Лекція №
Організація медичної допомоги робітникам промислових підприємств
Робітники промислових підприємств у нашій країні користуються
переважним обслуговуванням, що забезпечується медичними установами
промислових підприємств і територіальних лікувально-профілактичних
установ за місцем проживання. Для цього ланцюга на великих промислових
підприємствах з числом працюючих 4000 і більше людей організуються
медико-санітарні частини (на підприємствах хімічної, вугільної,
гірничорудної, нафтопереробної промисловості з числом робітників 2000 і
більш). На підприємствах з числом робітників 1200 і більш створюються
лікарські здравпункти, менш 1000 чол. — фельдшерські здравпункти.
Найбільш зробленою формою є медико-санітарна частина (МСЧ). Це
комплексна лікувально-профілактична установа закритого чи відкритого
типу, організовані для надання медико-санітарної допомоги робітникам
великого промислового підприємства. МСЧ закритого типу організуються
тільки для робітників закріпленого чи підприємства декількох
скооперованих підприємств. Відкриті МСЧ роблять амбулаторно-поліклінічну
і стаціонарну допомогу не тільки працюючим на закріплених підприємствах,
але і населенню навколишніх територій, у т.ч. родинам робітників.
Звичайно частіше вони створюються при великих комбінатах у робочих
селищах, коли наявна лікувальна мережа територіальних установ є слабкою.
МСЧ зараз може бути самостійною державною установою (федерального,
відомчого чи муніципального рівня) із правом юридичної чи особи
структурним підрозділом підприємства недержавною організаційно-правовою
формою власності, коли юридичний статус і реквізити його визначаються
статутом підприємства.
По діючим нормативних документах (наказ № 130 від 23.06.94 р.)
засновниками державних МСЧ є Мінздрав України, інші міністерства і
відомства, територіальні органи керування охороною здоров’я і
Держкоммайно України (територіальні комітети з керування майном).
Засновниками медико-санітарних частин на підприємствах з недержавними
формами власності є самі підприємства і Держкоммайно України з його
комітетами на місцях.
Незалежно від форм власності діяльність медико-санітарних частин
регламентується законодавчими і нормативними документами з питань
охорони здоров’я населення, Статутом підприємства і діючим Положенням
про медико-санітарну частину.
Здійснюється вся діяльність відповідно до виданої ліцензії й отриманого
сертифіката.
Незалежно від форм власності МСЧ організує облік своєї діяльності і
надає статистичні звіти про результати своєї роботи з форм верб терміни,
установлені Мінздравом України.
У задачі МСЧ входить надання спеціалізованої кваліфікованої і своєчасної
медико-санітарної допомоги робітником при захворюваннях і травмах з
метою зниження працевтрат через хворобу й інвалідності, планування і
здійснення разом з адміністрацією і санепідемслужбою
санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів щодо оздоровлення умов
праці, зниженню загальної захворюваності, виробничого травматизму і
професійних захворювань, а також здійснення контролю за станом охорони
здоров’я працюючих.
Відповідно до задач і функцій, також у залежності від чисельності
контингенту робітників, що обслуговується, і за узгодженням із
засновником організується, структура МСЧ. У її склад входять:
поліклініка, стаціонар з лікувально-допоміжними відділеннями.
До складу МСЧ можуть входити також цехові здравпункти й інші підрозділи
(нічні чи профілакторії пансіонати, відділення невідкладної допомоги).
Взаємини між структурними підрозділами визначаються Статутом. До складу
поліклініки входять типові підрозділи: реєстратура, кабінети для
амбулаторного прийому пацієнтів цеховими лікарями-терапевтами й
основними фахівцями, у тому числі кабінет підліткового лікаря,
акушера-гінеколога. При наявності стаціонару в ньому відкриваються як
мінімум два типових відділення — терапевтичне і хірургічне, може
організовуватися неврологічне відділення й ін. У цьому випадку
лікувально-діагностична частина є загальною для поліклініки і
стаціонару, як і кабінет медичної статистики й
адміністративно-господарська частина.
Найбільш оптимальною формою є об’єднана МСЧ, що складається з
поліклініки і стаціонару, але частіше при підприємствах організуються не
об’єднані медичні установи, що складаються з однієї поліклініки. Так у
80-х роках на підприємствах ленінградської промисловості діяла 61 МСЧ, з
яких тільки 8 мали стаціонар. Раніш штати медико-санітарних частин
визначалися по затверджених нормативах, у даний час вони встановлюються
головним лікарем за узгодженням із засновником.
Медико-санітарною частиною може називатися і лікарня і поліклініка, якщо
вони обслуговують в основному робітників, а не тільки населення.
Організуються вони при підприємствах на визначену кількість працюючих.
На чолі МСЧ коштують, як правило, висококваліфіковані, що мають досвід
організаторської роботи -— головні лікарі. Поліклініка очолюється
заступником головного лікаря по амбулаторно-поліклінічній роботі, що і
вважається завідувачем поліклінікою. Стаціонар відкривається оптимально
на 400—600 ліжок на чолі з заступником головного лікаря по стаціонарі,
яким звичайно є начмед.
Для здійснення своїх задач медсанчастина організує і проводить наступні
розділи своєї діяльності зі звичайним порядком організації роботи
відповідних структурних підрозділів:
1. Надання лікувальної поліклінічної і стаціонарної медичної допомоги по
основних лікарських спеціальностях.
2. Планування разом із санепидслужбой і здійснення трьох основних видів
профілактичних медичних оглядів відповідно до наказу (попередніх при
надходженні на роботу, періодичних для робочих важких і шкідливих
професій і цільових).
3. Медичну експертизу тимчасової втрати працездатності.
4. Диспансеризацію робітників, особливо часто і довгостроково хворіють
(ЧДБ), до яких відносять що хворіють 4 рази в році і більш із загальною
тривалістю понад 40 днів по одному захворюванню і раз, що хворіли більш
б, із тривалістю більш 60 днів по різних захворюваннях.
5. Контроль за санітарним станом і умовами праці працюючих. Для цього
цехові лікарі-терапевти періодично за графіком роботи виходять у цехи на
виробничі ділянки і там безпосередньо на місцях здійснюють
організаційно-методичну роботу по цьому раз справі.
6. Санітарна освіта і гігієнічне виховання робітників по всіх аспектах
формування здорового способу життя трудящих.
7. Складання і реалізація єдиного комплексного плану оздоровчих заходів
і взагалі планування оздоровчої роботи з усіх можливих варіантів і
напрямків: заходу, що вимагають великих капітальних витрат, звичайно
відбиваються в колективних договорах, у планах по техніці безпеки, у
планах соціального й економічного розвитку колективів підприємства, вони
як правило затверджуються директором заводу, мають діючий характер,
носять силу закону для виконавців, тобто. обов’язкові для виконання. У
комплексному ж плані медико-санітарної частини знаходять висвітлення
розділи оздоровчої роботи, що вимагають менших витрат і стосуються в
основному діяльності медиків. Ці плани розробляються співробітниками
медсанчастини під керівництвом головного лікаря, узгоджуються з
адміністрацією і затверджуються директором підприємства на черговий
календарний рік. По основних розділах того плану і проводиться вся
робота медико-санітарної частини по зниженню захворюваності і
травматизму. Звичайно в планах відбиваються обов’язково чотири групи
заходів:
—організаційно-методичного характеру (рішення питань по охороні здоров’я
робітників на різних нарадах адміністрації підприємства в директора,
головного інженера, на зборах робітників з іншими інстанціями);
— санітарно-технічного напрямку по автоматизації виробничих процесів,
механізації трудомістких робіт, герметизація технологічних операцій,
огородження деталей, що рухаються, і ін.;
— санітарно-гігієнічні заходи щодо зниження запиленості і загазованості
робочих зон, по утепленню і висвітленню цехів, по водопостачанню,
каналізації, зниженню шуму і вібрації і т.д., а також,
лікувально-профілактичні заходи суспільно-профілактичного значення:
проведення профілактичних медичних оглядів, вакцинації робітників при
погрозі поширення інфекційних захворювань, диспансеризації й ін.
8. Підготовка санітарного активу, навчання робітників само- і
взаємодопомоги, організація медичних аптечок на робочих місцях та інші
заходи щодо профілактики травматизму.
9. Підвищення кваліфікації лікарів і середнього медперсоналу в області
гігієни праці, санітарно-протиепідемічної справи, сучасних методів
діагностики, лікування і профілактики захворювань. Вивчення і поширення
передових форм і методів роботи, передового досвіду.
10. Організація обліку і медичної звітності з метою аналізу,
захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, оцінки якості й
ефективності проведеної роботи.
11. Медико-санітарна частина розробляє і повинна мати аварійний план з
обов’язковим непорушним запасом лікарських засобів і необхідного
медичного устаткування на випадок аварій і стихійних лих.
Усі ці й інші розділи роботи проводяться медсанчастиною в тісному
контакті з адміністрацією підприємства, з фабрично-заводським комітетом
профспілок, відділом техніки безпеки й інших установ поза підприємством
(із санепідслужбою, органами й установами охорони здоров’я).
Діяльність будується на основі договорів про надання медичної допомоги з
засновником, територіальним фондом обов’язкового медичного чи
страхування страховими медичними організаціями, органами керування
охороною здоров’я. У своїй діяльності МСЧ використовує принципи
господарського розрахунку, тобто здійснює самостійну господарську
діяльність у межах, установлених Статутом, у якому визначаються майнові
права й інші обов’язки підприємства. Усі взаєморозрахунки за надання
медичної допомоги здійснюються в затвердженому законодавчому порядку.
Фінансування діяльності виробляється:
1. З засобів підприємства-засновника на капітальне будівництво, зміст
приміщень; включаючи оплату комунальних послуг, ремонт, оснащення й
експлуатацію медичного устаткування і транспорту, зміст Медичного
персоналу цехових лікарських ділянок, лікарських і фельдшерських
здравпунктів, понад штатні нормативи визначених в індивідуальному
порядку.
2. З засобів державного бюджету (федерального, галузевого чи місцевого)
— при реалізації цільових територіальних і федеральних програм, на зміст
здравпунктів, організованих у межах рекомендованих штатних нормативів.
3. З засобів територіальних фондів обов’язкового медичного страхування
(ОМС) чи страхових медичних організацій відповідно до програми ОМС.
4. З засобів, отриманих від реалізації договорів по добровільному
медичному страхуванню (ДМС).
5. З засобів, отриманих при наданні платних медичних послуг населенню.
6. З інших джерел, не заборонених законодавством, у т.ч. підсобних
прилікарняних господарств, трудових майстерень, благодійних внесків і
ін.
Контроль за роботою медсанчастини і її керівника в області медичної і
фінансово-господарської діяльності здійснюють у межах своєї компетенції,
визначеної Статутом і іншими нормативними документами, засновник, органи
керування охороною здоров’я, ліцензіонно-аккредитаціонні комісії,
територіальний фонд обов’язкового медичного страхування, податкова
інспекція й інші органи.
Основною фігурою медичного персоналу в медико-санітарній частині є
цеховий лікар-терапевт, що обслуговує робітників закріпленого за ним
цехової лікарської ділянки.
Організація його роботи будується за принципом цеховий участковості.
Значення цього принципу в тім, що він підвищує відповідальність і
зацікавленість лікаря в кінцевих результатах своєї роботи, тому що лікар
відповідає не взагалі за охорону здоров’я робітників, а за стан здоров’я
конкретного закріпленого за ним контингенту, звітує за роботу на
конкретній виробничій території, зацікавлений, і домагається
оздоровлення умов праці, зниження виробничого травматизму і
захворюваності робітників своєї ділянки.
Безумовно, при детальному обговоренні особливостей роботи лікарів по
цеховому принципу можна виділити не тільки позитивні, але і негативні
моменти. Найчастіше при цьому посилаються на твердість регламентованої
системи, відсутність можливості вільного вибору лікаря-фахівця, слабкий
вплив економічних важелів керування. Однак у сучасних умовах державної і
частнопрактикуючої платної медицини цей принцип організації медичної
допомоги на промисловому підприємстві треба вважати найбільш
раціональним, альтернативного і перевіреного досвідом кращого варіанта
поки немає.
Принцип цеховий участковості полягає в наступних основних, найбільш
характерних організаційних моментах. По-перше, ділянка організується на
визначену чисельність робітників, у середньому норматив для звичайних
галузей машинобудівної і легкої промисловості складає 2000 робітників на
одну ділянку, а у важких галузях промисловості (вугільної,
гірничорудний, металургійної, хімічної) — 1500 чіл. По території ділянка
формується з обліком 3-х особливостей: по однорідності технологічного
процесу, щоб лікарю було легше розібратися з професійною шкідливістю і
домагатися оздоровлення умов праці. Враховується також вага умов праці і
шкідливість професійних факторів на окремих виробничих ділянках, тобто
цеху по ділянках розподіляються так, щоб навантаження на цехових лікарів
були рівномірною; не можна, щоб одні ділянки складалися з цехів з
несприятливими умовами праці (ливарні, ковальські), а інші — з
нормальними виробничими умовами (працівники заводоуправлінь і інших
допоміжних служб). І, нарешті, раціонально компонувати ділянки з біля
розташованих цехів, щоб ділянка в лікаря була компактним, не розтягнутим
по території підприємства, і при відвідуванні цехів можна було не
втрачати багато часу на переходи. В даний час склад ділянки і
чисельність робітників на ньому визначається умовами контракту.
Цеховий лікар здійснює свою роботу відповідно до умов контракту,
укладеного з адміністрацією промислового підприємства і територіальних
органів охорони здоров’я. Головною задачею його є надання медичної
допомоги в умовах лікувально-профілактичної установи (МСЧ чи ТМО)
спільно з фахівцями цієї установи, а також — на місці роботи пацієнтів.
За узгодженням з органами охорони здоров’я і за договором з
територіальним фондом обов’язкового медичного страхування (ОМС) у
компактних робочих селищах може робити первинну медико-санітарну
допомогу вдома, тобто може працювати по територіально-цеховому принципі.
Для виконання своєї роботи він повинний бути фахівцем лікувальної
справи, мати гарну підготовку по терапії, професійній патології і мати
сертифікат. Зміст діяльності лікаря визначається законодавчими
нормативними актами (про тривалість робочого часу, режимі праці й ін.) з
питань охорони здоров’я населення, статутом установи, положенням про МСЧ
і міську поліклініку, а також положенням про лікаря-терапевта
дільничному цехової лікарського, ділянки. У своїй роботі він
підкоряється керівнику (головному лікарю) лікувально-профілактичної
установи, у якому він працює, і адміністрації підприємства. У
підпорядкуванні в нього знаходиться середній і молодший медичний
персонал, закріплений за ділянкою і кабінетом для амбулаторного прийому.
r
t
–
8
P
R
h
l
l
th!yyyyyyyyyyyyyooessOssssssssssss
&
??Т?Виходячи з задач і відповідно до отриманого сертифіката цеховий
лікар повинний здійснювати наступні функції:
— надання першої медичної допомоги при гострих захворюваннях, виробничих
травмах і отруєннях, організацію транспортування хворих у ЛПУ;
— амбулаторний прийом, лікування і реабілітацію хворих і інвалідів;
організація своєчасної консультації лікарів-фахівців, госпіталізація
нужденних у стаціонарному обстеженні і лікуванні;
— експертиза тимчасової працездатності і своєчасний напрямок хворих на
медико-соціальну експертизу;
—координація і проведення попередніх і періодичних медичних
профілактичних оглядів;
—диспансеризація хронічних хворих, у т.ч. ЧДБ, із проведенням усього
комплексу мір суспільної профілактики (працевлаштування нужденних, добір
на санаторно-курортне лікування, дієтичне харчування й ін.);
— картотека диспансерних хворих повинна включати дані на 100—150
робітників своєї ділянки;
—динамічне спостереження за станом здоров’я робітників своєї ділянки на
основі своєчасного виявлення загальних і професійних захворювань,
полицевого обліку випадків непрацездатності й аналізу захворюваності з
ВУТ;
— проведення організаційно-методичних заходів щодо оздоровлення умов
праці на робочих місцях при періодичних відвідуваннях цехів, контроль за
виконанням заходів колективного договору і комплексного плану;
— робота по підготовці суспільного активу на ділянці, санітарна освіта,
гігієнічне навчання і виховання трудящих, пропаганда і формування
їхнього здорового способу життя, включаючи активну участь у зборах і
нарадах різного рівня (від цехових до нарад у головного інженера і
директора підприємства).
Кожна з зазначених функцій накладає на лікаря визначені обов’язки,
відповідальність і вимагає представлення прав для реалізації. Так
цеховий лікар зобов’язаний регулярно проводити заглиблений аналіз
захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, приділяючи особливу
увагу професійної патології і профілактиці виробничого травматизму,
отримані результати вчасно доводити до відома адміністрації і розробляти
заходи щодо зміцнення здоров’я трудящих. Функціональним обов’язком
цехового лікаря є також вивчення умов праці, контроль за санітарним
станом цехів, організація проведення в них оздоровчих заходів щодо
зниження запиленості, шуму, вібрації, утепленню цехів, поліпшенню
освітленості і т.д. В усіх напрямках своєї роботи цеховий лікар
зобов’язаний систематично підвищувати свою кваліфікацію і кваліфікацію
середніх медичних працівників в області гігієни праці і техніки безпеки,
сучасних методів діагностики, лікування і профілактики захворювань,
пропаганди здорового способу життя.
Великим і відповідальним обов’язком лікаря є правильне використання
санітарно-статистичного методу у своїй роботі, у т.ч. ведення
обліково-звітної документації, регламентованої наказами Міністерства
охорони здоров’я й інших нормативних актів (ведення картотеки
персонального обліку захворювань, картотеки диспансерних хворих, облік
щеплень і т.д.).
Як видно коло обов’язків у цехового лікаря дуже широкий і різноманітний.
Безпосередньо він підкоряється завідувачеві терапевтичним відділенням і
зобов’язаний виконувати його доручення, звітувати про свою роботу. Для
реалізації своїх функціональних, обов’язків лікарю надаються визначені
права: не рідше 1 рази в 5 років за рахунок засобів підприємства
підвищувати кваліфікацію з відривом від основного місця роботи;
проходити атестацію на лікарську категорію по встановлених термінах,
розробляти і вносити пропозиції адміністрації цехів з питань охорони
здоров’я трудящих; укладати у встановленому порядку договору по
добровільному медичному страхуванню й одержувати плату за надання
додаткових медичних послуг; контролювати роботу підлеглого йому
середнього медперсоналу, у спірних конфліктних випадках звертатися у
відповідні органи охорони здоров’я, ліцензіно-аккредитаційну комісію,
незалежну експертну комісію, медичну асоціацію, в арбітраж і в
правоохоронні органи.
Відповідальність лікар несе за самостійно прийняті рішення в межах своїх
професійних обов’язків, за протиправні чи дії бездіяльності, що потягли
за собою збиток здоров’ю чи смерть пацієнта.
Більше часу в цехового лікаря займає не рутинна, а планова робота. Це
насамперед відноситься до диспансеризації хронічних хворих, до 3—4 разів
у рік повинні бути їхні огляди, у т.ч. до 2—3 разів їхній дивляться по
профілі всі лікарі-фахівці. Проводяться диспансерні огляди з метою
корекції лікування і зниження захворюваності, доведено, що в таких
диспансеризуємих до 2 разів знижується ЗВУТ. 2 рази в рік також
дивляться групу часто і довгостроково хворіють (ЧДХ).
Другий вид роботи, що носить плановий характер — це проведення
профілактичних медичних оглядів. Для проведення цих оглядів створюється
бригада лікарів з лаборантами і на базі цехових здравпунктів за півроку
проводяться ці огляди в кілька етапів. До 94-97 % у середньому повинно
оглядатися робітників за рік.
Третій вид робіт — це 2—3 рази на місяць лікарі зобов’язані відвідувати
цеху з метою контролю за умовами праці, для контакту з керівництвом
цехів, для рішення невідкладних питань з диспансерними і декретованими
контингентами на місцях, щоб не відривати їх від роботи. При цьому про
результати відвідування робиться запис у спеціальних санітарних
журналах, що повинні бути в кожному цеху.
Тому що найбільша робота в цехового лікаря — планова, то будуватися вона
повинна по плану, що спеціально складається. Кожен лікар зобов’язаний
складати план на рік і поквартально. Іноді план складається і на місяць,
але вже у виді плану-графіка. Він є комплексним, тому що передбачає
цілий комплекс заходів щодо розділів єдиного комплексного плану
оздоровчих заходів медсанчастини. Так в організаційній роботі планується
один раз на місяць звіти лікаря на засіданнях цехкому, 1 раз у квартал
аналіз ЗВУТ, планується також участь у засіданнях різних комісій, зборах
робітників, у нарадах в адміністрації цехів.
У лікувально-профілактичному розділі планується прийом робітників за
графіком у поліклініці, проведенні профоглядів, щеплень,
диспансеризації. З загальної кількості робочого часу за тиждень (39
годин) на профілактичну роботу в цехах виділяється до 9 годин (по 2,5
години 2—3 рази в тиждень). Узагалі робочий день лікаря при п’ятиденному
робочому тижні складає ледве більш 7 годину. 40 хв., з них 5 годин
приділяється за графіком на амбулаторний прийом, а 2,5 години щодня на
організаційно-профілактичні заходи. У розділі плану заходів щодо
поліпшення умов праці відзначається профілактична робота в цехах: 1—2
рази на місяць обхід цехів, щоденний обхід побутових приміщень,
перевірка виконання рекомендацій і пропозицій — 1 раз у тиждень і ін.
.Контроль за санітарним станом повинний покладатися на цехові пункти
здоров’я і здійснюватися середніми медичними працівниками.
Рекомендується в плані роботи лікаря виділяти розділ по санітарній
освіті, роботі із санітарним активом у цехах. Це інструктаж санітарних
посад — 1 раз на місяць, щоденний контроль за їхньою роботою, читання
лекцій — у середньому один раз у квартал, випуск санітарних листків і
проведення інших заходів щодо пропаганди ЗОЖ (здорового способу життя).
Бажано в плані роботи на рік виділяти розділ по підвищенню професійної
кваліфікації. Узагалі по змісту структура плану може мінятися і
відрізнятися від того що рекомендується. Іноді виділяють в особливий
розділ заходи щодо боротьби з травматизмом, по профілактиці
повітряно-краплинних інфекцій, шлунково-кишкових захворювань і інших
актуальних проблем.
Ряд пунктів плану є постійним, інші міняються від сезону до сезону. Усі
пункти плану повинні носити не загальний характер, а містити конкретні
по змісту і часу виконання формулювання планованих заходів. Складається
план на основі діючих поточних і перспективних планів медико-санітарної
частини. Форма плану типова і представляється в наступному виді по
назвах основних граф:
№ Зміст планованих розділів Дата Виконавці Примітка
1 Указується найменування планованих заходів Число місяця,
квартал, сезон
Посада лікаря: цеховий терапевт, хірург і ін. Оцінка дати виконання,
хто контролював
Таким чином, у плані роботи цехового лікаря відбиваються основні
напрямки його діяльності в умовах амбулаторно-поліклінічної установи (а
МСЧ) і поза установою (на ділянці), Робота в поліклініці будується за
графіком, по якому лікар веде амбулаторний прийом в одні дні у ранковій
годинник, в інші – у вечірні, що зроблено для зручності працюючих у
різні зміни. Якщо є в МСЧ стаціонар, то діє і система чергування в
роботі лікарів по який рік-півтора лікар працює в поліклініці, а потім
за графіком на 3-4-6 місяців іде працювати в стаціонар з метою
підвищення своєї кваліфікації. Черговість і тривалість роботи в
стаціонарі залежить від потужності стаціонару і поліклініки. При
могутній поліклініці і невеликому стаціонарі лікарі рідше і на більш
короткі, терміни попадають працювати в стаціонар. У результаті цеховий
лікар повинний бути професіоналом-терапевтом, що добре знає особливості
виробництва, умови праці і професійну патологію робітників своєї
ділянки. Тільки тривала робота на ділянці не менш 3-5 років дає
можливість добре вивчити ці питання і вільно в них орієнтуватися.
Наступної, більш розповсюдженої і наближений до робітників
організаційною формою надання медичної допомоги на виробництві є
здравпункти. Таку назву одержали в 1930 р. пункти першої допомоги, що
існували раніше. В даний час вони підрозділяються на лікарські і
фельдшерські і є структурним підрозділом установи охорони здоров’я
територіальної чи мережі підприємства-засновника (МСЧ), тобто не мають
повної самостійності.
Лікарські здравпункти можуть організовуватися в межах діючих штатних
нормативів на підприємствах з різними формами власності й у Навчальних
закладах як структурний підрозділ державної територіальної медичної
установи (поліклініки ТМО) чи МСЧ і тоді фінансуються з засобів бюджету.
В індивідуальному порядку при понад діючі штатні нормативи можуть
організовуватися на промисловому підприємстві як структурний підрозділ
МСЧ чи підприємства і тоді цілком фінансуються за рахунок засобів
підприємства-засновника. В усіх випадках лікарські здравпункти
підлягають акредитації і ліцензуванню на загальних підставах і у
встановленому порядку, мають кутовий штамп, печатка «для довідок»,
«лікарняних аркушів» і «рецептів».
Здравпункти організовуються для надання первинної медико-санітарної
допомоги працюючим на підприємствах промисловості і транспорту, а також
учням навчальних закладів з метою проведення заходів щодо попередження і
зниження захворюваності і поліпшення санітарно-гігієнічних умов на
виробництві. Відповідно до цього вони здійснюють функції по веденню
статистичного обліку і наданню державної звітності в органи охорони
здоров’я про результати своєї роботи за рік, надання першої лікарської
допомоги, особливо при травмах, проведення лікувальних і реабілітаційних
заходів, консультування і госпіталізацію хворих, проведення експертизи й
ін. типові для лікаря розділи діяльності. Особливо важливим і
відповідальним є надання невідкладної допомоги при виробничих аваріях і
травмах, коли лікар повинний уміти, і зобов’язаний провести зупинку
кровотечі, накладення пов’язки, здійснити штучне дихання й інші
лікувальні заходи, аж до організації транспортування потерпілих.
Велике місце в діяльності лікаря здравпункта займає і проведення
різноманітної профілактичної роботи, планування оздоровчих заходів
(вакцинації, диспансеризації, профілактичних медичних оглядів). На
здравпункті лікар зобов’язаний мати аварійний план, що передбачає всі
необхідні заходи на випадок масових аварій, повинний мати непорушний
запас лік, перев’язних матеріалів, шин, білизни, засобів транспортування
(носилок) і ін.
Персонал здравпунктів установлюється по штатних нормативах, що
рекомендуються.
Лікарські здравпункти відкриваються на підприємствах, що не мають
фельдшерських здравпунктів, з числом робітників 1200 чіл. – (III
категорії) і більш.
Фельдшерські здравпункти плануються на 3 категорії, самої маленької 3-й
категорії здравпункти відкриваються на підприємствах з числом робітників
від 500 до 800 чол., 2-й— на 801—1500 чол. і 1-й — на 1501—2000 чол. На
чолі цих здравпунктів стоять фельдшери, додаткові штати розраховуються
по посадах фельдшера, акушерки, медичної сестри сумарно в залежності від
чисельності робітників по змінах від 0,5 до 2 ставок і профілю
підприємства (гірничорудні, хімічні, підземні, металургійні й ін.).
Як видно, у медичного персоналу здравпунктів є специфічні особливості –
у роботі. Особливо це важливо для лікарів. Відсутність у структурі
здравпунктів клінічних лабораторій, рентгенівських кабінетів і ін.
обмежують діагностичні і лікувальні можливості лікаря. Лікар спостерігає
на здравпункті в основному початкові форми захворювань і
реконвалесценти, має обмеження верб експертизу працездатності (у
продовженні термінів тимчасової непрацездатності), що не відповідає
сучасним стандартам якості надання медичної допомоги. Тому вважається,
що лікар на здравпункті більше виконує фельдшерські функції, утрачає
свою кваліфікацію і цю форму організації медичної допомоги в останні
роки поступово визнається нераціональною.
На промислових підприємствах Харкова вже з 1968 р. лікарські здравпункти
стали переводити у фельдшерські, а лікарів з них переводити в найближчі
територіальні поліклініки як цехових терапевтів і поєднувати в цехові
відділення. Так виникла нова більш прогресивна форма організації
медичної допомоги на промислових підприємствах — цехові відділення
територіальних лікувально-профілактичних установ. Лікар, працюючи в
поліклініці здійснює за графіком амбулаторний прийом робочих закріплених
за ним підприємств, і періодично відвідує фельдшерські здравпункти на
підприємствах, де також приймає пацієнтів, що записалися на прийом,
проводить профілактичну й організаційно-методичну роботу. В даний час ця
форма також перетерплює свою реорганізацію, у зв’язку з акціонуванням
підприємств і переходом на обов’язкове і добровільне медичне страхування
число цехових лікарів у поліклініках скорочується, багато ділянок
ліквідуються, як економічно невигідні для підприємств.
Також надалі будуть видозмінюватися форми і методи переважного медичного
обслуговування промислових робітників. У важкій економічній ситуації,
при недоліку умов для належної медичної допомоги цей принцип є
ефективним і діючим, тому що він дозволяє концентрувати убогі засоби
охорони здоров’я на найбільш відповідальних напрямках і ділянках, а в
майбутньому при створенні рівних для всіх умов надання медичної допомоги
належного рівня і якості потреба в створенні особливих переваг і
привілеїв окремим категоріям громадян відпаде, принцип утратить свою
актуальність і може бути виключений із практики охорони здоров’я, тобто
можна вважати, що він носить тимчасовий характер, має історичне
значення, як і багато інших організаційних моментів. Інші організаційні
форми, принципи і методи медичного обслуговування промислових
робітників, як показала тривала історія, розвитку цього розділу охорони
здоров’я, виявилися діючими, життєздатними, економічно вигідними і
заслужуючим своїм визнанням, подальшого розвитку й удосконалювання.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
