Методологічні підходи створення організаційно-технічної служби стандартизації і метрології в системі охорони здоров’я (реферат)

Методологічні підходи створення організаційно-технічної служби
стандартизації і метрології в системі охорони здоров’я

В останні роки в умовах активного перекладу вітчизняної системи охорони
здоров’я в поле економічних методів керування важко переоцінити
актуальність проблеми, узагальнено позначеної як “стандартизація в
охороні здоров’я”.

На шляху рішення цієї проблеми трохи перспективно обкреслені
методологічні аспекти, хоча багато хто з них не кінця пророблені і
вимагають свого подальшого розвитку. Питання ж прикладного порядку
сьогодні далекі не тільки від практичної реалізації, але навіть у
принципі вкрай слабко представлена теоретична платформа, що обґрунтовує
роль і місце, задачі і функції конкретного органа, за допомогою якого
повинна реалізовуватися система стандартизації в охороні здоров’я.

Незважаючи на те, що в спільному наказі Міністерства охорони здоров’я
Російської Федерації і Федерального фонду обов’язкового медичного
страхування Російської Федерації від 19 січня 1998 р. № 12/2 “Про
організацію робіт зі стандартизації в охороні здоров’я” є присутнім
пункт про створення відповідних структур по стандартизації в галузі,
однозначного підходу до форми і місця таких органів на рівні регіонів
дотепер не вироблено.

У дійсній статті хотілося б поділитися розуміннями і представити деякі
результати досліджень при рішенні задачі по становленню і забезпеченню
організаційно-технічного напрямку в системі стандартизації охорони
здоров’я.

У повідомленні загалом окреслюються шляхи пошуку і починається спроба
побудови однієї з можливих моделей системи стандартизації у вітчизняній
охороні здоров’я.

В даний час не викликає особливих заперечень постулат про загальні
основні принципи створення організаційно-технічної служби стандартизації
в системі охороні здоров’я. У доступній літературі і документах
визначено, що принципи ці розробляються на основі, по-перше, норм,
установлених Федеральними законами, деякими з який є «Основи
законодавства Російської Федерації про охорону здоров’я громадян»,
«Закон про медичне страхування громадян у Російській Федерації», «ПРО
захист прав споживачів», «ПРО стандартизацію», «ПРО сертифікацію
продукції і послуг» і ін.; по-друге, правил і вимог, встановлених у
стандартах Державної системи стандартизації Російської Федерації,
практичного досвіду вітчизняної і міжнародної стандартизації; по-третє,
відповідно до наказу “Про організацію робіт зі стандартизації в охороні
здоров’я”.

Обґрунтовані принципи побудови системи стандартизації, характеризуються
сполученням міжвідомчих інтересів, что, по-нашій думці, робить
малоймовірним високий ступінь практичної реалізації цих принципів на
рівні однієї з існуючих структур, будь то орган охорони здоров’я,
учасник системи ОМС або орган Державної системи стандартизації.

Как известно, однієї з основних цілей стандартизації в охороні здоров’я,
поряд з іншими, є розробка і застосування специфічних методів керування
системою охорони здоров’я і ее суб’єктів, що функціонують у поле
маркетингових отношений.

З огляду на об’єктивність економічних законів при керуванні галуззю, до
основних задач, реалізованим системою стандартизації в охороні здоров’я,
можна віднести: 1) досягнення і підтримування, що відповідає сучасним
реаліям, рівня медичної допомоги; 2) постійне динамічне підвищення
якості профілактичних і лікувально-діагностичних заходів; 3)
забезпечення належної якості наданих населенню медичних послуг; 4)
рішення задач збереження і поліпшення здоров’я громадян.

Протиріччя і складності державного керування і регулювання галуззю
адміністративними методами, особливо на регіональному рівні системи,
деякою мірою розв’язні при реалізації задач стандартизації.

Організація системи стандартизації в охороні здоров’я припускає рішення
основних задач у рамках визначених напрямків:

нормативного забезпечення системи стандартизації охорони здоров’я;

організаційно-технічних заходів.

Основними положеннями відповідно до яких повинно здійснюватися створенні
й ефективне функціонування організаційно-технічної служби стандартизації
в галузі є, з одного боку, модель регіональної охорони здоров’я, з
іншого боку — формування і реалізація на територіях суб’єктів Російської
Федерації єдиної державної політики в області стандартизації охорони
здоров’я.

В організаційній структурі, що забезпечує стандартизацію, ці два
положення повинні бути розумно і пропорційно сполучені і, звичайно,
реалізовані.

Напрямку діяльності при побудові системи стандартизації в охороні
здоров’я, як на рівні нормативного забезпечення, так і в прикладному
плані, раціонально співвіднести з об’єктами стандартизації.

Список таких основних об’єктів стандартизації в охороні здоров’я, як
відомо, огранізовують наступними:

— організаційні технології;

— медичні послуги;

— технологія виконання медичних послуг (процедур);

— технологічне забезпечення виконання медичних процедур;

— якість медичних послуг;

— кваліфікація медичного, фармацевтичного, допоміжного персоналу;

— виробництво, умови реалізації, якість лікарських засобів і медичної
техніки;

— обліково-звітна документація, використовувана в системі охорони
здоров’я і медичного страхування;

— інформаційні технології;

— економічні аспекти охорони здоров’я.

Саме по таких напрямках повинна бути орієнтована діяльність органа, що
забезпечує практичну роботу зі стандартизації в охороні здоров’я, тобто
відповідно до цього може бути сформовані зразкова організаційна
структура і конкретизовані задачі підрозділів і посадові інструкції
співробітників.

Цілком можливо допустити іншу класифікацію суб’єктів стандартизації.
Обкреслені границі подібних класифікацій не є принципово важливими при
побудові організаційної структури забезпечення стандартизації в охороні
здоров’я. Головне, що відповідно до визначених суб’єктів стандартизації
можливе створення адекватної організаційної структури, що забезпечує
можливі напрямки такої узагальненої діяльності.

У результаті рішення організаційно-технічних задач представляється
реальним створення галузевої служби стандартизації, що здійснює
організацію розробок, узгодження, прийняття і введення в дію нормативних
документів, стандартів, контролю за системою їхнього виконання, вимог на
територіальному рівні, рівні конкретного лікувально-профілактичного
заснування і медичних практик будь-якого виду власності.

У побудові моделі системи стандартизації охорони здоров’я в регіоні
представляється методологічно обґрунтованим виділення трьох рівнів
практичної реалізації задач:

рівень організаційно-методичні функції;

рівень впровадження і забезпечення використання стандартів;

рівень кваліметрія (виміру) і експертної оцінки.

Визнаючи, что в остаточному підсумку методи стандартизації в охороні
здоров’я є системою керування – головний орган організаційно-технічної
служби стандартизації, як видно, міг бути сформований на рівні органів
керування охорони здоров’я суб’єктів Федерації. Ймовірний рівень такого
підрозділів: відділ місцевого органа керування охороною здоров’я. Таке
логічне припущення лише на перший погляд є вірним.

Дослідження і практика показують, що органи охорони здоров’я, у поле
їхніх сучасних функцій, малоактивні в діяльності по становленню системи
стандартизації в охороні здоров’я. Виявлення глибинних причин такого
положення – задача окремого дослідження.

На нашу думку, органи охорони здоров’я не в змозі вирішити проблему
побудови системи стандартизації на рівні своїх структур у силу причин
відомчості.

Відомо, що з напрямків стандартизації в охороні здоров’я, останні роки
на територіях активно здійснюється діяльність по ліцензуванню й
акредитації. Становлення і стимулювання цієї діяльності було викликано
до життя введенням системи обов’язкового медичного страхування, а не
з’явилося внутрішньою потребою територіальних органів керування охороною
здоров’я.

У більшості територіальних моделей системи охорони здоров’я діяльність
ліцензійно — акредитаційних комісій (ЛАК), будучи внутрішньовідомчої,
дала визначений результат (скоріше
статистичні-статистичну-статистичне-статистична-обліково-статистиАИий),
але до кінця не змогла вирішити задач по якісному поліпшенню
функціонування лікувально-профілактичних заснувань і медичних практик.
Останнім часом посібником Міністерства охорони здоров’я відзначається,
що система ЛАК, власне кажучи, працює сама на себе.

Напрошується закономірний висновок, що функції ліцензування, акредитації
і сертифікації, як складові частини єдиної системи стандартизації в
охороні здоров’я, як видно, повсюдно повинні бути виведені з відомчості
системи.

У тих регіонах, де ліцензійно — акредитаційні комісії структурно є
самостійними фізичними особами – раціонально було б розглянути
можливість розширення їхніх функцій і діяльності по всіх можливих
напрямках стандартизації в охороні здоров’я.

До того ж є безперечним, що ефективність стандартизації, зокрема, рівня
бази і кадрів системи охорони здоров’я була б набагато ефективніше,
проводися вона позавідомчим незалежним органом.

Говорячи про стандартизацію технологій, треба мати на увазі, що
впровадження і застосування технологічних стандартів (стандартів
технологій) має на увазі, по-перше, високий ступінь формалізації
медичної праці, по-друге, вимагає професійного уміння і виробничої
дисципліни при використанні стандартизованих технологій, по-третє,
потенційно дозволяє вести об’єктивний контроль і виявляти відступу.

Реалізована система стандартизації в охороні здоров’я потенційно
дозволяє різко висвітити недоліки функціонування системи конкретного
лікувального заснування, діяльності, як на рівні посібника, так і
конкретного фахівця.

Практика показує, що існують об’єктивні передумови своєрідного
внутрішньовідомчого опору до побудови системи стандартизації медичної
діяльності. Це підтверджується і тим, що, зокрема, органи охорони
здоров’я на місцях не виявляють належної активності при упровадженні
форм і методів стандартизації, навіть визначених директивно: виконання
наказу МЗ по становленню системи стандартизації в галузі бажає кращого.

Особливо варто зупинитися на функції контролю виконання стандартів, що
вводяться. Ця функція тісним образом зв’язана з виміром (кваліметрією).

Зрозуміло, що модель системи стандартизації в охороні здоров’я не
мислима без контрольних функцій по впровадженню, реалізації і ступеню
виконання стандартів на рівні будь-якого суб’єкта стандартизації. На
нашу думку, наділяти цими функціями орган, що впроваджує стандарти, не
зовсім логічно: не правомірно змішувати функції впровадження і контролю
в одній структурі.

Функції контролю медичної діяльності, як відомо, у даний час забезпечує
система внутрішньовідомчої і позавідомчої експертизи. Конкретну роботу з
кваліметрії (виміру), рекомендованого до застосування стандарту, з
успіхом могли б здійснювати фахівці системи внутрішньовідомчої і
позавідомчої експертизи якості медичної допомоги (ЭКМП), що, до речі,
деякою мірою, вони зараз і роблять.

Узагальнюючи данні кваліметрії в охороні здоров’я, з одного боку,
удасться одержати своєрідні індикаторами системи стандартизації, з
інший, ці показники можуть служити (у юридично оформленому полі)
критеріями відповідних відхилень від стандартів. Орган стандартизації,
одержавши зворотний зв’язок при впровадженні стандартів, забезпечить
аналітичну роботу дієвості стандартів і розробку рекомендацій з їхнього
удосконалювання.

Так що залишається вписати цю підсистему в конструктивну організаційну
модель стандартизації, а у функції органа по стандартизації в охороні
здоров’я поставити державну наглядову діяльність, принаймні, за системою
позавідомчої експертизи, да й відомчої, до слова сказати, теж.

З усього сказаного можна укласти, что структура, що забезпечує
організаційно — методично весь спектр діяльності по стандартизації в
охороні здоров’я повинна бути поза існуючими організаційних форм, що
забезпечують функціонування системи охорони здоров’я територіального
рівня.

Швидше всього це повинно бути самостійна юридична особа умовна
іменоване, територіальний орган (комітет) стандартизації, інспекції і
державного контролю охорони здоров’я (КСИ і ГК).

Створення подібного органа на базі вневідомчих функціонуючих Лаков
зажадає мінімум витрат як організаційного плану, так і фінансових.
Представляється реальним оперативно забезпечити базу правового
регулювання діяльності подібного заснування.

Фінансове забезпечення подібного заснування вимагає окремого
пророблення, але бачиться на умовах договірної госпрозрахункової
діяльності в основному за рахунок тих суб’єктів, що у першу чергу
зацікавлені в забезпеченні високої якості надання медичної допомоги, що
захищають права пацієнта і за рахунок засобів порушників, що не
забезпечують безумовне виконання стандартів.

Методологічний підхід, що представляється, дозволяє сформувати
організаційно-юридичну структуру, описати задачі і зразкові функції
подібного органа, розкрити суть взаємодій із суб’єктами підсистеми
стандартизації й ін.

Такі структури на регіональному рівні змогли б забезпечити досить
високий рівень впровадження і забезпечення стандартів (протоколів)
діагностики і лікування хворих у системній відповідності з визначеними
крапками додатка:

стандартизації бази і кадрів;

стандартизації технологій;

стандартизації ресурсного забезпечення (фінансового, інформаційного й
ін.)

В даний час ці функції, як було відзначено вище, розмите по різних
структурах. Альтернативний варіант єдиного забезпечення цих функцій є
їхня розумна інтеграція на рівні пропонованої організаційної структури.

Територіальні комітети з питань стандартизації органічно могли б
забезпечити і таку немаловажну діяльність у системі стандартизації, як
розробка і реалізація методів кваліметрія (виміру), методологічний
посібник і контроль експертної діяльності. У рамках функцій комітету
представляється наглядова діяльність за принципом експертів Державного
комітету стандартизації і метрології і тісна робота саме з цим
комітетом.

При такому пропонованому підході, створення структури стандартизації в
охороні здоров’я, бачиться закономірне місце галузевої системи
стандартизації в єдиному полі Державної діяльності по стандартизації і
метрології.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *