.

Особиста гігієна. Запобігання шкідливим звичкам(Реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
535 4571
Скачать документ

Реферат з гігієни

На тему:

Особиста гігієна. Запобігання шкідливим звичкам

Особиста гігієна. Запобігання шкідливим звичкам

Обов’язковою умовою здорового способу життя є відмова від шкідливих
звичок (куріння, споживання алкогольних напоїв, наркотичних засобів).

Несприятливі наслідки впливу куріння на здоров’я пов’язані насамперед з
хімічним складом тютюнового диму, що вдихається, і його високою
температурою. З димом в організм надходять нікотин, синильна кислота,
оксид вуглецю (II), аміак, миш’як, радіоактивний полоній – 219 І свинець
– 210, інсектициди, які мають канцерогенні властивості, смолисті та
багато Інших шкідливих речовин, що утворюються під час сухої перегонки
тютюну і паперу при температурі 250-300 °С. При спалюванні, наприклад,
однієї цигарки в організм надходить від 3 до 8 мг нікотину. Одноразова
смертельна доза нікотину для людини становить 60-80 мг. Приблизно така ж
кількість нікотину надходить після куріння 20-25 цигарок. Припускають,
що у людини, яка щодоби викурює пачку цигарок, протягом 20 років у
дихальних шляхах осідає близько 6 кг шкідливих для здоров’я речовин.

Дослідження, проведені у багатьох країнах світу, свідчать про
несприятливі наслідки куріння для здоров’я. У СІЛА, наприклад, при
обстеженні 200 тис. чоловік установлено, що при курінні 0,5 пачки
цигарок за день смертність на 100 тис. чоловік становить 95,2, при
курінні 1-2 пачок – 229, більше двох пачок – 264,2, у тих, хто не курить
– 12,8. За даними ВООЗ, куріння – пряма або опосередкована причина 20 %
усіх випадків смерті. Куріння – є одним з провідних факторів ризику
ішемічної хвороби серця, злоякісних новоутворень легень. Доведено пряму
залежність між ризиком смерті від раку легенів І кількістю викурених
цигарок.

Середня тривалість життя для тих, хто курить, на 5-7 років менша, ніж
тих, хто не курить. Куріння посилює гіпоксію тканин, підвищує вміст у
крові карбоксигемоглобіну, негативно впливає на функції шлунка,
ендокринних залоз, кровоносні судини, зуби, порожнину рота, погіршує
пам’ять та увагу, знижує розумову працездатність. Велику небезпеку
(особливо для дітей, вагітних жінок) становить вимушене пасивне куріння
під час перебування у приміщенні, що забруднене тютюновим димом.

Незважаючи на несприятливі наслідки куріння, кількість курців дуже
велика – близько 35-40 % населення земної кулі (60 % чоловіків і 10-15 %
жінок). За даними 1988 р., у республіках колишнього СРСР курили близько
70 млн. чоловік. Серед чоловіків курять 67-69 %, серед жінок – 2-5 %.

Однією з найбільш актуальних соціальних проблем є проблема алкоголізму.
Джек Лондон охарактеризував цю шкідливу звичку як “породження
варварства, що мертвою хваткою тримає людство з часів сивої і дикої
давнини”. Ще в давні часи стали усвідомлювати небезпеку зловживання
алкогольними напоями. Розуміння цієї небезпеки сприяло створенню ряду
обмежень і законодавчих актів, які передбачали суворі (навіть до
смертної кари) покарання. Однак, як показав досвід різних країн,
заборонні заходи виявились не досить ефективними. Можливо, що провідне
значення в боротьбі з побутовим пияцтвом повинно належати
роз’яснювально-виховній роботі, покращенню житлово-побутових та інших
соціальних умов життя населення.

Алкоголізм негативно впливає на організм на всіх етапах його розвитку,
починаючи з внутрішньоутробного. Під впливом алкоголю можуть проходити
передчасні пологи, збільшується перинаталь-на смертність, кількість
випадків уроджених вад і порушень розвитку дітей, алкогольного синдрому
плода, енцефалопатії. Описано кілька тисяч випадків черепномозкових
уроджених вад і дефектів розвитку внутрішніх органів, для яких
характерними є мікрооф-тальмія, низький лоб, косоокість, уроджені вади
серця, аномалії кінцівок.

Алкоголь негативно впливає на всі органи і системи організму: ушкоджує
центральну нервову систему (ЦНС), печінку, травний канал, нирки, серце і
судини, посилює гіпоксію, інактивує ферменти, спотворює дію лікарських
засобів, порушує обмінні процеси. Алкоголь як сильна наркотична отрута
особливо згубно діє на ЦНС. При вживанні алкоголю його вміст у головному
мозку на 75 % більший, ніж у крові, у спинномозковій рідині, печінці —
на 50 %.

Наркоманія – це важке захворювання, яке викликане постійним вживанням
наркотиків І супроводжується значною залежністю від препарату.

Наркотики знайомі людям уже декілька тисяч років, їх вживали люди різних
культур І з різною метою: під час релігійних обрядів, для відновлення
сил, зміни свідомості, зняття болю і неприємних відчуттів.

Близько 2700 років до н. е. у Китаї вже використовували коноплі (у
вигляді настою як чай): імператор Шен Нунг наказав своїм підданим
вживали їх як ліки від подагри і розсіяності. Люди кам’яного віку знали
про опіум, гашиш І кокаїн та використовували ці наркотики для зміни
свідомості (в ході релігійних обрядів) і при підготовці до бою. На
стінах похоронних комплексів індіанців Центральної і Південної Америки є
зображення людей, які жують листки коки (один із засобів вживання
кокаїну), що датуються серединою III тисячоліття до нашої ери.

Вживання кокаїну як стимулятора одержало достатньо помітне поширення
лише в першому десятилітті XX століття, коли він з’явився на ринках США
та Європи. Різкому підйому вживання цього наркотика сприяла також друга
світова війна.

Проте кокаїн – це не єдиний наркотик, що має багату історію. Під час
археологічних розкопок у Європі в поселеннях людей кам’яного віку серед
харчових відходів знайдено насіння опійного маку (слово “ориз” у
перекладі з давньогрецької мови означає “сік”). У різних народів він має
різну назву. Наприклад, в Японії опійний мак символічно називали
“квіткою самурая”, він вважався ще й мірилом соціального статусу людини.

У 30-х роках XX століття випадково знайшли ще один наркотик природного
походження . Лізергінову кислоту виділили із цвілевого грибка, що уражає
злакові культури й за певних умов зберігання може накопичувати алкалоїд,
який має наркотичні властивості.

Зловживання наркотиками часто супроводжується різноманітними
відхиленнями в психічній сфері: схильністю до афективних коливань,
розмитістю морально-етичних критеріїв, втратою мотивації до досягнення
мети і до повноцінного життя. Основна мета наркомана – досягнути
ейфорії.

Хвороба розвивається за стадіями. Швидкість, з якою людина стає
наркоманом, залежить від біологічних особливостей організму, способу
введення, частоти вживання та виду наркотика (наприклад, героїн викликає
залежність після 2-3 внутрішньовенних введень). На першій стадії
наркоманії хворому ще вдається приховувати факт зловживання наркотиками.
Основним симптомом є індивідуальна психічна залежність, яка проявляється
бажанням регулярно отримувати наркотик. При цьому відмічається зниження
апетиту, яке через 2-3 години після введення змінюється на потребу у
висококалорійній їжі (солодкій, жирній). З’являються закрепи. Починає
наростати толерантність, що зумовлює потребу в підвищенні дози. Метою
життя стає вживання наркотика. На його придбання потрібні гроші,
з’являється кримінальна форма поведінки (вкрасти, пограбувати тощо). У
кінці першої стадії доза наркотика зростає у 2-3 рази, порівняно з
початковою, вживання стає щоденним.

Друга стадія наркоманії характеризується розвитком фізичної залежності,
проявляється зростанням толерантності й вираженим абстинентним синдромом
при неможливості регулярного одержання наркотика. Змінюється клінічна
картина наркотичного сп’яніння. Виникає потреба вводити наркотик двічі
на день, при його відсутності починається “ломка”, яка характеризується
психічними, вегетативно-соматичними і неврологічними розладами. Маса
тіла хворого зменшується, м’язи атрофуються, шкіра стає зморшкуватою,
сухою, лущиться.

Третя стадія характеризується втратою інтелекту, деградацією особи,
змінами у внутрішніх органах, постійною потребою в наркотику,
збільшенням його дози.

Чи можливо вилікуватись від наркоманії? Це питання надзвичайно складне.
Від фізичної залежності медики можуть вилікувати, але позбавити людину
психічної залежності дуже важко. Завжди є ймовірність, що наркоман знову
“сяде на голку”. Медики вважають, що перерва у прийманні наркотиків на
6-Ю місяців – прекрасний результат лікування. Але повне вилікування від
цієї страшної недуги практично неможливе, більше половини наркоманів
знову починають вживати наркотики.’

Наркотики – це не тільки задоволення, залежність, злочинність, але і
небезпека зараження СНІДом або іншими парентеральними Інфекційними
хворобами (вірусними гепатами В, С, О). На сьогодні в Україні з усіх
ВІЛ-інфікованих понад 80 % є ін’єкційними наркоманами. З вищенаведеного
стає зрозумілим, чому середня тривалість життя наркомана від першої
ін’єкції складає близько 5 років.

Не треба вважати, що вживання “легких” наркотиків (маріху-ани, екстазі,
ЛСД) пройде безслідно. Психологи довели, що ці наркотики є “вхідними
воротами” для більш важких, понад 90 % тих, хто почав їх приймами,
згодом перейшли на ін’єкційні форми і стали заручниками цієї важкої
хвороби – наркоманії.

Поширення наркотиків зараз досягло загрозливих розмірів, їх пропонують
мало не на кожному розі вулиці. Тому кожна людина повинна зробити вибір:
бути нормальною, повноцінною людиною або заради декількох хвилин кайфу
назавжди залишитися рабом бездушного порошку і людей, які будуть тебе
найжорстокішим чином експлуатувати.

Профілактика. У 1997 році кількість злочинів, пов’язаних із наркотиками,
збільшилася майже у два рази (на 91 %), у зв’язку з чим загострилася
проблема боротьби з наркоманією. Крім того, вважають, що на одного
зареєстрованого наркомана припадає ще 5-Ю незареєстрованих. Краща
методика вирішення цієї проблеми -профілактика. Адже, як показує світова
практика, вилікувати від наркоманії вдається не більше 2-3 % тих, хто
захворів. І тут співробітництво медиків з громадськими організаціями і
владою здатне зробити вирішальний внесок у локалізацію осередків
наркотичної епідемії.

Антипропаганду наркотиків необхідно проводити у засобах масової
інформації, молодіжних часописах, на радіо, у школах. Потрібно
ознайомлювати молодь (категорію підвищеного ризику) із проблемами
наркоманії, друкувати матеріали, вести передачі, присвячені шкоді
наркотиків.

Легалізація “м’яких” наркотиків, як свідчать дані, одержані в Голландії,
не дала позитивного результату, а зумовила різке збільшення кількості
злочинів, Голландія стала наркоцентром Європи. Очевидно, що це Україні
не потрібно. Крім того, саме слово “легалізація” призведе до того, що
зникне заборона на наркотики, і мільйони людей, які раніше не
відважувалися спробувати навіть “легкі” наркотики, тепер із задоволенням
це зроблять.

Цікавий ще і той факт, що в Голландії наркомафія не стоїть на місці:
постійно виводяться нові сорти анаші (споконвічного “легкого”, а тому
легалізованого наркотика), а деякі з них за своєю дією сильніші (!!!)
від героїну і кокаїну.

Основні наркотики, що існують у нас, є наркотиками рослинного
походження, які вирощують селяни в Середній Азії, на Далекому Сході, в
Сибіру й інших регіонах. У даному випадку держава повинна проводити
патронаж над цією галуззю І ввести це у свої аграрні програми, тоді
залишаться тільки привізні наркотики, з якими було б легше боротися
шляхом перекривання каналів доставки. Взагалі в боротьбі з наркоманією
найбільшого успіху, як не дивно, домоглися Сингапур і Малайзія, де всіх,
хто пов’язаний з наркотиками, страчують.

В Україні, незважаючи на нестачу засобів, у міліції, на митниці, у СБ
створено спеціальні відділи боротьби з наркотиками, але цих заходів
недостатньо.

Наявна в Україні система наркологічної допомоги орієнтується,
насамперед, на допомогу особам із хронічною залежністю. Профілактичні
програми, спрямовані на запобігання зловживанню наркотиками і
токсикантами, не одержали належного поширення в нашій країні.

Спроби вирішити проблему шляхом активізації діяльності наркологічної
служби країни не приносять належного результату, що зумовлено
відсутністю реального постійного контакту наркологів із колективами
неповнолітніх (які є основним середовищем для залучення до наркотиків),
важкістю первинного виявлення початкових етапів алкоголізму і
наркоманії, слабкою матеріально-технічною базою наркологічних закладів.

Реальним виходом із ситуації, що склалася, є залучення до профілактичної
роботи педагогів і психологів середніх шкіл та інших закладів системи
освіти. Очевидно, максимальною можливістю при проведенні профілактики
володіють люди, які постійно контактують із дітьми та підлітками і
можуть вловити ті нюанси стану і поведінки, яких найчастіше не помічають
батьки і наркологи.

Будь-яка профілактична програма повинна містити в собі певні види
діяльності в кожному з таких напрямків: 1) поширення інформації про
причини, форми і наслідки зловживання наркотичними засобами; 2)
формування в підлітків навичок аналізу і критичної оцінки інформації про
наркотики й уміння приймати правильні рішення; 3) надання альтернатив
наркотизації. Мета роботи в даному випадку – корекція
соціально-психологічних особливостей особистості.

Цільову роботу необхідно проводити з групами ризику, для цього потрібно
визначити їх І надати адекватну допомогу в подоланні проблем, що
призводять до появи тяги до наркотиків. Організації і структури, що
займаються профілактичною роботою, повинні гуманно ставитись до тих, хто
зловживає наркотиками. Проте необхідно припиняти будь-які спроби
поширення ідей про легалізацію наркотиків, не можна дозволити вживати їх
і полегшувати доступ до них. Це загальні принципи проведення
профілактичної роботи.

Унікальні можливості для її успішної реалізації має школа. Вона повинна
в процесі навчання прищеплювати дітям навички здорового способу життя і
контролювати їх засвоєння; впливати на рівень домагань і самооцінку;
мати вільний доступ до сім’ї підлітка для аналізу і контролю ситуації;
залучати фахівців із профілактики; формулювати ряд правил побудови
профілактичних програм у школі.

Будь-яку роботу в галузі антинаркотичного просвітництва повинен
проводити тільки спеціально навчений персонал із числа працівників школи
в межах комплексних програм на базі затвердженої концепції
профілактичної роботи.

Просвітницьку роботу необхідно проводити протягом усього періоду
навчання дитини в школі, починаючи з молодших класів і закінчуючи
випускними. Потрібно надавати точну і достатню інформацію про наркотики
та їхній вплив на психічний, психологічний, соціальний і економічний
добробут людини.

Доступною повинна бути інформація про наслідки зловживання наркотиками
для суспільства. Необхідно наголошувати на важливості здорового способу
життя, формувати життєві навички, обов’язкові для того, щоб протистояти
бажанню спробувати наркотики або “наблизитися” до них у моменти стресу,
ізоляції або життєвих невдач. Інформацію потрібно надавати з урахуванням
особливостей аудиторії (статі, віку і переконань). До розробки стратегії
антинаркотичного просвітництва необхідно залучати батьків та інших
дорослих, які відіграють важливу роль у житті дитини.

Для оцінки ефективності будь-якої профілактичної програми потрібні
регулярні соціологічні дослідження, проведені незалежними експертами.

Не варто допускати, працюючи в галузі антинаркотичного просвітництва,
використання тактики залякування, перекручування і перебільшення
негативних наслідків зловживання наркотиками. Такий підхід не дає
можливості підліткам розвивати навички протистояння наркотикам.

За даними німецьких дослідників, ефективність профілактичної діяльності
складає 20 %, медикаментозного лікування – лише 1 %. ЦІ цифри
підтверджують, що хворобі легше запобігти, ніж витрачати сили і засоби
на її лікування.

Фізіологічні основи відпочинку

Фізіологічні основи життєдіяльності людини визначають потребу суворого
дотримання режиму дня, розумного чергування активної діяльності та
відпочинку, бадьорості та сну. Для більшої частини людей доба ділиться
приблизно на три рівні (по 8 год) частини: трудова діяльність
(навчання), особистий час, сон. Основними видами відпочинку є щорічний,
щотижневий, щоденний, короткочасний відпочинок. Нехтування щоденним,
особливо щотижневим відпочинком від професійної діяльності є небезпечним
для здоров’я, працездатності людини. Такий відпочинок є фізіологічною
потребою організму, ефективним засобом відпочинку є зміна видів
діяльності.

Великого поширення набуло телебачення. На перегляд телепередач у
середньому щоденно витрачається 1,5-2 год. Значна частина населення, в
тому числі і діти шкільного віку, проводить біля телевізора по 3-4 год і
більше. Щоб послабити і запобігти негативним наслідкам цього, потрібно
додержуватись певних гігієнічних рекомендацій. Час перегляду телепрограм
слід обмежити в середньому не більше ніж двома годинами щоденно.
Відстань від екрана телевізора повинна становити 2,5-5,0 м. Чорно-бІлІ
та кольорові передачі треба дивитися при потужності освітлення
приміщення 7-11 Вт/м2. Кут зони перегляду передач повинен бути в межах
60″ стосовно центру екрана.

Обов’язковим елементом щоденного відпочинку є 7-8 годинний сон. Його
повноцінність забезпечується дотриманням таких вимог: останнє приймання
їжі не пізніше ніж за 2 години до сну; перед сном 20-30 хвилинна
прогулянка на свіжому повітрі; заняття, які вимагають сильного
розумового та емоційного напруження, припиняють за 1,5-2,0 години до
сну; лягати спати в один і той же час в добре провітреній кімнаті,
взимку – при відкритій кватирці; забезпечити відсутність чи максимально
можливе зниження шумових впливів. Застосування транквілізаторів і
снодійних засобів допускають лише епізодично з дозволу лікаря.

Гігієна одягу

Важливою фізіологічною функцією одягу є забезпечення теплового комфорту
в різних клімато-географічних, побутових і професійних умовах.

З’явившись на різних стадіях зародження людського суспільства, одяг
пройшов значну еволюцію. Тепер у поняття «пакет одягу» входять такі
основні компоненти: білизна (перший шар), костюми і плаття (другий шар),
верхній одяг (третій шар).

За призначенням і характером використання розрізняють одяг побутовий (у
тому числі дитячий), професійний (спецодяг), спортивний, військовий,
лікарняний, обрядовий тощо.

До повсякденного одягу ставляться такі основні гігієнічні вимоги:

1. Забезпечити оптимальний підодяговий мікроклімат і сприяти тепловому
комфорту людини.

2. Не утруднювати дихання, кровообіг і рух людини, не зміщувати І не
стискати внутрішні органи, частини опорно-рухового апарату.

3. Бути достатньо міцним, легко чиститись від зовнішніх і внутрішніх
забруднень.

4. Не мати токсичних хімічних домішок, що виділяються в зовнішнє
середовище і негативно впливають на шкіру й організм людини.

5. Вага одягу повинна становити не більше 8-10 % маси тіла людини.

Важливим показником якості одягу і його гігієнічних властивостей є
підодяговий мікроклімат. При температурі навколишнього середовища 18-22
°С рекомендуються такі параметри підодягового мікроклімату: температура
повітря – 32,5-34,5 °С, відносна вологість — 55-60 %, концентрація
оксиду вуглецю (IV) – до 1,0-1,5 %.

Гігієнічні властивості одягу залежать від виду тканини, характеру її
пошиття, розкрою одягу. Для виготовлення тканин використовують
текстильні волокна різного походження (натуральні, синтетичні).
Натуральні волокна можуть бути органічними (рослинними, тваринними) і
неорганічними. До рослинних (целюлозних) органічних волокон належать
бавовна, льон, сизаль, джут, конопля тощо. До органічних волокон
тваринного походження (білкових) -вовна і шовк.

Останнім часом все більшого значення І поширення набуває друга група
текстильних волокон – хімічні. Вони, як і натуральні, можуть бути
органічними і неорганічними (останні застосовують тільки при пошитті
спеціальних видів одягу). Основну групу волокон хімічного походження
становлять органічні. Вони можуть бути штучними та синтетичними. До
штучних волокон належать: віскозні, ацетатні, казеїнові тощо.

Гігієнічні переваги або недоліки тих чи інших тканин насамперед залежать
від фізико-хімічних властивостей вихідних волокон, а саме: повітро-,
паропроникності, вологоємкості, гігроскопічності, теплопровідності,
теплоємкості тощо.

Повітропроникність характеризує здатність тканин пропускати через свої
пори повітря, від чого залежать вентиляція підодя-гового простору і
конвекційна віддача тепла з поверхні тіла, тепло- і вологозахисні
властивості тканини. Чим більший об’єм пор у тканині та їх кількість,
тим більша її повітропроникність. Чим швидше заповнюються пори тканини
вологою, тим менше вона стає повітропроникною. Повітропроникність
тканини характеризується кількістю повітря, що проходить при неповному
тиску за одиницю часу через одиницю поверхні. При визначенні
повітропроникності стандартним вважаються тиск 49 Па (5 мм вод. ст.) І
залежить він в основному від структури тканини, пористості, товщини і
ступеня зволоження. За ступенем повітропроникності розрізняють матеріли
вітрозахисні, з малою, середньою, високою та дуже високою
повітропроникністю.

Паропроникність характеризує здатність пропускати водяну пару через пори
тканин. Розрізняють абсолютну і відносну паропроникність. Абсолютна
паропроникність – це кількість водяної пари (мг), що може проходити
протягом однієї години через 2 см тканини при температурі 20 °С і
відносній вологості 60 %. Відносна паропроникність – це відсоткове
відношення кількості водяної пари, яка пройшла через тканину, до
кількості води, що випарувалась з відкритої посудини. Для різних тканин
цей показник коливається від 15 до 60 %.

Випаровування вологи (поту) з поверхні тіла – один з головних шляхів
тепловіддачі. В умовах теплового комфорту з поверхні шкіри протягом
однієї години випаровується не більше 40-50 мл вологи, виділення поту
понад 150 мл/год, виникає тепловий дискомфорт. Тому добра
паропроникність тканини – це один із чинників забезпечення теплового
комфорту.

Однією з найбільш важливих в гігієнічному відношенні властивостей
тканини є її гігроскопічність, яка характеризує властивість волокон
тканини поглинати водяну пару з повітря і поверхні тіла й утримувати її
за певних умов. Гігроскопічність насамперед залежить від природи
волокон, на неї впливають також характер їх переплетення і товщина
тканини. Найбільшу гігроскопічність мають вовняні тканини, що дозволяє
їм зберегти високі теплозахисні властивості навіть при зволоженні.
Мінімальну гігроскопічність мають синтетичні тканини. Теплозахисні
властивості тканини визначаються її теплопровідністю, яка, у свою чергу,
залежить від таких чинників, як пористість тканини, ЇЇ товщина, характер
переплетення волокон тощо.

Для виготовлення лікувальної трикотажної білизни раніше широко
застосовували хлоринове штапельне волокно. Хлоринова білизна має добрі
теплозахисні властивості й завдяки так званому трибоелектричному ефекту
(накопичення електростатичних зарядів на поверхні матеріалу внаслідок
його тертя об шкіру людини) сприятливо впливає на хворих на ревматизм,
радикуліт і деякі інші захворювання. Гігієнічною перевагою цієї білизни
є те, що вона, маючи малу гігроскопічність, добре повітро- та
паропроникна. Недолік – її нестійкість до прання при високій
температурі. Тому перевагу надають лікувальній білизні з
полівінілхлориду (ПВХ).

На сьогодні широко застосовують антимікробну (бактерицидну) білизну. Як
бактерицидні засоби в антимікробній білизні можна використовувати
препарати нітрофуранового ряду, гексахлорофен, Іони міді, срібла тощо.

На виставці “Матеріали”, яка відбулася у Франції, було представлено
тканини нового покоління: сяючі, рельєфні, з поверхнею, що відбиває
світло, люмінесцентні, перламутрові, ті що мерехтять усіма барвами
веселки, лаковані. Техноволокна вже давно зацікавили модельєрів своїми
властивостями. Є тканина, “що пам’ятає надану їй форму”, сукня-хамелеон,
що змінює свій колір під впливом тепла, освітлення чи вологи.

Вражаючи уяву своїми можливостями, тканини майбутнього поступово
з’являються у нашому побуті. Створені на основі найлегших мікрофібрів,
тканини, що пропускають піт, але не пропускають дощ, вже знайшли
застосування у виробництві спортивного одягу, який облягає.

Зараз в лабораторіях світу працюють над створенням тканин на основі
волокон цирконію, що зігрівають, “ловлять” світло і призначені для
пошиття зимового одягу; охолоджувальними тканинами -для мешканців
спекотних пустель; антиультрафІолетових тканин -для пляжного одягу з
волокон, що насичені оксидами металів; антибактеріальних тканин – для
медичних потреб; специфічних тканин -для нижньої білизни; антипилових –
для робочого одягу тощо.

Гігієна взуття

Основним функціональним призначенням численних різновидів побутового і
спеціального взуття є захист ніг від механічних пошкоджень, охолодження
або перегрівання, забруднення, укусів комах, впливу несприятливих
фізичних, хімічних, біологічних чинників. За призначенням розрізняють
взуття побутове, спортивне, спеціальне робоче, дитяче, військове,
лікувальне (ортопедичне) тощо. У поєднанні з одягом взуття є важливою
частиною туалету, воно має велике естетичне значення, відображаючи
культуру, виховання, формує зовнішній вигляд людини.

Взуття повинно відповідати таким вимогам:

1. Мати малу теплопровідність, забезпечувати оптимальний мікроклімат
взуттєвого простору, його вентиляцію.

2. Бути зручним у користуванні, не порушувати кровопостачання, ріст І
формування кістково-м’язових елементів ступні, не утруднювати рухів під
час ходьби, занять фізичною культурою і трудових процесів.

3. Забезпечувати захист ступні від несприятливих фізичних, хімічних і
біологічних впливів.

4. Не виділяти у взуттєвий простір хімічні речовини в концентраціях,
які здатні в реальних умовах експлуатації несприятливо впливати
(шкірно-подразнююча, резорбтивна, алергічна дія) на шкіру ступні та
організм у цілому.

5. Відповідати віковим та Іншим фізіологічним властивостям організму.

6. Легко чиститись і висушуватись, тривалий час зберігати початкову
конфігурацію та гігієнічні властивості.

Тісне взуття погіршує кровообіг, негативно впливає на мікроклімат
взуттєвого простору, сприяючи охолодженню чи перегріванню ступні й
ускладнюючи її рух. Носіння такого взуття сприяє вростанню нігтів, може
призвести до деформації ступні. Різні порушення і патологічні зміни може
викликати взуття, розмір якого значно більший, ніж розмір ступні.

Слід знати, що до кінця дня звичайно відбуваються фізіологічне
видовження і розширення ступні, тому доцільно нове взуття купувати на
1-1,5 см довше ступні, примірку робити у положенні стоячи.

Щоб визначити оптимальну висоту каблука, виходять з того, що найбільш
фізіологічним є розміщення ступні і гомілки, при якому вони утворюють
кут, рівний 120-125° (рис. 11.2). Для цього потрібно, щоб

4О кг 40 кг 10 кг 70 кг

Рис. . 7. Розподіл навантаження на стопу.

висота каблука становила приблизно 1/14 довжини ступні, тобто 1-3 см:
при такій висоті каблука забезпечується оптимальний розподіл механічного
навантаження на кістки ступні, збільшується їх пружна сила, полегшується
ходьба,

ЛІТЕРАТУРА

1. Беляков В.Д., Жук Е.Г. Воєнная гигиена й зпидемиология. – М.:
Медицина, 1988. – 320 с.

2. Вода питна, гігієнічні вимоги до якості води централізованого
господарсько-питного водопостачання. ДСанПіН. Затв. МОЗ України
23.12.1996р. №383.

3. Габович Р.Д., Познанский С.С., Шахбазян Г.Х. Гигиена. – К.: Вища
школа, 1983. – 320с.

4. Гигиена детей й подростков / Под ред. Г.Н. Сердкжовской. – М.:
Медицина, 1989. – 320с.

5. Гігієна харчування з основами нутриціології / В.І.Ципріян та ін.
Навч. посібник – К: Здоров’я, 1999. – 568 с.

6. Голяченко О.М., Сердюк А.М., Приходський О.О. Соціальна медицина,
організація та економіка охорони здоров’я. – Тернопіль-Київ-Вінниця:
Лілея, 1997. – 328 с.

7. Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна
з основами екології; Навчальний посібник. – К.: Здоров’я, 1999. – 694 с.

8. Загальна гігієна: Посібник до практичних занять / За ред. 1.1.
Даценко. – Львів: Світ, 2001. – 471 с.

9. Катернога М.Т. Українська криниця. – К.: Техніка, 1996. – П2 с.

10. Никберг Й.Й. Гигиена больниц. – К.: Здоров’я, 1993. – 260 с.

11. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення
// Закон України № 4004-ХІІ від 24.02.94.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020