Реферат на тему:
Мієлоїдні форми хронічних лейкозів. хронічний мієлолейкоз.
Визначення. Клональне мієлопроліферативне злоякісне захворювання, яке
виникає з ранніх попередників мієлопоезу і субстратом якого є дозріваючі
та зрілі гранулоцити.
Патогномонічним є цитогенетична ознака – філадельфійська хромосома (Ph)
– типова транслокація (t 9;22( – у 90% випадків.
Класифікація ХМЛ (Koebber H.P., Jolde D.W., 1981):
І. Хронічна фаза: Для неї характерні:
Проліферація клітин-попередниць мієлопоезу в кістковому мозку і
збільшення вмісту нейтрофілів і тромбоцитів у периферичній крові.
Наявність філадельфійської хромосоми.
Адекватна відповідь на стандартну цитостатичну терапію.
ІІ. Фаза акселерації (прогресуюча)_:
Бластоз у периферичній крові > 10%.
Кількість бластів у кістковому мозку > 12%.
Базофіли + еозинофіли (у к/м) > 15%.
Тромбоцитопенія > 100000 /мкл (якщо вона не є наслідком лікування
цитостатиками).
Цитогенетична клональна еволюція захворювання (філадельфійська хромосома
+ трисомія 8-ї пари).
Збільшення доз цитостатиків для отримання ефекту.
Збільшення селезінки.
Фіброз кісткового мозку.
Тріада: L>50х109/л, гематокрит10%),
кількість бластів у кістковому мозку перевищує 12%. Тривалість цієї фази
від 1 до 1,5 років. При адекватному лікуванні можливий перехід в
хронічну фазу.
При наявності бластів у кістковому мозку більше 30% діагностується фаза
бластного кризу. Захворювання набуває злоякісного перебігу: гарячка,
прогресуюче виснаження, біль у кістках, жовтяниця (зумовлена лейкемічною
інфільтрацією печінки), геморагічні та анемічні прояви. Інфекційні
ускладнення мають безперервно рецидивуючий характер. Розвиваються
некротичні ураження шкіри, слизових оболонок (некротична ентеропатія,
парапроктити й ін.), можлива поява лімфаденопатії. Клінічно і
гематологічно захворювання нагадує ГЛ. При цьому моноклонова пухлина
перетворюється на поліклонову: у 15% хворих ХМЛ реєструються лімфоїдні
варіанти бластного кризу, а в окремих випадках можна знайти як
мїєлоїдні, так і лімфоїдні бластні елементи (змішаний, біфенотиповий
варіант). Природа клонової проліферації встановлюється цитохімічно і за
допомогою моноклональних антитіл). Тривалість цієї фази – 3-6 міс.
Лікування. До початку 80-х років найпоширенішим методом лікування ХМЛ
була хіміотерапія. Основні препарати – мієлосан (бісульфан) і
гідрооксисечовина. Вони дозволяють отримати гематологічну ремісію – у
більшості випадків – часткову. Цитостатики не продовжують життя і не
відсовують бластного кризу, а лише пом’якшують клінічну симптоматику і
покращують самопочуття хворих ХМЛ. Побічна дія: мієлосан індукує
легеневий і кістковомозковий фіброз, адісоноподібний синдром, тривалу
мієлосупресію.
Крім монохіміотерапії застосовується інтенсивна поліхіміотерапія
(комбінації з цитозаром і антрациклінами), що супроводжується
збільшенням частоти ускладнень.
Сучасні методи лікування: трансплантація кісткового мозку й
імунотерапія.
Трансплантація кісткового мозку повинна проводитися якнайшвидше (до 30
років).
Вважається, що ТКМ може вилікувати 50% хворих-реципієнтів. Але в 20%
трансплантованих виникають рецидиви. 50% хворих не можна проводити ТКМ
через вік більше 50 років, 70% не мають гістосумісного донора. У
середньому лише 12% хворим з ХМЛ може бути проведена ТКМ і лише в 6%
можливе одужання. Смертність при ТКМ досягає 25%.
В останні роки в лікуванні хронічної фази ХМЛ застосовують інтерферони.
Рекомбінантний інтерферон альфа (інтрон А, вітчизняний препарат лаферон)
інгібірує ріст колоній гранулоцитів і дає позитивні результати при ХМЛ:
ліквідацію клону клітин, що містять філадельфійську хромосому – повна
цитогенетична відповідь – у 40% пацієнтів. В останні декілька років
з(явився новий високоефективний препарат для лікування ХМЛ – селективний
інгібітор тирозинкінази STI 571 – глівек. Дані багато центрових
досліджень вказують на високий відсоток повних і часткових ремісій у
хворих, що отримали лікування глівеком. Широке впровадження даного ліку
в практику дещо обмежене через його високу вартість (більше 40 тисяч
доларів на рік прийому).
У період бластного кризу терапевтична тактика така ж, як і при ГЛ,
(схеми цитостатичної терапії проводяться відповідно до варіанта
бластного кризу).
Прогноз. З моменту встановлення діагнозу за кількістю несприятливих
ознак формуються категорії ризику хворих ХМЛ:
категорія низького ризику: один несприятливий прогностичний фактор;
категорія проміжного ризику: два несприятливі прогностичні фактори;
категорія високого ризику: три і більше несприятливих фактори.
Несприятливі прогностичні фактори при хронічному мієлолейкозі:
вік ? 60 років;
збільшення селезінки у поперечному розмірі на 10 см і більше;
бласти в к/м або периферичній крові 3% і більше;
базофіли в периферичній крові більше 7%, в кістковому мозку більше 3%;
тромбоцитоз більше 700х109/л.
У минулому медіана виживання складала близько 3 років, однак завдяки
ранній діагностиці і підвищенню ефективності лікування тривалість життя
хворих ХМЛ досягає в даний час 5-7 років.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter