медицина
Реферат
на тему
Мимовільний аборт
Причини виникнення мимовільних абортів дуже різні: гострі інфекційні
захворювання (тифи, грип, малярія тощо); запалення легенів, сепсис,
апендицит та інші захворювання, що супроводжуються високою температурою
тіла та інтоксикацією організму (сифіліс, гонорея); недорозвинення
статевих органів (інфантилізм) та хронічні запалення матки; зоонозні
інфекції (токсоплазмоз, лістеріоз); імунологічні конфлікти крові матері
й плода за резус-фактором та АВО; гестози вагітних; захворювання серця з
порушенням кровообігу; ендокринні захворювання; брак у їжі певних
мікроелементів, вітаміну Е; сильна психічна травма тощо. До мимовільного
аборту можуть також призвести недостатність внутрішнього зіва шийки
матки (анатомічна і функціональна); отруєння організму вагітної ртуттю,
свинцем, монооксидом вуглецю, аніліновими сполуками, алкоголем,
морфіном; дія на організм вагітної рентгенівського або іонізуючого
випромінювання; гормональна недостатність (дефіцит естрогенів та
прогестерону).
У разі аборту плідне яйце поступово відшаровується від стінок матки,
внаслідок чого ушкоджуються кровоносні судини відпадної оболонки матки.
Загибле плідне яйце просякає кров’ю. Під впливом скоротливої діяльності
міометрію (перейм) канал шийки матки розкривається і плідне яйце цілком
або частково зганяється з її порожнини.
Майже завжди аборт супроводжується болем унизу живота і в попереку та
кровотечею, інтенсивність якої залежить від стадії процесу, а також
терміну вагітності. У більшості випадків сильною кровотечею
супроводжується ранній аборт. Пізній аборт звичайно схожий на пологи:
згладжується та розкривається шийка матки, виливаються навколоплідні
води, народжується плід, а потім — послід. За клінічним перебігом
розрізняють такі стадії аборту: 1) загрозливий аборт (abortus imminens);
2) аборт, що розпочався (abortus incipiens); 3) аборт у ході (abortus
progrediens); 4) неповний аборт (abortus incompletus); 5) повторний
аборт (abortus completus). Крім того, в разі ускладнення перебігу
мимовільного аборту може розвинутися інфікований (гарячковий) аборт або
аборт, що не відбувся (missed abortion).
Загрозливий аборт — це стадія мимовільного аборту. В цій стадії плідне
яйце ще з’єднане із слизовою оболонкою матки (зв’язок його буває
порушений лише частково, на невеликій ділянці). Цим і пояснюється те, що
кров’янистих виділень немає або їх мало. Для загрозливого аборту
характерна висока збудливість матки, коли навіть звичайні рухи вагітної
або пальпація матки під час піхвового дослідження викликають тривале
скорочення її.
Шийка матки закрита, а величина матки відповідає терміну вагітності.
Вагітна скаржиться на нерізко виражений біль унизу живота. У разі
загрозливого аборту у пізні терміни вагітності біль має переймоподібний
характер. Якщо вагітна суворо дотримується призначеного режиму та
отримує відповідне лікування, вагітність вдається зберегти.
Лікування проводять у стаціонарі. Насамперед усувають причини, що
викликали аборт. Якщо за даними анамнезу або внаслідок визначення вмісту
в крові естрогенних гормонів (естріолу) буде встановлено гормональну
недостатність яєчника або плаценти, призначають гормональні препарати:
естрогени і прогестерон, які вводять разом внутрішньом’язово протягом
8—10 днів. Перші 2—3 ін’єкції призначають щоденно у такому
співвідношенні: 50 000 ОД (0,5 мг) естрогену і 10—15 мг прогестерону.
Звичайно вже після двох ін’єкцій різко знижується збудливість матки,
зменшуються або припиняються кров’янисті виділення. Якщо після 3 днів
лікування явища загрозливого аборту не зникають, слід збільшити дозу
препаратів — призначають 1 мл естрогену і 25 мг прогестерону протягом 3
днів, далі їх вводять через 1—2 дні (на курс — 8—10 ін’єкцій) залежно
від клінічних проявів перебігу вагітності.
Після 8 тиж. вагітності значний позитивний ефект дає внутрішньом’язове
введення хоріонічного гонадотропіну (500— 1500 ОД) і розчину токоферолу
ацетату (1 мл ЗО % розчину), які призначають щоденно протягом 10 днів.
Для припинення скорочень матки застосовують тропацин (0,01– 0,02 г) або
папаверину гідрохлорид (0,03 г) З рази на день. Широко використовують
спазмолітичні засоби (но-шпу — 2 мл внутрішньом’язово 2 рази на день),
полівітаміни.
У разі загрозливого аборту у пізні терміни вагітності позитивний ефект
дає введення магнію сульфату (15 мл 20 % розчину). У випадку
неспроможності внутрішнього зіва шийки матки на грунті
істміко-цервікальної недостатності порушується затульна функція матки.
При цьому зі збільшенням терміну вагітності підвищується тиск у
порожнині матки, і через відсутність протидії з боку шийки матки плідне
яйце опускається у нижній сегмент матки, внаслідок чого плідні оболонки
часто випадають, розриваються, навколоплідні води відходять і, отже,
вагітність може перерватися.
Етіологічними чинниками істміко-цервікальної недостатності є
функціональні порушення внаслідок недостатньої функції жовтого тіла або
морфологічні зміни м’язової стінки матки в ділянці внутрішнього зіва її,
що найчастіше з’являються після попередніх розривів шийки матки.
Діагностика. Найкращим методом діагностики істміко-цервікальної
недостатності є гістеросальпінгографія, але під час вагітності проводити
її не можна. Тому цю маніпуляцію доцільно виконувати до настання
вагітності.
Гістеросальпінгографію проводять після ретельного обстеження усіх
найважливіших органів і систем, гінекологічного дослідження, визначення
мікрофлори піхви, виконання кольпоскопії. Гістеросальпінгографію слід
проводити тільки у другій фазі менструального циклу (на 18—20-й день у
разі 28-денного циклу). У разі нормальної функції яєчників на
гістерограмі перешийок матки звужений, але за наявності будь-яких
ушкоджень у ділянці перешийка він не звужується. Діагноз
істміко-цервікальної недостатності безперечний, якщо перешийок матки
розширений на 0,5 см і більше. Коли виникає необхідність уточнити
характер істміко-цервікальної недостатності, то гістеросальпінгографію
проводять повторно після введення прогестерону: в разі функціональної
істміко-цервікальної недостатності перешийок матки звужується, а при
органічній — залишається розширеним. Після встановлення діагнозу
функціональної істміко-цервікальної недостатності хвору виписують під
нагляд жіночої консультації за місцем проживання, їй дозволяють
вагітніти і народжувати. У разі органічного порушення затульної функції
матки хвору направляють на хірургічне лікування, проводять
відновлювальну операцію з приводу розриву матки.
Якщо гістеросальпінгографію до вагітності не проводили, то для
встановлення діагнозу істміко-цервікальної недостатності під час даної
вагітності клінічне обстеження виконують, як звичайно (анамнез, огляд,
дослідження за системами та органами). Під час опитування й дослідження
особливу увагу звертають на наявність ознак загрози переривання даної
вагітності (початкові симптоми).
З анамнезу часто можна довідатися про причину переривання попередніх
вагітностей — мимовільне переривання першої вагітності свідчить про
можливу наявність статевого інфантилізму або ендокринних порушень;
звичні викидні після штучних абортів дають підставу думати про запальні
захворювання, метроендометрит, істміко-цервікальну недостатність;
мимовільні пізні аборти, що повторюються приблизно в однакові терміни
вагітності, найчастіше виникають при істміко-цервікальній недостатності.
Гінекологічне дослідження проводять обов’язково, оскільки воно необхідне
для уточнення діагнозу, однак виконувати його слід надзвичайно обережно.
Під час гінекологічного дослідження уточнюють термін вагітності,
наявність супутніх гінекологічних захворювань, визначають тонус та
збудливість матки, істміко-цервікальну недостатність (зяяння зовнішнього
зіва матки, розширення каналу шийки та перешийка матки).
Лікування. У разі істміко-цервікальної недостатності показане хірургічне
лікування, що забезпечує звуження або тимчасове закриття каналу шийки
матки. •
Оптимальний термін вагітності для проведення операції встановлюють
індивідуально. Найчастіше операцію виконують тоді, коли з’являються
початкові симптоми загрозливого аборту або передчасних пологів (нерідко
виражений переймоподібний біль
Накладання циркулярного
шва на ділянку внутрішнього зіва
шийки матки
унизу живота, підвищена збудливість матки тощо), а в жінок зі звичними
викиднями — при наближенні критичного терміну попередніх викиднів. Перед
операцією з приводу істміко-цервікальної недостатності проводиться
спеціальна підготовка: вагітним протягом 5—6 днів вводять туринал
(алілестренол), оксипрогестерону капронат, магнію сульфат, токоферолу
ацетат або фено-терол (у разі великих термінів вагітності), тропацин; за
2 дні до операції проводять обережне промивання піхви розчином
фу-рациліну. Операцію виконують під загальним інгаляційним або
внутрішньовенним знеболюванням у термін від 13 до 36 тиж. вагітності.
Розроблено кілька модифікацій операції, яка застосовується з метою
лікування недостатності затульної функції матки, тому залежно від
клінічних особливостей кожного окремого випадку і навички лікаря, що
виконує оперативне втручання, ці модіфікації є операціями вибору.
Техніка. Зовнішні статеві органи та піхву обробляють дезінфікуючим
розчином, змазують 2 % спиртовим розчином йоду. Шийку матки оголюють
введеними ложкоподібними піхвовими дзеркалами, обробляють спиртом і 2 %
спиртовим розчином йоду; передню та задню губи шийки матки захоплюють
кульовими щипцями. Після цього виконують одну з пропонованих нижче
операцій.
Операція Широдкара (мал. 218) полягає у накладенні колового кисетного
шва на ділянку внутрішнього зіва шийки матки. Здвоєний шов (шовк № 6)
проводять під слизову оболонку на межі переходу шийки матки у склепіння
піхви.
Операція за методом А.І.Любимової полягає у звуженні перешийка матки в
ділянці внутрішнього зіва шийки її за допомогою нитки з мідного дроту (у
поліетиленовому чохлі), не розсікаючи слизову оболонку піхви. Для цього
на піхвову частину шийки матки накладають коловий шов (кільце), який
утримують окремими фіксуючими швами на рівні внутрішнього зіва шийки.
Мета цих операцій — звуження перешийка матки.
Під час операції Сценді тканини шийки матки довкола зовнішнього зіва її
розрізають, після чого на передню та задню губи шийки матки накладають
окремі кетгутові або шовкові шви, тобто зовнішній зів шийки матки
зашивають, внаслідок чого утворюється рубець.
Після операції застосовують звичайні заходи збереження вагітності
(ліжковий режим, тропацин, свічки з папаверину гід-рохлоридом,
спазмолітичні засоби, токоферолу ацетат, алілестренол; введення щодня
протягом 2—5 днів по 10—20 мг прогестерону та ін.).
Підтримуючі нитки та шви, що їх накладають під час операції, видаляють
незадовго до пологів.
Практика засвідчила високу ефективність цих операцій у випадках, коли
діагноз встановлено правильно.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
