Особиста гігієна школяра (реферат)

Реферат на тему:

Особиста гігієна школяра

Гігієна шкіри. Шкіра – це складний орган, що виконує різноманітні
функції. Міцна й еластична, вона захищає органи і тканини, які містяться
під нею, від механічних пошкоджень. Вкритий жиром поверхневий шар шкіри
(епідерміс) перешкоджає проникненню в організм води. Завдяки кислому
середовищу поверхні шкіри, яке створюється діяльністю потових і сальних
залоз, більшість мікробів, що потрапляють на неї, гинуть. Під дією
ультрафіолетових променів у шкірі утворюється пігмент меланін, який
захищає організм від шкідливого впливу надмірної сонячної радіації.
Шкіра бере участь в обміні речовин, диханні. Так, у ній синтезуються
різні біологічно активні речовини: ферменти, вітамін D, гормоноподібні
речовини. Шкіра містить значну кількість води, вміст якої коливається
від 62 до 71%. Тому при зменшенні загальної кількості рідини в
організмі, шкіра легко віддає йому свою воду. На шкіру припадає 0,51 %
загального газообміну організму. Та чи не найважливіша функція шкіри –
участь у регуляції температури тіла. Шкіра людини погано проводить
тепло, що сприяє збереженню його всередині організму. Вона має добре
розвинену сітку кровоносних судин, які здатні розширюватись і
звужуватись, залежно від чого змінюється кількість крові, яка циркулює в
них. Якщо температура зовнішнього середовища низька, судини поверхні
шкіри стискаються, кров відливає до внутрішніх органів, віддаючи їм своє
тепло, а тепловіддача шкіри внаслідок такої реакції судин зменшується в
середньому на 70%. І оскільки сама шкіра погано проводить тепло, воно
зберігається під нею, забезпечуючи нормальні умови для роботи внутрішніх
органів. За умов високої температури зовнішнього середовища кровоносні
судини шкіри розширюються. У них збільшується кількість циркулюючої
крові, інтенсивно виділяється з потових залоз піт. При цьому з поверхні
шкіри організм віддає тепло, внаслідок чого зменшує свою температуру.
Близько 82% усіх теплових витрат організму відбувається через шкіру.

Разом з водою, коли людина потіє, виділяються мінеральні речовини – солі
натрію, калію, кальцію; органічні–сечовина, сечова кислота,
амінокислоти, молочна кислота, вітаміни В1, В2, РР, нікотинова кислота
та ін. Протягом доби за оптимальних умов з поверхні шкіри випаровується
0,5 л вологи, з якою у зовнішнє середовище віддається 1200 кДж. У
гарячих цехах за 6 год робітник втрачає з потом 10-12 л води, а з нею –
20-25 г солей натрію і калію. Ці втрати треба вчасно поповнювати, бо вже
втрата 4% води від загальної маси тіла значно зменшує працездатність
людини, а виведення 7% води з потом спричинює важкі розлади в діяльності
організму.

Завдяки рецепторам, що містяться у шкірі, людина відчуває дотик, біль,
тепло, холод. Вона є одним з органів чуттів, за допомогою якого організм
сприймає навколишнє середовище і краще пристосовується до його умов.

Шкіра бере участь у регуляції водного і теплового обмінів із зовнішнім
середовищем. За допомогою потових залоз через шкіру виводиться частина
сечовини, мінеральних солей і води. Близько 82% усіх теплових витрат
організму відбувається через шкіру.

Шкіра бере участь у процесах обміну вітамінів. Зокрема, в шкірі під дією
ультрафіолетових променів синтезується вітамін D, нестача якого в
організмі призводить до тяжкого захворювання – рахіту.

Шкіра має значення і як депо крові в організмі. Завдяки великій
кількості кровоносних судин у шкірі дорослої людини в них може
затримуватися до 1 л крові.

У шкірі містяться нервові закінчення, за допомогою яких вона відчуває
тепло і холод, біль, поверхні різних предметів та інші подразнення.
Завдяки виділенням сальних залоз шкіри, волосся на ній зберігає
гнучкість, а сама шкіра стає більш еластичною і не висихає.

Стан шкіри залежить від стану організму. Різні порушення функції окремих
органів або систем можуть спричинити свербіж, печіння або почервоніння
її. І навпаки, захворювання шкіри відбивається на діяльності всього
організму.

На поверхні шкіри осідає пил, нагромаджуються клітини злущеного
епітелію, мікроорганізми, мінеральні речовини, що виділяються з потом,
жир та ін. Така забруднена шкіра не може нормально функціонувати, її
треба своєчасно очищати. Найкращий засіб для цього – обмивання тіла
водою. Під дією води клітини рогового шару шкіри набрякають і
відокремлюються разом з брудом, що осів на них. Шкіра різних частин тіла
потребує різного догляду. При цьому слід ураховувати, що є нормальна
шкіра, суха й жирна. Вода для вмивання має бути м’якою. Щоб її
пом’якшити, добавляють на 1 л води половину чайної ложки питної соди або
бури, або можна прокип’ятити воду і дати відстоятися. Якщо шкіра
нормальна, краще користуватися водою кімнатної температури, бо холодна
вода, звужуючи кровоносні судини, погіршує її живлення, перешкоджає
виділенню секрету сальних залоз, а гаряча – робить шкіру в’ялою і
нестійкою проти холоду, знижує її еластичність. Умиваються вранці і
ввечері (з милом). При сухій шкірі з милом умиваються раз на тиждень.
Уранці умиваються водою кімнатної температури. Вона на якийсь час звужує
судини, потім розширює, посилюючи прилив крові до шкіри і поліпшуючи її
живлення. На ніч можна вмитися теплою водою, що заспокоює і сприяє
швидкому засипанню. Якщо шкіра обличчя жирна, вранці умиваються
прохолодною водою, а ввечері поперемінно теплою і прохолодною з милом.

У разі тривалого перебування на холодному повітрі шкіра, якщо вона не
загартована, ушкоджується. Загартовувати її можна поперемінним умиванням
увечері гарячою і холодною водою, використовуючи сонце, повітря і воду.
Розумне застосування їх допоможе організму звикнути до змін зовнішнього
середовища й виробити несприйнятливість до простудних захворювань,
підвищить працездатність.

У підлітків завдяки підвищенню активності статевих гормонів стимулюється
функція сальних залоз шкіри, розташованих на обличчі, верхній частині
грудей і спини. Одночасно утруднюється вихід їх секрету, внаслідок чого
у вихідних протоках утворюються сальні пробки – чорні вугри (комедони).
Вони можуть запалюватися, збільшуватися в розмірах, набирати рожевого
кольору, нагноюватись. Не слід видавлювати вугри, бо після цього
запалення посилюється, з’являються синюшні плями та рубці. Появі вугрів
сприяє недостатня фізична активність на свіжому повітрі, перевтома,
недосипання, вживання таких харчових продуктів, як хрін, гірчиця, оцет,
перець, кофе, какао, міцний чай, а також надлишок жирів і вуглеводів.
Купатися потрібно не рідше одного разу на тиждень. Температура води
37-38?С, тривалість купання 10-15 хв. Якщо є можливість, душ приймають
щоденно, але не завжди з милом, щоб не пересушити шкіру.

Обов’язково слід мити руки після вбиральні, після контакту з тваринами,
перед прийняттям їжі. Щоб попередити пересушування шкіри, її злущування,
появу тріщин, руки після миття добре витирають.

Якщо під час роботи потрібно користуватися гострими або забрудненими
предметами, надягають гумові або брезентові рукавиці. Під час прання,
прибирання житла можна скористатися захисними кремами. Після
використання пральних порошків руки миють з милом, потім втирають
живильний крем у вологу шкіру.

Постійного догляду потребують також ноги. Їх миють щоденно перед сном
прохолодною водою з милом. Між пальцями ретельно витирають шкіру.

Для того щоб шкіра була здоровою, слід додержувати правильного режиму
дня, раціонально харчуватися, утримувати в чистоті не тільки тіло, а й
одяг, систематично займатися фізкультурою, спортом. Слід використовувати
й природні фактори: сонце, повітря, воду. Проте надмірне сонячне
опромінювання шкідливе для шкіри.

Уважного догляду потребує волосся. На голові людини росте 80-100 тис.
волосин. Кожна з них може жити 2-4 роки. Нормально, коли за добу випадає
кілька десятків волосин. Найбільша інтенсивність зміни волосся весною і
влітку. Для кращого росту волосся треба час від часу змінювати зачіску.
Якщо кінчики волосся розщеплюються, їх відрізають. Живлення волосся
порушується, якщо його занадто стягують, туго заплітають або накручують
на бігуді, носять постійно головний убір. Волосся дуже добре вбирає
вологу, різні леткі речовини, виділення сальних залоз та інші речовини,
у складі яких є жир. Розрізняють волосся нормальне, жирне і сухе.

Нормальне волосся еластичне, не січеться, не склеюється в пасми. Мити
таке волосся потрібно раз на тиждень туалетним милом або шампунем. Не
рекомендується користуватися господарським милом, бо луг, який входить
до його складу, пересушує волосся і подразнює шкіру.

Жирне волосся миють раз у 5-6 днів туалетним милом. Часте миття не
бажане, бо гаряча вода і миючі засоби активізують секрецію сальних
залоз.

Немало прикрості завдає сухе волосся. Воно ламке, тьмяне, січеться. На
шкірі голови з’являються мілкі, сухі лусочки. Часте миття посилює
сухість шкіри. Тому довге сухе волосся рекомендується мити один раз у
2-3 тижні, а коротке раз у 10-12 днів. Краще мити його мильною піною і
обполіскувати великою кількістю води.

Під час миття пальцями або масажною щіткою роблять і масаж шкіри голови.
Це посилює кровообіг і поліпшує живлення волосся.

Шкідливі для волосся гаряча завивка, начісування й часте змочування
водою. Від високої температури при гарячій завивці руйнується структура
волоса і його механічні властивості, начіс сплутує волосся, утруднює
догляд і за ним, а часте змочування водою сприяє затриманню пилу на
волоссі, солей води, внаслідок чого воно втрачає еластичність, стає
ламким. Погіршується живлення волосся в результаті переохолодження, коли
в холодну пору року не носять головних уборів. Легкий головний убір
влітку запобігає пересушуванню волосся.

Нераціональне харчування, емоційні та розумові перевантаження, загальна
перевтома призводять до передчасного посивіння і випадання волосся.
Негативно позначаються на стані його інфекційні, хронічні захворювання,
фізіологічна перебудова, зв’язана із статевим дозріванням, вагітністю,
старінням, за цих умов волосся тьмяніє, погано лежить, починає випадати.

Спеціального догляду потребують нігті. Здорові нігті – блискучі, гладкі,
рожеві; хворі – тьмяні, жовтуваті або сірі, крихкі. Швидкість росту
нігтів на руках – приблизно 1 мм на тиждень, на ногах вони ростуть у 3-4
рази повільніше. Стрижуть нігті на руках – раз у тиждень, роблячи
напівкруглий край, і раз у 3–4 тижні на ногах, роблячи прямий зріз
нігтя, щоб не сталося вростання в шкіру. Краще стригти нігті після
купання, коли вони м’якші.

Під час занять фізичними вправами шкіра дуже забруднюється. Тому після
тренувань потрібно приймати теплий душ. Він не лише добре очищує шкіру,
але й заспокоює нервову і серцево-судинну системи, посилює обмін речовин
і прискорює відновні процеси. Після душа необхідно добре розтерти тіло і
зробити легкий масаж основних м’язових груп.

Спеціального догляду за шкірою рук потребують представники деяких видів
спорту. У гімнастів, веслувальників, важкоатлетів часто на руках
з’являються мозолі, які є фізіологічним пристосуванням тканин до
тривалого тиску приладів. Зайвий шар мозолів рекомендується
ліквідовувати за допомогою пемзи. До і після занять потрібно ретельно
мити руки з милом. Після тренування бажано застосовувати для пом’якшення
шкіри рук мазі.

Щоденно потрібно мити ноги з милом, часто прати і міняти шкарпетки та
взуття. Це особливо необхідно при підвищеній пітливості ніг, яка
спричинює утворення потертостей, місцевих запальних процесів і мозолів.

Основною метою роботи з молодшими дітьми є виховання і закріплення в них
навичок догляду за шкірою, волоссям і нігтями, зокрема навичок умивання,
купання, щоденного миття ніг перед сном, миття рук після вбиральні та
перед їдою, зрізування нігтів, а також користування носовою хусточкою,
дотримання правил поведінки при чханні й кашлі, поводження з бездомними
тваринами, виховання потреби у додержуванні цих навичок.

З учнями середніх класів у бесідах використовують більшу частину цього
матеріалу. Підвищена увага приділяється попереджуванню небажаних,
характерних саме для цього віку відхилень від правил гігієни шкіри,
таких, як надмірне загоряння, невиправдане вживання косметики, модні
зачіски, які шкодять волоссю. Потрібно звернути увагу на стан шкіри в
період статевого дозрівання. на особливості догляду за жирною і сухою
шкірою, роль раціонального харчування, фізкультури. У старших класах
можна використати весь обсяг матеріалу, включаючи питання про можливості
порушення стану шкіри ендокринної природи, випадки появи волосся, на
обличчі в дівчат. У цих випадках бесіди проводять індивідуально.
Пояснюються можливі відхилення в стані шкіри і радять звернутися до
лікаря.

Догляд за ротовою порожниною. Хворі зуби є постійним сприятливим
середовищем для збудників таких захворювань, як ангіна, ревматизм,
поліартрит, гастрит, різні серцево-судинні захворювання.

Їжа сучасної людини така, що її пережовування не пов’язане зі значним
навантаженням на зуби (особливо це характерно для міських жителів).
Проте інтенсивне жування сирих овочів і фруктів, не дуже розвареного
м’яса, черствого хліба очищує зуби і масажує ясна, піднебіння. При цьому
посилюється виділення слини, що нейтралізує багато шкідливих факторів.
Крім того, така слина містить мало муцину (білкової речовини, що бере
участь в утворюванні м’яких зубних відкладень). М’який зубний наліт
утворюють харчові залишки, відмерлі клітини епітелію, слизової оболонки
рота, різні бактерії. Сприятливі умови для утворення нальоту створюються
вночі, коли припиняється процес самоочищення зубів.

Невидалений м’який зубний наліт, насичений мінеральними солями,
перетворюється в тверді зубні відкладення або зубні камені. Вони
утворюються на зубах поблизу ясен. Колір їх – від світло-сірого до
темно-коричневого. Зубний камінь може бути причиною запалення ясен,
неприємного запаху з рота.

Разом з кислотами, що утворюються при розкладі харчових залишків,
мікроорганізми беруть участь у розвитку карієсу зубів (гниття зубів).
При цій хворобі руйнуються тверді тканини зуба, і утворюється порожнина.
У хворому зубі з’являються короткочасні болі на гаряче, холодне,
солодке, солоне або якщо натиснути на уражену тканину. Карієс виникає
там, де в емалі утворилися тріщини внаслідок необережного ставлення до
зубів (швидка зміна гарячої їжі холодною, розгризання твердих предметів,
куріння). Особливо шкідливо діє на емаль молочна кислота, що утворюється
при бродінні вуглеводів. Доведено, що найбільше сприяють розвитку
карієсу низькомолекулярні вуглеводи. Несприятливо діють липкі солодощі і
борошняні вироби, особливо, коли їх вживають у проміжках між основними
прийомами їжі.

Природне очищення зубів недостатнє, тому їх треба чистити. Для цього є
спеціальні засоби: зубні щітки, зубні пасти, порошки. Зубну щітку
підбирають відповідно до розміру рота. Щоб нею було легко маніпулювати,
довжина головки не повинна перевищувати 25-30 мм (для дітей 20-25),
ширина – 10-12 мм (для дітей 8-10). Бажано, щоб ряди щетинок
розміщувалися рідко – на відстані 2-2,5 мм, висота 10-12 мм. Традиційну
(свинячу) щетину замінили капрон, нейлон та інші синтетичні матеріали.

Щетина дитячих зубних щіток має бути м’якою, бо емаль у дітей
недостатньо міцна, а слизова оболонка ясен дуже ніжна, її легко
поранити. Зубна щітка – предмет особистого користування. Нову щітку
рекомендується вимити теплою водою з милом, намилити і залишити на ніч.
Уранці її слід прополоскати. Щоразу після використання щітку миють з
милом і залишають у стакані щетиною догори. Відпрацьована щітка гірше
очищає поверхню зубів, тому треба міняти її не рідше, як через 2–3
місяці. Крім того, в такій щітці може нагромаджуватися багато
мікроорганізмів.

Нині випускаються гігієнічні та лікувально-профілактичні пасти.
Гігієнічні пасти добре очищають ротову порожнину від залишків їжі і
м’якого нальоту. До складу лікувально-профілактичних паст, крім основних
компонентів, входять різні біологічно активні речовини: солі, ферменти,
екстракти лікарських рослин, вітаміни, мікроелементи.

Починають чистити зуби рухами від ясен до краю зубів. При цьому
одночасно відбувається масаж ясен і очищення проміжків між зубами.
Чистять спочатку щічні поверхні великих кутніх зубів, поступово
переходячи до передніх зубів. Треба зробити 5-8 парних рухів (тобто
рухів угору-униз по осі зуба). Таку маніпуляцію роблять спочатку з
одного боку щелеп, потім – з другого. Після цього чистять язикові та
жувальні поверхні зубів. Жувальні поверхні чистять уздовж і впоперек.
Особливо старанно треба чистити язикові поверхні зубів, бо на них
відкладається найбільше зубного нальоту. Після цього рот ретельно
полощуть. Уся ця процедура, разом з полосканням, займає 2,5-3 хв

Очищення зубів добре впливає на слизову оболонку ясен, сприяє
фізіологічному процесу «визрівання» емалі, при якому тканини зуба
збагачуються фосфорно-кальцієвими солями, мікроелементами, що входять до
складу лікувально-профілактичних паст. Масаж ясен поліпшує кровообіг і
активізує обмінні процеси в них.

Після кожного прийняття їжі рот полощуть теплою водою, щоб видалити
залишки їжі.

Проте слід пам’ятати, що для запобігання карієсу та інших захворювань
зубів мало тільки додержувати гігієни порожнини рота. Необхідні заняття
фізичною культурою і спортом, прогулянки на свіжому повітрі, раціональне
харчування (зуби особливо чутливі до нестачі білків, вітамінів А, В1,
В2, С, D, кальцію, фосфору, фтору), правильний режим праці й відпочинку
та інші заходи, що сприяють зміцненню здоров’я.

Гігієна органа зору. Більше як 80 % інформації про навколишній світ
людина дістає за допомогою органа зору – ока. Зір необхідний майже в
усіх видах діяльності. Значна роль його і для розвитку просторових
уявлень, удосконалення рухових реакцій. Правильне функціонування органа
зору особливо важливе для нормального розвитку дитини.

Здатність ока пристосовуватися до ясного бачення предметів, що містяться
на різних відстанях від нього, називається акомодацією. Акомодація – це
тонкий нервово-м’язовий механізм. Від його нормального функціонування
залежить зорова працездатність. Він може псуватися внаслідок
перевантаження органа зору, деяких хвороб (хронічного тонзиліту,
ревматизму, частих гострих респіраторних інфекцій), при зниженому
кровопостачанні ока, недостатній тренованості, загальному ослабленні
захисних сил організму. За умов незрілості акомодації або її ослаблення
перевантаження зоровою роботою на близькій відстані призводить до
надмірного напруження циліарного м’яза. Око швидко стомлюється. Очне
яблуко видовжується, сітківка відсувається назад, і око може виконувати
роботу на близькій відстані без напруження циліарного м’яза. Для цього
сітківці достатньо переміститися лише на 1 мм. Проте внаслідок
видовження очного яблука око стає короткозорим, тобто починає погано
розрізняти віддалені предмети.

Очне яблуко видовжується і при нормальній акомодації у разі великого
непосильного навантаження. Короткозорість може перетворюватися на
небезпечну хворобу: очне яблуко видовжується ще більше, тонкі внутрішні
оболонки, судинна і сітківка занадто розтягуються, у них виникають
хворобливі процеси. Певні зміни відбуваються і в склері: волокна
змінюють форму і стають тонкими і вигнутими, порушується обмін речовин.

Короткозорість може успадковуватись, особливо якщо обоє батьків
страждають такими дефектами зору.

Якщо в дитини з’явилася короткозорість, слід намагатися припинити або
сповільнити її розвиток. Насамперед усувають фактори, що спричинюють
короткозорість. Допомагають окуляри, що призначаються для постійного
носіння. Вони відновлюють на сітківці чіткість зображень віддалених
предметів і підвищують гостроту зору, як правило, до нормального.
Виконують спеціальні вправи для ока, за допомогою яких тренують
акомодаційний апарат. Деякі з них можна виконувати лише в присутності
медпрацівника, деякі – удома, але після того, як навчить лікар.

Для нормального функціонування ока необхідне добре освітлення
приміщення, особливо робочого місця. Увечері, навіть при добрій
загальній освітленості, користуються настільною лампою, яку ставлять
спереду зліва. Бажано, щоб лампа була на гнучкій ніжці: тоді зручно
регулювати її положення, залежно від росту й виду виконуваної роботи.
Абажур захищає очі від яскравого світла, тому має бути непрозорим.
Потужність лампочки 40-60 Вт. Поєднання природного і штучного світла для
очей нешкідливе. Під час читання книжка повинна бути під кутом 45? до
горизонтальної поверхні стола, на відстані від очей 30-35 см для
середніх і старших школярів і 24-26 см – для молодших. Тривалість
безперервного читання залежить від віку: у перших-третіх класах 10-15
хв, четвертих-сьомих 25-30 хв і 45 хв – для учнів восьмих-десятих
класів. Обмежується також безперервна тривалість письма: не більше 5 хв
для 6-7-річних, до 10 хв для 8-10-річних, 15 хв для 11–12-річних, 20 хв
для 13–15-річних і 25-30 хв – для учнів 16-18 років. Тривалість перерв –
не менше як 10 хв. Шкідливо читати лежачи, у транспорті.

Наш побут неможливо уявити без телевізора. Однак неправильне
користування ним може погано позначитися на здоров’ї, і насамперед, на
функції зору. Встановлено, що після перегляду телепередач очі
стомлюються швидше, ніж після іншої зорової роботи, особливо в дітей.
Тому існують вікові норми тривалості перегляду телепередач. Дітям 3–4
років можна дивитися передачу, що триває тільки 15 хв Дошкільники можуть
проводити біля екрана не більш ніж 30 хв у день, молодші школярі – не
більше години в день і 2–3 рази на тиждень, середні – 1,5 год; старші –
2, але не щодня. Дорослій людині також не рекомендується дивитися
телевізор більш як 2–3 год підряд. Короткозорим потрібно робити
10-хвилинні перерви після кожної години, проведеної біля телевізора.

Оптимальна відстань між екраном і оком – не менше 2 м, якщо розмір
екрана по діагоналі 35-47 см і 3-5 м при розмірі 50-61 см. Встановлюють
телевізор на рівні очей людини, яка сидить, тобто на висоті 80-90 см від
підлоги. Не рекомендується дивитися телевізор у повній темряві. Особливо
це важливо, коли передача ведеться в кольоровому зображенні. Можна
включити бокове джерело світла (настільну лампу, торшер з лампочкою
40-60 Вт). Удень передачі дивляться в незатемненій кімнаті. Не
рекомендується дивитися передачі лежачи. Після перегляду телепередач, як
і після будь-якої зорової роботи, очам потрібний відпочинок. Добре (хоча
б ненадовго) вийти на свіже повітря, провітрити приміщення.

Дітям, і дорослим слід завжди пам’ятати про можливості пошкодження ока і
бути обережними. Діти не повинні гратися гострими, колючими та ріжучими
предметами, а також предметами, що можуть вибухнути або легко
спалахнути, їдкі хімічні речовини потрібно зберігати в недоступних для
дітей місцях. Стріляти з духової зброї й луку дозволяється тільки в
спеціальних тирах або безлюдних місцях під контролем дорослих. Якщо ж
нещастя вже трапилось й око пошкоджено, потрібно як можна швидше
звернутися до лікаря-окуліста або до будь-якої медичної установи. Однак,
ще до прибуття лікаря потерпілому слід подати першу допомогу. Якщо очі
пошкоджені хімічними речовинами, їх відразу промивають протягом 10-15 хв
слабким струменем проточної води, широко розкриваючи повіки. У разі
пошкодження яскравим світлом, коли виникають відчуття осліплення, болю в
очах, потерпілого поміщають у темну кімнату, роблять примочки з води або
2-процентного розчину питної соди. Коли в око потрапляє дрібний
сторонній предмет, треба спробувати видалити його або за допомогою
ватки, намотаної на сірник і змоченої в кип’яченій воді, або за
допомогою чистої носової хусточки, або промити око водою. У разі
пошкодження ока твердими предметами накладають чисту легку пов’язку, так
щоб вона не перешкоджала відтіканню слізної рідини, і терміново
направляють до окуліста, обережно, без поштовхів і тряски, транспортуючи
хворого.

Гігієна органа слуху. Орган слуху – вухо – також один з найважливіших
органів чуттів, за допомогою якого людина сприймає все багатство звуків
навколишнього світу, оволодіває мовою. Втрата або зниження слуху
(глухота, приглухуватість) різко обмежує можливості людини у її
сприйманні навколишнього світу, знижує потенціал психічного розвитку.
Наприклад, діти, які народилися глухими, не можуть оволодіти мовою, хоч
мовний апарат у них не порушений. Доросла людина, коли повністю глухне,
втрачає більше як 10% зовнішньої інформації. Діти, у яких порушена
слухова функція, постійно відчувають труднощі в навчанні, нерідко
потребують переведення в спецшколи, і надалі їхні життєві успіхи різко
обмежуються.

Нормальне функціонування органа слуху визначається нормальним станом
усіх його анатомо-фізіологічних складових частин, що забезпечують вільне
проникнення звуків до нервових приймачів внутрішнього вуха і передавання
збудження до мозку.

Орган слуху потребує такого самого бережного ставлення, як і око.

По-перше, – це профілактика пошкоджень самого органа слуху, які можуть
знизити його чутливість, а по-друге, – профілактика порушень нормального
стану ЦНС, що виникають внаслідок перевантаження слуховими
подразненнями. Пошкодження органа слуху досить різноманітні. Вони можуть
виникати внаслідок інфекції, дегенеративних змін, механічного
пошкодження. Інфекція спричинює гостре або хронічне запалення
зовнішнього чи середнього вуха. Їй сприяють загальне ослаблення
організму, переохолодження, зокрема самого слухового проходу (наприклад,
потрапляння холодної води), а також інфекція, що поширюється від
носоглотки (під час ангіни, ГРЗ, грипу). Отже, профілактика цих
захворювань (наприклад, загартовування) є одночасно і профілактикою
захворювань вуха.

Запалення вуха може виникнути і від того, що в ньому оселяються деякі
мікроорганізми (наприклад, мікроскопічні гриби). Дегенеративні зміни
полягають у перероджуванні тканин вуха. Часто вони пов’язані з
руйнуванням кровоносних судин вуха, що виникає внаслідок зловживання
алкоголем, курінням. При ураженні внутрішньої частини вуха страждають
нервові клітини, які сприймають звукове подразнення. Причини – інфекції,
дія токсичних речовин, наприклад, деяких антибіотиків, алкоголю.
Механічні пошкодження також дуже різноманітні: потрапляння сторонніх
предметів (ґудзиків, горошин, намистин) у зовнішній слуховий прохід. При
цьому може прорватися барабанна перетинка. Іноді такі пошкодження
спостерігаються під час прочищування слухового проходу від вушної сірки
сірником, олівцем, шпилькою тощо. Причиною пошкодження вуха в цьому разі
може бути не сама травма, а рубець, що виникає при її загоюванні і
закриває порожнину вуха. Якщо у вухах скупчилася сірка, слід звернутися
до лікаря, який прочистить слуховий прохід, бо сірчана пробка,
розбухаючи від вологи, може призвести до зниження слуху.

Особливим фактором пошкодження органа слуху є сам звук. Цей подразник,
для сприймання якого і призначене вухо, може бути його найнебезпечнішим
ворогом. Людське вухо сприймає звуки в діапазоні частот від 16 Гц
(низькі звуки) до 20000 Гц (високі звуки). Найчутливіше вухо до частот
1000-4000 Гц. Людська мова звучить на частотах 150-2500 Гц, проте
сприймаються, хоч і неясно, і наднизькі інфразвуки (нижче від 16 Гц) і
надвисокі (вище від 20 000 Гц).

Подразнююча сила звуку на вухо залежить від багатьох причин. Так, більше
подразнюють орган слуху високі та переривчасті звуки. Особливо діють
«нечутні» інфра- та ультразвуки: при тривалій дії вони можуть спричинити
тривожний стан, погіршити самопочуття.

Сила звуку, що його сприймає людське вухо, вимірюється в децибелах (дБ).
Сила звуку, що спричинює больове відчуття, – 130 дБ. Звуки до 30 дБ не
заважають нормальній діяльності організму. Якщо рівень звуку вище, ніж
40 дБ, послаблюється увага, погіршуються сприймання інформації, логічне
мислення, пам’ять, при 35-65 дБ – знижується швидкість рефлекторних
реакцій. Отже, шум знижує розумову і фізичну працездатність, сприяє
травматизму. Він порушує таку важливу функцію організму, як сон,
скорочується його тривалість, глибина.

Шум у 65-90 дБ призводить до змін у діяльності органів кровообігу,
травлення, внутрішньої секреції. При рівні звуку 80-90 дБ порушуються
обмінні процеси в рецепторних клітинах завитки, може з’явитися навіть
приглухуватість. Шум у 150 дБА може спричинити смертельну баротравму.
Він виникає під реактивним літаком, що низько летить, поблизу місця
запуску ракети, під час вибухів (для захисту потрібні спеціальні
шумозахисні шлеми, костюми).

Шкідливо діє на нервову систему і весь організм ритмічна танцювальна
музика, підсилена сучасною апаратурою. Учені з’ясували, що коли
оглушливі звуки такої музики звучать поблизу піддослідної тварини, в неї
не тільки з’являються судороги, але вона може померти від звукового
шоку. У науковій літературі в зв’язку з подібними впливами звуку є такі
поняття як «звуковий стрес», «звуковий наркоз». Ще не відомі точні
деталі механізму цих впливів, але безумовно, що в дії понадгучної музики
на людину є щось подібне до дії наркотиків. Вона впливає на
підсвідомість, примушуючи слухача робити конвульсивні рухи,
неконтрольовані свідомістю вчинки.

Бадьора, помірної гучності та тривалості музика має стимулюючий вплив. У
періоди відпочинку бажане звучання музики, але спокійної, неголосної,
або ж рухливої, бадьорої, якщо вона супроводжує фізкультпаузу.

Список літератури:

Бенедь В.П., Ковальчук Н.М., Завацький В.І. Цілеспрямовані дії фізичних
вправ на розумову працездатність людини: Навчальний посібник. – Луцьк:
Надстир’я, 1996. – 104 с.

Борисенко А.Ф., Цвек С.Ф. Руховий режим учнів початкових класів:
Навч.-метод. посібник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Рад.шк., 1989.
– 190 с.

Булатова М.М., Платонов В.Н. Спортсмен в различных
климато-географических и погодных условиях. – К.: Олимпийская
литература, 1996. – 176 с.

Вайнбаум Я.С. Гигиена физического воспитания: Учеб. пособие для
студентов фак. физ. воспитания пед. ин-тов. – М.: Просвещение, 1986. –
176 с.

Вайнбаум Я.С. Дозирование физических нагрузок школьников. – М.:
Просвещение, 1991. – 64 с.

Дубовис М.С. Твій фізичний гарт. – К.: Здоров’я, 1983. – 80 с.

Зільман С.Л., Зільман В.Л., Шевченко С.М. Гігієнічне виховання учнів:
Посібник для вчителів. – К.: Рад.шк., 1988. – 123 с.

Куколевский Г.М. Гигиена физкультурника. – М.: Медицина, 1971. – 80 с.

Лаптев А.П., Малышев И.Н. Практикум по гигиене: Пособие для институтов
физической культуры. – Изд. 2-е, перераб. – М.: Физкультура и спорт,
1981. – 151 с.

Лаптев А.П., Минх А.А. Гигиена физической культуры и спорта: Уч-ник для
ин-тов физ. культуры. – М.: Физкультура и спорт, 1979. – 288 с.: ил.

Массовая физическая культура в вузе: Учеб. пособие /И.Г.Бердников,
А.В.Маглеваний, В.Н.Максимова и др.; Под ред. В.А.Маслякова,
В.С.Матяжова. – М.: Высш. шк., 1991. – 240 с.: ил.

Матеріали лекцій.

Мейксон Г.Б. и др. Самостоятельные занятия учащихся по физической
культуре /Г.Б.Мейксон, В.Н.Шаулин, Е.Б.Шаулина. – М.: Просвещение, 1986.
– 112 с.

Омельяненко В.Г. Лекції і лабораторні заняття з гігієни шкільної і
фізичних вправ: Навчальний посібник. – Тернопіль: Видавничий відділ
ТДПУ, 1999.–140с.

Питание в системе подготовки спортсменов /Под ред. В.Л.Смульского,
В.Д.Моногарова, М.М.Булатовой. – К.: Олимпийская литература, 1996. – 223
с.

Рациональное питание спортсменов /Калинский М.И., Пшендин А.И. – К.:
Здоров’я, 1985. – 128 с.

Смолянский Б.Л., Шибаева Л.С. Питание спортсменов. – К.: Здоров’я, 1982.
– 56с.

Уильямс Мелвин. Эргогенные средства в системе спортивной подготовки:
Учебное пособие. – К.: Олимпийская литература, 1997. – 255 с.

Уроки физической культуры в 9-10 классах средней школы/Ю.А.Барышников,
Г.П.Богданов, И.А.Водянникова и др.; Под ред. Г.П.Богданова. – 2-е изд.,
доп. и перераб. – М.: Просвещение, 1987. – 207 с.: ил.

Физиология оздоровительного бега / Фурман Ю.Н. – К.: Здоров’я, 1994. –
208 с.

Физкультурно-оздоровительная работа в школе: Пособие для учителя
/С.А.Баранцев, Г.В.Береуцин, Г.И.Довгаль, И.Н.Столяк; Под ред.
А.М.Шлемина. – М.: Просвещение, 1988. – 144 с.: ил.

Фізична культура в 1-11-х класах: Програми для загальноосвітніх
навчальних закладів. – К.: Перун, 1998. – 64 с.

Язловецкий В.С. Физическое воспитание детей и подростков с ослабленным
здоровьем. – К.: Здоровье, 1991. – 232 с.: ил.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *