Реферат на тему:
Медичні аспекти Чорнобиля: проблеми тиреоїдної патології
Після аварії на Чорнобильській АЕС з 1990 року в Україні встановлено
значне збільшення захворюваності на рак щитовидної залози серед дітей та
підлітків. З 1986 по 2001 рік прооперовано 2371 особу віком від 0 до 18
років на момент аварії. Серед них 1639 хворих були в дитячому віці (0—14
років) та 697 хворих — у підлітковому (15—18 років). У той же час,
починаючи з 1987 року, коли дія радіоактивного йоду була відсутня, серед
дітей, що народилися після аварії, зареєстровано лише 35 випадків цього
захворювання. Оскільки пік цієї захворюваності ще попереду, а післядія
“чорнобильського” радіоактивного йоду триватиме ще близько 20 років, з
метою своєчасної діагностики та лікування раку ЩЗ необхідно проводити
довгострокові скринінгові обстеження осіб, які на момент Чорнобильської
катастрофи перебували у дитячому або підлітковому віці та проживали на
забруднених радіойодом територіях. Це дозволить зберегти повноцінне
життя тисячам людей, які постраждали у результаті аварії на ЧАЕС.
Сімнадцятилітній досвід вивчення впливу Чорнобильської катастрофи на
здоров’я людини переконливо свідчить про те, що сьогодні він
реалізувався, перш за все, в значному підвищенні захворюваності на рак
щитовидної залози (ЩЗ) серед дітей та підлітків України. Це зумовлено
тим, що у перші дні після аварії на ЧАЕС в атмосферу було викинуто
величезну кількість радіоактивного йоду. Основну масу (біля 80%) складав
J131, іншу частину — короткоживучі радіонукліди J132-135. Небезпека
надходження радіонуклідів йоду в ЩЗ людини та тварин існувала протягом
2,5 місяців після аварії, тобто часу, що дорівнював десяти періодам
напіврозпаду J131.
Шляхи надходження радіонуклідів йоду в організм людини після
Чорнобильської аварії були різними. Якщо для населення м. Прип’яті та
евакуйованих у перші дні після аварії з 30-кілометрової зони це був перш
за все інгаляційний шлях, то для жителів віддалених територій України
основним шляхом надходження радіоактивного йоду в організм був
аліментарний.
Як відомо, радіоактивний йод особливо небезпечний, так як він вибірково
поглинається в організмі клітинами щитовидної залози. У зв’язку з цим
серед можливих віддалених наслідків впливу радіойоду на ЩЗ
прогнозувалась поява додаткових випадків таких її захворювань, як:
гіпотиреози, аутоімунні тиреоїдити, доброякісні та злоякісні
новоутворення залози. Дозиметрія ЩЗ у населення регіонів України, які
найбільше постраждали в наслідок аварії — Київської, Чернігівської,
Житомирської областей — проводилась з перших днів після неї і
закінчилась на кінець травня 1986 року. За даними Наукового центру
радіаційної медицини АМН України усього в цих регіонах проведений вимір
індивідуальних доз опромінення ЩЗ понад 70 000 дітей та підлітків. Як і
прогнозувалося, найвразливішими виявилися діти та підлітки, які були
критичною групою населення при опроміненні ізотопами йоду.
Співробітники Інституту ендокринології та обміну речовин АМН України ім.
В. П. Комісаренка протягом усіх післячорнобильських 17 років вели
спостереження за станом ЩЗ у дітей та підлітків, які проживали в цих
регіонах. Особливо достовірним спостереженням є унікальне
широкомасштабне клініко-епідеміологічне скринінгове обстеження, яке
проводилося з 1998 року в рамках Українсько-американського проекту
“Дослідження раку та нших захворювань щитовидної залози в Україні,
спричинених аварією на Чорнобильській АЕС”.
До роботи над Проектом залучені такі установи:· Інститут ендокринології
та обміну речовин АМН України ім. В.П. Комісаренка, Київ.· Науковий
центр радіаційної медицини АМН України, Київ.· Національний інститут
раку, Національний інститут здоров’я, Роквілл, Меріленд, США.·
Колумбійський Університет, Нью Йорк, США.· Співвиконавці проекту:
Управління охорони здоров’я Київської, Чернігівської, Житомирської
обласних державних адміністрацій.
Основна мета виконання Проекту — проведення широкомасштабних
епідеміологічних та клініко-морфологічних досліджень з виявлення різних
форм патології щитовидної залози у осіб, які були опромінені
(радіоактивним йодом) у результаті аварії на Чорнобильській АЕС.Завдання
групового обстеження — виявлення:— раку щитовидної залози;— доброякісних
вузлів щитовидної залози;— інших захворювань щитовидної залози.
Контингент обстеження — особи дитячого (0—14 років) або підліткового
(15—18 років) віку на момент Чорнобильської аварії, які мали прямі
виміри дози радіоактивного опромінення щитовидної залози та проживали в
найбільш забруднених радіоактивними ізотопами регіонах України:·
Іванківському, Чорнобильському, Поліському районах та у м. Прип’ять
Київської області;· Народицькому та Овруцькому районах Житомирської
області;· Ріпкінському, Козелецькому та Чернігівському районах
Чернігівської області.Вибір групи обстежуваних проводився з урахуванням
дози опромінення щитовидної залози внаслідок Чорнобильської аварії. Для
цього з файлу, переданого Науковим центром радіаційної медицини, який
містив демографічні дані на 75 349 осіб, було відібрано 34 092 особи. У
тому числі:— низькодозова група “А” — 15 541 (45,6%)— середньодозова
група “Б” — 8 476 (24,9%)— високодозова група “С” — 10 075
(29,5%)Скринінгове медичне обстеження учасників проекту включало огляд
ендокринолога, ультразвукову діагностику ЩЗ, визначення тиреоїдних
гормонів (ТТГ, Тг, АТПО), Са2+ та вмісту йоду у сечі. Проводилося також
їх дозиметричне інтерв’ю.
Підсумовані результати спостережень за цей період дають підставу зробити
висновок про те, що на даний момент гіпотиреози та аутоімунні тиреоїдити
ще себе не проявили, їх частота не виходить за рамки відповідних
показників у загальній популяції населення. На превеликий жаль, це не
відноситься до злоякісних новоутворень щитовидної залози. В Інституті
ендокринології та обміну речовин АМН України створений реєстр, куди
заносяться усі випадки раку щитовидної залози у хворих, які на момент
аварії мали вік 0—18 років. З 1986 по 2001 рік в реєстр внесено 2 371
таких хворих. Динаміка щорічної кількості захворювань на рак ЩЗ серед
дітей та підлітків України наведена у малюн-ку 1. З нього видно, що
перше значне збільшення кількості хворих на рак ЩЗ серед даної популяції
населення було встановлено у 1990 році. Серед прооперованих 1 639 хворих
були у дитячому віці (0—14 років). Щорічна динаміка їх захворюваності
наведена у таблиці 1. Аналогічна динаміка зростання захворюваності на
рак ЩЗ встановлена у підлітків України (15—18 років на момент аварії).
Проте, темп цього зростання дещо нижчий, ніж у дітей. За період з 1986
по 2001 роки в Україні з приводу цього захворювання було прооперовано
697 таких хворих. Щорічна динаміка їх захворюваності наведена у малюнку
3. Зростання захворюваності дітей та підлітків на рак ЩЗ по Україні в
цілому підтверджується результатом аналізу темпів росту цієї хвороби
серед даної популяції населення Київської області протягом трьох
п’ятилітніх періодів (малюнок 4): 1986—1990 роки (1 період); 1991—1995
роки (2 період); 1996—2000 роки (3 період). У дітей між 1 та 2 періодами
темп росту захворюваності на рак ЩЗ складав 5,63 рази, у підлітків —
2,43 рази у приведених вікових групах Київської області. Між 1 та 3
періодами — у дітей — 10,80 рази, у підлітків — 5,43 рази. Як видно з
малюнка 4, темп росту захворюваності на рак ЩЗ у дорослого населення
Київської області значно нижчий: між 1 і 2 періодами він складав 1,37
рази; між 1 і 3 — 1,95 рази.
Протягом 2002 року рівень захворюваності на рак ЩЗ в Україні серед осіб
0—18 років на момент Чорнобильської катастрофи за попередніми даними
залишається на рівні показників попередніх 5-ти років. У той же час
серед дітей, які народилися після аварії, починаючи з 1987 року, коли
дія радіоактивного йоду була відсутня, зареєстровано лише 35 випадків
захворювання на тиреоїдну карциному (мал. 5). Цей факт вказує на пряму
залежність зростання захворюваності на рак ЩЗ у дітей та підлітків
України з її опроміненням радіоактивним йодом у результаті
Чорнобильської катастрофи. Така залежність підтверджується також
аналізом даної захворюваності у дітей та підлітків різних регіонів
України. Встановлено, що понад 60% випадків раку ЩЗ зареєстровано у 5-ти
північних областях України, які найбільше постраждали від аварії на ЧАЕС
(Київська, Чернігівська, Житомирська, Рівненська, Черкаська). У той час,
як до Чорнобильської катастрофи протягом 1981—1985 років у цих областях
взагалі не було жодного випадку раку ЩЗ серед дітей, крім Черкаської
області, де у 1981 році зареєстрований 1 випадок дитячого тиреораку.
Доказом цього факту є результати вищезгаданого Українсько-американського
тиреоїдного проекту, яким передбачено 20-річне спостереження за групою,
створеною у результаті скринінгового медичного обстеження учасників
проекту. Група включає в себе 13 227 осіб, з яких 16,9% мають дозу понад
1,0 Гр, 26,1% — від 0,3 до 1,0 Гр; 57% — від 0 до 0,3 Гр. Виявлено 67
хворих на рак щитовидної залози, яких прооперовано в нституті
ендокринології та обміну речовин АМН України. 44 з них виявлено під час
проведення 1-го скринінгу (1998—2000 роки), 23 — під час проведення 2-го
скринінгу (2001—2002 роки). Встановлено високу частоту цієї
захворюваності серед членів групи — 1 випадок на 200 обстежених, у
Народицькому районі Житомирської області (зона безумовного відселення) —
1 випадок на 100 обстежених. Більшість випадків раку зареєстровано серед
членів групи з високою дозою радіоактивного опромінення щитовидної
залози. Крім того, виявлено 27 випадків доброякісної хірургічної
тиреоїдної патології та поодинокі випадки тиреоїдиту.
Отримані дані переконливо свідчать про необхідність довгострокового
проведення скринінгових обстежень осіб, які на момент Чорнобильської
катастрофи були в дитячому або підлітковому віці та проживали на
забруднених радіоактивним йодом територіях.Слід також зазначити, що ця
вікова група ризику щодо захворювання на рак ЩЗ на сьогодні досягла віку
17—35 років, тобто вийшла за рамки організованих контингентів населення,
які підлягали проходженню щорічних профілактичних медичних оглядів.
Отже, вірогідність своєчасної діагностики захворювань ЩЗ дуже мала.Разом
з тим у контрольованих за протоколом проекту областях України на момент
Чорнобильської катастрофи налічувалось 1 100 115 дітей (0—14 років):
Київська область — 418 400; Житомирська — 412 215; Чернігівська — 269
500. Тобто група Українсько-американського тиреоїдного проекту, яка
включає в себе 13 227 учасників, створена методом випадкової вибірки і
становить приблизно 1 % від усієї популяції дітей та підлітків, що
проживали на момент аварії в цих областях.
Вищенаведене ще раз підкреслює надзвичайну актуальність даної проблеми.
Тим більше, що за науковим прогнозом пік даної захворюваності ще
попереду, а післядія “чорнобильського” радіойоду триватиме приблизно 20
років.Для вирішення цієї проблеми необхідно створити і реалізувати
державну програму “Чорнобильська катастрофа і щитовидна залоза” із
залученням кваліфікованих спеціалістів-ендокринологів. Зволікання з її
вирішенням приведе в найближчому майбутньому до значного збільшення
випадків запущеного раку ЩЗ.Крім того, чекають допомоги вже прооперовані
з приводу раку ЩЗ, спричиненого Чорнобильською катастрофою, а також
тисячі хворих дітей та підлітків України, які потребують вирішення
цілого ряду медико-соціальних питань.
Висновок
1. Узагальнюючи вищенаведені дані, необхідно констатувати, що в Україні
після аварії на Чорнобильській атомній станції відмічено значне
зростання частоти раку ЩЗ у дітей і підлітків, особливо це
спостерігається в регіонах, які найбільш постраждали.
2. У майбутньому вкрай необхідним є проведення широкомасштабних
довготривалих епідеміологічних досліджень захворювань ЩЗ у пацієнтів,
які в дитячому віці мали контакт з іонізуючим випромінюванням.
Література
1. Болезни щитовидной железы / Под ред. Л. Бравермана. М.: Медицина,
2000. — 417 с.
2. Комиссаренко И. В., Рыбаков С.И., Богданова Т. И. и др.
Клинико-морфологичекая характеристика и тактика хирургического лечения
папиллярного рака щитовидной железы у детей и подростков //
Международный журнал радиационной медицины, 2001. — Т. 3. — № 1—2. — С.
212—216.
3. Нейроэндокринология. Клинические очерки / Под ред. Е. И. Маровой.
Ярославль: ДИА-пресс, 1999. — 505 с.
4. Руководство по клинической эндокринологии / Под ред. Н. Т. Старковой.
СПб.: Питер Пресс, 1996. — 544 с.
5. Синдром Иценко-Кушинга / Под ред. В. Г. Баранова, А. И. Нечая. Л.:
Медицина, 1988. — 222 с.
6. Хирургия надпочечников / Под ред. А. П. Калинина, Н. А. Майстренко.
М.: “Медицина”, 2000. — 214 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
