — бинт, за допомогою якого серветка закріплюється на
рані. Замість бинта можна використати відрізки будь-якої тканини (краще
не кольорової). В окремих випадках можна скористатися поясом чи ременем.

Найбільш пристосовані для надання першої медичної допомоги табельні
засоби. Вони виготовляються промисловістю і надходять у продаж у
спеціальних пакетах, що забезпечує їх стерильність. Серед табельних
засобів поширені перев’язувальні пакети, стерильні серветки, стерильна і
нестерильна вата, косинкові пов’язки, опікові пов’язки, лейкопластир
тощо.

Перев’язувальний пакет складається з ватно-марлевої подушечки розміром
32×17,5 см, пришитої до одного кінця бинта. Деякі пакети містять дві
подушечки (для наскрізних поранень), причому одна з них вільно
пересувається вздовж бинта 10 см завширшки та 7 м завдовжки.
Перев’язувальний пакет стерильний, запакований у пергаментний папір.
Інколи він має зовнішню обгортку з прогумованої тканини, яка краще
зберігає стерильність і у разі необхідності може бути використана для
герметизації рани. На обгортці кожного пакета подається інструкція щодо
його застосування.

Бинт являє собою смугу з марлі шириною від 6 до 20 см і довжиною до 10
м. Згорнута частина бинта називається голівкою, вільний кінець —
початком. Так само як і пакети, стерильні бинти мають герметичну
пергаментну обгортку.

Серветки — це згорнуті у кілька разів чотирикутні відрізки марлі.
Розрізняють великі — 70×68 см і малі — 68×35 см серветки. В упаковці їх,
як правило, 20 штук.

Пов’язка опікова має широку подушечку — 65×45 см, до якої замість бинта
пришито шість смужок тканини для її фіксування. Таку пов’язку можна
використовувати і під час численних поранень.

Вата — матеріал, який виготовляється з целюлози, обробленої особливим
способом. Є вата стерильна (для виготовлення внутрішньої частини
пов’язки) і нестерильна (для компресів, прокладок, накладання
стискальної пов’язки).

Косинкові пов’язки використовуються для закріплення бинтів, серветок,
для фіксування кінцівок у разі поранень.

Бинти еластичні трубчасті являють собою прогумовані кільцеві сітки.
Використовують їх для фіксування пов’язок на голові, грудях, ліктьовому,
плечовому, колінному суглобах, на стопі, пальцях тощо. Відповідно до
призначення існують бинти трьох номерів.

Лейкопластирні пов’язки — міцні клейкі смуги, якими закривають і
герметизують невеликі рани, закріплюють бинти та серветки. Існують
спеціальні лейкопластирі: бактерицидні, перцеві та інші.

Процес накладання пов’язки називається перев’язкою.

Під час накладання первинної пов’язки важливо не викликати зайвого болю
у потерпілого. Бинт слід тримати правою рукою, а лівою підтримувати та
розгладжувати його ходи. Бинт розмотують, не відриваючи від пов’язки,
зліва направо. Кожний наступний тур повинен перекривати попередній
наполовину. Накладати пов’язку потрібно не сильно стягуючи, щоб не
порушити кровотік, але так, щоб вона не сповзла. Винятком є спеціальна
стискальна пов’язка.

Перед накладанням пов’язки рану слід оголити, але ні в якому разі не
торкатися її руками чи будь-якими предметами. Верхній одяг обережно
зняти або розрізати, починаючи зі здорової частини тіла і переходячи на
травмовану. Не можна відривати від рани тканину, що прилипла. В цьому
випадку слід обережно обрізати її ножицями навколо рани і потім накласти
пов’язку. Одяг надівають у зворотній послідовності: спочатку на
травмовану частину тіла, потім — на здорову.

Вибір типу пов’язки і перев’язувального матеріалу залежить від місця та
характеру рани.

Первинна пов’язка часто прилипає до рани внаслідок висихання крові, що
її просочує, і зняти її без пошкодження рани можна, лише застосувавши
пероксид гідрогену, яким слід добре змочити місце навколо рани і саму
рану. Інакше рана може відкритися, що створює загрозу її інфікування чи
кровотечі.

Стерильні пов’язки на голову

У випадку травмування голови на рану накладають різні типи пов’язок з
використанням бинтів, серветок, лейкопластиру, косинок тощо. Основними
типами пов’язок на голову є пов’язки «чепець» (її ще інколи називають
«шапка Гіппократа»), «вуздечка», а також хрестоподібна і плащоподібна
пов’язки.

Як правило, на рани волосистої частини голови накладають пов’язку у
вигляді «чіпця» (мал. 10), яку закріплюють стрічкою бинта за нижню
щелепу. Від бинта відривають відрізок довжиною близько 1 м і кладуть
його на тім’я. Кінці спускають вертикально вниз попереду вушних раковин
і підтримують у натягнутому стані. Навколо голови роблять

Мал. 10. Накладання пов’язки у вигляді «чіпця».

круговий закріплювальний хід, а потім, дійшовши до вертикальної смуги,
бинт обгортають навколо неї і ведуть під кутом на потилицю. Чергуючи
ходи бинта через потилицю і лоб та кожний раз спрямовуючи його більш
вертикально, закривають усю поверхню волосистої частини голови і лоб.
Після цього двома-трьома круговими турами бинта навколо голови
закріплюють пов’язку. Кінці бинта зав’язують під підборіддям.

Якщо поранено шию, гортань, потилицю, доцільно накладати хрестоподібну
пов’язку (мал. 11). Це здійснюється таким чином. Бинт закріплюють
круговими ходами навколо голови, а потім вище та позаду лівої вушної
раковини його спускають косо вниз на шию. Далі бинт проходить уздовж
правої бокової поверхні шиї, закриває її передню частину і повертається
на потилицю. Потім бинт проходить вище правого та лівого вух і повторює
ходи. Закріплення пов’язки відбувається туром бинта навколо голови.

Якщо уражено більшу частину голови, зокрема обличчя, як правило,
використовують пов’язку типу «вуздечка» (мал. 12). Після двох-трьох
кругових турів бинта через лоб і потилицю, його ведуть на шию і
підборіддя, роблять кілька вертикальних ходів через підборіддя і тім’я.
Потім з-під підборіддя бинт ведуть по потилиці і спускають на передню
частину підборіддя. За кілька кругових ходів він поступово переміщується
на шию і гортань. Коли вкрита вся травмована частина, бинт закріплюють
за допомогою липкого пластиру чи шпильки.

Мал. 11. Хрестоподібна пов’язка. Мал. 12. Пов’язка на голову у
вигляді «вуздечки».

Мал. 13. Пращоподібні пов’язки на ніс, лоб і підборіддя.

Коли є незначні травми носа, лоба, підборіддя, користуються
пращоподібними пов’язками (мал. 13), які складаються з вирізаного
Х-подібно шматка тканини чи марлі. Під таку пов’язку обов’язково
підкладають стерильну серветку.

Специфічну хрестоподібну пов’язку використовують у випадках ураження
очей. Бинтування починають із закріплюючого ходу бинта навколо голови.
Далі бинт ведуть з потилиці під праве вухо і на праве око чи під ліве
вухо і на ліве око. Потім ходи бинта чергують — один хід на око, другий
— навколо голови. Пов’язка на обидва ока складається з однакових
симетричних пов’язок, що накладаються на праве і ліве око окремо.

Стерильні пов’язки на груди

На груди накладають в основному хрестоподібні пов’язки.

Хрестоподібну пов’язку (мал. 14) починають накладати знизу, спіральне
піднімаючись угору.

Далі роблять фіксуючий хід знизу через праве надпліччя і повертаються
знову на грудну клітку. Зробивши кілька кругових спіральних турів,
піднімають бинт на ліве надпліччя. Кінець бинта закріплюють шпилькою.

У випадку проникних поранень грудної клітки потрібна герметична
пов’язка, яка може бути зроблена за допомогою липкого пластиру. Під
пластир підкладається стерильна серветка чи відрізок бинта. Стрічки
лейкопластиру починають накладати на 1—2 см вище рани черепицеподібне.

Мал. 14. Накладання хрестоподібної пов’язки на груди.

Мал. 15. Накладання пов’язок на плечовий суглоб.

Стерильні пов’язки на верхні кінцівки

Для накладання стерильних пов’язок на верхні кінцівки використовують їх
різноманітні типи.

Накладання пов’язки на плечовий суглоб (мал. 15) починають з-під пахви
від здорового боку по грудях і зовнішній поверхні травмованого суглоба,
потім позаду через пахвинну ямку на плече. Далі по спині через здорову
пахву на груди, таким чином повторюють ходи бинта, доки не закриється
весь суглоб.

На плече та передпліччя накладаються спіралеподібні пов’язки, які
бинтуються знизу вгору. Перев’язку ліктьового суглоба починають
двома-трьома ходами бинта через ліктьову ямку (мал. 16). Далі бинт
спіралеподібними турами укладають

Мал. 16. Пов’язка на ліктьовий суглоб.

Мал. 17. Пов’язка на пальці та кисть.

по черзі на передпліччі та плечі з перехрещенням на ліктьовій ямці. Така
пов’язка зветься «черепашачою».

Під час пошкодження долоні і кисті бинтування починають із зап’ястка,
роблять 2—3 ходи і косо ведуть до початків пальців (мал. 17, справа).
Там роблять кілька обертів і знову хрестоподібне повертають на
зап’ясток. Перехрещування ходів бинта відбувається на внутрішній,
зовнішній чи обох поверхнях долоні залежно від розміщення рани. Така
пов’язка називається вісімкоподібною.

Спіралеподібну пов’язку на один палець починають виконувати так само —
із зап’ястка. Після закріплювальних ходів бинт переносять на першу
(нігтьову) фалангу пальця тильною стороною долоні і звідти починають
спіральне прибинтовувати палець до основи. Після цього бинт знову
переносять на зап’ясток, де і закріплюють. Якщо потрібно забинтувати
кожен палець окремо, то, забинтувавши спіралеподібне один палець, бинт
переносять тильною стороною долоні на зап’ясток, де роблять
закріплювальний хід і ведуть до другого пальця і так далі, доки не
будуть забинтовані усі пальці. На правій руці бинтувати починають з
великого пальця, на лівій — з мізинця.

Якщо необхідно забинтувати всю руку, типи пов’язок комбінують.

Стерильні пов’язки на живіт, пахову ділянку та промежину

На верхню частину живота можна накласти звичайну спіралеподібну пов’язку
(мал. 18). Бинтування починають знизу і послідовними круговими турами
поступово піднімають бинт угору.

Мал. 18. Спіралеподібна пов’язка на живіт. Мал. 19. Колосоподібна
пов’язка на пахову ділянку і верхню частину стегна.

На нижній частині живота спіралеподібна пов’язка не застосовується,
оскільки вона може легко сповзти. Тут доцільна спеціальна колосоподібна
пов’язка. Накладаючи її, бинтування починають з верхньої частини.
Роблять кілька спіральних ходів бинта навколо живота. Потім бинт
спускають зовнішньою частиною стегна, обводять його і піднімають тим
самим боком на живіт, де знову повторюють спіральні тури навколо живота.
Спускання бинта на стегно проводять необхідну кількість разів.

Подібна пов’язка накладається і на пахову ділянку (мал. 19). Кількість
турів бинта навколо живота і стегна, а також місце їх перехрещування
регулюють так, щоб максимально закрити пахову ділянку. Таким чином,
колосоподібна пов’язка доволі універсальна і може бути передньою,
задньою, а також боковою.

Поранення в області промежини часто супроводжуються ушкодженням органів
таза, кровоносних судин, статевих органів і часто обтяжуються
інтоксикацією ран сечею. Такі рани закривають за допомогою Т-подібної
пов’язки (мал. 20). У цьому випадку бинт ділять на дві частини. З першої
виготовляють своєрідний пояс, який обгортають навколо талії і надійно
закріплюють.

Цей пояс слугує опорою, до нього прикріплюй усі ходи другої частини.

Мал. 20. Пов’язка на бинта через промежину.

промежину.

Під час поранень у ділянці промежини зручно користуватися косинковою
пов’язкою, оскільки її накладання — процес простіший, вимагає менше
часу. Така пов’язка захоплює більшу площу. Накладаючи її, всі три кінці
косинки зв’язують одним вузлом на сідниці.

Пов’язки на нижні кінцівки

На верхню частину стегна доцільно накладати колосоподібну пов’язку так
само, як і в разі поранень пахової ділянки.

Середня та нижня частини стегна закриваються за допомогою
спіралеподібної пов’язки, як і під час пошкоджень плеча та передпліччя.

Перев’язку коліна здійснюють за допомогою «черепашачої» пов’язки (мал.
21). Розпочинають її накладати круговими турами бинта через надколінну
чашечку, наступні тури здійснюють вище і нижче колінного суглоба,
перехрещуючи їх у ділянці підколінної ямки. Потім витки бинта зводять до
центру, поступово повністю вкриваючи колінний суглоб.

Пов’язка на гомілку може бути виконана як проста спіралеподібна, що
проходить від кісточки до коліна.

Пов’язку на п’ятку виконують, як правило, за типом «черепашачої» (мал.
22). Бинтування починають з виступаючої частини п’ятки, а наступні ходи
ведуть вище і нижче перших, частково їх перекриваючи. Закріпити всі тури
бинта можна вісімкоподібними чи косими ходами через підошву.

Перев’язка гомілкового суглоба виконується за допомогою вісімкоподібної
пов’язки (мал. 23). її починають круговими турами вище кісточки, потім
навкоси пересікають бинтом тил стопи. Далі бинт ведуть по підошві
перпендикулярно стопі

Мал. 21. Накладання «черепашачої» пов’язки на коліно.

Мал. 22. Накладання пов’язки на п’ятку. Мал. 23. Вісімкоподібна
пов’язка на гомілковий

суглоб.

і повертають угору на зовнішню її частину, перехрещуючи попередній тур.
Потім знову обгортають кісточку і повторюють все спочатку. Закріплюють
кінець бинта над кісточкою. Така пов’язка використовується не тільки під
час поранень суглоба і стопи, а і як спеціальна стискальна у разі
розтягнень і ударів. Особливим видом травмування кінцівок є їх
травматична ампутація, під час якої частина кінцівки повністю
відокремлюється від тіла. При цьому звичайно виникає артеріальна
кровотеча і клітини відокремленої частини тіла швидко гинуть. Насамперед
слід зупинити кровотечу накладанням джгута або закрутки, ввести
протибольовий препарат і перев’язати куксу. Для цього на рану кладуть
ватно-марлеву подушечку, яку фіксують чергуванням поздовжніх та кругових
ходів. Після обробки рани ампутовану частину кінцівки слід загорнути в
поліетиленовий пакет. Пакет з кінцівкою покласти в другий пакет, куди
помістити також деяку кількість льоду або снігу. Хворого і ампутовану
частину тіла потрібно якомога швидше доставити у лікарню. Бажано
завчасно знати, в якому медичному закладі здійснюють мікрохірургічні
операції.

ЛІТЕРАТУРА

— Білявський Г. О., Паду н М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної
екології. — К.: Либідь, 1995. — 368 с.

— Біологія / А. А. Слюсарев, А. В. Самсонов, В. Н. Мухін та ін./ Під
ред. В. О. Мотузного. — К.: Вища пік., 1991. — С. 6, 241.

— Вишневская Е. Л., Барсукова Н. К., Широкова Т. Й. Основы безопасности
жизнедеятельности: Учеб. пособ. для учащихся 9-х кл. общеобразоват. шк.
— М.: Русское слово, 1995. — 62 с.

— Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України
28 червня 1996 року. — К.: Вікар, 1997. — С. 17—19.

— Кучеров І. С. Фізіологія людини і тварин. — К.: Вища шк., 1991. —
327с.

Леони Д.,Режи Б. Анатомия и физиология в цифрах. — М.: Кронпрес, 1995. —
128с.

— Лисенков С.Л. Конституція України: Матеріали до вивчення. — К.:
Либідь, 1997. — С. 53—54.

— Основи медицинских знаний учащихся: Проб. учеб. для сред. учеб.
заведений / Под ред. М. Й. Гоголева. — М.: Просвещение, 1991. — 112с.

— Пономарев В. Т. Энциклопедия безопасности. — Д. Сталкер, 1997. — С.
297—391.

— Самарський С. Л. Зоологія хребетних. — К.: Вища шк., 1976. — С.
188—189.

— Ситников В. П. Основы безопасности жизнедеятельности: Справочник
школьника. — М.: Слово, 1997. — С. 307—444.

— Смирнов В. Е. Медицина. Наркомания: знак беды. — М.: Знание, 1988. —
Вьіп. 2. — С. 33—56.

— Спок Б. Ребенок и уход за ним. — К.: Наук, думка, 1992. — 448 с.

— Ураков Й. Г. Последствия алкоголизма. — М.: Здоровье, 1987. — №11. —
С. 50—91.

— Хрипкова А. Г., Колесов Д. В. Гигиена и здоровье. — М.: Просвещение,
1984. — С. 24—27.

— Щербак Г.Й., Царичкова Д.Б., Вервес Ю.Г. Зоологія безхребетних. — К.:
-Либідь, 1996. — Кн. 2. — С. 291—298.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *