Мієлоїдні форми хронічних лейкозів. хронічний мієлолейкоз. (реферат)

Реферат на тему:

Мієлоїдні форми хронічних лейкозів. хронічний мієлолейкоз.

Визначення. Клональне мієлопроліферативне злоякісне захворювання, яке
виникає з ранніх попередників мієлопоезу і субстратом якого є дозріваючі
та зрілі гранулоцити.

Патогномонічним є цитогенетична ознака — філадельфійська хромосома (Ph)
– типова транслокація (t 9;22( – у 90% випадків.

Класифікація ХМЛ (Koebber H.P., Jolde D.W., 1981):

І. Хронічна фаза: Для неї характерні:

Проліферація клітин-попередниць мієлопоезу в кістковому мозку і
збільшення вмісту нейтрофілів і тромбоцитів у периферичній крові.

Наявність філадельфійської хромосоми.

Адекватна відповідь на стандартну цитостатичну терапію.

ІІ. Фаза акселерації (прогресуюча)_:

Бластоз у периферичній крові > 10%.

Кількість бластів у кістковому мозку > 12%.

Базофіли + еозинофіли (у к/м) > 15%.

Тромбоцитопенія > 100000 /мкл (якщо вона не є наслідком лікування
цитостатиками).

Цитогенетична клональна еволюція захворювання (філадельфійська хромосома
+ трисомія 8-ї пари).

Збільшення доз цитостатиків для отримання ефекту.

Збільшення селезінки.

Фіброз кісткового мозку.

Тріада: L>50х109/л, гематокрит<25%, тромбоцити<100х109/л. Персистуюча лихоманка, не пов'язана з інфекцією, осалгії. ІІІ фаза. Бластний криз. Критерії: Бласти в периферичній крові і кістковому мозку 30% і більше. Екстрамедулярні вогнища лейкозного росту. Рефрактерність до цитостатичної терапії. Приклад формулювання діагнозу: Хронічний мієлолейкоз, фаза акселерації. Анемія середнього ступеня важкості, нормохромна. Тромбоцитопенія. Клініка, діагностика. По частоті ХЛМ переважає в чоловіків (1,3:1). Клінічні прояви залежать від фази захворювання. Повільна, хронічна фаза, звичайно триває близько 3 років. У 40% хворих у момент встановлення діагнозу клінічні симптоми відсутні. У 20% спостерігається гепато- і спленомегалія, у 54% - тільки спленомегалія. У частини хворих виникають сильні больові приступи з локалізацією в лівому підребір'ї – інфаркти селезінки. У цей період кількість лейкоцитів може перевищувати 100 х 109/л, в лейкоцитарній формулі відзначається зсув до промієлоцитів при наявності всіх проміжних форм: мієлоцитів, метамієлоцитів. Крім цього, у лейкограмі відзначається симптом “базофільно-еозинофільної асоціації” – збільшення вмісту еозинофілів і базофілів. Цей симптом свідчить про гіперплазію мієлоїдного кровотворення за рахунок зрілих гранулоцитів, що й становить суть хронічного мієлолейкозу. Червона кров на початку захворювання суттєво не змінюється, кількість тромбоцитів може коливатися від тромбоцитозу до тромбоцитопенії. Кістковий мозок у хронічній фазі містить багато клітинних елементів. Наприклад, при тромбоцитозі з'являється багато мегакаріоцитів, а співвідношення між лейкоцитами й еритроцитами досягає (10-20):1 і більше, що є наслідком невпинної клітинної проліферації гранулоцитів. Фаза акселерації характеризується симптомами інтоксикації: підвищеною пітливістю, загальною слабістю, можливі інфекційні ускладнення (грип, бронхіти, пневмонії тощо) внаслідок зниження фагоцитарної активності лейкоцитів. Основним критерієм цієї фази є бластемія периферичної крові ( >10%),
кількість бластів у кістковому мозку перевищує 12%. Тривалість цієї фази
від 1 до 1,5 років. При адекватному лікуванні можливий перехід в
хронічну фазу.

При наявності бластів у кістковому мозку більше 30% діагностується фаза
бластного кризу. Захворювання набуває злоякісного перебігу: гарячка,
прогресуюче виснаження, біль у кістках, жовтяниця (зумовлена лейкемічною
інфільтрацією печінки), геморагічні та анемічні прояви. Інфекційні
ускладнення мають безперервно рецидивуючий характер. Розвиваються
некротичні ураження шкіри, слизових оболонок (некротична ентеропатія,
парапроктити й ін.), можлива поява лімфаденопатії. Клінічно і
гематологічно захворювання нагадує ГЛ. При цьому моноклонова пухлина
перетворюється на поліклонову: у 15% хворих ХМЛ реєструються лімфоїдні
варіанти бластного кризу, а в окремих випадках можна знайти як
мїєлоїдні, так і лімфоїдні бластні елементи (змішаний, біфенотиповий
варіант). Природа клонової проліферації встановлюється цитохімічно і за
допомогою моноклональних антитіл). Тривалість цієї фази – 3-6 міс.

Лікування. До початку 80-х років найпоширенішим методом лікування ХМЛ
була хіміотерапія. Основні препарати – мієлосан (бісульфан) і
гідрооксисечовина. Вони дозволяють отримати гематологічну ремісію – у
більшості випадків – часткову. Цитостатики не продовжують життя і не
відсовують бластного кризу, а лише пом’якшують клінічну симптоматику і
покращують самопочуття хворих ХМЛ. Побічна дія: мієлосан індукує
легеневий і кістковомозковий фіброз, адісоноподібний синдром, тривалу
мієлосупресію.

Крім монохіміотерапії застосовується інтенсивна поліхіміотерапія
(комбінації з цитозаром і антрациклінами), що супроводжується
збільшенням частоти ускладнень.

Сучасні методи лікування: трансплантація кісткового мозку й
імунотерапія.

Трансплантація кісткового мозку повинна проводитися якнайшвидше (до 30
років).

Вважається, що ТКМ може вилікувати 50% хворих-реципієнтів. Але в 20%
трансплантованих виникають рецидиви. 50% хворих не можна проводити ТКМ
через вік більше 50 років, 70% не мають гістосумісного донора. У
середньому лише 12% хворим з ХМЛ може бути проведена ТКМ і лише в 6%
можливе одужання. Смертність при ТКМ досягає 25%.

В останні роки в лікуванні хронічної фази ХМЛ застосовують інтерферони.

Рекомбінантний інтерферон альфа (інтрон А, вітчизняний препарат лаферон)
інгібірує ріст колоній гранулоцитів і дає позитивні результати при ХМЛ:
ліквідацію клону клітин, що містять філадельфійську хромосому – повна
цитогенетична відповідь — у 40% пацієнтів. В останні декілька років
з(явився новий високоефективний препарат для лікування ХМЛ – селективний
інгібітор тирозинкінази STI 571 – глівек. Дані багато центрових
досліджень вказують на високий відсоток повних і часткових ремісій у
хворих, що отримали лікування глівеком. Широке впровадження даного ліку
в практику дещо обмежене через його високу вартість (більше 40 тисяч
доларів на рік прийому).

У період бластного кризу терапевтична тактика така ж, як і при ГЛ,
(схеми цитостатичної терапії проводяться відповідно до варіанта
бластного кризу).

Прогноз. З моменту встановлення діагнозу за кількістю несприятливих
ознак формуються категорії ризику хворих ХМЛ:

категорія низького ризику: один несприятливий прогностичний фактор;

категорія проміжного ризику: два несприятливі прогностичні фактори;

категорія високого ризику: три і більше несприятливих фактори.

Несприятливі прогностичні фактори при хронічному мієлолейкозі:

вік ? 60 років;

збільшення селезінки у поперечному розмірі на 10 см і більше;

бласти в к/м або периферичній крові 3% і більше;

базофіли в периферичній крові більше 7%, в кістковому мозку більше 3%;

тромбоцитоз більше 700х109/л.

У минулому медіана виживання складала близько 3 років, однак завдяки
ранній діагностиці і підвищенню ефективності лікування тривалість життя
хворих ХМЛ досягає в даний час 5-7 років.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *