Реферат на тему:
Лікувальна дія лікарських рослин. Народні методи лікування. Народні
методи лікування
Лікувальна дія лікарських рослин забезпечується завдяки схожості
біологічно активних речовин, котрі використовуються в процесах обміну в
клітинах рослин, тварин і людини.
У процесі тривалої еволюції тварини пристосовувалися до засвоєння різних
хімічних речовин, синтезованих рослинами. За даними В.І.Вернадського та
інших учених, налічується близько мільярда біологічно активних речовин.
Вони легко включаються у процеси, які забезпечують життєдіяльність
людини. Порівняно рідко спостерігаються випадки їх непереносності. За
раціонального поєднання лікарських рослин терапевтичні можливості
розширюються.
Лікарські рослини доцільно використовувати для профілактики та лікування
більшості захворювань, а також для проведення підтримувальної терапії.
Під час їх застосування в організм людини надходить цілий комплекс
біологічно активних речовин, які добре засвоюються. Всмоктування, або
резорбція, лікарських речовин у лімфу і кров відбувається крізь шар
тканин.
У разі введення ліків через рот (регоз) вже в ротовій порожнині вони
зазнають впливу слини та частково всмоктуються. У кислому середовищі
вмісту шлунка лікарські речовини загалом всмоктуються повільно.
Більшість із них з шлунка переходить у тонку кишку, звідки вони головним
чином потрапляють у судини через систему ворітної вени та надходять у
печінку. Там вони можуть затримуватися, змінюватися та знешкоджуватися.
З печінки лікарські засоби надходять у загальну систему кровообігу та
транспортуються до тканин і клітин. Лікарські речовини тим швидше
накопичуються в органі (або тканині), що краще кровопостачання його.
Якщо лікарські речовини вводять за допомогою клізми або свічки, вони
потрапляють у загальний кровоплин, обминаючи печінку. При цьому їх дія
виявляється звичайно раніше, аніж у разі введення через рот.
Нанесені на слизову оболонку дихальних шляхів, ліки швидко всмоктуються
слизовою оболонкою та в альвеолах легенів. Альвеолярна тканина легко
проникна, добре розгалужені легеневі капіляри забезпечують надходження
біологічно активних речовин з легенів безпосередньо у кров. Діють ліки
значно швидше, ніж у разі введення їх у шлунок. Дуже зручно через легені
вводити лікарські засоби шляхом інгаляції.
Лікарські речовини всмоктуються і через шкіру.
Лікарські речовини або продукти їх перетворення з різною швидкістю
видаляються з організму через нирки (найчастіше) та залозами травного
каналу, а також через легені, шкіру (потові, сальні залози).
Лікарські речовини не спричинюють ніяких нових фізіологічних процесів,
що не властиві організмові, вони лише посилюють або ослаблюють існуючі.
Відповідно до цього їх поділяють на такі, що збуджують, стимулюють або
пригнічують.
Під стимуляцією розуміють активізацію функціональної діяльності або
процесів обміну речовин. Лікарські засоби активізують роботу центральної
нервової системи, гемопоез, процеси відновлення тканин, секреторну
функцію, ріст тощо. Багато які лікарські речовини пригнічують, тобто
ослаблюють, певні функції (або процеси).
Причинами багатьох захворювань можуть бути розлади регуляторної функції
нервової системи, ферментативних процесів, порушення обміну речовин.
Під час хвороби обмін речовин у клітинах змінюється, виникають
різноманітні порушення їх функцій. Тому під час лікування хворого слід
змінити надходження крові до ураженого органу, вплинути на обмін речовин
у ньому. Це досягається насамперед уведенням з їжею необхідних для
нормального перебігу обмінних реакцій незамінних амінокислот,
вуглеводів, рослинних жирів, а також інших біологічно активних сполук
рослин, через нестачу яких виникло порушення. По-друге, речовини, що
входять до складу лікарських рослин, мобілізують захисні природні сили
людського організму на боротьбу з хворобою, пригнічують хвороботворну
мікрофлору, що спричинює запалення та порушення діяльності окремих
органів і систем. По-третє, завдяки здатності рослин активізувати
потогінний, проносний, сечогінний, жовчогінний, відхаркувальний та інші
ефекти організм позбавляється відходів життєдіяльності, токсинів, що
утворюються під час недуги.
Деякі рослини впливають на центральну й периферичну нервову систему, від
стану якої залежить функціонування внутрішніх органів, а відтак і
здоров’я. Цей вплив може бути заспокійливим (седативним) або
збуджувальним, тонізуючим.
Седативні засоби (від лат. зесіаіо — заспокоєння) використовують для
лікування нервових хвороб. Вони посилюють процеси гальмування або
зменшують процеси збудження в нервовій системі, полегшують настання сну
та поглиблюють його. Заспокійливі засоби призначають у разі нервового
збудження, виснаження нервової системи після перенесених стресів та
потрясінь, для зменшення болю. З рослин переважно седативним впливом
володіють валеріана лікарська, лаванда вузьколиста, меліса лікарська,
м’ята перцева, хміль звичайний, синюха блакитна, собача кропива звичайна
та ін.
Ослаблюють процеси збудження або посилюють процеси гальмування в
центральній нервовій системі протисудомні засоби. їх використовують для
лікування епілепсії, спазмофілії у дітей. При судомних явищах
призначають настоянку кореня валеріани лікарської, шоломниці
байкальської, півонії незвичайної, трави зайцегуба п’янкого, рути
запашної, підмаренника справжнього, чебрецю звичайного, екстракт
пасифлори рідкий тощо.
Збуджувальні засоби стимулюють роботу окремих органів чи організму в
цілому. Вони активізують центральну нервову систему, сприяють роботі
серця, органів травлення і дихання, підвищують гостроту зору, слух тощо.
До них належать препарати женьшеню, аралії маньчжурської, елеутерокока
колючого, лимонника китайського, родіоли рожевої, заманихи високої,
тирличу жовтого, а також чай, кава, какао та ін.
Спазмолітична дія рослин виявляється у зниженні тонусу та знятті спазмів
гладеньких м’язів бронхів, травного каналу, жовчних проток та жовчного
міхура, сечоводів, сечового міхура й кровоносних судин. Призначають при
виразковій, жовчнока-м’яній та сечокам’яній хворобах, спазмах шлунка,
спастичному коліті, холециститі, гострому панкреатиті, бронхіальній
астмі, при дисменореї, болю, зумовленому спазмом кровоносних судин.
Виявляючи антисиазматичну дію, вони тамують біль. Як спазмолітичні
засоби використовують плоди ганусу звичайного та аммі зубної, листки
беладонни лікарської, траву рути запашної, перстачу гусячого, чебрецю
звичайного, чистотілу звичайного, хвилівника звичайного, звіробою
звичайного, м’яти перцевої та ін.
Основними лікарськими засобами, які виявляють кардіотонічну дію і
використовуються для лікування серцевої недостатності, є препарати
рослин, що містять серцеві глікозиди: листки наперстянки, трава
горицвіту весняного, конвалії травневої, жовтушника сіруватого, олеандра
звичайного, строфанту та ін. Після всмоктування серцеві глікозиди з
кров’ю розносяться по організму, фіксуються в тканинах, накопичуючись
переважно у серцевому м’язі. Вони тонізують його роботу, заспокійливо
діють на центральну нервову систему, посилюють сечовиділення, зменшують
набряки, що пояснюється головним чином поліпшенням кровообігу. Серцеві
глікозиди, особливо ті, що містяться в листках наперстянки, повільно
виводяться з організму і кумулюються (накопичуються). Тому треба суворо
дотримувати дози. Залежно від перебігу хвороби та ускладнень дозу їх
зменшують або повністю відміняють препарат.
У регулюванні процесів обміну в організмі важлива роль належить залозам
внутрішньої секреції — підшлунковій, щитовидній, наднирковим, статевим
та гіпофізу. Вони виробляють гормони — біологічно активні речовини, які
надходять у кров і регулюють ріст та розвиток організму, всі види обміну
речовин, сприяють підвищенню опірності до несприятливих чинників.
Деякі біологічно активні сполуки, що містяться в лікарських рослинах,
впливають на організм подібно до гормонів тваринного походження.
Гормони кори надниркових залоз впливають на водний, мінеральний,
азотистий, вуглеводний, жировий обміни, виявляють протизапальну,
протиалергічну, антитоксичну дію. У разі зниження функції кори
надниркових залоз як протизапальний засіб, що діє за типом
кортикостероїдів, використовують препарати кореня солодки голої. їх
призначають при системному червоному вовчакові, склеродермії, алергічних
дерматитах, пухирчатці, екземі, нейродерміті та ін. Речовини, що
містяться в солодці голій, нормалізують мінеральний обмін, порушений
унаслідок хронічної недостатності кори надниркових залоз (хвороба
Аддісона). Поліпшують функціональний стан, стимулюють роботу кори
надниркових залоз також препарати трави астрагалу шерстистоквіткового,
коренів алтеї лікарської, листків смородини чорної, трави хвощу
польового, череди трироздільної тощо. Затримують процеси виснаження
надниркових залоз препарати кореня родіоли рожевої.
Гормони щитовидної залози впливають на всі види обміну, активність
ферментних систем, стимулюють ріст та розвиток організму. Дийодтирозин є
складовою частиною тироксину — гормону щитовидної залози, який регулює
загальний обмін речовин у організмі. Він міститься у дроці красильному,
мосі ісландському, нетребі колючій, ламінарії цукристій тощо.
Використовують його для лікування хвороб щитовидної залози та нирок, що
супроводжуються підвищенням виділення оксалатів та фосфатів із сечею.
Гальмує підвищену функцію щитовидної залози екстракт трави горобейника
лікарського.
Інсулін — гормон підшлункової залози, який регулює вуглеводний обмін.
Нестача його в організмі призводить до тяжкої недуги — цукрового
діабету. У багатьох рослинах виявлено інсуліноподібні речовини, які
застосовуються для лікування цієї хвороби. Так, вони входять до складу
трави козлятника лікарського, цикорію дикого, коренів кульбаби
лікарської, оману високого, лопуха великого, листків горіха волоського,
кропиви дводомної тощо.
У багатьох рослинах, зокрема в листках шавлії лікарської, шишках хмелю
звичайного, траві суріпиці звичайної, талабану польового та інших,
виявлено речовини, що діють подібно до гормональних сполук статевих
залоз. Препарати шавлії лікарської та хмелю звичайного використовують у
разі гііюменструального синдрому, що розвинувся на грунті естрогенної
недостатності яєчників, альгодисменореї. Суріпиця звичайна посилює
статеву діяльність та сприяє продукуванню сперми. Талабан польовий
призначають при запаленні яєчників, для стимуляції статевої функції,
активізації менструального циклу. Відвар трави діє абортивно.
З порушенням функцій ендокринних залоз у дітей часто пов’язано ожиріння.
У дітей нерідко знижена секреція гормонів щитовидної та статевих залоз.
Найбільшою мірою ожиріння виражене за порушення функцій гіпофіза. Для
його нормалізації призначають відвар кореня солодки голої та женьшеню.
У деяких рослинах містяться речовини, які нормалізують функції багатьох
ендокринних залоз. До таких рослин належать медунка лікарська, звіробій
звичайний, родіола рожева, солодка гола, елеутерокок колючий, женьшень,
мильнянка лікарська, вовчак польовий.
Численна група лікарських рослин впливає на обмін речовин, посилюючи
сечогінний, потогінний, проносний, жовчогінний вплив, регулюючи функції
ендокринних залоз. У народній медицині їх називають кровоочисними. Це
пирій повзучий, береза бородавчаста, фіалка триколірна, хвощ польовий,
кропива дводомна, хміль звичайний, крушина ламка, терен звичайний,
подорожник великий, кукурудза звичайна, кульбаба лікарська та ін.
Сечогінні засоби стимулюють виділення сечі. Під їх впливом розширюються
судини в нирках, посилюється приплив до них крові, знижується тонус
сечовивідних шляхів і полегшується сечовиділення. Сечогінну дію
виявляють трава споришу звичайного, хвощу польового, остудника голого,
фіалки триколірної, дроку красильного, листки мучниці звичайної, берези
бородавчастої, брусниці звичайної, деревію звичайного, корені оману
високого, любистку лікарського, первоцвіту весняного, марени красильної,
крайові пелюстки волошки синьої, приймочки зі стовпчиками кукурудзи
звичайної тощо. їх призначають у разі затримки води в організмі,
набряків, зумовлених серцево-судинною, нирковою або печінковою
недостатністю, а також для видалення токсичних продуктів обміну та
сечових каменів.
c
¤
¤
Mв кульбаби лікарської, трави парила звичайного, коренів марени
красильної, трави полину гіркого, деревію звичайного, хвощу польового,
ласкавця золотистого та ін. Жирні олії, наприклад маслинова,
соняшникова, кукурудзяна, також сприяють секреції жовчі, знімають спазм
і розріджують власне жовч. Жовчогінні засоби поліпшують процеси
травлення, видалення з жовчовивідної системи мікроорганізмів, слизу та
піску, сприяють ліквідації застійних та запальних явищ у печінці й
жовчному міхурі.
Проносні засоби посилюють перистальтику та секреторну функцію кишечнику,
розріджують фекальні маси, прискорюють спорожнення кишечнику. їх
призначають при запорі, гострому отруєнні, гельмінтозі. Сольові проносні
(натрію сульфат, магнію сульфат, карловарська сіль) рекомендують при
харчових отруєннях, коли треба швидко вивести отруту з органів
травлення, а також для вигнання глистів. Під їх впливом накопичується
вода у кишечнику, вміст його розріджується, перистальтика посилюється й
калові маси швидко виводяться. Ефект звичайно настає через 4 — 6 год
після прийому. Для прискорення дії сольових проносних їх запивають
достатньою кількістю води.
Проносні рослинного походження (порошок та екстракт кореня ревеню,
відвар та екстракт кори крушини ламкої, настій листків сени) призначають
при запорі. Діючі речовини подразнюють рецептори кишечнику, посилюють
його перистальтику, особливо товстої кишки, стимулюючи спорожнення.
Проносний ефект настає через 8—10 год, коли у товстій кишці
нагромаджується потрібна для послаблення кількість діючих речовин. Жирні
олії, прийняті всередину, теж розріджують калові маси та прискорюють їх
просування травним каналом. Рицинова олія пом’якшує, а в лужному
середовищі тонкої кишки подразнює нервові закінчення та посилює
перистальтику. Проносний ефект настає звичайно через 5 — 7 год.
Проносна дія морської капусти пов’язана зі здатністю її набухати та,
збільшуючись у об’ємі, подразнювати рецептори слизової оболонки
кишечнику. Призначають як легкий проносний засіб при хронічному
атонічному запорі.
Для видалення шкідливих продуктів обміну речовин через шкіру
використовують потогінні засоби. Популярними потогінними та
жарознижувальними засобами справедливо вважаються липовий цвіт, квітки
бузини чорної, плоди малини звичайної, трава материнки звичайної,
підбілу звичайного, кора верби білої, кореневища оману високого тощо.
Внаслідок підвищеного потіння розвантажуються нирки, поліпшується
діяльність серця, активізуються кровообіг та обмінні процеси.
В’яжучими називають речовини, які зменшують чутливість до подразнення та
проникність тканин. Вони, мов захисним панцирем, укривають певну ділянку
слизової оболонки або шкіри. Ослаблення больових відчуттів, місцеве
звуження судин, гальмування секреції, а також безпосереднє ущільнення
клітинних мембран сприяють зменшенню запальної реакції. Вступаючи в
контакт з білковими речовинами мікроорганізмів, в’яжучі речовини
негативно впливають «а їх життєдіяльність, що має велике значення під
час лікування запалення. В’яжучі речовини містяться в корі дуба
звичайного, калини звичайної, вільхи сірої, кореневищах родовика
лікарського, перстачу прямостоячого, коренях бадану товстолистого, траві
водяного перцю, грициків звичайних, шавлії лікарської, листках мучниці
звичайної, насінні щавлю кінського, плодах чорниць та черемхи звичайної.
Вони захищають слизову оболонку органів травлення від подразнення,
нормалізують випорожнення при проносі, зупиняють кровотечу. їх
застосовують тоді, коли треба ущільнити шкіру та слизові оболонки,
зменшити діяльність залоз. Ними обробляють свіжі подряпини, рани.
Слизисті речовини, що мають велику в’язкість, знижують чутливість
нервових закінчень, прискорюють гоєння запального процесу. Введені
всередину, зокрема при отруєнні, вони обволікають слизову оболонку,
діють протизапально, головним чином у шлунку та початковому відділі
кишечнику, а в подальшому — як легке проносне. Слизисті речовини містять
корінь алтеї лікарської, насіння льону звичайного, слань ісландського
моху, крохмаль.
Відхаркувальні засоби сприяють видаленню харкотиння (бронхіального
секрету) з дихальних шляхів. Препарати приймають як усередину, так і у
вигляді інгаляції. Під їх впливом у легенях відбувається утворення та
розрідження харкотиння, нагромадження його у великих бронхах і трахеї,
звідки воно легше видаляється під час кашлю. Кашель сприяє очищенню
дихальних шляхів від продуктів запалення, мікробів тощо, які видаляються
разом із слизом.
Але кашель має бути вологим, бо сухий тривалий кашель небезпечний,
оскільки може сприяти розвитку емфіземи легенів, порушенню роботи
серцево-судинної системи. Харкотиння, яке затрималося в легенях, може
нагноїтися та призвести до тяжких ускладнень. Відхаркувальну дію мають
препарати трави чебрецю звичайного, коренів солодки голої, синюхи
блакитної, первоцвіту весняного, плодів ганусу звичайного та фенхелю
звичайного, квіток дивини скіпетровидної, алтеї лікарської, трави
деревію звичайного, ромашки лікарської, медунки лікарської, хвощу
польового, споришу звичайного, термопсису ланцетовидного, подорожника
великого, буквиці лікарської та ін.
Блювотні засоби дітям призначають рідко, адже блювання у них звичайно
буває мимовільним. Подразнення задньої стінки глотки у дітей
супроводжується блюванням, що у разі потреби й роблять, особливо з
одночасним прийомом теплої води. У разі гострого отруєння, аби
стимулювати блювання, призначають гірчичне борошно, порошок трави
копитняка європейського.
Для поліпшення апетиту та шлункового травлення дітям у малих дозах
призначають гіркі речовини. Подразнюючії смакові рецептори слизових
оболонок ротової порожнини та язика, вони рефлекторним шляхом посилюють
секрецію шлункового соку, підвищують апетит, поліпшують травлення. У
разі прийому за 15 — 20 хв перед їдою препаратів з трави полину гіркого,
золототисячника звичайного, коренів тирличу жовтого, цикорію дикого,
кореневища аїру тростинового, оману високого, слані ісландського моху
нормалізується апетит, усувається відчуття переповнення та тиснення у
шлунку, припиняються печія, відрижка, бродіння та здуття живота,
посилюється перистальтика кишок.
Адсорбенти призначають усередину в разі утворення газів унаслідок
бродіння, при токсикозі, отруєнні, а зовнішньо — при мокнучій екземі,
виразках тощо. Адсорбція — поглинання (вбирання у себе) газу або
розчиненої речовини рідиною чи твердим тілом. Адсорбентами є активоване
вугілля, порошок деревного вугілля, біла глина (каолін).
Антибактеріальними, протимікробними називають лікарські речовини, які
різною мірою пригнічують життєдіяльність мікробів. Одні з них
спричинюють загибель мікроорганізмів (бактерицидні, бактеріолітичні),
інші лише затримують їх розвиток та раз-множення (бактеріостатичні).
Фітонциди — різноманітні за хімічним складом та дією сполуки, які
гальмують розвиток та вбивають бактерії, найпростіші й гриби. Одночасно
вони підвищують захисні сили організму, прискорюють регенеративні
процеси, регулюють секреторну функцію травного каналу, стимулюють
серцеву діяльність тощо.
Фітонциди часнику знищують стафілококи, стрептококи, бактерії, що
спричинюють черевний тиф, дизентерійну паличку та багато інших мікробів.
Леткі фітонциди хвої ялиці та багна звичайного згубно діють на
стафілококи, стрептококи, дифтерійну та коклюшну палички. Фітонциди
евкаліпту кулястого пригнічують вірус грипу, стафілококи, які витривалі
до антибіотиків, мікобактерії туберкульозу, дизентерійні амеби, паличку
черевного тифу. Широким спектром протимікробної активності володіє
настоянка бруньок берези білої, тополі чорної та осики звичайної. Відомо
близько тисячі рослин, що містять фітонциди.
Фітонциди використовують для лікування та профілактики грипу й
аденовірусних інфекцій, ангіни, захворювань органів травлення, ротової
порожнини, гнійних процесів різної локалізації тощо.
Протигельмінтними засобами називають лікарські речовини, що їх
використовують для виведення з організму гельмінтів (глистів). Створюючи
несприятливі умови для паразитів, вони зумовлюють їх загибель або
заклякання (оглушення), і паразити намагаються активно вийти з
кишечнику. Використання проносних засобів сприяє вигнанню глистів.
Активними глистогінними засобами є трава пижма звичайного,
золототисячника звичайного, корені тирличу жовтого, насіння гарбуза
звичайного, корені папороті чоловічої та ін.
Більшість захворювань супроводжується інтоксикацією (отруєнням)
організму. Це свідчить про різке посилення процесів білкового розпаду,
зниження детоксикаційної функції печінки та нирок. Симптоми інтоксикації
різноманітні: загальна слабкість, підвищена втомлюваність, зниження
апетиту, нудота, блювання, блідість, сухість слизових оболонок,
пітливість, гарячка, біль у м’язах, головний біль, розлад сну, анемія
тощо.
Для зменшення інтоксикації треба знизити концентрацію токсичних речовин
у крові та вивести їх із організму. З цією метою призначають проносні
препарати, які очищають кишки та запобігають усмоктуванню токсичних
речовин. Для зв’язування токсичних речовин у кишечнику дають препарати
насіння льону звичайного, насіння та трави подорожника великого та ін.
За допомогою сечогінних та потогінних засобів стимулюють виведення
токсичних продуктів із сечею та потом. Наприклад, препарати квіток терну
колючого очищують організм насамперед завдяки стимуляції роботи нирок,
кишечнику й потових залоз.
Найважливіша роль у підтриманні динамічної сталості внутрішнього
середовища та функцій організму належить імунній системі. Найкращими
лікувальними препаратами вважаються ті, які стимулюють власні захисні
сили організму — фагоцитоз (процес активного захоплювання та поглинання
мікроорганізмів, зруйнованих клітин та сторонніх частинок фагоцитами),
здатність спричинити специфічну імунну відповідь, антибіотичні та
регенеративні процеси.
Стимулюють опірність організму фітонциди, вітаміни, полісахариди,
мікроелементи (цинк, мідь, кобальт, селен). Вони містяться у паростках
злакових культур, соку подорожника великого, настоянці кореня ехінацеї
пурпурової та ін.
Адаптогени підвищують загальну опірність організму щодо дії багатьох
травмівних агентів, у тому числі й до іонізуючої радіації. До
найефективніших адаптогенів належать препарати елеутерокока колючого,
женьшеню, лимонника китайського. Біости-муляторами є сік алое
деревовидного та каланхое пірчастого, апілак (суха речовина природного
бджолиного маточкового молочка). Вони тонізують організм, нормалізують
кровообіг, дихання і травлення, підвищують здатність організму людини
пристосовуватися до стресових ситуацій.
Під час лікування більшості захворювань, особливо хронічних, ефективніше
діють суміші рослин, які призначають на тривалий строк. У них містяться
різноманітні біологічно активні речовини, що вкрай потрібні для
нормалізації процесів обміну. Треба пам’ятати, що діючі речовини
розподіляються в рослинах не рівномірно, а накопичуються в певних
органах і в певну пору року.
ЛІТЕРАТУРА
Абу Али Ибн Сина (Авиценна). Канон врачебной науки: В 5 т. — Ташкент:
«Фан», 1979. Болтарович З.Є. Українська народна медицина. — К.: Абрис,
1994. — 319 с. Губерфиц А.Я., Линевский Ю.В. Лечебное питание. — К.:
Вищ. шк. 1977. — 238 с. Губергриц А.Я., Соломченко Н.И. Лекарственные
растения Донбасса. — Донецк: Донбасе, 1990. – 245 с.
Джарвис Д.С. Мед и другие естественные продукты. — Апимондия, 1988. —
126с. Дудченко Л.Г., Кривенко В.В. Пищевые растения— целители. — К.:
Наук, думка, 1988.
Землинский СЕ. Лекарственные растения СССР. — М.: Медгиз, 1958. — 611 с.
Кархут В.В. Ліки навколо нас. — К.: Здоров’я, 1975. — 446 с.
Киейп С. Моє водолечение. — К.: 1904. — 275 с.
Ковалева Н.Г. Лечение растениями. — М.: Медицина, 1971. — 350с.
Кузнецов С.М. Легенды о целебных растениях. — Краснодар: Краснодар. кп.
изд-во, 1971. – 103 с.
Лікарські рослини. Енциклопедичний довідник за ред. акад. АН УРСР А.М.
Гродзинського.- К.: Голов. ред. радян. енцикл. ім. М.П.Бажана, 1991. —
543 с.
Довідник з фітотерапії /Мамчур Ф.І., Макарчук Н.М., Лещинская Я.С. та
ін. — К.:
Здоров’я, 1986. — 274 с.
Минаева В.Г. Лекарственные растения Сибири. — Новосибирск:
Наука, 1991. – 432 с.
Младенов С. Мед и медолечение. — М.:Медицина, 1969. — 180 с.
Носаль І.М. Від рослини до людини. — К.: Веселка, 1992. — 606 с.
Осетров В.Д. Альтернативная фитотерапия. — К.: 1993. — 170 с.
Платеи М. Новый способ лечеиия /Иод ред. доктора медицины А.П.Зеленкова:
В 3 т. — С.ГІб: Просвещение, 1904.
Попов О.ГІ. Лікарські рослини в народній медицині. — К.: Здоров’я, 1965.
— 345 с.
Рыльков М.И. Практическая фитотерапия. — Пермь, 1993.— 420 с.
Смик Г.К. Зелена аптека. — К.: Урожай, 1970. — 237 с.
Соколов С.Я., Замотаев В.П. Справочник по лекарственным растениям. — М.:
Металлургия, 1989. – 425 с.
Товстуха Є.С. Фітотерапевтичні засоби проти радіації. — К.: Здоров’я,
Медекол, 1992. – 180 с.
Товстуха Є.С. Фітотерапія. — К.: Здоров’я, 1991. — 192 с.
Уокер Н.В. Лечение сырыми овощными соками./ Под ред. докт.мед.наук Р.Д.
Поуп. —
Одесса: Аспект, 1990. — 107 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
